asyan.org
добавить свой файл
1
Художньо-публіцистична вистава

«ОБПАЛЕНІ АТОМОМ»

(Чорнобильська трагедія: її причини і наслідки)

На сцені напівтемрява. Одяг сцени – чорний. На заднику зображений атом, силует Чорнобильської АЕС, колючий дріт і напис «Заборонена зона». На аванс сцені у кошиках гілки калини перев’язані чорною стрічкою. Звучить фонограма пісні на слова і музику Тараса Петриненка «Чорнобильська зона». Висвічується задник сцени.

(Фонограма дзвонів. На сцену виходять ведучі-актори – Постаті Скорботи із свічками в руках. Поступово освічується сцена. Постаті скорботи одягнені у чорний одяг.)

(Фонограма Шуберта «Аве Марія».)
Постать Скорботи 1. 26 квітня. Цього року – це один із світлих пасхальних днів – свята відродження, оновлення не лише природи, а людських душ. Але в пам’яті українського народу це ще і один день Чорнобильського лиха, болю, суму і забути це, чи викреслити з пам’яті неможливо.

26 квітня! В ніч із забуття

Йде страшне створіння – атомне дитя,

Суть його безкровна і зірниць нема,

І уста безмовні і душа німа.

Вирвавшись на волю з мороку ночей

Вже калічить долі і батьків й дітей

Виродок-створіння ціль страшну таїть

Поглина сумління, душі нам двоїть.

Простяга до серця щупальці страшні,

І вселяє муки, муки неземні,

Присипляє мозок посвистом глухим,

Стронцієву дозу сипле, наче дим.

26 квітня! Люди не простіть!

Атомне століття раною горить

Кличе кожне серце стати з злом на боротьбу,

Щоб зустріли діти вранішню зорю.
Постать Скорботи 2. І виростають покоління, котрі не чули тиші, що зберегли ми, що надбали, щоб дітям в спадок передать.

(Виходить Чорнобильська мадонна.)

Не пізнаю – ні зблизька, ні здаля.

Це ти, Маріє, знов ідеш за гробом?

Тепер тут зона, а була земля

Тут був чорнозем, а тепер Чорнобиль.

^ Чорнобильська мадонна:

Була моя хата біла-біла,

Прийшли – і вогнем кадили,

І хату, і мене убили,

А була моя хата біла, із очками голубими.

Постать Скорботи 1.

Хто вона? Зона? Епоха? Доля? Смерть?

Я вже знаю хто – Чорнобильська мадонна.

Вкрутила нас у чорну круговерть –

Смерть вилонила з молодого лона?!

Вона дивиться, дивиться в душу.

Вона палить очима до дна.

А я все це дотерпіти мушу,

Бо в душі не душа, а вина,

Ну чого ти, чого ти, чого ти,

Откараскайся, геть відійди!

Вона ж стала завзято напроти

І пильнує очима біди.

Вона вже йде, прямує до тебе

Одчинила вже двері – й тобі

Нахиляє це атомне небо

У своїй потойбічній журбі.

( Б.Олійник)

Постать Скорботи 2.

Над тобою схилилась, політик,

Чи пізнав ти матір-вдову?

Із мільярдом поганьблених діток

Вона долю несе світову, її погляд ти чуєш, учений,

Тож тікай, лиш подумай – куди?!

Її погляд на тебе вогненний –

Його лазером ти відведи, хто ж там сиву посміє займати?

Сіль пізнання – це плід каяття,

Несе сина чорнобильська мати

Цю планету… це хворе дитя!

( Б.Олійник)

Чорнобильська Мадонна

Зойкнула Земля чаїним крилом:

- Сину, вбережи і захисти! –

Вийшла мати з іконним ликом:

- Йди, синочку, хто ж, коли не ти?!

Спалахнуло небо, впало крижнем:

- Сину, збережи і захисти!

Вийшла жінка з немовлятком ніжним:

- Йди, коханий, хто ж, коли не ти?

… І уже ні сина, ані мужа

Лиш розверсті зоряні поля…

Та пліч-о-пліч стали Біль і Мужній Дух і Воля,

Небо і Земля.

( Б.Олійник)

(Зміна освітлення – спочатку затемнення, потім знову світло.)

Ведучий 1. Ту мирну, весняну українську ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не забудуть. Вона була, як зараз усім здається, найтихішою і найтемнішою. І не сповіщала про біду. Навпаки, всім жителям містечка атомників ще з вечора, під вихідні, жадалося отримати від природи хорошу погоду. Незабаром Першотравневе свято, можна виїхати до Чорнобиля, відпочити…

Проте в ту саму ніч з 25 на 26 квітня відлік часу став уже немирним, а бойовим і аварійним. Відлік пішов на хвилини і секунди. О першій годині двадцять три хвилини сорок секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції несподівано велетенське полум’я розірвало нічну темряву.

Трапилось це на сто тридцятому кілометрі на північ від Києва. І одразу ж майже всі спів ставили цю трагедію із рядками Біблії з Апокаліпсису (райцентр Чорнобиль носить ім’я від назви різновидності гіркого полину – чорно билки: спочатку так іменувалось древнє поселення на річці Прип’ять, потім місто, а за ним і сучасна атомна електростанція), де мовилось про зірку Полин, що впаде з неба, і про третю частину вод, що стане гіркою.

Ведучий 2. (на фоні ліричної музики)

Весна одягла барвисту, шовком шиту сорочку,

Весна між Десною і Прип’ятью не думала навіть про смерть,

Атом ще спав покірно – в реакторах і в долонях

Ще не чули його загрози поліські бори і вода.

І лиш земля відчувала, як б’ється жилка на скронях,

Як вишумовує травами весна співуча і молода.

(лірична музика обривається, фонограма тривоги.)

І раптом вибух, як спалах і полум’я смертоносне,

І вмить здригнулася планета на всіх полюсах землі.

Відчули трава і древо, що вже не вмиють росами, -

Як перед смертю постали батьки і діти малі.

Ведучий 3. Спалах над Чорнобильською атомною станцією сліпучим сяйвом висвітлив добро і зло, розум і дурість, щирість і фарисейство, співчутливість і злорадство, правду і брехню, безкорисливість і користь – усі людські пороки і чесноти, що причаїлися в душах.

На запитання Володимира Висоцького: «На чому перевіряються люди, якщо війни вже нема?» у 1986 році можна було відповісти однозначно: «Люди перевіряються на своєму ставленні до Чорнобиля».

У цю квітневу ніч не було часу дошукуватися причини вибуху, шукати винних. Це зроблять пізніше, а тоді треба було будь-що ліквідувати наслідки аварії.

Наш народ вперше зустрівся з такою грізною силою, як ядерна енергія, що вийшла з під контролю.

Ведучий 2. Із доповідної записки: «Тієї ночі на зміні було п’ятдесят чоловік. Всі до одного виконали свої громадські і службовий обов’язки. Підкреслюю: всі вони перебувають в зоні високої радіації, не покинувши свої робочі місця і ризикуючи своїм життям, зробили все можливе і навіть неможливе, щоб попередити поширення аварії, врятувати станцію від руйнувань. При цьому ті, хто був на ногах, своєчасно допомагали постраждалим, яких евакуювали з аварійної зони.

Першими до палаючого четвертого реактора через кілька секунд по тривозі прибули пожежники, караул, охоронні станції на чолі з двадцятирічним начальником караулу лейтенантом Володимиром Правиком. (На екрані за допомогою слайдів проектується фотографія у чорній рамці Володимира Правика.)

Із усіх можливих рішень Правик вибрав найбільш правильне – направив свій загін на дах машинного залу, адже в цьому залі знаходилися всі турбіни, через нього йшли всі чисельні кабелі високовольтної лінії, які від вогню могли перетворитися на бікфордів шнур.

Через п’ять хвилин із міста Прип’яти із своєю групою прибув теж двадцятитрьохрічний лейтенант Кібенок.

(Демонструється на екрані фотографія Віктора Кібенка.)

Ведучий 1. Віктор Кібенок своїм караулом гасив зсередини станції. Кібенок не пам’ятав, як прибула допомога, як добрався до драбини і спустився вниз.

Через два тижні після аварії красивий юнак Віктор Кібенок, який став відважним офіцером, помер у Московській лікарні, так і не побачивши народженого вже після трагедії молодою дружиною первістка.

Ведучий 3.

Лейтенанти – хлопці непохитні,

Молоде, вогненне покоління,

Ви як пам'ять у тривожнім світі

Роду незнищенного коріння.

(М. Сингаївський «Ода мужності»)

Ведучий 4.

Перший удар на себе,

Перший вогонь на себе,

Так відчайдушний Данко,

Людям віддав своє серце,

Як же тут не згадати,

Поруч з ним, не назвати –

Вас, умілим серцем,

Грізний вогонь зупиняти,

І віддали – що мали:

Життя – що одне в людини,

Вірю, що ви врятували

Долю моєї дитини.

(М. Сингаївський)
Ведучий 1. Шестеро із двадцяти чоловіків двох караулів невдовзі померли. (Під звуки метронома.) Герой Радянського Союзу лейтенант Володимир Павлович Правик, Віктор Миколайович Кібенок, сержант Микола Васильович Ващук, старший сержант Микола Іванович Гітенок, сержант Володимир Іванович Тищура.

Найпершим, у кого зупинилося серце в мить вибуху, був старший оператор Валерій Іванович Ходемчук. За ним незабаром помер на посту його друг Володимир Миколайович Шашенок.

(Демонстрація фото В.І.Ходемчука та В.М.Шашенка.)

Ведучий 3.

На Чорнобильських подвір’ях

Обпалить душу чуйна тиша,

Земля – і та не обізветься

Людським, ще незабутим кроком.

Ведучий 4. Біда Чорнобиля не припинила роботу на атомній електростанції.

Ведучий 3.

На фронті так над картою схилялись

Щодня, щоночі в чіткості атак.

На фронті так: не сміли помилятись.

Життя – ціна помилки. Тільки так.

(С. Йовенко)

Ведучий 5. Одразу за пожежниками приступили до роботи медики. Багатьом українським медикам довелося вчитися переборювати променеву хворобу та її наслідки.

Ведучий 6.

Люди в білих халатах,

До землі вклоняюся вам!

В час біди ви солдати.

Чи не ангели милосердя?

Це крізь ваші серця йде жорстока передова,

Де незвично чатують порожні очиці смерті.

З наслідками Чорнобильської трагедії медики ведуть боротьбу і по сьогоднішній день.

(Виступ медика, учасника надання першої медичної допомоги хворим на променеву хворобу.)

Ведучий 1. Одним із перших зустріли цю біду і працівники зв’язку. Інженери зв’язку, офіцери міліції зі свого «пункту зв’язку на колесах» на території станції налагодили радіозв'язок з усіма міліцейськими постами, координуючи дії пожежників, міліції, транспортників.

Ведучий 2. Люди виїжджали із Прип’яті із надією на повернення, не знаючи ще, що більше ніколи не повернуться до рідних домівок.

…Йдуть колони, колони, колони

Розминаються. Повні – порожні,

Незбагненна процесів болю.

У автобусах тих подорожні

Ідуть наче з долі в недолю,

На вокзали, в лікарні, у безвість…

Із Чорнобиля, з Прип’яти, звідки?..

Розтривожено вуликів безліч –

Невидимого стишені свідки.

(С. Йовенко)

Ведучий 3.

Колючий дріт відрізав нас від світу

Оскалився дозиметричний пункт,

І рев машин понад буяння цвіту

Зацупив горло, мов смертельний джгут,

Артерія життя – шосе лискуче.

Ліворуч чи праворуч не зійти.

А ліс же так припрошує жагуче,

Та заступили шлях мені щити.

Для кого ж це усе росте і квітне,

Кому багаті обіця плоди

О квітню злий, рокований мій квітню,

Від України лихо відведи!

Дивись на землю на річкові води.

І думаю, аж чорний від журби:

А нам казали – ви «царі природи»…

А ми ж насправді – атома раби.

Ведучий 4.

А над селом радіостанції щогли

І зумери тривожні в ніч летять,

І в класах приголомшеної школи

Не тихі діти – воїни сидять.

Дістався їм урок із гіркотою,

Як душ дезактивацію робить?

Двадцятий вік указкою крутою.

Питання вибрав – жити чи не жить.

(Ведучи виходять. В цей момент може прозвучати розповідь гостя ліквідатора.)

(На сцені – стіл. За столом судді. В центрі Феміда, одягнена в правосуддя.)

Феміда.

Допоки не сталося біди,

Допоки річки були чисті,

Не вміли повітря і води

В селі цінувати і в місті,

В минуле нема вороття,

В Чорнобиль в страшній круговерті

Підтвердив і ціна їм – життя.

Всього, що живе на планеті.

Проводиться судове засідання з питання Чорнобильської аварії. Головний мотив питань: хто винен у скоєному? Як жити далі?
Людство прагне всесвіт осягнути

І себе у ньому зрозуміть.

А тривожне: «Бути чи не бути?»

Страшно над планетою висить.

На землі, у домі вселюдському

Протиріч і негараздів тьма

Будьмо, люди, бережні в ньому,

Іншого життя у нас нема.

Суддя. Щоб винести справедливий вирок винуватцям аварії, необхідно отримати відповіді на питання. Виноситься питання перше: «Чи були сміливі люди, які ще до аварії попереджали про можливу небезпеку?»

Адвокат. Насправді це було так. Рівно за місяць до аварії, 2 березня 1986 року, в газеті «Літературна Україна» з’явилася стаття молодої прип’ятської поетеси і журналістки Любові Олександрівни Ковалевської «Не приватна справа». Авторка зосередила свою професійну і безкомпромісну критику на будівництві п’ятого блоку, строки спорудження якого були зменшені з трьох до двох років.

Обвинувач. Звинувачується А.О. Ковалевська у тому, що вона передрікала аварії.

Питання. Чому сталася аварія – те, що вважалося неймовірним, адже система аварійного захисту на Чорнобильській атомній електростанції як і на інших, така, що здатна без втручання персоналу запобігати серйозним наслідкам технічних неполадок?

Відповідь. Одна з причин аварії і нехай це не видається дивним – психологічна. Дисциплінованість, кваліфікованість персоналу питання, важливе на будь- якій атомній станції.

Четвертий блок був введений в експлуатацію у грудні 1983 року. Можливо, що перебійна робота станції і привела до самозаспокоєння і втрати відповідальності керівниками станції.

Четвертий блок було заплановано після двох років роботи зупинити для ремонту. Але перед цим дирекція атомної станції намітила провести незаплановані і недозволені випробування одного з турбогенераторів. В цій програмі випробувань не були передбачені необхідні заходи безпеки.

Феміда

Їх судить суд, велика їх вина.

Сидять у залі сироти і вдови,

За вікнами – змертвіла долина,

Про виправдання не заходить мова.

Їх судить суд. Чекає їх тюрма.

Прийшла пора за все відповідати,

Але помилкам вороття нема

І гнівно сльози витирає мати,

Це не просто дивна випадковість,

Є у цьому логіка сумна

Приспано обов’язок і святість –

І розплата грянула страшна.

(Л.Луків «Біль і пам'ять»)

(Затемнення на сцені - ведучі)

Ведучий 1. Отже, сформулюємо найголовніший урок Чорнобиля.

Ведучий 2. В умовах подальшого розгортання подальшого науково-технічної революції питання надійності, техніки безпеки, питання дисципліни, порядку і організованості набувають першочергового значення. Необхідні найсуворіші вимоги в усьому.

Ведучий 3.

Чи буде квітень, як завжди,

Дарунком весняної здоби

Чи вданим іменем біди

Ми назвемо його «Чорнобиль».

Чи, може, викинем його

З календарів своїх до поки

Нас темний грітиме вогонь

Сумлінна мисль немає меж

Її спинити годі.

І ти, Чорнобилю,

Ти теж не маєш меж… сьогодні.

(Олександр Шарваров)

(Затемнення.)

(Зміна освітлення. Під мелодію «Аве, Марія» Шуберта на сцену заходять постаті Скорботи і Чорнобильська Мадонна із свічками в руках.)

Постать Скорботи 1 (на фоні мелодії Шуберта). І щовесни у Великодню ніч, яка забуяє зело, спахнуть цвітом сади, як зійде місяць і вистоїться у ставках та криницях вода, як вмовкне лихо приходять з небес три жони святі: Київська Русь, Козачка Січ і Соборна Чорнобильська Україна. Розстеляють домоткані обруси уздовж Дніпра поміж трав та зілля ставлять полив’яні миски з коштом, варениками, кулішем, галушками, узваром, медом.

Засвічують поминальні свічі. Тоді дзвонять дзвони Десятинної церкви, Михайлівського золото верхового монастиря, козацького Межигірського, і звучить сивий голос посивілої від горя землі…

^ Чорнобильська Мадонна. Ходи до мене, роде мій, вечеряти! Покірно прошу до святої вечері. Пригощайся, роде мій скорботний! Діти любі квіти викошені! Ключ мій журавлиний на рідній землі підстрелений! Муко моя довічна. Скорбота моя всевишня!

Постать Скорботи 1. І пливуть чумацьким шляхом білі тіні з України і сідають до поминальної вечері.

^ Чорнобильська Мадонна. Як там тобі, родино наша, на тій небесній Україні? Чи ж ростуть і там тополі, мальви, калина? Чи ж білі у вас хати? Як сіється, жнивується, чума кується, бондарюється як? Чи ж є вечорниці, реготи по хуторах і левадах? Чи ж заручини і Христини, чи ж радість є? Мабуть, це все до вас пішло, бо на земній Україні ні сміху, ні радощів, ні пісень. Лише жнивує горе на Чорнобильській межі…

Постать Скорботи 2. Роде наш небесний! Народе божий неоплаканий! Души рідні перед господніми воротами не по благословенні, прости цю кляту землю, цей милий рай, на якому оселився диявол. Усіх нас грішних прости, що мовчали за упокій твій молебнів, не справляли поминальних свічок, не ставили, обіди за тебе не робили.

І ми покарані за пам'ятство. І до нас озвалося лихо. Нагодовано і нас смертоносним плодом. Горить і над нами непогасна свіча. Прости ж нас роде наш замордований, лише сирою землею зігрітий. Царствіє небесне, душі убієнні.

Господи! Страждання, горе мого народу до Всевишньої Скорботи зарахуй, і біди і погибель від землі народу нашої України відведи.

(Голосно звучить мелодія Шуберта.)