asyan.org
добавить свой файл
1
СУЧАСНІ ЗАСАДИ СТВОРЕННЯ СИСТЕМ УПРАВЛІННЯ ВІЙСЬКАМИ У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ ПРОВІДНИХ КРАЇН
Криховецький В.Я., Скидан І.В., Плугова О.Б.

НЦЗІ ВІТІ НТУУ «КПІ»

Досвід локальних війн та збройних конфліктів кінця XX початку XXI століття показує, що форми і способи ведення військових дій зазнали істотних зміни. На перше місце виходить не кількісно-якісний склад протиборчих угрупувань, а інформаційне забезпечення військових дій і створення необхідних умов для найбільш ефективного застосування об'єднаних збройних сил різних держав, у тому числі і в умовах чисельної переваги протиборчої сторони.

Користуючись знаннями, отриманими від всеосяжного спостереження за полем бою і розширеного розуміння намірів командування, ці сили будуть здатні до самосинхронізації діяльності і стануть найбільш ефективними при автономних бойових діях.

Фундаментальною відмінністю цієї теорії від діючих бойових статутів і настанов являються безперервність і гнучкість оперативного і бойового управління військовими операціями, здатність системи оперативно адаптуватися до обстановки, що динамічно змінюється, і переносити функції оперативного і бойового управління на будь-який рівень по вертикалі і горизонталі відповідно до виникаючих потреб оперативного (бойового) планування і управління військами (силами) в ході ведення військових дій.

На рубежі XXI століття, що підтверджено передусім результатами військових дій багатонаціональних сил НАТО проти Югославії (операція «Рішуча сила», 1999 р.), не лише змінилася головна зброя війни, але й почалася епоха принципово нових війн. Збройна боротьба нового типу означає встановлення повного і абсолютного контролю над усіма учасниками бойових дій і тотальне маніпулювання ними в усіх ситуаціях[2].

У операції «Рішуча сила» були визначені основні об'єкти удару абсолютно достовірно в реальному масштабі часу, розвідано їх місце розташування і розкрита система ППО Югославії. Визначені сили і засоби для завдання удару і на підставі багатократного моделювання вибрані найбільш ефективні способи їх дій. Отримані на моделях прогнози ефективності і очікуваних втрат цілком задовольнили командування об'єднаних угрупувань НАТО і удар був заданий. Практика підтвердила результати моделювання. Мета дій була досягнута в найкоротші терміни з мінімальними втратами.

У військових діях в Іраку (операція «Свобода Іраку», 2003 р.) різнорідні і такі, що належать збройним силам різних держав, засоби повітряно-космічного нападу (СВКН) по єдиному задуму і плану, погоджені по цілям, завданням, місцю і часу, наносили скоординовані удари по найважливішим пунктам управління, об'єктам збройних сил і інфраструктурі Іраку. Послідовно вирішуючи бойові завдання, динамічно змінювався склад, структура і характеристики сил і засобів, що залучаються до завдання ударів, адекватно обстановці варіювалися об'єкти поразки і вогнева потужність ударів. Повним ходом йшло втілення нових технологій війни і ведення військових дій.

Накопичений досвід знайшов своє віддзеркалення в «Національній військовій стратегії США», прийнятій після закінчення операції «Свобода Іраку» в квітні 2004 р. В ній було відбито новий напрям розвитку збройних сил на найближчу і середньострокову перспективу, описані способи їх застосування залежно від воєнно-стратегічної обстановки, визначені сили та засоби, необхідні для досягнення переваги над супротивником в військових операціях XXI століття.

В основі цієї стратегії лежить повна перевага над супротивником, яка досягається не за рахунок переваги в чисельності сил і засобів, а за рахунок створення необхідних умов для їх ефективніших дій, у тому числі і в умовах чисельної переваги протиборчої сторони.

У зв'язку з цим збройні сили США передбачається перетворити в єдині мережецентричні і розподілені сили, забезпечивши якісне вдосконалення системи збору, обробки і розподілу інформації. З цього часу Пентагон приступив до розгортання глобальної інформаційної мережі і практичному відпрацюванню технологій нового виду війн – мережецентричної (мережевої) війни.

Таким чином, розвиток збройних сил США і інших провідних держав НАТО нині здійснюється у напрямку реалізації концепції мережецентричної війни (NetworkCentricWarfare), що є системою поглядів на управління збройними силами і засобами в операціях XXI століття і передбачає ведення бойових дій в єдиному інформаційному просторі. Відбувається процес переходу від структури інформаційного забезпечення військ, відтворюючого ієрархічну побудову структури бойового управління, до структури, побудова якої буде спрямована на формування уніфікованої єдиної логічної мережі інформаційного забезпечення, що гарантує з'єднання між будь-ким двома точками на полі бою, будь-якою точкою поля бою і будь-якою точкою поза ним[3].

Сьогодні на перше місце виходить не кількісно-якісний склад протиборчих угрупувань, а інформаційне забезпечення військових дій і створення необхідних умов для ефективнішого застосування об'єднаних збройних сил різних держав, в тому числі і в умовах чисельної переваги протиборчої сторони.

Ідея мережі, мережевого принципу полягає в тому, що головним елементом усієї моделі являється обмін інформацією - максимальне розширення форм виробництва цієї інформації, доступу до неї, її розподіли і зворотні зв'язки. Мережа є новим простором - інформаційним, в якому і розгортаються основні стратегічні операції як розвідувального, так і військового характеру, а також їх дипломатичне економічне, технічне і тилове забезпечення.

Мережа в такому широкому розумінні включає одночасно різні складові. Ними можуть бути бойові одиниці, система зв'язку, інформаційне забезпечення операцій, формування громадської думки, дипломатичні кроки, соціальні процеси, розвідка і контррозвідка, етнопсихологія, релігійна і колективна психологія, економічне забезпечення, технічні інновації та. ін.

Разом з цим вони представляються як взаємозв'язані елементи єдиної системи, між якими повинен здійснюватися постійний інформаційний обмін. Військові дії в цій системі є різновидом мережевих процесів. Регулярна армія, усі види розвідки, технічні відкриття і високі технології, журналістика і дипломатія, економічні процеси і соціальні трансформації, цивільне населення і кадрові військові регулярні частини і окремі слабо оформлені групи - усе це інтегрується в єдину мережу, по якій циркулює інформація.

Такі традиційні компоненти системи бойового управління, як основний, запасний і мобільний командні центри, втрачають свою виняткову значущість, оскільки де б не знаходився командувач (командир) відповідного рівня управління, у тому числі і Верховний головнокомандувач, він завжди матиме доступ до усіх необхідних засобів, що забезпечують найбільш ефективне виконання ним своїх функціональних обов'язків [1].

Сучасна війна може вестися у будь-якій ланці управління (тактичному оперативному, стратегічному), а принципи її ведення не залежать від географічного регіону, бойових завдань, складу і структури ЗС.

Найголовнішим концептуальним аспектом формування перспективних систем стратегічного і оперативного управління і розвідки ЗС США стає принцип формування глобального «віртуального командного центру» доступ до якого матимуть уповноважені користувачі з будь-якої точки світу, що практично призводить до розмивання класичних меж між стратегічним і оперативним рівнем бойового управління. Такий глобальний «віртуальний командний центр» є таким, що відповідає структурам бойового управління і розвідки, стійкий доступ у рамках їх відповідальності до єдиної глобальної картини відображення бойового простору, основою формування якої стає єдине інформаційно-комунікаційне середовище, що отримало в США найменування Глобальної інформаційної мережі - GIG (Global Information Grid) побудова якої почалася ще в 2002 році. Стратегія формування і розвитку GIG передбачає реалізацію шести взаємозв'язаних програм[2].

Чотири програми розвитку можливостей по передачі інформації передбачають розгортання наступних систем :

* глобальна система наземних опорних оптоволоконних мереж високої пропускної спроможності, що сполучає близько 100 баз ЗС США постійної дислокації на території США та за її межами;

* перспективна система зв'язку космічного базування TCS (Transformational Communication Satellite) на основі угрупування ШСЗ TSAT (Transformational Satellite), що формують між собою мережу зв'язку, інтегруючу мобільних тактичних користувачів, і глобальні розвідувальні служби [4];

* система телепортів, що об'єднує наземний і космічний сегменти;

* радіостанції JTRS, що забезпечують формування самоконфігурованих мобільних послуг зв'язку для передачі голосу і даних, призначених для заміни широкої номенклатури радіостанцій, що знаходяться на озброєнні різних
видів ЗС [5].

П'ята програма передбачає забезпечення будь-якого користувача що має доступ до GIG, стандартним набором з дев'яти базових інформаційних послуг зі своєчасного, безпечного і повсюдного доступу до необхідної інформації високої якості.

Шоста програма передбачає створення нових методів і способів засекречування і захисту інформаційних ресурсів.

Інші держави НАТО та їх союзники не відстають від свого лідера – США у аналогічних теоріях і концепціях.

У Франції такі заходи реалізуються у рамках концепції «Інформаційно-центрична війна». Головна відмінність цієї концепції полягає у тому, що більшою мірою акцентується увага на інформаційних потоках, а не на мережах, як прийнято в США.

У Німеччині бундесвер працює над створенням перспективної системи оснащення збройних сил у рамках програми InfanteristderZuknft, що дозволить реалізувати нові принципи управління. Роботи, що проводяться включають розробку перспективних засобів розвідки, систем управління і зв'язку, що дозволить організувати взаємну роботу аналогових засобів зв'язку і цифрових систем передачі даних.

Генеральний штаб сил оборони Ізраїлю розглядає впровадження інформаційних технологій, як обов'язковий атрибут сучасних військових операцій. Так, під час війни з Ліваном в 2006 році Ізраїль успішно застосовував систему управління і зв'язку Tzayad, що дозволяло ефективно використовувати розвідувальну інформацію від БЛА за визначенням місця розташування пускових ракетних установок руху «Хезболла» і їх знищення надалі.

Китай також розробляє концепцію «Інтегрована мережева і електронна війна», у рамках якої опрацьовуються питання створення новітніх інтегрованих систем управління, зв'язку і розвідки.

Той, хто виграє інформаційне протиборство, найбільш близький до перемоги і в збройному протистоянні.

Створення такої мережі нині повинно складати основу військової реформи збройних сил будь-якої розвиненої держави якою має бути і Україна.

На практиці вже побудовані системи управління військами що будуються на визначених вище засадах представляють собою множину спеціалізованих інформаційно-обчислювальних систем, що виконують завдання в інтересах різних родів військ, штабів різних ланок управління. Ланкою що поєднує ці відокремлені інформаційно-обчислювальні системи на полі бою у єдину інформаційно-телекомунікаційну систему, є мобільна компонента системи зв'язку військового призначення.

Література

1. Signal battalion recognized for outstanding support, The Maple Leaf, 28 September 2007, Vol. 10, No. 6.

2. NATO Communications and Information Systems School http://www.nciss.nato.int/historical_background.php.

3. Network-centric Warfare | U.S. Naval Institute http:// www.usni.org/.../clear-decks-60-70/network-centric-warfare.

4. http://nasatech.net/ntWGS-5_PAGE.html.

5. TETRA http://www.etsi.org/index.php/technologies-clusters/technologies/tetra.