asyan.org
добавить свой файл
1
Канчура В.Ю. (Любар)

Український Казанова у Любарі


Першого серпня 1704 року у місто Бердичів завітала велика європейська політика. Тут зустрілися два українських лідери. Вирішувалося не багато не мало: доля України.

Один з учасників зустрічі став героєм 67-ми зарубіжних художніх творів. Ну, звісно, це не сучасний лідер. “Лідери нашого часу” самі про себе пишуть, самі себе видають, самі себе цитують. А ще частіше наймають когось щоб написав, видав, процитував. А про цього писали: французи Ф. Вольтер та В.Гюго, англієць Дж. Байрон, росіяни О.Пушкін, К.Рилєєв, Ф.Булгарін.

В американській літературі нашому герою присвятили свої твори Д. Сміт, К. Вайн та знаменитий драматург Дж. Говард Пейн. В польській літературі його життя змалювали Ф. Гавронський, Б. Залеський, В. Богданко. Декілька творів присвятив йому Юліуш Словацький. Твори про нього є в італійській, іспанській, шведській, німецькій, канадській та інших літературах світу. Писали про нього і українці: В.Сосюра, Б.Лепкий, Л. Старицька-Черняхівська. Образ його надихав композиторів (Ф.Ліст, П.Чайковський, П.Сокальський) та художників і скульпторів (О.Верне, Т.Шевченко, І. Репін, О.Архипенко).Знімали про нього і кіно.

Про нього написано сотні наукових праць. До того ж він сам писав вірші та пісні.

І звали цього героя гетьман Іван Мазепа.

Під стать йому був інший учасник зустрічі – теж герой, як і в житті так і герой низки літературних творів, талановитий військовий та політик. Звали його Семен Палій (Гурко). Обидва прислужилися Україні. Та після цієї зустрічі в Україні залишився лише один. Чи мали вони протилежні політичні симпатії? Та ніби ні. Чи воювали в різних таборах? Теж ні. Чи відчували особисту неприязнь? Та ніби ні. Попередні та й остання їх зустріч супроводжувалися гарним бенкетом [1,c.49]. Що ж посварило цих українських лідерів? Та велика політика.

Щодо Мазепи, то давалося б життя гетьмана вже досліджене так, що білих плям не лишилося. Але, на жаль це не так. Їх ще чимало. І одна з них пов’язана з перебуванням Івана Мазепи на Житомирщині, зокрема в Бердичеві та Любарі. Було це у 1704 році. Що ж привело українського Тейлерана, Дон-Жуана та Казанову в одній особі в маленьке містечко над Случем? Якщо коротко – то велике кохання й велика політика. Ну а детальніше – то було це так: Народився Іван 20 березня 1639 року в сім’ї чернігівського підчашого Степана Мазепи-Калединського та Марини з роду Мокіївських. Освіту отримав у Києво-Могилянському колегіумі та єзуїтському колегіумі у Варшаві. Був покойовим дворянином у короля Яна Казимира. Потім продовжив освіту за кордоном. Протягом 1656-59рр побував у Німеччині, Італії, Франції, Голландії. Там вивчав іноземні мови, артилерійську справу. Повернувшись до Польщі зажив слави своїми придворними інтригами та походеньками до чужих жінок. В 1663 році повертається в Україну. За однією версією – щоб допомогти хворому батькові. За іншою щоб втекти від занадто ревнивих чоловіків. Один із варіантів другої версії стверджує, що майбутній гетьман піймався “на гарячому” з однією польською красунею. Голого коханця прив’язали до коня й пустили галопом. Що там правда, що вигадка – сказати важко. В ті часи, як і тепер люди любили прикрашати пікантними деталями такого роду оповідки. Істина, мабуть, як завжди лежить собі десь посередині.

Після смерті батька успадковує звання “підчаший”. В 1669 році одружується з Ганною Половець – вдовою білоцерківського полковника Самійла Фридрикевича, донькою генерального обозного Семена Половця. З того ж року поступає на службу до гетьмана Д.Дорошенка. Виконував обов’язки дипломата. Згодом бачимо його на тій же дипломатичній службі у гетьмана І. Самойловича. Його добре знали на Московщині, де Мазепа не раз бував з дипломатичними місіями. Тому коли скинули Самойловича, рада за згодою Москви 26 липня 16876 року обрала Мазепу гетьманом. Взагалі в датуванні подій його бурхливого життя великих проблем історики не мають. А ось де, коли й чому виникла у лівобережного гетьмана думка про об’єднання Гетьманщини, Правобережжя (що перебувало під Польщею) Запоріжжя, Слобожанщини та Ханської України під своєю булавою – тут історики вагаються.

Спочатку Мазепа підтримує молодого Петра І, бере активну участь у війнах з Туреччиною, Кримом та на першому етапі Північної російсько-шведської війни. Але ось серія повстань на Правобережжі під проводом наказного гетьмана Самуся Івановича, полковників Іскри, Абазина, Палія завершується всенародним повстанням проти Польщі. В 1702 році повстанцям полковника Семена Палія вдається усунути шляхту від Дніпра аж по Случ. Ця річка служила кордоном ще з часів Б. Хмельницького. В самій же Польщі точилася боротьба між двома претендентами на престол: Августом Саксонським, що його підтримував Петро І, та Станіславом Лещинським, за яким стояв шведський король Карло ХІІ. Але ще два роки не може Мазепа прийняти Правобережжя під свою булаву. Заважали угоди Москви з Польщею. Та ось в 1704 році поляки, не маючи сил приборкати повстання , звертаються до Петра за допомогою. Гетьман Мазепа з 40-тис військом переходить Дніпро і займає Правобережжя. Мазепа не завжди сам виступав на чолі війська. Часто він висилав загони зі своїми полковниками. Ось і цього разу у Польщу пішло 17-тис козаків з полковниками Мировичем та Апостолом, на допомогу Августу. А сам гетьман спинився на старому кордоні вздовж річки Случ.

Крім царського наказу була ще одна причина, що вигнала старого гетьмана з славного Батурина в світ за очі (тобто в Любар). І причина ця – кохання. Мазепа овдовів у 1702 році. Невідомо точно коли й за яких обставин виникло кохання між Мотрею, донькою В.Кочубея – генерального судді та її хрещеним батьком – гетьманом Мазепою. Але у тому ж таки 1704 році офіційно посватався до Кочубеївни ( якій було років 16) шеситдесятип”ятилітній гетьман. Мотря, судячи з усього, була в захваті від свого хрещеного-нареченого. Старий Кочубей, здавалося, теж був не проти. А ось стара Кочубеїха нізащо не хотіла бачити своїм зятем свого ж таки кума Івана. Завдяки її старанням і отримав Мазепа гарбуза. А заодно і ворогів собі нажив.

Що ж, невдачі на ниві кохання гетьман компенсує успіхами у війні та політиці. Захопивши Правобережжя Мазепа приймає у наказного гетьмана Самуся його гетьманські клейноди і поширює свою владу на правобережні полки.

А народився Семен Палій десь на початку 1640-х років. Родом з міста Борзни. Вчився у Києво-Могилянській Колегії, Був реєстровим козаком Ніженського полку.

У 1670 роках бачимо його вже на Запоріжжі. Відзначався Семен серед козацтва і військовими заслугами і організаторськими здібностями.

Є дані що у 1683 році він брав участь у розгромі турецько-татарського війська під Віднем у якості охотницького полковника на службі у короля Яна Собеського.[,с.1927]

У 1684-85 рках оселився зі своїм полком на Фастівщині і фактично став володарем всієї Білоцнрківщини. Протягом 80-90 років вів успішну боротьбу проти Криму та Туреччини.

Але ухвала сейму 1699 року про ліквідацію козаччини сколихнула Правобережжя. 1702 року розгорілося повстання. Допомоги з боку Росії та Гетьманщини повстанці не діждалися. Палій вів переговори з польськими магнатами шведської орієнтації, вперто продовжував боротьбу. І аж у 1704 році з”являється на правобережжі Мазепа. “Розборки” з Палієм відбувалися у Бердичеві. Тугий вузол стосунків Швеції, Росії, обох таборів польської шляхти, та планів Мазепи і Палія намагалися розв’язати українські лідери. Палій вже давно пропонував Мазепі прийняти Правобережжя під гетьманську булаву. Але Москва домовлялася з Польщею про інше. Про те, що наміри об”єднати обидва береги Дніпра утвердилися в Мазепи саме на Житомирщині свідчить те, що в Любарі , на березі Случа, наказав Мазепа насипати пам’яткому могилу на знак того, що Гетьманщина і Правобережжя є однією державою.[5,с.215] Отже саме в Любарі ми бачимо перший крок гетьмана від Москви до самостійної України. Ні один його вчинок до цього моменту не вказував на бажання Мазепи стати самостійним правителем, грати власну партію у європейській політиці. Десь з цього часу він вже охочіше йде на контакти з поляками, прихильниками Ліщинського. Мабуть тоді ж звернула увагу на гетьмана княгиня Дольська – ще одна жінка в його бурхливому житті. Вона стала зв’язковою між шведським королем та українським гетьманом. Здавалося б гетьман та полковник роблять одну справу, хочуть вільної, об”єднаної держави, схиляються до союзу зі шведами... Та радикальні погляди Палія не були на часі. У всякому разі так вважав гетьман. І вирішив усунути полковника. А приводом для заслання Палія Петром І були контакти зі шведами! Наступного 1705 року гетьман залишає свій табір і вирушає вглиб Польщі, під Замостя, де і наказав війську стати на зимові квартири. Так, з тієї символічної могили розпочав Іван Мазепа свій шлях від звичайного московського посіпаки до національного героя України.

Чи згадував Палія старий гетьман після Полтави? Мабуть що так. Бо коли він сам зважився на рішучі кроки – то було вже пізно.

Полковника заслали до Сибіру, де він перебував аж до Полтавської битви. Його повернули на полковництво у Білій Церкві. І помер Палій у січні 1710 року. Він теж залишився національним героєм, про нього співали і оспівували.

Мазепа багатство і владу проміняв на смерть у вигнанні і анафему, яку уже 300 років співають йому в церквах Московського патріархату (разом зі С.Разіним та О. Пугачовим).

Але до того як ми стали “бендерівцями” нас називали “мазепинцями” . І вищого визнання для політичного лідера вже немає.

Хто з них правий історія нам не показала - Україна ще надовго лишалась колонією. А ось єдності вона нас намагалась навчити. Тільки чого ж ми так погано вчимося?
Література:

1.Борщак І. Мартель Р. Іван Мазепа. К 1991. 314с.

2.Єнсен Альфред. Мазепа. К 1992. 203с.

3.Іван Мазепа і Москва. Історичні розвідки і статті. К.1994 172с.

4 Енциклопедія українознавства. Львів 1996. 1898с

5. Кирп”якевич І. Історія України.Львів 1990. 519с.

6. Хоткевич Гнат. Два гетьмани. К. “Дніпро. 1991. 105с.