asyan.org
добавить свой файл
  1 ... 5 6 7 8

^ 44.Теорія монополістичної конкуренції Е. Чемберліна.

Теорія монополістичної конкуренції. Провідна ідея ек-ної теорії Едварда Хейстінгса Чемберлі-на - в процесі монополізації В виникає нове яви-ще, не властиве ринковим ситуаціям чистої кон-куренції та чистої монополії. Воно є рез-том син-тезу цих ситуацій і породжує монополістичну кон- куренцію, яка відрізняється від уже відомих форм тим, що дає можливість контролювати як пропо-зицію, так і попит. Будує модель, за допомогою якої аналізує дії незалежних продавців однорід-ного продукту. Підставою для встановлення їх-ньої монополії стають ознаки диференціації това-ру:виняткові якісні характеристики продукту; мар-ка фірми; особлива упаковка; місцезнаходження фірми; особливі форми обслуговування; рекла-ма, що підкреслює винятковість товару. Монопольна конкуренціяце конкуренція, що відповідає таким вимогам: к-ть продавців однорі-дного товару є достатньо великою, щоб їхня ек-на діяльність не справляла особливого впливу на ін. конкурентів, на відміну від недосконалої конку-ренції не зачіпала їхніх ек-них інтересів; продукт і справді якісно різнорідний, диференційований, і покупець може вільно вибрати конкурентного продавця; будь-хто має право безперешкодно виробляти товар даної групи, ринок не є закри-тим. Якщо продукт і ринок диференційовано – ко-жен продавець одночасно є й монопорлістом і конкурентом. Ознакою диференціації є різнорід-ність навіть однойменних товарів різних виробни-ків, завдяки чому покупці віддають перевагу яко-мусь конкретному товару. Аналізує 3 напрямки монополістичної конкурен-ції: цінової (маніпулювання цінами), неціновий (внесення якісних змін у продукт), рекламний. Цінова конкуренція. Монопольний прибуток – головна мета ринкової стратегії виробника. Його максимізація досягається зменшенням обсягів В та підвищенням цін. Інструментами нецінової конкуренції є підвище-ння якості товарів, випуск нових моделей, дос-коналий дизайн, поліпшення умов обслуговуван-ня клієнтів, удосконалення сис-ми збуту. Попит визначається не тільки прибутками, інтересами та вподобаннями покупців – його організовують постачальники товарів.

^ Ек-на рівновага досягається за рахунок вільно-го ціноутворення. Монополістична конкуренція диференційованих продуктів включає елементи досконалої конкуренції і сприяє досягненню ек-ної рівноваги. Диференціація призводить до того, що утворюється мережа відособлених ринків. Але ситуація рівноваги не завжди є корисною для сус-ва, адже її порушення часто супроводжує Ін-новаційну перебудову ек-ки. Диференціація дає покупцям свободу вибору. Ек-ка саморегулюється і за умов монополії, але врівноважуючі сили з часом трансформуються – управління попитом і пропозицією поступово ви-тискає колишній саморегулятор – об’єтивне спів-відношення попиту і пропозиції. Чемберлін і Робінсон переглянули класичну тео-рію ринку, пристосувавши її до сучасних умов. На відміну від Маршалла, вони у своїх теоретич-них розробках намагалися тісно пов’язати аналіз цін конкуренції з реаліями ек-ної дійсності. Вони виступили проти твердження, що виробник не має можливості впливати на ціну, і довели, що він отримує цю можливість, коли займає винятко-ве становище на ринку.
^ 45.Економічна теорія недосконалої конкуренції Дж. Робінсон.

Теорія ндосконалої конкуренції. Джоан Вайолет Робінсон ставить собі на мету довести, що конкуренція за умов монополізації В видозмінює-ться, але зберігається. Категорія досконалої кон-куренції є абстрактною моделлю, яка ідеалізує реальне становище на ринку. Її увагу приверта-ють інші ринкові ситуації: чиста монополія, моно-псолія, олігополія та зв’язані з ними форми моно-полізації ринку. Їхню природу виводить із відно-шення ек-них агентів до факторів В та диферен-ціації товарного світу. Чиста (абсолютна) монополія - володіння про-дуктом, для якого немає близького замінювача. Покупець у такому разі позбавлений можливості вибору і змушений купувати товар у монополіста (1 продавець – багато покупців). Цілу галузь реп-резентує 1 виробник, котрий і диктує ціну на рин-ку. Він повністю контролює обсяги В товару і його ціну, отримуючи надприбуток. Але абсолютний контроль є можливим тільки за умови, що сам ви-робник є власником мат факторів В. Ще 1 суттє-вий чинник, що обмежує владу монополіста на ринку, - це спадання попиту зі зростанням ціни, а отже, зменшення обсягів збуту. Монопсонія – ситуація, протилежна чистій моно-полії (1 покупець – багато продавців). Показує, що монопсоніст також може застосовувати ціно-ву дискримінацію і в такий спосіб контролювати ринок. Але і його влада на ринку обмежується багатьма факторами. Реальним для ринку є щось промжне між чистою конкуренцією та чистою монополією і такий стан наочніше відображає чинники поведінки монопо- лістів на ринку. Це тип ринку, який контролюєть-ся кількома фірмами, - оліго полія. Фірми об’єд-нуються і перешкоджають вступу ін. фірм на ри-нок. У рез-ті там панує обмежена к-ть виробників однородного або взаємозамінного продукту. Це уможливлює контроль за ціноутворенням, збере-ження напівмонопольного становища, отримання надприбутку і дає змогу позбутись негативних для нагромадження капіталів наслідків конкурен-ції. Конкуренція зберігається, але в особливих формах: її ф-ції, зокрема стимулювання й врівно-важування ек-ки, обмежуються, що призводить до часткової втрати конкурентного ефекту. Тому Робінсон називає її недосконалою конкурен-цією. Ціноутворення Особливістю олігополії є взає-мозалежність рішень панівних фірм у галузі ціно-вої політики. Оліго-поліст, який отримує виграш лише за рахунок ни-жчих ніж у конкурентів витрат, змушений заміню-вати цей фактор ін. – мат, тобто олігополія сприяє зростанню безробіття. Цінова конкуренція в олігополії не припиняється, вона здійснюється за рахунок якісної модифікації товару, змни його функціональності, поліпшення реклами, заправа-дження нових форм торгівлі. 1 продукт може бути замінений іншим того самого виду, але вищого готунку, тобто дорожчим. Але Робінсон не приділяла окремої уваги аналізу проблеми диференціації товару, в сус-ві кожен виробник є наперед визначеним монополістом. Диференціація продукту є не єдиною і не визна-чальною умовою влади монополіста на ринку. Передумава виникнення олігополії і недоскона-лої конкуренції - концентрація В. Пропонуючи свою теоретичну концепцію, Робін-сон дотримувалася антимонополістичної позиції, виступала проти засилля монополії.
^ 46.Теорія економічного розвитку Й.Шумпетера
47.Концепція соціального ринкового господарства німецького неолібералізму.

Теорію “соц-ого ринкового госп-ва” кельнсь-кої школи наз. серединним “3-ім шляхом”, що пролягає між кап-мом і соціалізмом та веде до свободи й справедливості. Сенс “соц-ого ринков-ого госп-ва” полягає у принципі свободи ринку поєднаного з принципом соц-ого вирівнювання. “Соц-не вирівнювання” вирішує проблему однобі-чного ринкового утворення доходів частково за допомогою соц-них витрат держави, але перева-жно завдяки здійсненню певної податкової полі-тики. Соц-не ринккове госп-во не ідентичне Віль-ній ринковій ек-ці, яка виконує ф-цію вирівнюван-ня, згладжування гострих соц-них відмінностей й конфліктів. Основні елементи структури соц-ого ринкового госп-ва: 1). конкурентний лад, який базується на приватній власності на засоби В; 2). ринок як координуючий механізм і регулятор госп-кої діяльності; 3).домашні госп-ва, пром-сві, с-г, банківські, торгівельні та ін. під-ва як суб’єкти госп-ня; 4).держава, яка за допомогою політики зміцнення конкурентного ладу забезпечує й контролює загальні умови функ-ня ринкової сис-ми та сприяє соц-ому вирівнюванню. Найважливішим інструментом державного втру-чання в процес перерозподілу (соц-ого вирівню-вання), на думку А.Мюллера-Армака, є оподатку-вання, яке регулюється відповдно до ек-ної ситу-ації: для стимулювання чи стримування ініціати-ви, урівноважування попиту та пропозиції згідно з рівнем доходу та з урахуванням його джерел, а також із нац-ною структурною політикою держа-ви.Усе це має бути спрямоване на досягнення основної мети державного управління  прове-дення соц-но орієнтованої політики. Цільовою настановою соц-ого ринкового госп-ва є зав-ня досягнення високого рівня добробуту для переважної більшості членів сус-ва в умовах ек-ної свободи на основі конкурентного ладу. З цього погляду концепція такого госп-ва є поки що найбільш науково обгрунтованим і доведеним на практиці синтезом лібералізму й державного ре-гулювання в інтересах соц-но-ек-ого прогресу. В 1957р. на з’їзді Християнсько-демократичного союзу Л.Ерхард проголосив початок нового етапу розв-ку “соц-ого ринкового госп-ва”. Він підкрес-лив, що І етап, тобто пошук найліпшого “природн-ого ек-ого порядку”, завершився утвердженням “сформлваного сус-ва”, яке досягло високого рівня добробуту та ек-ної стабільності.
^ 48.Монетаризм. Монетарна модель М. Фрідмана.

На підставі свого переконання, що цикли мають грошовий хар-р, неокласики пропонували обме-жити державне регулювання ек-ки контро-люванням грошової маси, емісії грошей, к-ті грошей, що перебувають в обігу і в запасах, а та-кож забезпечити збалансування державного бюджету та встановити високий бан­ківський про-цент. На думку представників неоліберальної оп-озиції кейнсіанству, контроль за грошовою масою має підпорядковуватись основному з-ну грошо-вого обігу. В основі його дії лежить к-сна теорія грошей, започаткована А. Смітом і остаточно сформу­льована Д. Рікардо. Поєднання неокла-сичних підходів і монетарної концепції держав-ного регулювання характеризувало особливий напрям неолібе­ральної школи, що згодом отримав назву монетаризму. Фрідмен (1912). Метод теоретичних досл-нь Фрідмена можна назвати суб'єктивно-позитивіст-ським, заснованим на емпіричних та статистич-них узагальненнях. Багато положень його теорії було викладено у вигляді гіпотез, які доводяться на базі припущень, порівнянь та аналізу статич-ного в ек-них явищах. Він використовує абстракт-тні визн-ня, дані ще класичною ПЕ. Його моне-таризм — це сукупність кількох неокласикних те-орій, які мають самостійне значення, але об'єд-нуються к-сною теорією грошей, яку Фрід­мен розглядав не як теорію, а як загальний принцип аналізу. Свою концепцію він характеризує як «теоретичний підхід, що стверджує важливість грошей». Важливим принциповим підходом до досл-ня механізмів розв-ку сучасного кап-зму, за Фрідменом, є визнання необхід­ності ек-ної свобо-ди, що зумовлює всі інші свободи в сус-ві. Ек-на свобода, завдяки якій реалізується ідея сус-ної рівноваги, є невід'ємною від ринкової сис-ми, що перебуває в про­цесі постійного розв-ку. Основ-ною та визначальною рисою ринкової сис-ми за-лишається вільна конкуренція, яка має прони-зувати всі сфери сус-ого життя, щоб забезпечувати умови автоматичного саморегулювання ек-ки. Ідея ек-ної свободи реалізується невтру-чанням держави в ек-ку та зменшенням тієї час-тки нац-ого продукту, що становить доходи дер-жави і є мат основою державних «вмонтованих стабілізаторів». Державне втручання в ек-ку, під-креслює Фрідмен, блокує дію стихійних регуля-торів, що сприяють встановленню рівноваги, во-но орієнтоване на короткострокову перспективу: будь-які неперед­бачені зовнішні чинники можуть спричинити відхилення від вибра­ного напрямку. Отже, основний принцип монетаризму полягає в тім, що аль­тернативи ринковому механізму не існує.

^ 49.Економічна теорія пропозиції. Крива Лаффера та її економічний зміст.

На відміну від кейнсі-анців, які вважали, що попит породжує відповідну пропозицію, вони (монетаристи) висунули тезу про залежність сукупного попиту від сукупної пропо­зиції. Саме цю ідею було покладено в основу дебатів з про-блем «ек-ки пропозиції», спрямованих на визн-ня напрямків ста­білізації ек-ки. Основа моделі - не під-во, не фірма, а індивід індивідуальний капітал та ін-дивідуальна праця, які виробляють з певною ме-тою. Тому державне регулюван­ня ринку має бути спрямоване на підвищення прибутковості, дохід­ності, на розв-к В, а не виходити з проблем бюд-жету та вирішування їх за допомогою оподатку-вання. Ці засадні принципи політиків знайшли да-льший розв-к у пра­цях ек-стів. Серед тих, хто об-грунтував їх теоретично, були американські про-фесори А. Лаффер (університет Південної Каре-ліни) та Р. Мендель (Колумбійський університет) , які вважали, що ек-ка пропозиції формується на підставі вирішення проблем нагромадження капі-талу та державних фінансів. Передовсім вони по-ставили під сумнів висновок Кейнса, що заощад-ження є причиною скорочення обсягів В, ек-­ної діяльності і, отже, зайнятості, а тому його реко-мендації щодо стимулювання попиту за рахунок маніпулювання податками визна­ли за недоцільні. Основний шлях до зростання В вони вбачали в стимулюванні праці, заощаджень та інвестицій. Основним джерелом інвестицій (як і покриття дефіциту дер­жавного бюджету) є заощадження, адже не можна інвестувати те, чого нема. Високі податки знижують прибутковість В, скорочу­ють розміри доходів, а відтак і заощаджень під-ця. Збільшення граничних ставок прибуткового пода-тку є згубним для ек-ого зростання, оск зменшує обсяг пропозиції ін­вестицій. Інвестиційні фонди спустошуються податками незалежно від того, чи збалансовано бюджет. Крім негативного впливу на інвестиції, високі прогресивні ставки податків скорочують обсяг пропозиції праці, оск тру­дові зусилля перестають окупатися. Стимулювання пропозиції праці прямо зв'язане з розмірами зар-пл, витрати на яку становлять значну частку су-купних витрат. Зменшення податків позитивно ві-дбиватиметься на розмірі зар-пл, збереже її пев-ний реальний рівень, а це позитивно позначати-меться на дохо­дах під-ця. Розумна податкова по-літика, орієнтована на зниження ставки податку, на думку авторів, вестиме до зростання обсягів та змен­шення витрат В, що є основою збільшен-ня пропозиції і, зрештою, забезпечить зростання нац-ого доходу, що, у свою чергу, не тільки не зменшить надходження до державного бюджету, не спричинятиме бюджетного дефіциту, а навпа-ки, збільшить подат­кову базу. Цей причинно-нас-лідковий зв'язок промоделював Лаффер, показа-вши, як фіскальна політика впливає на сукупну пропозицію. Він зазначив, що вплив податків на попит відчувається швидше. У короткостроково-му періоді зниження податків однозначно спричи-няє зростання сукупного попиту та зменшення обсягів податкових надходжень. Для того щоб став відчутним вплив змін в оподатку­ванні на пропозицію, потрібен більш тривалий час, оск це зв'язано з процесом В, але позитивний ефект від цих змін є також досить тривалим. Графічне зоб-раження моделі має назву «Крива Лаффера». Ек-ний зміст кривої Лаффера - коли податковий прес переходить оптимальну межу, то надходже-ння в бюджет спо­чатку зростають, а згодом почи-нають зменшуватись. Це відбуваєть­ся тому, що зниження прибутковості В стимулює спа­дання ді-лової активності, збільшення схильності до спож-ня та скорочення обсягів інвестування, тобто фі-зично звужується база оподаткування. Крім того, скорочується сфера легального бізнесу. Прагне-ння держави мати стабільний рівень надходжень примушує її постійно збільшувати ставки податків аж доти, доки вже ніхто не працюватиме і не сплачуватиме їх. Зниження ставок податків у ко-роткому проміжку часу призведе до зменшення надходжень, але стимулюватиме виробничу ак-тив­ність, що згодом збільшить і надходження. Лаффер указав на необхідність визн-ня оптима-льної ставки податку, яка, на його думку, зале-жить від ек-ної ситуації, роз­мірів та структури виробничої сфери, нац-них, культурних, психо-логічних та ін. чинників. Отже, основним в теорії «ек-ки пропозиції» було запере­чення маніпуля-тивної фіскальної політики та існуючої сис-ми прогресивного оподаткування як такої, що нега-тивно впливає на ділову активність, оск не сти-мулює заощаджень та інвестицій, зумовлює не-раціональний розподіл факторів В, перероз­поділ нац-ого доходу між В та спож-ням на користь ос-таннього і стає причиною приховування доходів, що, у кінцевому підсумку, призводить до виник-нення тіньової ек-ки, бартерного обміну, скритої зайнятості.
^ 50.Теорія раціональних очікувань

У 60-х—70-х рр. зростає розу­міння того, що регулюючого впливу держави недостатньо для за­безпечення збалансованого та стабільного ек-ого зростання, оск такий вплив не враховує дії чинників, що не підлягають к-сному оцінюванню, наприклад, ін-формації і прогнозів. Існує 2 підходи до оцінки очікувань: «адаптивні очікування» і «раціональні очікування». «Адаптивні очікування» спираються на колишній досвід: знан­ня наслідків певних ек-них дій, урахування колишніх поми­лок. На підста-ві «адаптивних очікувань» фірми пристосовують-ся до ек-ної ситуації, виробляють стратегію пове-дінки. «Раціональні очікування» базуються на на-укових прогнозах, що враховують функ-ня реаль-ної ек-ної моделі: ди­наміку цін, витрат, рівень ставки процента, наслідки конкретної ек-ної полі-тики, вплив урядових рішень на макроек-ні показ-ники. Загальновизнаним автором ідеї «раціона-льних очікувань», відпо­відно до якої очікування визнають раціональними, якщо вони збіга­ються з прогнозом, отриманим на підставі аналізу моде-лі, уважають Дж. Мута, який сформулював 1965 р. цей постулат і відобразив його в побудованій ним моделі. Лише через 10 років до цієї ідеї по­вернувся і використав її Р. Лукас.
^ 51.Сутність, методологічні особливості та еволюція інституціоналізму.

Інституціоналізм — своєрідний напрям в ек-ній науці. Йо­го своєрідність полягає у тім, що прихи-льники інститу­ціоналізму в основу аналізу беруть не тільки ек-ні проблеми, а зв'язують їх з пробле-мами соц-ими, політичними, етичними, правови-ми. Вони не сприйняли абстрактного методу кла-сиків. Критикували їх за те, що ті відмовились від аналі­зу поведінки людини, як особистості, котра перебуває в певному су­с-ому середовищі. Вони критикували неокласиків за схематизм і відірва-ність від реальності. Інституціоналізм став своє- рідним опо­зиційним напрямом в ек-ній науці, хоч і не мав значного впливу на ек-ну політику. Він виник як американське явище і довго лишався таким. Еволюціонуючи, інституціоналізм набрав но­вих рис, змінилося його місце, у науці ідеї ін-ституціоналізму позна­чилися на поглядах бага-тьох ек-стів. Можливо, саме тому нині відокреми-ти «чистих інституціоналістів» досить складно. Оск його адептам притаманні прагматизм і реалі-стичний підхід до аналізу ек-ної дійсності, значе-ння інституціоналізму постійно зростає. Інституці-оналізм у ПЕ почав формуватися наприкінці XIX ст. Його ідейні основи було закладено Америка-сь­ким ек-стом і соціологом Т. Вебленом. Прихи-льники інституціоналізму вирішальну роль у сус-ому розв-ку надають інститутам. Відтак ек-ні про-цеси в інституціоналістів набувають психологіч-ного забарвлення. Усім інститутам притаманні риси колективної психології. Саме тому, щоб зро-зуміти природу інститутів, їхню еволюцію, необхі-дно вивчати рушійні сили, мотиви поведінки, яки-ми керуються окремі особи, професійні або соц-ні групи у своїх діях. Інституціоналі­сти не лише посилили психологічне трактування ек-ого проце-су, а й почали, по суті, конструювати психологіч-ну теорію ек-ого розв-ку. Інституціоналізм не має якихось загальних теоретичних засад. На відміну від психологічної школи граничної кор-сті інститу-ціоналісти рушієм ек-ого розв-ку визнають психо-логію колективу, сус-ва, а не окремих суб'єктів госп-ня — «робінзонів». Інституціоналісти підда-ли критиці неокласичну кон­цепцію конкурентної ек-ки з її основною ідеєю ринкової рівно­ваги, ві-дкинули постулат «гармонії інтересів». Визн-ню неокласиками ринку як універсального, високо-ефе­ктивного механізму розподілу ек-них ресур-сів, а отже, як фак­тора ефективного функ-ня ек-ки в цілому, інституціо­налісти протиставили досл-ня ринку як соц-ого інституту, що зазнає глибоких змін із розв-ком сус-ва. Інстнтуціоналіс-ти визнавали обмеженість ринкового механізму регулювання ек-­ки і виступали за впровадження сус-ого контролю над нею. Ін­ституціоналізм у своєму розв-ку пройшов кілька етапів. Еклек­тизм, строкатість притаманні цій течії, зумовили фор-мування в її рамках різноманітних напрямів. Пе-редовсім можна виділити ранній інституціоналізм і неоінституціоналізм. У рамках раннього інститу-ціоналізму склались 3 основні на­прями: 1) соц-но-психологічний, 2) соц-но-правовий, 3) емпірик-ний (кон'юнктурно-статистичний).
^ 52.Ранній американський інституціоналізм

У рамках раннього інституціоналізму склались 3 основні на­прями: соц-но-психологічний, соц-но-правовий, емпі­ричний (кон'юнктурно-статистич-ний).

^ Соц-но-психологічний інституціоналізм. Торс ген Верлен проти матеріалізму і марксист-ського філософського матеріалізму. Дав своєрід-не тлумачення предме­та ек-ної науки. У центр досл-ня ставить ідею розв-ку, динаміки і людську діяльність у всіх її проявах. Вимагає, щоб ек-на наука звільнилась від раціоналіс­тичної психології і взяла на озброєння психологію реалістичну, та­ку, що є рез-том спостережень за людською дія-льністю. Визнавши обмеженість такого підходу до аналізу ек-них явищ, ставить зав-ня — роз-ширити сферу досл-ня за рахунок вивчення сус-ної психології, інстинктів, навичок і схи­льностей людей - заклав основи нового напряму в іс­торії ек-ної думки і її соц-но-психологічного відгалужу-ння — інституціоналізму. Веблену властивий соц-ний підхід до аналізу ек-них процесів. Він ро-зглядає сус-во як цілісну сис-му, аналізує поведі-нку соц-них груп людей, зумовлену соц-ими мо-тивами, «соц-ною психологією». Виступає як при-хильник еволюціоналізму, однак, поєднує його із соціал-дарвінізмом, поширюючи поняття природ­ного добору, боротьби за існування на сферу сус-ого життя («Теорія бездіяльного класу»). Закономірності сус-ого розв-ку в нього підляга-ють дії біологічних з-нів. Формулює ідею супереч-ностей еволюційного розв-ку. За його концеп-цією, інститути в процесі розв-ку сусп-ва вступа-ють у суперечність з новими умовами життя, з новим сус-ним середо­вищем. А оск нормальний розв-к сус-ва відбувається лише за відповідності його інституціональної структури навколишньому середовищу, то інститути, що не пристосовують-ся до змін, стають «консервативним фактором», перешкодою для сус-ого розв-ку. Рушійні сили, які спонукають людину до прод-ної ек-ної діяль-ності є: батьківські почуття, інстинкт майстернос-ті, тобто майже напівсвідомий потяг до добре ви-конаної та ефективної роботи, допитливість. У розв-ку людського сус-ва виділяє кілька стадій. Вихідна стадія еволюції - дикунство, якому при-таманні колекти­вістські інститути, відсутність приватної власності, обміну. Дальша еволюція сус-ва проходить через варварство до сучасної ма­шинної сис-ми. Кап-зм - «машинний процес та інвестиції заради прибутку». Головна суперечні-сть кап-зму - суперечність між «індустрією» і «біз-несом». «Індустрія» — це без­посередній процес В, що грунтується на машинній техні­ці. «Бізнес» — це певна інституціональна сис-ма, що включає такі інститути, як монополія, конкуренція, кредит. Ця суперечність проявляється в тім, що «бізнес» («психологія бізнесу») перешкоджає розв-кові машинної техніки. Сфера «індустрії» має на меті підвищення прод-сті й ефе­ктивності В на відміну від сфери «бізнесу», яка домагає­ться високого прибутку через різні кредитні й біржові махінації та зростання фіктивного капіталу. Розрізняє пром-вий і фінансовий капітал. 1-ий функціонує у В, але за умов монополістичного кап-з­му відбу-вається підкорення, поневолення власників спра-вжнього ба­гатства, тобто прод-них елементів сус-ва, власниками не­мат активів — фінансови-ми магнатами. Пром-вий процес сам собою не породжує криз. Першо­причину таких треба шука-ти у «психології бізнесу», яка охоплює рух цін, а згодом пром-вий процес і спож-ня. Виступає за реформування кап-зму, рекомендуючи замінити бізнесменів пром-во-технічною інтелігенцією. Ін-дустрією має керувати не бізнес, а інженери чи технологи. Вони ство­рюватимуть генеральний штаб індустріальної сис-ми, котрий візь­ме під ко-нтроль усе сус-во. Панування техноструктури за-безпечить ефективний і раціональ­ний розподіл ресурсів, ефективне функ-ня ек-ки, спря­мованої на задоволення людських потреб. Майбутнє сус-во уявляє як панування «індустрії», керованої технократією.

Соціально-правовий інституціоналізм.

Джон Роджерс Ком­монс В основу аналізу бере позаек-ні інститути. На 1-ий план висуває юриди-чні, правові нор­ми. Він досліджує дію колектив-них інститутів: сім'я, виробничі корпорації, проф.-спілки, держава; досліджує колективні дії, спря-мовані на контролювання дій індивідуальних. У праці «Інсти­туціональна ек-ка» писав, що колек-тивні дії є єдиним спо­собом примирення супереч-ливих інтересів. Дійшов висновку, що прагнення в ек-ці виявляються через суди. Суди він розгля-дає як важливий фактор ек-ого розв-ку. В основу вирішення ек-них проблем мають бути покладені рішення Верховного суду. Наголошування на приматі права зумовлювалося особливос­тями його розв-ку в США, зокрема відсутністю кодифі-кації (відпо­відних кодексів) так званого загально-го права. За цих умов рішення судових органів, особливо Верховного суду, мали обов'яз­кову си-лу щодо всіх аналогічних справ. Отже, суди були тлумача­ми права. Формулює «юридично-міно-ву концепцію» сус-ого розв-ку - в основу розв-ку покладає мінові відносини, зображуючи їх як юридичні. Вихідна ек-­на категорія - юридичне по-няття угоди. Учасниками угоди можуть бути всі інститути сус-ва. Відносини між капіталістом і ро-бітником теж є угодою рівноправних членів сус-ва. Сама угода, яка становить основний елемент кожного ек-ого інституту, включає в себе 3 моме-нти: конфлікт, взаємодію, вирішення. Це означає, що всі сус-ні конфлікти, усі супере­чності можна розв'язати. Запорукою цьому буде юридичне ре-гулю­вання правил «угоди». Конфлікт може і му-сить розв'язувати також держава, зокрема через встановлення судовими органами так званої ро-зумної ціннос­ті. ПЕ — це наука про процеси, які ведуть до встановлення «розумної цінності». Ек-на наука повинна займатися аналізом мети, якої, шукаючи до­бробуту, прагне людина. Уся ек-на діяльність пояснюється бажанням людей домог-тися ліпшого життя. Саме то­му слід встановити такий юридичний і ек-ний порядок, який забезпе-чив би сталу основу, гарантії для чекання. З розв-ком «банкірського кап-зму» поняття в-сті ви-пливає з угоди про виконання в майбутньому пе-вного контракту. Така теорія виводить в-сть із пе-реговорів, її остаточне встановлення завер-шується в судах. Витрати В розглядає із суб'єкти-вно-психологічних позицій як притаманну людині внутріш­ню психологічну протидію стимулам до дій (протидія ризику, пере­дачі власності в найма-ння на невигідних умовах). Саме в ре­з-ті такої протидії і виникає «розумна в-сть». Розглядає в-сть як очікуване право на майбутні блага й пос-луги. Власність по­діляється на 3 категорії: речо-ву, неречову (борги і боргові зо­бов'язання) і Неві-дчутну (цінні папери). Саме в купівлі і продажу ці-нних паперів виступає в чистому вигляді «угода з титулом власно­сті». Ці угоди є головною ознакою кап-ної ек-ки, а фіктивний капітал — основною ек-ною категорією. Держава має забезпечити уп-равління розв-ком кап-ної ек-ки, регулювати кон-флікти не лише між окремими ка­піталістами, а й між капіталістами і робітниками.

Кон'юнктурно-статистичний інституціоналізм.

Уеслі Клер Мітчелл У Веблена запозичив гене-тичний метод досл-ня. Сприйняв ідею Веблена про те, що традиції і звички мають стати голов-ним предметом досл-ня. Поділяв думку Веблена щодо суперечності між В і бізнесом. Ця думка стала важливою складовою його аналізу розриву між рухом В і рухом цін, а також між прагнен­ням індивідуального прибутку і турботою про спільне благо. У центр своїх досл-нь ставить проблему руху В, грошей, ціни. ПЕ — це наука про інтитути, які забезпечують зразки й норми поведінки, укорі-нені у звичках, інстинктах. Інстинкти — устремлі-ння до певних рез-тів. 1-им із них є тяжіння до прибутків. До цього зво­диться логіка сучасного життя. В товарів підпорядкова­не не виготовлен-ню споживних в-стей, а одержанню прибутку. Прагнення при­бутку зумовлене існуючою «сис-мою». Без прибутку під-ць не може виготовляти товари. Саме цим пояснює необхід­ність вивчен-ня грошового госп-ва. Грошова ек-ка має недолі-ки, їй притаманні су­перечності, але вона — най-ліпша форма орга­нізації сус-ва, оск забезпечує потреби бізнесу, здійснює облік і є знаряддям ус-тановлення взаємодії і співробітництва в сус-ві.

Підкреслює й інший бік пробле­ми — соц-ний, кот-рий розглядає як звичку одержувати й витра­чати гроші. Цю звичку він називає рушієм ек-ки, яка визначає хар-р сучасних інститутів. Зав-ня ек-ної теорії полягає в тім, щоб вивчити взаємозв'язок між інститутами грошового госп-ва й поведінкою людей. Гроші не просто засіб об­міну, а рушійна сила ек-ого життя, визначальною рисою якої стає проблема придбання й витрачання грошей. Якщо саме при­дбанню грошей надають великого зна-чення в сучасній грошовій ци­вілізації, то ін. бік їх-нього призначення постійно недооцінюють. Саму суть категорії «витрати грошей» він не зводить до марно­тратства, а розглядає її з позицій залеж-ності від факторів, що не контролюються індивід-уумом. Витрачання грошей часто зовсім не зумо-влене потребами, а диктується намаганням під-тримати імідж, перевершити суперника. Особли-ву увагу він приділив аналізу циклічних коливань. Ек-ні цикли характеризує як послідовну зміну під-несень і спадів В, котрі періодично повторюють-ся. Це не кризи, а своєрідні хвилеподібні колива-ння кон'юнктури — ділові цикли. Циклічний хар-р кап-ого відтворення спричиняється дією багатьох факторів «сис-ми грошового гос­п-ва». Дає дета-льний аналіз ек-­ної активності, докладно описує явища, що відбуваються під час циклічного підне-сення і спадів, досліджує статистичні дані щодо цін, зар-пл, процентних ставок, грошового обігу, банків­ських операцій. Основну увагу він звертає на категорію при­бутку. Піднесення і спади ділової активності випливають із праг­нення одержати прибуток. Циклічність не є неодмінною властивіс-тю процесу товарного В. Вона випливає із «гро-шового госп-ва», на якому тримається вся кап-на ек-ка. Цикли — це специфічне явище, притаман-не лише сфері інститутів підприєм­ництва. Виз-нає, що циклічні коливання не є випадковими, а ма­ють регулярний хар-р. Саме ця регулярність, закономірність зу­мовлює можливість впливати на цикли і навіть запо­бігати їм. Факторами впливу на ек-ку він вважає фінанси, грошовий обіг, кре-дит. Він прихильник державного регулю­вання ек-ки. 1-им із важливих методів регулювання є пла-нування. З допомогою планування він сподівався ви­рішити складні ек-ні й соц-ні проблеми сус-ва.

Відтак можна сказати, що Мітчелл застосовує те-хнологічний підхід до аналізу закономірностей сус-ого розв-ку. У цілому його погляди були пози-тивно оцінені ек-стами й соціоло­гами. Проте його критикували за описовий хар-р досл-нь і брак те-оретичного аналізу.

Погляди ек-стів, що були розглянуті, належать до раннього, або як його називають «чистого інти-туційналізму», розквіт якого припадає на 20—30-ті роки XX ст. Ек-на криза 1929—1933 рр. породи

^ 53.Соціальний інституціоналізм Дж. Гелбрейта

Джон Кеннет Гелбрейт (1909р. нар.) У своїх 1-их працях розробив концепцію «врівноважуваль-ної си­ли», пропагував «сус-во добробуту». В пра-цях, опублікованих у 50-х рр., розглядає техніку, як основу ек-ого прогресу. Виступив зі своєрід-ним різновидом теорії «індуст­рного сус-ва», яка підсумовувала й розвивала цей науковий нап-рям. Він спробував розробити «синтетичну», як він казав, теорію, котра б охоплювала всі най-важливіші закономірності сучасного кап-зму. Цю т-рію викладено у книжці «Нове індустрне сус-во». Суть т-рії полягає в тім, що усунен­ня конку-ренції внаслідок концентрації капіталу не призво-дить, про­те, до утворення монополій, оск той са-мий процес породжує нейтралізуючу, «врівнова-жуючу силу» у вигляді великих об'єднань покуп-ців і постачальників. Як «врівноважуючу силу» роз­глядає різноманітні кооперативні організації, фермерські об'єднан­ня, профспілки, різні торго-вельні об'єднання.Значення цієї «врівноважуючої сили» полягає не лише в тім, що вона перешкод-жає утворенню монополій, а й у тім, що вона за-мінює конкуренцію, котра колись була регулятор-ром ринку. Конкуренцію, яка панувала ще з часів А. Сміта, «фактично замінено типовим для сучас-ного часу ринком з невеликою к-тю продавців, як-их активно приборкують не конкуренти, а 2-ий бік ринку — сильні покупці». Гелбрейт— представ-ник неоінституціоналізму, котрий, на думку його прихильників, відрізняється від традиційного як соц-но-ек-ими умовами формування, так і поста-новкою проблеми. У працях неоінституістів кап-зм розглядається як «сус-во достатку», «сус-во масового спож-ня», «сус-во за­гального благоден-ства». Саме таким зображує його і Гелбрейт у книжці «Сус-во достатку» (1958) він робить вис-новок, що проблему В завдяки застосуванню все складнішої і все досконалішої техніки вирішено й залишається вирішити лише проб­лему розподілу Критично ставиться до чинної сис-ми розподілу і сподівається реформувати її, розширюючи сус-ні по­слуги і збільшуючи добробут .У «Новому індус-трому сус-ві» намагається комплексно розгляну-ти всю ек-ну сис-му кап-зму, яку зв'язує з техніч-ним прогресом - сутніс­ть, що саморозвивається, породжує сама себе. Технічний прогрес і органі-зація визначають ек-ну форм сусп-ва. Виділяє 2 форми кап-ної ек-ки з погляду рівня техніки, мас-штабів В і форми організації під-в — великі кор-порації і дрібне В (не відіграє значної ролі в суча-сній ек-ці). Основу сучасної ек-ки станов­лять ве-ликі корпорації, породжені передовою технікою Частину ек-ки, репрезентовану великими корпо-раціями, нази­ває «індустріальною сис-мою», кот-ра й визначає суть «нового індустр-ного сус-ва»

Індустріальна сис-ма у свою чергу, визначаєть­ся високорозвиненою технікою, котра зумовлює всі інші її ознаки: панування корпорацій у вирішаль-них сферах ек-ки, необхід­ність великих капітало-вкладень, ускладнення умов і зростання ви­трат часу на виконання зав-нь, що постають перед В у зв'язку зі збільшенням ролі наукових досл-нь і не-обхідності на­лежних лабораторних випробувань, підвищення вимог до кваліфіка­ції робітників і ке-руючих корпораціями, і, нарешті, потреба у лікві­дації ризику для великих корпорацій, котра пот-ребує планування. В «індустр-ому сусп-ві» зрос-тає і роль держави, яка му­сить узяти на себе час-тину витрат для забезпечення технічного прогре-су і зменшення ризику під-ця від його запровад-ження Тобто саме техніка визначає всю ек-ну струк-ру сус-ва. Відокремлює 2 рівні розв-ку кор-порацій: «під-ку» і «зрілу» У «під-кій корпорації» (20—30-ті рр XX ст) господарем і керівником був окремий капіталіст, власник капіталу Його основ-ною метою була максимізащя прибутку Конт­роль над корпорацією зумовлювався капіталом під-ця, а не йо­го компетентністю Така корпорація не пот-ребувала планування і державного втручання На зміну «під-кій корпорації» приходить «зріла» Цей перехід зумовлений технічним прогресом, його вимога­ми «Зріла корпорація» — це колективна організація, тому приватна власність замінюється «сус-ною кап-ною власністю» На чолі «зрілої кор-порації» стоїть не окремий під-ць, а «технострук-тура», до якої переходить влада(це «союз знань і кваліфікації», основний керівний персонал вели-ких корпорацій, який складається із людей, що спеціалізуються на кері­вництві В, збутом, фінан-сами, корпоративним плану­ванням, тобто тих, хто приймає рішення - саме цю групу людей про-понує назвати «техноструктурою») Перехід у кор-пораціях влади до «техноструктури» змінює й ме-ту діяльності корпорацій Передовсім вона відоб-ражає не особистий ін­терес під-ця, а сус-ний, ке-рується не максимізацією прибу­тку, а сус-ною метою На 1-ий план «техноструктура» ставить ек-не зростання, яке сприяє ефективному функ-ню корпорації, що відповідає як інтересам сус-ва, так і й власним інтересам Ефективне функ-ня ко-рпорації забезпечує висо­кий рівень дивідендів Отже, має місце узгодження інтересів сус-ва, ко-рпорацій і індивідів Але Гелбрейт неправомірно відриває прибуток акціонерів (дивіденди) від ре-шти прибутку корпорації Неправомірним є й визн-ня грошових доходів «техноструктури» як зар-пл, що нібито не заохочує її максимізувати прибу­ток корпорації в цілому. Важливою рисою «індустріа-льної сис-ми» називає планування, яке теж поро-джується розв-ком науки і техніки Вели­ка корпо-рація з її складною технікою, значними капіталов-кладеннями не може ефективно функціонувати за умов ринкової стихії. Ри­нок перестав бути на-дійним регулятором В. Йому на змі­ну приходить планування корпоративної діяльності. Плануван-ня має забезпечити здійснення передбачених фі-рмою, корпорацією рез-тів і «замінити ціни й ри-нок, як механізм, що визначає те, яка про­дукція буде виготовлятись, авторитетним рішенням, ко-тре встанов­лює, що буде виготовлятись і спожи-ватись і за якими цінами». Якщо раніше Гелбрейт сподівався нейтралізувати монополію і конкурен-цію з допомогою «врівноважуючої сили», то тепер він намага­ється замінити конкуренцію й ри-нок монополією (великою корпо­рацією) і плану-ванням. Щоправда, сам Гелбрейт вважає непри­пустимим ототожнення великої корпорації з мо-нополією.

У «індустріальному сус-ві» формується нова кла-сова структура. За умов «зрілої корпорації» і па-нування «техноструктури» нібито зникає конфлікт між багатими і бідними. Йому на зміну приходить новий конфлікт, породжений НТП — між «класом освічених» і «неосвічених та малоосвічених». Ви-рішальною силою «індустріального сус-ва» стає «клас освіче­них», складовою частиню якого є «техноструктура». Ця теорія Гелбрейта мала на меті спростувати марксистське вчення про проти-лежність інтересів праці та капіталу. Проте Гелб-рейт не міг ігнорувати реальних суперечностей кап-зму, не міг не бачити бідності, безробіття. І якщо в друго­му виданні «Сус-ва достатку» (1969) він називає бідність «пе­режитком», «залишковим явищем», то в книжці «Нове індустріальне сус-во» він заявляє, що ці вади притаманні лише тій частині ек-ки, що перебуває поза «індустріаль-ною сис-мою», тобто сфері дрібного В. Що ж до «індустріальної сис-ми», то вона керується сус-ими інтересами, а відтак не призводить до злид-нів, бідності і класових антагонізмів.

Велику роль в «індустріальному сус-ві» Гелбрейт надає державі. Технічний прогрес у нього авто-матично зумовлює необхід­ність втручання дер-жави в ек-не життя. Він визнає необхід­ність пла-нування на державному рівні, регулювання дер-жавного по­питу, перерозподіл нац-ого доходу че-рез сис-му податків, сприяння розв-ку НТП, осві-ти, нац-­ної оборони. При цьому він підкреслює незалежність корпорацій, їхню самостійність, «автономію» щодо держави. Державу й корпора-ції Гелбрейт розглядає як 2 незалежні сили, котрі плідно співп­рацюють одна з одною. У концепції «індустріального сус-ва» Гелбрейта почуваю­ться й критичні ноти. Він критикував мілітаризм, гонку озброєнь, пропонуючи навіть націоналізувати ко-рпорації, які виготовляють зброю. Гелбрейт розу-міє складність вирішення соц-них проблем у ме-жах «індустріального сус-ва». Майбутнє «індуст-ріального сус-ва» він зв'язує з діяльністю інтелі-генції, яка на противагу «техноструктурі» керува-тиметься тільки ек-ими пріоритета­ми, сприятиме розв-ку «естетичних цінностей», спрямуванню «ін­дустріальної сис-ми» на служіння широким соц-ним інтересам.
^ 54.ТеоріЇ трансакційних витрат і прав власності. Теорема Коуза.

Рональд Коуз (1910р. нар.) — ам. tк-ст англ. по-ходження. 1991 р. він одержав Нобелівську пре-мію за праці з проблем трансакційних витрат — «Природа фірми» (1937), «Проблеми соц-них ви-трат» (1960). 1-а з найважливіших заслуг Коуза полягає в тім, що він визна­чив і запровадив у на-уковий обіг таку категорію, як трансакційні витра-ти (витрати на пошук інформації про ціни, попит, пошук парт­нерів, укладання контрактів тощо). Це знаменувало появу в Інститу­ціоналізмі так звано-го контрактного підходу до теорії інститутів, що зумовило виникнення нової міждисциплінарної науки: поєднання права, ек-ної теорії та організа-ції. Госп-ка сис-ма — це своєрідно впорядкова-на сис-ма зв'язку між виробниками мат і немат благ і по­слуг та спож-чами. Координація цього зв'язку, тобто вирішення що виготовляти, як виго-товляти, для кого виготовляти, може здійснюва-тися 2 способами: спонтанним, або стихійним порядком і ієрархією. Спонтанний порядок — це ринок, який виник природним шля­хом, у процесі розв-ку людської цивілізації. За умов ринкової сис­-ми інформацію щодо наявності товарів, цін на них, щодо смаків спож-чів розпорошено. За цих умов інформація, необхідна суб'єктам госп-ня, може передаватися лише через механізм ко-ливання цін. Пошук інформації (щодо цін, попиту, пошуку партнерів тощо) потребує великих витрат , які Коуз назвав трансакційними. Ієрархія, тобто сис-ма, коли з 1-го центру йде ни­зка наказів і до-ручень до виконавця (виробника). Прикладом ієрар­хічного порядку був соціалізм, де панувала командно-адмністративна сис-ма, і всі накази щодо В й розподілу ресурсів віддавала держава через сис-му державних органів і партійних ін-ти-туцій. Ієрархія має місце в будь-якій фірмі, де ке-рівник віддає накази своїм підлеглим. У фірмі ро-бітники не займаються пошуком інфор­мації, вони одержують наказ. Це забезпечує скорочення тра-нсакцій­них витрат. Таку саму роль виконує й дер-жава. Відтак може склас­тись враження, що саме ієрархія, тобто централізоване керівництво, ефе-ктивніша, бо потребує менших трансакційних ви-трат. Насправді це залишається справедливом тільки щодо фірми. Що ж до держави, то вона взагалі не може здійснювати ефективного регу-лювання всіх ек-них процесів. В 1-у центрі немов-ливо сконцентрувати всю необхідну інформацію про наявність ресурсів, їх використання, попит, смаки спож-чів. Отже, ставити питання, що кра-ще — спонтанне регулювання (ринок) чи ієрархія (фірма, держава), або, як ми часто говоримо, «ринок чи план» — неправомірно. Вирішувати це питання слід з позицій економії трансакційних ви-трат. Щоправда, це не єдиний критерій, але з ек-ого погляду надзвичайно важливий. Скорочення трансакційних витрат, отже, підвищення ефекти-вно­сті функ-ня ек-ки забезпечується існуванням правових норм і їх дотриманням. Зв'язок між юр-идичними нормами (правами власності) і транса-кційними витратами було сформульовано Коузом у його знаменитій теоремі: визн-ня прав власно-сті є важливою попередньою умовою ринкових угод. Якби спон­танний, ціновий механізм не пе-редбачав витрат часу й коштів на пошук інфор-мації та укладання контрактів, то не було б і не-обхід­ності в опрацюванні прав власності (юриди-чних норм). Але функ­-ня ек-ки без трансакційних витрат неможливе. І не випадково амер. ек-ст Дж. Стіглер писав, що світ з нульовими трансак-ційними витратами такий же страшний, як при­родний світ без тертя.
^

Ек-на теорія прав власності


Своєрідність цієї теорії полягала в трак­туванні власності та її використанні як методологічної й теоретичної основи ек-ого аналізу. Поняття «вла-сність» прихильники теорії замінили терміном «право власності». Власність є не ресурс сам по собі, а низка прав або принаймні частка права використання ресурсу. Ця частка включає 11 ел-ементів: право володіння, право корис­тування, право управління, право на дохід і под. Права власності є не що інше, як певні «правила гри», санкціоновані сус-вом. 2-а особливість теорії – категорія власності виводиться з проблеми обме-женості ресурсів. Ті ресурси, к-ть яких не обме-жена, не стають об'єктом власності. З приво­ду їх використання між людьми не виникає ринкових відносин. Права власності мають бути чітко виз-начені, і саме вони стають об'єктом купівлі і про-дажу. Чітке визн-ня прав власності, усунення ін. осіб від вільного доступу до ресурсів змінюють і поведінку суб'єктів госп-ня. Ці обставини сприя-ють створенню умов для придбання прав власно-сті тими, хто їх цінує вище і здатний одержувати від них більшу користь. Для ринку не має значен-ня, хто персонально володіє ресурсом. Важливо, щоб був такий власник. Для успішного функ-ня ринку важливе значення мають як трансакційні витрати, так і права власності. Як­що трансакційні витрати невеликі, а права власності чітко визна-чені і виконуються суб'єктами госп-ня — ринок здатний до са­морегулювання настільки, що може усувати навіть соц-не зна­чущі зовнішні ефекти (екстерналії). Зовнішні ефекти — це витрати, або вигоди, зв'язані з ек-ною діяльністю, що стосую-ться осіб, які не є учасниками даної ринкової уго-ди. Наприклад, забруднення навколишнього се-редовища якимось під-вом, шум аеропор­ту тощо. Той, хто спричиняє ці «ефекти», часто змушує населення збільшувати витрати на охоронні за-ходи, але далеко не завжди ком­пенсує їх.

Досліджувати цю проблему почав іще англ. ек-ст А. Пігу. Він доводив, що ринкова сис-ма нездатна її розв'язати, оск зовнішні ефекти не можна оці-нити. Тому він обгрунтував необхідність держав-ного втручання і запровадження спеціального по-датку на винних. Р. Коуз довів помилковість тео-ретичних виснов­ків А. Пігу і показав можливість трансформації зовнішніх ефектів у внутрішні вит-рати учасників ринкової угоди без будь-якого втру­чання держави. Цей висновок має назву тео-реми Коуза. Державне втручання не завжди ба-жане. Воно буде ефективним тоді, коли ви­трати державного втручання будуть меншими за витра-ти, зв'язані з нестабільністю ринку. У мінімізації трансакційних витрат державі теж надається пев-на роль: прийняття відповідних з-нів і забезпече-ння їх дотримання, В сус-них благ, оборона, дер-жавний апарат, інфраст­руктура, соц-ні потреби.
^ 55.Теорії підприємницької економіки та інформаційного суспільства П-Друкера

Роботи П.Друкера “Інновації і підприємництво”, “Посткапіталістичне суспільство”.

Екон.зростання визначено як безпосередній наслідок інноваційних змін. Пріоритетне значення в економіці відіграють мільйони малих та середніх підприємствБагато під-ств характеризуються низьким капіталовкладенням в новий сектор – безприбуткових суспільних організацій (за П.Друкером там працювало близько 2 млн.)

Мета – неоюхідня економіка, яка досліджує необхідні зміни в екології, НТП, освіті.


<< предыдущая страница