asyan.org
добавить свой файл
1


http://www.slavik-klas.narod.ru/referat.html


ЗОШ №3


Доповідь
на тему ”Однорідні члени речення”

Виконала:

Учениця 11-А класу

Виноград Анастасія

Шепетівка-2005


http://www.slavik-klas.narod.ru/referat.html

Однорідними звуться члени речення, які виконують одну синтаксичну функцію, об'єднуються однаковими синтаксичними відношеннями до того самого члена речення. Однорідними можуть бути головні й другорядні члени речення.

Однорідність — категорія синтаксична. Основною ознакою однорідності є наявність синтаксичної функції і зв'язок із тим самим членом речення. Ряди слів об'єднуються за допомогою сурядного зв'язку, ці об'єднання виникають тільки на рівні речення. Вони певним чином ускладнюють структуру речення. Скільки б членів речення не входило до однорідного ряду, кожен з них і всі разом узяті виконують одну синтаксичну функцію, є одним членом речення. Однорідні члени речення виражаються однією частиною мови, в деяких випадках вони бувають морфологічно різнорідними: 1) «Коса нагадує їй дівування, весільну пару, особливо передшлюбний вечір» — у реченні однорідні додатки, виражені іменниками; «Молодиці розсідаються на лавах попід стінами, перебирають настрижену й знесену сюди мирту від найближчих сусідів, добутий по горбах у Голосному потоці барвінок і шиють велин, обсипають його живою зеленню й червоними сосновими ягідками, купленими на торговищі» (В. Качкан) — у реченні кілька груп однорідних членів: однорідні присудки, однорідні означення, однорідні додатки, об'єднані інтонацією й сурядним зв'язком, виражені однотипними частинами мови в кожній групі; 2) «Береги річки положисті, з великими піщаними плесами, з рідкими кущиками верболозу, нагадували мальовничі акварелі Левітана» (Є. Івженко) — однорідні означення, виражені прикметником та іменниками з залежними словами, що деталізують виклад, морфологічно різнорідні.

Найтиповішим видом зв'язку для однорідних членів речення є сурядний зв'язок, що формально виражає єднальні, зіставно-протиставні, розділові відношення. Сурядний зв’язок передається за допомогою сурядних сполучників та інтонації.

Інтонація при вимові однорідних членів буває різна. Якщо зіставляються однорідні члени речення, то інтонація перелічувальна причому в розповідних реченнях вона поступово знижується, в окличних підвищується. В питальних реченнях інтонація різко підвищується на останньому однорідному члені. Однорідні члени, що протиставляються, на першому однорідному члені

мають різке піднесення інтонації, на другому — зниження: Напр.: «Ще не вмерла Україна, і слава, і воля. Ще нам, браття молоди усміхнеться доля» (П. Чубинський); «Любіть Україну, як сонце любіть, як вітер, і трави, і води... В годину щасливу і в радості мить, любіть у годину негоди, Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну, красу її, вічно живу і нову, і мову її солов'їну...» (В. Сосюра); «Світе тихий, краю милий, моя Україно! За що тебе сплюндровано, за що, мамо, гинеш?» (Т. Шевченко).

Синтаксична однорідність тісно пов'язана з однорідністю змістовою, логічною. Це виявляється в тому, що однорідні члени речення називають

http://www.slavik-klas.narod.ru/referat.html

поняття одного логічного ряду, — тобто близькі за суттю. Тому при побудові речень з однорідними членами треба звертати увагу на те, щоб усі вони були однорідні за логічними поняттями й однаково сполучалися зі словом, до якого відносяться. Це правило порушено, наприклад, у реченнях: «Ішов дощ і два студенти, один в університет, другий у черевиках; У магазині "Сільгосптехніка" с у продажу рами для машин, ремені для комбайнів, блоки циліндрів, калій та інші мінеральні добрива» (газ.).

^ Не є однорідними членами:

1. Повторювані слова: вони вживаються в реченні для підкреслення кількості предметів, тривалості дії, вираження експресивності, емоційності. Такі слова розглядаються як єди­ний член речення: «Ой повішу колисочку у поли, у поли, будуть дитя колисати соколи, соколи» (нар. пісня); «Квітки куплю в переході, ніжну, ніжну красу, радість в теплих долонях в дім

принесу, принесу» (О. Чубачівна); «Усе дозволено! Все можна! А десь на дні у глибині хтось тужить журиться тривожно: "Минають дні, минають дні"» (В. Еллан).

2. Повторювані однакові форми, об'єднані частками не, так. хоч не хоч, писати так писати; а також сполу'чення з двох дієслів, одне з яких лексично неповне:

візьму та й скажу, піду та нап'юся; такі сполучення вживаються в розмовному стилі.

3. Стійкі сполучення з парними сполучи к а м и: ні те ні се, і сміх і гріх, ні слуху ні духу.

^ СИНТАКСИЧНІ ВІДНОШЕННЯ МІЖ ОДНОРІДНИМИ ЧЛЕНАМИ

Між однорідними членами речення встановлюються єднальні, протиставні та розділові відношення. Вони

виражаються сполучниками сурядності.

Єднальні відношення виражають різні відтінки поєднання між однорідними членами, а саме:

єднально-перелічувальні, приєднувальні, перелічувально-розділові, перелічувально-видільні тощо. Єднальний зв'язок виражають сполучники: і(й), та (в значенні і), та й, ні... ні, як... так і, не тільки... а(але) а не дише... а(але) й. Напр.: «Не так тії вороги, як добрії люди окрадуть жалкуючи, плачучи осудять» (Т. Шевченко); «Розцвітай же, слово, і в родині, і у школі, й на заводі, і у полі пречудесно, пречудово розцвітай же, слово!» (П. Тичина); «Тихо та ясно у материній душі. І така тиха, зоряна і ясна ніч. А в ній у голубім сяйві вервечками бродять дівчата молоді з піснями лункими. Аж заслухається Катря і сидить, як заворожена, а в душі бродять юрбами радісні та співливі материні думи» (А. Головко); «Ой не хочу хатки, ані сіножатки, ні ставка, ні млинка, ні вишневого садка...» (нар. пісня).

Найчастіше між однорідними членами вживається сполучник і, що може бути поодиноким і повторюваним. Поодинокий сполучник указує, що перелік закінчився, тому він ставиться між двома або перед останнім з

http://www.slavik-klas.narod.ru/referat.html

однорідних членів. Таким чином створюється закритий однорідний ряд. Повтор

сполучника перед кожним однорідним членом речення створює незакінчений, або відкритий, однорідний ряд, напр.: «Солов'ї, ці невтомні співці весни і кохання, заливисто перетьохкуються у вербах, по садках і в кущах біля річки» (О. Гончар); «Мово рідна! Красо моя! В тобі мудрість віків, і пам'ять тисячоліть, і зойк матерів у годину лиху, і переможний гук лицарів у днину побідну, і пісня серця дівочого в коханні своїм, і крик новонародженого; в тобі, мово, неосяжна душа народу його щирість і щедрість, радощі й печалі, його труд і піт, і кров, і сміх, і безсмертя його. Твердине моя, і захисток, і гордість, і розрада в годину смутку... Ти є Правда, Добро і Краса народу нашого» (С. Плачинда) — сполучник і створює в тексті незамкнений ряд, об'єднуючи однорідні члени окремо й попарно.

Парні сполучники не тільки... а(але) й, не лише... а(але) й, як... так передають відношення зіставності, порівняння. Ці сполучники вживаються тільки між двома однорідними членами: «У старі князівські часи на нашій батьківщині набув великої популярності образ Марії у вигляді Оранти: віруючі називали цей образ Марії як Заступницею, так і Непорушною стіною» (Д. Степовик).

Протиставні відношення виражають об'єднання двох протилежних, несумісних, контрастних однорідних членів. Однорідність виникає всупереч логічному значенню членів речення, оскільки вони сприймаються як протилежні, взаємовиключні. Таких членів у реченні, як правило, не більше двох. Протиставні відношення виражаються сполучниками: а, але, проте, зате, однак, хоч, так, та (у значенні але), хоча. Сполуч­ники а, але вказують на протиставлення одних предметів, явищ,

дій, ознак іншим.

Сполучники проте, та (у значенні але), так зіставляють по­няття, одне з яких обмежує інше: «Сонце без проміння, однак чер­воне, ніби ясний світ на широку картину. За Вишгородом стоїть на Дніпрі сиза, проте з жовтим сутінком імла» (І. Нечуй-Левицький). Сполучники зате, однак виражають значення протистав­лення з відтінком заміщення (замість того): «А знизу, з-під палу­би, лине сумна, неголосна, зате рідна, українська пісня» (С. Плачинда). Сполучники хоч (хоча) мають відтінки допустовості: «Випросталася Лисавета Гулевичівна, зупинилась на мить, задума­лася: побудувала колегію, хоча сина втратила» (С. Плачинда).

Розділові відношення між однорідними членами полягають у тому, що логічний зв'язок між ними передає роз­дільність, чергування або взаємовиключення понять, які вхо­дять до однорідного ряду. Такі відношення виражаються спо­лучниками: або... або, чи... чи, то... то, не то... не то, чи то... чи то, хоч... хоч. Конструкції з поодинокими сполучниками або та чи виражають просту роздільність однорідних членів, у речен­нях же з повторюваними сполучниками або... або, чи... чи, хоч... хоч виражається

http://www.slavik-klas.narod.ru/referat.html

перелік понять, що взаємно виключають одне одного; у реченнях із сполучником то... то виражається перелік повторюваних явищ, подій, предметів, які чергуються; такі самі відношення, але з відтінком питальності, сумніву або непевно­сті виражаються в реченнях з однорідними членами зі сполуч­никами: чи то... чи то, не то... не то. Напр.: «Які неповторні шляхи випрядає нива: вона то стрясоне дужими і м'якими крила­ми і до самого обрію летить, то враз відкинеться назад, стихне, як пісня» (П. Загребельний); «Усі мости в цій землі були дерев'яні, через що людям захожим: або чужинцям, або мандрівникам, або завойовникам, або апостолам, або й пройдисвітам, здавалося, ні­би тут і зовсім немає мостів...» (П. Загребельний); «Спинився волошка чи не волошка вистромила голівку з-поміж колосочків^1 (С. Васильченко).

^ ОДНОРІДНІ Й НЕОДНОРІДНІ ОЗНАЧЕННЯ

Однорідними називаються означення, які, перелічуючи споріднені ознаки, однаково відносяться до того самого пояснюваного слова і мають з ним безпосередній зв'язок. Однорідні означення пов'язуються одне з одним сполучниками су

рядності, інтонацією переліку, єднальними паузами. Якщо оз­начення пов'язані між собою сполучниками, вони завжди од­норідні: «А з поля йшла, струнка і тонковида, ще несвідома чарі­вничих зваб, богиня квітів, юная Хлорида, у жовтому віночку із кульбаб...» (Л. Костенко); «Запашна, співуча, гнучка і милозвучна, сповнена музики і квіткових пахощів рідна мова...» (О. Гончар). Однорідні означення: а) характеризують предмет з одного боку (при переліку різновидів чогось): «Сиві, рожеві, блакитні дими кучеряві плинуть з високих, мов башти, стрімких димарів» (М. Рильський); «Двори стоять у хуртовині айстр. Яка рожева й синя хуртовина» (Л. Костенко); б) вказують на різні спорід­нені ознаки (позитивні або негативні риси, розміри предмета тощо), часто одного узагальненого характеру: «Я люблю тебе, друже, за те... за волосся твоє золоте, за чоло молоде і одкрите, я люблю тебе, друже, за те...» (В. Сосюра); «Збирають світлі, золоті меди веселокрилі та прозорі бджоли» (М. Рильський); в) посилюють, уточнюють або пояснюють одне одного: «Всі звели очі в дивні вигляди на Дніпро, на небо, то ніби помальоване чудовими кольорами на заході, то сизе, аж чорне за горою Цар­ського садка» (І. Нечуй-Левицький).

Однорідними є також художні означення (епітети): «Пеку­чий день, лісів солодка млява, смага стежок, сонливиці левад, іде гроза дзвінка і кучерява, садам замлілі руки цілувать» (Л. Костен­ко); «Літо збігло, як день, і з невлежаного туману вийшов синьо­окий, золоточубий вересень» (М. Стельмах); «Гасне зірка найясніша, ангел ангела втіша... То жіноча, найніжніша, найчарівніша душа» (П. Грабовський).

Неоднорідними називаються такі означення, які ха­рактеризують предмет з різних боків. Кожне попереднє з неод­норідних означень стосується всього подальшого словосполу­чення, а не безпосередньо означуваного (пояснюваного) слова. Неоднорідні означення найчастіше стоять перед http://www.slavik-klas.narod.ru/referat.html

означуваним словом, але можуть бути й після нього; неоднорідними є також означення, одне з яких виражене займенником, а друге — прик­метником або дієприкметником, оскільки займенник відноситься До всього словосполучення. Неоднорідні означення виражають­ся, як правило, сполученням якісного і відносного, якісного і при­свійного прикметників. Характеризуючи предмет з різних боків, неоднорідні означення можуть стати однорідними, коли вжива­ються для опису зовнішності, інтер'єру, позитивної або негативної оцінки тощо: «Сонце вдарило з-за лісу червоним потужним промінням на київські гори. Широка зелена Оболонь і Поділ укри­лись тінню і потемнішали. Виразніше виступили високі смужки київських гір під ясним чистим небом, обсипані збоку червонястим промінням. Вигляд став якийсь фантастичний... Київські сизі гори стали фіолетові... Ліс чорнів широкою смугою на горяному правому березі Дніпра. Вишгород розкинувсь по широкому невисокому шпилі... Весь вишгородський широкий шпиль був ніби помережаний смугами розкішних зелених городів. На сукупних, скрізь одгороджених тинами городах зазеленіла розкішна соковита бутина та бадилля кукурудзи. Коло хатів у садках темніли купи вишень та стриміли здорові старі дикі груші» (І. Нечуй-Левицький).

http://www.slavik-klas.narod.ru/referat.html

Список використаної літератури:

Сучасна українська мова: Підручник /О.Д. Пономарів, В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; - К.: Либідь, 2001.