asyan.org
добавить свой файл
1 2 3
2

ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………….…с. 3

РОЗДІЛ 1. Правова свідомість…………………………………………….......с. 6

1.1. Поняття свідомості………………………………………………………...с. 6

1.2. Поняття, ознаки, функції, структура та різновиди правовосвідомості...с. 7

РОЗДІЛ 2. Правова культура…………………………………………………с. 14

2.1. Поняття правової культури, її соціальне призначення………………...с. 14

2.2. Структура правової культури……………………………………………с. 15

2.3. Деформації правосвідомості……………………………………………..с. 16

РОЗДІЛ 3. Право та правосвідомість………………………………………...с. 19

РОЗДІЛ 4. Формування правовосвідомості українців……………………...с. 22

4.1. Формування правовосвідомості українців на етапі демократизації

України……………………………………………………………………с. 22

4.2. Проблеми формування правовосвідомості та правової культури у

суспільстві України………………………………………………………с. 24

4.3. Українська правовосвідомість, як джерело правової поведінки особис-

тості………………………………………………………………………с. 25

ВИСНОВОК…………………………………………………………………...с. 27

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………..с. 29


3

ВСТУП

Останнім часом дуже багато говориться про правосвідомість, але складається враження, що не кожний розуміє, що ж вміщує у себе це поняття, не кожний також знає, що для більш глибокого у з`ясуванні механізму правового впливу на суспільні відносини є освоєння такої специфічної категорії як правова культура.

Зараз у країнах пострадянських республік йде дуже кропітка робота – будування дійсно незалежних, дійсно правових, демократичних держав. І для досягнення цієї найважливішої мети всіх часів, категорії правосвідомості та правової культури повинні розглядатися та вивчатися не тільки професорами, філософами та викладачами але й простими пересічними громадянами. Потрібно усвідомлювати, що у даний момент тільки ми можемо посунути з місця цей громісткий апарат держави у сторону покращення нашого суспільного життя. Якщо політики будуть розуміти чого хоче народ, як він сприймає політичні реформи та нововведення і навпаки, якщо народ зрозуміє хід думок політиків, то всі зусилля будуть направлені до єдиної течії створення ідеальної держави.

Питання правосвідомості недаремно підіймалося у періоди правлення Римської імперії, й досі підіймається у наші «незалежні» та «демократичні» часи, бо тільки через з`ясування саме сутності правосвідомості верхівка держави може зробити права людини найвищою соціальною цінністю, як констатують це майже всі сучасні конституції чи навпаки зрівняти їх з землею, як це відбувається і зараз в країнах з тоталітарним режимом правління.

Незалежність нашої держави ще дуже молода й недосвідчена і тому ій, як нікому більше потрібна наша допомога та розуміння. Якщо ми зараз будемо

добиватися всі разом однієї мети, ми її досягнемо, а потім прийде час іншої, то мабуть, колись, ми зробимо державу своєї мрії. Все вищесказане і обумовлює актуальність обраної теми, тому що це поняття не є настільки складним, щоб зовсім не зрозуміти про що йде мова. А користь від цього

4

матеріалу така величезна, що одразу починаєшь розуміти речі, які колись не зміг.

Об`єктом курсової роботи є теоретичне дослідження правосвідомості, взаємозв`язка правосвідомості і права, правової культури, вплив її на формування правосвідомості українців.

Предметом курсової роботи є правосвідомість, її ознаки, структура, види.

При написанні роботи використовувалися такі наукові методи дослідження як системний, формальний юридичний, порівнювально-правовий, функціональний.

За допомогою системного метода була розкрита цілісність поняття правосвідомості.

Формальний юридичний метод дозволив визначити поняття правосвідомості.

Порівнювально-правовий метод дозволив сопоставити поняття правосвідомості і права, з метою виявити спільні та особисті риси.

Функціональний метод допоміг виявити вплив правосвідомості на суспільство.

Мета курсової роботи: вказати той величезний вплив правосвідомості на побудову дійсно правової демократичної держави, оцінити рівень правосвідомості та правової культури нашої країни, а також виявити зв`язок між правосвідомістю і правом.

Відповідно до мети у роботі вирішені такі завдання:

1. дати визначення правосвідомості та розкрити її структуру;

2. охарактеризувати правову культуру;

3. виявити взаємозв`язок між правосвідомістю і правом;

4. розглянути питання формування правосвідомості українців.

Для більш глибокого пізнання понять правосвідомості та правової куьтури використовувалася ціла низка джерел. Після чого були зроблені наступні висновки: питання правосвідомості найбільш розгорнуто

5

висвітлене у Цвіка М.В., Ларіна А.Ю., Скакун О.Ф., Вишневського А. Ф. Але найповніше визначення правосвідомості, яке охоплює погляди авторів дав Цвік М.В. На його думку правосвідомість – це сукупність суб`єктивних елементів правового регулювання: ідей, теорій, емоцій, почуттів та правових установок, за посередництвом яких відображається правова дійсність, форм ставлення до права та юридичної практики, ціннісна орієнтація щодо правової поведінки, бачення перспектив і напрямків розвитку правової системи з точки зору забезпечення гідного існування людини, справедливості у між людських стосунках, ефективної організації життєдіяльності держави суспільства [15, с. 236] . Алексєєв С.С. ключовим пунктом правосвідомості вважає усвідомлення людьми цінностей природного права, прав та свобод людини й одночасно уявлення про діюче позитивне право, про те, наскільки воно відповідає природному праву , правовим цінностям та ідеалам [1, с. 64] . Історичні шляхи розвитку науки про правосвідомість найбільш докладно розглядає в своїй монографії Вєнгеров А.Б. Багато інформації про правову свідомість нам також дають такі джерела: Іванов А.А. «Закон і право»,. Лейст А.Є. «Сутність права», Антошкіна В.К. «Теорія держави і права» , Козюбра Н.И. «Перестройка и правовое воспитание советских граждан», Манов Г.Н. «Право и государство». Про проблеми формування правосвідомості українців, та шляхи покращення суспільного розвитку в Україні нам розповідають Дмитрієнко Ю.М. «Держава і право», Олінійчук Р. «Юридичний журнал», Маличок К. «Підприємництво, держава, право» , Поняття свідомості нам подає Губскій Є.Ф., Корабльова Г.В., Лутченко В.А. «Філософський енциклопедичний словник» . Більшість авторів дуже пильно розглядала питання правосвідомості, тому що вони знають як вона може перевернути світ.

Курсова робота містить: вступ, чотири розділи, підрозділи, висновок, список використаних джерел. Загальний обсяг 30 сторінок.


6

РОЗДІЛ 1. Правосвідомість

1.1. Поняття свідомості.

Свідомість – у психології сукупність почуттєвих і розумових образів, для якої у нормальних умовах характерно в тій чи іншій мірі виразне знання

(«супутнє знання», «усвідомлення», лат. conscientia) того що я являюсь тим, хто переживає ці образи (звідси зміст свідомості = переживання).

Людина не тільки живе, але й переживає себе як спосіб існування живої істоти (самосвідомість). Щось наглядне дане може бути усвідомлено, оскільки воно може бути почуттєво прийняте. Але чи виникає свідомість одночасно з прийманням, це залежить від стану організму та від стану свідомості; даність усвідомлюється не завжди у рівній мірі, так що можна розрізняти ступінь свідомості. Згідно існуючому раніше погляду, Я чи моя душа зупиняється перед «потоком свідомості» , перед нерозбірливим, хаотичним різноманіттям смутних образів, окремі з яких увагу виділяє, аналізує, формує у сприйняття. Але цей погляд невірний і може лише ввести в оману. Вираз «потік свідомості» містить у собі таке ж саме невірну думку, начебто Я або душа може у якійсь мірі спостерігати цей потік. Напроти, слід вважати вірним, що свідомість має структуру, що визначається індивідуальним мікрокосмосом та завдяки якій усілякий зміст одразу приймає свою специфічну форму і до якої у процесі приєднуються інші елементи змісту. Свідомість супроводжує та контролює взаємозв`язок організму з оточуючою середою, знаходячись між впливаючим з зовні подразником і відповідною цьому подразненню реакцією. Згідно Ж.П. Сартра, свідомість є абсолютне, транс феноменальний вимір суб`єкта у світі буття. Воно не має змісту і складається у твердженні трансцендентного об`єкта, яким свідомість оволодіває завдяки тому, що воно само себе трансцендирує*. Не стіл знаходиться «у» свідомості і не уявлення про ньо-

____________

*Трансцендування – лат. (transcendere – превосходити, виходити за межі) , використовується для описування незрозумілих та неземних речей.

7

го, а свідомість становиться «свідомістю стола» та усвідомлює це. Сартр відкидав існування підсвідомості та без свідомості [5, c. 287-288] .

1.2. Поняття, ознаки, функції, структура, та види правосвідомості.

Функціонування у суспільстві права нерозривно пов`язане з правосвідомістю, бо поза свідомістю та діяльністю людини неможливий суспільний розвиток у сфері права. Ефективність реалізації права залежить від характеру взаємодії і ступеню відповідності суспільних потреб, інтересів, закріплених у нормах права, а також інтересів, очікувань особистості, соціальних груп, виникаючих у реальних правових ситуаціях.

Така взаємодія здійснюється на основі правосвідомості, за допомогою якого зовнішні вимоги, встановлення, виражені у нормах права, переводяться у внутрішні мотиви та установки особистості, а потім – до її реальної поведінки. Правова поведінка складається з усвідомлених, вольових актів діяльності, які мають юридичне значення та піддаються соціальному контролю.

Правові норми, перш ніж виконати регулятивну функцію, опосередковуються складним комплексом психічної діяльності людини. Таким чином, вольові дії індивіда виражають його відношення до правової практики як справедливої чи несправедливої, відповідної чи не відповідної його інтересам.

Правова свідомість являє собою структурне утворення суспільної свідомості, яка підкоряється загальним для всіх елементів закономірностям формування і функціонування, але одночасно володіє специфікою, дозволяючи розглядати її як відносно самостійне явище, яке займає у структурі суспільної свідомості своє, особливе місце і виконуючи тільки їй властиві функції [4, с. 385-386] . Правосвідомість – це об`єктивно існуючий набір взаємопов`язаних ідей, емоцій, що виражають відношення суспільства, груп, індивідів до права – цьому цілісному соціальному інституту, його системі та структурі, до окремих законів, іншим характеристикам правової

системи. Це ще й канал впливу права через мотивацію, емоції, свідомість на

8

поведінку людей, на формування суспільних відносин.

Дійсно, формування правосвідомості становиться у Х1Х - ХХ ст. процесом, який просував еволюцію суспільної свідомості на новий рівень колективного розуму. Якщо взагалі еволюція людства має своє призначення розвиток духовного початку у природі та само організовується для цього, то теперішній сплеск правосвідомості у суспільній свідомості – один з етапів розвитку.

Авжеж, правосвідомість має довгу історію, еволюцію. Правосвідомість була відмітною рисою суспільної свідомості давніх римлян, коли панувало римське право. Судові та інші правові форми життєдіяльності римського суспільства знаходили адекватне відображення в ідеях і емоціях римських громадян, формування їх поведінки. Примітою побуту давніх римлян були безперервні звертання до преторів, у сенат, до судових закладів по будь-якому питанню: торкалося це державної долі чи продажу раба.

Буржуазні суспільства Х1Х-ХХ ст., базованих на фундаментальних правових документах – деклараціях, конституціях, конвенціях, на включених до них основних правах та свободах, на громадських та інших кодексах, також пройняті юридичним світоглядом. Багато умов життєдіяльності у цих суспільствах проглядаються їх членами виключно крізь призму прав, обов`язків, відповідальності.

Сплеск правосвідомості характеризує також періоди соціальних змін, революцій. Туга о минулій правовій системі в одних, надії на формування нової в інших. Але доки йде ломка діючого законодавства, вакуум заповнюють уявлення, ідеї, емоції, які відносяться до майбутнього законодавству, яке могло б забезпечити ідеали і цілі революційних змін. Правосвідомість виконує роль важливішого критерію у правотворчості та правозастосуванні. Чим далі людство забирається у глибини прогресу, тим яскравіше проявляє себе юридична природа свідомості, тим важніше стає

етапне завдання – слідувати багатьом положенням, відкритою теорією права

у сфері правосвідомості людського буття [3, с. 560-561] .

9

Вдосконалення правового регулювання відносин представляє собою базу, на якій повина будуватися вся правовиховна робота. В силу великої регулюючої здатності у праві, як у фокусі, концентруються можливості прояву задатків та можливостей особистості, покликані можливості задоволення потреб людей. Право стало вершителем людських долей у всіх сферах життєдіяльності людини: сімейній, виробничій, науковій та культурній. Від того, наскільки досконала правова форма різноманітних суспільних відносин, настількі вона відзеркалює загальнолюдські цінності, моральні установки, та отже, виправдовує соціальні притязання особистості, залежить ступінь правової впевненості, рівень правосвідомості особистості. Не може не хвилювати той факт, що правові установки, вимоги правових норм не формують у частини суспільства поваги до права, не створюють стійких правових мотивів поведінки, не є перешкодою для здійснення правопорушень. Ліквідувати ці недостатки правових переконань суспільства є головною метою правовиховничої роботи [8, с. 218-228] .

У науці вироблене поняття структури правосвідомості. Структурно, правосвідомість складається з трьох основних елементів: правової психології, правової ідеології і правової поведінки [2, с. 40] .

Правова психологія – це сукупність почуттів, звичок, настроїв, звичаїв, в яких виражається відношення різноманітних соціальних груп, колективів, окремих індивідів до права, до системи правових закладів, діючих у суспільстві. Правова психологія є надзвичайно складною та насиченою великою кількістю різноманітних проявів людського життя. Вона складається з сукупності психологічних та правових явищ. До числа таких відносять: правову потребу, правову установку, правовий менталітет, правовий мотив, ціннісно-правові орієнтації, правовий настрій, правові почуття, правові емоції, правові навички, правові звички.

Характеристика, що відбиває ставлення людей до права та його установкам з точки зору глибини і направленості правових знань та переживань називається рівнем правової психології [8, с. 196-197] .

10

У структурі правової психології вирізняють такі елементи:

1) сталі (правові стереотипи, традиції, звички) і динамічні (настрої, почуття, хвилювання) ;

2) пізнавальні (правові емпіричні знання, уявлення, погляди) і емоційні (правові емоції, почуття, настрої).

Правова ідеологія – це сукупність ідей, принципів, теорій, концепцій, які в систематизованій формі відображають і оцінюють правову дійсність. Для правової ідеології характерне цілеспрямоване наукове, в тому числі філософське, осмислення права не на рівні його окремих проявів, а як цілісного явища, яке має свою власну цінність. Прикладом правової ідеології є вчення природно-правової, позитивістської, класової та інших теорій права. Частину цієї ідеології становлять сучасні наукові погляди на право.

Відмінність правової ідеології від правової психології полягає в тому, що якщо остання має переважно емоційний, поверховий характер, складається стихійно, переважно на основі повсякденного побутового досвіду людей, то правова ідеологія в процесі пізнання права прагне дійти до виявлення його сутності, змісту, виявити існуючі закономірності і зв`язки, а отже, представити ці знання у вигляді певної догми. Вона складається на основі наукових досліджень, вивчення юридичної літератури, в тому числі підручників.

До формування правової ідеології в демократичній, правовій державі висуваються такі вимоги. Вона повинна:

1) формуватися на основі пріорітету загально – людських стандартів і цінностей, зокрема верховенства права і закону, принципів демократії, прав і свобод людини і громадянина тощо;

2) будуватися на критичному сприйнятті вітчизняного і зарубіжного історичного досвіду, вивченні нових поглядів та підходів до правових явищ;

3) орієнтуватися на раціональне поєднання інтересів особи, суспільства і держави, виходячи при цьому з тези, що саме людина і її права визнані найвищою соціальною цінністю, на досягнення соціального і політичного

11

компромісу [15, с. 238-239] .

Правова поведінка – вольова сторона правосвідомості, яка представляє процес переведення правових норм у реальну правову поведінку. Складається з елементів, які визначають її напрям, - мотивів правової поведінки, правових настанов. Правова установка – готовність особистості проявити активність в області пізнання та реалізації права. Вона представляє собою конкретну програму поведінки у визначених умовах, яка формується зі всіх належаних суб`єкту правових знань, оцінок, думок, настроїв, звичок, відносин до будь-кого та будь-чого, що переходять до інтересів та прагнень. Поведінковий елемент правосвідомості синтезує в себе раціональні та

емоціональні моменти. Через нього відбувається реалізація психологічних та ідеологічних елементів.

Правова поведінка проявляється у формі дій, які впливають на відношення між суб`єктами , чи у формі бездіяльності, яка, навпаки, ніяких змін у стані суспільних відносин не здійснює. Перш ніж правова поведінка ззовні відобразиться у вигляді правового вчинку, повинна виникнути правова установка, мотив правової поведінки у правосвідомості суб`єкта.

Виникнення правової установки припускає: інформованість про норму права; розуміння її змісту; оцінку; відношення до прав інших осіб; емоціональне переживання з приводу функціонування норми права; готовність до дії. Правова установка – суб`єктивний регулятор поведінки.

Таким чином, від поведінкового елемента правосвідомості залежить ступінь його якісного стану [14, с. 503-504] .

У процесі правового регулювання правова свідомість виконує ряд основних функцій, до яких передусім належать гносеологічна, оцінна, регулятивна.

Гносеологічна (пізнавальна) функція передбачає накопичення знань про право, його сприйняття, подальше осмислення різних правових явищ, всієї правової дійсності.

Регулятивна функція реалізується через систему мотивів, ціннісних

12

орієнтацій, правових установок, які виступають специфічним регулятором

поведінки людей. Особливу роль у здійсненні цієї функції відіграють правові поведінки – правомірної чи неправомірної, що формується під впливом низки

економічних, соціальних або психофізіологічних факторів.

Оцінна функція передбачає оцінку правової поведінки (діяльності) людей, оцінку права в цілому. В повсякденному житті в людини формується певне, передусім емоційне, ставлення щодо різних явищ і процесів правового життя на основі власного досвіду та правової практики. Норми, які захищають і охороняють інтереси людини, сприяють їх реалізації, дістають, як правило,

схвалення, позитивну оцінку. Недосконалі норми, з суттєвими прогалинами, суперечностями, що здатні порушувати права і свободи людини, сприймаються негативно. Вони можуть піддаватися конструктивній критиці або деструктивній критиці.

У змісті правосвідомості виокремлюють такі оціночні судження щодо: права і законодавства; правової поведінки особи і їх груп та об`єктів діяльності; правоохоронних органів; власної поведінки з точки зору визначення її як правомірної чи протиправної [15, с. 239-240] .

За суб`єктами правосвідомість розрізняють:

1) індивідуальне – сукупність правових поглядів, почуттів, настроїв та переконань конкретного індивіда;

2) суспільне – виражає ставлення до права всього суспільства, відображає його інтереси;

3) групова правосвідомість – виражає ставлення до права, правовим явищам, їх оцінку з боку соціальних груп, формальних і неформальних колективів, відображає їх спільні інтереси та потреби, співвідношення їх з інтересами всього суспільства;

Суспільна та групова правосвідомість проявляється через індивідуальну правосвідомість, та в кожній людині вона проходить крізь призму особистих інтересів, рис характеру. Було б не вірним казати, що суспільна і групова свідомість – це сума суджень про право кожного з членів соціальних

13

груп, народу. Суспільна та грапова правосвідомістьвиражає найбільш загальні, співпадаючі оцінки права та правових явищ членами соціальних спільностей.

За глибиною відображення правової дійсності правосвідомість може бути:

1) побутова, непрофесійна – представляє собою побутові, інколи поверхневі судження про право людини, дотичного з правом у повсякденній трудовій, сімейній, суспільній та інших сферах життя. Вона складається, перед усім, як результат того юридичного виховання, яке він отримує будучи членом упорядкованого суспільства;

2) професійне – спеціалізовані правові знання, що використовуються у роботі професіоналами-юристами (у суді прокурор – обвинувачує, адвокат – захищає та ін.) .

а) наукова (теоретична) правосвідомість вчених, викладачів внз;

б) практична правосвідомість суддів, юрисконсультів, адвокатів та ін.

Правосвідомість юриста припускає високий рівень правового мислення, здебільшого детерміновано діючим правом [14, с. 504-505] .

За інтенсивністю проявлення бувають:

1) активний рівень правосвідомості – проявляється у активній правомірній чи активній антисоціальній поведінці;

2) звичайний рівень правосвідомості – відношення до права та правовим явищам, яке проявляється у повсякденній діяльності суб`єктів та виражається або у не порушенні або порушенні ними норм права;

3) пасивний рівень правосвідомості – поведінка, для якої характерне свідоме ухилення суб`єкта від використання тієї або іншої частини суб`єктивних прав або иконання юридичного обов`язку [9, с. 199] .



следующая страница >>