asyan.org
добавить свой файл
  1 2 3 ... 7 8
^

12. Економічна теорія А. Сміта. 3. Ек-не вчення А. Сміта


Адам Сміт (1723—1790) Праці: «Досл­-ня про природу і причини багатства народів».1776 р

Сміт ставить перед собою нау­кове завдання ком-плексного досл-ня людини. У своїх працях він розглядає окремі аспекти, сторони людської приро-ди: моральні, гро­мадські, ек-ні. Сміт досліджує «людину ек-ну», однак не ізолює її від 2-х інших аспектів людської природи. Метод, який застосовує Сміт, можна назвати дедуктивно-індуктивним. Він підкреслює, що за умов «природного порядку» (ві­льної конкуренції) складною взаємодією госп-кої діяльності лю-дей керує «невидима рука», тобто ек-не життя людей під­порядковується об'єктивним закономірностям. У трактуванні «при­родного порядку» ви-ходить з 2-х принципів: об'єктивної за­кономірнос-ті природи — дії об'єктивних з-нів природи — «невидимої руки» і «природної свободи» людини. Він є прихильником ек-ого лібералізму, вільної гри госп-ких сил, невтручання держави в ек-не життя. Але разом з тим Сміт визнає роль держави у виконанні нею таких ф-цій, як оборона країни, правосуддя, народна освіта, утримання громадських установ тощо. Він також висловлювався за державне регулювання норми процента й мінімуму зар-пл. Поділ праці і гроші Першоджерело багатства — пра­ця. Вирішальним фактором зростання багатства й «загального добробуту» Сміт вва­жає поділ праці, який веде до «величезного збільшення прод-сті всіх різнобічних занять і мистецтв» Поділ праці й обмін передбачають на-явність знаряддя обміну. Таким знаряддям у Смі-та є гроші Гроші — це товар, який від­окремився від маси інших товарів в рез-ті розв-ку обміну. Гроші, як і інші товари, мають в-сть. Їх Сміт розглядає як засіб, що полегшує об-мін. Головна ф-ція грошей - засіб обігу. Сміт вважає за доцільне заміну золота і срібла паперовими гро­шима для здешевлення обігу. Теорія в-сті. У Сміта «цінність»= «вартість». Цінність у нього має 2 значення: кор-сть і можливість при­дбання ін. предметів. 1-ше він називає «цінністю у спож-­ні», 2-ге — «цінністю в обміні». Мінову, або природну, цінність товару Сміт, як і Петті, визначає через працю. Сміт вважав, що робіт­ники продають свою працю, що, так само, як і інші товари, має «справжню й номінальну ціну» (номінальна й реальна зар-пл). За цих умов, пише Сміт, порушується з-н еквівалентного обміну. Робітник віддає більше живої праці, ніж одержує уречевле­ної. Цінність, яку робітник додає до матеріалів, складається з 2-х частин: зар-пл і прибутку капіталіста. 3-ою складовою цінності, за Смітом, є рента. Отже, «3 першооснови будь-якого доходу, як і будь-якої мінової цінності, — це зар-пл, прибуток і рента». Відтак цінність Сміт визначає доходами. Класи і доходи. 3 складові ціни є ви­дами доходів 3-х різних категорій персоніфікова-них ек-них ф-цій, що відповідають 3-ом факторам В: праці, ка­піталу й землі. Власники кожного із цих факторів утворюють відпо­відні класи: найманих робітників, під-ців і землевласників. Це осно-вні класи сус-ва, їхні доходи є первинними. Усі ін. групи і прошарки отримують вторинні доходи внаслідок перерозподілу. Зар-пл це продукт праці, природна винагорода за неї. За умов кап-зму найманий робітник отримує лише частину цінності, яку праця додає до матеріалу, що обробляється, ін. частину одержує власник капі­талу як прибуток. Сміт визначає «нормальний» рівень зар-пл к-тю за­собів існування робітника і його сі-м'ї. Сміт був при­хильником високої за-пл і вва-жав, що вона сприятиме зростанню прод-сті праці. Прибуток — це різниця між заново ство­реною в-стю і зар-пл, рез-т неоплаченої праці. Земель-на рента — це плата за користування землею. Її причиною він називає приватну власність на зем-лю. Капітал Під капіталом він розуміє запас продукції, що приносить прибуток, або за допомогою якого працею створюються нові блага. Капітал він поділяє на основний і оборотний. До основного капі­талу належать машини й різні знаряддя пра-ці, пром-ві й торго вельні будівлі, склади. Оборо-тний капітал складається з грошей, запасів про-до­вольства, сировини і напівфабрикатів, а також готової продукції, що перебуває на складах і в магазинах.
^ 13. Економічне вчення Д. Рікардо.

Найвідоміша праця Д. Рікардо — «Засади політичної економії і оподаткування» (1817), у якій він найбільш повно виклав свою систему економічних поглядів. Д. Рікардо виділив у суспільстві три основних класи власників землі, власників грошей і капіталу, необхідного для її обробки, і наймані робітники, працею яких вона обробляється, — і три види доходів ренту, прибуток і заробітну плату. Виходячи із цього, Рікардо дав своє трактування «головного завдання політичної економії», яке полягає, за його словами, у тому, щоб визначити закони, які управляють розподілом доходів. Всю сукупність виробничих відносин між людьми він звів до відносин розподілу, які вважав предметом політичноїекономії.

Рікардо першим в історії економічної науки в основу своєї теоретичної системи свідомо і недвохначно поставив трудову теорію вартості, із позицій якої розглядав усі економічні процеси, закони і категорії.

Головною умовою примноження багатства країни Рікардо вважав вільну конкуренцію та інші принципи економічного лібералізму — вільне підприємництво, вільну торгівлю та інші «економічні свободи».

^ Теорії вартості, яка і в А. Сміта займала одне із центральних місць у його дослідженнях, Д. Рікардо присвятив перший розділ своїх «Засад політичної економїі». Рікардо розрізняє вартість і багатство. Багатство визначається кількістю доступних споживних вартостей (корисностей), тоді як вартість (цінність) — це мінова вартість, яка залежить не від достатку, а від важкості чи легкості виробництва.

Рікардо розмежовував працю як «субстанцію вартості» і працю як «внутрішню міру вартості». Першу він назвав «абсолютною вартістю», під якою розумів уречевлену у товарі певну кількість робочого часу, а другу — «відносною вартістю», або, власне, «міновою вартістю», під якою розумів втілену у товарі працю, яка здатна «виражати споживну вартість іншого товару, обмінюючись на нього».

Багато уваги Рікардо приділив питанням грошей і грошового обігу. У своїх перших працях він трактував гроші із позицій товарної теорії. Вартість грошей (золота і срібла) Рікардо визначав затратами праці на їх виробництво, виділяв специфіку грошей як особливого товару, який є мірою вартості всіх інших товарів і засобом їх обігу. Там він відзначав також, що кількість паперових грошей в обігу повинна-визначатись вартістю товарної маси на ринку. Однак у своїй основній праці Д. Рікардо став на позиції кількісної теорії грошей. Згідно із нею, вартість грошей встановлюється у сфері обігу і визначається їх кількістю.

Рікардо зробив висновок про необхідність існування вільної торгівлі, яка призводить до рівноваги співвідношення між кількістю золота у країні і рівнем цін завдяки вільному переміщенню товарів і грошей між країнами.

Варто виділити ще два положення грошової теорії Рікардо, які по праву входять в «золотий фонд» класичної політичної економії:

1) гроші як товари при зменшенні своєї вартості зумовлюють необхідність зростання заробітної плати, що, в свою чергу, як відзначав Рікардо, «неминуче супроводжується зростанням цін на товари»;

2) гроші як загальний засіб обміну між цивілізованими країнами «розподіляються між ними у пропорціях, які змінюються із кожним удосконаленням у торгівлі і машинах, з кожним утрудненням у добуванні харчів та інших предметів життєвої необхідності для зростаючого населення».

^ У теорії розподілу Рікардо насамперед цікавила кількісна сторона проблеми — пропорції поділу створеного багатства.

Концепцію заробітної плати Давід Рікардо запозичив у своїх попередників, трактуючи її ринковою ціною праці, але намагався «вдосконалити» її з позицій теорії народонаселення і закону заробітної плати Т. Мальтуса. Під природною ціною праці він розумів суму життєвих засобів, необхідних для існування робітника і членів його сім'ї. Ринкова ціна праці, на думку Рікардо, коливається навколо її природної ціни під впливом природного руху робітничого населення.

Видатний англійський дослідник виділяв також номінальну заробітну плату як грошовий вираз ціни праці і реальну заробітну плату як її натуральний вираз.

Рікардо розглядав прибуток, із одного боку, як частину вартості, яка залишається після відрахування заробітної плати, а з іншого — як дохід підприємця на вкладений у виробництво капітал. Він розглядав ренту частиною продукту землі, яка сплачується землевласникові як «вільний дар природи», результат її «праці».

Концепція ренти Д. Рікардо зберігає свою актуальність і понині. Головні її ідеї полягають у тому, що рента завжди виплачується за користування землею, адже її кількість обмежена, а якість — різна. Д. Рікардо продовжив традиції класичної школи, доводячи необхідність і доцільність політики вільної торгівлі у міжнародній сфері. Д. Рікардо в аналізі зовнішньої торгівлі довів її доцільність і в випадку відсутності абсолютної переваги у виробництві певних товарів.
^ 14. Закон народонаселення та економ. ідеї Т. Мальтуса. Визначним представником класичної політичної економії в Англії був Томас Мальтус. Перша праця Т. Мапьтуса — «Дослід про закон народонаселення» (1798) — була опублікована ним анонімно. Крім «Досліду», який зробив його автора відомим і навіть знаменитим, Мальтус написав ще кілька значних праць, серед яких потрібно виділити «Дослідження лро природу і зростання земельної ренти» (1815) і «Принципи політичної економії, які розглядаються в розрахунку на їх застосування» (1820). Мальтузіанська теорія народонаселення

У своїй праці «Дослід про закон народонаселення» Мальтус виходив із таких основних положень: суспільство знаходиться у рівноважному стані, коли виробляє достатню кількість продовольства для споживання відповідної чисельності населення; при порушенні цієї рівноваги у суспільстві виникають сили, які повертають його до рівноважного стану; ціни всіх товарів визначаються співвідношенням попиту і пропозиції; існує закон народонаселення, згідно з яким і населення, і продовольство за відсутності перешкод безмежно зростають, але швидкість зростання населення вища, ніж швидкість зростання продуктів харчування.

Зокрема, за сприятливих обставин населення буде зростати у геометричній прогресії (1, 2, 4, 8,16, 32, 64 і т.д.), а виробництво продовольства — в арифметичній прогресії (1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8 і т.д.). Із цього випливає, що кількість населення подвоюється кожних 20-25 років, а виробництво продуктів харчування за цей же період зростає значно меншими темпами (тільки на 20-25%). Саме у перенаселенні англійський пастор вбачав основну причину зростання розпусти, хвороб, злиднів, голоду і безробіття та інших бід суспільства.

Свій закон народонаселення Мальтус вивів, спираючись на біологічну здатність людини до продовження роду, яку він вважав природним інстинктом, а також на популярний у той час закон спадної родючості землі. Народ сам винен у своїх стражданнях, стверджував Мальтус, оскільки має природну пристрасть до швидкого розмноження, а його біди доповнюються обмеженістю ресурсів для виробництва предметів споживання, що проявляється через спадну родючість земель.

Оскільки, за висновками Мальтуса, населення зростає значно швидше виробництва продуктів споживання, то для збереження рівноваги «необхідно, щоб розмноження постійно затримувалось». У примітивних суспільствах це досягається через хвороби, голод і війни, а в ринковому суспільстві — через регулювання заробітної плати і «моральне стримування» народжуваності. Зростання злиднів через надлишок населення соціальне небезпечне, адже може викликати нестабільність у суспільстві (бунт), тому Мальтус пропонує так вирішити проблему бідності: створення ощадних кас, де нагромаджуються гроші і навчаються бережливості; зростання «середнього класу».

Із теорією народонаселення тісно пов'язана мальтусівська теорія заробітної плати. Т. Мальтус доводив, що в силу тиску зростання населення на рівень заробітної плати, остання визначається мінімальною вартістю засобів існування робітника, що й визначає рівень заробітної плати. Економічно важливе значення має не номінальна, а реальна заробітна плата, яка, за Мальтусом, визначається ціною продовольства.

Лише мінімальний рівень заробітної плати може забезпечити найоптимальнішу пропорцію між зростанням населення і збільшенням виробництва предметів споживання. У цьому й полягає суть «закону заробітної плати» Томаса Мальтуса. Згідно із ним, заробітна плата у суспільстві не може зростати, незмінно залишаючись на низькому рівні.

На думку Мальтуса величина вартості товару визначається витратами його виробництва, до яких він відносив матеріальні витрати і витрати живої праці. Ці ідеї лягли в основу теорії витрат виробництва» яку згодом позитивно сприйняла більшість західних економістів. Серед її прихильників був і видатний англійський економіст XX ст. Дж. М. Кейнс.
^ 15."Теорія ощадливості" Н. Сеніора.

Нассау Вільям Сеніор (1790 - 1864), англійський економіст, очолював кафедру політичної економії Оксфордського університету (першу під такою назвою в Англії). Курс лекцій, який він там читав, був опублікований у 1836 р. під назвою «Основні засади політичної економїї».

Н. Сеніор звів політичну економію до чотирьох основних принципів» із яких виводив усі інші: принцип індивідуалізму (кожен працює на себе); принцип зростання населення; принцип зростання продуктивності промисловості; принцип спадної доходності сільського господарства.

Він намагався зробити із політичної економії точну науку, тому його вважають одним із фундаторів напряму «чистої політичної економії».

В історії економічної думки Н. Сеніор став відомий насамперед «теорією утримання». Введене ним поняття «утримання» можна розуміти і як «заощадження». Вченню Рікардо про працю як єдине джерело вартості Сеніор протиставив тезу, згідно із якою цінність (вартість) продукту створюється як витратами праці, так і витратами капіталу, тобто витратами виробництва. На його думку, праця є результатом «жертви» робітника, який заради неї «жертвує» своїм спокоєм, дозвіллям і здоров'ям. Капітал — це «жертва» капіталіста, який утримується від його особистого споживання, вкладаючи у виробництво. Винагородою від «жертви» робітника і «утримання» капіталіста стають заробітна плата і прибуток.

Інша концепція Н. В. Сеніора одержала іронічну назву«теорія останньої години Сеніора». У ній він стверджував, що прибуток створюється в останню годину робочого дня тривалістю 11,5 год., а вартість праці (заробітна плата) відтворюється за попередні 10,5 год. Сеніор також дав трактування ренти. Він вважав, що тільки за умов «чистої» конкуренції цінність (вартість) товару складається лише з «жертв» робітників і «утримання» підприємців. При появі будь-якої монополії, зокрема, монополії власності на землю, виникає надлишок між цінністю продукту і витратами його виробництва, який він і назвав рентою. Отже, рента виникає не тільки при використанні землі, а скрізь, де існує монополія.
І6.Економічні погляди і соціальна програма Дж.С. Мілля.

У вченні Дж. С. Мілля класична економічна теорія досягла кульмінації свого розвитку і з ним вона практично й завершилась.

Свої політико-економічні ідеї Дж. С. Мілль виклав в працях «Нариси про деякі нерозв'язані питання політичної економії» (1844) і «Основи політичної економії і деякі аспекти їх застосування у соціальній філософії» (1848).

«Основи політичної економії» складаються, із п'яти книг, у яких відповідно розглядаються виробництво, розподіл, обмін, прогрес капіталізму і роль держави в економіці.

У перших трьох книгах Дж. С. Мілль здійснив чіткий і систематизований виклад основних елементів класичної політичної економії, доповнивши їх уточненнями критиків Рікардо і новими ідеями епохи. Ці книги вважають «підсумком, завершенням і найкращий викладом доктрин класичної школи у найбільш точній формі».

Однак у четвертій і п'ятій книгах Дж. С. Мілль уже виступав із позицій соціального реформізму — нового напряму у політичній економії.

Дж. С. Мілль узагальнив і систематизував закони і принципи, відкриті Смітом, Рікардо, Сеем і Мальтусом, що надало класичній політичній економії логічної форми фундаментальної економічної науки. Закон особистого інтересу, який характеризує класичну школу як індивідуалістську, закон вільної конкуренції, який дає змогу назвати її школою економічного лібералізму, закон попиту і пропозиції, який визначає цінність будь-якого продукту, а також виробничих послуг, праці, капіталу і землі, закон заробітної плати, який визначає природну і ринкову ціну праці, закон міжнародної торгівлі, який управляє обміном між країнами, Дж. С. Мілпь виклав закони так, як їх розуміли класики, тобто універсальними і об'єктивними. Іншим новим моментом у методології дослідження Дж. С. Мілля безумовно є спроба виявити відмінності понять «статика» і «динаміка» в економіці. Визнавши закони розподілу суб'єктивними, Мілль намагався довести, що через сферу розподілу можна реформувати капіталізм і цим самим започаткував реформістський напрям у політичній економії.

Дж. С. Мілль, на відміну від інших представників класичної школи, не вважав сучасний йому капіталізм доцільним і ідеальним ладом, тому запропонував широку програму соціальних реформ. Основні ідеї соціальних реформ Мілля зводились до таких вимог: ліквідація системи найманої праці через створення кооперативної виробничої асоціації; соціалізація земельної ренти за допомогою земельного податку; обмеження соціальної нерівності через відміну права спадщини.

Земельну ренту Дж. С. Мілль вважав явищем аномальним і неприродним, тому що вона дає землевласникам те, що не є результатом їхньої праці.

Ідеальною Мілль-молодший вважав дрібну селянську власність на землю, яка нейтралізує несправедливість, породжену рентою, оберігає дрібних виробників від розорення і переходу до стану найманих робітників, розвиває приватну ініціативу і запобігає природній тенденції бездумного розмноження населення. При цьому теорія народонаселення Мальтуса для нього стала незаперечною аксіомою.

Мілль вважав що, державі доцільно орієнтувати центральний банк на зростання банківського процента, оскільки це призведе до припливу до країни іноземного капіталу і попередить відплив золота за кордон, посилить курс національної валюти.


<< предыдущая страница   следующая страница >>