asyan.org
добавить свой файл
1

Сторінки життя Лесі Українки

Цикл уроків у 10 класі

Учитель Кучеренко Лідія Миколаївна
ТЕМ А. Дороги до Лесі Урок - подорож

Мета: пройти дорогами рідної для Лесі Звягельщини; уявити ту красу, ті пейзажі, ті рідні серцю поетеси місця; побувати у будинку, де народилася поетеса, щоб збагнути всю велич, красу, силу і мужність цієї дивовижної жінки; удосконалювати навички роботи в групі, вміння систематизувати й узагальнювати, спостерігати й порівнювати; розвивати логічне мислення учнів, літературне мовлення; виховувати любов до рідного краю, гордість за видатних доньок народу.

Обладнання: науково-популярні книги, фотографії.

Тип уроку: урок - подорож.

План подорожі

  1. Вступне слово про мету подорожі.

  2. Ознайомлення з маршрутом.

  3. Організація груп.

  4. Презентація повідомлень учнями.

  5. Підбиття підсумків.

^ ХІД УРОКУ

1.Слово вчителя

Особистість геніальної української письменниці, всесвітньо відомої діячки Лесі Українки хвилює не одне покоління дослідників. А щоб переконатися, звідки черпала поетеса сили, шукаючи тих початків як витоків колосальної творчої енергії, маємо йти до Звягеля - він для неї так багато важив!

Отож, 1 група вирушає до надслучанської землі;

  1. група познайомиться зі звягельським оточенням Лесі;

  2. група побуває в хатині, де народилася письменниця;

  3. група довідається про берегиню Лесиної оселі Віру Омелянівну Римську, завідувачку музею.

2.0рганізація груп

З.Презентація повідомлень учнів
1група - «Любий мій Звягель»

Дуже древній Новгород - Волинський (колишній Звягель).Бачив він усього на своєму віку, знав не одне видатне ім'я, котре славу його множило.

Та з-поміж того найкращого, що мали в своїй історії, новоград -волинці виділяють ім'я геніальної жінки, співця досвітніх вогнів Лариси Петрівни Косач. Тут її колиска. Надслучанська земля напоїла її живою водою, відкрила чарівний світ поезії. Щодня наближаємося ми до її легендарного, чистого й ніжного образу: «Кожним словом, кожним променем думки, кожним болем своїм, - як казав Олесь Гончар, - живе в душі наші Леся Українка». І виринають у пам'яті зустрічі із Случчю та її краєвидами.

У Звягелі маленька вразлива душа перейнялася тими настроями, що їх називають передчуттями геніальної натури. Тут вона народилася - у невеликому будиночку міщанина Окружка над річкою Случ на вулиці Случанській.

Тут, у Соборній во ім'я Преображення Господня церкві відбулося її хрещення і названо Ларисою. А день народження 13 лютого - те «13-е згадувалося завжди й тоді, коли сама Леся чи хтось інший говорив про те, яка вона невдачлива».

Коротким був звягельський відтинок Лесиного життя. «По правді
признаюся, - читаємо в незакінченому автобіографічному творі «Спогади
тітки Люсі», - не спадало й на думку мені, що, може, я туди повік уже не
вернуся, що не вернуться мої найперші, най миліші роки життя, що уплили
вже вони злото - блакитним струмочком у прірву минулого. І вже не
приплинуть ніколи назад...» Той звягельський час Леся і Михайло згадували
як «щось найпрекрасніше» (за спогадами Ольги), «любий Лесин Звягель»
згадує й Олена Пчілка у вірші «Волинські спогади» .

Спробуймо й ми, хоча б уявно, заглянути у той «злото-блакитний струмочок», з якого почнеться такий бурхливий потік Лесиної творчості. Чим був Звягель для дівчинки, що провела тут перших 8 з половиною років життя?

Звягель - це перше усвідомлення батька як щирого друга, який рано оцінив свою дочку як «найдорожчої ціни скарб», який «за все життя не поклав марної стеблинки поперек Лесиної дороги, а ,навпаки, як тільки міг, промітав тую дорогу для неї». Саме він навчив Лесю декламувати, коли вона ще невміла читати, і всіх до сліз проймала її декламація байки. Л. Глібова «Ох, кущику, я на чужині...».

  1. «Любий Лесин Звягель» - це і «люба», «кохана» мамочка, яка навчила Лесю, коли їй було 4 рочки, складати букви, ретельно підбирала книжки для її першої лектури. Йшов 1876 рік, коли Ємським указом було поставлене грізне питання - чи жити, чи згинути нашій нації, наш культурі, наші мові. Тим часом в затишні оселі Косачів діти читали Шевченка, Марка Вовчка, П.Куліша, Чубинського... Хтозна., може саме тоді Леся

сформулювалася як творча читачка з власними науковими та літературними інтересами?..

Звягель - це перше пізнання народної мови, народної пісні, народного мистецтва. Тихенька і зосереджена Леся все життя пам'ятала ті пісні, що співала в дитинстві зі своєю мамою та нянькою Мотрею Дяченко. «Я маю надзвичайну пам'ять на обличчя місцевості, які бачила ще в дитячих літах» - таке цікаве зізнання знаходимо в листі Леся до М. П Драгоманова.

Обзиватимуться в Лесиній творчості слова, мотиви, образи, винесені з далеких дитячих літ, з рідної серцю Звягельщини.

2 група - «Звягельське оточення Лесі»

Звягельський період свого життя Леся згадувала, як щось найпрекрасніше, може, тому, що тут вона була ще здорова. Поетеса згадувала з теплотою любов'ю та глибоким сумом дівчинку Броню Завадську , що мала ваду серця і через те ні бігати, ні якось жвавіше гратися не могла і дуже рано померла. Це було, здається, найперше велике горе в Лесиному життя, бо вона дуже любила Броню. Разом з Мішею Леся часто згадувала хлопців Завілейських. Найбільше вони любили найстаршого з них Зоню (Василь Дмитрович Завілейський).Він був їхній постійний товариш в забавах та в загалі в їхньому дитячому житті. Згадувала ще Леся, як вона вчила говорити молодшу за себе на 4 роки Наталку Вишинську (Наталія Іванівна Вишинська, по чоловіку Гроздова) і, почавши чомусь зі слова «казан», не могла добитися ніяких успіхів у науці своєї учениці»

Василь Дмитрович Завілейський був приятелем Лесі і Михайла. 31 березня 1890 року з Петербурга писав Лесі: «Христос Воскрес! Спасибі Вам, шановна Ларисо Петрівно, за Ваш ласкавий лист до мене». В листі далі йдеться про оцінку оповідання, написаного Зюнею, яке він надіслав Лесі з правом різати і поправляти його. Повідомляє, що хоче займатися перекладами. Просить прислати список творів для перекладу.26 листопада 1890 року. В Завілейський пише Лесі «Дякую панні Ларисі, що кинула живе, щире українське слово в кацапщину, де його хіба тоді почують, як сам скажеш».

Сім'я Косачів приятелювала з прогресивними сім’ями того часу, зокрема з Пилипом Іринеєвичем Немоловським та родиною Вишинських-Сікорських. Олена Пчілка була хрещеною матір'ю доньки Вишенських Наталії. А її внучка Людмила В'ячеславівна Варламова вже у наш час подарувала музею два рушники.

Цікавою сторінкою в житті Косачів є дружні відносини з сім'єю П.І.Немоловського, земського лікаря м. Житомира, який лікував Лесю. Він неодноразово приїздив у службових справах до Новгорода-Волинського, не забував завітати до Косачів, а ті були частими гостями у лікаря.

З група — «Будиночок Косачів»
Раннє дитинство Лесі пройшло у Звягелі. Тут вона з родиною жила не довго, але життєвий шлях її почався саме тут і був осяяний гарним родинним щастям та спокоєм, духом рідного краю та його природою...

Будиночок Косачів - простий і скромний, із невеликим веселим садом, - стояв над Случе. Було життєво тут. Внизу під горою хлюпотів млин. По крутій споришевій дорозі рипіли вози, запряжені волами, поряд них ішли статечні господарі, везучи мішки із зерном до млина. Обіч дороги, до річки, збігав рівчачок від веселого джерельця. Річка вдень сяяла сонячними перлами - хвильками і купала у воді вербові віти, а вночі гралась із зорями гойдаючи їх на темній таємничій поверхні води.

За спогадами Романа Яковича Герасимчука, який проживав у хатині де народилася Леся, в 1928 році в червні місяці з'явилась старенька жінка з онуками - хлопчиком і дівчинкою назвала себе матір'ю Лесі Українки і попросила дозволу приходити до них 2-3 дні.

За чашкою чаю розповіла, що сама обрала цей будинок, з вікон якого відкривався чудовий пейзаж і річка та зелений гай поміщика Мезенцева.

Оглянувши приміщення, вона зупинилася в кімнаті, де була опочивальня, в якій стояв комод під вікном, по боках два ліжка, а збоку - гардеробна шафа. Олена Пчілка казала, що такі меблі були і в них, саме тут народилася Леся, і прожили вони тут 5 років. Сім'я почала прибавлятися, приміщення стало тіснуватим, тому переселилися на вулицю Завадську в просторий будинок Завадського, де прожили до переїзду в Луцьк.

4 група - «Берегиня Лесиної оселі»

Віра Омелянівна протягом 42 років працює в музеї. Це одержима жінка: вона настільки заглиблена у свою роботу, стільки любові й здоров'я віддала музею, пропаганді Лесиної творчості, що іноді, здається, сама стала схожою на Лесю.
ї мозок - ніби наукова скарбниця. У пам'яті тримає сотні імен, дат і подій. Подумати тільки! Десятки років з Лесею! Експонат до експоната, плеяда за плеядою, конференція за конференцією. А творчі вечори, а особисті листування з науковцями, родичами Лесі Українки. Хто знає, скільки треба енергії, здоров'я, творчої думки, аби усе це організувати. Науковою роботою, організацією зустрічей, свят займається сама Віра Омелянівна. І щороку прагне провести той чи інший захід по-новому.

А скільки їй телефонують, скільки шукають поради. Усім допоможе, усіх зустрічає, як справжня господиня. її працю, працю завідувачки Лесиної оселі оцінено високим званням заслуженого працівника культури України, орденами княгині Ольги, «Звягель» та багатьма іншими відзнаками.

І якщо цікавлять листи, спогади, цікаві фото світлини, реліквії родини Косачів, - усе покаже, усе знайде, усе пригадає, бо хоче, аби більше
земляків полюбило Лесю, її творчість яка робить людину кращою, одухотворенішою.

^ 4. Підбиття підсумків

Життєвий світ кожної людини, як і життєві дороги, кажуть, незбагненні. Але є в тій незбагненності миті, коли відчуєш, пізнаєш самого себе і відчуєш себе частинкою свого народу.

Леся Українка... Своєю винятковістю, своїм величним і гарним найменням вона нашому люду, українцям, і досі торує дорогу до самих себе: до мови, до родини, до рідної землі, до України. А коли ми пройшлись Лесиними стежками, то відчули дух рідної хати, садочку. Річки пройнялися її думками, її болями.

У рік 135-річчя від дня народження нашої геніальної землячки шляхи всіх шанувальників рідного слова, шанувальників її творчості пролягають до древнього Звягеля - до Лесиної колиски.

Життя завжди в дорозі з минулого в майбутнє. І в цю дорогу кожен українець і мати - Україна беруть з собою живу рідну українську мову, дух і мелодія якої з нашої волинсько-поліської сторінки гріє словом Лесі Українки.

УРОК 2

ТЕМА. Якою ж була Леся

(автопортрет «жінки з Косаківського роду» за її листами).

Мета: аналізуючи епістолярну спадщину Лариси Петрівни Косач, пізнати її як особистість як людину; формувати вміння самостійно конструювати свої знання, вчитись орієнтуватися в інформаційному просторі; активно розвивати критичне мислення; формувати загальнолюдські цінності.

Тип уроку: урок-дослідження.

^ ХІД УРОКУ

І. Визначення теми й мети проекту

Вступне слово вчителя.

З роками не згасає захоплення творчим подвигом, звитяжним життям найвидатнішої дочки рідного краю - Лесі Українки. Якщо скористатися відомою гетевською порадою, для розуміння поета варто побувати на його батьківщині. Щоб глибше пізнати людину як особистість, можна вдатися до спогадів про неї. Однак таке джерело навряд чи допоможе створити цілісний і справжній образ. Леся Українка, зокрема , писала:
«Ніколи найближчі друзі не знали мене всеї, та я думаю, що се так і буде завжди». Найвірогідніша ж інформація - «з перших уст» - міститься хіба що в щоденниках і листах самого поета. Тому, шукаючи істини характеристики Лесі українки (як зовнішні, так і внутрішні), ми вдамося до її епістолярних текстів. Щоправда, доречність, а головне - дозволеність такого вибору також не безсумнівна. Згадаймо певні перестороги й передусім відомі Лесині міркування: - «Взагалі я волію, щоб моє приватне життя взорової римської матрони, було «світові» невідоме, і справді здебільшого так воно й є. «Я все-таки думаю, що всяка людина має право боронити свою душу й серце, щоб не вривалися туди силоміць чужі люди, немов у свою хату, принаймні поки живе господар тієї хати...». І все ж таки обраний шлях видається виправданим, оскільки ми хочемо дізнатися, якою ж насправді була Леся Українка: що може бути правдивішим, ніж самохарактеристика! Автопортрет у Лесиних листах, позбавлений найменшої фальші й маскування, допоможе реконструювати її справжній, а не вигаданий чи бажаний образ.

^ II. Планування проекту

1)Визначення джерел, засобів збору, методів аналізу інформації, засобів представлення результатів;

2) установлення критеріїв оцінки результату і прогресу;

3)учні об'єднуються в групи, формулюють завдання і виробляють план дій;

4)учитель коригує, пропонує ідеї, висуває пропозиції.

  1. група досліджує зовнішність Лесі.

  2. група описує її внутрішній світ.

  3. груп аналізує душевну «метеорологію».

  4. група вивчає «вічного мандрівника».

  5. група «спостерігає» за родинними генами.

III. Збір інформації

Спостереження, робота з літературою - опрацювання епістолярної спадщини поетеси.

^ IV. Аналіз інформації

Учитель коригує, спостерігає, радить.

V. Захист проектів Презентація проектів

1 група

Про власну зовнішність Леся пригадує принагідно, мимохідь і фрагментарно ( волосся моє попелясте...); « я дарма що біла...», здебільшого використовуючи прийом зіставлення чи порівняння ( «Молода господиня моя навіть подібна до якогось білого на вроду, така сама біла і тонка...», «найголубіше мені, а найзолотіше, оскільки ми блондинка і брюнетка морально і фізично» - сестрі Ользі) або вдаючись до іронічно-жартівливої тональності («Блузок коротких для мене, бо тут все або англійські (з стоячими комірами крохмальними), або на підшивці і розщитані на дуже великих німок, а не таких створінь як я».

Письменниця була не висока, тендітна (важила здебільшого - 59 кг, а в останні роки 46-48 кг), не дарма в дні перебування в Хельвані її називали невагомою.

Сама Леся не почувала « від сього ніякої вигоди, а лікар скандалізований», що людина її віку й росту «важить всього 47 кг», а тому цілком закономірно зробила свій вибір на користь Дон Кіхота: «...коли вибирати з двох, то я вже волію бути Дон Кіхотом, ніж Санчо Панса, бо так їй було «більше по натурі, та й навіть по фігурі». В іншому тексті використала порівняння з павутиною.

На Лесине переконання фото не завжди правдиво відображало її. Зокрема фотопортрет 1896 року, тиражований щонайбільше не відповідав дійсності. Климент Квітка писав: «... знаючи близько Лесею 15 літ і спостерігаючи її вираз в різні моменти життя і в різних настроях, запевняю, що пишно надменного і холодного виразу в такім роді, як на тому розпростореному портреті, не було в неї ніколи за сей період».

Леся никала публічних оглядин, передбачаючи ймовірні зіставлення зі своїм стереотипом: «... хтось себе дуже прикро і засоромлено почуває, коли про нього вступні слова говорять, а публіка йому в лице заглядає: ану, який він той «хтось», чи то він справді подібний до «такого», як про нього кажуть.

2 група

На переконання Лесі, значно важливішим є внутрішній світ людини, її характер - «вдача», « натура». У першому листі до Ольги Кобилянської 20 травня 1899 року вона зізналася : « маю надто українську, а навіть спеціально волинську вдачу, і часто , боячись показати себе не в пору експансивною, попадаю в інший гріх - здаюсь індиферентною...» І поспішала виправити свою майбутню поведінку: «... наперед прошу Вас , простіть, коли я часом в чому не дотримую прийнятих у русинів австрійських звичаїв, се, запевне буде не з браку поваги до Вас, а тільки через те, що я українка».

Вона стверджувала: «Як добре зважати, то перелому я ніколи не зазнала, хоча, запевне, еволюція була і в мене. Життя ламало тільки обстановку навколо мене ( ну, і кості мої, як траплялось, а вдача моя, виробившись дуже рано ніколи не мінялась та вже навряд чи й зміниться. Я

людина еластично - уперта ( таких багато між жіноцтвом), скептична розумом, фанатична почуттям , давно засвоїла собі « трагічний світогляд», а він такий добрий для гарту...»

Не претендуючи на унікальність, Леся підкреслювала своєрідність особистості: «... не всі ж таку натуру мають, як я».

3 група

У листах Леся Українка акцентувала увагу на особливостях «внутрішнього» барометра та особистій метеорології, яка здебільшого вступила в суперечності з природною й своєрідно позначалася на її творчій активності: «... я належу до тих людей, що коли бачать перед очима маленьку хмарку, то їм здається , що сонце погасло, а коли впіймають промінь, то думають, що сонце прийшло жити до їх в саму душу, тільки чомусь я можу працювати переважно в хмарний час, а в сонячний роблюся здебільшого не здатною до виявлення себе в слові...» Внутрішній стан спонукав до самоаналізу: « І дивіться, яка неподібна буває натура: поки жилося ліберально по-собачому - в холоді, в голоді « бо не дуже-то можна їсти під час бурі), то я писала, можна сказати, вимушено, тепер вже в теплі та в добрі хоч мене на кілочок повісьте, нічого не хочеться робити, і якщо й роблю, то тільки з патріотичного обов'язку.

4 група

Леся загалом була не вибаглива до побуту. В цьому й немало прислужилося те, що родина постійно мандрувала. Не дарма поетеса називала її « вічно мандрівною», акцентуючи увагу на «мігрувальному» способі життя. Себе вона порівнювала з циганами, використовуючи узвичаєний стереотип. Мандрівний спосіб життя Леся сприймала не однозначно. З одного боку, їй імпонували подорожі, титул «невтомимого туриста», і можливість у такий спосіб пізнавати світ. Якось вона навіть зізналася: « якби я була здорова, то може б , вийшов з мене другий Вам бері» або другий Пржевальський, бо маю дужу бродячу натуру».

З іншого ( особливо коли такі мандри стали вимушеними) - кожна розлука з родиною, з друзями, з Україною додавала їй болю й гіркоти, бо була переконана: «...хто може не їхати на чужину, хоч би й прекрасну, той щасливий...». Чужина, без сумніву, дуже вражала Лесю, невипадково її болісно гнітила перспектива « дожити віку на чужині».

5 група

Нерідко Леся характеризує себе через належність до «Косаківського роду»: «Слабогруда я, то правда але з такою «чахоткою», як у мене, можна сто літ жити то напевне. І в загалі я, як і всі Косачі, хоч би зовсім не лічилась то таки

6 не хутко пропала...» Почасти вона підкреслювала спільність рис лише з

кимось одним із родини. З сестрою Ольгою їх зближувало «...почуття товариства і братерства не тільки до своїх, але й до чужих, не знаю, що зало

жило його в нас виховання чи природа, тільки в нас воно дуже розлите». Із почуттям неприхованої гордості нагадувала вона братові Миколі про еллінське коріння їхнього роду: «Я не сподівалася, що тобі, Миросю, найлегша буде грецька мова, - об неї багато гімназистів зуби ламають. Таки видно, що ми з тобою еллінського роду»,

Щоправда, не завжди родинні гени мали знак «плюс»,і Леся, з притаманною їй відвертістю й самокритичністю зізнавалася сестрі Ользі: «Ти, може, й права, що ми почасти підтримуємо традицію неодвертості з нашими меншими...» ; «недбалість (зрештою властиво нам усім); значно рідше протиставляла риси свого характеру іншим членам родини: «З усієї родини, як бачиш, най акуратніша я, бо пишу в день отримання твого листа.

^ VI. Результати роботи (висновки)

Аналізуючи епістолярну спадщину Лесі Українки ми довідались:

  • у ставленні до себе, вона була не самокритичною, а почасти - без жальною і , очевидно, не завжди справедливою, однак не лише мак- сильна вимогливість до себе, а перед усім прагнення досягти бажаних духовних орієнтирів;

  • малодостатньо духу визнати власні помилки і говорила про них відверто й щиро найдорожчим людям, намагаючись уберегти їх від повторення;

  • визначальними рисами власного характеру Леся вважала живучість та витривалість;

  • застосовувала власний інтелект якнайповніше;

  • ймовірним професійним майбутнім вважала теологію;

  • у мріях сподівалася жити по-людськи і працювати по-людськи;

  • а понад усе хотіла б бути з нормальним серцем і здоровою душею;

  • вірила, що вернуться ще дні праці і ночі мрій,

оглядаючись назад оцінюючи минуле, вона доходила висновку, що нічого

в своєму житті, якщо б можна було прожити його в друге не змінювала б.

Отже, завдяки само характеристикам які сповнені глибокого самоаналізу і

водночас позбавлені «самоїдства», вимальовується автопортрет

«еластично-упертої», «скептичної розумом», фанатичними почуттями «жінкиз Косачівського роду» - Українки трагічного світогляду.

VII. Оцінювання результатів і процесу. Підбиття підсумків

  • Чого і як ви разом з однокласниками навчилися?

  • Якби вам довелося починати новий проект, що ви зробили б інакше?

  • Яких умінь і навичок ви набули, працюючи над цим проектом?

  • У чому полягають переваги роботи у групі?

  • А які недоліки групової роботи?

  • Що ви зробили добре?

  • Як ви можете удосконалити свої навички та уміння для вирішення проблем?

УРОК З

ТЕМА. Він був другом її ідей...

Мета: сприяти збагаченню знань учнів про Лесю Українку; створювати умови для цілісного уявлення про неї не тільки як про митця, громадянина, але й як про жінку, що сподівалася на звичайне людське щастя; розвивати пізнавальні здібності кожної дитини; виховувати інтерес до життєвого шляху письменниці.

^ ХІД УРОКУ

I. Мотивація навчальної діяльності

Розмова наша сьогодні піде про почуття, про яке здебільшого мовчать, а коли говорять, то напівголосно. На світі не знайдеться людини, яка була б байдужою до нього, яка б не переживала його солодких мук і гірких радостей. Отже, поговоримо про кохання. Хоч у коханні і немає порадників, але, переживаючи будні і свята, сум і радість, розлуку і зустрічі, ми подумки звертаємося до тих, хто своєю силою любові, терпінням і мудрістю дає зразок величі цього почуття. Звернімося зараз до Лесі Українки - вона допоможе нам розібратися у власних душах.

Ми хочемо на уроці розкрити втаємничені сторінки із життя жінки, яка вміла любити і пережила у своєму житті нерозділене кохання.

^ Прийом «Мікрофон»

Учні розповідають, що їм відомо про Лесю як про поетесу. З її іменем пов'язано поняття борця, який долає фізичний біль, мужньо зносить повільне згасання і жодним словом не нарікає на долю, не чекає співчуття.

Та ми спробуємо побачити Лесю дещо по-іншому, спробуємо розкрити втаємничені сторінки із життя жінки, що вміла любити і пережила у своєму житті трагічне нерозділене кохання.

^ II. Оголошення, представлення теми й очікуваних результатів

Очікувані результати:

  • після цього уроку учні дізнаються про нову для них сторінку з життя Лесі Українки;

  • висловіть власне ставлення до цієї історії кохання;

  • проаналізують події та риси характеру цієї неординарної особистості;

^ III. Надання необхідної інформації

Міні —лекція

Леся Українка і Сергій Мержинський... Трагічна, безмежно сумна, але й водночас духовно висока історія кохання, далека від повної взаємності. Багато в чому різні люди: геніальна жінка, чиї твори не були належно оцінені сучасниками і не прочитані повною мірою і зараз, через багато років, й інтелігентний, сповнений благородних поривань син армійського офіцера. Доля подарувала їм зустріч улітку 1897 року в передмісті Ялти Чукурларі, де поетеса тоді лікувалася. На мою думку, ці люди не могли не зустрітися... Рано осиротівши, Сергій виховувався у бабусі, здобувши вищу освіту, багато читав, перекладав, пробував свої сили у публіцистиці. Лесю Українку вражала краса і чистота цієї людини, постійне внутрішнє горіння, він був людиною освіченою, інтелігентною, надзвичайно милою і симпатичною. Тонкою, лагідною вдачею Леся і Сергій були подібні одне до одного. Нескінченні, невичерпані розмови з ним відкривали нові світи незнаних уявлень і почуттів, будили нову мрію життя. Літо 1898 року... Воно було незабутнє. Може, найкраще, найщасливіше в житті Лесі Українки. Довго блукали полями, вибиралися на старовинні степові кургани, плавали човном по річці Псьол. Не часто Лариса Косач могла так оцінити людину: «він завжди мене розуміє і вірить мені як своєму найближчому другові». Адже розуміти, по-справжньому розуміти таку людину, якою була Леся Українка, могла тільки непересічна особа.

^ V. Підбиття підсумків. Оцінювання результатів уроку

  • Які думки та почуття викликали у вас ці дослідження?

  • Якою постала перед вами Леся?

Учитель. Феноменальнальна жінка. Вона не тільки зламалася, вона переплавила своє безмежне горе у вогні творчої фантазії, яка допомогла їй створити свої шедеври в майбутньому. Геніальна велич духу дала право їй писати: «Яв серці маю те, що не вмирає...». І якось дивно після цього слухати скарги наших сучасників на відсутність нетлінних ідеалів. Ніби й не було Лесі. Та треба було якось жити далі, треба було прихилити до когось свою зболену душу і зранене серце. Тому Леся згодом виходить заміж за закоханого в неї Климента Квітку.

Особисте життя Лесі Українки як відомої й неординарної особистості цікавило багатьох. Були і домисли, і вигадки. Та ми - не судді.


^ До Лесі за наукою любові

Урок-диспут за інтимною лірикою Лесі Українки

Учитель. Розмова наша сьогодні піде про почуття, про яке здебільшого мовчать, а коли говорять, - то напівголосно. На світі не знайдеться людини, яка була б байдужою до нього, яка б не переживала його солодких мук і гірких радостей. Отже, поговоримо про кохання. За свої 15 років ви багато чого навчились. А чи вчилися кохати? І чи треба цьому вчитися? Скажете, в коханні немає порадників. Але переживаючи будні і свята, сум і радість, розлуки і зустрічі, ми подумки звертаємося до тих, хто своєю силою любові, терпінням і мудрістю подають зразок величі цього почуття. Звернімося зараз д нашої Лесі Українки, - вона допоможе розібратися нам у власних душах.

Учениця. У нашій свідомості з іменем Лесі пов’язувалося поняття борець, який долає фізичний біль, мужньо зносить повільне згасання і жодним словом не нарікає на долю, чекаючи співчуття. Та ще більшого захоплення заслуговує вона як жінка, любляча, готова на будь-які жертви ради коханого.

Учитель. Першим питанням вашої анкети було: що таке кохання?

Більшість із вас уважає, що це взаєморозуміння і взаємоповага. Звичайно, немає більшого щастя, ніж те, коли тебе розуміють без зайвих слів і розпитування, коли твоя радість подвоюється в душі коханого, а сум ділиться пополам. Мабуть, так уже влаштоване життя, що радість і сум ходять поряд. І у визначенні кохання майже однакова кількість голосів віддана їм. У кількох із вас визначення звелося до того, що кохання – це кохання! А є ще такі визначення:

  • незвичайне почуття, яке не можна описати;

  • чудо світу, котре не можна пояснити;

  • найкращий скарб, який дав нам життя;

  • єдність людських душ і сердець;

  • світле почуття, що осяває тих, хто відкриває своє серце йому, назустріч;

  • святе почуття, котре завжди берегтимеш у своєму серці.

А як на це запитання відповідає поетеса?

Учениця. У Лесі Українки читаємо: “ Любов – це чудова поема. Що люди потім перечитують у спогадах, без болю, без прикрого почуття ”. І цю чудову поему ми знаходимо в кожному її творі.

Учитель. Чи є на землі людина, яка б не хотіла кохати і бути коханою, яка б не мріяла про взаємність почуттів? У відповідях на друге питання анкети є таке: кохати і бути коханою – тільки в такій гармонії людина відчуває себе людиною і допомагає стати людиною комусь. Але досить частим є нерозв’язаний вузол “ любовного трикутника ”. Отже, якби мені довелося вибирати між кохати і бути коханим… 48% з вас вибрали “ кохати ”, 52% - “ бути коханим ”. Ось думки тих, хто обрав перше:

  • приємно, коли тебе кохають, та кохати самій – краще;

  • кохати навіть без взаємності – щастя;

  • краще самому страждати від нерозділеної любові, ніж бачити, як хтось страждає від того, що ти не можеш відповісти взаємністю;

  • кохати, хоч із маленькою надією бути колись коханим.

^ В одній анкеті написано так: Якби мені дали два життя, то одне – кохала б я, інше – кохали б мене. Хочеться спробувати все: кохання до нестями, страждання, муки, переживання і болі від удару об стіну байдужості. А потім заспокоїтися, поховати нерозділене кохання в собі і насолоджуватися тим, що тебе кохають, обожнюють тебе, моляться на тебе ”.

Ті, хто вибрав Бути коханим пояснюють свій вибір так:

  • приємно відчувати, що ти комусь потрібна, що без тебе чиєсь життя – мука;

  • на світі легше жити, коли знаєш, що десь є людина, яка зради тебе готова на все.

^ А тепер повернемося до Лесі.

Учениця. Леся вибрала кохати. На дорогах свого нелегкого мандрівного життя зустріла непересічну людину – Сергія Мержинського, особистість цільну, освічену, талановиту. Його кохання судилося іншій, наша поетеса стала для нього тільки другом, порадником, натхненником у боротьбі за життя. Вони довго переписувалися.

Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами, ти, мій бідний, зів’ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, минулу мрію. І ніщо так не вражає тепер мого серця, як сії пахощі, тонко, легко, але невідмінно, невідборонно нагадують вони мені про те, що моє серце віщує і чому я вірити не хочу, не можу. Мій друже, любий мій друже, створений для мене, як можна, щоб я жила сама, тепер, коли я знаю інше життя?..

Учениця. Коли Сергій Мержинський почував себе зовсім погано, Леся поїхала до нього в Мінськ.

Все, все покинуть, до тебе полинуть,

Мій ти єдиний, мій зламаний квіте!

Все, все покинуть, з тобою загинуть,

То було б щастя, мій згублений світе!..

Учениця. Вона вірила, що її почуття сильніші за хворобу, що її приїзд поставить хворого на ноги, що її турбота захистить дорогу людину від смерті.

^ Хотіла б тебе, мов плющ, обняти,

Так міцно, щільно, і закрить од світа,

Я не боюсь тобі життя одняти,

Ти будеш мов руїна, листом вкрита…

Учениця. Та все було марне. Сергій помер на руках у Лесі. То був удар страшної сили. І перенести його допомогла поезія. Так народилася драматична поема Одержима ”. Міріам ходить за Месією і бачить, як він допомагає людям, як зцілює їхні душі, як робить щасливими. А чи сам щасливий? Ні, бо він – самотній. Але Месія не хоче прийняти любові Міріам, бо та не згоджується розлюбити ворогів. Не своїх ворогів, а його. Коли ж Месію розпинають, Міріам шле прокляття не тільки ворогам, а й друзям Месії за те, що не розділили його чаші. Сама ж страждає від того, що не може за коханого віддати душу.

Учениця – Міріам.

Він їм простив. Він їм усім простив.

Вони те чули і на віки вічні

Його слова потіхою їм будуть.

А тільки я не прощена зосталась,

Бо я не можу їм простить за нього.

О горе!

В той час, як всі громадою зберуться

Згадать того, кого я так любила,

Я буду всім чужа і одинока,

Непризнана ніким, бо сам Месія

Не признавав мене… О, Сине Божий!

Нехай в моїм житті все, все неправда,

Та вір мені, що я Тебе любила.

Чи ти гадав, - я не зреклась себе?

Зреклась! Я прокляла себе і душу,

Ту душу, що не хотів прийнять Месія,

Собі на жертву. Де ж єсть більше горе,

Як не могти віддать за друга душу?

Учитель. У житті так часто буває, що велике кохання змінюється гіркотою розчарування. Хотілося, щоб у житті ви розминулися з цим. А що, якщо не вийде?

Більшість з вас впевнена, що, як би не було важко, знайде сили, щоб забути того, хто виявився негідним їхнього почуття. Хтось завжди носитиме у серці муку, а хтось прагнутиме залишитись друзями і не робитиме пекла для того, хто ще вчора був дорогим ”. А ще є такі думки:

  • кохатиму, бо серцю не накажеш викинути коханий образ;

  • кохатиму і проситиму Бога, щоб той, кого кохає дорога серцю людина, виявився гідним її.

Учениця. Мабуть, найяскравіше на запитання Що робити, якщо зустрівся із зрадою? ” Леся Українка відповіла Лісовою піснею”.

Сірі будні, нарікання матері штовхають Лукаша на те, щоб він проміняв чисту душею Мавку на прагматичну Килину. Зрада дорого коштувала чоловікові: не стало ладу ні в господарстві, ні в душі. Став він вовкулакою. Та кохання Мавки було всесильним: відчуваючи страждання Лукаша, вона поспішає на допомогу йому і повертає людську душу.

^ Мавка.

Заграй, заграй, дай голос моєму серцю!

Воно ж одно лишилося від мене.

Лукаш.

Се ти?... Ти упирицею прийшла,

Щоб з мене пити кров? Спивай! Спивай!

Живи моєю кров’ю! Так і треба,

Бо я тебе занапастив…

Мавка.

Ні, милий,

Ти душу дав мені, як гострий ніж

Дає вербовій гілці голос.

Лукаш.

Я душу дав тобі? А тіло збавив!

Бо що ж тепера з тебе? Тінь! Мара!

Мавка.

О, не журися за тіло!

Ясним вогнем засвітилось воно…

Учитель. Якби на шляху мого кохання стяли батьки? – таким було останнє запитання анкети. Відповіді на нього були різні:

  • спробувала б переконати батьків, адже і вони колись були молодими;

  • робив би так, як мені підказує серце, хоча батьки завжди хочуть для нас тільки добра;

  • я б прислухалася до порад батьків, бо вони більше бачать, ніж засліплена коханням дитина;

  • не дозволяв би батькам вирішувати за мене;

  • коханої не кину, а батьки рано чи пізно мене зрозуміють;

  • якщо батьки не поважатимуть моєї думки, вони мене втратять;

  • між батьками і коханням вибрала б кохання.

Учень. Своє ставлення до вирішення цієї проблеми Леся Українка показала у Лісовій пісні , розповівши, якою трагедією обернулося для Лукаша втручання матері у його стосунки з Мавкою. Трагічний результат такого втручання бачимо і в драмі Блакитна троянда . Для молодого письменника Ореста Груїча Любов Гощинська була не тільки другом, а й натхненником творчості. Але мати Ореста не схвалює стосунків між молодими, адже в Любові може виявитися психічне захворювання, яке вона успадкувала від матері.

^ Любов. Оресте! Твоя мати правду казала, я твоя отрута!

Орест. Знов моя мати між нами? Любо, забудь про неї, не думай, я тисячу разів зрікався її слів… Ти отрута? Хто може се сказати? Ти, тільки ж ти і порятуєш мене. Моя слабість, моє нещастя мине, зникне, тільки скажи мені слово, одне слово!

^ Любов. Оресте! Друже мій бідний, друже мій безталанний, за що ми гинемо, за що я тебе загубила?

Орест. Любо, молодість робить дива, я видужаю. І не варто тобі калічити життя через якусь легку нервову хворобу.

^ Любов. Легку ти кажеш?

Орест. Ми будемо жити спокійно, тихо і все загоїться. Я не допущу ніколи нікого турбувати тебе. Я глядітиму тебе так, що й вітрові не дам повіять на тебе. Ти ж моє щастя єдине, ти моє все…

^ Любов. Годі! Ти отуманюєш мене. Жити так трудно і страшно…

Орест. Ти будеш моєю дружиною. Ти будеш щаслива…

Любов. Щаслива? А… а божевілля? Я все поправлю, поки ще можу! (Іде до столу, наливає строфант у чарку).

Орест. Що ти робиш?

Учитель. От ми і звірились своїми думками із Лесею. Хтось у її творах знайшов співзвучність із своїми, когось вона спонукала до дискусії. Та головне те, що разом з поетесою ми розв’язували проблеми, котрі в усі часи хвилювали людей. Щиро вірю, що Лесина наука вам допоможе у житті. Хай у вашому житті буде велике кохання, що осяє душу і серце, що окрилить і піднесе у височінь, навчить дивитися на світ щасливими очима і дякувати за кожну хвилину під цим небом. Хай не лякає вас те, що за велике кохання платять дорого. Воно варто того…