asyan.org
добавить свой файл
1 2 3

Реферат на тему:

Світ повсякденності


1. Світ повсякденності: поняття, суть



Повсякденність, буденність - побут, побу­тове життя. Повсякденність - здійснюва­ний день у день, завжди постійний, безпе­рервний процес буття, життєдіяльності людини. Світ же повсяк­денності - світ, де щодня і щогодини живе і діє, творить людина. В повсякденному світі народжуються люди, і в світі повсякденнос­ті, в побуті люди помирають. Тут же, в повсякденному світі, кожна людина радується, а буває і плаче, тужить і сумує, журиться, пере­живає. Тут же, в повсякденному світі, люди конфліктують один з одним, сваряться і вирішують конфлікти, суперечки, миряться, творять та ін. Тут же, в повсякденності, кожний любить іншого і кожний іноді ненавидить іншого. І в плині подій і явищ: політич­них, соціальних, духовних, люди і не помічають повсякденності.

Якщо людина задається питанням: в якому ж світі живуть лю­ди - в світі проблем або їх розв'язання, суєти та надій, то палітра відповідей - строката. Так уже трапляється, що люди до всього підходять неоднозначне і в усьому навколишньому встигають по­мітити те, на що люди, які поруч, навіть уваги не звернуть. Задо­вольнити жадобу, прагнення людини - рівносильно позбавити її бажань. У відомій українській казці розповідається, як один бід­няк все мріяв поїсти княжого блюда - вареників з сиром, хоча б трохи; нарешті, князь дав йому повну відерну макітру вареників з сиром і напрочуд - бідняку відразу ж розхотілось їсти вареники, що їх так нестерпно бажав. Ах, що за безрадісна річ - задоволене бажання! Отримаєш бажане - і випробуєш одне лише розчаруван­ня. Якщо коли-небудь захочете впоратись з будь-якою людиною (непокірною, примхливою або нехай капризною і безглуздою) -позбавте її бажань. Побачите - як стане така людина ручною. Пе­ремога над нею набагато сильніша, ніж якщо б навіть впливати на неї фізично. О, це велика властивість людей. Така властивість ви­ручає і рятує людей. Ах, якби їй бути завжди! Та природа, неви­черпна в проявах, своєю витіюватістю, торкнулася людей ще й тим, що наділила людські єства невсипучою гостротою сприйняття зов­нішнього предметного світу, природа тоді ж завуалювала їх чутли­вість один до одного, через що всі перемоги цивілізації над таєм­ницями універсуму незрівнянні з поразками кожного, якщо не сказати усіх, і в міжособовому спілкуванні, і на полях побутових битв, і в індивідуальних війнах один з одним. Ось чому, мабуть, філосо­фія століттями ігнорувала звичне побутове життя, віддаючи пере­вагу речам складнішим і проблематичним: Істині, Добру, Красоті, суттєвим визначенням буття. А між тим, тільки в межах звичного, досвідченого світу виникають і розквітають усі інші світи: світ мис­тецтва і науки, світ фантазії і мрії, загадкові хащі математики і сплячі хмари релігії. І тільки за всіх ілюзій безпосередньою вірогідністю володіє життєвий світ буття.



Світ повсякденності досліджується і опису­ється не тільки філософією, історією, але й  етнографією, соціологією, культурою. Буден­не життя відбивається в образотворчому мистецтві і в історії. Від­новлюючи хронологію подій і явищ в попередні періоди життя суспільства, історія описує і повсякденність: побут, традиції, пра­во, звичаї, конкретний досвід, ту «плоть і кров», з якої формують­ся будь-які події: значущі і доленосні. Щоправда, та змістоутво-рююча активність мас, яка творить культуру в її історії, далеко не завжди потрапляла в сферу уваги істориків. У кінці 20-х - 30-х років створюється історична школа, її організаторами стали істо­рики і психологи Марк Блок і Люс'єн Февро. Особливість історич­ної школи полягала в тому, що її представники вивчали свідомість не тільки видатних особистостей, які залишили слід в історії, але й масове, притаманне так званій «безмовній більшості», суспільства. Такі дослідження не самомета, а повне підпорядкування дослід­ження з'ясуванню важливої ролі масової свідомості в функціону­ванні суспільної системи. Активна роль людини в створенні по­всякденності і історії стала основним в дослідженнях прихильників історичної школи.

Багато хто з істориків, етнографів, соціологів, досліджуючи по­всякденне життя людини, насамперед, зосереджували увагу на про­цесах формування культури повсякденності, побуту і творчості лю­дей, звичаях, переконаннях, сподіваннях і звичках, страхах і ідеях людини. Так, в 40-х роках XX ст. та й пізніше, аналіз предметного світу повсякденності відображається в творах Френсіса Броделя, Аркадія Гуревича, Маргарет Мід. і інше, які досліджували структу­ру повсякденності, побут, нрави, звичаї та ін., стосувались різнома­нітних етапів і періодів історії людства. Історики, етнографи, куль­турологи, досліджуючи повсякденний світ людини, прагнуть охопи­ти в аналізі повсякденне життя у всьому обсязі і всебічності, зі всіма складнощами і хитросплетіннями, прагнуть вникати в усі деталі повсякденності, настанови і негласні латентні домовленості, існуючі між членами суспільства, і сприймаються ними як щось саме собою розуміюче.

Буденний світ - світ звичок, звичаїв, стереотипів мислення, жи­тейських аксіом, в ньому велика сфера недомовленого, що не по­требує пояснення і доводу та ін. Відомий етнограф і етнолог Мар-гарет Мід відзначає, що в світі повсякденності важливо виявити приховані мотиви переваг і переживань, не зрозумілі людині іншої культури. І історик, що не володіє можливістю прямого контакту і з людьми досліджуваної епохи, прагне описати повсякденний світ такої або іншої культури, звичок, звичаїв, обрядів максимально [ об'єктивно, хоча його свідомість неминуче втручається в реконс­трукцію процесу, накладає своєрідний відбиток. Проблемами спів-1 відношення свідомості дослідника і свідомості звичайних людей, | що генерує щохвилини змістовні структури повсякденності, пише і проф. Олена Золотухіна-Аболіна, зайнята феноменологічна соціо­логія, її цікавить, чи співпадає понятійний апарат звичайної соціо­логії, що вивчає реалії повсякденності, з тими уявленнями, що ха­рактерні для масової свідомості. Зрозуміло, що історика і соціолога цікавлять різноманітні сторони того або іншого процесу, явища, подій та ін. Адже буденна свідомість і соціологія вкладають в одне і те ж поняття різноманітний сенс, розкриваючи різноманітні його сторони, і завдяки доповненню один одного, в підсумку одержують визначення суттєвості. Історія і культурологія разом з соціологією прагнуть дати максимально об'єктивну картину повсякденності, уя­вити життя в чітких визначеннях, придатних для використання практично. Феноменологічна соціологія, навпаки, прагне розвінча­ти уявлення про повсякденність як сферу чітких визначень, пока­зує, що всі реалії буденного життя невпинно створюються і пере­творюються. Очевидно і те, що можна простежити як саме відбувається повсякденне творіння тих або інших явищ, подій, по­нять, як формується саме буденна індивідуальна і масова свідо­мість, те або інше уявлення, що складає одне з реалій повсякден­ності. Складність становища соціолога полягає в тому, що немов-би намагається вийти за межі процесу творіння змістовних, розумо­вих утворень, знайти позицію поза їх, зіграти роль стороннього спостерігача.

У вивченні повсякденної реальності особливе місце займає фі­лософія. Але філософія не претендує на максимальну об'єктив­ність, не прагне повністю вирватися за межі рекомендацій повсяк­денної свідомості, а формулює свою версію, або, вірніше, різноманітні версії того людського світу, в якому існуємо. Різно­манітні моделі повсякденного життя людини існують один з од­ним, доповнюють один одного, вступають в суперечність, утворю­ють синтез. Звертаючись до проблем сенсу і мети життя, значення смерті, важливості дружби, самих ритмів життя кожного індивіда та ін., сучасні філософи, ведучи вільно полеміку, знаходять взаємо­розуміння в судженнях і визначеннях не тільки зі своїми сучасниками, але й відшукують джерела визначення тих або інших явищ світу повсякденності у філософів античності, Західної Європи, Ки­таю та ін. Філософ, як правило, не приховує своє особисте кредо, висловлюючи міркування про повсякденність і зв'язаних з ним явищ, подій та ін., не обмежується якимось окремим конкретним періо­дом історії, локальною культурою або вузьким пластом значень. Поле творчого пошуку філософа - вся історія культури цивіліза­ції. І отут-то можливі найрізноманітніші порівняння, аналогії та ін. Міркування філософа про проблеми повсякденності мають уза­гальнюючий характер. Сфера інтересів філософів широка і багато­манітна. Філософи іноді далекі від звичайної дійсності, вивчаючи ті пласти реальності, що, так би мовити, піднесені над повсякден­ним життям. Так, онтологія - теорія буття, взятого в широкому розумінні. Гносеологія - теорія пізнання - зосереджує увагу на тонких механізмах осягнення світу і конструювання його образів. Методологія покликана обслуговувати теоретичне пізнання і зай­нята емпіричними процедурами та ін. Логіка - частина філософсь­кого знання, з'ясовує специфіку законів мислення.

І філософи, що раніше і не думали досліджувати буденність по­дій і явищ, буття і побутового життя людей, в XX ст. зосереджують зусилля і увагу саме на повсякденності побутового життя. Вперше починає вивчення повсякденного життя людей, їх побуту німецький філософ Едмунд Гуссерль - людина, яка бажала знайти основи раціональної «чистої свідомості», відділеної від буття і свідомості конкретного індивіда (суб'єкта). Але вирішити проблему повсяк­денності світу Едмунду Гуссерлю не вдалося, її вирішення вияви­лося неможливо без звернення до повсякденної свідомості людини і соціальних спільностей. І Едмунд Гуссерль вводить поняття жит­тєвий світ.



Поняття життєвий світ - сукупність усіх  можливих або дійсних горизонтів досвіду людського життя. Єдино реальний, даний в відчуттях життєвий світ протистоїть світу природно наукових і математичних абстрак­цій, що генетичне зв'язані з «допредикативним» досвідом життє­вого світу. Буденне життя протистоїть природнонауковим теоріям. Для дослідників сфера понять, категорій різноманітних теоретич­них формулювань іноді виступає істиннішою, аніж суттєво зрозумі­ла дійсність. І сама реальність життя, сповнена випадковостями, іноді недосконалістю явищ і подій, форм і засобів реалізації різноманіт­них життєвих проблем, багатоманітної чуттєвої конкретики висту­пає менш значною, аніж наукова картина реальності. Вивчення жит­тєвого світу є засобом поєднання наукової картини світу з потребами повсякденної людської діяльності. Сама буденність: щоб не замер­знути, люди одягаються; щоб мати притулок, пристанище і їжу, лю­ди організуються, об'єднуються в колективи; щоб задовольнити по­треби, люди організують виробництво, тобто на кожний запит буття, свого єства люди відповідають тим або іншим компенсаційним за­безпеченням. У такому випадку, що ж таке розлад, протистояння людини людині? Хіба завойовувати планету легше, аніж знайти спільну мову, розгадати підступність чужих задумів, вистояти про­ти запущеної кимось інтриги, люті, сповненого в людині зла? Жодні природні катаклізми, будь то ураган або землетрус, повідь або по­жежа, не здатні розладнати плани людей сильніше, аніж недобра або навіть просто неузгоджена воля однієї людини. Взаємодія лю­дей, ззовні шляхетна і прекрасна, піднесена, чуйна, рідна, при збли­женні, або навпаки, припиненні стосунків буває різко міняє стан, навколишнє соціальне середовище, м'якість раптом усвідомлює не як якась притаманна комусь властивість або становище, а як поча­ток відчуження. Чому так трапляється, буває? На питання чому немає видимої відповіді. Пам'ятається відоме висловлювання Де­ниса Івановича Фонвізіна: «Такий сей світ, а чому він такий, того не відає ані розумний, ані дурень». Адже допитливість, жадібність до знань та цікавість - в крові людини. І чого тут судити-рядити. Закон забороненого інтересу непорушний, чого невільно, те й кор­тить: ніхто не виняток, обов'язково крадькома загляне в шпарину, з необхідністю, але кожний хоче знати «таємницю». Таке життя. Така буденність. Життєвий світ - сукупність інтерсубє'ктивно поділеного досвіду, повсякденного життя, що включає сприйняття природних об'єктів і людських есте, матеріальних і символічних про­дуктів людської діяльності. Наукова картина реальності бере поча­ток ще з класичного раціоналізму, який вважав, що за неясністю, невиразністю, таємничістю потрібно побачити твердий каркас за­конів, зародження «станового хребта» досвідного процесу.

Ще в кінці XIX - на початку XX ст. дослідження філософів показали, що в сфері буденних уявлень і переживань, становища та настанов свідомості в повсякденному житті людей складаються піз­навальні інструментарії замість відображення суттєвості світу, фор­мулюються різноманітні теорії, концепції, і часто повсякденність людей стає світом теорій, що виростає з повсякденного життя. Але й світ мрії та сподівань, марення, світ мистецтва і навіть світ по­тойбічний, що залежать від повсякденності, вплетені в досвідне ме­реживо життєвого світу. Людина не знає про методи гіпотетичного, тобто основаного на гіпотезі домислу, здогадки посмертного існу­вання, навіть не може уявити про загробне, замогильне, потойбічне життя, та й взагалі, чи загробне життя є, то яке воно потойбічне життя, чи схоже на земне або нагадує переживання в умовах зміни свідомості та ін. У буденність, у світ твердих поділених предметів і чуттєвих відчуттів людина повертається, поки живе, від всяких сво­єрідних переживань. Повсякденність - джерело і вмістилище будь-яких варіантів реальності.

Повсякденне життя, виступаючи злитим процесом, що охоплює існування всіх інших відомих людині «світів», є єдиний універсум, що володіє своїми власними внутрішніми законами. Німецькі со­ціологи Альфред Шюц і Томас Лукман ґрунтовно розкривають особ­ливості повсякденного світу, його відмінності від світу природи. Однією з важливих особливостей повсякденності є інтерсуб'ективність. У спілкуванні, в постійно відновлюваному контакті, зв'язках людей виникає і формується дійсність, повсякденність, її провідні складові не предмети і процеси самі по собі, а людський зміст. На­дані речам і стосункам значення складають суцільне полотно бу­денної дійсності. Соціальні ж предмети і їх значення залежать від сприйняття і розуміння їх суспільством, окремими соціальними спільностями, верствами, шарами і індивідами. Якщо ж взяти якість таких повсякденних соціальних явищ як порядність, злочинність, любов, політична влада, державна влада, то визначення їх суті зале­жать від того, яке значення і в яких контекстах їм надається. Соці­олог Девід Уолш відмічає, що «природний світ не залежить від визнання або невизнання людиною його існування, навіть якщо людина аналізує його в термінах структури значень, що не прита­манна йому за самою його природою. Навпаки, даний соціальний світ неминуче припиняє своє існування, якщо йому відмовлено в людському визнанні, тому що поза таким визнанням соціальний світ не володіє властивістю існування».

Повсякденність постійно і, мабуть, щодня інтерпретується і пе-реінтерпретується в комунікації. Все в повсякденності витлумаче­но, прочитується і перечитується, створюється безліч варіантів ро­зуміння, приростає і зменшується зміст. Тому головною проблемою міжособистого спілкування, що виникає в процесі повсякденності, стає проблема розуміння. Розкриття сенсу, змісту повсякденності створює її складну внутрішню структуру, породжує безліч різно­манітних реальностей, що переплітаються, борються, взаємодопов­нюючи одна одну. Але повсякденність, буденність не є клубок спу­таних ниток, скоріше, єдиний організм, що функціонує. Цільність буденності внутрішньо упорядкована, існує ряд тривких, звичай­них, провідних тлумачень, що дадуть можливість визначити тип культури, тип ментальності та ін. В основі всіх випадкових відхи­лень лежить деяка кількість інваріантів, визначальні буденні сто­сунки, відносини, ставлення більшості населення суспільства до природи, до потойбічного світу, до можливостей їх власного жит­тя, до праці, до родини, справедливості та ін. Такі варіанти ство­рюють у людей якийсь загальний світогляд і схожу, подібну в основному картину світу.



Буденний світ - світ прагматизму, тобто дії. Люди, які живуть у повсякденності   (а не в мареннях, мріях і не на висотах теорій і доктрин) піклуються про власне виживання, про якість життя, про збереження навколишнього соціального середовища. «Але світ повсякденності ще єдиний і тому, що в яку б сферу реальності не «пірнула» людина, будь то релігійно-містичний ек­стаз, теоретичне дослідження, солодке марення, мрійливість або естетична фантазія, людина незмінне повертається сюди ж, в на­повнену клопотом, утіхами, сумом, труднощами звичайне життя. Інші світи виростають з буденності і живуть, лише будучи укоре­неними в її практичному, пухкому, усвідомленому ґрунті і доти, доки люди існують, живуть і з єднані з реальністю органами чут­тя». Повсякденність - світ людський і практичний. Його життєвий простір будується навколо самої людини. Буденна картина світу не охоплює позалюдський космос як простір, в якому об'єктивно розташовується Земля. Космічний простір значимий в повсякден­ному житті людини тільки тоді, коли корисно: якщо від розташу­вання зірок залежать розливи Нілу, то неодмінно виникають ас­трономія і астрологія, призначені для земних практичних орієнтацій. Місяць потрібний, щоб світити закоханим та освітлювати шлях у темряві. Навіть мовні просторові характеристики ландшафту не­суть на собі висловлену антропоцентричність: підніжжя гір, гірсь­кий хребет, гирло річки та ін. «Простір повсякденності відчутний і практично вимірюється людиною, тому що простір освоєний лю­диною: доглянуті поля і протоптані стежини на перевалах, море, що борозниться судами, світ предметів, зроблених людьми і для людей, незасвоєне, незнайоме бачиться людиною як вороже, чуже, потенційно небезпечне, нелюдське» (Олена Золотухіна-Аболіна).

З позицій суттєвого підходу кожна людина складається з декіль­кох аналітичне вичленених шарів. Головний і основний - пласт базового єства. Тут хоть і багато всього, але визначеність теж оче­видна - тут накопичуються не стільки новації, скільки традиції, не стільки різне та тимчасове, скільки незмінне, вічне, не стільки коливальне і експериментальне, скільки перевірене, вивірене, трив­ко-стійке. Звертаючись до устоїв стабільних компонентів особи і ви­діляючи те, що міцніше каменя розпуття (пам'ятаєте: праворуч підеш - коня втратиш, наліво підеш - голови не знесеш, прямо підеш...), отримаємо підтверджуюче задоволення. Люди живуть у сві­ті, де кожний є лише остільки, оскільки е не фізично, а соціальна. Тільки суспільне визнання будь-якої належності або якоїсь потре­би перетворює людину в громадянина і правоносія. Так, люди за­хоплені досягненням мети: втягненням в соціальний статус, друж­бу, любов, визнання. У буденному світі - в світі повсякденності в найрізноманітніших сферах діяльності триває процес самореа-лізації особистості. І людина, живучи повсякденним життям, постійно в різноманітних ситуаціях і обставинах шукає і знахо­дить уже сталі норми, засоби, способи поведінки, найкоротший шлях, що веде до такої мети. Причому мета найрізноманітніша, майже до мети визволитись, позбутись бажань і потреб. Повсяк­денності властиві риси: стандартність, рецептурність, рекоменда-ційність буденної свідомості.

Визначаючи універсальність буденної свідомості кожного інди­віда, проф. Олена Золотухіна-Аболіна підкреслює, що буденна свідомість, до якої причетний кожний: будь то академік або двір­ник, - весь конститутивний момент, що пронизує повсякденність світу (приписування знань і сенсу - власна і пряма функція свідо­мості). Буденна свідомість характеризується специфічними риса­ми, безпосередньо знайомими кожному, що різко відрізняються від тих, що наука подає як раціональні еталони. Насамперед, буденна свідомість включає велику безліч уявлень, що сприймаються лю­диною на віру (якщо намагатися перевіряти кожне, що констатує або рекомендує подання, з яким зустрічаємось в побуті і діяль­ності, то ніколи не зрушимо з місця). Саме найважливіша складо­ва усвідомлення людиною реальності: загальні місця, очевиднос­ті. Так, реальність - це не тільки те, що є. Реальністю буває і те, що хочемо, щоб воно було. Реальністю стає і фантазія людини, сама в силу своїх власних підстав. Нічого не завбачується і не угадується. Люди здатні попереджати. Люди не попереджають, а обісторюють історію, ведучи ЇЇ за собою, а то і викликаючи на себе, коли стають її часткою. Мабуть, всяке всупереч здатне пе-респрямовувати подвійну вісь реальності, даючи вигадці простір факту.

Є закон безглуздості в розумінні: будь-які пропозиції люди розу­міють інакше, аніж той, хто їх вносить. Адже в житті нерідко трап­ляється: бачать і схвалюють краще, а дотримуються гіршого. І якщо існує два або більше засобів зробити будь-що, причому вико­ристання одного з засобів веде до катастрофи, то хтось все ж обере саме такий засіб (Едвард Мерфі). Будь-яка неприємність, халепа, здатні трапитись, трапляються. Це закон Мерфі. Знання про світ, визначає Альфред Шюц, це набір типових конструкцій. Адже пере­думовою нормальної людської поведінки, органічного включення в певний соціум є віра в певний порядок влаштування світу, довіра до соціокультурних настанов, що склалися, рекомендацій, визнання фун­даментальних допущень, що поділяються всіма. Все велике і відоме здатне дивувати і впливати на людей навіть після того, як його не стало. Життя підтверджує, що можуть піддаватися сумніву або за­переченню істинності або справедливості якихось початкове прий­нятих сформульованих поглядів.

За принципом навколо суб'єкта і будується буденна свідомість, і тим-то свідомість докорінно відрізняється від науково-теоретич­ного пізнання, що бажає мати уявлення про об'єкт пізнання і, вза­галі, розглядати будь-яке явище дійсності як об'єкт. Арсеналом обслуговування практики діяльності людини, буденної свідомості є норми і цінності, рекомендації і пропоновані формули, заклики і заборона. Найціннішою якістю людини є уміння викликати у лю­дей ентузіазм і розвивати те, що е кращого, раціонального в людині з допомогою визнання її гідності і заохочення. Ніщо інше так сильно не б'є по честолюбності людини, як критика навколишніх. Маніпу­ляція піднесення передбачає уміння поділитися всім позитивним з іншою людиною, але так, щоб їй здавалось, нібито вона одержує не подільчеське, а її, своє, все що їй недодано. Людська база засобу піднесення - поступове відчуття всіма, без винятку, людьми, їх неповноцінності. І що тут зробиш? Такі є люди. Від народження до смерті. І треба з цим рахуватися. Людина потребує суспільного визнання. Зауважимо, не особистого, а суспільного. Але саме такий елемент особливості людської натури і є якраз головний дефіцит в житті людини. Історія має безліч прикладів того, як навіть відомі люди прагнули до визнання величності власної значимості. Джордж Вашингтон хотів, щоб його називали «Ваша світлість Президент Сполучених Штатів», а Христофор Колумб клопотав про титул «Адмірал океану і віце-король Індії». Катерина II не бажала відкривати листи, на яких відсутнє: «її імператорській Величності», а місіс Лінкольн, як тигриця накинулась у Білому будинку на місіс Грант з криком: «Як ви смієте сідати в моїй присутності, без мого запрошення!». Людина, яка на троні, не відіграє у вирішенні її ділових справ такої ролі, яку відіграють люди, які оточують її. Челядь тронної особи показує, що бачить на троні саме її, а не когось там, що саме вона єдино заслужена людина. Саме неправдиве на Землі, мабуть, правда: всі знають її і всі невпевнені, що нею володіють.

Зрозуміло, не вірно вважати, що повсякденна свідомість людей складається тільки з завмерлих стереотипів, непорушних схем, ре­цептів, обмежуючи поведінку людей жорсткими рамками. І та скла­дова буденної свідомості - здоровий сенс, дає можливість людям правильно оцінювати зміни в суспільстві, ситуацію, що складаєть­ся, пристосовуватися, вести відповідно з обставинами, дотримува­тися свого людського інтересу в усіх перепитіях життя, повсякден­ності. Саме це логіка соціальних норм, логіка досягнення мети.

Буденна свідомість не тільки компонент знання, але й прониза­ний буденними уявленнями повсякденний світ - світ переживань. Для визначення світу переживань філософія і психологія корис­туються поняттями: емоції, почуття, високі почуття, пристрасті, стан, емоційний тон, радощі, захоплення, страх, смуток, печаль, здивування та ін. Ці поняття вживаються і в буденному вжитку, хоча над їх сенсом і змістом буденна свідомість спеціально не мір­кує. Переживання - істотний компонент буденного життя, емоцій­но забарвлений стан внутрішнього світу людини. Люди в пережи­ванні злиті з переживаючим. Переживання виникає без відстороненості, без дистанції. Соціальні політичні, економічні, ду­ховні дії викликають приємний або неприємний стан людини, що охоплюють те або інше почуття. Переживання виникають спонтан­но (хоча викликаються і навмисно) і неможливо водночас пережи­вати і чинити відповідні дії на власні почуття, тому що відповідні дії роблять переживання предметом аналізу, що перебуває в мину­лому, за межами актуального моменту. За змістом переживання найрізноманітніші: позитивні і негативні, короткочасні спалахи емо­цій, настроїв та ін. Форму переживань набувають і всі види цінніс­них відношень, стосунків.

Природно, життєвий світ, буденність, буденна свідомість, світ переживань та ін. не вичерпують уявлення про світ повсякденнос­ті. Для повнішого, всебічного обґрунтування визначення в повсяк­денному світі виділяються і його важливі риси: наявність базового знання, системи релевантностей, тобто зближення і поваги один одного, фонове чекання та ін., без яких неможливі погоджені дії.

В людському житті як цілісності, що об'єднає всі форми буття людини, в світі повсякденності, особа виявляється нібито полюсом пересікання, перехрещення усіх форм життєдіяльності, далеко не повністю (і не рівно) освоюючи і здійснюючи ці форми, що слу­жать основою для формування індивідуальних стилів публічного (державного, політичного та ін.), приватного і особистого життя особи. Приватне життя - це життєвий простір особистості, що вона структуралізує і заповнює відповідними формами життєді­яльності, виходячи з своїх особистих і приватних інтересів. Це її спосіб буття у світі, де відбивається, в специфічній формі, загальна природа людини і її життєдіяльність, що відбувається в конкрет­но-історичних умовах.



следующая страница >>