asyan.org
добавить свой файл
1 2 ... 5 6
n=Тема ринок: сутність, функції, структура та інфраструктура~sz=950904;pg=6;te=Ринок, обмін, обіг – всі ці категорії тісно між собою пов'язані І на побутовому рівні часто ототожнювані. Проте вони є чітко детермінованими І являють собою різні історичні сходинки розвитку товарних відносин~cat=~t=~!~

Змістовий модуль 2. Загальні основи ринку.

Суб'єкти ринкової економіки
ТЕМА 5. РИНОК: СУТНІСТЬ, ФУНКЦІЇ, СТРУКТУРА ТА ІНФРАСТРУКТУРА

5.1. Ринок: умови виникнення, роль і функції
Ринок, обмін, обіг – всі ці категорії тісно між собою пов'язані і на побутовому рівні часто ототожнювані. Проте вони є чітко детермінованими і являють собою різні історичні сходинки розвитку товарних відносин.

Наявність суспільного розподілу праці на певному етапі призводить до необхідності виникнення обміну діяльністю та продуктами праці. В цьому смислі обмін є економічною категорією, яка властива всім економічним епохам. Найтиповішою формою обміну є бартер. Бартер – це безпосередній обмін одного товару на інший товар (Т–Т) без посередництва грошей.

Між поняттями “обмін” і “товарний оборот” існують певні відмінності.

^ Товарний оборот – це товарний обмін, опосередкований грошима (Т–Г–Т).

Як видно, товарний оборот пов'язаний з грошовим обігом і припускає наявність розвиненої грошової системи. Проте впродовж багатьох століть товарний оборот залишався спорадичним явищем. І лише коли він набуває загального характеру, можна говорити про остаточне формування системи ринку (приблизно 6-7 тис. років тому).

Висновок: ринок є результатом природно-історичного процесу розвитку товарного виробництва, обумовленого суспільним розподілом праці й відособленням суб'єктів господарювання.

Спочатку ринком називали місце, де люди обмінювалися товарами й послугами.

З розвитком товарного виробництва розвивається й ускладнюється як сам ринок, так і розуміння його економістами.

Ринок є багатогранним явищем, тому вивчати його можна з різних сторін. Саме цим пояснюється наявність в економічній літературі безлічі визначень ринку.

Так, наприклад, з позицій купівлі-продажу ринок кваліфікують як сферу взаємодії попиту й пропозиції, виробника й споживача.

^ З огляду на організації економіки ринок кваліфікують як суспільну форму функціонування економіки.

З урахуванням учасників ринку його кваліфікують як форму суспільного зв'язку між суб'єктами господарювання.

Резюмуючи викладене вище, можна подати всебічне визначення такого явища як ринок.

^ Отже, ринок – це система організаційно-економічних відносин, здійснювана через купівлю-продаж у всіх ланках відтворювання: сфері виробництва, розподілу, обміну й споживання.

Ринок виконує важливі функції:

– по-перше, через ринок здійснюється регулювання суспільного виробництва, тобто розв'язуються проблеми, що виробляти, як виробляти, для кого виробляти;

– по-друге, через ринок встановлюється зв'язок виробників і споживачів. Кожний учасник ринку є одночасно й покупцем, і продавцем. Він купує необхідні для життя або власного виробництва товари, а продає на ринку або вироблену продукцію, або майно, або робочу силу;

– по-третє, через ринок відбувається облік витрат на виробництво продукції. Ринок визначає не тільки те, що потрібно виробляти, але й те, на які витрати суспільство може піти, щоб одержати певну продукцію. Якщо витрати є занадто високими, то продукцію не зможуть купити й надалі вона не вироблятиметься. Отже, на ринок надходить тільки та продукція, яка може бути куплена за цінами, що покривають витрати;

– по-четверте, найважливішою функцією ринку є встановлення ціни. Ціна коливається під впливом попиту й пропозиції. Якщо на ринку кількість будь-якого товару перевищує попит на нього, то знижується ціна, а, отже, виробництво й пропозиція певного товару. Навпаки, високі ціни стимулюватимуть виробництво, зростання якого продовжуватиметься до тих пір, поки не встановиться рівновага між попитом і пропозицією, і, як наслідок цього, – рівноважна ціна;

– по-п'яте, ринок диференціює виробників. У процесі конкуренції виживає тільки та фірма, витрати якої на виробництво продукції менші за ринкову ціну. У цьому випадку фірма одержить прибуток. Якщо витрати вищі за ціну, то фірма зазнає збитків. Диференціація виробників означає розвиток ефективних фірм і розорення неефективних.

Ринок має певні достоїнства й певні недоліки.

^ Позитивними рисами ринку є:

– гнучкість і висока пристосованість до швидкозмінних умов;

– оперативне використання нових технологій з метою зниження витрат виробництва й підвищення прибутку;

– незалежність виробників і споживачів в ухваленні рішень, укладанні угод тощо;

– здатність задовольняти різноманітні потреби в необхідній кількості та з високою якістю.

^ Негативні сторони ринку стосуються головним чином соціальної сфери:

– ринок не ґарантує права на працю й дохід, більше того, ринкова система відтворює істотну нерівність;

– ринок не створює стимули для виробництва товарів і послуг колективного користування (спорт, освіта, охорона здоров'я тощо);

– ринок орієнтований не на виробництво соціально-необхідних товарів, а на задоволення запитів тих, хто має гроші.

Висновки:

1. Ринок є найефективнішою формою організації економіки, але він не завжди і не у всьому здатний забезпечити саморегулювання та рівновагу економічної системи.

2. Недосконалість ринку повинна компенсуватися відповідними функціями держави.

Головним завданням держави в умовах ринку є створення суспільних інститутів, тобто набору правил, що регламентують взаємовідносини всіх суб'єктів ринкової економіки.

Ринкові відносини без правил, без інституційного оформлення стають певною мірою мафіозними.

^ Неправильно інститути ринку ототожнювати з організаціями. Між ними існує різниця. Тоді як інститути є набором правил, організації постають корпоративними дійовими особами, які самі можуть бути об'єктом інституційних обмежень.

Створення сприятливого інституційного середовища – це важкий і тривалий процес. Заходу для цього потрібно було понад 500 років.

Систему інститутів умовно можна поділити на три групи: інститути на рівні підприємств, інститути на міжкорпоративному рівні й інститути на макроекономічному рівні. Їх об'єктами, відповідно, є домашні господарства, фірми, держава. “Правила гри” визначають в основному макроекономічні інститути.


^ 5.2. Структура та інфраструктура ринку: сутність і основні елементи
Характеристика ринку була б неповною без аналізу його структури, дійових осіб та об'єктів їх інтересу.

Дійовими особами, або суб’єктами, ринку є домашні господарства, фірми й держава. Домашні господарства, фірми і держава вступають в економічні відносини з приводу володіння, використання, купівлі і продажу об'єктів ринку.

Об'єктами ринкового господарства є товари й послуги, чинники виробництва (праця, земля, засоби виробництва), гроші, цінні папери, субсидії, соціальні виплати тощо.

Ринок має певну структуру.

^ Структура ринку – це внутрішня будова окремих елементів ринку.

Структуру ринку класифікують за різними критеріями, найважливішими з яких є:

1. Економічне призначенням: ринок товарів і послуг, засобів виробництва, праці, інвестицій, цінних паперів, фінансовий.

2. Географічне положення: місцевий, реґіональний, національний і світовий.

3. Ступінь обмеження конкуренції: монополістичний, олігополістичний, вільний, змішаний.

4. Галузі: автомобільний, зерновий тощо.

5. Характер продажу: оптовий і роздрібний.

6. Урахування правового підходу: легальний та нелегальний (чорний), а також сірий.

Сучасний ринок неможливий без розвиненої інфраструктури, тобто допоміжних галузей і організацій.

Інфраструктура ринку – це сукупність установ, державних і комерційних фірм, що забезпечують успішне функціонування ринкових відносин.

Прийнято розрізняти інфраструктуру трьох ринків: товарного, фінансового й ринку праці.

Інфраструктура товарного ринку презентована товарними біржами, підприємствами оптової і роздрібної торгівлі, аукціонами, ярмарками, посередницькими фірмами небіржового характеру.

Інфраструктура фінансового ринку включає фондові й валютні біржі, банки, страхові компанії і фонди.

Інфраструктура ринку праці включає біржі праці, службу зайнятості й перепідготовки кадрів, регулювання міграції робочої сили тощо.

Як бачимо, основними елементами класичної ринкової інфраструктури є: торгова мережа, біржі й банки.

Крім того, успішне функціонування ринку неможливе без реклами, інформаційних і консультативних служб, без установ контролю й ревізії.

^ Реклама (від лат. reclame – викрикую) – це поширення інформації про товари або послуги з метою збільшення попиту на них. Вона виникла на зорі розвитку товарного виробництва. Так, у Стародавній Греції і Римі повідомлення комерційного характеру писалися на дерев'яних, мідних або кістяних дошках і голосно зачитувалися міськими глашатаями. На початку XX ст. реклама стає одним з основних засобів конкурентної боротьби. З середини 70-х років затверджується індустрія рекламного бізнесу з широкою мережею рекламних агенцій, а сама реклама розглядається як елемент нової системи управління, як складова частина маркетингу.

Інформація (від лат. information – роз'яснення) – це відомості, що використовуються для аналізу і прогнозу стану ринку. Будь-яка фірма потребує інформації про попит і пропозицію, про норму прибутку, про те, де можна дорожче продати і дешевше купити. На базі одержаних даних фірма розробляє стратегію своєї поведінки.

Для сучасного етапу ринкової інфраструктури характерним є перехід від розрізненої інформації до створення інформаційних систем автоматичної обробки даних.

Консалтинг (від англ. consulting – консультативний) – управлінське консультування, здійснюване спеціалізованими фірмами на комерційних засадах. Послуги визначаються з дослідження і прогнозування ринку товарів, послуг, ліцензій, ноу-хау й т. ін. Надаються також юридичні послуги. Фірми широко користуються консалтингом, оскільки оплата таких консультацій обходиться дешевше, ніж утримання власних фахівців.

^ Аудиторські компанії (від англ. auditor – ревізор) – це організації, що здійснюють комплексну ревізію фінансово-господарської діяльності фірми з метою оцінити її можливості у сфері бізнесу. Аудиторські компанії зазвичай одержують спеціальні повноваження від державних органів, що спостерігають за діяльністю акціонерних компаній.

^ Біржа (від лат. bursa – гаманець) як форма організації, контролю й регулювання ринку відома з XVI ст. Першою у світі вважається заснована в 1531 p. в Антверпені біржа, на будівлі якої був напис: “Для торгових людей всіх народів і мов”.

У Росії першу біржу було створено Петром І у 1703 p. в Санкт-Петербурзі. До 1917 p. кількість російських бірж досягала 114. Після 1917 p. біржова справа занепала. В період непу, на початку двадцятих років, вона відродилася, але наприкінці двадцятих років біржі були ліквідовані й лише в наш час почали відроджуватися.

Біржа – це ринок оптової торгівлі стандартними товарами або ринок операцій з купівлі-продажу валюти, цінних паперів і робочої сили.

Залежно від предмету торгів розрізняють товарні, фондові (валютні) біржі й біржі праці.

^ Товарні біржі – це організований ринок матеріальних, речовинних об'єктів (сировини, обладнання, зерна, металу тощо). Біржі, на яких презентовано один вид товарів, називають спеціалізованими. Біржі, на яких презентовані різноманітні товари, називаються універсальними.

Біржа не є місцем безпосередньої купівлі-продажу, на ній лише укладають торгові угоди, контракти, й на основі попиту й пропозиції формуються ціни.

^ Фондові біржі це ринок цінних паперів, головним чином, акцій, на якому здійснюються операції з їх купівлі-продажу зі встановленням ціни. Торгівля цінними паперами ведеться за принципом аукціонного продажу, коли цінні папери купує той, хто запропонував найбільшу ціну.

^ На валютній біржі відбувається торгівля великими партіями валюти. Валютні біржі можуть входити до складу фондових.

На фондових біржах встановлюється ринкова ціна, тобто біржовий курс (котирування) цінних паперів, визначений відношенням ринкової ціни до номінальної вартості акції, облігації.

^ Біржі праці спеціалізуються на організації процесів купівлі-продажу робочої сили як специфічного товару. Вони є посередником між наймачами і тими, хто наймається, їх функції: облік безробітних і вакансій на підприємствах, надання матеріальної допомоги безробітним, організація перепідготовки й підвищення кваліфікації працівників.

Біржі організовуються у формах державних і приватних, але найчастіше біржа – це акціонерне товариство. Дохід біржі утворюється за рахунок відсотка від вартості продажу товарів, валюти, цінних паперів, доходу від продажу брокерських місць і засновницьких внесків.

У біржовій практиці розрізняють декілька типів операцій.

^ Форвардна операція – це операція з реальним товаром, коли продавець повинен мати товар у наявності і пред'явити його до поставки в строк, позначений у контракті.

^ Ф'ючерсна операція – це операція з товарами, яких а момент укладання угоди в наявності немає. Фактично купується не товар, а право на товар.

Опціон – це одержане за плату (премію) право на придбання товару або цінних паперів за встановленою ціною. Ці права можуть перепродаватися, що дає їх утримувачам можливість одержувати спекулятивний дохід від продажу прав у той час, коли ціни на обумовлені товари або цінні папери підвищилися.

Хеджування (від англ. hedge – захищати, страхувати) має на меті забезпечення страхування від можливих втрат через різке коливання цін. Сутність хеджування полягає в тому, що одночасно укладають дві угоди: угоду на негайну поставку товару і контругоду на продаж такої ж партії товару через певний строк. Мета хеджування в тому, щоб компенсувати можливі втрати від підвищення ціни при продажу товарів з негайною поставкою за рахунок купівлі на вказаний термін. І, навпаки, продаж товару на строк компенсує втрати від зниження ціни при купівлі товару на умовах негайної поставки.

Основними дійовими особами на біржі є брокер, маклер, дилер, “бик”, “ведмідь”.

^ Брокер (від англ. broker – комісіонер) – посередник (особа або фірма) між продавцями й покупцями, той, хто виступає від імені й за дорученням своїх клієнтів і який презентує їх інтереси. Брокери мають право здійснювати за рахунок своїх клієнтів всі види операцій: форвардні, ф'ючерсні, опціон і хеджування. Брокерами можуть бути окремі особи, брокерські контори й навіть брокерські фірми. Брокер – це вузький фахівець з окремих видів цінних паперів, який прямо сприяє торговій операції.

^ Маклер (нім. makler) – це учасник біржових торгів, який фіксує укладання угод між членами біржі й одержує за це від них винагороду – куртаж. Працівник біржі. Зводить партнерів за угодою (вказує на можливість їх укладання), але сам угод не укладає. Часто маклери є службовцями тієї біржі, на якій вони опосередковують укладання угод.

^ Дилер (англ. dealer) – фізична або юридична особа, що торгує товарами або цінними паперами від свого імені і за свій рахунок. Прибуток дилера складається з різниці між ціною покупки й ціною перепродажу.

Бик” – це учасник торгів, що грає на підвищенні цін товарів: скуповує товар в певний момент з метою пізніше продати його за вищою ціною.

Ведмідь” – учасник торгів, що грає на зниженні цін.

Біржа у всіх її формах, з одного боку, входить до інфраструктури ринкової економіки, з іншого – є самостійною формою підприємництва.

Щодо банку, то перші з них з'явилися на стародавньому Сході (VII–VI ст. до н.е.). Подальший розвиток банківська справа одержала в античну, а потім середньовічну епоху.

Перший банк сучасного типу – Банк св. Георгія в Генуї – з'явився на початку XV ст. Саме тоді банки стають особливим видом приватної підприємницької діяльності та здійснюють мобілізацію й розподіл позикових капіталів. Вони постають фінансовими посередниками, що поєднують інтереси кредиторів і позичальників.

Банки спочатку виконували чотири основні функції:

1) посередництво в кредиті;

2) посередництво в платежах;

3) мобілізація заощаджень і грошових доходів і їх подальше розміщення;

4) створення засобів обігу (банкнот, чеків та ін.).

У сучасному світі найпоширенішою формою банківського підприємництва є комерційний банк. Серед операцій комерційного банку виділяються кредитні операції. Кредитні операції поділяються на активні й пасивні.

Суть пасивних операції полягає у мобілізації грошових заощаджень і доходів, за них банк сплачує відсотки вкладникам.

Суть активних операцій полягає в наданні кредитів, за якими банк одержує відсотки.

Найбільшою статтею пасивів є внески (депозити). Ці внески поділяються на дві категорії: строкові та “до запитання”.

^ Строкові внески – це депозити на наперед встановлений термін (місяць, 6 місяців, рік тощо). Відсотки за строковими внесками зазвичай є вищими, ніж за внесками “до запитання”.

^ Внески “до запитання” поділяються, у свою чергу, на безстрокові й поточні.

Із акумульованих коштів банк повинен формувати резерви, тобто наявні активи, щоб видати гроші на першу вимогу вкладників. Банки зацікавлені в строкових внесках, якими можна вільно оперувати в межах терміну внеску.

Висновок: інфраструктура ринку породжена самими ринковими відносинами. Вона має полегшити учасникам ринкових відносин реалізацію їх інтересів і забезпечити цивілізований характер їх діяльності.

^ ТЕМА 6. МЕХАНІЗМ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ. ДОСКОНАЛА Й НЕДОСКОНАЛА РИНКОВА КОНКУРЕНЦІЯ

6.1. Ринковий механізм та його основні елементи. Попит і пропозиція. Ринкова рівновага
Ринок, не зважаючи на його уявну стихійність і анархічність, характеризується внутрішнім порядком, підкоряється певним закономірностям, здатний значною мірою самоналагоджуватися та ефективно функціонувати. Тобто існує, за висловом А. Сміта, якась “невидима рука”, що керує поведінкою суб'єктів ринку, додаючи їм цілеспрямованості й направляючи їх кінець кінцем не тільки на задоволення особистих, але й суспільних потреб.
^ Механізм функціонування ринку – це процес формування цін і розподілу ресурсів, взаємодії суб'єктів ринку з приводу встановлення цін, обсягу виробництва та його структури. Основними елементами ринкового механізму є попит, пропозиція, ціна і конкуренція.

Для економічних суб'єктів (підприємців, вкладників капіталу, домашніх господарств, фірм) найбільш важливою категорією є ціна. Ціна товару є тим орієнтиром, керуючись яким і виробники, і споживачі забезпечують свій особистий інтерес. Тому центральною проблемою економічної теорії є аналіз чинників, що впливають на ціноутворення товару на окремих ринках. Загальновизнаним авторитетом у дослідженні проблем ціноутворення на рівні первинної ланки є А. Маршалл (1842-1924), який по праву вважається основоположником мікроекономіки. Згідно з його концепції головними ціноутворювальними чинниками є попит, пропозиція і все, що на них впливає: витрати виробництва, рідкість ресурсів, корисність товару, виробничі можливості фірми, часовий інтервал та інші.

Звернемося до попиту. Попит – одна зі сторін процесу ринкового ціноутворення. Попитом називається кількість товару або послуги, яка буде куплена за певну ціну протягом певного періоду.

Попит, який забезпечено грошовими коштами покупця, називається платоспроможним. Марно намагатися визначити попит без ціни, оскільки він змінюється саме залежно від неї. На попит впливає багато чинників, головним з яких є ціна. Між ціною і величиною попиту існує зворотний зв'язок: підвищення ціни знижує попит і навпаки.

Зворотний зв'язок між ціною та величиною попиту називається законом попиту.

Таку залежність можна зобразити на графіку у вигляді кривої попиту “d1, де “Р” (price) – ціна, Q” (quantity) – кількість, величина попиту, d” (demand) – попит (рисунок 6.1).

Рисунок 6.1 – Зміна величини попиту (d1) і зміна попиту (d2, d3)
Кожна точка на вертикальній лінії означає конкретну ціну, а на горизонтальній – кількість продукту, яку споживач може купити за цією ціною.

Крива d1 нахиляється вниз і вправо, оскільки зв'язок між ціною і величиною попиту, що зображується нею, зворотний.

Графічно зміна величини попиту виражається в “русі кривою попиту” (точки А, В, С).

Рух кривою попиту відбувається, коли змінюється купівля товару внаслідок зміни його ціни. В цьому випадку говорять, що змінився “об'єм попиту”.

Потрібно розрізняти “рух кривою попиту” і “рух самої кривої”.

Рух самої кривої попиту” відбувається тоді, коли змінюється сам попит під впливом нецінових чинників. У цьому випадку говорять про “зміну попиту”. Якщо, наприклад, споживачі захочуть купити більшу кількість певного товару за кожною ціною, то крива попиту переміститься вправо від d1 до d2. Бажання придбати менше товару зменшить попит і зсуне криву попиту ліворуч: від d1до d3.

Висновки:

1. Рух “кривою попиту” і зміна “обсягу попиту” (“величини попиту”) відбувається під впливом ціни товару.

2. Рух “самої кривої попиту” і “зміна попиту” відбувається під впливом нецінових чинників.

^ До нецінових чинників належать:

– споживацькі смаки;

– число покупців,

– дохід покупців,

– ціни на зв'язані товари,

– очікування споживачів, тощо.

Розглянемо їх вплив на попит.

1. ^ Споживацькі смаки дуже суб'єктивні і їх складно врахувати, але можна визначити тенденцію: сприятлива для певного продукту зміна споживацьких смаків (зросла, наприклад, мода на кросівки) підвищить попит і зсуне криву попиту праворуч. Зворотна ситуація (пройшла мода на кросівки) знизить попит і змістить криву ліворуч.

2. ^ Зростання кількості покупців викличе збільшення попиту (наприклад, збільшення тривалості життя підвищить попит на медикаменти). Зворотна ситуація знизить попит на медикаменти.

3.^ Дохід впливає складніше. Відносно більшості товарів підвищення доходу веде до зростання попиту на якісніші товари.

Товари, попит на які змінюється в прямому зв'язку зі зміною доходу, називаються товарами вищої категорії.

Товари, попит на які зростає за умов зниження доходу (наприклад, замість масла – маргарин), називаються товарами нижчої категорії.

4.^ Ціни на зв'язані товари. Товари найчастіше об'єднують в дві групи: товари-замінники (субститути) і доповнюючі (комплементи). Вони по-різному впливають на попит. Наприклад, замість кави купується чай, якщо зросли ціни на каву.

Висновок: коли два продукти взаємозамінні, то між ціною на один з них і попитом на іншій існує прямий зв'язок (зростання цін на каву збільшує попит на чай).

На відміну від взаємозамінних товарів взаємодоповнюючі супроводжують один одного в тому значенні, що попит на них зростає одночасно. Наприклад, купівля фотоапарата спричинить купівлю плівки. Якщо ціна на фотоапарати виросте, то знизиться попит на плівки.

Висновок: коли два товари є взаємодоповнюючими, між ціною на один з них і попитом на іншій існує зворотний зв'язок.

5.^ Очікування споживачі щодо майбутніх цін на товари, їх наявності і можливих змін у доходах здатні змінити попит. Якщо очікується підвищення цін або зростання доходів, то споживачі купують товари “про запас” і збільшують поточні витрати. Навпаки, очікування падіння цін і зниження доходів веде до скорочення поточного попиту на товари.

Для визначення чутливості одного з розглянутих чинників у результаті дії на нього іншого використовується поняття “еластичність”.

З усіх чинників найбільший інтерес викликає чутливість попиту на зміну ціни або доходу і перехресна (непряма) еластичність.

^ Еластичність попиту за ціною показує, на скільки відсотків зміниться попит за зміни ціни на 1 %. Наприклад, треба визначити, наскільки зміниться кількість продажу автомобілів, якщо їх ціна зросла на 10 %.

^ Еластичність попиту за доходом показує, на скільки відсотків зміниться попит за зміни доходів споживачів на 1 %. Наприклад, треба визначити, як зміниться попит на автомобілі, якщо доходи населення зростуть на 12 %.

^ Перехресна еластичність попиту дозволяє підрахувати, наскільки попит на продукт “А” є “чутливим” до зміни ціни на продукт “Б”.

Показником вимірювання еластичності є коефіцієнт еластичності.

^ Коефіцієнт еластичності попиту за ціною (ЕdP) визначається як відношення зростання обсягу попиту (в %) до зниження цін (в %):
(6.1)
Реакція споживачів на зміну ціни на товар може бути сильною, слабкою або нейтральною. Кожна з них породжує відповідний попит: еластичний, нееластичний, одиничну еластичність.

^ Попит називають еластичним, коли за незначного зниження ціни обсяг продажів істотно зростає. За еластичного попиту, коли 1 % зниження ціни викликає збільшення продажу більше ніж на 1 %, коефіцієнт еластичності більший за одиницю.

^ Попит є нееластичним, коли за істотних знижень ціни обсяг продажів змінюється незначним чином. Коефіцієнт нееластичного попиту менший за одиницю.

Попит має одиничну еластичність, коли однопроцентна зміна ціни викликає однопроцентну зміну продажу товарів. За одиничної еластичності коефіцієнт дорівнює одиниці.

Існує два крайні випадки: абсолютно еластичний попит і абсолютно нееластичний попит.

Коефіцієнт еластичності попиту в математичному значенні завжди має знак “мінус”, оскільки ціна і кількість продажу змінюється в протилежному напрямі. Але для простоти аналізу ЕdP розглядається як позитивна величина (за модулем).

Коефіцієнт еластичності попиту за доходом (ЕdI) можна виразити наступною формулою:
(6.2)
Якісні товари мають позитивну еластичність, оскільки зростання доходів і попит на них змінюється в одному напрямку. Неякісні товари мають негативну еластичність, оскільки зростання доходів знижує попит на них.

Пропозиція – це кількість товарів, пропонованих виробником для продажу на ринку.

Пропозиція – це кількість товару, яку виробник готовий продати за певною ціною протягом певного періоду.

Чим вища ціна, тим більшу кількість продукції виробники захочуть поставити на ринок, і навпаки.

Пряма залежність між ціною і кількістю пропонованого продукту називається законом пропозиції.

Цю залежність можна передати на графіку як криву пропозиції s, де s (supply) – пропозиція, Р (price) – ціна, Q (quantity) – кількість (рис. 6.2).

На відміну від кривої попиту крива пропозиції підіймається праворуч вгору.

Графічно зміна обсягу пропозиції виражається в русі “кривою пропозиції” ss. “Обсяг пропозиції” змінюється тоді, коли змінюється тільки ціна товару.

Потрібно розрізняти рух кривою пропозиції і рух самої кривої.

Крива пропозиції зсунеться праворуч від ss до s1s1, якщо за тих самих витрат на ринку пропонується більше продукції. Зменшення ж пропозиції товару змістить криву пропозиції ліворуч від ss до s2s2.

Рух кривої пропозиції відбувається тоді, коли змінюється сама пропозиція під впливом нецінових чинників. У цьому випадку говорять про “зміну пропозиції”.





Рисунок 6.2 – Зміна величини пропозиції (s) та зміна пропозиції (s1, s2)
Висновки:

1. Рух “кривою пропозиції” і зміна “обсягу пропозиції” відбувається під впливом ціни товару.

2. Рух “самої кривої пропозиції” та “зміна пропозиції” відбувається під впливом нецінових чинників.

Розглянемо вплив на пропозицію нецінових чинників.

1. Ціни на ресурси, їх зниження зменшить витрати виробництва і збільшить пропозицію, тобто зсуне криву пропозиції вправо. Підвищення цін на ресурси матиме зворотну дію.

2. Технологія. Її вдосконалення знижує ціни на ресурси і впливає так, як розглянуто у пункті 1.

3. Податки й дотації. Підвищення податків збільшує витрати виробництва і скорочує пропозицію. Крива зсувається ліворуч.

4. Ціни на інші товари. Вони можуть зсунути криву пропозиції в той або інший бік. Так, фірма може скоротити виробництво баскетбольних м'ячів, якщо підвищується ціна на футбольні.

Ступінь зміни обсягу пропозиції залежно від зміни ціни характеризує еластичність пропозиції. Вона вимірюється за допомогою коефіцієнта еластичності пропозиції (ЕsP):
(6.3)
Пропозиція є нееластичною, якщо зміна ціни не викликає зміни пропозиції. ^ Пропозицію вважають абсолютно еластичною, коли щонайменше зниження ціни товару (Р) викликає скорочення пропозиції (Q) до нуля, а щонайменше підвищення ціни викликає зростання пропозиції.

Також існує два крайніх випадки еластичності пропозиції: абсолютно еластична пропозиція й абсолютно нееластична пропозиція.

За можливістю фірми відреагувати на кон'юнктуру ринку виокремлюють три періоди: миттєвий, короткостроковий, довгостроковий.

У миттєвому періоді у фірми немає часу, щоб змінити пропозицію. Це значить, що в миттєвому періоді пропозиція є абсолютно нееластичною. У короткостроковому періоді фірма використовує резерви та збільшує виробництво за рахунок змінних факторів виробництва. Еластичність пропозиції стає позитивною, більшою за нуль. У довгостроковому періоді фірма може перебудувати виробництво шляхом заміни старого обладнання новим, побудувавши нове виробниче приміщення тощо. Еластичність пропозиції в цей період стає максимальною.

Ознайомившись з особливостями попиту і пропозиції, можна переконатися, що попит зростає, коли ціна товару знижується, а пропозиція збільшується із зростанням ціни.

Взаємодію попиту і пропозиції можна подати як поєднання графіків кривих (рис. 6.3). Криві попиту і пропозиції перетинаються в точці Е, яку називають точкою рівноваги, а ціну, за якої виникає ринкова рівновага, – рівноважною ціною.




s


d




Рисунок 6.3 – Ринкова рівновага
^ Рівноважна ціна – це ціна, за якої збігаються бажані покупки й бажані продажі, та відсутня тенденція зміни цін і кількості товару.

Якщо ціна буде вищою за рівноважну, то відбудеться перевищення пропозиції над попитом і, як результат, – затоварювання.

Ситуація дефіциту або затоварювання не може продовжуватися тривалий час. Під впливом конкуренції в умовах вільних цін вона встановлюється на рівні рівноважної.

Конкурентні рівноважні ціни встановлюються не тільки на готову продукцію, але й на вихідні чинники виробництва (праця, земля, капітал). Ціноутворення кожного з них має притаманні саме йому особливості. Тому ціни на них розкриваються за допомогою специфічних понять: для природних ресурсів за допомогою орендної плати (земельної ренти); для трудових ресурсів (робочої сили) – заробітної плати, для капіталу ціна набуває форми річної процентної ставки, сплачуваної власникові капіталу. Ці проблеми розглянуто в наступних темах.

Рівноважна ціна може змінюватися під впливом багатьох чинників, найістотнішими з яких є оподаткування і контроль над цінами, здійснюваний державою.

^ Наслідки оподаткування негативно позначаються як на споживачах, так і на виробниках, оскільки підвищення податку призводить до зростання ціни, а значить, – до скорочення споживацького попиту, і, як наслідок, – до скорочення виробництва.

^ При цьому точка ринкової рівноваги переміщується на вищий рівень.

Державне втручання в ринкове ціноутворення теж порушує рівновагу попиту і пропозиції. Воно найчастіше зводиться до примусового встановлення ціни на рівні нижчому за ринкову рівновагу на соціально значущі товари.

Результатом, як правило, стає товарний дефіцит, який негативно позначиться на всьому суспільстві через недоспоживання. ^ Примусове встановлення ціни на рівні нижчому за ринкову дасть нову точку ринкової рівноваги, розташованої на нижчому рівні (рис. 6.4).





Е – точка ринкової рівноваги до примусового зниження ціни;

Е1 точка нової ринкової рівноваги; Е12 товарний дефіцит після зниження ціни.
Рисунок 6.4 – Примусове “знижувальне” ціноутворення


^ 6.2. Конкуренція – елемент ринкового механізму. Форми та методи конкурентної боротьби. Конкуренція і монополія
Головною ознакою ринкової економіки є свобода вибору: виробник вільний у виборі виробництва продукції, споживач – у придбанні товару, працівник – у виборі місця роботи тощо. Але свобода вибору не забезпечує економічного успіху автоматично. Він завойовується в конкурентній боротьбі.

Конкуренція (від лат. concurrere – стикатися) – це суперництво між учасниками ринкової економіки за кращі умови виробництва, купівлі й продажу товарів.

Конкуренція – ключова категорія ринкових відносин. Вона постає в різних формах і здійснюється різними способами. Вона може бути внутрішньогалузевою (між виробниками і споживачами аналогічних товарів) і міжгалузевою (між виробниками і споживачами товарів з різних галузей).

Вона може бути ціновою й неціновою.

Цінова припускає продаж товарів і послуг за цінами, які нижчі, ніж у конкурента. Зниження ціни є можливим або за рахунок зниження витрат, або за рахунок зменшення прибутку, що можуть дозволити собі лише велики фірми.

^ Нецінова конкуренція ґрунтується на продажу товарів вищої якості та надійності, що досягається завдяки технічній перевазі.

Залежно від того, яким чином конкурують між собою учасники ринкових відносин, розрізняють досконалу (вільну) й недосконалу конкуренцію і відповідні ринки: ринок вільної конкуренції та ринок недосконалої конкуренції.

Чим менша дія окремих фірм на ціну продукції, тим більш конкурентним вважається ринок.

^ Досконала конкуренція (ринок вільної конкуренції) є ідеальним зразком конкуренції, за якої на ринку існують незалежно один від одного численні продавці й покупці з рівними можливостями й правами.

^ Основною рисою досконалої конкуренції є те, що жодна з фірм не впливає на роздрібну ціну, оскільки частка кожної з них у загальному випуску продукції є незначною.

Досконала конкуренція в повному обсязі є недосяжною. До неї можна тільки наближатися. Умовно вільною можна вважати конкуренцію, що існувала приблизно до середини XIX ст. З другої половини XIX ст. під впливом НТП триває бурхливий процес концентрації виробництва, що призводить до утворення великих і занадто великих підприємств, тобто монополій.

Монополія (грец. monos – один, poleo – продаю) виникає тоді, коли окремий виробник має домінуюче становище й контролює ринок певного товару.

^ Мета монополії полягає в отриманні максимально можливого доходу за допомогою контролю над ціною або обсягом виробництва на ринку. Засобом досягнення мети є монопольна ціна, яка забезпечує прибуток понад нормальний.

Монополії утворюються шляхом злиття декількох компаній і мають такі організаційні форми, як картель, синдикат, трест, концерн, конгломерат.

Картель – угода про квоту (кількості) продукції, що випускається, і розподіл ринків збуту.

Синдикат – об'єднання з метою організації спільного збуту продукції.

^ Трест – монополія, в якій об'єднується і власність, і виробництво, і збут продукції фірм, що входять до неї.

Концерн – монополія з єдиним фінансовим центром усіх фірм, що входять до неї, різних галузей, але із загальною технологією.

Конгломерат – об'єднання, засновані на проникненні крупних корпорацій в галузі, що не мають виробничого й технологічного зв'язку зі сферою діяльності головної фірми.

Виникнення монополій робить конкуренцію недосконалою (ринок недосконалої конкуренції). Під недосконалою конкуренцією розуміємо ринок, на якому не виконується жодна з умов вільної конкуренції.

Недосконалу конкуренцію підрозділяють на три види: монополістичну конкуренцію, олігополію, чисту монополію.

1. ^ За монополістичної конкуренції на ринку залишається велика кількість продавців і покупців. Але виникає нове явище – диференціація продукту, тобто наявність у продукту таких властивостей, які відрізняють його від аналогічних товарів конкурентів. Такими властивостями є: висока якість продукту, красива упаковка, хороші умови продажу, вигідне місце розташування магазина, високий рівень сервісу тощо.

Маючи такі переваги, власник диференційованого продукту певною мірою стає монополістом і одержує можливість впливати на ціну. Але оскільки обсяг продажів кожного продавця є відносно невеликим, то фірм-монополістів досить багато і кожна з них має обмежений контроль над ринковою ціною – в цьому відмінна риса монополістичної конкуренції.

2. ^ Олігополістична конкуренція презентована таким ринком, на якому домінує декілька фірм (грец. oligos – декілька, poleo – продати). Для неї характерною є наявність або однорідної, або диференційованої продукції, а головна мета полягає у встановленні цін за принципом лідерства. Цей принцип припускає, що більшість фірм прагне встановити приблизно таку саму ціну, як найсильніша на цьому ринку фірма.

Явищем, зворотним до олігополії, є олігопсонія, коли на ринку діє не декілька продавців, а декілька покупців.

3.^ Чиста монополі існує на ринку в тому випадку, якщо на ньому діє тільки один продавець, у якого немає конкурентів. Особливістю такої монополії є те, що продавець може змінити ціну в дуже широких межах, а максимально висока ціна обмежується тільки платоспроможним попитом.

Трапляється, що на ринку існує тільки один покупець. Таке явище називається монопсонією (один купую).

Роль монополії в економіці є подвійною. Позитивна сторона в тому, що продукція монополістичних компаній відрізняється, як правило, високою якістю, а великі масштаби виробництва дозволяють знижувати витрати й економити ресурси.

Негативний ефект полягає в тому, що монополія, пануючи на ринку й маючи великі прибутки завдяки монопольно високій ціні, обмежує випуск продукції. Крім того, за умов, коли немає конкуренції, монополія втрачає стимул для підвищення ефективності за рахунок технічного прогресу.

Враховуючи це, держава прагне протистояти монополізму, заохочуючи конкуренцію. Найважливішим засобом для цього є антимонопольне законодавство, тобто пакет законів, який є засобом підтримки державою рівноваги між конкуренцією і монополією.

Початок антимонопольне законодавство бере у США в 1890 p. Сучасне антимонопольне законодавство має два напрямки: контроль за цінами й контроль за злиттям компаній. Так, наприклад, забороняє антимонопольне законодавство США забороняє, по-перше, контроль одним виробником більше 60 % ринку; по-друге, домовленість виробників, направлену на фіксацію цін; по-третє, дискримінацію покупців у результаті визначення продавцем певних додаткових умов продажу (наприклад, продаж у комплекті).

Оцінка стану ринків з огляду на рівень конкуренції є одним з важливих елементів економічної діяльності держави в цій сфері. Необхідними постають критерії, на підставі яких можна б було робити відповідні оцінки. Як один з таких критеріїв використовується індекс Херфіндаля-Хіршмана, згідно з яким безпечний щодо монополізації ринок припускає наявність 10 і більше конкуруючих фірм, при цьому частка найбільшої з них не повинна перевищувати 31 % від усіх продажів певного товару на ринку, двох найбільших –не більше 44 %, трьох найбільших – не більше 54 %, чотирьох найбільших – не більше 64 %.

У 1991 p. і в Україні почалося становлення антимонопольного законодавства, а в 1992 p. було прийнято Закон “Про обмеження монополізму й недопущення несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності”. Цим законом, зокрема, було введено поняття “монопольне становище”: таким визнавалося становище господарюючого суб'єкта, якщо його частка на ринку певного товару становила понад 35 %. Така позиція визнавалася небезпечною для конкуренції і до такого суб'єкта держава мала право застосовувати додаткові обмежувальні заходи. У 1993 p. було прийнято Закон України “Про Антимонопольний комітет України”. Проте сьогодні антимонопольні закони в Україні залишаються недосконалими й використовуються недостатньо.

Що ж до несумлінної конкуренції, то такою визнається поширення необ'єктивної інформації про характер і властивості товару, способи його виготовлення, якості, придатність до вживання, використання без дозволу товарного знаку, самовільне використання або розголошення конфіденційної інформації та деякі інші дії. Вони повинні відповідним чином припинятися державою, яка має забезпечувати використання тільки законних і чесних методів ведення конкурентної боротьби.




следующая страница >>