asyan.org
добавить свой файл
1
БІЛЕТ 10 ______________________________________

10.1. Тоталітаризм, ознаки тоталітарних режимів.

Тоталітаризм (від фр. іоїаіііаіге — всеохопний) — форма державного прав­ління, для якої характерний повний (тотальний) контроль держави над усіма сфера­ми життя суспільства: сферою виробництва, розподілу та обміну продуктів праці, політичним і духовним життям суспільства, поведінкою та думками громадян. Тота­літарна система передбачає новий тип відносин між державою й суспільством в ці­лому та між державою і кожним окремим громадянином.

^ Ознаки тоталітарних режимів.

У політичній сфері тоталітарний режим призводить до: панування однопартійної системи І культу вождя; зрощування партійного та державного апаратів; створення системи офіційних масових організацій (профспілок, комсомолу в СРСР/Тітлер-югенд' у Німеччині, фашистської ліги в Італії тощо); створення розгалуженого репресивного апарату (гестапо — в Німеччині, НК.ВС — в СРСР); знищення політичних опонентів.

В економічній сфері запроваджуються закони, створюється механізм державного регулювання економіки (в СРСР — націоналізація засобів виробництва, в Німеччині — міцний державний сектор, держзамовлення великим підприємцям, в Італії — створення корпоративної системи); державний розподіл сировинних і продовольчих ресурсів, робочої сили, вироблених товарів; мілітаризація економіки; заборона страйків та інших форм боротьби робітничого класу за свої права; самоізоляція економіки країни від зовнішнього світу; широке використання рабської праці в'язнів концтаборів.

У духовній сфері відбувається перетворення партійної Ідеології на державну; Ідеологічна обробка особистості на всіх етапах життя за допомогою системи освіти, виховання, засобів масової інформації, що перебувають під контролем держави; уніфікація і стандартизація духовного життя суспільства; возвеличення й оспівуван­ня вождя всіма можливими засобами; перетворення суспільних наук на слухняних інтерпретаторів Ідеологічних догматів партії.

У правовій сфері за тоталітарного режиму відбувається корекція правових норм з урахуванням поточних політичних та ідеологічних завдань. Люди втрачають свої природні, політичні, економічні і соціальні права, перетворюються на елементарні "гвинтики великого державного механізму". Нові вожді розглядають право як засіб досягнення своєї мети.

^ Тоталітарні режими мають сильні та слабкі риси. Сильні:

1. Тоталітарна ідеологія спроможна захопити перспективою виконання велич­ної місії великі маси людей, які майже безкоштовно, з великим ентузіазмом і відда­ністю працюватимуть на втілення цієї ідеї у всіх сферах суспільного виробництва, 2. Тоталітарні режими мають змогу концентрувати всі ресурси суспільства (навіть досить обмежені) для досягнення поставленої мети. 3. Якщо до цього додати вико­ристання примусової праці жертв репресій, то на певних етапах гака економіка може працювати досить ефективно. 4. Контроль над розподілом ресурсів дає змогу створити додаткові робочі місця, вирішити проблеми безробіття, відсутності засо­бів для Існування у найбіднішпх верств населення.

Слабкі:

І. Централізоване управління за великих масштабів економіки рано чи пізно втрачає ефективність. 2. Оскільки рішення про стратегію розвитку ухвалюються єдиним центром, часто некваліфікованим а економічних питаннях, збільшується • кількість помилкових рішень, нераціональне витрачання ресурсів. 3. Поступово

беруть гору місцеві, відомчі інтереси, розгортається прихована боротьба за свій "шматок пирога", боротьба ця набуває жорсткого характеру. 4. Збільшується бюрократичний апарат, який стає неповоротким і малоефективним, виникає корумпована бюрократична буржуазія. 5. Неможливість легально втілити підприємницькі якості, організувати комерцію породжує "тіньову" економіку, яка базується на неврахованих державних ресурсах. 6. Ізоляція від світового ринку обмежує можливості економіки, уповільнює науково-технічний прогрес, консервує застарілі технології. 7. Контроль над цінами, централізований, розподіл створюють нескінченні дефіцити, нестачу товарів широкого вжитку, втомливі черги, незадоволення привілеями "номенклатури", розчарування. 8. Поступово тота­літарна ідеологія деформується, починається її криза. В суспільстві з'являються альтернативні моделі розвитку, підкріплені світовим досвідом. Змінюються світосприйняття людей, їхня поведінка, стиль життя.

Безумовно, встановлення і падіння тоталітарних режимів, .цього феномену XX ст., в кожній країні відбувалося по-своєму. Поряд із спільними рисами, тоталітарна економічна, політична, соціальна модель в кожній країні мала свої особливості, свої неповторні риси.

^ 10.2. Причини розпаду Югославії, громадянська війна та н наслідки.

Визначимо спочатку причини розпаду Югославії, яка у повоєнний час входила до соціалістичного табору, була федеративною державою у складі 6 союзних республік, одна з яких — Сербія — мала дві автономії — Воєводину і Косово. У внутрішній політиці Югославії однією з головних проблем була національна. Спробою вирішити її було запровадження 1974 р. нової конституції, яка значно розширила права союзних республік та країв. Завдяки цьому у республіках утворились нові політичнідентри почалось формування нових політичних еліт.

Після смертіу 1980р. Й. ВрозТнто, авторитет якого залишався важливим чин­ником утримання комуністичного режиму і єдності федерації, в країні посилився процес децентралізації.

На тлі демократичних революцій в країнах Центральної та Східної Європи в кін­ці 80-х років, в найбільш розвинутих союзних республіках Словенії і Хорватії, а слі­дом і в інших, виникли опозиційні організації, то ставили за мету відокремитися від центральної влади.

26 червня І 991 р. Словенія і Хорватія, кожна окремо, проголосили свою повну незалежність. Федеральна влада у Белграді оголосила ці акти незаконними І шля­хом введення військ на території цих країн сподівалася запобігти відокремленню двох колишніх союзних республік. Однак у Словенії югославські війська наштовх­нулися на рішучу відсіч, Нова держава відстояла свою незалежність.

Події у Хорватії набули більш драматичного характеру, переросли у справжню війну, яка тривала з перервами до 1995 р. Тривалість і запеклість конфлікту в Хорватії пояснювалися наявністю на її території значної сербської меншини (600 тис. чол,), яка компактно проживала у Сербській Країні і Східній СлавонІЇ. Сербське населення виступило за приєднання цих територій до Сербії й проголосило Республіку Сербська Країна. Для припинення етнічного конфлікту і розмежування воюючих сторін до країни було введено війська ОСЩ — міжнародні миротворчі сили, У конфлікт втрутився і Європейський Союз. Його члени в січні 1992 р. вирішили визнати всі нові держави, що забажали б вийти зі складу Югославії. Після міжнародного визнання Хорватії Сербія автоматично ставала агресором, бо її війська перебували па території суверенної держави. Проти Сербії було введено міжнародні санкції. Зрештою Сербія вивела свої війська з Хорватії, проте на території останньої продовжувала існувати ніким не визнана Республіка Сербська Країна. У 1995 р. хорватська армія провела успішну операцію "Буря", в результаті якої Республіку Сербська Країна було ліквідовано, а значна частина сербів стала біженцями. У 1997 р. Хорватія шляхом переговорів домоглася суверенітету і над Східною Славонією.

Македонія здобула незалежність на основі референдуму у вересж 1992 р., уникнувши воєнної конфронтації. Після здобуття незалежності Словенією, Хорватією, Македонією парламент Боснії та Герцеговини проголосив незалежність своєї країни. СФРЮ вже практично не існувала. У Белграді вирішили створити нову федерацію - Союзну Республіку Югославію (СРЮ), яка об'єднала Сербію і Чорногорію (квітень 1993 р. І.