asyan.org
добавить свой файл
1 2 3 4
Програма

медичної реабілітації

дітей при захворюваннях органів дихання
Патологічні процеси, що розвиваються в органах дихання, можуть вражати окремі частини дихального апарату або викликати комбіновані ураження різних його відділів. Для захворювань органів дихання характерні наступні симптоми:кашель, задуха, виділення мокроти, кровохаркання, болі в області грудної клітини. При патологічному процесі в будь-якому відділі дихального апарату порушується функція всієї системи, в результаті чого погіршується вентиляція легень, порушується газообмін, розвивається легенева недостатність. У зв'язку з цим насичення крові киснем у легенях стає нижче норми. Це явище називається гіпоксемією.

Недостатнє надходження кисню в кров, накопичення в ній вуглекислоти має подразнюючий вплив на дихальний центр і викликає порушення дихання. Однією з форм порушення дихання є поверхневе дихання. Характерним короткий вдих, прискорене дихання, легені погано вентилюються, що призводить до недостатнього збагачення крові киснем.
Іншою формою порушення дихання є експіраторна задишка, пов'язана з ускладненням видиху. Вона виникає внаслідок рефлекторного спазму бронхів під впливом різних подразників, що спостерігається, наприклад, при бронхіальній астмі. Звуження просвіту бронхів може бути обумовлено запальним процесом при хронічному бронхіті.
При всіх захворюваннях органів дихання порушується їх функція внаслідок різних причин: обмеження рухливості грудної клітки і легенів; погіршення прохідності дихальних шляхів; зменшення дихальної поверхні легенів; зниження еластичності легеневої паренхіми; порушення дифузії газів у легенях, центральної регуляції дихання і кровообігу.
Обмеження рухливості грудної клітки і легенів може бути наслідком ураження дихальної мускулатури і нервів, що її іннервують, а також скупчення в плевральній порожнині газу або рідини. Велике скупчення рідини в порожнині плеври може зумовити зміщення середостіння в протилежну сторону, здавлювання серця і порушення функції серцево-судинної системи.
Зменшення дихальної поверхні спостерігається при запальних процесах в легеневій тканині (пневмонії, та ін.)
Погіршення еластичності легеневої паренхіми найбільш виражено при хронічній пневмонії, хронічному бронхіті, бронхіальній астмі.
Порушення прохідності дихальних шляхів може бути наслідком спазму гладкої мускулатури бронхів (при бронхіальній астмі).
Кінцевим проявом захворювань органів дихання є порушення газообміну в легенях і тканинах.

Для дітей шкільного віку із захворюваннями органів дихання та часто хворіючи на респіраторні захворювання у період клінічної ремісії характерна напруженість механізмів адаптації на фоні вторинної імунної недостатності, що сприяє розвитку рецидивів бронхітів, загостренню бронхіальної астми та виникненню нових епізодів гострих респіраторних захворювань.

Часті повторні респіраторні захворювання, перші рецидиви гострих бронхітів виникаючи у ранньому дитячому віці. Клінічними особливостями в шкільному віці частих повторних гострих респіраторних захворювань і рецидивуючого бронхіту є затяжний та ускладнений перебіг.

Хвороби дихальної системи займають одне з провідних місць в патології дітей шкільного віку. Вони призводять не тільки до морфологічних і функціональних змін в органах дихання, але і до патології ряду інших внутрішніх органів і систем, до істотних порушень росту та розвитку хворої дитини. При захворюваннях органів дихання у дитини слід враховувати, що і апарат зовнішнього дихання і газообмін функціонують в особливих умовах, що забезпечують потреби організму шляхом більш напруженої діяльності.

Фізіологічні пристосувальні механізми функціональної системи дихання не стійкі, а резерви - не достатні.

Для планування реабілітаційних заходів у дітей при захворюваннях органів дихання необхідна детальна оцінка їх функціонального стану. Реабілітаційні заходи можна розпочинати при стиханні гострого процесу і після фази загострення. Реабілітація здійснюється згідно з розробленими стандартами і включає:

  1. лікувальну фізкультуру;

  2. масаж;

  3. фітотерапію;

  4. ароматерапію;

  5. апаратну фізіотерапію.




  1. Лікувальна фізкультура

Лікувальна дія фізичних вправ при захворюваннях органів дихання зумовлена надходженням імпульсів від рецепторів м’язів у вищі відділи центральної нервової системи. Це впливає на силу, рухомість і врівноваженість процесів збудження та гальмування в корі головного мозку, що проявляється на функціях дихального апарата.

 1.        Загальнотонізуючою дією: вдосконалення вищих регуляторних механізмів ЦНС (вироблення та вдосконалення навичок самоконтролю, саморегуляції, керування диханням та розслабленням м’язів); стимуляція обмінних процесів; покращення нервово-психічного тонусу; відновлення та підвищення толерантності до фізичних навантажень.

2.        Патогенетичною дією: корекція механізму дихання; прискорення розсмоктування при запальних процесах; покращення бронхіальної прохідності; зняття та зменшення бронхоспазму; покращення дренажної функції бронхів; регулювання функції зовнішнього дихання та його резервів.

3.         Профілактичною дією: покращення функції зовнішнього дихання; оволодіння методами керування дихання; зменшення інтоксикації; стимуляція імунних процесів; підвищення захисних функцій дихальних шляхів, загартування організму та підвищення опірності до простудних захворювань; вироблення та вдосконалення навичок самоконтролю.

^ Внаслідок виконання фізичних вправ:

а) покращується рухомість з’єднань грудної клітки, отже збільшується її екскурсія, що позитивно впливає на діяльність легень;

б) ритмічні рухи зумовлюють збільшення легеневої вентиляції;

в) речовини, які утворюються внаслідок скорочення м’язів, адреналін, що виділяється в кров при позитивних емоціях від виконання фізичних вправ благоприємно впливають на рецептори гладкої мускулатури бронхів;

г) збільшення потреби кисню в організмі стимулює дихальну систему, збільшує її функціональні можливості, розвиває компенсаторні механізми.

^ Особливості ЛФК при захворюваннях органів дихання:

1.     Виконання різнохарактерних дихальних вправ:

а) для збільшення легеневої вентиляції;

б) для полегшення видиху;

в) для прискорення розсмоктування екссудату;

г) для розтягування злук в плевральній порожнині.

2.     Використання різних вихідних положень, що сприяють покращенню діяльності легень - збільшення екскурсії грудної клітки, легеневої вентиляції, гнучкості, рухомості з’єднань грудної клітки.

3.     Виконання фізичних вправ з предметами (гімнастична палиця – для фізичних вправ дихального характеру; булава – для широких махових рухів, що розширюють грудну клітку; резинова стрічка і гантелі – обтяжують фізичні вправи для укріплення дихальних м'язів, м'ячі – їх використання підвищує емоційність процедури лікувальної гімнастики).

4.     Розмаїття методики лікувальної фізкультури.

5.     Використання спеціальних гімнастичних вправ у залежності від характеру та локалізації патологічного процесу.

6.     Узгодження частин фізичних вправ з вдихом і видихом (розширення грудної клітки – вдих, стискування – видих, при ексудативному плевриті вдих краще робити при нахилі тулуба в здорову сторону, що сприяє більшому розтягуванню злук)

7.     Якщо при захворюваннях серцево-судинної системи основне завдання - правильне дозування загальноукріплюючого впливу, то при захворюваннях органів дихання важливо не тільки правильно визначити дозу фізичного навантаження, але й підібрати спеціальні фізичні вправи для окремого патологічного процесу.

8.     Поряд із загальноукріплюючою дією фізичних вправ на організм пацієнта, велике значення має і місцева дія за допомогою спеціальних фізичних вправ. Для цього використовують спеціальні прийоми:

а) фіксація окремих частин грудної клітки для зменшення їх рухомості, що зумовлює більшу дихальну екскурсію інших (не фіксованих) відділів;

б) надавлювання на грудну клітку та передню черевну стінку з метою поглиблення та подовження видиху;

 

 

^ Нижньогрудне дихання з подоланням опору рук інструктора

Верхньо- і середньо грудне дихання з подоланням опору рук інструктора

в) промова звуків на видиху, що дозволяє слідкувати за рівномірним і тривалим видихом;

г) використання носо-глоткового рефлексу для полегшення дихання – головним чином видиху (механізм рефлексу: холодне повітря подразнює рецептори слизової носу; імпульси по афферентному шляху поступають в довгастий мозок; потім імпульси прямують по ефферентному шляху до гладких м'язів бронхів; внаслідок цього впливу зменшується або зовсім зникає спазм бронхіального дерева);

д) вміле поєднання і чергування помірних фізичних навантажень та дихальних вправ ( навантаження збільшують потребу в поглибленому диханні (аерації), сприяють кращому ’’розкриттю” дихальної функції);

е) використання різних дренажних вправ і дренажних положень, що покращують віддтік із легень (принцип дренажу: ділянку (сегмент) що дренуємо, необхідно розмістити над біфуркацією трахеї);

  

^ Схема дренажних положень для всіх сегментів легень ( за Кендігом)

 є) тренування черевного типу дихання з вихідного положення лежачи на спині для збільшення екскурсії діафрагми;

ж) втягування передньої черевної стінки і надавлювання на живіт зігнутою ногою з метою підняття діафрагми вгору, покращення ентиляції нижніх відділів легень та відтоку з них мокроти;

з) постановка рук на пояс або гімнастичний снаряд з метою розвантаження від їхньої ваги грудної клітки і полегшення глибокого дихання.

^ Завдання ЛФК при захворюваннях органів дихання.

Загальні при всіх захворюваннях:

1.     Вдосконалення (нормалізація) вищих регуляторних механізмів центральної нервової системи.

2.     Покращення психічних процесів – вольових, відчуття, сприйняття та ін.

3.     Вироблення та закріплення навичок самоконтролю, саморегуляції, керування диханням, розслаблення м’язів.

4.     Вдосконалення діяльності та збільшення функціональних можливостей дихальної системи (збільшення ЖЕЛ, легеневої вентиляції, екскурсії грудної клітки і передньої черевної стінки (діафрагми), покращення газообміну, укріплення м’язів, що приймають участь в диханні).

5.     Покращення акту дихання (ритму, глибини, плавності).

6.     Загальне укріплення та загартування організму. Підвищення опірності до простудних захворювань.

^ Завдання при окремих захворюваннях:

Пневмонія:

1)     посилення крово- та лімфообігу в легенях з метою прискорення розсмоктування ексудату, продуктів запалення та попередження ускладнень; 2)     покращення легеневої вентиляції – профілактика виникнення ателектазів; 3)     попередження розповсюдження утворення злук в плевральній порожнині; 4)     активізація тканинного обміну та окисно-відновних процесів в організмі; 5)     підвищення нервово-психічного тонусу;

6)     покращення дренажної функції легень;

7)     потенціювання дії лікарських засобів.

^ Бронхіальна астма:

1)     сприяння зменшенню спазму бронхів і бронхіол;

2)     навчити хворого керувати диханням, щоб він вмів керувати ним під час астматичного приступу, полегшуючи його;

3)     покращення дихання: подовження видиху;

4)     активізувати трофічні процеси в тканинах;

5)     укріплення організму хворого в цілому і, зокрема, дихальних м’язів для попередження розвитку емфіземи легень;

6)     зняття патологічних кортико-вісцеральних рефлексів і відновлення нормального стереотипу регуляції дихального апарату; підвищення нервово-психічного тонусу;

7)     збільшення адаптації організму до зростаючих фізичних навантажень.

Бронхіт:

1)     посилення крово- та лімфообігу;

2)     зменшення чи ліквідація запальних змін в бронхах;

3)     відновлення дренажної функції бронхів;

4)     профілактика хронічного бронхіту, пневмонії;

5)     підвищення місцевої та загальної резистентності бронхіального дерева, опірності організму до простудних захворювань.

^ Показання та протипоказання до призначеня ЛФК при захворюваннях органів дихання

Захворювання

Покази

Протипокази

1. Пневмонія

Нормальна або субфебрильна температура тіла. Задовільне само-почуття пацієнта. Змен-шення ШОЕ, лейкоцитозу

Висока температура тіла (38°С і вище). Наростання серцево-судинної недостатності (тахікардія в стані спокою більше 100 уд/хв). Тяжкий загальний стан










3. Бронхіальна астма

 

Астматичний статус. Наростання легенево-серцевої недостатності з декомпенсацією функції цих систем

4. Бронхіт

Стихання гострого процесу

Висока температура тіла

Призначаючи лікувальну фізкультуру, необхідно дотримуватись індивідуального підходу до пацієнта, враховуючи вік, стать, фізичний розвиток, ступінь тренованості. Велике значення має характер і тривалість захворювання, наявність чи відсутність ускладнень хвороби, ступінь легенево-серцевої недостатності, функціональні можливості хворого (табл. 28). Проконтролювати функціональні можливості можна за допомогою функціональних проб з дозованим фізичним навантаженням: пробна процедура лікувальної гімнастики. Спеціальні дослідження: спірометрія (краще динамічна проба по Розенталю), спірографія, рентгенографія, оксигемографія, пневмотахометрія, пневмографія.

На початку курсу лікувальної фізкультури призначають 12-14 простих гімнастичних і дихальних вправ, що повторюються 4-6 разів. Вправи виконуються в повільному темпі. Вправи для дистальних частин кінцівок ( з метою активізації периферичного кровообігу) можна виконувати в середньому темпі. Загальноукріплюючі вправи, як і вправи спеціальні (напр. для попередження, розтягування злук в плевральній порожнині) виконують з повною амплітудою. Деякі дихальні вправи супроводжуються натискуванням кінцівками на грудну клітку чи передню черевну стінку з додатковим вольовим зусиллям. Після таких вправ дають паузу для відпочинку – розслаблення та помірно поглиблене дихання в стані спокою. Поряд з вихідним положенням сидячи на кріслі, стоячи використовують і вихідні положення лежачи на боці, на животі, стоячи на колінах, стоячи на колінах і ліктях (для дренування легень). Вихідне положення лежачи на спині сприяє збільшенню дихальної екскурсії діафрагми.



следующая страница >>