asyan.org
добавить свой файл
1
ТЕМАТИКА КУРСОВИХ РОБІТ

та методичні вказівки щодо їх виконання

з дисципліни „Конституційне право України”
ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

Науково-дослідна робота слухачів всіх форм навчання займає значне місце в підготовці фахівців. Вона дозволяє забезпечити більш глибоке вивчення не лише всього предмета, але й ознайомитися з монографічною літературою, статтями в науково-практичних журналах, з практичною діяльністю державних органів по реалізації чинного законодавства та забезпеченню конституційної законності. Проведення наукових досліджень надає можливість слухачам отримати вміння правильного використання чинного законодавства, аналізу конституційно-правових норм та навчитися оформляти результати наукової роботи відповідно до вимог щодо їх написання.

Конституційне право України – провідна галузь національної системи права. Конституційний процес в Україні не стоїть на одному місті, і зміни у суспільному житті держави потребують відповідних змін у нормативно-правових актах України. Тому слухачі при написанні роботи повинні не тільки використовувати наявний теоретичний матеріал, а й уміти аналізувати зміст чинного законодавства, сутність тих змін, що відбуваються в конституційному законодавстві та політико-правовій практиці України.

Підготовка курсової роботи повинна розпочатися з вивчення методичних рекомендацій по темі, відповідних розділів у підручниках та інших публікацій з питань, що досліджуються. Основне завдання написання курсової роботи – формування власної думки слухачів з теоретичних та практичних питань, які розглядаються. Потрібно повністю розкрити обрану тему, висвітлити кожне з питань плану. Матеріали слід викладати послідовно, логічно, дотримуючись розмежування питань. Питання теми необхідно розкривати, аналізуючи положення Конституції України та чинного законодавства України. Написання роботи на основі застарілого нормативного матеріалу є неприпустимим.

Враховуючи „швидкоплинність” поточного законодавства, для ознайомлення з поточною редакцією того чи іншого нормативно-правового акту рекомендується звертатися до офіційного сайту Верховної Ради України – http://www.rada.gov.ua/ , а також до офіційних друкованих видань („Голос України”, „Урядовий кур’єр”, „Відомості Верховної Ради України”, „Офіційний вісник України”). Допускається використання наукових та інформаційних матеріалів, розміщених у глобальній мережі Інтернет, однак у цьому разі слід вказувати електронну адресу використаного матеріалу (URL).

Робота має бути виконана державною мовою. У випадку, коли автор спирається на значну кількість російськомовних першоджерел, допускається виконання роботи російською мовою.

Курсова робота має відповідати вимозі авторства, тобто бути неповторною за своїм загальним змістом та оформленням. Вдаватися до плагіату заборонено. Визначення, класифікації чи інші наукові здобутки інших авторів, використані в курсовій роботі, мають бути позначені відповідними посиланнями на першоджерела. При цьому не варто зловживати цитатами, їх потрібно звірити і супроводити виноскою внизу сторінки. Назви першоджерел подаються мовою оригіналу, а самі цитати – основною мовою курсової роботи. Доцільно використовувати матеріали із засобів масової інформації, перш за все з друкованих.

Слухачі повинні висловлювати власне ставлення до відповідних подій, фактів, ідей і пропозицій, які є в рекомендованих першоджерелах та в періодичній пресі. Основні висновки, пропозиції та рекомендації необхідно оформляти в заключній частині роботи. Робота повинна бути виконана самостійно та належним чином оформлена.

Обсяг роботи – 30-36 сторінок шкільного зошита, або 26-30 сторінок паперу формату А4, близько 30 рядків на кожній сторінці.

Робота може бути виконана у рукописному варіанті або на комп’ютері (у текстовому редакторі Word). При комп’ютерному наборі використовується шрифт Times New Roman Cirilic, висота кегля – 14, міжрядковий інтервал – полуторний, поля: верхнє і нижнє – 2 см, ліве – 2,5 см, праве – 1,5 см. Сторінки роботи нумеруються у верхньому правому куті.

На титульній сторінці треба вказати: назву навчального закладу; назву кафедри і тему; прізвище, ім’я, групу і курс виконавця; місто і рік виконання. Наступна, друга сторінка повинна містити назву теми і план роботи з вказівкою сторінок, на яких розпочинається висвітлення того чи іншого питання. Починаючи з третьої сторінки розпочинається викладення змісту роботи. Структурно зміст курсової роботи має складатися із вступу, основної частини, висновків і списку використаної літератури. Допускається наявність додатків у вигляді схем, таблиць та інших наочних чи ілюстративних матеріалів за обраною темою. Остання сторінка курсової роботи повинна містити дату завершення роботи над темою і підпис автора.

Робота має бути виконана чітко й акуратно, оформлена охайно. Не слід зловживати кольоровим оформленням роботи (візерунки, малюнки тощо). Усі сторінки роботи мають бути добре скріплені. Для скріплення робіт, виконаних на комп’ютері або в рукописному вигляді на форматних листах А4, рекомендується використання скорозшивачів.

Курсова робота подається на рецензування до кафедри гуманітарних та фундаментальних юридичних дисциплін і реєструється у спеціальному журналі. Перевірена робота повинна мати рецензію викладача кафедри. Негативна рецензія зобов’язує слухача переробити роботу згідно із зауваженнями, сформульованими у рецензії. Доопрацьована робота повинна знову надійти на перевірку. Позитивна рецензія дає право на захист роботи. При захисті курсової роботи оцінюється її зміст, ступінь самостійності виконання, вміння обґрунтовувати основні положення роботи та зроблені в ній узагальнення. Оцінка за роботу вноситься у відомість та залікову книжку слухача.
^ VI. Тематика курсових робіт

за денною формою навчання

  1. Конституційно-правовий статус політичних партій в Україні.

  2. Референдум як найвища форма безпосередньої демократії в Україні.

  3. Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади.

  4. Конституційно-правовий статус Президента України.

  5. Кабінет Міністрів України як вищий орган в системі органів виконавчої влади.

  6. Конституційний контроль в Україні.



Тема № 1. конституційно-правовий статус політичних партій в україні

План:

1. Поняття, функції та види політичних партій.

2. Порядок створення політичних партій в Україні.

3. Права та обов’язки політичних партій в Україні.

4. Юридична відповідальність політичних партій та їх учасників.
Список рекомендованої літератури:

  1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст.141.

  2. Закон України „Про політичні партії в Україні” від 5 квітня 2001 р. № 2365-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. №23. – Ст.118.

  3. Закон України „Про вибори народних депутатів України” від 17 листопада 2011р. № 4061-VІ // Відомості Верховної Ради України. – 2012 – № 10-11. – Ст.473.

  4. Закон України „Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” від 6 квітня 2004 р. № 1667-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 30-31. – Ст.382.

  5. Закон України “ Про регламент Верховної Ради України” від 10 лютого 2012 р. № 1861-VІ // Відомості Верховної Ради України. – 2012. – № 14-15, №15-16 – Ст. 133.

  6. Рішення Конституційного Суду України від 12 червня 2007 р. № 2-рп/2007 (справа про утворення політичних партій в Україні) // Офіційний вісник України. – 2007. – № 54. –Ст.2183.

  7. Рішення Конституційного Суду України від 16 жовтня 2007 р. № 9-рп/2007 (справа про утворення та реєстрацію партійних організацій) // Офіційний вісник України. – 2007. – № 80. – Ст.2980.

  8. Аніпчук Ф. Форми правового забезпечення діяльності політичних партій в Україні // Право України. – 2000. – № 2. – С.95-97.

  9. Гейда О.В. Поняття політичної партії як правового інституту та її ознаки // Вісник Національного ун-ту внутрішніх справ. – 2002. – № 18. – С.306-309.

  10. Громадські об’єднання в Україні: Навч. посібник / За ред. В.М. Бесчастного. – К.: Знання, 2007.

  11. Грудницька С. Щодо питання про напрями розвитку законодавства про об’єднання // Право України. – 1998. – № 11. – С.40-42.

  12. Кафарський В. Правова регламентація парламентської діяльності політичної партії // Право України. – 2006. – №2. – С. 3-8.

  13. Конституція України. Науково-практичний коментар / редкол.: В. Я. Тацій (голова редкол.), О. В. Петришин (відп. секретар), Ю. Г. Барабаш та ін.; Нац. акад. прав. наук України. – 2-ге вид., переробл. і допов.– Х. : Право, 2011. – 1128 с.

  14. Конституційне право України: підручник / П. П. Шляхтун. - К. : Освіта України, 2010.

  15. Кормич Л.І., Шелест Д.С. Громадські об’єднання та політичні партії сучасної України. – К.: АВРІО, 2004.

  16. Примуш М. Політико-правове регулювання діяльності політичних партій. – Донецьк, 2001.

  17. Хімченко О.Г. Політичні партії і виборчий процес в умовах розбудови демократичного суспільства: Навч. посібник. – К.: Професіонал, 2006.


Методичні рекомендації:

У межах даної теми студенти мають сформувати цілісне уявлення про статус політичних партій як суб’єкта конституційно-правових відносин, дослідити порядок їх створення та діяльності, характер взаємовідносин з органами державної влади та місцевого самоврядування.

Відповідь на перше питання плану має розпочинатися з визначення поняття політичної партії, переліку її сутнісних ознак та видового розмаїття. Слід відмежувати політичні партії від інших громадських формувань, зокрема від громадських організацій, органів самоорганізації населення тощо. Особливу увагу слід звернути на перелік об’єднань громадян (а відповідно, й політичних партій), створення та діяльність яких в Україні забороняється, вказати причини відповідних обмежень права на об’єднання.

Відповіді на наступні питання плану мають спиратися на аналіз чинного Закону України „Про політичні партії в Україні” 2001 р. Необхідно вказати порядок створення політичних партій, юридичні вимоги до їх засновників та учасників, права та обов’язки політичних партій, визначити характер стосунків політичних партій з органами публічної влади, розкрити види юридичної відповідальності політичних партій, їх засновників та учасників. Особливу увагу слід приділити ролі партій у виборчому процесі та структуруванні представницьких органів публічної влади. При цьому слід звернутися до виборчого законодавства України.

Тема № 2. референдумИ в україні
План:

1. Поняття та юридична природа референдуму. Роль референдуму в здійсненні народовладдя в Україні.

2. Види та предмет референдумів в Україні.

3. Порядок підготовки і проведення референдумів в Україні.

4. Юридичні наслідки проведення референдумів.
Список рекомендованої літератури:

  1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст.141.

  2. Закон України „Про всеукраїнський та місцеві референдуми” від 3 липня 1991 р. № 1286-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 33.

  3. Закон України „Про Центральну виборчу комісію” від 30 червня 2004 р. № 1932-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 36. – Ст.448.

  4. Закон України „Про вибори народних депутатів України” від 17 листопада 2011р. № 4061-VІ // Відомості Верховної Ради України. – 2012 – № 10-11. – Ст.473.

  5. Закон України „Про державний реєстр виборців” від 22 лютого 2007р. №698-V // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – № 20. – Ст. 282. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – №24.

  6. Барабаш Ю. Г. Установча влада Українського народу — конституційний феномен // Влада в Україні : шляхи до ефективності / ред. рада : О. Д. Святоцький (голова)та ін. — К., 2010. — С. 312–322.

  7. Конституція України. Науково-практичний коментар / редкол.: В. Я. Тацій (голова редкол.), О. В. Петришин (відп. секретар), Ю. Г. Барабаш та ін.; Нац. акад. прав. наук України. – 2-ге вид., переробл. і допов.– Х. : Право, 2011. – 1128 с.

  8. Конституційно-правові засади становлення української державності: Монографія / За ред. В.Я. Тація, Ю.М. Тодики. – Х.: Право, 2003.

  9. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навч. посіб. – 6-е вид. – К.: Атіка, 2009.

  10. Колодій А., Копейчиков В., Цвік М. Народовладдя як основа представницької демократії // Українське право. –1995. – №1(2).

  11. Крутов В. Референдум – институт демократии // Народный депутат. – 1991. – № 4.

  12. Лучин В.О. Референдум и развитие социалистического самоуправления народа // Сов. государство и право. – 1986. – № 12.

  13. Цвік М.В. Взаємодія законодавчої, виконавчої гілок влади та референдуму в системі народовладдя // Вісник Академії правових наук. – 1995. – № 3.

  14. Книгін К. Референдум в Україні - головний прояв безпосередньої демократії // Вісник Академії правових наук. – 2001. – № 2. – С. 227-231.

  15. Кривенко Л. Конституційні основи референдуму. Проблеми демократизації // Віче. – 2001. – № 2. – С.78-95.

  16. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Референдне право України: Навчальний посібник. – К.: Ліра-К, 2006.

  17. Шаповал В. Основний Закон України і референдум: до питання про "стабільність" Конституції // Право України . – 2000. – № 2. – С.3-6.

  18. Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні: Проблеми теорії і практики / За ред. В.Ф. Погорілка. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001.


Методичні рекомендації:

У межах даної теми необхідно розкрити сутність та юридичну природу референдуму як вищої форми безпосередньої демократії в Україні, з’ясувати його значення для реалізації народного суверенітету.

Розкриваючи перше питання плану, необхідно навести визначення референдуму, що містяться в чинному законодавстві та науковій літературі, з’ясувати його відмінність від інших форм безпосередньої демократії. Важливо акцентувати увагу на тому, чому саме референдум вважається найвищою формою безпосередньої демократії та в чому полягає його значення для розвитку демократичних процесів у нашій державі. Відповідь на друге питання плану передбачає здійснення класифікації референдумів за різними критеріями, з’ясування кола питань, які можуть бути предметом того чи іншого виду референдумів. При цьому важливо акцентувати увагу на тому, що визнання народу сувереном не означає його можливості вирішувати будь-яке питання шляхом референдуму. Необхідно аргументувати, чому деякі питання за чинною Конституцією та Законом „Про всеукраїнський та місцеві референдуми” виведено за межі референдумів, а деякі, навпаки, можуть бути вирішені тільки референдумом. Третє питання плану передбачає з’ясування змісту та послідовності основних стадій референдарного процесу. При цьому слід звернути увагу на процедуру ініціювання та призначення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою та референдуму щодо внесення змін до Конституції України. Необхідно також розкрити роль комісій з підготовки і проведення референдуму, порядок їх формування та діяльності, функції та компетенцію. Варто також відзначити, що існує декілька досить важливих моментів, які істотно відрізняють цей процес від виборчого процесу.

Заключне питання плану передбачає з’ясування того, які юридичні наслідки тягне за собою проведення референдуму, зокрема: в якому випадку референдум визнається таким, що відбувся; скільки потрібно голосів для схвалення рішення; яким чином змінюється закон, прийнятий референдумом тощо. Особливу увагу слід звернути на відмінність юридичних наслідків нормативного і консультативного референдумів.
Тема № 3. верховна рада україни як єдиний орган законодавчої влади
План:

1. Порядок формування Верховної Ради України.

2. Структура Верховної Ради України.

3. Функції та повноваження Верховної Ради України.

4. Законодавчий процес в Україні.
Список рекомендованої літератури:


  1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст.141.

  2. Закон України „Про Центральну виборчу комісію” від 30 червня 2004 р. № 1932-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 36. – Ст.448.

  3. Закон України „Про вибори народних депутатів України” від 17 листопада 2011р. № 4061-VІ // Відомості Верховної Ради України. – 2012 – № 10-11. – Ст.473.

  4. Закон України „Про політичні партії в Україні” від 5 квітня 2001 р. № 2365-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. №23. – Ст.118.

  5. Закон України “Про статус народного депутата України” від 17 листопада 1992 р. № 2790-XII // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 42.

  6. Закон України „Про комітети Верховної Ради України” від 4 квітня 1995 р. № 116/95-ВР // Голос України. ­–1995. - №19- Ст. 134.

  7. Закон України “ Про регламент Верховної Ради України” від 10 лютого 2012 р. № 1861-VІ // Відомості Верховної Ради України. – 2012. – № 14-15, №15-16 – Ст. 133.

  8. Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” від 23 грудня 1997 р. № 776/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 20. – Ст.99.

  9. Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 р. № 17-рп/2002 (справа щодо повноважності Верховної Ради України) // Офіційний вісник України. –2002. – № 44. – Ст. 2045.

  10. Рішення Конституційного Суду України від 19 травня 2004 р. № 11-рп/2004 (справа про умови дострокового припинення повноважень Верховної Ради України) // Офіційний вісник України. – 2004. – № 22. – Ст.1515.

  11. Барабаш Ю.Г. Парламентський контроль в Україні (конституційно-правовий аспект): Монографія. – Х.: Легас, 2004.

  12. Конституція України. Науково-практичний коментар / редкол.: В. Я. Тацій (голова редкол.), О. В. Петришин (відп. секретар), Ю. Г. Барабаш та ін.; Нац. акад. прав. наук України. – 2-ге вид., переробл. і допов.– Х. : Право, 2011. – 1128 с.

  13. Конституційно-правові засади становлення української державності: Монографія / За ред. В.Я. Тація, Ю.М. Тодики. – Х.: Право, 2003.

  14. Майданник О. Питання теорії функцій Парламенту України // Вісник Конституційного Суду України. – 2006. – №1. – С. 81-88.

  15. Марцеляк О.В. Комітети Верховної Ради України: система, структура та роль у здійсненні основних функцій парламенту // Право і безпека. – 2005. – Т.4. – № 4. – С.7-10.

  16. Мильчакова О.В. Законодательный процесс в парламенте Украины // Конституционное и муниципальное право. – 2004. – № 5. – С.43-48.

  17. Органи державної влади України / За ред. В.Ф. Погорілка: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, 2002.

  18. Парламентське право України: Навч. посібник / За ред. О.Н. Ярмиша. – Х.: ХНУВС, 2007.

  19. Перерва Ю.М. Законотворчість як вид правотворчої діяльності // Право і безпека. – 2005. – №4’4. – С.27-30.

  20. Перерва Ю.М. Попереднє опрацювання законопроектів у комітетах Верховної Ради України // Держава і право: Зб. наук. праць. – Вип.31. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, 2006. – С.103-110.

  21. Приходько Х. В. Конституційне процесуальне право: деякі термінологічні аспекти аксіологічно-понятійного апарату / Х. В. Приходько // Бюлетень Міністерства юстиції України. —2008. —№ 1.

  22. Приходько Х. Конституційний процес як самостійний вид юридичного процесу / Х. Приходько // Право України. —2008. —№ 6.

  23. Совгиря О.В. Правовий статус парламентської опозиції: Навч. посібник. – К.: Центр навч. літ-ри, 2006.

  24. Фрицький Ю. Пропорційна система виборів до Верховної Ради України - оціночний аспект // Право України. – 2006. – №4. – С. 104-107.

Методичні рекомендації :

Відповідь на перше питання плану передбачає аналіз чинного Закону України “Про вибори народних депутатів України”. Слід вказати види виборів народних депутатів, за якою виборчою системою вони проводяться, хто має право висувати кандидатів у народні депутати тощо. Особливу увагу слід приділити порядку розподілу депутатських мандатів та порядку набуття повноважень народними депутатами України.

Розкриваючи друге питання плану, слід визначити перелік структурних підрозділів Верховної Ради України, коротко характеризуючи статус і призначення кожного з них. Особливу увагу слід приділити визначенню функціонального механізму Верховної Ради України.

Висвітлення третього питання плану передбачає визначення прерогативних, предметних та інструментальних функцій Верховної Ради України, а також похідних від них повноважень. При цьому варто звернутися не тільки до Конституції України, але й до галузевого законодавства.

Останнє питання плану має бути розкрите на основі чинного Регламенту Верховної Ради України. При цьому слід звернути увагу на зміст основних стадій законодавчого процесу та склад їх учасників.

Тема № 4. конституційно-правовий статус

президента україни
План:

1. Порядок обрання та інавгурація Президента України.

2. Функції та повноваження Президента України.

3. Підстави та порядок дострокового припинення повноважень Президента України.

4. Допоміжні органи при Президентові України.
^ МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ:

У межах даної теми слід висвітлити роль і місце Президента України в державному механізмі Української держави. Необхідно мати на увазі, що у напівпрезидентській республіці, якою є Україна, Президент поєднує функції глави держави, верховного головнокомандувача збройних сил і керівника зовнішньополітичної діяльності.

Відповідь на перше питання плану передбачає аналіз чинного Закону України „Про вибори Президента України”. Слід вказати види виборів глави держави, за якою виборчою системою вони проводяться, які вимоги ставляться до кандидатів на цю посаду, хто має право висувати кандидатів у Президенти України тощо. Обов’язково треба вказати, скільки голосів виборців має обрати кандидат у Президенти України, щоб бути обраним на цю посаду, та в яких випадках проводиться повторне голосування. Особливу увагу слід приділити порядку набуття повноважень новообраним Президентом України, процедурі інавгурації.

Висвітлення другого питання плану передбачає визначення прерогативних, предметних та інструментальних функцій Президента України, а також похідних від них повноважень. При цьому варто звернутися не тільки до Конституції України, але й до галузевого законодавства. Необхідно виокремити повноваження Президента України як глави держави, Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України та керівника зовнішньополітичної діяльності.

Третє питання плану вимагає аналізу ст.ст.108-111 Конституції України. Особливу увагу слід приділити підставам та порядку усунення Президента України з посади в порядку імпічменту. При цьому слід мати на увазі, що перелік підстав дострокового припинення повноважень Президента України, передбачений у ст.108 Конституції, є вичерпним. Варто звернути увагу на роль Верховної Ради України, Верховного Суду України та Конституційного Суду України у процедурі дострокового припинення повноважень глави держави.

Останнє питання плану слід розкривати з урахуванням того, що Президент України є одноосібним органом державної влади, а обсяг його функцій та повноважень вельми значний. Особливу увагу слід приділити з’ясуванню статусу Адміністрації Президента України та Ради національної безпеки та борони України як провідним елементам апарату глави держави. Необхідно навести перелік допоміжних органів при Президентові України, здійснити їх класифікацію, надати загальну характеристику їх правового статусу. При цьому слід мати на увазі, що допоміжні органи при главі Української держави не є органами влади, не є самостійними, а лише сприяють належному виконанню Президентом його широких функцій та повноважень.
Список рекомендованої літератури:

  1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст.141.

  2. Закон України „Про вибори Президента України” від 5 березня 1999 р. № 474-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - №14. – Ст.81

  3. Закон України “Про Раду національної безпеки і оборони України” від 5 березня 1998 р. № 183/98-ВР// Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 35. – Ст.237.

  4. Закон України „Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996 р. № 422/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 49. – Ст.272.

  5. Закон України “Про місцеві державні адміністрації” від 9 квітня 1999 р. № 586-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 20-21.

  6. Закон України “Про Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим” від 2 березня 2000 р. № 1524-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 21. – Ст.158.

  7. Указ Президента України “Про систему центральних органів виконавчої влади ” від 15 грудня 1999 р. № 1572/99 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 50.

  8. Указ Президента України “Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади ” від 09 рудня 2010 р. №1085/2010 // Офіційний сайт Верховної Ради України. Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1085/2010

  9. Рішення Конституційного Суду України від 10 грудня 2003 р. № 19-рп/2003 (справа щодо недоторканності та імпічменту Президента України) // Офіційний вісник України. –2003. – № 51. – Том 1. – Ст. 2704.

  10. Агафонов С. Правовий статус Президента України // Право України. - 2000. – № 9. – С.24-26.

  11. Конституційне право України: Підручник / За ред. Ю.М. Тодики, В.С. Журавського. – К.: Ін Юре, 2003.

  12. Конституційно-правові засади становлення української державності: Монографія / За ред. В.Я. Тація, Ю.М. Тодики. – Х.: Право, 2003.

  13. Конституція України: Науково-практичний коментар / Ред. кол.: В.Я. Тацій, Ю.П. Битяк, Ю.М. Грошевой та ін. – Х.: Право; К.: Ін Юре, 2003.

  14. Кравченко А.В. Історія інституту президента // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2005. – №7. – С. 102-107.

  15. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навч. посіб. – 6-е вид. – К.: Атіка, 2007.

  16. Кудряченко А.І. Місце інституту президентства в контексті оновлення політичної системи України // Стратегічні пріоритети. – 2006. - №1. – С.5-10

  17. Органи державної влади України / За ред. В.Ф. Погорілка: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, 2002.

  18. Савчин М. Президент України у конституційній системі: забезпечення континуїтету та належного функціонування публічної влади главою держави // Вісник Академії правових наук України. – 2005. – №3. – С.65-75.

  19. Серьогіна С.Г. Гарантії діяльності Президента України // Проблеми законності: Респ. міжвід. наук. зб. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2000. – Вип.44. – С.136-142.

  20. Серьогіна С.Г. Теоретично-правові та організаційні засади функціонування інституту президентства в Україні: Монографія. – Х.: Ксилон, 2001.

  21. Серьогіна С.Г. Функції Президента України // Проблеми законності: Респ. міжвід. наук. зб. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 1998. – Вип.34. – С.54-59.

  22. Тодыка Ю.Н., Яворский В.Д. Президент Украины: конституционно-правовой статус: Монография. – Х.: Факт, 1999.


Тема № 5. Кабінет міністрів як вищий орган в ситемі органів виконавчої влади

План:

1. Політико-правова роль Уряду в державному механізмі України.

2. Порядок формування, структура, принципи організації та діяльності Кабінету Міністрів України.

3. Функції та компетенція Кабінету Міністрів України.

4. Порядок роботи Кабінету Міністрів України.
Список рекомендованої літератури:

  1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст.141.

  2. Закон України „Про Кабінет Міністрів України” від 07 жовтня 2010 р. № 2591-VІ // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 9. – Ст.58.

  3. Указ Президента України “Про систему центральних органів виконавчої влади ” від 15 грудня 1999 р. № 1572/99 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 50.

  4. Указ Президента України “Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади ” від 09 рудня 2010 р. №1085/2010 // Офіційний сайт Верховної Ради України. Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1085/2010

  5. Постанова Кабінету Міністрів України Деякі питання упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади від 17 січня 2011 р. № 20// Офіційний сайт Верховної Ради України. Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/20-2011-%D0%BF

  6. Постанова Кабінету Міністрів України „Про функціональні повноваження Прем’єр-міністра України, Першого віце-прем’єр-міністра, віце-прем’єр-міністрів України та Міністра Кабінету Міністрів України” від 4 вересня 2006 р. № 1269 // Офіційний вісник України. – 2006. – № 36. – Ст.2497.

  7. Дахова І.І. Поняття компетенції Кабінету Міністрів України // Право і безпека. – 2003. – Т.2. – № 1. – С.16-19.

  8. Журавський В.С., Серьогін В.О., Ярмиш О.Н. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні: Підручник. – К.: Ін Юре, 2003.

  9. Кафарський В. Кабінет Міністрів України: проблеми формування в нових політико-правових умовах // Право України. – 2006. – №8. – С.3-8.

  10. Коментар до Конституції України / Ред. кол.: В.Ф. Опришко (голова), Л.Є. Горьовий, М.І. Корнієнко та ін. – К.: Ін-т зак-ства Верх. Ради України, 1996.

  11. Конституційне право України: Підручник / За ред. Ю.М. Тодики, В.С. Журавського. – К.: Ін Юре, 2003.

  12. Конституційно-правові засади становлення української державності: Монографія / За ред. В.Я. Тація, Ю.М. Тодики. – Х.: Право, 2003.

  13. Конституція України: Науково-практичний коментар / Ред. кол.: В.Я. Тацій, Ю.П. Битяк, Ю.М. Грошевой та ін. – Х.: Право; К.: Ін Юре, 2003.

  14. Органи державної влади України: Монографія / За ред. В.Ф. Погорілка. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, 2002.

  15. Плахотнюк Н.Г. Установча процедура в діяльності Кабінету Міністрів України: моделі, провадження, правове врегулювання // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2005. – №7. – С. 67-77.

  16. Фрицький О.Ф. Кабінет Міністрів України // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. – 1996 . – № 2 . – С.29-34.

  17. Чикурлій С.О. Конституційно-правові аспекти організаційно-правових форм діяльності Кабінету Міністрів України // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. – №9. – С.115-126.

  18. Чорноус В. Виконавча влада в Україні: перехід від біцефалізму до моноцентризму // Вісник державної служби України. – 2005. – №4. – С.20-23


Методичні рекомендації:

Викладення теми доцільно розпочати із загальної характеристики правового статусу Кабінету Міністрів України як Уряду, акцентувавши увагу на його значенні для функціонування державного механізму. Варто також зазначити характер взаємовідносин Кабінету Міністрів України з іншими вищими органами державної влади, а також органами виконавчої влади нижчого рівня. Необхідно розкрити поняття „парламентська відповідальність уряду”, висвітлити підстави та порядок дострокового припинення повноважень Кабінету Міністрів України.

Відповідаючи на друге питання плану, слід послідовно розкрити порядок формування Кабінету Міністрів України, акцентувавши увагу на ролі Президента України та парламентської більшості в цьому процесі. Необхідно також висвітлити структуру Уряду, розкрити розподіл повноважень між членами цього колегіального органу. Доцільно звернути увагу на політико-правове значення Програми діяльності уряду.

При висвітленні функцій та повноважень Кабінету Міністрів України слід виходити з того, що Уряд є колегіальним органом загальної компетенції. Необхідно класифікувати функції та повноваження Уряду, спираючись при цьому на чинний Закон України „Про Кабінет Міністрів України” та галузеве законодавство. Варто акцентувати увагу на повноваженнях уряду у сфері зовнішньої та внутрішньої політики, а також на його ролі у законодавчому та бюджетному процесі. Окремо слід розкрити повноваження Уряду в його стосунках із центральними та місцевими органами виконавчої влади.

При висвітленні останнього питання плану слід спиратися на чинний Регламент Кабінету Міністрів України. При цьому має бути розкрита роль Прем’єр-міністра України в організації роботи уряду, форми і методи роботи цього колегіального органу. Завершити відповідь доцільно характеристикою порядку проведення засідань Кабінету Міністрів України та урядових актів.
Тема № 6. конституційний контроль в україні

План:

1. Поняття конституційного контролю та конституційної юстиції.

2. Порядок формування Конституційного Суду України.

3. Функції та компетенція Конституційного Суду України.

4. Конституційно-правовий статус суддів Конституційного Суду України.

5. Конституційне провадження. Акти Конституційного Суду України.
Список рекомендованої літератури:

  1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст.141.

  2. Закон України „Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996 р. № 422/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 49. – Ст.272.

  3. Закон України „Про судоустрій і статус суддів від 07 липня 2010 р. № 2453-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 41-42, №43, №44-45. – Ст.529

  4. Закон України „Про гарантії держави щодо виконання судових рішень” від 05 червня 2012р. № 4901-VІ / Офіційний сайт Верховної Ради України. Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4901-17 .

  5. Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2000 р. № 15-рп/2000 (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) // Офіційний вісник України. –2000. – № 51. – Ст. 2226.

  6. Кириченко Ю. Конституційний Суд України як обов’язковий учасник процесу внесення змін до Конституції України // Вісник Конституційного Суду України. – 2006. – №1. – С. 76-80.

  7. Козюбра М.І. Принцип верховенства права і конституційна юрисдикція // Вісник Конституційного Суду України. – 2000. – № 4. – С.29-32.

  8. Конституційний Суд України у цифрах: (1996-2005 рр.) // Вісник Конституційного Суду України. – 2005. – №4. – С.18-19.

  9. Конституція України. Науково-практичний коментар / редкол.: В. Я. Тацій (голова редкол.), О. В. Петришин (відп. секретар), Ю. Г. Барабаш та ін.; Нац. акад. прав. наук України. – 2-ге вид., переробл. і допов.– Х. : Право, 2011. – 1128 с.

  10. Кукурудза Р. Межі обов’язковості актів Конституційного Суду України за колом осіб, у часі та просторі // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 4. – С.49-52.

  11. Пелих Н. Конституційний Суд – гарант конституційного ладу в Україні // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – №3. – С. 37-39

  12. Савенко М. Конституційний Суд і омбудсмен у державному механізмі захисту прав та свобод людини і громадянина // Вісник Конституційного Суду України. – 2000. – № 1. – С.68-84

  13. Селівон М. Конституційний Суд України: дев’ятиріччя діяльності // Вісник Конституційного Суду України. – 2005. – №4. – С. 3-17.

  14. Скомороха В. Конституційний Суд України: досвід і проблеми // Право України. – 1999. – № 1. – С.8-13.

  15. Тесленко М.В. Конституційна юрисдикція в Україні: Навч. посібник. – К.: Шк., 2003.

  16. Тимченко І. Конституційна юстиція в Україні – становлення і розвиток // Вісник Академії правових наук України: Право. – Харків, 2003. – Вип.2 (33) – 3 (34). – С.272-287.

  17. Тихий В. Основні повноваження Конституційного Суду України // Вісник Академії правових наук України: Право. – Харків, 2003. – Вип.2 (33) – 3 (34). – С.287-301.

Методичні рекомендації:

При написанні роботи в першу чергу необхідно визначити поняття конституційного контролю, виявити його основні загальні риси. Розкрити роль конституційної юстиції у розбудові та функціонуванні правової держави.

Спираючись на матеріали періодичної преси та зміст рекомендованої наукової літератури дослідити процес становлення конституційної юстиції в Україні та проблеми, що постають на цьому шляху. При розгляді теми слід всебічно проаналізувати світовий досвід функціонування конституційної юстиції та її основні системи у сучасному світі.

Розглядаючи третє питання, слід визначити статус Конституційного Суду України та його завдання, розкрити основні принципи його організації та діяльності. Вказати склад Конституційного Суду та порядок його формування за діючим законодавством.

Звернути увагу на зміст повноважень Конституційного Суду України та підстави визнання правових актів неконституційними.

Далі треба дати характеристику правового статусу суддів Конституційного Суду, спираючись на положення чинного Закону України “Про Конституційний Суд України”. Звернути увагу на підстави припинення повноважень суддів Конституційного Суду України та гарантії їх діяльності.

При висвітленні останнього питання теми треба звернути увагу на те, що особливістю Закону України “Про Конституційний Суд України” є наявність у ньому значної кількості процесуальних норм, покликаних якомога детальніше регламентувати конституційне судочинство.