asyan.org
добавить свой файл
1 2 3
Частина друга
-Місячне світло на задньому дворі-

Я йшла вулицею. Великою білою дорогою. Попереду відкривався нескінченний простір, в якому, наче створені з с хмар і павутиння, на тлі ясних небес вимальовувались напівпрозорі силуети дивовижно витончених будівель. Я була в чорному. Це мій улюблений колір. Сяюча біла дорога і чорний лиск тканин і штучної шкіри. Гучно відлунювали важкі кроки літніх ботфортів на підкованих залізом міцних високих платформах. Щільно зашнурований на грудях шкіряний корсет готичної сукні і підбитий декоративними металевими пластинами широкий ремінь на талії тримав тіло в надійних обіймах. Волосся, синє-чорне, не гірше за ніасуанське, яке ніколи не буває заплетене, вільно розсипалося по плечах і спині. Красива ілюзія волі і сили. Я йшла, вільно дихаючи повітрям чужої планети. Раптом зрозуміла, що не вистачає якогось звичного відчуття на шиї. Торкнулась рукою. Так! Я не помітила, як розкрилась застібка ланцюжка з медальйоном... Ця маленька дрібниця для мене – річ важлива. Якщо вона загубилась, буде дуже прикро... Придивилась до дороги. Зробила кілька кроків назад. Якщо це трапилось поблизу цього місця, то я його знайду... Трохи присіла, уважніше роздивляючись покриття тротуару. Тут мого плеча хтось торкнувся. Піднявши очі, я побачила старого знайомого – Елкі Тіну, другого пілота того самого корабля, що прийняв на борт нашу експедицію. Але зараз він виглядав дещо інакше. Цивільно. До речі, можливо саме ніасуанська манера вдягатись вимусила мене нарешті відпустити душу і відректися назавжди від сіренького земного стилю ділового костюму. Ніасуанці таких не мали ніколи. Хоча, не мали вони і таких екстремальних одеж, на зразок тієї, що була зараз на мені. Але сприймали її як дещо цілковито нормальне.

Я зрозуміла. Оскільки дехто з військових отримав запрошення до майбутнього заходу, ці хлопці з нашого «почесного ескорту», напевне, належать до числа запрошених. Треба розуміти, що вони або мають високий військовий чин, або ж виконують особливе завдання, яке пов’язане з нашим перебуванням в Обителі. Перший пункт можна прийняти без сумніву. Другий підлягає перевірці.

  • Я так розумію, це саме те, що ви шукаєте? – з посмішкою запитав Тіну. В руці він тримав мій загублений медальйон. Трикутник у семикутній зірці, а посередині фігура дельфіна. Він завжди збуджував сентиментальні спогади про часи моїх перших кроків науковою стезею. Саме – в галузі гідроакустики. «Магічна геометрія» в ньому насправді не мала ніякого практичного сенсу і лише відповідала дизайнерським правилам побудови художньої композиції. Але тепер, в руці Тіну, він набув ще одного значення. Нове асоціативне зчеплення. До того ж, немов натяк на те, що моє минуле відіграє не останню роль в подіях сьогодення і, можливо, саме від моїх слів і дій, які у відповідальний момент можуть виявитись із всіх інших останніми, буде залежати... принаймні, багато... Як казав один з моїх давніх знайомих, загублений мною десь на Землі багато років тому, параноя – то не божевілля, то є спосіб виживання.

  • Вельми вдячна! – відповіла я, підводячись і приймаючи назад свою дорогоцінну дрібничку. – З мене пиво.

Тіну сподобався жарт, судячи по реакції.

Він вже мав йти далі своєю дорогою...
...Цей хлопець нарешті переконав мене вийти супроти нього з катаною. Потім довго запевнював, що саме східні техніки мені пасують краще за інші. Катана мені дійсно сподобалась, хоча решту часу тренування я віддала своєму звичному «дамському набору» - бойовій сокирі і великому круглому щиту. Звісно, це не виглядало так само витончено, як катана... Потім я ще повернуся до неї. Потім взагалі на мене чекає багато чого нового, неможливо сягнути межі досконалості, бо її просто не існує...

...Медитували ми сьогодні за старою схемою. Але замість того, щоб, як завжди, потрапити до свого таємного «джерела Сили», я побачила світлу кімнату в якомусь нібито тумані. Скрізь цей туман було видно дуже нечіткі обриси незнайомих облич.

  • Ти бачив? Як тобі праця?

  • Вражає...

  • Так. Будь ласка, затримай їх трохи тут. Мені знадобиться зовсім небагато часу...



  • Тіну! – покликала я його. Він зупинився так, нібито відчув поштовх у спину. Обернувсь. – Гламурненько виглядаєш!

  • То заради таких колег чого не зробиш! – він грайливо посміхнувсь, підходячи ближче.

  • Ви отримали запрошення на конференцію, так? – запитала я.

  • Причина мого гламурненького вигляду, мабуть! – відповів Тіну.

  • Дивись, не спізнюйся. Буде цікаво.

  • Хто б сумнівавсь!

  • Ось и правильно. – я приклала максимум зусиль, щоб відповісти йому такою самою посмішкою. Змій! Я саме зараз добре роздивилась його обличчя. Красиве, дуже красиве, хоч і відверто нелюдське. Але не це головне. Справа в тому, що, здається, його я теж ДЕСЬ ВЖЕ БАЧИЛА...

  • Як себе почуваєш, до речі? – продовжував Тіну. – Пам'ятаю, вас дехто намагався залякувати надмірною спекотою... Чи не занадто тепло ти вдяглась?

  • А ти? – цього разу посмішка далася мені без надмірних зусиль.

  • Добре, побачимось! – відповів він, сміючись.

Що правда – то правда. Може це і не зовсім до кінця зрозуміле явище, але шкіра, яка спочатку сильно пігментувалась під дією випромінювання Ір-шиїр, через деякий час навіть повернула свій попередній природний колір. Спекота просто перестала відчуватись зовсім. Щодо самих ніасуанців, то неможливо побачити будь-кого з них в одязі, який популярний на Землі, а саме в надто відкритому. Той, що прийнято носити тут, закриває майже все тіло окрім, можливо, одної тільки голови. Часто і на руках можна побачити рукавички. І причина тому – зовсім не морально-етичні принципи. Ж бо вони ніколи не забороняли людям вдягатись так, як ті хочуть. При всьому цьому ніасуанський одяг відрізняється особливою вишуканістю. Як приклад, Тіну зараз був вдягнений в дещо, що сильно нагадувало за фасоном камзол темно-фіолетового кольору з атласної тканини, оздоблений золотим шиттям по манжетах, комірі, кишенях та по низу. Під ним – щось щільно облягаюче, чорного кольору. Штани теж чорного кольору, теж оздоблені золотим шиттям, розклешені від коліна. На руках, як і очікувалось, - чорні рукавички. Еластичні, поверх них ще й декілька кілець на пальцях... Треба буде, подумала я, зловтішаючись, наступного разу вдягти ще й довгого чорного плащу з людської шкіри та обов'язково зробити чорно-червоний макіяж і причепити накладні ікла...
...Конференція "Екологія, природокористування та техногенна безпека" вперше проводилась на Ніасу за участю земної делегації. До цього моменту ніасуанські делегації прибували до Землі для участі в подібних заходах. До програми конференції, як можна було передбачати, було включено наступних пунктів: після урочистого відкриття мало відбутись Перше пленарне засідання, де очікували на заслуховування доповідей наших колег з Відділення науки про Землю НАН України, Інституту космічної геології що в Дніпропетровську, а також російських колег з Відділень фізико-хімічної біології, загальної біології і фізіології (Науки про життя) РАН. В галузі аерокосмічних досліджень поєднувались праці учасників з України, Росії і декількох європейських держав. Теми доповідей по більшому нейтральні, розраховані на надання уяви про сучасні досягнення в різних галузях і плани на ближче майбутнє. Та от вже друге Пленарне засідання передбачало детальне висвітлювання проблем, які виникали в процесі науково-дослідницької роботи. В тому числі тієї, яку було проведено безпосередньо на Ніасу сумісно чи під наглядом місцевого населення. За секціями розподіл мав бути наступним:

Секція 1. Екологічні проблеми використання ресурсів природних космічних об’єктів і космічного простору;

Секція 2. Енергозберігаючі та ресурсозберігаючі технології у галузі космічних науково-дослідницьких та інженерно-технічних робіт;

Секція 3. Проблема охорони здоров’я і праці в умовах позаземних природних і штучних космічних об’єктів та відкритого космосу;

Секція 4. Питання плідного співробітництва в галузях, пов’язаних з використанням ресурсів природних космічних об’єктів і космічного простору.

Далі вже, за традицією, йшли Круглі столи, демонстраційні виставки тощо.

Для проведення подібних заходів тут було побудовано ціле місто. В ньому було все необхідне для розміщення будь-якої кількості делегацій з будь-якою кількістю учасників у кожній і за будь-яким напрямком наукової діяльності. Ніколи в житті мені не доводилось бачити комплексів, в яких би настільки гармонійно поєднувались деталі, де було б промірковано все до найдрібнішої подробиці – аби тільки відтворити ідеальну атмосферу світу наукового пошуку, де ніщо не відволікає від підвищених думок про прекрасне майбутнє... Але найприємніший сюрприз на нас очікував на засіданні Круглого столу, спеціально присв’яченого обговоренню надзвичайної ситуації, що склалася на Іламмі, і проблем, що виникають в процесі розробки нових адаптаційних і загальних психокорекційних методик. Зрозуміло, що ця тема мала безпосереднє відношення до питання охорони здоров'я і праці. До чого вона мала відношення окрім цього, про це поки що не згадувалось. Засідання мало бути проведене на задньому дворі схожої на королівський палац Головної виставочної зали комплексу, уславленому своїм надзвичайно вишуканим ландшафтним дизайном. Найцікавіша деталь цього дизайну – дві великі, з півтора метри діаметром, кулі, що випромінюють світло в темряві. Коли будували Залу, побачивши ці дивні витвори природи, не стали їх руйнувати, а вміло використали для оздоблення заднього двору. Таких, подібних до цих, утворень, на Ніасу багато в континентальній частині. Але ці екземпляри відрізнялись особливо великими розмірами. Оскільки вони у багатьох людей, які їх бачили, асоціювались з двома ніасуанськими нічними світилами, то й саме місце їх знаходження набуло такої собі неофіційної назви – «Місячний сад», або «Сад Іррарт-ану наира’ ван». Треба розуміти, що для більшості людей слово «місяць» - то ім’я називне. Всі присутні добре розуміли, що в такому місці проводити будь-яких заходів найефективніше було б, за логікою, саме ввечері, коли починає темніти. Тому ніхто не здивувався, коли дізналися про час початку засідання. Зрозуміло, що і поняття «круглий стіл» саме при даних обставинах мало бути суто фігуральним. Але ми ясно усвідомлювали, що це зовсім не припускає можливості поверхневого ставлення до теми засідання. Тобто до охорони здоров'я і праці. До речі, саме цей Круглий стіл доручено було провести директору програми нашої експедиції, голові делегації земних вчених професорові Савєнкову Олексію Володимировичу.

Пані Моніка, хоча б і отримала запрошення, як гість, але бути присутньою відмовилась.

До цього моменту, ще на Другому пленарному засіданні. Коли я розпочала свою доповідь словами: “Всім нам було дуже приємно чути про досягнення, про позитивні результати нашої співпраці. Сподіваюсь, що і надалі ми будемо дотримуватись цієї конструктивної позиції. Але необхідно бути справедливими до самих себе і не соромитись зізнатись собі в тому, що мають місце також і негативні моменти. А саме...” ...Саме тоді я добро роздивилась присутніх. До цього було багато зустрічей, багато розмов, обмінів координатами... Багато цікавої і не дуже, корисної і не особливо інформації... А от саме зараз я нарешті побачила тих, кого хотіла. Чесно кажучі, я в загалі не повинна була і намагатися відшукувати якийсь інший зміст в самому факті присутності на конференції військових. Справа в тому, що всі вони мали величезний досвід у багатьох галузях науки і техніки, мали вчені ступені, власні винаходи. Як з фахівцями, з ними не могли не рахуватись. Навіть більше – без їхньої участі, можливо, навіть ніхто і не уявляв цю конференцію! Але... І всі про це знали... Якби не вищезгаданий нонсенсоподібний випадок, то все б склалося набагато простіше і приємніше...

В очікуванні початку засідання Круглого столу я мандрувала дивовижною Головною виставочною залою. Тоді до мене підійшли дві пані: одна - іс-сана’їль, тобто з місцевих, а інша – з сусідньої Гіссамері. Нещодавно вони разом з нашими провідними програмістами розроблювали деякий новий продукт, яким мали забезпечити центр прийому і обробки інформації від штучного супутнику, який містіть апаратуру для проведення дистанційного зондування, та новий центр моніторингу. Для втілення цього проекту було виділено великий сектор в загальному обчислювальному центрі, обслуговуючому всі орбітальні об’єкти Ніасу і контролюючому міжпланетні комунікації. Ми трохи побалакали. Потім я отримала ключи – від дверей обчислювального центру і для розблокування системи перед тим, як в неї входити. Після офіційної частини ми мали роздивитись демонстрацію процесу і результату дистанційного зондування поверхні планети за допомогою нового програмного забезпечення.

Учасники Круглого столу в очікуванні початку засідання зручно розташувались у затишку “Місячного саду”, потягували напої, куштували ласощі і вели неквапливі розмови. Олексій Володимирович нарешті зайняв своє місце. Словами: “Прошу трохи уваги!” розпочалося урочисте відкриття засідання.

Першою йшла доповідь нашої ніасуанської колеги з відділу демографічних досліджень.

  • Треба звернути пильну увагу, казала вона, - на ті реальні явища, які відбуваються в людському організмі після потрапляння на нашу планету. Ці процеси часто мають необоротний характер. Ми вже провели деяку роботу по збору інформації. Проаналізувавши дані, ми разом із земними колегами розробили спеціальну програму, яка дозволяє проводити дистанційне зондування планети з ціллю пошуку найнебезпечніших місць на планеті для будь-якого суто індивідуального психофізичного типу людини. Сподіваємось, що саме ця розробка дозволить вирішити багато проблем і непорозумінь, що мали місце в недалекому минулому.

  • Дякую, - відповіла я, сьогодні, за програмою, ми маємо відвідати обчислювальний центр і там безпосередньо зможемо оцінити результати вашої праці.

Далі було складніше. Надійшла інформація про те, що вже добре знайомий нам Лоесу, який, до речі, очолює відділ, який займається особливо тяжкими злочинами міжнародного, або краще сказати міжпланетного, чи може навіть всесвітнього рівня, з свого боку теж має намір продемонструвати результати роботи, проведеної ним зі своїми колегами. Він взяв слово і констатував наступне:

  • Виходячи із наших спостережень за діями представників ваших правоохоронних органів та військових безпосередньо і користуючись наданою свідками інформацією, треба відмітити існування дивної тенденції по відношенню до підозрілих осіб, котрі можуть бути причетними до кримінальних справ. Замість того, щоб вести розслідування і намагатись з’ясувати факт причетності або непричетності даної особи до справи, дехто з правоохоронців – я не можу стверджувати, що так роблять всі – просто дозволяє розгортуватись подіям так, щоб можна було з одного боку постійно тримати дану особу під контролем, а з іншого боку так, щоб вона не помічала, що її може хтось контролювати та спостерігати за нею. Існує декілька випадків загибелі в решті решт об’єкта спостереження. Не можна однозначно стверджувати, що то було співпадіння. Щодо тенденцій до криміногену, то тут працює така логіка, мовляв, якщо людина хоча б раз мала навіть суто неконтрольовано-емоційний стан, у якому була здатна на кримінальний вчинок, то в майбутньому вона цей вчинок скоїть, хоче чи не хоче цього...

  • Проте, ваша власна політика невтручання взагалі ані в що вас робить не набагато кращими! – емоційно зауважив директор. – Ми ж бо знаємо, що пан Санчес загинув майже одразу після втілення свого проекту. Майже в цей самий день загинула і твоя мати, Лоесу... Мені дуже шкода... А у цей самий момент дехто просто уявляє себе загиблим, дехто, вважаючи себе вбивцею, лежить у психіатричному шпиталі. Дехто ж в загалі народжує дитину невідомо від якої темної сили і розповідає байки про пошуки скарбів на островах! І скільки ще років цей безлад повинен продовжуватись? Ти ж казав, нібито ви власне життя можете як би не на міліарди років уперед розрахувати! Що вам все відомо про нашу природу гріховну! Що, роблячи помилки, ми маємо вчитись! Та от весь цей час вчимось тільки поганому! Чому? Чому існує ситуація, коли в загалі хтось – знаємо ми його, чи не знаємо – проводить експерименти на собі подібних з незрозумілими цілями? Адже це ясно, як божий день, дехто використовує особливості вашої планети і їх дію на психіку людини. Відповідний емоційний стан можна викликати штучно, можна змусити людину і збожеволіти, і скоїти злочин, і покінчити самогубством!

  • Саме про це йдеться, - зауважив Лоесу. – Я думаю, що ви не зовсім справедливі щодо ставлення до нашої нібито “політики невтручання”. Я ще раніше вам про це казав. Люди самі виявили бажання, як це було сказано, розібратися у власних проблемних питаннях психофізичної адаптації. Ми запевнили, що не будемо втручатись в хід експериментів, пов’язаних з розробкою засобів, здатних допомогти вирішити ці ваші проблеми. Дотепер ніхто ні на що не скаржився. Тепер, коли сталася трагедія і до нас надійшли перші скарги, ми зробились винними. А раніше ви б цього і не помітили... Я вибачаюсь...


...Майже фізично я відчула раптом на собі чийсь погляд. Обернулась в той бік...



следующая страница >>