asyan.org
добавить свой файл
  1 ... 2 3 4 5 6



^ Відбір учителів для роботи

з обдарованими дітьми



Диференціація

учнів на групи





Розробка плану проведення роботи

та програми для груп




Навчання

обдарованих дітей

Спостереження за динамікою

особистих досягнень для кожного

обдарованого учня




^ Виявлення обдарованих та здібних дітей

Під час проведення діагностики обдарованості молодшого школяра необхідно дотриматись принципів виявлення обдарованих дітей:

 комплексний характер оцінювання різних аспектів поведінки та діяльності;

 тривалість ідентифікації;

 аналіз дій дитини у тих сферах діяльності, що максимально відповідають її нахилам і здібностям;

 використання тестів та тренінгових методик;

 переважна опора на сучасні методи діагностики.

^ Три групи особистісних характеристик інтелектуально-творчого потенціалу дитини (за О.Савенковим):

інтерактивні особистісні характеристики (допитливість, надчутливість до проблем, словниковий запас, здатність до оцінювання);

характеристики сфери розумового розвитку (оригінальність мислення, гнучкість мислення, продуктивність мислення, класифікація і категоризація, висока концентрація уваги, пам’ять);

характеристика сфери особистого розвитку (захопленість завданням, перфекціонізм – прагнення догодити продукт будь-якої своєї діяльності відповідно до найвищих вимог, нонконформізм - прагнення протистояти думці більшості, лідерство, змагальність, широта інтересів, гумор).

Отже, система психічних характеристик складає основу особистісного потенціалу дитини, її обдарованості.

Спираючись на особистісні характеристики інтелектуально-творчого потенціалу, ми вважаємо, що виявляючи обдарованих і здібних дітей, необхідно відстежувати і вивчати такі характерні особливості:

 інтелект;

 креативність;

 соціальна компетентність;

 психологічні здібності;

 не когнітивні особливості характеристики (використання опитувальників);

 характеристики шкільного і сімейного оточення;

 досягнення, захоплення.
^ Діагностика дитячої обдарованості та психолого-педагогічні особливості обдарованих дітей

Обдаровані діти — майбутній цвіт нації,її інтелектуальна еліта, гордість і честь України, її світовий авторитет. Недармавидатні діячі нашої держави надавали виняткового значення формуваннюрозумового потенціалу українського громадянства, вважаючи, що тільки елітаможе просувати суспільство й державу до висот досконалості. У різні епохи український народ висував зі своїх рядів плеяди видатних людей, котрі, щоправда,через різні причини змушені були спрямовувати свої розум і талантздебільшого на процвітання інших держав. І наше завдання полягає в тому,щоб дбайливо ростити нові таланти, починаючи з їх найменших літ.

На думку більшості педагогів, діагностика дитячої обдарованості - суто психологічна проблема. Однак таке твердження справедливе лише на теоретичному рівні. Сучасна освітня практика, спрямована на особистісно зорієнтований підхід, змушує розглядати діагностику дитячої обдарованості як невід'ємну частину цілісного педагогічного процесу.

Теоретичний рівень передбачає визначення концепції обдарованос­ті, суміжних категорій та видів обдарованості, а практичний включас методики діагностування обдарованих дітей, з'ясування їхніх психоло­гічних особливостей та організацію роботи з ними. На цьому, практич­ному, рівні, як вважають самі психологи, діагностику мають проводи­ти вчителі й вихователі, тобто ті, хто працює над розвитком і нав­чанням. Це не означає, що практичний психолог не потрібен, навпаки, він необхідний, але його сфера - особливо складні, «пограничні» випадки, зокрема потенційна обдарованість.

У разі виникнення сумнівів сто­совно обдарованості тієї чи іншої ди­тини вчителі-практики, порадившись із психологом (або навіть без цього, бо не у всіх школах є штатний психо­лог), можуть скористатись уже відо­мими варіантами проведення діа­гностики. Найпоширенішим із них є тестологічний підхід - оцінка інте­лектуального розвитку (конвергент­не мислення - тести Д.Векслера, Дж.Равена) та креативності (дивер­гентне мислення - тести П.Торрен­са Дж.Гілфорда), а також методики виявлення домінантної мотивації. Адже згадаємо, що, за Дж.Рензуллі, обдарованість - поєднання трьох компонентів: мотивації, орієнтованої на виконання завдання, видатних ро­зумових здібностей і креативності.

Звичайно, тестування з метою виявлення обдарованості часто під­дається критиці як ненадійне, бо не може виявити приховану, потенційну обдарованість. Однак шляхом трива­лих спостережень, враховуючи, крім зазначених компонентів, ще й індиві­дуальні особливості (g-фактор), не­одноразові процедури групового тес­тування, можна визначити коло пре­тендентів для спеціальних занять у невеличких групах за програмою для обдарованих. Ця модель діагносту­вання виявилась більш прийнятною для закладів нового типу (ліцеїв, гім­назій тощо).

Проте проводити разове тесту­вання з метою прийому дітей до ос­вітніх закладів підвищеного статусу (ліцеї, гімназії тощо) законодавче за­боронено. Крім тестування, застосо­вуються моделі діагностики дітей шляхом довготривалих спостере­жень за ними. Таку модель ми вико­ристовували в основному в масових школах, оскільки згідно з нею відпа­дає потреба в жорсткій селекції дітей. Діагностика обдарованості грунтуєть­ся на здібностях, інтересах і манері засвоєння матеріалу кожного суб'єк­та навчання. Спостереження вчителя спрямовані на виявлення переваг уч­ня, а не на його недоліки. Технологія навчання схожа на додаткові заняття за спеціальною, дещо ускладненою програмою з вільним відвідуванням і змінним складом груп.

Для педагогів-практиків К.Хеллером розроблена «модель послідов­ної стратегії прийняття рішень» що­до багатофакторних типологічних моделей обдарованості. Пошук та­лантів ведеться поетапно з послідовним

прийняттям рішень на кожному відрізку (постановка “діагнозу” відбувається за участю всіх учасників навчального процесу в групі).

Відомою в педагогіці є «модель діагностики розвитку» (Ю.Д. Бабаєва та А.Г. Асмолов), за якою дитину пе­ревіряють не стільки на наявні знан­ня і вміння оперувати ними, скільки на здатність до їх розвитку. Цей варіант діагностики з успіхом застосовується як в масових школах, так і в закладах нового типу. Діагностика передбачає:

а) попереднє психодіагностичне обстеження;

б) встанов­лення причин виникнення психоло­гічних перепон до розвитку;

в) типо­логічну діагностику (визначення типу розвитку, з'ясування механізмів ство­рення перепон);

г) прогнозування можливих наслідків розвитку;

д) роз­робку педагогічних рекомендацій з оптимального навчання та розвитку конкретної дитини.

Для виявлення обдарованості можна скористатись І комплексною діагностикою, популярною серед учених та практиків усього світу. Во­на стимулює процес самопізнання, самовиховання та самореалізації, дає змогу виявити індивідуально-психологічні передумови, від яких за­лежить прискорення (чи уповільнен­ня) розвитку творчої обдарованості. Діагностування починають із темпе­раменту, потім рис характеру (інте­ресів, нахилів, здібностей тощо). Процес виявлення обдарованості здійснюється поетапно:

1) спостереження;

2) виявлення психологічного ста­ну дитини шляхом власної оцінки;

3) визначення коефіцієнта розу­мового розвитку IQ;

4) визначення інтелектуального розвитку шляхом дослідження вер­бальних здібностей учня;

5) визначення продуктів творчос­ті школяра;

6) всебічний аналіз конкретних випадків.

Виявити творчу особистість дити­ни також допомагають системи запи­тань.

В експериментальному викла­данні ми застосовували елементи всіх зазначених видів діагностики об­дарованих дітей, проводили заходи з розвитку талантів, при цьому коло обдарованих значно розширилось. Адже, як вважає В.Г. Кремень, “усі діти по-своєму обдаровані, потрібні зусилля, аби розпізнати таланти і до­помогти дитині розвинути обдарова­ність”. Якщо талант — це рідкість, то обдарованість — досить поширене явище.

Деякі автори (К.Клюге, К.Хеллер) вважають, що досвідчений і кваліфі­кований педагог здатний адекватно оцінити дитячу обдарованість і без складних психологічних вимірювань, особливо, якщо дитина яскраво це виявляє: переважає однолітків за рівнем інтелекту й креативності, ви­сокою мотивацією навчання. Проте вміти ідентифікувати основні пара­метри й ознаки обдарованості, як свідчить педагогічний експеримент, ще не означає врахувати це в роботі з розвитку обдарованості. До того ж яскравих талантів мало, а обдарова­них, із продуктивним мисленням ді­тей - багато. Тому, використовуючи методи діагностики, учитель може виявляти нові й нові потенційні та­ланти. При цьому найбільш надій­ним і безпомилковим є тест на пізна- вальну потребу, яка характеризуєть­ся почуттям задоволення від розумо­вої праці. У інтелектуально обдаро­ваних школярів пізнавальна потреба спрямована на досягнення результа­ту, а у творчо обдарованих - на сам процес пізнання.

За Р.Стернбергом, обдарованість завжди унікальна, тому марно шукати універсальні ознаки обдарованих ді­тей. Навіть загальновизнані критерії обдарованості є досить умовними. Обдарованість -багатовимірне ут­ворення, і її не можна зводити лише до описаних якостей (високий IQ, креативність, мотивація), а треба врахо­вувати різноманітність форм прояву.

Концепція Інтелектуальної обда­рованості, запропонована Р.Стерн­бергом, має трирівневу структуру:

- компонентний рівень відобра­жає найзагальніші методи пізнаваль­ної діяльності незалежно від конк­ретного змісту задач і зовнішніх чин­ників; на цьому рівні здійснюються три види операцій: пізнавальні (отри­мання та опрацювання інформації), мотиваційні (вибір проблеми, страте­гія, контроль і регулювання процесу вирішення, врахування чинників нав­колишнього середовища), виконавчі (розв'язання задачі);

- конкретний рівень, пов'язаний із певними структурами та ситуація­ми, вирішення яких потребує інте­лектуальних зусиль (розв'язання нестандартної задачі тощо);

- контекстуальний рівень зумов­лений соціокультурним оточенням дитини, її індивідуальними особли­востями.

Інтелектуальна обдарованість є обов'язковою й необхідною для ви­явлення обізнаності з різних галузей знань, академічної компетенції, ен­циклопедичної ерудиції. Однак вона, хоча і є обов'язковою умовою, але недостатня для прояву творчих здіб­ностей і талантів (у цьому випадку IQ має бути вище 120). Крім того, крите­ріями креативності є швидкість про­дукування ідей, їх оригінальність, метафоричність. Стосовно творчості поняття «оригінальність як здатність продукувати віддалені асоціації і да­вати незвичні відповіді» було дове­дено Дж. Гілфордом. А Е.П. Тор­ренс оцінював оригінальність як міні­мальну частоту даної відповіді у да­ній групі. Це поняття означає незапозичений, незкопійований, самостій­ний, своєрідний, незвичний, новий. Оригінальність - сила прояву інди­відуальності, що є основним критері­єм творчості, ступенем її вираженості, який відрізняє продукт творчості від Інших подібних до нього. Отже, творчість підкреслює індивідуаль­ність особистості, її прагнення ство­рити щось своє, особливе, а креативність - яскраво виражена оригі­нальність. Чим сильніше бажання учня бути «самим собою», оригінальним, неповторним, тим більше в ньому внутрішньої впевненості й тим більшою є ймовірність подолання стереотипів, створення ним чогось незвичного в науці, техніці тощо.

Метафоричність - здатність суб'єкта використовувати й констру­ювати метафори в процесі своєї ді­яльності, що дає змогу виявити рівень якісної відмінності між проявом індивідуального багатоманіття і креативністю. За М.А. Холодною, мета­форичність -комплекс інтелектуальних властивостей, що виявляєть­ся в готовності дитини працювати у фантастичному «неможливому» кон­тексті, схильність використовувати символічні порівняння для вислов­лення своїх думок, уміння бачити в простому складне, а в складному -просте. Процес метафоризації здійснюється на основі порівнянь як результату асоціацій за схожістю і їх більш складної форми - аналогій. Порівняння є головною операцією, яка «працює» в ході творчого проце­су, зокрема, здійснюючи змістовий синтез. Оригінальні порівняння - аналогії, метафори - відповідають таким ознакам креативності як не­звичність точки зору, розширення меж очікуваної відповіді, зіставлення несумісного, ступінь деталізації від­повіді, фантазування, емоційна ви­разність доведень тощо. Ці ознаки відбивають рівень розвитку уяви. А оригінальність саме й виявляється в результаті дії уяви.

На думку психологів і педагогів, психологічні особливості обдарованих дітей, особливо творчо обдарованих, вирізняються (або характеризу­ються) деякими спільними ознаками діяльності, що супроводжують обда­рованість, але не обов'язково пород­жують її, і певними рисами поведінки.

З позицій дидактики важливо зна­ти, що інструментальний аспект по­ведінки обдарованої дитини (за тер­мінологією РАО) характеризується такими ознаками:

1) наявність специ­фічних стратегій діяльності (швидке засвоєння діяльності й висока успіш­ність її виникнення; винайдення но­вих оригінальних способів діяльності в умовах пошуку вирішення пробле­ми, адже індивідуалізація способів ді­яльності відбивається й на унікаль­ності продуктів праці; новаторство як вихід за межі вимог щодо виконання завдань);

2) сформованість індивіду­ального стилю роботи («все робити по-своєму») з саморегламентуванням і самоуправлінням;

3) висока структурованість знань, уміння бачи­ти те, що вивчається, у системі, згор­тати способи дій у відповідній галузі знань, миттєво схоплювати і виділяти суттєві узагальнення;

4) особливий вид опанування знаннями, що може виявлятись як у високій швидкості навчання, так і в уповільненій (але міцних знаннях) з наступним різким стрибком до перетворення знань.

Мотиваційний аспект поведінки обдарованої дитини характеризу­ється:

- підвищеною вибірковою чутли­вістю до певних явищ дійсності - символів, звуків, кольорів, біологічних об'єктів, технічних пристроїв тощо - або до певних форм власної активності (пізнавальної, фізичної тощо);

- яскраво вираженим стійким ін­тересом до творчості, певних занять або сфер діяльності, захопленістю предметом, зануреністю в справу, працелюбністю;

- підвищеною пізнавальною пот­ребою, що проявляється у величез­ній зацікавленості, багатій фантазії, схильності до абстрактного мислен­ня, готовності з власної ініціативи ви­ходити за межі вимог діяльності, ро­зумінні інструментального характеру знань, незалежності суджень;

- перевагою в уподобаннях па­радоксальної, суперечливої інфор­мації, неприйняттям типових зав­дань і готових відповідей, високим рівнем самодостатності й автономії, самоуправлінням, емоційною ста­більністю;

- високою критичністю до ре­зультатів власної праці, невдоволен­ням собою, схильністю ставити над­складні цілі, прагненням до доскона­лості.

Наявність зазначених психологіч­них особливостей може слугувати підставою для гіпотези, що дитина об­дарована, але не для остаточного висновку про обов'язкову обдарова­ність. Проте наявність хоча б деяких ознак обдарованості має привернути увагу педагога й змусити його до ре­тельного й тривалого аналізу як кож­ного конкретного індивідуального ви­падку, так і поведінки дитини в цілому.

Крім визначених психологами та педагогами яскравих критеріїв обда­рованості, ми у процесі спілкування з дітьми, що мають такі ознаки, бесід з їхніми батьками, кураторами, класни­ми керівниками, шкільними психоло­гами, вихователями виявили ще деякі опосередковані ознаки, які також мо­жуть наштовхнути вчителя на більш уважне вивчення дитини в цьому нап­рямі. Зокрема, ми помітили, що такі діти мають чудову пам'ять, великий словниковий запас, уміють швидко схоплювати інформацію, долати інер­цію мислення. Вони допитливі, са­мостійні, тривалий час займаються улюбленою справою. Разом із тим їм притаманні ознаки нетипової поведін­ки: непередбачуваність вчинків, над­мірна вразливість, нетерплячість і не­терпимість до чужих недоліків, часто неадекватність реакції на інформа­цію. Ці діти потребують багато уваги, вони не люблять надмірної регламентованості навчального процесу в шко­лі, конформізму, у поведінці виявля­ють дивацтва. Творчо обдаровані діти не вміють пристосовуватись до обс­тавин, якщо вважають ці обставини для себе неприйнятними (на відміну від суто інтелектуальної обдарова­ності, за якої індивід здатний раціо­нально мислити й добре адаптувати­ся в навколишньому середовищі; проте високий інтелект, як відомо, сам по собі не гарантує креативності). Для творчих особистостей звичні норми й закони не підходять, їхня поведінка часто викликає негативні емоції в ото­чення, бо ці діти дратують ровесників і вчителів глузуванням над інтелекту­альними невдахами. Тому вони заз­вичай неконтактні й знаходяться в ди­тячому колективі в ізоляції. Ці діти потребують права вибору, характери­зуються незалежністю суджень, не визнають заборон без аргументації (якщо «не можна», то чому «не мож­на»), не терплять тиску й примусу, ад­же діяльність творчого інтелекту - гарантія особистої свободи людини. Творчо обдаровані особистості нехту­ють умовностями, не визнають авто­ритетів, прагнуть все перевірити са­мостійно. Такі діти потребують постій­ної уваги до результатів їх творчої ді­яльності з боку вчителя, не терплять зневаги, виявляють сміливість думки, мають вибуховий темперамент, емо­ційність, високорозвинену інтуїцію, тонке почуття гумору (гумор - пара­доксальна форма мислення). У пись­мових роботах вони надають перева­гу змісту, зазвичай нехтуючи формою, належне оформлення роботи вважа­ють необов'язковим («творче безлад­дя» - норма головне для них, щоб все було правильно розв'язано). Об­даровані діти наводять оригінальні варіанти вирішення проблеми, бо вмі­ють аналізувати, синтезувати ідеї, комбінувати, вибирати з багатьох можливостей. Вони захоплюються фі­лософськими питаннями: про поход­ження життя на Землі, про сенс буття, релігію тощо.

Внаслідок не за віком розвиненого інтелекту обдаровані діти надають перевагу спілкуванню зі старшими дітьми та дорослими, грають у склад­ні інтелектуальні ігри, здатні одразу робити кілька справ і водночас кон­центруватись на одній. Вони дуже ці­леспрямовані, задля досягнення творчої мети можуть працювати міся­цями (наприклад, в авіамодельному гуртку над створенням моделей літа­ків) і навіть роками (наприклад, над виведенням нового сорту рослин). Та­кі діти критично ставляться до своїх досягнень, незадоволені собою, ма­ють низьку самооцінку, прагнуть дос­коналості, їм подобається більше слухати, ніж говорити, підтверджуючи прислів'я «хто мовчить, той двох, нав­чить», люблять читати, мають ранню предметну спрямованість, високу піз­навальну активність. Вони вимагають поваги до себе, легко ображаються, вразливі, чутливі. Ці діти мають висо­кий рівень сенсорики та пам'яті, пра­цездатність і наполегливість. З мето­дів педагогічного впливу на творчих незалежних дітей краще діє «пря­ник», аніж «батіг», тобто заохочення досягає кращого результату, ніж пока­рання. Творчо обдаровані діти харак­теризуються сміливістю думок І вис­ловлювань, гнучкістю мислення, схильністю до ризику (деякою мірою навіть до авантюризму), проблемним баченням світу, здатністю переносити життєвий досвід і теоретичні знання в нові ситуації, не приймають інформа­ції на віру без експертної перевірки, виявляють оригінальність підходів у розв'язанні проблемних ситуацій, прагнуть до реалізації своїх унікаль­них здібностей, мають високий рівень мотивації виконуваної діяльності.

Обдаровані діти захоплюються науковими дослідженнями, у тому числі по лінії МАН, і при цьому, маю­чи розвинену фантазію, ставлять пе­ред собою нереальні цілі, перейма­ються тим, що не зможуть їх досягти, хоча зазвичай прагнуть досягти не­можливого. «Наука, - за висловом лауреата Нобелівської премії П.Капіци, - це те, чого не може бути. А те, що може бути, - це технічний прог­рес». Тож треба розвивати в таких ді­тей пагони творчості, допомагати їм досліджувати те, чого, на перший погляд, не може бути. Необхідно навчити дитину переборювати уста­лені схеми мислення, долати звич­ний спосіб бачення світу, критично ставитись до думок навіть визнаних авторитетів, піддавати сумніву деякі публікації, аргументовано заперечу­вати традиційні підходи. І тоді нас че­катиме не одне відкриття, не одна наукова істина. Сьогодні в Україні спостерігається значний прогрес у галузі роз­витку креативності в дітей.

Отже, з'ясувавши особливості обдарованої особистості, її індивідуальність, можна зрозуміти творчий потен­ціал такої дитини й напрями, у яких їх слід розвивати.
^ Особливості роботи з обдарованими дітьми

Дослідження і практика свідчать, що розвиток творчої обдарова­ності може бути затриманий, а іноді і втрачений на будь-якому ета­ні розвитку дитини. Багато спеціалістів одностайні з приводу при­чин, що заважають оптимальній реалізації природних задатків ди­тини, що їх можна розподілити на три категорії:

  • методика викладання та навчальні програми не відповідають за­питам обдарованих дітей;

  • у містах із низьким рівнем освіти розвиток дитини не стимулю­ється її оточенням, тому вона не може високо оцінити значення освіти;

  • психологічні передумови, що заважають реалізації здібностей дитини, часто закладаються в сім'ї. Батькам необхідні знання і навички, що дозволяють забезпечити належний розвиток їх­ніх обдарованих дітей.

Розвиток обдарованості може бути ефективнішим при дотриманні певних умов. Більшість дослідників проблеми обдарованості свідчать про те, що ефективності роботи з обдарованим дітьми сприяють:

  • своєчасна діагностика інтелектуальних особливостей і здібно­стей учня;

  • гуманне співробітництво учителя та учня;

  • взаємодія педагогів і батьків;

  • створення для учня ситуацій упевненості в собі;

  • забезпечення учневі права на пошук і помилку без зниження оцінки, надання можливості виправлення помилки і підвищен­ня оцінки;

  • використання такої системи управління пізнавальною діяль­ністю і заохочення її результатів, що перетворюють ситуативну впевненість на стійку;

  • підтримка ініціативи дитини у всіх видах діяльності;

  • гуманізація сфери спілкування з однолітками та дорослими;

  • надання можливості реалізації фізичної активності;

  • навчання прийомів самостійної роботи, способів самоконтро­лю, дослідницької діяльності, уміння отримувати знання само­стійно;

• відсутність демонстрації виняткових досягнень, що спричиняють ревність і неприйняття однокласниками, але разом із цим і неприпустимість зменшення досягнень та унікальних здібно­стей.

Для якісної організації роботи з обдарованими дітьми викорис­товують відповідні стратегії навчання:

1) стратегії навчання, що спираються на кількісні зміни:

 прискорення — передбачає збільшення темпу освоєння навчаль­ного матеріалу;

 інтенсифікація — передбачає зміну не темпу засвоєння, а збіль­шення обсягу навчального матеріалу, тобто підвищення інтен­сивності навчання;

2) стратегії, що спираються на якісні зміни:

  • диференціація навчання;

  • індивідуалізація навчання.

Яку б стратегію навчання не використовували педагоги, необхід­но пам'ятати про формування соціальної компетентності: здатність розбиратися в людях і встановлювати з ними ефективні ділові взає­мини. Емпатія (здатність до співпереживання), активна, ділова доб­рота — одні з головних ознак соціальної компетентності.

Працюючи з обдарованими дітьми, необхідно використовувати активні й інтерактивні методи, методи активізації творчого пошу­ку, до яких належать: метод евристичної загадки, метод «мозкової атаки», метод синектики, метод гірлянд запитань, метод ліквідації безвихідних ситуацій тощо.

В обдарованої дитини існує багато проблем, які можна розв'язати, якщо оточення поважатиме дитину як особисту цінність, якщо ди­тина відчуватиме, що її не тільки доброзичливо сприймають, але й люблять та намагаються зрозуміти, підтримують у процесі пі­знання, не обмежуючи при цьому її внутрішню свободу. Саме тоді слово «неможливо» можна замінити на— «чудово», «цікаво», «ди­вовижно », « захоплююче ».

Таким чином, умовами успішної роботи з обдарованими діть­ми є:

• осмислення значення розвитку обдарованих дітей кожним чле­ном колективу і посилення у зв'язку з цим уваги до проблеми формування позитивної мотивації навчання;

  • визнання того, що система роботи з обдарованими учнями — один із пріоритетних напрямів роботи школи;

  • постійне вдосконалення науково-методичної роботи та освітньо­го процесу загальноосвітніх навчальних закладів;

  • залучення до роботи з обдарованими учнями вчителів, які мають високі професійні та особистісні якості, а також «вузьких» спе­ціалістів (психологів, керівників предметних гуртків тощо).



<< предыдущая страница   следующая страница >>