asyan.org
добавить свой файл
1 2 3
Кримінальне право

Загальна частина

Реферат ТЕМА: Поняття і мета покарання

ЗМІСТ

ВСТУП

  1. Поняття та ознаки покарання

    1. Значення покарання в боротьбі зі злочинністю

    2. Відмінність кримінального покарання від інших заходів державно – правового і громадського впливу

      1. Відмінність кримінального покарання від провини

      2. Відмінність покарання від примусових заходів виховного характеру

      3. Відмінність покарання від примусових заходів медичного характеру

  2. Мета покарання

    1. Спеціальна і загальна превенції злочину як мета покарання

    2. Проблема мети покарання за необережні злочини

ВИСНОВОК
^

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ



ВСТУП
Політика держави у боротьбі зі злочинністю передбачає комплекс заходів, серед яких головну роль виконують заходи соціального, економічного, політичного, правового, організаційного та культурно – виховного характеру. В системі цих заходів певне місце займає і покарання. Воно є необхідним засобом охорони суспільства від злочинних посягань. Виконання цієї ролі здійснюється як за допомогою погрози покаранням, яка існує в санкції кожної кримінально – правової норми, так і шляхом його реалізації, тобто примусового впливу на осіб, що вже вчинили злочини.

У літературі поширена думка, що покарання у боротьбі зі злочинністю виконує допоміжну роль. Ця думка потребує уточнення. Вона є слушною щодо системи заходів, які держава використовує для профілактики злочинів, зниження злочинності, усунення її причин та умов. На підтвердження цього слід зазначити, що гуманістичні ідеї Монтеск'є, Бекаріа та інших авторів про те, що навчений досвідом законодавець краще попередить злочин, ніж буде вимушений карати за нього, знайшли свій розвиток і підтвердження в науці кримінального права та практиці боротьби зі злочинністю. В зазначеному аспекті покарання дійсно відіграє допоміжну роль. Проте серед заходів державного реагування на вже вчинені злочини і осіб, що їх скоїли, покаранню надається дуже важливе значення. В ньому від імені держави виражається негативна оцінка вчиненого злочину і самого злочинця. Зменшення цієї ролі покарання суперечить його каральній і попереджувальній суті як найгострішого, найсуворішого заходу державного примусу, що застосовується за вироком суду до осіб, які вчинили злочини. Конституція України, кримінальне законодавство та практика його застосування переконують, що держава приділяє покаранню досить велике значення у виконанні свого обов'язку захищати суспільний лад, політичну та економічну системи, права і свободи громадян, всі форми власності, а так само правопорядок від злочинних посягань.

  1. ^ Поняття та ознаки покарання

Покарання як один з центральних інститутів кримінального права є важливим інструментом в руках держави для охорони найважливіших суспільних відносин. Воно є провідною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності і разом з тим покликане забезпечувати поведінку людей відповідно до вимог закону.

Кримінальне покарання являє собою реакцію держави на вчинений особою злочин. Для самого ж злочинця покарання – це кримінально – правовий наслідок скоїного їм злочину.

Поняття покарання в тому виді, у якому воно викладено в новому КК України 2001 року існувало не завжди. Більш того, справедливим буде сказати, що раніше в КК 1961 року взагалі не існувало чіткого визначення покарання. Дефініція покарання вироблялася поступово в теорії кримінального права. Вперше законодавче визначення поняття покарання було дано в КК 2001 року, тим самим припиняючи вічну дискусію. Хоча спроба закріпити в законі визначення покарання провадилася і раніш у ст. 28 Основ карного законодавства Союзу СРСР і союзних республік» 1991 року, але, як відомо, Основи 1991 року не набрали сили в зв’язку з розпадом СРСР.

Текст ст.50 діючого КК України говорить: “Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.”

Можна виділити кілька специфічних ознак, сполучення з яких і складається поняття покарання.

  1. Покарання – примусовий захід.

Поняття покарання як міри означає, що кожен вид покарання має кількісні границі і визначений зміст, тобто являє собою потенційно здійсненний спосіб впливу на засудженого, строго регламентований кримінальним законом. Ніхто не вправі виходити за межі кількісних і якісних характеристик покарання, встановлених законом. Тільки в рамках покарання як міри суд вправі на основі кримінального закону, визначаючи строк і режим покарання, встановити, в яких кількісних, а в ряді випадків і якісних межах застосовувати покарання до конкретної особи. Незаконним визнається позбавлення або обмеження прав і свобод засудженого, не передбачених кримінальним законом і які не є заходами примусового характеру.

2. Державний характер примусового заходу. Під цим мається на увазі, що покарання може бути призначено тільки від імені держави, і є публічно-правовою, державною оцінкою діяння як злочинного, а особу, що винила цей злочин, як зобов’язаного перетерпіти покарання.

Важливим завданням правової держави є охорона основних суспільних відносин від злочинних посягань. Здійснення цього завдання в першу чергу виражається у визначенні того, які суспільне небезпечні діяння є злочинними і якому покаранню підлягають особи, що їх вчинили (ст. 1 КК). Отже, караність є складовою частиною кримінально – правових норм, без якої неможливо регулювати і охороняти суспільні відносини. За своєю суттю караність є особливою мірою державного примушування, котра застосовується до осіб, що вчинили злочинні посягання. Покарання як міра державного примушування виступає засобом впливу на поведінку людини, примушує особу до законопослушної поведінки. В цьому і полягає перша важлива ознака покарання — це передусім особлива міра державного примушування (в поріннянні з дисциплінарними, адміністративними, цивільно – правовими засобами), яка є його складовою частиною, що визначає його соціальний зміст. Покарання заподіює великі втрати волі, майна.

Держава має виняткову монополію на призначення кримінального покарання. Тільки вона визначає повноваження в сфері призначення і виконання покарання, встановлює підстави застосування покарання, види і мету покарання. Покарання як примусовий захід закріплено в кримінальному законодавстві, яким у нас є КК України. Усі нові закони, що встановлюють кримінальну відповідальність, підлягають включенню в цей кодекс. КК встановлює систему покарань – вичерпний і обов’язковий перелік видів покарань, розташованих у визначеному порядку в залежності від ступеня їхньої тяжкості (ст.51 КК). Даються також кількісні і якісні характеристики злочинів.

Визначення ст.51 КК України засновані на нормах Конституції України усі правові норми про покарання, що містяться в КК, КПК, ВТК і інших нормативно – правових актах, повинні відповідати положенням Конституції України і даної статті. Діючи від імені держави, органи і посадові особи, повноваження яких установлені Конституцією, несуть відповідальність за відповідність практики призначення і виконання покарання вимогам Конституції України, що має найвищу юридичну силу. (ст.8 КУ) У встановлених законом випадках посадові особи також можуть нести кримінальну відповідальність за порушення законодавства про застосування покарання до засуджених.

Присвоєння прав законодавчої влади або спроба підміни суду в області застосування покарання є зазіханням на правопорядок в Україні.

2. Примусовий характер покарання як державної міри. Всі учасники публічно – правової сфери зобов’язані підкорятися рішенням, що вступили в законну силу, про покарання, а держава вправі застосовувати для їхньої реалізації відповідні заходи впливу, тобто передбачені законом необхідні способи, що забезпечують підпорядкування осіб і органів такого роду рішенням, включаючи необхідні заходи фізичного впливу.

Примусовий характер покарання також означає обов’язок засудженого перетерплювати позбавлення й обмеження, зв’язані з застосуванням до нього покарання.

4. Кримінальне покарання призначається за ті діяння, що є злочинами, тобто містять всі ознаки складу злочину і застосовується до конкретної особи. Тобто винність є одним з ознак злочину, зрозуміло, що покарання застосовується до особи, визнаною винною у здійсненні злочину. Безвинне призначення покарання неможливе, і якщо суд не встановить провину конкретної особи в здійсненні конкретного злочину, то до такої особи не можуть бути застосовані заходи примусового впливу, тобто покарання. Це означає, що призначення кримінального покарання і його виконання можливі лише щодо самого винного. Воно не може бути направлено на інших осіб, навіть близьких родичів. Наприклад, ізоляції підлягає особисто засуджений до позбавлення волі; конфіскації підлягає тільки майно, що належить винному особисто, тощо. Іншими словами особистий характер покарання призначається і застосовується тільки у відношенні самого злочинця і ніколи не може бути перекладене на іншу особу.

Правда, в історії радянського кримінального права легко знайти приклади трагічної зневаги цим правилом. Так, ще в першому радянському КК – КК РСФСР 1922 р. – поняття покарання було замінено поняттям «міри соціального захисту». Останні були зв’язані не з провиною за конкретне зроблене особою злочин, а з так би мовити небезпечним станом особистості, висунутим соціалістичною школою кримінального права. Відмова від поняття покарання і введення в кримінальне законодавство поняття «міри соціального захисту» привело на практиці до грубих порушень законності при здійсненні правосуддя. Так, наприклад, відповідно до Основних початків кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1924 року, що також передбачають «міри соціального захисту» замість покарання, застосування засилання і висилки було можливе не тільки у відношенні осіб, засуджених за здійснення конкретного злочину, але й у відношенні осіб, визнаних суспільно небезпечними «по зв’язками зі злочинним середовищем у даній місцевості», незалежно від залучення їх до кримінальної відповідальності за здійснення визначеного злочину, а також і в тому випадку, коли їхнє обвинувачення в здійсненні визначеного злочину буде судом спростовано, але саме поводження буде визнано соціально небезпечним.

5. Покарання призначається тільки за вироком суду і від імені держави. Так, відповідно до ст.62 Конституції України “Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.” Згідно ж ст.124 Конституції України “Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.”

Тобто, жоден інший державний орган не може призначити особі такий примусовий захід, як покарання. Як видно, положення закону про застосування покарання за вироком суду — обов'язкова вимога закону, характерна його особливість. Причому застосування покарання завжди відбувається від імені держави, що надає покаранню публічного характеру. До виключної компетенції суду належить і звільнення від покарання, крім звільнення за амністією або за актом помилування.

Обвинувальний вирок, винесений від імені держави і визначення покарання особі, винному в здійсненні злочину, означає офіційну державну оцінку зробленого злочину і самого злочинця.

6. Покарання, на відміну від інших примусових заходів, спричиняє особливий правовий наслідок – судимість, що може бути знята чи погашена за певних умов, зазначених у кримінальному законі (ст.88 КК України).

Саме судимість відрізняє кримінальне покарання від інших засобів державного примушування. За своїм змістом судимість — це не тільки властивість кари, вона являє собою певний правовий статус засудженого, пов’язаний з різного роду правообмеженнями та іншими негативними наслідками протягом певного, визначеного в законі строку. Судимість як самостійна ознака покарання визначається тим, що вона визнається обставиною, яка обтяжує відповідальність в разі вчинення нового злочину та зберігає певні обмеження прав засудженого і після відбуття ним покарання (наприклад, тимчасове позбавлення права займати певні посади, займатись деякими видами діяльності тощо).

Кримінально – правові наслідки судимості можуть виявлятися в якості:

обтяжуючого відповідальність обставини, що впливає на кваліфікацію злочину;

обтяжуючого відповідальність обставини при призначенні покарання;

обставини, що виключає чи обмежує звільнення від кримінальної відповідальності і покарання.

7. Покарання за своїм змістом є карою. Хоча сам термін «кара» відсутній у визначенні покарання, даному в КК. Каральний характер покарання передбачається в обмеженні прав і свобод особи, визнаної винною у вчиненні злочину.

Кара є складовою ознакою будь-якого кримінального покарання. Вона визначається строками покарання, наявністю фізичних і моральних страждань та втрат, покладенням обов’язків зазнати ганьби і сорому перед суспільством і різного роду правообмеженнями. В одних покараннях вона виражена більшою мірою, наприклад, довічне ув’язнення, позбавлення волі, матеріальні або майнові втрати, в других — переважають обмеження інших прав; займатися професійною діяльністю, мати звання, нагороди тощо. В кожному покаранні, безумовно, присутні і моральні страждання — ганьба, сором перед суспільством і своїми близькими. Усі ці якості і визначають кару як ознаку покарання. Обсяг кари диференційований в кожному покаранні в залежності від характеру і тяжкості злочину. Каральний вплив покарання повинен відповідати тяжкості злочину. Кара має обов’язковий характер для виконання всіма громадянами, посадовими особами і органами на всій території держави.

Ступінь карательності різний у різних видах покарання. Перелік видів злочинів даний у діючому КК у порядку зростання ступеня тяжкості. Каральний потенціал покарання залежить від характеру тих прав і свобод, яких може бути позбавлений засуджений, що у свою чергу залежить від тяжкості вчиненого і від властивостей особистості винного. Злочинець може бути обмежений у матеріальних благах (наприклад, штраф), а може бути позбавлений і вищого блага – свободи (наприклад, довічне позбавлення волі). Звичайно, в останньому покаранні ступінь карательності найвищий.

Будь – яке потенційне обмеження прав і свобод особи, що відбуває покарання, чи особи, до якого застосоване покарання, повинне мати правове обґрунтування і відповідати закону. Незаконним є позбавлення засудженого передбачених законом засобів підтримки його існування, що приводить до завданню шкоди здоров’ю, поширенню епідемій, так само як і позбавлення засудженого державного захисту чи від зазіхань інших форм негативного впливу з боку третіх осіб.1

У юридичній літературі немає однаковості в розумінні змісту кари як сутності покарання. Багато авторів зводять її до страждань і позбавлень, що доставляють покарання засудженому. Так, М.Д. Шаргородский писав: «Покарання є позбавленням злочинця яких – небудь приналежних йому благ і виражає негативну оцінку злочинця і його діяння державою. Покарання заподіює страждання тій особі, до якого воно застосовується. Саме ця властивість, будучи необхідною ознакою покарання, робить його карою».2 Як видно, пріоритет віддається моментам позбавлення і страждання. У курсах радянського кримінального права при визначенні поняття покарання кара не згадується, а упор робиться на державно – примусовий його характер і заподіяння позбавлень винному, а також згадуються цілі покарання.

Б.С. Утевский визначив кару як примус.3 Б.С. Никифоров, критикуючи таке розширювальне тлумачення кари, відзначила: «Кара – це примус до такого страждання, що за своїм характером і тривалості пропорційно, відповідно до зробленого злочинцем злій справі, злочину».4

З критикою викладених точок зору виступив И.С. Ной: «…кара була б розмірна ваги зробленого злочину, якби за вбивство передбачалася лише страта. Але принцип відплати не проводиться в нашому законодавстві, а допустимість застосування страти за вбивство продиктована не розуміннями відплати, а насамперед метою загальної превенції.»5

Також необхідно визначити місце покарання в системі заходів кримінально – правового впливу (див. Додаток 1). Чинне кримінальне законодавство України передбачає ряд заходів кримінально – правового впливу. Вони можуть застосовуватись як до особи, яка вчинила злочин, так і до особи, яка вчинила суспільне небезпечне діяння, що не є злочином.

Серед цих заходів провідну роль відіграє покарання. Його місце в системі заходів кримінально – правового впливу зумовлене тим, що:

а) покарання — це захід кримінально – правового впливу, що застосовується в межах кримінальної відповідальності особи;

б) покарання є основною формою кримінальної відповідальності особи;

в) за своїм змістом покарання є (і має бути) найбільш суворою формою кримінальної відповідальності.



следующая страница >>