asyan.org
добавить свой файл
1
Урок № 60

Тема. Речення як основна синтаксична і комунікативна одиниця.

Мета: актуалізувати знання учнів про словосполучення та речення, синтаксичні зв'язки в них, класифікацію речень за будовою; удосконалювати вміння визначати сти­лістичні особливості синтаксичних одиниць, аналізувати словосполучення і ре­чення з погляду їх структури та комунікативного призначення; розвивати вміння доречно використовувати словосполучення і речення в усному й писемному мовленні; виховувати патріотизм, любов до рідного краю.

^ Очікувані результати: учні визначають стилістичні особливості синтаксичних одиниць, уміють аналізувати словосполучення і речення з погляду їх структури, комунікативного призначення, доречно використовують в усному й писемному мовленні слово­сполучення і речення.

Обладнання: підручник, таблиці «Словосполучення», «Речення».

^ Тип уроку: комбінований.
Хід уроку
i. актуалізація опорних знань учнів

Бесіда.

  • Розкрийте роль української мови у світі.

  • Охарактеризуйте особливості української діаспори в різних частинах світу.

  • Як розвивається українська мова у світі?

II. оголошення теми й мети уроку

ш. мотивація навчальної діяльності школярів

^ Проблемне запитання.

— Чому в курсі мови так докладно вивчаються теми «Слово­сполучення», «Речення»?

IV. сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

Стилістика словосполучень, тобто їх функції, виявляється тільки в контексті, у реченні. В окремо взятому словосполученні наявна лише модель (семантична й морфологічна). Наприклад: тер­міновий виклик — підрядне словосполучення, номінативна одиниця з двох елементів. Ця словесна модель може стати синтаксичною й комунікативною одиницею (реченням) і набувати різних модифі­кацій, змін, виявів: Терміновий виклик. Терміновий виклик! Тер­міновий виклик?

Опрацювання таблиці.

словосполучення

^ Розповідь учителя.

Речення — це граматично й інтонаційно оформлена за законами даної мови синтаксична одиниця, що є засобом формування, вира­ження і повідомлення думки.

Основні ознаки речення такі:

  1. предикативність;

  2. модальність;

  3. змістова завершеність;

  4. інтонаційна завершеність;

  5. наявність головних членів.

Опрацювання таблиці.

РЕЧЕННЯ

v. закріплення вивченого матеріалу

Робота з підручником.

(Учитель може запропонувати учням виконати вправу з під­ручника.)

^ Практична робота.

1. Прочитайте текст, визначте його стильову приналежність. випишіть із
перших чотирьох речень підрядні словосполучення, охарактеризуй-
те їх за структурою, морфологічним вираженням ключового слова та
типом підрядного зв'язку.

МЕДЖНВІЖ

Це містечко знаходиться у Летичівському районі Хмельниць­кої області. Відоме воно передовсім Меджибізьким замком — ле­гендарною фортецею, що успішно протистояла татарським набігам. Містечко знаходиться на високому лівому березі річки Південний Вуг у місці злиття з притокою Вужок.

Уперше місто згадується у Руському літописі за 1146 рік. У XIV ст. великий князь Литовський Ольгерд збудував на цьому місці фортецю. За 200 років по тому місто переходить у володін­ня великого коронного гетьмана і російського воєводи Миколи Синявського. Тоді перебудовується замок, будуються палац та церква (1586). 1593 року місто здобуває Магдебурзьке право і зрівнюється за чисельністю населення з Києвом. Із 1731 року Меджибіж пере­йшов у володіння найбагатшої польської родини — князів Чарто-ризьких. Вони внесли у споруди фортеці елементи розкоші. З цією фортецею пов'язано багато історичних подій різних епох.

(З календаря)

2. Утворіть ряди словосполучень з опорними словами таким чином,
щоб у кожному з них були лексичні, синтаксичні та фразеологічні
словосполучення. Складіть із ними речення.

Зразок. Бити поклони, бити олію, бити ворога, бити байдики.

Приносити., дати., прийти., підняти., йти., мати., під­носити. .

^ Гра «Хто швидше».

(Грати можна рядами, варіантами, групами або індивідуально.) Складіть словосполучення, в яких опорні слова виступали б то голов­ними, то залежними компонентами.

— I ряд

Рожеві, будувати, думка, вище.

— II ряд

Добрий, писати, життя, швидко.

— III ряд

Зелений, вчитися, робота, близько.

^ Робота з текстом.

Прочитайте текст, визначте види речень за метою висловлювання та за будовою. Якими є синтаксичні зв'язки між частинами складних речень? Виконайте повний синтаксичний аналіз одного складного речення (на вибір учителя або учнів).

СОКИРИНЦІ

Це мальовниче село Срібнянського району на Чернігівщині є одним із центрів української культури.

Колись воно належало сумнозвісному прилуцькому полковни­кові Гнату Ґалаґану, саме тому, який допоміг російським військам проникнути на Запорозьку Січ і знищити її 1709 року після поразки українсько-шведської коаліції в антимосковському повстанні. Саме за це він дістав від Петра I чин чернігівського, а пізніше прилуць­кого полковника. Т. Шевченко у вірші «Іржавець» назвав Ґалаґа­на «полковником поганим», який навічно залишився в історії як зрадник Івана Мазепи, жорстокий поміщик, що визискував селян із Сокиринців.

Від того часу Сокиринцями володів рід Ґалаґанів, у якому, на щастя, більше не було таких одіозних осіб, як Гнат Ґалаґан. Це були представники української поміщицької еліти, серед якої ще зберігалася пам'ять про давні козацькі часи і в маєтках яких панував дух минулого України.

У 1823-1829 роках на західній околиці маєтку Ґалаґанів було збудовано палац у стилі ампір за проектом архітектора П. Дубров-ського. Навколо палацу розбито парк голландським садівником І. Бістерфельдом. До цього часу там зберігся старий явір, під яким любив відпочивати Т. Шевченко. Сокиринці відомі ще й тим, що в цьому селі жив і помер видатний кобзар Остап Вересай.

календаря)

vi. підбиття підсумків уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон».

— Сьогоднішній урок був для мене корисним, тому що...

vii. домашнє завдання

1. Вивчити теоретичний матеріал за підручником.

2. Написати твір-мініатюру «Бабине літо у рідному краї», використовую-
чи лише прості речення, а потім переробити, увівши складні. Проана-
лізувати, як змінилося стилістичне забарвлення тексту. Або виконати вправу з підручника (на вибір учителя).

Урок № 61

Тема. Стилістичні функції модальних різновидів речень. Риторичне запитання, його стилістичні функції. Словосполучення і речення, синтаксичні зв’язки в них.

Мета: поглибити та систематизувати знання школярів про синтаксичні одиниці, модальні різновиди речень, які є будівельним матеріалом для ССЦ, зосередивши увагу на відмінностях між словосполученням та реченням за роллю в мові, будовою та функцією; дати поняття про ССЦ, формувати вміння визначити його в тексті.

Тип уроку: комбінований урок (узагальнення та систематизація вивченого; вивчення нового матеріалу).

Обладнання: підручник.
^ ХІД УРОКУ
І. Повідомлення теми та мети уроку.

ІІ. Аналіз матеріалу з метою повторення і систематизації здобутих знань.

◊ Робота з підручником.

Виконання вправи 213.

ІІІ. Систематизація раніше засвоєного матеріалу.

◊ Робота з підручником.

Опрацювання теоретичного матеріалу (с. 103). Робота з таблицею «Словосполучення і речення» (с. 104).

◊ Робота біля дошки.

Записати речення. Виділити в них словосполучення (усно). Дати відповідь на запитання: у чому полягає відмінність між словосполученням і реченням? Пояснити, чому не становлять словосполучення підмет і присудок, а також однорідні члени речення (вказати їх у реченнях). У виділених словосполученнях визначити головне й залежне слова, з’ясувати тип зв’язку між словами.

Нахиливсь крилом єдиним журавель понад криницю. Ранок виніс на долонях сонця теплу паляницю. Нахилилась на криницю із відерцем журавлиця і стоїть, у вирій не зліта (П. Харченко). За журавлиними ключами вже осінь заміта сліди. І синім маревом ночами пливуть тумани від води (П. Малєєв). І «курли» ще й досі над полями лине, проводжає осінь тугу журавлину… (Б. Дегтярьов).
◊ Словниковий диктант.

У записаних словосполученнях виділити головне й залежне слова, вказати словосполучення поширені й непоширені, з’ясувати вид кожного за головним словом, визначити тип зв’язку між словами.

Осіння туга; золота пора; відлетіли у вирій; сумовите ячання; прощання з рідним краєм; закурликали протяжно; дуже високо; у захмаренім піднебессі; тужили відлітаючи; до наступної весни; вірність батьківщині; щедрі дарунки осені; прибрались ошатно; незрівнянна врода; несказанно прекрасні.

◊ Розподільний диктант.

Словосполучення зі зв’язком узгодження, керування і прилягання записати в три колонки.

Неповторний краєвид; висловлення захоплення; неймовірно гарний; висловилися недвозначно; якнайвища оцінка; справжнісінька сенсація; стояли завмерши; знаменна подія; незабутнє враження; у центрі полотна; зачаровані колоритом; відгуки про пейзаж; не забулася відразу; на вершині слави; наперекір долі; освітлений яскраво; нестримно плине; працював захоплено.

◊ Диктант із коментуванням.

Чи є запис текстом? Свою думку обґрунтувати.

1880 року у Санкт-Петербурзі було відкрито незвичайну виставку – виставку єдиної картини.

У затемненому залі демонструвалося нове полотно Архипа Куїнджі «Ніч на Дніпрі». З обох боків від картини було встановлено неяскраві лампи. У їхньому мерехтінні полотно видавалося вікном, розчиненим у чарівну українську ніч…

Жодна з виставок живопису не знала такого успіху. Натовп стояв біля входу, юрба заповнила сходи. Безперервно під’їжджали нові й нові екіпажі.

(З журналу)
ІV. Вивчення нового матеріалу.

◊ Пояснення вчителя.

Основною, майже всеохоплюючою комунікативною мовною одиницею, синтаксичною домінантою спілку­вання є речення . До категоріальних, визначальних ознак речення належать: предикативність, модаль­ність, відносна закінченість змісту речення, його логіч­на сутність, структурно-синтаксична організованість, інтонаційна оформленість і комунікативність, стиліс­тична своєрідність. Комунікативною одиницею є і слова-речення, або синтаксично нечленовані речення.

Поділ речень на розповідні, питальні і спонукальні зумовлений властивою їм своєрідною комунікативною функцією, метою висловленого в реченні і особливою реченнєвою інтонацією. Кожен з мовців, як правило, висловлюється цілеспрямовано, його усне й писемне мов­лення підпорядковане певній меті. Як слушно зауважу­вав О. Пєшковський, «якщо ми говоримо тільки для того, щоб повідомити свої думки іншому, то таке мов­лення можна назвати розповідним… Ми можемо спону­кати співрозмовника повідомити нам те, чого ми не знаємо, відповісти на наше запитання, — мовлення пи­тальне, і можемо спонукати його зробити саме те, що ми йому наказуємо або про що просимо, — мовлення спонукальне».

Основні комунікативні різновиди речень своєрідні й стилістично, що по-особливому виявляється в усіх структурно-синтаксичних групах таких речень. Розпо­відні, питальні і спонукальні речення бувають простими й складними, простими ускладненими, простими поши­реними й непоширеними, двоскладними й односкладни­ми, повними й неповними.

Розповідні речення. Стилістична своєрідність цих речень найбільше залежить від їх модальності — стверджувальної або заперечної (стверджувальні й за­перечні розповідні речення). Розповідні речення міс­тять розповідь про кого-небудь або про що-небудь. Во­ни становлять найуживаніший комунікативний, або функціональний, різновид речень, які найчастіше емо­ційно найбільш нейтральні. Ці речення містять інфор­мацію, повідомлення про кого-небудь, про певні події, факти, явища. Розповідними реченнями стверджуєть­ся або заперечується наявність чи відсутність якоїсь особи (осіб), предмета (предметів), їхньої ознаки, властивості тощо: Тільки велика мета народжує великі характери (О. Довженко); Славен той, хто обріїв шукає (С. Крижанівський).

Стверджувальними і заперечними реченнями здебільшого констатується наявність чи відсутність реальних (ірреальних) явищ або виражається застереження щодо їх можливості (неможливості). Це речення функціонально вихідного типу. Дієслово-присудок у розповідних двоскладних реченнях або дієслівний головний член односкладного речення виражається різночасовими формами дійсного способу або дієсловом у формі наказового чи умовного способу.

Для стилістики розповідних речень багато важить типова для них розповідна інтонація, яка має замкнену структуру: початок, розгортання, завершення. Тон підвищується на одному з членів речення, який внаслідок цього логічно, семантично виділяється, позначаючи найголовніше в повідомленні, і знижується наприкінці речення.

Кожен член речення (навіть кожне слово) в розповідних (як і в питальних, спонукальних) реченнях може бути виділений логічним наголосом , яким акцентується увага мовців на тому слові в реченні, яке семантично й стилістично найважливіше за кожної окремої мовленнєвої ситуації. Внаслідок цього витворюються різ­ні функціонально-стилістичні варіанти речень, пор.: Козаки брали участь у багатьох походах на турків (О. Гончар): унаслідок почергового логічного виділення в цьому реченні кожного з повнозначних слів утворяться його різні стилістичні варіанти: Козаки (а не хтось інший) брали участь… і т. ін.

Питальні речення. Реченнями питальної модальності своєрідно виражається спонукання, адресова­не особі, від якої вимагають, щоб вона висловилась, пові­домила про те, що становить інтерес для самого мовця або його співрозмовника: Хто ви? Як ви зветесь? Як живе­те, по якій ступаєте путі? (М. Рильський); Галю! — каже, — сподівайся гостей… — Яких? (М. Старицький).

Суттєвим, навіть визначальним, засобом оформлення питальних речень є питальна інтонація, яка може на­бувати найрізноманітніших варіацій і якою будь-яке розповідне речення можна перетворити на речення питальне, пор.: Все небо було закрите хмарами (І. Нечуй- Левицький) і Все небо було закрите хмарами? Якщо в питальному реченні (як і в розповідному) по черзі інтонаційно виділяти кожне з повнозначних слів, то внаслі­док цього сформуються різні стилістичні (функціональні) варіанти загалом тієї ж самої питальної синтаксичної конструкції, її різні синонімічні вияви, що вже належить до сфери актуального членування мовлення, пор.: Все небо було закрите хмарами?; Все небо було..?; Все небо було закрите..? Все небо було закрите хмарами? та ін.

За допомогою інтонації, а також спеціальних слів або словопорядку у питальному реченні мовець висловлює своє бажання про щось дізнатись від співрозмовника. Питальні речення здебільшого характеризують не за граматичною будовою, а тільки за функцією.

Вже усталився поділ питальних речень на власне модальні речення, або речення прямої питальності (прямо піжкцьні речення), і на риторичні питальні речення.

Власне питальні речення . Ними вислов люється пряме запитання будь-кого до певної особи (осіб), запитання, яким спонукається той, кого запитують, до негайної і, здебільшого, конкретної відповіді. Це найуживаніші в усіх стилях мови питальні конструкції, різнофункціональні, структурно найрізноманітніші, передусім характерні для діалогів. Вони конструюються з метою спільного чи індивідуального осягнення знань: запитання одного (першого) співрозмовника передбачає реакцію-відповідь іншого (другого). В такий спосіб утво­рюється відносна змістова, структурна і функціональна цілісність із двох (і більше) діалогічних реплік. Власне питальні речення в структурі діалогу бувають грама­тично повними і, особливо часто, неповними: Де твоя шинель, сержанте? — спитав Черниш, скидаючи свою (О. Гончар); Ходімо разом! — гукають перші. — Куди? (Панас Мирний); Чи найнявся в економію? (М. Коцю­бинський); Невже не прийде? (Леся Українка); Чиєпо- між вас грамотні? (В. Минко).

Функціонально власне питальні речення поділяють на з’ясувальні і уточнювальні питальні конструкції.

У питально-з’ясувальних реченнях виникає потреба тоді, коли мовець хоче з’ясувати, дізна­тись від співрозмовника (співрозмовників) про ті факти дійсності, яких він не знає, щодо яких має сумнів. Не­одмінним засобом організації таких речень є питальні займенники (хто, що, який, чий, котрий, скільки) і прислівникові слова (де, куди, звідки, коли, доки, як, чо­му, чом, чого), які й позначають узагальнено те, що за- питувач-співрозмовник хоче з’ясувати: А хто їде з мо­лодих? (М. Коцюбинський); Що це з тобою сталося та­ке? — допитується Колісник (Панас Мирний); А ти що робиш ото на хаті? — гукнув голова на Лавріна (І. Нечуй-Левицький); Який тип мелодики характерний для питальних речень без питальних слів і з питальними словами? (З підручника); А де ж це хазяїн? — мовив го­лосно (А. Головко); Де могили наших героїв, товаришів наших? (О. Довженко); Доки працюватимеш? Відколи почав? (В. Минко); Як ти тепер почуваєш себе?; Чом з нею не живеш у згоді? (М. Коцюбинський).

Своєрідний різновид питально-з’ясувальних речень становлять так звані альтернативні питальні речення: У хорі співатимуть юнаки чи дівчата?; Ви пишете вірші, повісті чи п’єси?; Він як відповідав: упевнено чи невпевнено? Питання в таких структурах передбачає альтернативну відповідь, тобто відповідь, яка допускає одну з двох або кількох можливих. Той, хто запитує, прагне дізнатись від співрозмовника, яке з перелічених слів відповідає реальному станові речей.

У питально — уточнювальних реченнях мовець має потребу тоді, коли хоче, щоб співрозмов­ник лише підтвердив або заперечив зміст запитання. На таке запитання завжди можна відповісти тільки одно­слівним Так або Ні, пор.: Хіба мама буває в цей час до­ма? (А. Шиян) і Мама буває в цей час дома?; Чи сподо­балась вам наша річка? і Сподобалась вам наша річка? Також і структури складнопідрядного речення можуть мати значення уточнювальної прямої питальності: Чи не продали б ви, чоловіче, тієї ялинки, що росте у вашім садочку? (М. Коцюбинський).
Окремим різновидом власне питальних речень є пе­репиту вальні речення: В шахи грали, — весело сказав Серьожа. — Грали? — суворо перепитала Ільєв- ська (О. Гончар). Це, як правило, граматично неповні діалогічні конструкції. Звичайно повторюється такий елемент попереднього висловлення, що не досить зрозу­мілий або неясно почутий співрозмовником, внаслідок чого й виникає потреба в його повторенні.

2. Питально-риторичні речення, або речення непрямої питальності. Вони становлять значну за обсягом, специфічну за змістом, структурою і стилістичною функцією групу питальних речень. До пи­тальних речень їх зараховують умовно, тільки через властиву їм своєрідну питальну інтонацію і те, що функ­цію засобів граматичного оформлення цих конструкцій виконує питальний займенник або питальна частка: Хто з вас може перелічити обов’язки матері?; Хіба так людині жити?; А коли ж до праці привчатися, як не замолоду? (О. Гончар); Ну, як не цвісти калині моло­дій? (П. Тичина). З функціональної точки зору риторич­не запитання є не справжнім, бо мовець сам добре знає те, про що він запитує. Риторичне запитання — це приховане ствердження або заперечення: Чи словом зборкати орла? Чи правду кривді подолати? (М. Риль­ський), пор.: Словом не зборкати орла! Кривді правду не подолати! Через те що сутність питально-риторичних речень втілюється в специфічній питальній інтонації і що думка-судження в них виражається з особливою емоційністю, питально-риторичні речення широко представлені в багатьох творах художньої лі­тератури, в публіцистиці, виконують функцію стилістично яскравого засобу мовлення.

Отже, риторичні питальні речення комунікативно не зорієнтовані на одержання відповіді на те, про що ни­ми непрямо «запитується».

Спонукальні речення, або речення спо­нукальної модальності. Ними виражаються такі волевиявлення людини, які можна об’єднати поняттям- назвою «спонукання». Це вербальний (словесний) про­цес, яким хто-небудь когось спонукає до певної дії, вчинку, стану душі тощо. Різновиди і вияви спонукан­ня такі: наказ, вимога, заклик, побажання, просьба, запрошення, заборона, застереження, порада, умов­ляння, благання та ін. Звідси й функціональний поділ спонукальних речень на певні різновиди, або групи. Найпоширеніші з них: наказові (імперативні) речен­ня і такі, що виражають прохання, заклик, побажан­ня, благання, пораду та ін. (назви «прохальні», «зак­личні», «побажальні» речення видаються стилістично незграбними, хоч подекуди — і не без підстав — уживаютьсй, особливо в усному мовленні). Загальним же, родовим для всіх цих термінів слугує термін-назва спо­нукальні речення, яким позначають будь-яке сло­весно реалізоване спонукання: наказ, прохання, поба­жання тощо: Тікайте з дому, горить! — кричав Андрій (М. Коцюбинський); Води! — скрикнув смотритель. — Води!! (Панас Мирний); Гетьте, думи, ви, хмари осін­ні! (Леся Українка); Заспіваймо пісню щиру! (Т. Масенко); Міцно, браття, стиснім руки, обіймімось гаряче; вкупі рушим проти муки, що вражає боляче (П. Грабовський).

Власне спонукальність, до того ж нерідко найбіль­шої інтенсивності, активності, може також виражатися інфінітивом: Негайно очистити вози від усього сто­роннього. Викидати усе, що не може стріляти або ви­бухати. Натомість навантажуватись боєприпасами (О. Гончар).
Однією з визначальних (хоча й не власне граматич­них, синтаксичних) ознак спонукальних речень є ін­тонація, яка буває різнотипною, однак найчастіше на­казовою, прохальною, бажальною, закличною. Спо­нукальна інтонація може наближатись до питальної чи розповідної. Отже, інтонація — категоріально сут­тєва властивість як дієслівних, так і недієслівних спонукальних речень: Читайте тихо! Спокійно! Тихі­ше! і под.

Спонукання, розповідність і запитання — це кате­горії, які незмірно багаті на значеннєві та експресив­но-стилістичні, емоційні оцінки — спільні, схожі і взаємопроникні. Грані між спонукальними і розповід­ними реченнями можуть стиратись. Розповідним мов­ленням теж можна спонукати до дії, напр.: Приїхав мій знайомий — речення розповідне. На цю фразу можна і не зреагувати, і, зацікавившись повідомлен­ням, сприйняти його як непряме спонукання до дії, як непрямо спонукальний вислів. Зрештою, будь-яке роз­повідне чи питальне висловлення, яке так або інакше впливає на поведінку людини, може функціонально ос­мислюватись і сприйматись як речення спонукальне.

Окремий різновид спонукальних речень становлять бажальні речення — синтаксичні структури, якими мовець виражає своє бажання що-небудь зроби­ти, сказати, написати, осягнути: Хотіла б я піснею стати у цю хвилину ясну (Леся Українка); Погляну­ти б ще раз на синій Дніпро… (Леся Українка); Хоч би не запізнитись на роботу; Якби хоч війни не було; Як би то швидше розвиднилось! і под. Сказане в бажальних реченнях стосується особи мовця. Це типово роз­мовні синтаксичні конструкції, якими мовець вира­жає бажання, задоволення чи незадоволення, яке для нього є важливим, актуальним.

Отже, за метою висловлювання розрізняють розпо­відні, питальні і спонукальні речення. Будь-яке з них може бути окличним.

Окличні речення. Якщо розповідь, запитання чи спонукання виражається інтенсивно, з окресленою почуттєвістю, то речення з такою якістю набуває оклич­ної модальності, окличного стилістично-емоційного спрямування, стає окличним — розповідно-оклич­ним, питально-окличним або спонукально-окличним:

Се ти, мій чарівниченьку?! (Леся Українка); Де ж той світ?! І де та правда!? Горе! Горе! (Т. Шевченко).

Окличні речення виділяють за властивою реченням функціонально-стилістичною забарвленістю, яка реалі­зується ним з допомогою окличної інтонації. Вона є ос­новним засобом оформлення цих речень. Оклична інто­нація характеризується високим тоном, більшою сило­вою напругою голосу та іншими ознаками.

Додатковими засобами вираження емоційності, екс­пресивності можуть бути і деякі словесні засоби: вигуки (а, ага, ах, о, ох, ой, о леле, о нене, ой мамочко і под.), ви­гукові частки (ну й, що за та ін.), займенники та за­йменникові прислівники (який, такий, як, так і т. ін.):

О-ох! — з полегшенням зітхнув Макар Іванович (М. Ко­цюбинський); Тьху! Пек тобі! — крикнула в сінях Па­раска (І. Франко).
Отже, окличної модальності може набувати будь-який тип речення за метою висловлювання, якщо тільки йо­го вимовити емоційно, з очевидною експресією, вира­жаючи таким способом якесь домінуюче почуття — ра­дість, захоплення, подив, гнів, страх, переляк, відчай, гнів та ін. Пор.: Настала весна.; Настала весна? і різ- нофункціональні окличні речення Настала весна!; Настала весна?!; Настала весна!!; Настала весна?!! або: З хат вибігали дядьки… Хапали відра, лопати: — Де горить?!! — Що зчинилось?! — Бігом до волості! — Може, банда яка!.. (М. Потупейко).

Як будівельним матеріалом для речення є слова і словосполучення, так речення є будівельним матеріалом для ССЦ (складних синтаксичних цілих), із яких складається текст.

Речення в тексті не є рівноцінними. Серед них є такі, що відзначаються відносною самостійністю і несуть у собі найважливішу інформацію. Такі речення називають автосемантичними (самозначними). Інші допомагають уточнити, поглибити, конкретизувати зміст автосемантичного речення.

Такі групи речень утворюють складне синтаксичне ціле. Таким чином, ССЦ – це група речень, які об’єднані між собою тісним логічним і синтаксичним зв’язком і являють більш повний, порівняно з реченням, розвиток думки.

Як правило, автосемантичне речення ССЦ розміщене на початку. Проте бувають різні варіанти – з автосемантичним реченням в інших позиціях.

У ССЦ розкривається одна з мікротем тексту.

До складу зв’язних висловлювань поряд із ССЦ можуть входити й окремі речення. Такі речення цілком охоплюють повний обсяг інформації і не вимагають конкретизації.

(За В. Мельничайком)

V. Виконання вправ на закріплення вивченого.

◊ У щойно записаному тексті (див. попередню вправу) визначити ССЦ, вказавши в кожному з них автосемантичне речення. Автосемантичні речення почленувати на словосполучення (усно).

◊ Підсумкова бесіда.

1) Що є будівельним матеріалом для речення?

2) Із чого складається ССЦ?

3) Яке речення називається автосемантичним?

4) У якій позиції, як правило, знаходиться автосемантичне речення у ССЦ?

5) Що таке речення?

6) У чому полягає відмінність між реченням і словосполученням?

7) Якими за будовою і видами бувають словосполучення? Наведіть приклади, за потреби скористайтеся таблицею на с. 104.

◊ Диктант із коментуванням.

Виділене речення почленувати на словосполучення (усно). З’ясувати будову, вид вичленованих словосполучень, а також тип зв’язку між словами, що входять до їх складу. Пояснити, чи є записане висловлювання текстом, свою думку обґрунтувати. З’ясувати тему та головну думку тексту, в обох ССЦ визначити автосемантичні речення.

Місячне сяйво на полотнах Куїнджі було таким природним, що приголомшена публіка чудувалася: як це зроблено? Підозрювали підступ. До чого тільки не додумувались спантеличені шанувальники! Говорили про кольорові скельця, крізь які художник, малюючи, спостерігає природу. Фантазували про «місячні фарби»: проведи ними по полотну – враз засяють зорі!... Дехто поривався перевірити, чи ж не сховано за картиною джерела освітлення, чи ж не написано її на склі.

Художник реготав, хоч ці нісенітниці, безумовно, його дратували. Адже віртуозність Куїнджі була результатом не стільки вродженого відчуття кольору, скільки титанічної праці митця.

(З журналу)

◊ Робота з підручником.

1) Самостійне виконання вправи 220 (письмово).

2) Усне виконання вправи 221.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Домашнє завдання.

§ 11, вправа 219.