asyan.org
добавить свой файл
1
герб україни

У К А З

ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ
Про Воєнну доктрину України
{ Із змінами, внесеними згідно з Указами Президента

N 800/2004 ( 800/2004 ) від 15.07.2004

N 702/2005 ( 702/2005 ) від 21.04.2005

N 518/2009 ( 518/2009 ) від 08.07.2009 }


Відповідно до статті 2 Закону України "Про основи

національної безпеки України" ( 964-15 ) п о с т а н о в л я ю:
1. Затвердити Воєнну доктрину України (додається).
2. Кабінету Міністрів України внести в установленому порядку

пропозиції щодо приведення актів законодавства у відповідність із

цим Указом.


Президент України Л.КУЧМА
м. Київ, 15 червня 2004 року

N 648/2004


ЗАТВЕРДЖЕНО

Указом Президента України

від 15 червня 2004 року N 648/2004
^ ВОЄННА ДОКТРИНА УКРАЇНИ


I. Загальні положення
Воєнна доктрина України (далі - Воєнна доктрина) -

це сукупність керівних принципів, воєнно-політичних,

воєнно-стратегічних, воєнно-економічних і військово-технічних

поглядів на забезпечення воєнної безпеки держави.
Воєнна доктрина має оборонний характер. Це означає, що

Україна не вважає жодну державу своїм воєнним противником, але

разом з тим вважатиме потенційним воєнним противником державу або

групу держав, послідовна недружня політика яких загрожуватиме

воєнній безпеці України.
Правовою основою Воєнної доктрини є Конституція України

( 254к/96-ВР ), закони та інші нормативно-правові акти, а також

міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана

Верховною Радою України.
II. Воєнно-політичні засади Воєнної доктрини
1. Воєнно-політична обстановка навколо України

характеризується динамічністю і нестабільністю подій та процесів,

які виникають внаслідок таких основних чинників:
прагнення більшості держав світу до обмеження використання

воєнної сили як засобу досягнення політичних цілей;
реформування воєнної організації більшості держав у напрямі

скорочення збройних сил з одночасним підвищенням їх якісних

параметрів;
дальший розвиток міжнародних систем безпеки та водночас

недостатня ефективність в окремих випадках спроб розв'язання за їх

допомогою суперечностей, які виникають між державами або всередині

держав;
прояви міжнаціональних та міжетнічних суперечностей, що

призводять до нестабільності та конфліктів;
зростання небезпеки розповсюдження ядерної та іншої зброї

масового ураження, міжнародного тероризму;
виникнення територіальних спорів між державами;
загострення міжнародної конкуренції щодо політичного впливу в

окремих регіонах світу, володіння ринками збуту та сировинними

ресурсами, виникнення у зв'язку з цим небезпеки застосування

воєнної сили для розв'язання економічних і ресурсних проблем;
поява нових видів загроз міжнародній безпеці і миру, в тому

числі поширення діяльності екстремістських, сепаратистських,

радикальних релігійних, терористичних організацій, незаконно

утворених збройних формувань;
зростання обсягів незаконного обігу зброї і наркотиків, а

також нелегальної міграції;
поява новітніх видів і систем зброї, інформаційних

технологій, що змінюють традиційні уявлення про характер збройної

боротьби.
2. Основними ознаками сучасної воєнно-політичної обстановки є

зміцнення довіри та поширення міжнародного співробітництва у

воєнній сфері, зниження імовірності розв'язання великомасштабної

війни, перш за все ядерної, і водночас збереження потенційної

загрози виникнення збройних конфліктів, локальних і регіональних

війн, їх ескалації та втягування в них України.
3. Воєнна небезпека для України - це сукупність політичних,

соціально-економічних, воєнних та інших зовнішніх і внутрішніх

чинників, які за певних обставин і умов можуть призвести до

воєнного конфлікту, що загрожуватиме національним інтересам

України.
4. Воєнна безпека України - це стан захищеності національних

інтересів, її суверенітету, територіальної цілісності і

недоторканності від посягань із застосуванням воєнної сили,

складова національної безпеки України.
Головною метою забезпечення воєнної безпеки України є

усунення зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці

України у воєнній сфері та створення сприятливих умов для

гарантованого захисту національних інтересів.
5. Основними реальними та потенційними зовнішніми загрозами

національній безпеці України у воєнній сфері є:
розповсюдження зброї масового ураження і засобів її доставки;
недостатня ефективність існуючих структур і механізмів

забезпечення міжнародної безпеки та глобальної стабільності;
можливість втягування України у протистояння іншим державам

чи в регіональні війни;
воєнно-політична нестабільність та конфлікти в сусідніх

державах, міжнародний тероризм, поширення незаконного обігу зброї,

боєприпасів і вибухових речовин;
нарощування іншими державами поблизу кордонів України

угруповань військ та озброєнь, що призводить до порушення

співвідношення сил, яке склалося;
незавершеність договірно-правового оформлення державного

кордону України.
6. Основними реальними та потенційними внутрішніми загрозами

національній безпеці України у воєнній сфері є:
протиправна діяльність екстремістських, сепаратистських,

радикальних релігійних організацій і спроби створення

терористичних організацій та не передбачених законом воєнізованих

або збройних формувань;
небезпечне зниження рівня забезпечення військовою і

спеціальною технікою та озброєнням нового покоління Збройних Сил

України, інших військових формувань, що загрожує послабленням їх

боєздатності;
повільне здійснення реформування Воєнної організації держави

та оборонно-промислового комплексу, недостатнє фінансове

забезпечення виконання відповідних програм;
накопичення у Збройних Силах України надлишкової кількості

застарілої військової техніки та озброєння, вибухових речовин;
незадовільний рівень соціального захисту військовослужбовців,

громадян, звільнених з військової служби, та членів їх сімей.
7. Забезпечення воєнної безпеки України здійснюється

відповідно до базових концепцій:
воєнно-політичного партнерства, що передбачає обґрунтовану,

виважену воєнну політику і спрямоване на підвищення стратегічної

стабільності в Центральній і Східній Європі, зниження рівня

загрози національній безпеці України у воєнній сфері з

використанням політичних, економічних та інших засобів;
запобігання можливій збройній агресії шляхом її

воєнно-силового стримування, зокрема шляхом створення загрози

заподіяння потенційному агресору шкоди, не адекватної очікуваній,

у разі застосування воєнної сили проти України;
відсічі збройній агресії, яка передбачає використання всіх

необхідних форм і способів збройної боротьби для припинення

агресії на початковій стадії, завдання агресору поразки та

примушення його до припинення воєнних дій.
8. Забезпечення воєнної безпеки України ґрунтується на

принципах:
верховенства права;
оборонної достатності;
невисування територіальних претензій до сусідніх держав і

невизнання Україною територіальних претензій до неї;
пріоритету договірних (мирних) засобів у розв'язанні

конфліктів;
своєчасності та адекватності заходів захисту національних

інтересів від зовнішніх і внутрішніх загроз у воєнній сфері;
демократичного цивільного контролю над Воєнною організацією

держави та правоохоронними органами;
відповідності бойових можливостей, рівня боєздатності,

підготовки та всебічного забезпечення Збройних Сил України, інших

військових формувань потребам оборони України та підвищення

взаємосумісності із збройними силами держав - членів НАТО і ЄС;
взаємодії органів державної влади, органів влади Автономної

Республіки Крим, органів місцевого самоврядування і органів

військового управління та чіткого розмежування їх повноважень;
використання в національних інтересах міждержавних систем та

механізмів міжнародної колективної безпеки.
9. Умови забезпечення воєнної безпеки України:
зміцнення довіри між державами, послідовне зниження загрози

використання воєнної сили, проведення політики євроатлантичної

інтеграції, кінцевою метою якої є вступ до НАТО, як основи

загальноєвропейської системи безпеки; ( Абзац другий пункту 9 в

редакції Указів Президента N 800/2004 ( 800/2004 ) від 15.07.2004,

N 702/2005 ( 702/2005 ) від 21.04.2005 )
посилення співробітництва із світовими, європейськими і

регіональними структурами колективної безпеки;
виконання міжнародних договорів України у сфері національної

безпеки і оборони, згода на обов'язковість яких надана Верховною

Радою України;
підтримання на належному рівні оборонної достатності держави,

боєздатності Збройних Сил України, інших військових формувань;
запобігання можливій збройній агресії через її стримування

воєнними і невоєнними засобами;
запобігання соціально-політичним, міжнаціональним,

міжконфесійним конфліктам усередині держави та їх своєчасне

розв'язання;
готовність держави до захисту населення від наслідків

застосування звичайної зброї та зброї масового ураження;
завершення договірно-правового оформлення та облаштування

державного кордону України.
10. Основними складовими забезпечення воєнної безпеки України

є:
а) у мирний час:
прогнозування і оцінка загроз національній безпеці України у

воєнній сфері;
прискорення реформування Збройних Сил України, інших

військових формувань з метою забезпечення їх максимальної

ефективності та здатності давати адекватну відповідь зовнішнім і

внутрішнім реальним та потенційним загрозам національній безпеці

України у воєнній сфері; перехід до комплектування Збройних Сил

України на контрактній основі;
виконання державних програм модернізації озброєння та

військової техніки, розроблення та впровадження їх новітніх

зразків;
ефективний контроль за станом захищеності важливих державних

і військових об'єктів, своєчасна утилізація надлишкових і

застарілих боєприпасів та озброєння;
охорона державного кордону, повітряного простору держави та

підводного простору в межах територіального моря України, її

суверенних прав у виключній (морській) економічній зоні і на

континентальному шельфі та боротьба з організованими злочинними

угрупованнями, в тому числі міжнародними, які намагаються діяти

через державний кордон України;
виконання міжнародних договорів України у воєнній сфері, у

тому числі щодо заборони та нерозповсюдження зброї масового

ураження і зміцнення довіри між державами;
додержання законодавства і виконання міжнародних договорів

щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту Російської

Федерації на території України;
розвиток воєнної науки, формування науково-технічної і

технологічної бази для створення високоефективних засобів збройної

боротьби;
впровадження системи демократичного цивільного контролю над

Воєнною організацією держави та правоохоронними органами;
забезпечення соціального і правового захисту

військовослужбовців та членів їх сімей, військово-патріотичне

виховання громадян України, підготовка молоді до військової служби

у Збройних Силах України, інших військових формуваннях;
розвиток військово-політичного партнерства та співробітництва

з НАТО і ЄС та участь у міжнародній миротворчій діяльності;
б) у загрозливий період та у разі початку війни (збройного

конфлікту):
використання можливостей Ради Безпеки ООН, ОБСЄ, НАТО, ЄС,

інших структур колективної безпеки, які несуть відповідальність за

підтримання міжнародного миру і безпеки, згідно з Меморандумом про

гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про

нерозповсюдження ядерної зброї ( 998_158 ), застосування кризового

консультативного механізму відповідно до положень Хартії про

особливе партнерство між Україною та Організацією

Північноатлантичного договору ( 994_002 );
своєчасне введення воєнного стану в державі або в окремих її

місцевостях, проведення загальної або часткової мобілізації,

повного або часткового стратегічного розгортання Збройних Сил

України, інших військових формувань і приведення їх у готовність

до виконання завдань;
здійснення заходів щодо територіальної і цивільної оборони;
посилення охорони та захист державного кордону України;
локалізація збройного конфлікту і недопущення його

переростання в локальну або регіональну війну;
координація відповідно до законодавства діяльності і

зосередження зусиль всіх органів державної влади, органів влади

Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування і

громадян в інтересах ліквідації воєнного конфлікту і відсічі

збройній агресії;
переведення національної економіки, окремих її галузей,

підприємств, у тому числі транспортних, і комунікацій на

функціонування в умовах особливого періоду;
відсіч збройній агресії, завдання ударів по найважливіших

об'єктах і військах агресора з метою примушення його до відмови

від дальшого ведення воєнних (бойових) дій на початковій стадії

агресії і укладення миру на умовах, які відповідають національним

інтересам України.
11. Україна, користуючись невід'ємним правом кожної держави

на індивідуальну та колективну оборону в разі збройної агресії, не

виключає можливості отримання військової допомоги від інших держав

і міжнародних організацій.
12. Формування і забезпечення реалізації державної політики у

сфері воєнної безпеки здійснюється органами державної влади і

органами військового управління.
Основними суб'єктами забезпечення воєнної безпеки України є

Верховна Рада України, Президент України, Рада національної

безпеки і оборони України, Ставка Верховного Головнокомандувача

Збройних Сил України (у разі її створення), Кабінет Міністрів

України, центральні та місцеві органи виконавчої влади, інші

державні органи, Збройні Сили України, інші військові формування,

правоохоронні органи, органи влади Автономної Республіки Крим,

органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та

організації, які виконують завдання у сфері воєнної безпеки.
13. Повноваження, основні функції та завдання суб'єктів

забезпечення воєнної безпеки України визначаються Конституцією

України ( 254к/96-ВР ), Законами України "Про основи національної

безпеки України" ( 964-15 ), "Про оборону України" ( 1932-12 ) та

іншими законами, актами Президента України і Кабінету Міністрів

України.
14. Керівництво у сфері воєнної безпеки здійснює Президент

України як глава держави, гарант державного суверенітету,

територіальної цілісності України, додержання Конституції України

( 254к/96-ВР ), прав і свобод людини і громадянина та Верховний

Головнокомандувач Збройних Сил України.
15. Основними принципами керівництва у сфері воєнної безпеки

є принципи верховенства права, централізованого керівництва на

основі єдиного стратегічного та оперативного планування

застосування Збройних Сил України, інших військових формувань в

інтересах оборони держави, координованості політичної,

дипломатичної, воєнної, економічної, інформаційної діяльності

органів державної влади і органів військового управління.
16. Україна має на меті зміцнювати зовнішні гарантії

національної безпеки, протидіяти виникненню нових загроз

стабільності у Центральній та Східній Європі.
В умовах сучасної воєнно-політичної обстановки інтереси

національної безпеки України зумовлюють істотне поглиблення

відносин з НАТО і ЄС. Виходячи з того, що НАТО і ЄС є гарантами

безпеки і стабільності в Європі, Україна готується до

повноправного членства в цих організаціях. ( Абзац другий пункту

16 в редакції Указів Президента N 800/2004 ( 800/2004 ) від

15.07.2004, N 702/2005 ( 702/2005 ) від 21.04.2005 )
Активізація євроатлантичної інтеграції України з орієнтацією

на вступ до НАТО як основи загальноєвропейської системи безпеки та

пов'язане з цим глибоке реформування оборонної сфери держави

відповідно до європейських стандартів належать до найважливіших

пріоритетів як зовнішньої, так і внутрішньої політики. ( Абзац

третій пункту 16 в редакції Указів Президента N 800/2004

( 800/2004 ) від 15.07.2004, N 702/2005 ( 702/2005 ) від

21.04.2005 )
17. Україна як держава - член ООН та ОБСЄ, особливий партнер

НАТО та учасник Ради євроатлантичного партнерства і програми

"Партнерство заради миру", усвідомлюючи свою відповідальність у

справі підтримання міжнародного миру і безпеки, бере активну

участь у діях і заходах багатонаціональних сил, що створюються за

рішенням Ради Безпеки ООН для запобігання конфліктам та їх

розв'язання.
Україна розглядає участь у міжнародних миротворчих операціях

як важливий напрям своєї зовнішньої політики та забезпечення

регіональної воєнної безпеки. Участь України в міжнародних

миротворчих операціях здійснюється шляхом надання миротворчого

контингенту, миротворчого персоналу, а також матеріально-технічних

ресурсів та послуг, які визначаються рішеннями про проведення

таких операцій.
III. Воєнно-стратегічна складова Воєнної доктрини
18. Метою оборони України є підготовка держави до збройного

захисту, а також її захист у разі збройної агресії або збройного

конфлікту.
У найближчій перспективі можливість широкомасштабного

застосування воєнної сили проти України є малоймовірною. Проте не

виключається можливість, що за певних обставин Україна може бути

втягнута у воєнні конфлікти різної інтенсивності.
19. Воєнний конфлікт як спосіб розв'язання суперечностей між

державами з двостороннім застосуванням зброї або у разі збройного

зіткнення всередині держави може відбуватися у формі:
регіональної війни (конфлікт високої інтенсивності) - війни

між державами (коаліціями держав), які для досягнення своїх

політичних цілей використовують усі наявні сили та засоби, не

виключаючи застосування зброї масового ураження;
локальної війни (конфлікт середньої інтенсивності) - війни

між державами, що ведеться з обмеженими цілями, для досягнення

яких використовуються звичайні засоби збройної боротьби з

обмеженням масштабу і району їх застосування;
збройного конфлікту (конфлікт низької інтенсивності) -

обмеженого збройного зіткнення між двома державами чи збройного

зіткнення всередині держави, яке є сукупністю воєнних (бойових)

дій і не переходить у війну (відсутність правового акта про

оголошення стану війни).
20. Характерними рисами сучасної збройної боротьби є:
широке застосування новітніх систем озброєння та військової

техніки, зокрема застосування високоточної зброї, засобів

повітряного нападу, розвідки та радіоелектронної боротьби;
зростання ролі і значущості протиборства в інформаційній

сфері, використання новітніх інформаційних технологій;
високоманеврові (мобільні) дії військ (сил) на розрізнених

напрямках із широким застосуванням сил швидкого реагування,

аеромобільних військ, десантів і військ спеціального призначення;
широке застосування спеціальних (неконтактних) способів

ведення збройної боротьби (спеціальних операцій), дальнього

вогневого та електронного ураження, підривних дій;
одночасне ураження військ (сил), об'єктів тилу, економіки,

комунікацій на всій території воюючих сторін;
збільшення масштабів збройної боротьби (втягнення у воєнний

конфлікт багатьох держав) і спектра засобів, що застосовуються

(включаючи зброю масового ураження).
21. У рамках удосконалення системи забезпечення національної

безпеки у воєнній сфері Україна здійснюватиме реформу власних

Збройних Сил, які за своїм характером, складом, системою

управління, навчання і підготовки мають наближатися до стандартів

збройних сил держав - членів НАТО.
Характер загроз національній безпеці України у воєнній сфері

визначає необхідність мати у складі Збройних Сил України такі

функціональні структури, як Об'єднані сили швидкого реагування,

Основні сили оборони та Стратегічні резерви.
Об'єднані сили швидкого реагування призначені для

запобігання, воєнно-силового стримування можливої агресії проти

України, негайного реагування на загрози і збройні конфлікти з

метою їх нейтралізації та недопущення переростання у локальну чи

регіональну війну.
У мирний час Об'єднані сили швидкого реагування забезпечують

захист від терористичних посягань своїх військових об'єктів, а

також повинні бути готові до участі у проведенні антитерористичних

операцій на військових об'єктах та в разі виникнення терористичних

загроз безпеці держави з-за меж України, у миротворчих операціях,

ліквідації наслідків можливих аварій, катастроф і стихійного лиха.
Основні сили оборони призначені для відсічі агресії, розгрому

противника та створення умов для припинення воєнних дій, укладення

миру, а також для підсилення Об'єднаних сил швидкого реагування

під час ліквідації ними збройного конфлікту на загрозливому

напрямі та застосування у локальній (регіональній) війні.
Стратегічні резерви забезпечують стійкість оборони України,

підсилення (заміну) військ зі складу основних сил оборони та

можуть розгортатися напередодні або в ході збройного конфлікту

(війни).
22. Основними воєнно-стратегічними цілями застосування

Збройних Сил України, інших військових формувань є:
у збройному конфлікті - забезпечення недоторканності

державного кордону, ліквідація збройного конфлікту та створення

умов для стабілізації обстановки відповідно до норм міжнародного

права та законодавства України;
у локальній чи регіональній війні - захист суверенітету і

територіальної цілісності України, відсіч збройній агресії,

розгром військ агресора, які вторглися на територію держави,

забезпечення укладення миру на вигідних умовах;
у міжнародних миротворчих операціях - запобігання виникненню

міждержавних або внутрішніх конфліктів; урегулювання або створення

умов для розв'язання міждержавних чи внутрішніх конфліктів за

згодою їх сторін або з використанням примусових заходів за

рішенням Ради Безпеки ООН; виконання функцій із забезпечення

безпеки і додержання прав людини; усунення загрози миру, порушень

миру чи акту агресії.
23. Основні завдання Збройних Сил України у мирний час:
здійснення розвідувальної та інформаційно-аналітичної

діяльності в інтересах оборони держави;
підтримання військ (сил) у постійній бойовій і мобілізаційній

готовності;
несення бойового чергування;
проведення заходів з оперативної, бойової, мобілізаційної та

гуманітарної підготовки військ (сил) до виконання завдань за

призначенням;
здійснення заходів щодо забезпечення інформаційної безпеки;
участь у здійсненні заходів з підготовки до територіальної

оборони;
участь у створенні, підготовці та накопиченні мобілізаційних

ресурсів і непорушного запасу;
участь у накопиченні озброєння, військової техніки, інших

матеріальних ресурсів у непорушному запасі та мобілізаційному

резерві, а також створенні резерву військово-навчених людських

ресурсів;
надання допомоги центральним і місцевим органам виконавчої

влади, органам виконавчої влади Автономної Республіки Крим,

органам місцевого самоврядування в проведенні пошукових та

аварійно-рятувальних робіт під час ліквідації надзвичайних

ситуацій природного та техногенного характеру;
участь у виконанні міжнародних договорів України щодо

контролю над озброєнням;
участь у заходах з міжнародного співробітництва

(на двосторонніх і багатосторонніх засадах) та у міжнародних

миротворчих операціях.
24. Завданнями інших військових формувань та правоохоронних

органів у мирний час є участь у стратегічному плануванні

застосування Збройних Сил України, здійснення разом із Збройними

Силами України підготовки та забезпечення готовності до спільних

дій з метою оборони держави.
25. Основні завдання Збройних Сил України в особливий період

до початку збройної агресії:
активізація розвідки з метою своєчасного попередження

Президента України, Голови Верховної Ради України,

Прем'єр-міністра України про можливу збройну агресію та приведення

у вищі ступені бойової готовності військ (сил);
посилення охорони і захист державного кордону, захист

повітряного простору;
створення та нарощування угруповань військ (сил) на

загрозливих напрямах, у тому числі проведення стратегічного

розгортання (часткового або повного) Збройних Сил України.
26. Основні завдання інших військових формувань та

правоохоронних органів в особливий період до початку збройної

агресії:
участь у прикритті стратегічного розгортання Збройних Сил

України та у веденні територіальної оборони держави;
участь в евакуації населення з прикордонних районів на

напрямах можливої збройної агресії.
27. Основні завдання Збройних Сил України в особливий період

у разі збройної агресії:
проведення стратегічного розгортання Збройних Сил України та

створення угруповань військ (сил) для відсічі збройній агресії;
відбиття нападу агресора з повітря, суші і моря та

недопущення вторгнення угруповань його військ (сил) на територію

держави;
ведення операцій і бойових дій з метою завдання поразки

військам (силам) агресора, його розгрому та створення умов для

укладення миру;
ліквідація (локалізація, нейтралізація) збройного конфлікту в

разі його виникнення.
28. Завдання інших військових формувань та правоохоронних

органів в особливий період у разі збройної агресії:
участь у здійсненні заходів правового режиму воєнного стану;
участь у виконанні завдань територіальної оборони;
захист населення, об'єктів економіки та інфраструктури від

впливу засобів ураження, застосованих агресором.
29. Застосування Збройних Сил України, інших військових

формувань та правоохоронних органів у воєнних конфліктах

визначається Конституцією України ( 254к/96-ВР ), законами України

та іншими нормативно-правовими актами з урахуванням принципів і

норм міжнародного права щодо стримування та відсічі збройній

агресії і ґрунтується на загальних принципах військового

мистецтва.
Під час відсічі збройній агресії Україна вважає за можливе

застосовувати всі форми, способи і засоби збройної боротьби, які в

обставинах, що склалися, є найбільш ефективними.
У разі розв'язання збройної агресії проти України не

виключається перенесення Збройними Силами України бойових дій на

територію агресора з метою його повного розгрому.
30. Основними формами застосування Збройних Сил України,

інших військових формувань є стратегічні дії Збройних Сил України,

операції, бойові дії, удари, бої з'єднань і військових частин

Збройних Сил України, інших військових формувань - у регіональній,

локальній війнах, збройному конфлікті та дії миротворчих

контингентів у міжнародних миротворчих операціях.

{ Пункт 30 із змінами, внесеними згідно з Указом Президента

N 518/2009 ( 518/2009 ) від 08.07.2009 }
31. Способи застосування Збройних Сил України, інших

військових формувань визначаються відповідно до Плану

стратегічного застосування Збройних Сил України, що розробляється

Генеральним штабом Збройних Сил України, залежно від умов

обстановки, що склалася, сил і засобів збройної боротьби, які

застосовуються, характеру та масштабу воєнних (бойових) дій.
32. Основні завдання Збройних Сил України, інших військових

формувань та правоохоронних органів після відсічі збройній

агресії:
відновлення боєздатності Збройних Сил України та інших

військових формувань;
демобілізація Збройних Сил України, інших військових

формувань;
надання допомоги населенню, центральним і місцевим органам

виконавчої влади, органам влади Автономної Республіки Крим та

органам місцевого самоврядування у ліквідації наслідків воєнних

(бойових) дій.
33. Основними умовами припинення Україною воєнних дій проти

агресора є:
припинення агресором воєнних (бойових) дій, відмова від

будь-яких агресивних намірів стосовно України і повне відновлення

територіальної цілісності України;
надання агресором гарантій щодо відшкодування втрат, завданих

Україні внаслідок збройної агресії.
34. Збройні Сили України, інші військові формування та

правоохоронні органи залучаються до здійснення заходів правового

режиму надзвичайного стану відповідно до закону.
35. Збройні Сили України, інші військові формування та

правоохоронні органи здійснюють боротьбу з тероризмом у межах

своєї компетенції, визначеної законами та прийнятими на їх основі

нормативно-правовими актами.
36. Для участі в міжнародних миротворчих операціях Україна

направляє миротворчі контингенти, миротворчий персонал і надає

матеріально-технічні ресурси та послуги для використання у

зазначених операціях.
Правові, організаційні та фінансові засади участі України в

міжнародних миротворчих операціях, а також порядок направлення

Україною миротворчих контингентів і миротворчого персоналу

визначаються міжнародними договорами України відповідно до закону.
37. Основними завданнями Збройних Сил України, інших

військових формувань під час надання військової допомоги іншим

державам є:
передання досвіду з питань будівництва і реформування

збройних сил, підтримання їх у боєздатному стані та бойового

застосування шляхом направлення радників і спеціалістів;
здійснення повітряних (морських) перевезень військ (сил) і

матеріальних засобів;
підготовка спеціалістів і кадрів для збройних сил, інших

військових формувань;
участь підрозділів Збройних Сил України, інших військових

формувань у виконанні бойових, миротворчих або гуманітарних

завдань, пов'язаних із захистом цивільного населення від

радіаційної, хімічної, біологічної небезпеки та ліквідацією

наслідків застосування зброї масового ураження, надзвичайних

ситуацій природного та техногенного характеру.
38. Керівництво Збройними Силами України здійснюється

Президентом України - Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил

України. В особливий період стратегічне керівництво Збройними

Силами України, іншими військовими формуваннями та правоохоронними

органами Президент України здійснює через Ставку Верховного

Головнокомандувача (у разі її створення), робочим органом якої є

Генеральний штаб Збройних Сил України.
39. Безпосереднє керівництво Збройними Силами України в

мирний та воєнний час здійснює Головнокомандувач Збройних Сил

України.
40. Основними завданнями керівництва Збройними Силами

України, іншими військовими формуваннями та правоохоронними

органами в мирний і воєнний час є:
визначення перспектив і забезпечення реформування та розвитку

Збройних Сил України, інших військових формувань;
підготовка та прийняття стратегічних рішень щодо застосування

Збройних Сил України, інших військових формувань;
стратегічне планування застосування Збройних Сил України,

інших військових формувань;
координація оперативної і мобілізаційної підготовки Збройних

Сил України, інших військових формувань та правоохоронних органів;
підготовка операцій, керівництво стратегічним розгортанням

Збройних Сил України, інших військових формувань, ходом воєнних

дій та виконанням завдань територіальної оборони під час війни

(збройного конфлікту);
організація всебічного забезпечення стратегічних дій Збройних

Сил України, інших військових формувань;
забезпечення взаємодії угруповань Збройних Сил України між

собою, з іншими військовими формуваннями, правоохоронними

органами, центральними і місцевими органами виконавчої влади,

органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого

самоврядування під час підготовки до оборони України, захисту її

суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності.
41. Генеральний штаб Збройних Сил України є головним

військовим органом з питань планування оборони держави, управління

застосуванням Збройних Сил України, координації та контролю за

виконанням завдань у сфері оборони іншими військовими формуваннями

та правоохоронними органами, органами виконавчої влади та органами

місцевого самоврядування у межах, визначених законами України,

актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
IV. Воєнно-економічна та військово-технічна

складові Воєнної доктрини
42. Заходи щодо забезпечення діяльності Збройних Сил України,

інших військових формувань та правоохоронних органів спрямовуються

на створення умов їх ефективного функціонування, використання

наявних матеріальних, фінансових, кадрових, інформаційних та інших

ресурсів відповідно до законодавства.
43. Економічне забезпечення воєнної безпеки України

здійснюється в межах економічних і фінансових можливостей держави

шляхом формування та реалізації науково обґрунтованої

воєнно-економічної, військово-технічної і військово-промислової

політики.
44. Головною метою економічного забезпечення воєнної безпеки

України є всебічне задоволення потреб Збройних Сил України, інших

військових формувань та правоохоронних органів у фінансових і

матеріальних ресурсах при раціональному обсязі оборонних витрат

держави.
45. Основні принципи економічного забезпечення воєнної

безпеки України:
відповідність характеру, масштабів, пріоритетів і

спрямованості воєнно-економічної діяльності держави завданням

воєнної політики (потребам воєнної безпеки), а також

фінансово-економічним можливостям України;
спрямування необхідних фінансових, матеріально-технічних та

інтелектуальних ресурсів для вирішення ключових завдань

забезпечення воєнної безпеки України;
створення сприятливих умов для функціонування підприємств,

установ та організацій, які визначають виробничо-технологічну і

науково-технічну стабільність оборонно-промислового комплексу

України;
забезпечення науково-технічного, технологічного,

інформаційного і ресурсного потенціалу у розробленні та

виробництві основних видів військової продукції.
46. Основні напрями економічного забезпечення воєнної безпеки

України:
своєчасне (у межах наявних оборонних ресурсів держави)

виконання програм реформування і розвитку та планів підготовки і

застосування Збройних Сил України, інших військових формувань;
оптимізація витрат оборонних ресурсів та здійснення контролю

за їх використанням;
розвиток науково-технічної, технологічної і виробничої бази

оборонно-промислового комплексу;
забезпечення створення, виробництва та удосконалення

(модернізації) озброєння і військової техніки;
зменшення залежності України від поставок з інших держав

озброєння і військової техніки та матеріально-технічних ресурсів;
забезпечення правового захисту об'єктів інтелектуальної

власності, що містяться в продукції, виготовленій для потреб

оборони, а також у технологіях її розроблення і виробництва;
забезпечення функціонування і вдосконалення мобілізаційної

підготовки національної економіки;
формування та підтримання в належному стані державного

матеріального резерву, резервних фондів грошових коштів;
формування та здійснення взаємовигідного міжнародного

воєнно-політичного, військового і військово-технічного

співробітництва, виконання міжнародних договорів України у

воєнно-економічній сфері;
забезпечення соціального та правового захисту

військовослужбовців і членів їх сімей, працівників Збройних Сил

України, інших військових формувань та правоохоронних органів;
здійснення заходів щодо екологічної безпеки (ліквідація

наслідків військової діяльності, утилізація техногенно небезпечних

видів озброєння, військової техніки, боєприпасів, майна, інших

матеріальних засобів тощо);
розвиток системи воєнно-економічного аналізу і прогнозування

фінансових, матеріальних потреб для забезпечення обороноздатності

України.
47. Військово-технічна політика держави спрямовується на

підтримання у боєздатному стані, модернізацію, розроблення та

оснащення Збройних Сил України, інших військових формувань

системами озброєння і військової техніки, що становлять основу їх

бойового потенціалу.
48. Пріоритетні напрями забезпечення Збройних Сил України,

інших військових формувань озброєнням і військовою технікою:
створення ефективних систем (комплексів, зразків) озброєння і

військової техніки для розв'язання завдань Збройних Сил України,

інших військових формувань з урахуванням реальних економічних

можливостей держави;
підтримання наявного озброєння і військової техніки у

боєздатному стані;
гарантоване постачання Збройним Силам України, іншим

військовим формуванням сучасних високоефективних видів озброєння і

військової техніки;
запобігання військово-технічному і технологічному відставанню

України у розвитку основних видів озброєння і військової техніки,

які можуть вироблятися в Україні і бути конкурентоспроможними на

світовому ринку зброї;
формування науково-технічної бази в галузі фундаментальних і

пошукових досліджень, у тому числі технологій подвійного

призначення;
створення сприятливих умов мобілізаційного розгортання

промисловості для виробництва озброєння і військової техніки у

необхідних обсягах;
проведення раціональної конверсії та реструктуризації

оборонно-промислового комплексу;
зниження рівня залежності України у військово-технічній сфері

від інших держав;
розвиток військово-технічного співробітництва, формування

збалансованого експорту та імпорту продукції військового

призначення і товарів подвійного використання;
проведення випробувань та сертифікації озброєння і військової

техніки.
V. Прикінцеві положення
Реалізація Воєнної доктрини досягається шляхом здійснення

комплексу політичних, економічних, соціальних, воєнних,

інформаційних, правових та інших заходів, спрямованих на

забезпечення воєнної безпеки та оборони України.
Воєнна доктрина є основою для підготовки та прийняття

воєнно-політичних і воєнно-стратегічних рішень, розроблення

програм у воєнній сфері. Положення Воєнної доктрини обов'язкові

для виконання всіма органами державної влади, органами влади

Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування у

межах повноважень, передбачених Конституцією ( 254к/96-ВР ) і

законами України.
Положення Воєнної доктрини можуть уточнюватися і

доповнюватися під час формування і реалізації державної політики у

сфері воєнної безпеки з урахуванням змін воєнно-політичної

обстановки, характеру і змісту загроз національній безпеці України

у воєнній сфері, умов військового будівництва.
Реалізація положень Воєнної доктрини забезпечується

Президентом України, Радою національної безпеки і оборони України

та Кабінетом Міністрів України відповідно до повноважень,

визначених Конституцією ( 254к/96-ВР ) і законами України.


Глава Адміністрації

Президента України В.МЕДВЕДЧУК
( Джеpeло тексту - http://zakon1.rada.gov.ua )