asyan.org
добавить свой файл
1
Національна академія наук України

Київський університет права

Залікова робота

тема: Юридична практика

Виконали

Студентки ІІ курсу

Групи ПБ - 24

Бойко Олександра

Алєксєєнко Владислава


Київ – 2011

ПЛАН

Вступ.
1.Історія розвитку юридичної практичної діяльності.

2. Поняття і загальна характеристика юридичної практики.
Висновок.
Список використаної літератури.

Вступ

Життя складне, а жити – це ще більш складніша робота. Щоб досягти чогось у житті, яке нам дається один раз, потрібно докласти величезну кількість зусиль, годин, надій, щоб залишити хоч незначний слід у світі. У кожної людини хоч раз у житті поставало питання, яку вибрати дорогу у майбутнє. Хтось вибрав лікувати людей, хтось їх малювати, інші будуватимуть для них щось, а хтось буде налагоджувати їх життя, але всі вчаться, працюють заради користі нас же самих. Моїм таким шляхом стала юридично-правова наука. Окрім того що потрібно вкласти зусилля, щоб вивчити, осмислити та розуміти теорію цієї науки, що започаткована багато тисячоліть тому, потрібно вміти влучно використовувати свої знання на практиці. Це і називається юридичною практикою, що є темою моєї курсової роботи.

В цій роботі розглянуті питання юридичної практики, її видів та значення в правозастосовчій діяльності, як одного з розділів науки теорії держави і права.

Теорія держави і права є основою всього пласту юридичних наук. Розділ юридичної практики вивчає право в динаміці, його дію. Тому це дуже важлива тема, без розуміння якої неможлива діяльність жодного юриста.

Ця робота написана з використанням історичного і теоретичного матеріалу, з залученням наукових статей за останні роки. Я приділю окрему увагу етиці, культурі юристів; зупинюсь на видах юридичної практики, та, головне, - розкрию її значення у правозастосовчій діяльності.

Юридична практика є частиною юридичної діяльності.

За Юридичною енциклопедією1 юридична практика - це правотворча, правоохоронна і право реалізаційна діяльність суб’єктів права та сукупність напрацьованого ними практичного досвіду. Включає у собі діяльність державних органів і професійних юристів та її результати.

Наявні в правознавстві погляди на визначення юридичної практики можна об`єднати в три групи2:

  • Ті, які ототожнюють практику з юридичною діяльністю (автори такого підходу І.Я.Дюрягін, В.П.Казимирчук, Ю.І.Гревцов);

  • Ті, які намагаючись відмежувати юридичну практику від юридичної діяльності та представити її в якості самостійного явища, відносять до неї тільки окремі результати, об’єктований досвід правової діяльності (автори такого підходу С.С. Алексєєв, С.І.Вільнянський та інші);

  • Ті, коли будь-який вид юридичної практики розглядається в нерозривній єдності правової діяльності та сформованого на її основі соціально-правового досвіду (серед авторів такого підходу В.К. Бабаєв, В.І.Леушин, В.П.Реутов).

Помилковість поглядів перших двох груп полягає в тому, що: в першому випадку з практики виключається такий її важливий елемент як юридичний досвід, а в другому випадку наявна інша крайність – результати діяльності, об`єктований досвід відриваються протиставляться самому процесу діяльності та не враховується той факт, що практичні зміни суспільного життя відбуваються не тільки за допомогою рішень та положень, що відображають підсумкову сторону юридичної діяльності, але і безпосередньо під час такої діяльності, при здійсненні організаційно-конструктивних правових дій та операцій.

Що стосується третьої групи поглядів, то вони дозволяють точніше встановити природу юридичної практики та основні елементи її структури, правильніше відобразити діалектику минулої (ретроспективної), теперішньої (актуальної) та майбутньої юридичної діяльності, зрозуміти значення соціально-правового досвіду в механізмі правового регулювання. Цей досвід, як найважливіший компонент практики являє собою колективну, над особову, соціально-правову пам`ять, що забезпечує накопичення, систематизацію, збереження та передачу інформації (знань, вміння, оцінки, підходів....), що дозволяє фіксувати та відтворювати весь процес діяльності або окремі його фрагменти. Без соціально-правового досвіду (пам`яті) неможлива ефективна правотворчість та тлумачення, конкретизація та правозастосування, систематизація та відтворення прогалин в праві.

Таким чином, юридична практика – це діяльність компетентних суб`єктів по створенню (тлумаченню, застосуванню,...) юридичних приписів, взята в поєднанні з накопиченим соціально-правовим досвідом. http://www.pravo.vuzlib.net/book_z953_page_6.html

Особливе значення на теперішній час набувають питання удосконалення юридичної практики, як частини правозастосовчої практики, оскільки саме з її допомогою формується нормативно-правова база радикально нового економічного, політичного та іншого перетворення українського суспільства як незалежної правової держави, вводяться в правову систему якісно нові засоби, форми і методи юридичного впливу на процеси, які відбуваються в Україні.

Правозастосування — це рішення конкретної справи, життєвого випадку, визначеної правової ситуації у багатогранній повсякденній юридичній практиці. Це “додаток” закону, загальних правових норм до конкретних осіб, конкретним обставинам. Дії правозастосовця чи особи відповідного органу спрямовані на те, щоб розвиток відносин між людьми і їхніми формуваннями йшло в руслі закону. http://readbookz.com/book/176/5871.html

1. Історія розвитку юридичної практичної діяльності.

Юридична діяльність – це різновид соціальної діяльності, що здійснюється в особливому суспільстві юристами-фахівцями з метою отримання правового результату, задоволення законних потреб та інтересів соціальних суб’єктів відповідно до вимог права.3 http://ua.textreferat.com/referat-6468.html

Соціальне походження юридичної роботи дає можливість говорити про її об’єктивну необхідність та практичне значення, завдяки чому суспільство задовольняє цілу низку потреб та інтересів, які ґрунтуються на праві.

Юридична діяльність спрямована на право, здійснюється за допомогою правових засобів, регулюється правовими нормами, тягне за собою правові наслідки, оцінює соціальні явища з погляду права і оцінюється правом.

Знання права для юриста є професійним обов`язком.



Найбільш важливі риси юридичної діяльності наступні :http://pidruchniki.ws/14940807/pravo/osnovni_oznaki_yuridichnoyi_praktichnoyi_diyalnosti

  • Юридична діяльність здійснюється у сфері права.

Наявність права передбачає наявність юридичної діяльності, яка й забезпечує функціонування права, тобто його дію. У разі відсутності права, юридична робота втрачає свої об’єкт впливу та основний інструментарій. Сферою права є всі структурні види, де є вплив права;

  • Юридичну діяльність здійснюють юристи-фахівці на професійній основі.

У сфері юридичної діяльності працюють спеціалісти-професіонали, які володіють спеціалізованими правовими знаннями, відповідними навичками роботи, кваліфіковано виконують свою роботу.

Завдання, що вирішуються в ході юридичної діяльності, в основному полягають у встановленні межі можливої поведінки суб’єкта, наповнені його можливості змістом, захисті сфери можливого від протиправного втручання інших суб’єктів та зобов’язанні винних до відновлення порушеної межі.

  • Юридична діяльність здійснюється у формі практичної, наукової та освітньої діяльності.

Між цими сферами спостерігається тісна взаємодія, що пояснюється єдиним походженням цих форм діяльності. Так, їх існування потрібно розглядати комплексно, виходячи зі специфіки функціонального призначення кожної окремої взятої форми.

За змістом до юридичної практики (діяльності) відноситься не тільки складання документів, консультування та участь у судовому засіданні, а й багато інших юридично значущих дій. До цього переліку можна додати: попередження, припинення та розслідування правопорушень, 4притягнення до юридичної відповідальності, виконання покарань, підготовка та прийняття нормативно-правових актів тощо.

Щодо визначення видів юридичної діяльності, то все залежить від того, який критерій взято за основу класифікації.

Вище вже було визначено три види юридичної діяльності за основними формами її здійснення – практична, наукова, освітня.

Так, якщо конкретні життєві ситуації вирішують шляхом здійснення практичної роботи, в ході якої реалізуються права та обов’язки інших суб’єктів, вирішуються спірні ситуації, втілюється справедливість у реальне життя тощо, то підготовка фахівців-практиків для юридичної роботи можлива лише за умов здійснення освітньої форми юридичної діяльності.

У системі освіти майбутні фахівці набувають спеціалізованих знань, умінь, навичок правової роботи, формують свою правову свідомість, формально-логічне мислення.

У свою чергу, функціонування системи юридичної освіти неможливе без узагальнення юридичної практики, виявлення закономірностей, методів та форм її здійснення, без вироблення правових концепцій соціального розвитку, без формулювання окремих юридичних термінів – тобто без наукового дослідження правової дійсності, яке разом зі всією системою засобів та умов вироблення нових знань становить окремі форму та напрям юридичної діяльності.



2. Поняття і загальна характеристика юридичної практики.

Юридичну практику необхідно відрізняти від правової практики як правової діяльності та правового досвіду. Правова діяльність, за загальним правилом, здійснюється всіма суб’єктами — як юристами, так і не юристами, як на професійний, так i на непрофесійній основі. Юридична практика—це сфера діяльності лише юристiв-професiоналiв, тобто професійних знавців права щодо безпосереднього захисту прав, свобод та законних інтересів суб’єктів права (особи, держави, суспільства), надання їм допомоги у складанні правових документів, консультуванні щодо вибору найбільш оптимальних варіантів поведінки відповідно до норм права, посвідчення юридичних фактів тощо, в процесі яких забезпечується здійснення норм права .http://www.yurincom.com/ua/legal_practice/

Юридична практика складається з певних юридичних дій, які здійснюються в процесі виконання професійних функцій різними категоріями юристів (ведення юридичної справи, тлумачення правових текстів, консультування з правових питань, представництво інтересів) http://advokatua.info/index.php?o=99.

Юридична практична діяльність включає: мотив, мету, планування дій, опрацювання поточної інформації, створення моделі діяльності, прийняття рішення, безпосередні дії, перевірку результатів, корегування результатів та подальших дій або окремі рухи, операції, діяльність у цілому. Юридична практична діяльність здійснюється у прямій або опосередкованій взаємодії з іншими суб’єктами права, здійснюється для i в законних інтересах інших суб’єктів права, спрямована на їх правову поведінку.

Унікальною властивістю, тобто притаманною лише юридичній діяльності, є її юридичність5, яка відображає її природу, місце, роль і призначення в правовій сфері. Невизначеність характеристик юридичностi зумовлює виникнення низки практичних проблем і питань, зокрема, які посади повинні заміщатися тільки юристами, які види робіт є юридичними, що означає визнання роботи юридичної, які сподівання з цим пов’язані, які вимог до неї ставляться i є основою для підготовки юристів, які професійні знання, уміння і навики треба формувати в процесі навчання юристів тощо.

Існують такі основні ознаки юридичної практики http://pidruchniki.ws/14940807/pravo/osnovni_oznaki_yuridichnoyi_praktichnoyi_diyalnosti:

  • Професіоналізм – це одна з основних властивостей юридичної практики, яка багато в чому визначає її зміст та види. Професіоналізм як вимога закріплюється у відповідних нормативно-правових актах, є метою юридичного навчання, основою для визначення вимог до суб’єктів, що її здійснюють та інше6.

Поняття професіоналізму найчастіше пов’язують з професією, тобто працею, що потребує певної підготовки і є звичайно джерелом існування, що передбачає певну сукупність теоретичних знань , практичного досвіду і трудових навиків7.

  • Незалежність юридичної практики. Здійснюється в різних сферах суспільного життя, є складовою функціональних структур державних та недержавних організацій, установ, їх органів. Незалежність притаманна всім видам юридичної практики й забезпечує довіру та повагу до неї інших осіб. Незалежність юридичної практики та гарантії її забезпечення, як правило, визначаються на законодавчому рівні. Зокрема, статтею .3 „Незалежність суддів” Основного Закону «Про судоустрій та статус суддів» визначено, що судді у своїй діяльності є незалежними, нікому не підзвітні і підкоряються тільки законові. Їх гарантії встановлені в Конституції України та законах України.

  • Компетентність юридичної практики. Визначена чи закріплена законом, іншим нормативним актом сукупність професійних функцій, завдань, повноважень посадової особи або іншого суб’єкта професійної діяльності. Компетентність юриста означає наявність правових та інших спеціальних знань, навичок та вмінь, професійного досвіду, які набуваються внаслідок професійної підготовки та здійснення професійної діяльності. Некомпетентно розглянута юридична справа може поставити під загрозу інтереси клієнта, тому юрист не може займатись справою, якою, як він знає або повинен знати, не компетентний займатись.

  • Повага та не порушення прав, свобод та законних інтересів інших суб’єктів – це є одним із найважливіших стандартів діяльності правоохоронних органів, які застосовують заходи примусу, здійснюють оперативно-розшукову діяльність. Ці положення закріплені в Законі України від 20.12.1990 року № 565 – XII „Про міліцію”http://www.yablonsky.com.ua/Z0565_1990.htm , в Законі України 25.02.1992 року № 2229-XII „Про службу безпеки України” http://www.yablonsky.com.ua/Z2229_1992.htm ; ст..55,56 Конституції України http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=254%EA%2F96%2D%E2%F0, де гарантується право кожної особи.

  • Конфліктність. Конфлікт - зіткнення протилежних сторін, думок, інтересів, суб’єктів або зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, думок чи суб’єктів взаємодії. Конфлікт виникає у процесі здійснення юридичної практики, тому що юристи представляють, захищають, забезпечують права однієї сторони щодо прав чи обов’язків іншої, а правопорушення, спір щодо права є конфліктами за своєю сутністю.

  • Інформативність. Вся юридична практика здійснюється на підставах її інформативної насиченості із застосуванням принципу гласності захисту прав, свобод та законних інтересів суб’єктів права, представництва їх інтересів, надання юридичних послуг з консультування суб’єктів права та юридичних обов’язків, відповідних вимог нормативно-правових актів. Юридична практика безпосередньо пов’язана з організацією збирання, обробки, збереження, обліку та упорядкування інформації. Право на інформацію охороняється законом, на підставах статті.45 „Охорона права на інформацію”, статті 46 „Неприпустимість зловживання правом на інформацію” Закону України від 02.10.1992 року № 2657 -XII „Про інформацію” http://www.libr.dp.ua/misc/law_04.html.

  • Гласність – це відкритість, „прозорість”, об’єктивність, повнота інформації щодо юридичної практики. Громадськість, кожен член суспільства мають право знати, що загрожує їх безпеці, правам та свободам, які заходи, спрямовані на їх забезпечення, вживаються.

  • Конфіденційність. Конфіденційна інформація клієнта має бути захищена від розголошення. Конфіденційність інформації про особу закріплена на конституційному рівні (стаття 32 Конституції України) і є одним із природних прав людини , не порушення та забезпеченням якого є обов’язком будь-яких інших суб’єктів. Юрист не може розкривати конфіденційну інформацію, що стосується клієнта, якщо тільки він не погоджується на це після консультації з юристом, за винятком випадків розголошень, дозволених для здійснення представництва клієнта або з метою перешкодити клієнтові скоїти злочинні дії, які, на думку юриста, можуть призвести до тяжкого злочину, чи які є необхідними для захисту юриста від необґрунтованих звинувачень у протиправних діях, пов’язаних з представництвом інтересів клієнта або протиправними діями останнього.

Характеризуючи юридичну практику необхідно враховувати наступне. Їй, як одній з різновидів соціально-історичних практик притаманні риси будь-якої практики.

Однак, будучи невід`ємною складовою загальносуспільної правової системи, юридична практика має деякі нові, зокрема соціальні властивості, що дають можливість вважати її як відносно самостійний вид практики.

При цьому, діяльність суб`єктів та учасників юридичної практики, використання ними визначених засобів та методів, порядок оформлення винесених рішень та узагальнення накопиченого досвіду, практики врегульовані, впорядковані нормативно та іншими юридичними приписами. Таким чином, обмежується суб`єктивізм та волюнтаризм учасників та забезпечується стабільність юридичної практики.

Юридична практика складає значну частину культурного надбання суспільства. Наприклад, вивчення юридичної практики Древнього Риму (законів, судових рішень …) дає уявлення не тільки щодо тих чи інших правових ситуацій, але і про економіку, і про політику цієї країни в різні періоди його розвитку, про соціальне та правове положення населення, державний та суспільний устрій.
Без розвитку юридичної практики, як самостійного виду соціальної практики неможливе було б започаткування, розвиток та функціонування цілісної правової системи суспільства взагалі. Саме така практика відіграє важливу інтегруючу роль в цій системі, пов`язуючи в одне ціле правові норми та індивідуально-конкретні приписи, суб`єктивні права та юридичні зобов`язання, правові ідеї і рішення, що приймаються на їхній основі.

Юридична практика сприяє цільовій юридичній зміні суспільного життя. Це досягається шляхом прийняття нових або зміни існуючих норм права, їх тлумачення та конкретизації, застосування та використання.

Більшість практичних дій та винесених рішень по кожному з видів юридичної практики потребують свого закріплення в чітко визначених офіційних актах - нормативних документах.

Суспільна, колективна природа юридичної практики виявляється в тому, що , по-перше, вона обумовлена іншими типами соціальної практики. По-друге, будь-яка юридична діяльність обумовлює відповідні форми співпраці між її суб`єктами та учасниками, обмін інформацією та результатами. По-третє, накопичений соціально-правовий досвід є загальним продуктом спільної діяльності.

На відміну від теоретичної (наукової) діяльності, де відпрацьовуються гіпотези, ідеї, поняття, юридична практика направлена на об`єктивно-реальну зміну сучасної дійсності. Свідомість, яка визначає будь-які практичні дії, слугує детермінантою юридичної практики. Вона присутня тут у зовнішньо вираженому, опредмеченому вигляді.

Під час здійснення юридичної практики відбуваються різноманітні матеріальні, політичні та соціальні зміни. До її особливостей слід віднести те, що юридична практика завжди породжує відповідні юридичні наслідки.

Юридична практика в тій чи іншій мірі має вплив на всі сторони життя суспільства, сприяючи розвитку процесів, що в ньому відбуваються, або призупиняючи їх. Цю методологічно важливу властивість слід мати на увазі під час формування та реалізації будь-яких планів та програм економічного, політичного, суспільного та іншого пере устрою суспільства.

Аналіз наведених рис та особливостей юридичної практики вказує на те, що вона займає відносно самостійне місце в правовій системі суспільства та відіграє значну роль в механізмі правового регулювання суспільних відносин.8



Висновки.

В цій роботі розглянуті питання юридичної практики, її видів та значення в правозастосовчій діяльності, як одного з розділів науки теорії держави і права.

Теорія держави і права є основою всього пласту юридичних наук. Розділ юридичної практики вивчає право в динаміці, його дію. Тому це дуже важлива тема, без розуміння якої неможлива діяльність жодного юриста.

Юридична практика - це діяльність юристів — професійних знавців права щодо безпосереднього захисту прав, свобод та законних інтересів суб’єктів права (особи, держави, суспільства), надання їм допомоги у складанні правових документів, консультуванні щодо вибору найбільш оптимальних варіантів поведінки відповідно до норм права, посвідчення юридичних фактів тощо, в процесі яких забезпечується здійснення норм права.

У системі освіти майбутні фахівці набувають спеціалізованих знань, умінь, навичок правової роботи, формують свою правову свідомість, формально-логічне мислення

Функціонування системи юридичної освіти неможливе без узагальнення юридичної практики, виявлення закономірностей, методів та форм її здійснення, без вироблення правових концепцій соціального розвитку, без формулювання окремих юридичних термінів – тобто без наукового дослідження правової дійсності, яке разом зі всією системою засобів та умов вироблення нових знань становить окремі форму та напрям юридичної діяльності.

Значний вплив у світову юридичну практику мали римські юристи, які дали можливість сформувати у майбутньому світську юриспруденцію. Відхід від божественних начал у римському праві знизив роль понтифiкiв як єдиних знавців права та підвищив значення світських юристів, які намагалися на відміну від понтифiкiв давати поради всім бажаючим, робити юридичні знання надбанням широкого кола осіб. Після цього юридична діяльність починає швидко розвиватись. Римське право вплинуло на формування права в Україні.

В Англії народилося прецедентне право, за яким закони хоча і не регулюють окремі області суспільних відносин, але не з'єднані в одну систему. Ті області, що не урегульовані законом, тлумачення і застосування законів визначені в загальному праві.

Загальне право - це така правова система, головним джерелом якої є судовий прецедент.

В Україні судовий прецедент не є джерелом права, але він безпосередньо впливає на її національну правову систему.

Розвиток юридичної практики, як самостійного виду соціальної практики започаткував розвиток та функціонування цілісної правової системи суспільства взагалі. Саме така практика відіграє важливу інтегруючу роль в цій системі, пов`язуючи в одне ціле правові норми та індивідуально-конкретні приписи, суб`єктивні права та юридичні зобов`язання, правові ідеї і рішення, що приймаються на їхній основі.

Юридична практика сприяє цільовій юридичній зміні суспільного життя.

Юридична практика - явище багато структурне, що включає в себе, зокрема, логічну, просторову, часову та інші структури.

Основоположними елементами змісту юридичної діяльності виступають її об`єкти, суб`єкти та учасники, юридичні дії та операції, засоби і способи їх здійснення, прийняті рішення та результати дій.

Головне місце серед взаємозв`язків та відносин юридичної практики займають правові відносини, які з огляду на свою нормативну визначеність, персоніфікованість, гарантованість в кожній соціально-правовій ситуації, визначають індивідуалізовану право чинність та обов`язки, конкретну спрямованість дій суб’єктів та учасників юридичної практики

Існують різні види юридичної практики.

За змістом юридичної роботи, у межах поняття юридичної практики слід виокремлювати певні напрями її здійснення: суддівську (судову), прокурорську, слідчу, консультативну та ін.

Суддівська діяльність. Відповідно до Конституції, правосуддя в Україні здійснюється виключно судом. Судові рішення приймаються від імені держави, судді є носіями судової влади в Україні й ця діяльність здійснюється лише у сфері публічного інтересу.

Прокурорська діяльність. Робота органів прокуратури, отже і прокурорська діяльність, незважаючи на її загальний характер, здійснюється за окремими напрямами, що закріплюється в законодавстві як функції прокуратури та дає можливість уявити масштабність вищого нагляду. Реагування працівників прокуратури на факти порушення закону здійснюється у певних процесуальних формах та документах, серед яких розрізняють протести, приписи, подання, постанови, що видаються та вносяться до органів, посадових осіб залежно від характеру порушення.

Слідча діяльність. Основним завданням слідства є розкриття злочину . В ході вирішення цього завдання, вирішують ще цілу низку інших завдань, передбачених кримінальним законом. Слідчий - це спеціальний юрист, працівник спеціального відомства, який у встановленому законом порядку здійснює досудове розслідування кримінальних справ для їх подальшого розгляду в органах правосуддя — судах.

Адвокатська діяльність. Адвокатура в Україні є одним з видів юридичної практики, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу. Адвокатом слід вважати особу, що в рамках передбачених законом організаційних форм реалізує передбачені законодавством права адвоката та обтяжена відповідними обов’язками і обмеженнямиhttp://ua.textreferat.com/referat-7147-3.html .

Нотаріальна діяльність. Нотаріат, під яким розуміють систему органів та посадових осіб, на які покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти iншi нотаріальні дії, передбачені законодавством, з метою надання їм юридичної вiрогiдностi. Посадових осіб нотаріату називають нотаріусами, а їх дії нотаріальними.

Юридична консультативна діяльність - це професійна діяльність юристів, — фахівців з різних галузей права, основною функцією яких є правове забезпечення різноманітних форм та методів діяльності тієї організаційної структури, яка користується правовими послугами юрисконсульта.

Юридична виконавча діяльність. Основним завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і не утверджене примусове виконання рішень суду та інших органів. Характерною рисою діяльності державних виконавців є застосування примусових заходів, що зумовлено небажанням боржників виконувати свій обов’язок.

Особливе значення на теперішній час набувають питання удосконалення правозастосовчої практики, оскільки саме з її допомогою формується нормативно-правова база радикально нового економічного, політичного та іншого перетворення українського суспільства як незалежної правової держави, вводяться в правову систему якісно нові засоби, форми і методи юридичного впливу на процеси, які відбуваються в Україні.

Правозастосування — це рішення конкретної справи, життєвого випадку, визначеної правової ситуації у багатогранній повсякденній юридичній практиці. Це “додаток” закону, загальних правових норм до конкретних осіб, конкретним обставинам. Дії правозастосовця чи особи відповідного органу спрямовані на те, щоб розвиток відносин між людьми і їхніми формуваннями йшло в руслі закону

Зміни в механізмах правового регулювання, розширення договірних відносин зумовлені набутим досвідом в тому числі і в юридичній практиці. В державі відбувається незворотній процес повернення до розширення сфери саморегуляції відносин між різними суб`єктами права, перехід від обмежувально-заборонних способів впливу на приватне життя до загально дозвільного.

Список використаної літератури:

  1. Ю.С.Шемшученко(голова редколегії)та ін.Юридична енциклопедія, в 6т,Київ 2004 С – 100;

  2. В.М. Карташев Юридическая практика. Теория государства и права. Москва 1997. С-- 459;

  3. А.Е. Жаликський. Профессиональная деятельность юриста. Москва 1997 С. 40—44;

  4. Закон України від 22.02. 2006 року № 3460 – IV "Про Дисциплiнарний статут органів внутрішніх справ України" (ст..1);

  5. Закон України від 16.12.1993 року № 3723 -XII “Про державну службу України”;

  6. Український радянський енциклопедичний словник. 3 т. Київ 1988.С--7;

  7. Словник іноземних слів і виразів. Москва 1998;

  8. Новий тлумачний словник української мови. 4т. Київ 2002. – С.-- 417;

  9. Закон України від 07.02.2002 року № 3018-III „Про судоустрій України”;

  10. Закон України від 05.11.1991 року № 1789-XII "Про прокуратуру";

11.http://www.ukr.net/

1 Ю.С. Шемшученко (голова редколегії) та ін.: Юридична енциклопедія, в 6 т., Київ 2004 – С - 100

2 В. Н. Карташов: Курс лекций. 17. Юридическая практика, Нижний Новгород. 1993

3 А.Е. Жаликський. Профессиональная деятельность юриста. Москва 1997 . - С. 40-40.

4


5 Це поняття запропоноване А.Е. Жаликським., А.Е. Жаликський. Профессиональная деятельность юриста. Москва 1997.— С. 40—44.

6 Закон України від 22 лютого 2006 року № 3460 – IV "Про Дисциплiнарний статут органів внутрішніх справ України" (ст..1); Закон України від 16.12.1993 року № 3723 -XII “Про державну службу України”.

7 Український радянський енциклопедичний словник. 3 т. Київ 198. – С. 7.

8 С.Д. Гусарєв, О.Д. Тихомиров Юридична деонтологія. Київ 2005.