asyan.org
добавить свой файл
  1 2 3 ... 19 20

Опираючись на чисельні і певною мірою різні факти та свідчення, англієць Р.Харвуд, жид Роже Доммерг Полакко де Менас, українець Б.Богослов, швейцарець Юрген Граф та багато інших історикив приходять до одного висновку: ніяких газових камер для знищення людей у концтаборах не було; насправді масовими винищеннями людей займалися самі жиди у машинах-душогубках Френкеля та в незчисленних сибірських концтаборах; жидівський же "голокост" — це найбільша фальшивка не лише в історії XX ст., але й взагалі у світовій історії.


На Нюрнберзькому "процесі" керівників націонал-соціалістичної Німеччини звинувачували в тому, про що марять самі жиди і що вони робили б, аби були при владі: "...жиди охоче хоч у думках поринають у мрії про знищення язичників (тобто, усіх нежидів — А.К.) ... Для жидівського національного духу жадоба помсти не менше характерна, ніж універсалістичний світогляд...", писав Соломон Лур'є в роботі "Антисемітизм в стародавньому світі" (Петроград, 1922 р.). У здійснені їхніх задумів жидам "завжди протистояли "господарі країни", державні організми з напрацьованою військовою, адміністративною та поліційною системою, в яку вони входили як іноземці..." (там же). Захопивши владу у Московській імперії та у Німеччині після війни й установивши тотальну диктатуру, цих "іноземців" вже не стримували "господарі країни" та державні структури й мрію вони зробили дійсністю. Прихильники про масове винищення жидів, не маючи ні документів, ні фактів, вважають, що "наказ був усним". Виявляється, що ці "усні накази" мають своє походження з так званого "усного Талмуду", тобто, тієї частини юдейського "святого вчення" про масові винищення "гоїв" (всіх нежидів), яка внаслідок свого людиноненависницького та одверто злочинного спрямування не може бути надрукованою й передається від рабинів до "богообраних" в усній формі.

Ось що писав про це відомий вчений В.Даль в роботі "Записка про ритуальні вбивства": "Талмуд, складений з різних переказів та доповнень в перші століття християнства, дихає такою злістю проти всіх іновірців, а особливо проти християн, що немає злочину, якого б він відносно них не допускав... в друкованих талмудах на жидівській мові зроблені пропуски, позначені інколи прогалинами, дужками або словом: Вгадай, тобто, здогадуйся, дошукуйся смислу. Венеціанське видання Талмуду 1520 р., як кажуть, є повним і має багато, хоч і темних місць, але явно до цього співвідносних; пізніше жиди остерігалися й доповнювали прогалини записками або словесним вивченням".


^

ПЕРЕДМОВА АВТОРА




Це перший український переклад книги, яка є, очевидно, одним із найдорожчих видань, коли-небудь надрукованих англійською мовою.

Мільйони слів були сказані та надруковані про цю книгу протягом двох судових процесів у Канаді над Ернстом Цюнделем, видавцем цієї книги.

Жидівське лобі подало на нього до суду за статтею XIII століття (I), щоб примусити його мовчати. Йому довелося вісім років захищати своє право на свободу слова, витративши на це сотні тисяч доларів. Жидівському лобі не довелося витрачати гроші, бо слухняна сіоністам канадська влада двічі перебирала на себе звинувачення і судила Цюнделя за гроші платників податків, витрачаючи на "експертів" звинувачення, багатьох з них наймали у США, 150 доларів за годину (!), плюс витрати на авіаквитки, готелі, ресторани тощо. Внаслідок двох судових процесів і наступної апеляції до Верховного Суду та стаття була визнана антиконституційною. I свобода слова, яку жидівське лобі намагалося урізати, є зараз надбанням всіх канадців.

До того часу, коли ця книга була вперше надрукована в Канаді, вона була вже перекладена на 12 мов і продавалася у 18 країнах. Сіоністи, які не могли заперечити наукову сторону цих досліджень, використовували перевірену тактику політичного тиску та залякування людей, що сприяли цьому.

Вони навіть не зупинялися перед тактикою терору. Марсель Дюпра, який розповсюджував цю книгу у Франції, був убитий бомбою, що була підкладена у його машину, після чого жидівські організації зробили заяву у пресі, де вони підтримували це вбивство та попереджували інших про наслідки намагань проаналізувати той період історії. Ернсту Цюнделю посилали бомби поштою, була підірвана бомба біля його будинку, потім його дім був підпалений, що принесло значні матеріальні збитки. Будинок швейцарського історика Юргена Графа був спалений, а також будинок шведського дослідника, який жив у Данії. Книжковий склад американської організації, що об'єднував декілька дослідників цього питання, також був підпалений.

Французький історик, професор Р.Форіссон, який займався цим питанням, був жорстоко побитий, і лише втручання людей, що знаходились поблизу, врятувало йому життя. У Франції, Німеччині, Австрії, Португалії, Іспанії, Данії, Нідерландах, Швейцарії були прийняті закони, що передбачали покарання будь-якому намаганню заперечувати той факт, що в гітлерівській Німеччині було вбито шість мільйонів жидів.

Німецький інженер Герман Рудольф, який провів наукові дослідження на тему можливості вбивства людей у приміщенні Освенціма, що видавалася за газову камеру, був засуджений на 18 місяців позбавлення волі! I це не дивлячись на те, що у його доповіді не було жодної заяви політичного характеру!

Але правда продовжує пробиватися зовні! Дослідження американського експерта з газових камер Фреда Лейхтера про можливість масових вбивств в Освенцімі і Майданеку, з хімічним аналізом, проведений у приміщеннях, які начебто були газовими камерами, вразили найбільш. Його три книжки на цю тему перекладені багатьма мовами і видані у багатьох країнах.

Після дослідження Лейхтера Державний музей Освенціма звернувся з проханням до Краківського судово-експертного інституту провести дослідження на тему можливості того, що масові вбивства були в Освенцімі. Аналіз цегли та цементу повністю підтверджував результати, отримані Лейхтером. Вальтер Люфтль, австрійський інженер, Президент Австрійської Асоціації Інженерів, також досліджував цю проблему і зробив висновок, що знищення людей в приміщеннях, поданих як газові камери, технічно неможливо. Неможливо було й кремувати таку кількість трупів у печах, що були в концтаборах, для цього потрібно було тисячі крематоріїв.

Існує велика кількість книжок, які стверджують, що в гітлерівській Німеччині було вбито шість мільйонів жидів. Ми сподіваємось, що ця робота проллє світло на той період історії і збудить інтерес до проблем, які до цього часу уявлялись нашому читачу в односторонньому світлі.

Всі чули про те, що уряд Гітлера начебто хотів знищити жидів у Європі, і що за час війни внаслідок їх політики загинуло шість мільйонів жидів. Багато істориків працювало над цим питанням і вони знайшли багато протиріч в цій легенді про масові знищення. Шість мільйонів — це вельми значне число, його не так просто заховати в статистичних даних по населенню, які збирались в різних державах в період перепису.

Не потрібно бути генієм, щоб бачити, що ця історія про шість мільйонів є вельми прибутковою для сіоністів. Німеччина до цього часу сплачувала гроші як компенсацію за начебто вбитих жидів. Радянський режим багато робив у розповсюдженні цієї легенди. Давайте розглянемо цю історію про масові знищення жидів, які начебто проводились німецькими націоналістами.

Пропаганда про жорстокість ворога у військовий час — це старий трюк, кожний конфлікт двадцятого століття супроводжувався такою пропагандою, так буде, без сумніву і в майбутньому. В Першу світову війну німців звинувачували в поїданні (!) бельгійських дітей, а також, що вони начебто підкидали дітей у повітря і пронизували їх штиками. В додаток до цього англійці заявили, що у німців була ціла фабрика, в якій вони добували гліцерин та інші речовини з трупів вбитих. Після війни Секретар іноземних Справ Великобританії вибачився за приниження і визнав, що це було зроблено з метою військової пропаганди. Але після Другої світової війни вибачень не було, більш того, замість того, щоб вгамуватися з роками, пропаганда про жорстокості гітлерівського режиму, особливо поводження з жидами, посилюється. По сьогоднішній день продовжують друкуватись чисельні книжки з неправдоподібними мемуарами "свідків" про концтабори та про знищення шести мільйонів жидів. Виникає питання — чому історія про німецькі звірства Другої світової війни так відрізняється від історії про попередні війни? Чому за одні вибачились, а про інші продовжують глаголити. Чи не від того, що казка про "шість мільйонів" комусь слугує, є просто політичним шантажем?

Для жидів ця легенда принесла великі прибутки. Багато народів несли тягар втрат і страждань за час війни, а ніхто, окрім жидів, не повернули це до такої ступені собі на користь, їх страждання та мільйонні жертви, начебто перенесені б від рук німецьких націоналістів, збудили співчуття в інших людях: англійський уряд, наприклад, практично не забороняв імміграції жидів у Палестину після війни, політика, яка в решті решт привела до того, що Англія вимушена була покинути Палестину і тим самим відкрила шлях до створення Ізраїлю.

Доктор Макс Нуссбаум, колишній головний рабин Берліну, говорив 11 квітня 1953 р. — "Позиція жидів була зміцнена фінансове через репарації, які уряд Німеччини сплачував як Ізраїлю (держава, яка не існувала в період війни), так і окремим жидам". До 1995 року було сплачено більше ста мільярдів марок, великі гроші. Сплата в окремі роки становила до сорока відсотків державного бюджету Ізраїлю.


^

Переслідування націоналістичних прагнень




Щодо політичного шантажу легенда про шість мільйонів жидів, які загинули від рук німців, має вельми серйозні наслідки для європейців. Вона використовується для того, щоб застерігати людей від національних почуттів. Кожний раз, коли люди Європи хочуть вжити заходи за збереження свого національного обличчя, їх зразу ж звинувачують, що вони "неонацисти", а хто як не нацисти здійснили такий страшний злочин — вбивство шістьох мільйонів жидів! В наш час саме існування держав — націй білої раси — знаходиться під великою загрозою в зв'язку зі значною імміграцією із держав Третього Світу. I поки цей міф підтримується, наші національні спонукання будуть підлягати переслідуванням і гонінням, і Третій Світ в обличчі ООН буде продовжувати отримувати успіхи в подоланні сил, що борються за збереження самої важливої гарантії нашої свободи — держав – націй нашої раси. Це звинувачення про вбивство "шістьох мільйонів" підриває принципи націоналізму і національної свідомості білої раси до такого ступеня, що це загрожує її виживанню. Багато держав Заходу знаходяться сьогодні під великою загрозою, і якщо не буде зупинено іміграцію африканців та азіатів, наша раса просто зникне. Але що відбувається, коли люди хочуть говорити про расову проблему, про її біологічні та політичні наслідки? Нас звинувачують у расизмі! А расизм це, як всі знають, перша ознака нацизму. А вони (як всім звичайно відомо) вбили шість мільйонів жидів. I коли Інок Пауел (в свій час член англійського парламенту) закликав нас звернути увагу на небезпечні наслідки іміграцій з Третього Світу, один відомий соціаліст порівняв це з образом Дахау і Освенціма, щоб примусити його мовчати.

Таким чином, всі спроби викликати дискусію про расові проблеми і проблеми збереження цілісності раси вельми ефективно переплітаються. можна позаздрити вмінню та рішучості жидів зберегти свою расу з доісторичних часів, у них є почуття расової солідарності, і це твердження про "шість мільйонів" ще більше посилило їх. Але, на жаль, ця легенда має зворотній ефект для нас, послабляв у нас рішучість для боротьби за расове самозбереження.

Відомий американський історик Гаррі Елмер Барнз писав — "Спроба зробити серйозне і об'єктивне дослідження питання про знищення жидів від рук німецьких націоналістів, збудили співчуття в інших людях: англійський уряд, наприклад, практично не забороняв іміграції жидів у Палестину після війни, політика, яка в решті решт привела до того, що Англія вимушена була покинути Палестину і тим самим відкрила шлях до створення Ізраїлю.

Доктор Макс Нуссбаум, колишній головний рабин Берліну, говорив 11 квітня 1953 р. — "Позиція жидів була зміцнена фінансово через репарації, які уряд Німеччини сплачував як Ізраїлю (держава, яка не існувала в період війни), так і окремим жидам". До 1995 року було сплачено більше ста мільярдів марок, великі гроші. Сплата в окремі роки становила до сорока відсотків державного бюджету Ізраїлю.

Таким чином, всі спроби викликати дискусію про расові проблеми і проблеми збереження цілісності раси вельми ефективно переплітаються. Можна позаздрити вмінню та рішучості жидів зберегти свою расу з доісторичних часів, у них є почуття расової солідарності, і це твердження про "шість мільйонів" ще більше посилило їх. Але, на жаль, ця легенда має зворотній ефект для нас, послабляв у нас рішучість для боротьби за расове самозбереження.

Відомий американський історик Гаррі Елмер Барнз писав — "Спроба зробити серйозне і об'єктивне дослідження питання про знищення жидів у Другу Світову війну це, без сумніву, сама ризикована справа для сьогоднішнього історика або демографа. Роблячи це дослідження, я сподіваюсь зробити свій внесок не тільки в історичну правду, але також допомогти скинути вантаж цієї великої брехні з наших плечей, щоб дати нам можливість боротися з небезпекою, яка нам всім загрожує".

^ Ричард Харвуд (Richard Harwood)





<< предыдущая страница   следующая страница >>