asyan.org
добавить свой файл
1 2 3 4
Міністерство освіти і науки України


№ 1/9-392

30.08.2002

 

                                     

 

Рекомендації

щодо планування роботи класного керівника навчального

закладу системи загальної середньої освіти

 Завдання сучасної школи щодо формування творчої. Соціально активної, всебічно розвиненої особистості вимагають від педагогів нових підходів до організації виховної роботи в школі, професійно-технічному училищі, позашкільному навчальному закладі. Сьогодні в суспільстві найважливіше значення надається виховній функції навчальних закладів, про що свідчить низка нормативно-правових актів, зокрема Закон України “Про загальну середню освіту”, “Про позашкільну освіту”, Укази Президента України “Про затвердження Національної доктрини розвитку освіти”, “Про Програму роботи з обдарованою молоддю на 2001-2005 роки” тощо. Останнім часом найкращі вчителі, вихователі в Україні визнають пріоритетність виховання та розвитку особистості під час уроку, розглядають останній не тільки як засіб набуття знань. У значній кількості навчальних закладів запроваджуються   нові моделям позаурочної виховної діяльності, педколективи плідно працюють над створенням системи виховної роботи.
На часі заміна проведення стандартних виховних заходів для дітей на цілеспрямоване і професійне управління виховним процесом, що передбачає вивчення вихованців, встановлення психолого-педагогічного діагнозу, підпорядковане меті планування і здійснення виховного впливу, об’єктивне оцінювання реальних результатів виховної роботи. Така поведінка вчителя, коли він вирішує і дає вказівки, на сьогодні є неефективною. Педагог має стати зацікавленим і рівноправним учасником спільної діяльності. Його дії не можуть бути передачею готового досвіду, мати характер опіки чи педагогічного диктаторства.
Зрозуміло, що успіх виховного процесу залежить, насамперед, від вихователя. Доросла людина, яка володіє високою культурою, що є справжнім професіоналом, спочатку навчає: “Поглянь, як це робиться!” Потім пропонує дитині: “Спробуй сам!” При цьому вихователь поряд і готовий прийти на допомогу. І тільки тоді, коли вихованець опанував основи виконання дій, дорослий надає йому право діяти самостійно. Педагог не зважає учневі, а лише аналізує його дії та досягнуті ним результати.У середовищі вчитель-учень має панувати педагогіка співпраці. Джерелом дисципліни є не вчитель, яким би не був його авторитет, а праця (слово “співпраця” походить від “праця”, така діяльність працею тримається, до праці кличе, працею нагороджується). На дитині зосереджується професійна увага педагога, він намагається зробити свої дії зрозумілими й прийнятними для кожного. Можливо, з часом діти, виховані в системі педагогіки покарання, зрозуміють добре слово і не будуть визнавати владу сили й насилля.Реалізація запропонованої концепції виховання та навчання дітей дасть очікувані й заплановані результати за умови набуття і систематизації педагогом ґрунтовних науково-методичних знань про управління процесом формування особистості, колективу. Буде доцільним також збагачення “технологічного репертуару” педагога, вироблення ним гнучкої, варіативної, ефективної, творчої технології.Управлінський підхід дасть змогу за найменших витрат сил, часу, засобів забезпечити найбільш продуктивну взаємодію всіх учасників навчально-виховного процесу і досягти найвищого результату, можливого за конкретних умов. Крім цього, такий підхід допоможе педагогу не відволікатися на проміжні досягнення чи невдачі, зосередити свою увагу на стратегічних напрямках співпраці: самоосвіті, самовихованні, самоуправлінні та забезпеченні соціальної активності учнів.Структура циклу управлінської діяльності, спрямованої на виконання будь-яких педагогічних завдань, і логічна послідовність його складових можуть бути подані таким чином:

–       психолого-педагогічне діагностування;

–       прогнозування;

–       визначення мети та завдань діяльності;

–       визначення змісту, вибір засобів, методів, форм організації життєдіяльності;

–       планування (моделювання)навчально-виховного процесу;

–       реалізація плану (організація діяльності);

–       аналіз оцінювання, облік результатів (діагностування нової ситуації). 

^ Психолого-педагогічне діагностування (характеристика педагогічної ситуації)

Визначаються такі підходи до здійснення аналізу виховної роботи: описовий, полярно-оцінювальний (вдалося – не вдалося, добре – погано), системний, проблемний і особистісно орієнтований. За описового підходу описуються та аналізуються події та явища, які відбуваються в процесі життєдіяльності класу.
За полярно-оцінювального підходу перш за все визначаються та аналізуються позитивні й негативні моменти життєдіяльності класу, результати навчально-виховного процесу. Системний підхід передбачає цілісний аналіз педагогічного процесу в єдності та взаємодії усіх його компонентів: суб’єктів, цілей, змісту, засобів (форм, методів, прийомів), результатів діяльності. При цьому особлива увага звертається на ключові моменти педагогічного процесу, які вважаються пріоритетними в конкретний період життєдіяльності класу.

За проблемного підходу здійснюється виокремлення. Аналіз та структурування проблем і суперечностей педагогічного процесу. За особистісно орієнтованого підходу аналітична діяльність спрямовується на дослідження таких аспектів, як:

–       розвиток особистості дитини;

–       формування та прояви індивідуальних особливостей учнів;

–       особистісні досягнення учнів;

–       створення в класі середовища, сприятливого для розвитку учнів.
Залежно від організаторської культури школи, традицій виховної діяльності, особистісних якостей класного керівника застосовуються такі види аналізу навчально-виховного процесу у класі:

 аналіз реалізації цілей та виконання завдань (оцінюється ступінь досягнення мети, визначеної у плані виховної роботи за минулий період);

 аналіз основних подій і педагогічних ситуацій (аналіз, оцінювання, облік результатів, тобто діагностування нової ситуації).

При цьому необхідно враховувати: 

Позитивні аспекти здійсненої діяльності (що із запланованого вдалося реалізувати і завдяки чому)

Негативні аспекти здійсненої діяльності (що із запланованого не вдалося реалізувати і завдяки чому)

–      – що було особливо вдалим у визначенні змісту, форм та способів організації спільної діяльності, як проведений захід сприяв розвитку особистості учня, колективу, які проблеми розв’язано;
– які нові результати отримано в процесі підготовки, проведення та підбиття підсумків спільної діяльності;
– які педагогічні наслідки може мати проведений захід

–      – що не вдалося, хто не зміг впоратися зі своїм дорученням, які педагогічні та організаційні завдання не вдалося виконати;
– які проблеми можуть загостритись найближчим часом, проявитися у перспективі

 

Слід також зважати на:

–       характер впливу участі та позиції вчителів на результативність справи;
–       висновки та пропозиції щодо перспектив і шляхів удосконалення спільної діяльності.
Успішному проведенню такого аналізу сприяє колективний аналіз життєдіяльності, який передбачає активну участь в аналітичній роботі всіх суб’єктів виховного процесу, педагогів, учнів, батьків, друзів класу. Можна виділити такі форми колективного аналізу: усне опитування, анкетування, заповнення “відкритої сторінки думок”, випуск різноманітних інформаційних листків, радіо- та фотогазет, стіннівок, виготовлення мальованого фільму “Справи минулого року”, різноманітні форми колективного творчого аналізу (усний журнал, “жива газета”, “телепрограма” тощо), огляд досягнень, само атестації колективу, класні збори, присвячені підбиттю підсумків роботи протягом року.Критеріально-орієнтований аналіз спрямований на виявлення зміни показників результативності навчально-виховної роботи відповідно до розроблених критеріїв ефективності виховної діяльності.Під час аналізу слід розрізняти критерії оцінювання результатів і критерії оцінювання процесу. перші дають змогу визначити рівень розвиненості якостей особистості учнів, їх вихованості, навченості, соціалізації. Другі допомагають з’ясувати, як спрацьовує механізм виховання, як на результати останнього впливають ті чи інші чинники (умови).
Можуть бути обрані такі критерії:
–       гуманність виховних відносин;
–       ступінь замученості учнів до життєдіяльності класного колективу;
–       рівень ділових та між особистісних взаємовідносин;
–       рівень розвитку самоврядування у класі;
–       наявність соціальних зв’язків у класній спільноті;
–       ефективність психолого-педагогічного та медико-соціального супроводу процесу розвитку учнів.
Досвід роботи найкращих класних керівників показує, що форми фіксування отриманих результатів можуть бути довільними й залежать від досвіду конкретного педагога (щоденник класного керівника, текст, аналіз анкетування або усна інформація, що виголошується на засіданнях методичної ради, батьківських комітетів і батьківських зборах, зборах учнівського колективу).

Прогнозування 

Наступним етапом управлінської діяльності є прогнозування. Насамперед, це передбачення майбутнього на основі врахування мотивів, інтересів, нахилів вихованців, а також знань про загальні закони та закономірності розвитку особистості. обов’язково слід зважати на такий факт: клас є частиною навчального закладу. Водночас необхідно звернути увагу на зовнішню” інформацію: річний план навчального закладу, визначні та пам’ятні дати, рекомендації методичної служби, найкращий педагогічний досвід регіону, України, інших країн.Педагогічні закони мають імовірнісний характер. Прогнозування залежить від особистості класного керівника і здійснюється з використанням життєвого, професійного досвіду, інтуїції, імпровізації. Вміння узгодити зовнішні й внутрішні умови є показником професіоналізму класного керівника. Зовнішні умови мають формуватися відповідно до загальних проблем навчального закладу.


Вихователю необхідні віра у можливості та здібності кожного вихованця, надія на успіх запланованих дій. Відповідні знання та особлива технологія перетворення педагогічного передбачення на систему педагогічних цілей, засобів їх досягнення, реальних педагогічних ситуацій є необхідною умовою реалізації планів.
Досвідчений класний керівник обов’язково здійснює проблемний аналіз (проблема – прогнозування – визначення цілей роботи, спрямованої на розв’язання проблеми). Найбільш доцільно для класного керівника під час планування діяльності використовувати проблемне прогнозування (пошук розв’язання проблеми конкретного класного колективу з урахуванням загальної ідеї, проблематики, над якими працює навчальних заклад).Сформулювати прогноз означає окреслити перспективи подальшого розвитку класного колективу на певний проміжок часу, тобто сформувати модель взаємовідносин у колективі, спланувати рух у певному напрямку, конкретизувати прагнення (що хочемо бачити, як буде здійснюватися робота, спрямована на згуртування колективу, чим мотивуватиметься колективна діяльність). 

^ Визначення мети та завдань діяльності

Для опанування технології визначення цілей необхідно орієнтуватися в їх ієрархії. Існує кілька категорій взаємо підпорядкованих цілей. Вищі цілі освіти й виховання мають характер соціального замовлення. Джерелом їх формулювання є загальнодержавні документи. Загальні цілі навчального закладу визначаються відповідно до напрямів виховання громадянина України з урахуванням основних тенденцій розвитку суспільства. Для класного керівника важливо вміти ставити конкретні цілі та завдання, розраховані на певний період життєдіяльності класного колективу (рік, семестр тощо).основою для формулювання мети й завдань також є виховна система навчального закладу та співвідношення соціальних цілей освіти з тими конкретними особливостями вихованців, які можемо визначити у процесі психолого-педагогічного діагностування і прогнозування.

Головні цілі та заходи, як правило, різняться. Робочі цілі й завдання повинні відповідати певним технологічними нормам. Вони мають бути конкретними й досяжними (виконуваними) в рамках запланованої педагогічної дії (уроку, бесіди, свята, періоду життя колективу тощо), а також повинні задовольняти вимоги комплексності, тобто бути орієнтованими на свідомість, почуття, поведінку вихованця. Так, пізнавальна мета – це спроектовані педагогом зміни а знаннях, ідеалах чи світогляді особистості; виховна мета – це бажані зміни в емоційному ставленні, мотивах, ціннісних орієнтирах особистості у певній сфері педагогічної співпраці; розвивальна мета – це конкретна зміна вмінь, навичок, індивідуальних особистісних якостей (здібностей, рис характеру), які можуть виявитися в організованій діяльності, поведінці, у стосунках із людьми.

Опанувати технологічні навички постановки завдань можна, скориставшись орієнтовною схемою логічного розвитку цілей:
–       розширити і поглибити знання вихованців, що стосуються сфери майбутньої співпраці;
–       сформувати певне (залежно від обраної мети співпраці) емоційне ставлення до предметів чи явищ, на якому базується співпраця (це можуть бути інтерес, захоплення, гордість, співчуття, несприйняття, але не байдужість);
–       вказати кожному вихованцеві на можливості його особистої участі в суспільно корисній діяльності;
–       навчати учнів дбати про навколишнє середовище, оточуючих людей, про самих себе;
–       розвивати конкретні інтелектуальні, вольові, емоційні, фізичні здібності та якості вихованців;
–       формувати сприятливі для розвитку вихованців взаємовідносини в учнівському колективі.

Такі цілі необхідно формулювати як реальні, доступні виховні завдання, на виконання яких спрямовуватиметься діяльність вихованців.

^ Визначення змісту, вибір засобів, методів, форм організації життєдіяльності

Навчання й виховання – це складові єдиного процесу, кожна з яких має свою специфіку. Навчання орієнтоване на інтелект, а виховання – на почуття, емоції. Джерелом формування змісту навчання є основні сфери самовизначення особистості: суспільство, природа, ноосфера. Змістом виховання є моральні норми і моральні дії, правила, переконання, ставлення до навчання, праці, оточуючих, до себе, до громадської власності – все це повинно забезпечувати формування певного типу поведінки особистості. Зміст навчання і виховання повинен бути доступним, відповідати віковим та індивідуальним особливостям вихованців, рівню їх підготовки, умовам навчально-виховної роботи. У виборі змісту виховання необхідно керуватися принципами ідейної спрямованості змісту, зв’язку його з наукою і життям, відображення в ньому сучасних і перспективних тенденцій суспільного розвитку. Найбільш продуктивно вибраний зміст реалізується в конкретних видах діяльності вихованців, при цьому виконуються навчальні, виховні й розвивальні завдання.
Педагогічними засобами можна вважати такі, які доцільно використовувати в педагогічному процесі. За “каналами проникнення” до свідомості вихованців засоби класифікуються на словесні, наочні та практичні.
Обираючи засоби виконання завдань, педагогу доцільно застосовувати психологічне оцінювання ефективності. Відомо, що учень сприймає з почутого (за сприятливих умов) до 10%, з побаченого – до 50%, в разі активної участі – до 90% матеріалу.Провідними педагогами науково і практично доведено, що для забезпечення всебічного розвитку вихованців необхідно давати їм можливість реалізувати себе в різних видах діяльності: у пізнавальній (навчальній), трудовій (в т.ч. у самообслуговуванні, суспільно корисній, виробничій праці0, суспільній (організаторській), художньо-естетичній (від активного сприйняття до самодіяльності), спортивно-оздоровчій (в т.ч. якщо вона поєднується з іншими видами діяльності).


Цей список, складений за принципом педагогічної необхідності й достатності, необхідно доповнити педагогічним спілкуванням, оскільки формування особистості відбувається в конкретних ситуаціях діяльності й комунікації. Особливості стилю педагогічного спілкування впливають на педагогічні результати (ініціатива на початковому етапі спілкування, “комунікативна атака”, індивідуальний характер звертання до вихованця, використання різних форм спілкування (фронтальних, групових, “один на один”), особливості оцінних міркувань педагога, їх об’єктивність, зацікавленість вихователя у створенні емоційного настрою, реагування на ініціативу дітей, заохочення ініціативи дітей у діяльності та спілкуванні, сприятливість до їхніх поглядів, заперечень, вміння помітити позитивні зрушення, сформувати в дітей прагнення до самовдосконалення).


следующая страница >>