asyan.org
добавить свой файл
1
Урок

з української літератури

в 10 класі на тему:
із

«Твою красу я переллю

в пісні…»

Тема. "Твою красу я переллю в пісню..."
Мета уроку: через виразне читання віршів Франка, Данте, Шекспіра, Петрарки, уривків з повісті - есе Р. Горака допомогти десятикласникам розкрити світ почуттів поетів, зрозуміти неперевершену красу інтимної лірики; сприяти вихованню естетичних смаків; розвивати вміння художнього читання інтимної лірики, уміння учнів визначати належність твору до певного літературного жанру, його проблематику, художні особливості.
^ Тип уроку: урок - композиція.
Хід уроку:
Епіграф. Твою красу я переллю в пісні, Огонь очей в дзвінкі хвилі мови,

Коралі уст у ритми голосні..

І. Франко.
I. Вступне слово вчителя. Мотивація навчальної діяльності.
Зустрічаймось.

Вітаймося словом.

Погляд - в погляд, і в руку рука.

Ми приходимо в світ для любові.

Все, що інше, - неправда гірка.

Ганна Чубач
Любов... Кохання... Такі хвилюючі слова. Скільки навіюють вони думок, переживань. І як би не змінювалося наше життя, а кохання завжди залишається коханням. Що ж означає любити? У ранню пору життя, як вранішнє сонце, сходить у душі кохання - трепетне, світле, що боїться розчарувань, але обнадійливе. Щаслива та людина, у житті якої воно було. А ще щасливішою є та, котра живе очікуванням свого кохання.

У вас усе попереду, і кожен із вас знайде свою відповідь у своєму серці.
^ II. Актуалізація опорних знань.
Учитель. Двоє. Він і вона...

Пригадайте літературні твори, що в них "зустрічаються двоє".
III. Повідомлення теми і мети уроку.
- Завдання нашого уроку ви визначите самостійно. Чого ви очікуєте від уроку?

^ IV. Літературна композиція.
Учитель. Вічна загадка любові, життя люблячого серця, різні відтінки людських стосунків завжди були в центрі уваги поезії. Скільки чарівних віршів, що вражають щирістю почуттів і збагачують нашу душу, написано поетами різних часів і народів. Першим в історії західноєвропейської літератури письменником, що вустами ліричного героя не лише розповів світові історію свого кохання, а й відкрив перед читачем найпотаємніші почуття, став Данте Алігієрі, автор славетної "Божественної комедії"". В І. Франка, дослідника і перекладача творів великого італійця, читаємо:

"Маючи 9 літ, Данте побачив раз на вулиці дівчинку, роком молодшу від нього, у суконці, червоній як кров. "В тій хвилі дух життя, що пробуває в найтайнішій комірці серця, почав тремтіти так сильно, що в найтихїших пульсах видавався мені страшним". Потім він видів її часто, аж одного разу, коли вже мав 18 літ, побачив її одягнену в пребілу сукню, між двома дамами старших літ; вона обернула свої очі в той бік вулиці, де він стояв, боязливий і несміливий, і поздоровила його чемно з невимовною ласкавістю, так що йому здавалося, що побачив останню мету всякої розкоші."

Так почалася найвідоміша у світі історія кохання поета до жінки.
Читець. В своїх очах вона несе Кохання, -

На кого гляне, - всі блаженні вмить; Як десь іде, за нею всяк спішить, Тріпоче серце від її вітання.
Він блідне, никне, множачи зітхання, Спокутуючи гріх свій самохіть. Гординя й гнів од неї геть біжить. О донни, як їй скласти прославляння?
Хто чув її, - смиренність дум свята Проймає в того серце добротливо. Хто стрів її, той втішений сповна.
Коли ж іще всміхається вона, Марніє розум і мовчать уста,

-Таке - бо це нове й прекрасне диво.

  • Чим приваблює вас сонет?

  • Що називається сонетом?

  • Назвіть особливості сонету.


Бібліограф. ч'Хто була та пані, - знову читаємо в І. Франка, - що першою своєю появою збудила в серці 9-літнього хлопця таку могутню пристрасть і зробилася провідною звіз дою цілого його життя? Данте називає її Беатрічі. З того, що він подає про неї, ми можемо дізнатися, що вона була

флорентійка, дочка якогось флорентійського патриція, уроджена 1266 року, а померла десь 1290... се була молода Беатріче, дочка близького сусіда Дантових родичів і визначного пана Колько ді Портінарі, що пізніше вийшла заміж за молодого Симоне де Барді і вмерла 1290 року, проживши 24 роки."

Після смерті Беатріче Данте пише автобіографічну повість "Нове життя". До неї включає 30 поезій, що розповідають про його кохання, мрії, а також про страждання, пов'язані зі смертю Беатріче.
Читець. Ходіть послухайте мої зітхання, Ви, благородні душі милосердні, Зітхання, що летять від мене безутішно, Коли від болю я не можу вмерти,
Бо мусили б в тім разі мої очі Частіше, ніж я , бідний, сам бажав би, Лить сльози за коханою моєю, Щоб від них серцю легше стало.
Почуєте, як кличуть ті зітхання - Не раз ту милу, що пішла від нас У світ, що чесноти її достойний;
Почуєте, як нехтують вони життя Тут, у обслоні тій душі сумної, Яку покинула її потіха.
Літературознавець. Так історія одного погляду та одного вітання перетворилася під пером майстра на прояв палкого почуття захоплення жінкою, на гімн духовній сутності людини.
Читець. Хто в гроні донн мою побачить панну, -Побачить вроди чистий ідеал. Підношу Богу похвалу похвал, Коли бодай здаля на неї гляну.
В серцях вона розбуджує пошану, Підступну заздрість нищить наповал, Зарозумілості крикливий шал

В покору перетворює рахманну.
їй не потрібна слава голосна!

Мов нагороду, ласку поважання Всім за смирення воздає вона.
Благословенні всі її діяння!

В чиїх думках її краса зрина,

Той буде завжди зрити про Кохання.

-Чим схвилювала ця поезія?
Бібліограф. Через півстоліття після знаменної події в житті Данте, 6 квітня 1327 року, інший великий італієць Франческо Петрарка зустрів в авіньйонській церкві св. Клари чарівну молоду жінку, почуття до якої, оспіване пізніше в численних поезіях, стало сенсом його життя й принесло йому світову славу.

Читець. Благословенні будьте, день, і рік,

І мить, і місяць, і місця урочі,

Де спостеріг я ті сяйливі очі,

Що зав'язали світ мені навік!
Благословен вогонь, що серце пік, Солодкий біль опечаленої ночі,

І лук Амура, що в безоболоччі Пускав у мене стріл ясний потік!
Благословенні будьте, серця рани, І вимовлене пошепки ім'я Моєї донни - ніжне і кохане,
І ці сторінки, де про неї я

Писав, творивши славу, що не в'яне, -

Й ти, неподільна радосте моя!
- Чому автор благословляє день, рік, мить, місяць?
Літературознавець. З творів Петрарки відомо, що Лаура не тільки не відповідала йому взаємністю, а вони навіть не були близько знайомі. Тому кохання поета до незнайомої заміжньої жінки безнадійне.
Читець. Де погляд ніжний, де чарівний вид;

Де постать горда, де струнка постава,

Де мова та бентежна й величава,

Що завдає негідникові встид?
Де сміх, що жалить того, хто набрид?

Де та душа, що, мов зоря яскрава, Висока й гідна владарського права, Небесний нам осяяла блакит?
Я вами дихаю, для вас палаю,

Я народивсь для вашого єства, Без вас нема й не треба раю;

Як радість відійшла моя жива.

В словах надію я плекав безкраю,

Та вітер порозвіював слова.
- Які почуття переповнюють ліричного героя?
Бібліограф. Істориками точно встановлено, що Лаура дійсно існувала. Вона народилася близько 1307 року в заможній авіньйонській родині. У 18-річному віці вийшла заміж за дворянина Гюга де Сад, стала матір'ю 11 дітей і померла під час епідемії чуми в 1348 році. Але її чарівний образ, поетично відтворений Петраркою, пережив століття.
Читець. Щасливі квіти й благовісні трави, Прим'яті донною на самоті; Пісок, що береже сліди святі Чудових ніжок під листком купави;
Гаї прозорі, віття, наче пави, Фіалки у любовній блідноті,

Ліси вільготні, тихі та густі, , Куди не входить сонце величаве;
О, краю мій, о, ріки голубі, Ви омиваєте Лаури очі, їх блиск перебираючи собі.
Прекрасні ви в своєму непороччі! А там підводні скелі серед ночі Горять в мого закохання журбі.

Літературознавець. Ім'я жінки, яку оспівав В. Шекспір мовою сонету, точно невідоме. "Смаглявою леді" назвав її англійський драматург XX століття Б. Шоу. Не тільки цілком земною красою відрізняється вона від своїх італійських "попередниць" - Беатріче та Лаури. І вчинки її далекі від янгельських:
Та не смагляве милої чоло,

А чорні вчинки - лиха джерело.
Ця жінка здатна зрадити, але ліричний герой вибачає всі гріхи своїй Смаглявій леді й продовжує її кохати.
Читець. Не спонукай мене, щоб я твою

Виправдував неправду і образу.

Убий мене безжалісно і відразу

Без хитрощів, в одкритому бою.
Скажи, що іншу ти любов зустріла, Лише очей від мене не ховай.

Хай твого погляду убивчі стріли Мене, беззбройного, разять.

Нехай!
Твоїх очей мені вже сила знана: Блаженство в них з трутизною злилось. І, може, їх відводиш ти, кохана,

Щоб ними вбити іншого когось.
Не треба жалощів.

Хай любі очі

Мене уб'ють - я смерть прийму охоче.
Літературознавець. Так свої сонети В. Шекспір перетворив на монолог ліричного героя про життя людського серця, яке любить і страждає.

-

Учитель. У кінці XIX століття власний варіант ліричної драми кохання представив світові і великий українець І. Франко.

Кружляють у сумному осінньому повітрі листочки, падають на мокру від дощу (чи від сліз?) землю, ніби хочуть зігріти її. На тих листочках закарбовано найніжніші, найпотаємніші порухи поетової душі. Спробуймо зрозуміти її поривання, болі, втіхи - і тоді відкриємо для себе Франка - "лірика високої проби". 60 поезій, у яких ліричний герой розповідає про муки свого нерозділеного почуття, він об'єднав у три цикли "жмутки" й дав збірці назву "Зів'яле листя".

Звернемося до листів поета, повісті - есе Романа Горака "Тричі мені являлася любов", збірки "Зів'яле листя".
Словникова робота.

  • Що таке лірика?

  • Які види лірики ви знаєте?

  • Назвіть особливості інтимної лірики.


Учитель. Життя Франка склалося так, що він, тричі покохавши, жодного разу не зазнав усієї глибини щастя взаємної любові; усе ж він свято беріг у своєму серці спогади про скупі дари цього величного почуття, "хвилини, в котрих я любив... були, може, найкращі в моїм житті - жаль тільки, що були це заразом хвилини найтяжчого болю, якого я досі зазнав, а не радості".
Тричі мені являлася любов.

Одна несміла, як лілея біла,

З зітхання й мрій уткана, із основ Сріблястих, мов метелик, підлетіла. Купав її в рожевих блисках май,

На пурпуровій хмарі вранці сіла

І бачила довкола рай і рай!

Вона була невинна, як дитина, Пахуча, як розцвілий свіжо гай.
З листа І. Франка до А. Кримського: "Ще в гімназії я влюбився у дочку одного руського попа Ольгу Рошкевич. Наша любов тяглася десять літ, батьки зразу були прихильні мені, надіючись, що я зроблю блискучу кар'єру, але по моїм процесі 1878 - 1879 р. заборонили мені бувати у своїм домі, а в 1880 році присилували панну вийти заміж за іншого... Се був для мене важкий удар, і сліди його знайдете в "На дні" й у віршах "Картка любові".

Драма любові Ольги Рошкевич та Івана Франка - типова для минулого. Суспільство відкинуло його від себе, а її посадило біля домашнього вогнища. Він сплів зі свого горя найкращі поезії - вона ж на сім замків закрила своє горе.

Ользі Рошкевич Іван Франко присвятив IX поезію другого жмутка в "Зів'ялому листі".
Бібліограф. Перший раз Франко побачить Ольгу в 1874 році, коли під час канікул був у Лолині. Від цього часу він залишить там своє серце... Сюди, у Лолин, незабаром полинуть його листи Ользі... "Вибачте, що користуюсь цією нагодою, щоб написати до Вас кілька слів, бо не маю ні жодної сміливості, ні жодної нагоди сказати їх Вам відкрито! Мій Боже, як маю запевнити Вас, як маю присягтися, що лі на хвилину про Вас не забув, і не забуду? Будьте певні, що й, де я завжди буду, у Львові або Відні, Ви завжди зостанетесь провідною зіркою моїх діл, межею, до якої простую працею, вірністю і чесністю. Однак інколи охоплює мою душу важка журба, від якої не можу звільнитися: сумніваюсь ще в моєму щасті! О, будьте ласкаві, визволіть мене з сумніву, влийте нову надію в моє серце, що завжди належить Вам..."

За порадою Франка Ольга бралася до літературної праці: збирала фольклор, перекладала. їй посвятив Франко свою першу збірку віршів "Баляди і розкази", видану в 1876 році.

У червні 1877 року Франка було заарештовано. Отець Рошкевич наполягав на розриві відносин Ольги з Франком. І, можливо, трагедії не було б, якби доля, котра наслала на Ольгу важкі випробування, зустріла в ній характер слабкий. Ольга покорилась би волі батька. Але Ольга мала характер сильний, котрий ломиться, як казав Франко, а не гнеться. Старий Рошкевич так допікав дочці знайомством з Франком, що та примушена була залишити сім'ю і вийти заміж за богослова Володимира Озаркевича. Шлюб відбувся у вересні 1879 року. Дізнавшись про одруження Ольги, Франко тяжко захворів.

Він любив її. Він боровся за її любов. Для нього вона буде Анною в "Украденому щасті", буде еталоном, до якого рівнятиме всіх інших жінок.

Після смерті чоловіка у 1912 році Ольга живе в сестри Михайлини недалеко від Львова, пізніше - у Львові, дуже близько від будинку Франка. Вона уникає зустрічі з ним. Перед смертю Франко переказував, щоб Ольга прийшла попрощатися. Але вона відповіла відмовою й до кінця свого життя шкодувала, що не останнього бажання людини, яку так пристрасно любила, яка принесла їй стільки радості і страждань.

Учитель. Явилась друга - гордая княгиня, Бліда мов місяць, тиха та сумна, Таємна й недоступна, мов святиня. Мене рукою зимною вона
Відсунула і шепнула таємно:

"Мені не жить, тож най умру одна!"

І мовчки щезла там, де вічно темно. Із листа Франка до А.Кримського: "Велике враження зробила на мене знайомість з одною полькою - Иосифом Дзвонковською. Я хотів женитися з нею, та вона, чуючи в собі початки сухот, відправила мене і кілька рік пізніше вмерла..."
Літературознавець. У вересні 1883 року Франко був у Станіславі. Чого їздив туди? Можливо, він поїхав у справі організації спільного господарства (у цей час Франко був захоплений ідеєю спільного з Павликами та Дзвонковськими господарства) до Дзвонковських, у яких був невеликий запущений маєток. Збирав там матеріал про польських повстанців. У Станіславі Франко знайомиться з Юзефою Дзвонковською. Ця вродлива, розумна дівчина справила на Франка сильне враження. Він покохав її. Мало того, він вирішує, що після Ольги Рошкевич Юзефа саме та жінка, яка може бути його дружиною. Франко звернувся до її матері, просячи руку Юзефи, та отримав відмову. Він пояснював це аристократичним походженням, гордістю дівчини. Однак згодом з'ясував причину відмови: дівчина була хвора на туберкульоз. Листування між Франком та Юзефою тривало до 1885 року, пізніше сліди її загубились. Не так давно вдалося встановити, що Юзефа Дзвонковська вчителювала недалеко від Станіслава, у селі Княгиничах. Мала надію, очевидно, що в цьому чудовому кутку з соснами і здоровим повітрям буде краще.
Учитель. Явилась третя - женщина чи звір Глядиш на неї — і очам приємно,
Впивається її красою зір.

То разом страх бере, душа холоне

І сила розпливається в простір.
За саме серце вхопила мене,

Мов сфінкс, у душу кігтями вп'ялилась

І смокче кров, і геть спокій жене.
Із листа Франка до А.Кримського: "Фатальне для мене було те, що вже листуючись з моєю теперішньою жінкою, я здалеку пізнав одну панночку польку і закохався в неї. Отся любов перемучила мене дальших десять літ; під її впливом були мої писання "Маніпулянтка", "Зів'яле листя", дві п'єси в "Ізмарагді" і ненадрукована повість".

Широкому читачеві про Целіну Зигмунтовську вперше оповів син Франка, Тарас, у книзі "Про батька".

Літературознавець. "Пізнався, - пише Тарас Франко, - Іван Франко з Целіною Журовською, замужем Зигмунтовською, ще в Дрогобичі, коли та сиділа при поштовім віконці й обслуговувала публіку... Франко почував себе при ній несміливим, ні постаттю, ні красою не міг їй заімпонувати, його розуму дівчина не бачила, творів не знала й не його слави бажала, а маєтку, якого у Франка не було. Не дивно, що вони не зійшлися вдачами і не спарувалися."

На початку 1890 року Целіна Журовська виїхала зі Львова, а за кілька місяців у газеті "Львівський кур'єр" з'явилося оголошення про шлюб панни Журовської. Франко вирішив, що мова іде про Целіну, і в перший жмуток "Зів'ялого листя" вплітається мотив смутку від нерозділеного кохання:
Розвійтеся з вітром, листочки зів'ялі,

Розвійтеся, як тихе зітхання!

Незгоєні рани, невтишні жалі,

Завмерлеє в серці кохання.
В зів'ялих листочках хто може вгадати Красу всю зеленого гаю?

Хто взнає, який я чуття скарб багатий В тій вбогії вірші вкладаю?
Ті скарби найкращі душі молодої Розтративши марно, без тями, Жебрак одинокий, назустріч недолі

Піду я сумними стежками.
Та поступово рана загоюється, душа заспокоюється. Лиш час від часу кохана "являється у снї" і бентежить зранене серце.

У 1896 році Целіна знову з'явилася у Львові. Вона була неодруженою, та невдовзі взяла шлюб із Здіславом Зигмунтовським. У третьому жмутку "Зів'ялого листя" - туга за втраченим назавжди, коли вже нічого чекати... він не знав, як втішити цей біль. Його любов, що народилася колись давно в Лолині, промайнула холодною тінню в Юзефі Дзвонковській, щоб весь біль, муки, радість, горіння вселити в особу Целіни Зигмунтовської. Чи вина її в цьому?
Учитель. Спасибі тобі, моє сонечко,

За промінчик твій - щире словечко!

Як промінчика не здобуть притьмом,

Слова щирого не купить сріблом.
...Тож за дар малий, а безцінний твій, Що, мов цвіт, скрасив шлях осінній мій,

За той успіх твій не вдослід журбі, Спасибі тобі! Спасибі тобі!
Літературознавець. У березні 1885р. в Києві Франко знайомиться з Ольгою Хорунжинською. Це була розвинена і освічена дівчина з

демократичними поглядами, привітна і дотепна. Франко дивився на неї як на жінку - друга, товариша та сподвижника в боротьбі. Восени цього ж року він пише Ользі листа із проханням стати його дружиною. Ольга знала, що він не кохав її так, як кохав Рошкевич, але вона любила його і тому погодилась.

16 травня 1886р. у Києві вони обвінчались. Нареченій було 22 роки, а
Франкові - ЗО.

Львів зустрів одруження Франка з "малороскою" неприязно (чи вже мало галичанок?).

Франко залучає Ольгу до громадського життя, вона стає його помічником. На світ одне за одним з'являлися діти: Андрій, Тарас, Петро, Ганна. Сім'я жила дуже бідно. В Ольги жевріє надія, що з біди можна вирватись, коли Франко захистить докторську дисертацію. Але до роботи у Львівському університеті Франка не було допущено. Для Ольги то був крах. Важке життя, постійне нервове напруження порушило психіку Ольги, почалися напади божевілля. Час від часу хвороба загострювалась.

В останні роки життя зустрічалася з Ольгою Рошкевич, Целіною Зигмунтовською. Жінки згадували минуле, згадували його, Франка.

17 липня 1941 року Ольги не стало. Скромний маленький надгробок на Личаківському цвинтарі. Коли сонце хилиться на захід і його промені
пробиваються крізь густі крони дерев, довга тінь од скелі з його могили пригортає її могилу. Вона з ним завжди.
Літературознавець. Отже, як і Бетріче Данте, Лаура Петрарки, Смаглява леді Шекспіра, Дівчина "з горіха зерня" Івана Франка має прототипа, точніше прототипів. Як справедливо відзначають дослідники, "узагальнений і досить абстрактний жіночий образ" збірки - це "три силуети однієї й тієї ж постаті, три грані одного кристалу, три стани розвитку й емоційного буття різних, але споріднених, в одному тілі живущих любовних пристрастей".

Ліричного героя "Зів'ялого листя" також не можна ототожнювати з І.Франко. Але пережиті поетом муки нещасливого кохання, безперечно, відлунюються в збірці.

^ Читець. "За що, красавице, я так тебе люблю..."

Читець. "Так, ти одна моя правдивая любов..."

Читець. "Не минай з погордою."
Літературознавець. З часу першої публікації в 1896 році "Зів'яле листя" не перестає привертати до себе увагу дослідників. М.Коцюбинський назвав збірку прекрасною річчю, до якої увійшли "легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувства і розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу, чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові, співцеві кохання і настрою".
^ Читець. "Якби знав я чари, що спиняють хмари..."

- Які почуття переповнюють ліричного героя?
Читець. "Не знаю, що мене до тебе тягне..."
Літературознавець. Науковці відзначають оригінальність композиції "Зів'ялого листя": передмова від імені героя-небіжчика, драматична форма трьох "жмутків", кожен з яких позначений власним настроєм; різноманітність ритміки і строфіки. Виділяються у ній "вірші розповідні, описові, медитативні, складні імітації народних планів і народної пісні".
Учитель. Ось облетів перший жмуток "Зів'ялого листя", у якому і радість зустрічі, і гіркота розлуки, і надія на те, що кохана відповість взаємністю. Дівчина згордувала юнаком, і це крає його серце, але він кохає - і від того почуття невимовне щастя.

Отже, інтимна лірика Франка "сама проситься в музику". Мелодії до них створили Лисенко, Майборода, Кос-Анатольський, Данькевич.
^ А зараз прозвучить у грамзаписі пісня "Ой ти, дівчино, з горіха зерня... "
Читець. "Червона калино, чого в лузі гнешся?"
Коментатор. Поезія "Червона калино, чого в лузі гнешся?" побудована в народнопісенній формі діалогу між дубом і червоною калиною. Відповідно до українського пісенного жанру в образі дуба уособлюється молодий дужий хлопець, а в образі червоної калини - вродлива дівчина. Розмова поетичних героїв пройнята сумним настроєм, бо калина, яка любить сонце, не має сили, щоб тягнутися до нього. Та й дуб своїм гіллям її "отінив, як хмара":
Та вгору не пнуся, бо сили не маю, Бо сили не маю.

Червоні ягідки додолу схиляю, Додолу схиляю.

Я вгору не пнуся, я дубам не пара, Я дубам не пара;

Та ти мене дубе, отінив, як хмара, Отінив, як хмара.
Увага до почуттів ліричних героїв підсилюється численними риторичними запитаннями й постійним уживанням приспіву - шестискладового рядка - до попереднього дванадцятискладового:
Червоно калино, чого в лузі гнешся? Чого в лузі гнешся?

Чи світла не любиш, до сонця не пнешся? До сонця не пнешся?

Чи жаль тобі цвіту на радощі світу?

На радощі світу?

- Які почуття переповнюють ліричного героя?
^ Читець. "Не знаю, що мене до тебе тягне..."
Літературознавець. Науковці відзначають оригінальність композиції "Зів'ялого листя": передмова від імені героя-небіжчика, драматична форма трьох "жмутків", кожен з яких позначений власним настроєм; різноманітність ритміки і строфіки. Виділяються у ній "вірші розповідні, описові, медитативні, складні імітації народних планів і народної пісні".
Учитель. Ось облетів перший жмуток "Зів'ялого листя", у якому і радість зустрічі, і гіркота розлуки, і надія на те, що кохана відповість взаємністю. Дівчина згордувала юнаком, і це крає його серце, але він кохає - і від того почуття невимовне щастя.

Отже, інтимна лірика Франка "сама проситься в музику". Мелодії до них створили Лисенко, Майборода, Кос-Анатольський, Данькевич.
^ А зараз прозвучить у грамзаписі пісня "Ой ти, дівчино, з горіха зерня..."
Читець. "Червона калино, чого в лузі гнешся?"
Коментатор. Поезія "Червона калино, чого в лузі гнешся?" побудована в народнопісенній формі діалогу між дубом і червоною калиною. Відповідно до українського пісенного жанру в образі дуба уособлюється молодий дужий хлопець, а в образі червоної калини - вродлива дівчина. Розмова поетичних героїв пройнята сумним настроєм, бо калина, яка любить сонце, не має сили, щоб тягнутися до нього. Та й дуб своїм гіллям її "отінив, як хмара":
Та вгору не пнуся, бо сили не маю, Бо сили не маю.

Червоні ягідки додолу схиляю, Додолу схиляю.

Я вгору не пнуся, я дубам не пара, Я дубам не пара;

Та ти мене дубе, отінив, як хмара, Отінив, як хмара.
Увага до почуттів ліричних героїв підсилюється численними риторичними запитаннями й постійним уживанням приспіву - шестискладового рядка - до попереднього дванадцятискладового:
Червоно калино, чого в лузі гнешся?

Чого в лузі гнешся?

Чи світла не любиш, до сонця не пнешся?

До сонця не пнешся?

Чи жаль тобі цвіту на радощі світу?

На радощі світу?

Чи бурі боїшся, чи грому з блакиту? Чи грому з блакиту?
Цією та іншими поезіями І.Франко засвідчив глибоко національне коріння своєї творчості.
Літературознавець. Відомий український поет Д.Павличко писав: "Є в "Зів'ялому листі", особливою його другій частині, речі такої красоти й глибинності, що їх сміливо можна зарахувати до найгеніальніпшх творінь світової любовної лірики."
^ Дівчата виконують пісню "Як почуєш вночі... "
Як почуєш вночі край свойого вікна,

Що щось плаче і хлипає важко,

Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна, Не дивися в той бік моя пташко!
Се не та сирота, що без мами блука, Не голодний жебрак, моя зірко;

Се розпука моя, невтишима тоска, Се любов моя плаче так гірко.
Літературознавець. Здається , цей вірш існував завжди, здається, він був не написаний, а знайдений, як діамант - самородок, бо такого ні видумати, ні вистраждати неможливо.

Без цього маленького творіння важко уявити собі гігантський материк Франкової поезії, де кожна нива і кожна грудка дорога, але грядочка цих восьми рядків - рідна, ніби ти виріс коло неї й жив тим повітрям, що над нею світиться.
Учитель.

- Чому, на вашу думку, ці твори стали народними і популярними піснями?
Облетів ще один жмуток осіннього листя, несучи в холодну зиму сиву тугу, смуток за втраченою коханою. Можливо, сон розрадить ліричного героя?
^ Читець. "Чого являєшся мені у сні ?.."
Коментатор. Твір надзвичайно мінливий за настроєм. У першій строфі помітний сум:
Чого являєшся мені

Усні?

Чого звертаєш ти до мене

Чудові очі ті ясні, Сумні,

Немов криниці дно студене?

Чому уста твої німі?
У другій строфі в інтонації ліричного героя виразно звучать ноти докори:
В житті ти мною згордувала,

Моє ти серце надірвала,

Із нього визвала одні

Оті ридання голосні –

Пісні.
Заключна третя строфа починається різкою зміною настрою. З'являється благання, примирення, урочистість:
0 ні!

Являйся, зіронько, мені Хоч в сні!

В житті мені весь вік тужити -Не жити.

Так най те серце, що в турботі, Неначе перла у болоті,

Марніє, в'яне, засиха, -

Хоч в сні на вид твій оживає...
Така інтонаційна мінливість пояснюється тим, що в основі твору лежить внутрішній конфлікт, який полягає в боротьбі й взаємо переході одного почуття в інше. Перша строфа, відтворює суперечливий душевний стан героя: це і втома та бажання звільнитися від нічних видінь, це і ніжність до коханої та прагнення розгадати таємницю її мовчазного погляду. Адже юнак багато років сповнений жаги кохання. Він відкрив дівчині своє серце, але не отримав і ні до чого не зобов'язуючого привітання на вулиці:
В житті мене ти й знать не знаєш,

Ідеш по вулиці - минаєш, Вклонюся - навіть не зирнеш

1 головою не кивнеш,

Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш, Як я люблю тебе без тями,

Як мучусь довгими ночами

І як літа вже за літами

Свій біль, свій жаль, свої пісні

У серці здавлюю на дні.
Коментатор. Усвідомивши, що всі спроби вирватися з болісних обіймів кохання є марними, ліричний герой змиряється з нічними видіннями й водночас благає милу з'являтися йому "хоч в сні", бо ця рятівна паличка - єдина можливість зазнати "щастя молодого":

Немов криниці дно студене?

Чому уста твої німі?
У другій строфі в інтонації ліричного героя виразно звучать ноти докори:
В житті ти мною згордувала,

Моє ти серце надірвала,

Із нього визвала одні

Оті ридання голосні -Пісні.
Заключна третя строфа починається різкою зміною настрою. З'являється благання, примирення, урочистість:
0 ні!

Являйся, зіронько, мені Хоч в сні!

В житті мені весь вік тужити -Не жити.

Так най те серце, що в турботі, Неначе перла у болоті,

Марніє, в'яне, засиха, -

Хоч в сні на вид твій оживає...
Така інтонаційна мінливість пояснюється тим, що в основі твору лежить внутрішній конфлікт, який полягає в боротьбі й взаємо переході одного почуття в інше. Перша строфа, відтворює суперечливий душевний стан героя: це і втома та бажання звільнитися від нічних видінь, це і ніжність до коханої та прагнення розгадати таємницю її мовчазного погляду. Адже юнак багато років сповнений жаги кохання. Він відкрив дівчині своє серце, але не отримав і ні до чого не зобов'язуючого привітання на вулиці:
В житті мене ти й знать не знаєш, Ідеш по вулиці - минаєш, Вклонюся - навіть не зирнеш

1 головою не кивнеш,

Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш, Як я люблю тебе без тями, Як мучусь довгими ночами І як літа вже за літами Свій біль, свій жаль, свої пісні У серці здавлюю на дні.
Коментатор. Усвідомивши, що всі спроби вирватися з болісних обіймів кохання є марними, ліричний герой змиряється з нічними видіннями й водночас благає милу з'являтися йому "хоч в сні", бо ця рятівна паличка - єдина можливість зазнати "щастя молодого":

І того дива золотого Зазнає, щастя молодого, Бажаного, страшного того Гріха!
Становище героя трагічне: він не може відмовитися від свого кохання й розуміє, що не дочекається не тільки взаємності, а й поваги. Та юнацьке почуття при цьому не втрачає чистоти і благородства. Зневажений, герой не перестає бачити у своїй милій прекрасного, всього того, що пробудило його біль, його жаль, його пісні. Кохана уявляється йому через народнопісенний образ зіроньки, її чудові, ясні, "немов криниці дно студене". Криниця, як відомо, - це символ чистоти.

Учитель. Мотив безнадії посилюється у третьому жмутку! Читець. "Не можу жить, не можу згинуть..."
Учитель. Не дарма Франко дав збірці підзаголовок "Лірична драма". Три жмутки - це три дії, зміст яких - життя, невдале кохання і смерть ліричного героя.
- Яке ваше ставлення до ліричного героя збірки?
Коментатор. Отже, оспівана Данте в "Новому житті", Петраркою в "Книзі пісень" краса кохання - в безкорисливості. Оспівана Шекспіром у сонетах краса цього почуття - в пробаченні коханій людині и недоліків і гріхів. На думку І. Франка, справжня краса любові - в поєднанні безкорисливості й християнської моралі всепрощення.
Учитель.

- Свідченням чого, на вашу думку, є вірші із "Зів'ялого листя": слабкої волі чи сили духу?
Франко, як і його ліричний герой, теж кохав, теж страждав і зневірювався. Той біль треба було виповісти, висповідати душу - і поет не побоявся це зробити. Він жив, він мусив жити, бо таке палке серце не має права на душевну безнадію.
^ Слово має бібліотекар БК Валентина Степанівна Єрофєєва.
Учитель. У своїй знаменитій книзі "Что движет солнце й светила" Євген Богат розповідає повчальну історію. У Канаді зграї птахів постійно розбивалися вночі об високу освітлену телебашту. Щоб запобігти гибелі птахів, вогні згасили. "Треба бути яскравими, але не треба, щоб об тебе розбивались... І зараз шукає Ізольду Тристан, і пам'ятає чудову миттєвість Пушкін. Інколи цей світ посилає нам послів, ми їх, на жаль, часто не впізнаємо. Це ті, хто нас любить.

і світом, який їх нам послав".

Будьмо ж уважними до людей, які нас оточують! А особливо до тих, хто нас любить. Поважаймо їхні почуття. Тільки так кожен із нас може розраховувати на те, що і його відкрите серце не буде скривжене й зневажене.
Читці. Сердцам, соединяющимся вновь,

Я не помеха. Никогда измене Любовь не изменить на нелюбовь

И не заставишь преклонить колени.
Любов - над бурі зведений маяк, Що кораблям шле промені надії,

Це - зірка провідна, яку моряк Благословляє в навісній стихії.
Love's not Time's fool, though rosy lips and cheeks Within his bending sickle's compass come; Love alters not with his brief hours and weeks, But bears it out even to the edge of doom.
А если я не прав и лжет мой стих, -- То нет любви и нет стихов моих!
Звучить пісня "Берег любові" у виконанні Галини Повжик.
^ V. Підсумок уроку. Оцінювання.

  • Як ви розумієте зміст епіграфа до нашого уроку?

  • Що вам сподобалося на уроці?

  • Скажіть, чи справдилися ваші сподівання?

  • Чи виконали ми завдання, які ставили перед уроком?


УІ.Домашнє завдання.

  1. група - написати твір "Що таке кохання".

  2. група - підібрати твори зарубіжних поетів XIX ст., що співзвучні ліриці І. Франка, дати письмову відповідь на питання: "Чим переживання ліричного героя обраного Вами поета близькі до почуттів героя "Зів'ялого листя"?".