asyan.org
добавить свой файл
1


Проблемно-тематичні та стильові домінанти драматичного доробку Михайла Стельмаха (на матеріалі п’єс “Правда і кривда” “Зачарований вітряк”)

Михайло Стельмах відомий широкому загалу більше як романіст та поет, але його драматичний доробок також займає важливе місце в українській літературі. Відомо, що п’єси митець створював на основі своїх романів та прозових творів, таких як “Кров людська не водиця”, “Правда і кривда”, “Дума про тебе”.

У драмі “Правда і кривда” М. Стельмах розробляє тему народу і величі його духу, правди, що перемагає і в кровопролитих боях, і в боротьбі з післявоєнними труднощами.

Багатоплановість зумовила і багатопроблемнісь твору, тому що в ньому описується життя героїв наприкінці Другої Світової війни, весна переможного 1945 року, спроби людей вийти з післявоєнної кризи.

Наскрізною темою драми “Правда і кривда” є наслідки війни, життя повоєнного села, звідси постають проблеми твору. Одна з них – це проблема справжнього вожака, лідера, який у змозі повести за собою народ та дати скривдженим війною людям віру і надію. Таким постає Марко Безсмертний. Мешканці села самостійно обирають його головою, тому що знають, що він зможе дати раду господарству та виведе їх з безхліб’я.

Безсмертний у творі виступає антиподом Безбородька, в образі якого драматург розкриває ще одну важливу проблему – зловживання службовим становищем, доноси, прагнення наживи, байдужість до людей. Він сам каже: “Ось дайте мені хоч клапоть білого паперу, то побачите, як він вчорніє...” [3]. Через нього Марко потрапив до в’язниці. Так розповідає сам Безсмертний: “Вдруге посадили мене в тридцять сьомому році. Тоді я був головою колгоспу. А хтось із пильних тоді й настрочив, що до мене треба придивитись – чого я так швидко виривавсь у передові” [3]. Для нього головне виконати план та вислужитись перед начальством, а те, що у багатьох хатах нічого їсти його зовсім не турбує.

Безбородько не має пошани серед селян, бо вони частіше бачать його напідпитку, чим у полі за роботою, він не турбується про їх благополуччя, а тільки про власну вигоду. Так, наприклад, дід Євмен про нього каже: “Мертвий ти чоловік, і очі в тебе мертві, і думки, і голова. Тільки живіт живий...” [3]. Ось так один із селян відгукується про людські якості голови: “Де ж твоя совість? Чи ти прогуляв її, як червінець, у пивній?” [3]. А коли Марко змусив Антіна самостійно мочити коноплі, то всі щиро дивуються: “Вперше бачу нашого голову з лопатою, а не з чаркою в руках. Мабуть, щось у лісі здохло” [3]. Таким чином, спостерігаємо гумор, яким пронизаний увесь твір, письменник наближується до фольклорних джерел, що робить його героїв більш справжніми та людяними.

Наодинці з собою горе-голова не кривить душею, не прикидається, не лицемірить. Тут він відвертий до кінця. Його мало турбує що люди мерзнуть у низьких і вогких землянках, що на фермі вже давно нема сіна. Безбородько зайнятий найбільше своїм особистим благополуччям. Так, він будує палац, який на фоні звичайних землянок виглядає чимось фантастичним, казковим, але коли йому пропонують продати його і на отримані кошти купити сіна та бензину для тракторів, то він різко заперечує: “Бо тепер треба жити за девізомі “Мир палацам, війна землянкам!”” [3], тобто за власний добробут він переживає, а на останніх просто наживається.

Проблема запроданства розкривається у образах Безбородька та Киселя. “Киселями” називають усіх тих, хто стоїть при владі, але допомагає не народу, а тільки собі. Так Борисенко, роздумуючи, каже: “Умови задачки вірні, та не легко розв’язувати її вузли. Киселі – не ликом шиті! Спритності і демагогії їм не позичати. Свій душевний мінус вони, як хрест, поклали на селянство, ще й звинуватили його в усяких гріхах” [3].

Свої службові обов’язки також перевищує Чорноволенко. Він будь-яким чином домагається він людей зізнання, навіть у тому, чого вони не робили. На одному з допитів Безсмертного, коли він, під тиском фізичних знущань, погоджується щось підписати, читач спостерігає досить незвичайну ситуацію, яка говорить про темність та неосвіченість міліціонера, який каже: “От так би й давно, голубчику... Не я тобі казав: у мене й мертве каміння заговорить. Так хто завербував твою душу? – Полонив мою душу Шопен. – Так, так, Шопен. Як звати його? – Етюд” [3]. В цьому і простежується безмежний талант митця, гумор, він висміює людей, які беруться когось судити, але самі не варті нічого. Простежується тема переродження комуністів, які відходять він канонів і підпорядковують комуністичні засади під себе, апелюють ними так, як вигідно тільки їм. Такими є Безбородько, Поцілуйко, Кисіль.

Проблема людини на сілі тісно переплітається з проблемою жінки у селі, оскільки після війни багато хто з них залишилися вдовами, втратили синів і тепер нема кому їм допомогти, вони повинні важко працювати, щоб заробити собі на життя. На підтвердження цього яскравою є сцена, коли Безбородько у жовтні жене жінок до річки мочити коноплі, хоча вона дуже холодна, але за них витупається Марко: “Сті-і-ій-те! Русалками чи каліками хочете стати? При такому керівництві – це недовго. Що, голово, нове хрещення Русі вигадав? Святим Безбородіком хочеш стати?” [3]. Марко переживає за жінок, за їх здоров’я, тому що ще треба ставати матерями, виховувати дітей. Проблема материнства також присутня у п’єсі. Коли Безсмертний розмовляє з Маврою вона каже про життя жінки у селі наступне: “Хто ж нашу сестру не зобиджає. Доброго чого не допросишся, від лихого не відіб’єшся, та ще тоді, коли вдова має хоч трохи якоїсь краси, будь вона...” []. Далі читач дізнається, що Мавра вагітна від Безбородька, але той наполягає, щоб вона позбулася дитини. Таким чином, моральний тиск на жінку призводить до думок про вбивство власної дитини, але Марко наполягає на народженні дитини, навіть пропонує записати її на своє їм’я. Тут яскраво контрастує ницість Безбородька та висока людяність, моральність Безсмертного.

Проблема жінки розкривається не тільки в образ Маври, а й у образі Ганни Безсмертної, яка багато горя пережила за час війни, а найсильнішого удару завдала похоронка на сина. М. Стельмах використовує колористичний прийом для показу страждань жіники: “І невже в мене справді були такі очі? А тепер стали сивими – роса війни виполоскала мій синій цвіт, найбільше цей папірець...” [3]. Також війна не пройшла безслідно для Степаниди, вона зазнала багатьох страждань і у розмові з Безсмертним говорить: “Я вже мало що люблю,— війна виточила з мене любов” [3].

Виразником традицій, розуму та мудрості у п’єсі є дід Євмен. Він також прагне зробити жіноче життя кращим і, коли в нього запитують про рай, він відповідає, що перетягнув би туди всіх жінок і коней. Такою відповіддю Марко здивований, але дід продовжує: “Еге ж! І хай би тоді всі Адами в смертельній самоті пройшли хоч однорічні курси, як треба шанувати своїх Єв” [3]. Тож, жінка у селі була дещо обмеженою, утисненою, але знаходилися такі люди, які цінували жіночу красу, материнство і намагалися берегти їх.

У п’єсі також є проблема культурного і духовного розвитку звичайного народу. Так, наприклад, Безсмертний каже про людей: “Я хочу, щоб вони ставали творцями! Дівчину з сапкою я бачив ще змалку. А я хочу бачити цю дівчину з книгою, з наукою, щоб вона була не робочою силою, а дослідником, агрономом” [3]. У селі навіть немає школи, але люди розуміють, що дітей вчити необхідно, тому облаштували класс у церкві, що неабияк дивує Марка, коли він повертається додому: “А я собі ніколи б не міг уявити, що зустріну в церкві вчителя і побачу учнівські парти” [3]. Народ не зламати, селяни разом заходять вихід з будь-якої ситуації. А ось Безбородько бездуховна людина, він не цінує прекрасного, його вабить тільки матеріальне: “Що там дух, коли головне — бдітельность!” [3]. Влучно про нього говорить Святий Петро, коли той намагається потрапити до раю: “Хто обкрадає дух людський, не достойний ні людського, ні райського порога” [3].

В образах Марка Безсмертного, Григорія Задніпровського, Євмена Дибенка та інших позитивних героїв драми „Правда і кривда” Михайло Стельмах втілює ідею безсмертя народу, перемоги правди і величі народу. Письменник не виступає відкрито, а через сюжет, поведінку людей доводить, що традиції в українського народу є фольклорними,

У центрі уваги Стельмаха-романіста - художнє дослідження характерів. Передусім - Марка Безсмертного. Фінал роману засвічує, що кривда переможена остаточно. І якщо насправді так не буває, то так мусить бути щодо чесної людини завжди і скрізь.

П’єсу “Зачарований вітряк” по праву можна назвати народною думою про півстоліття нашої держави. Дія твору охоплює період від років громадянської війни до запуску першого штучного супутника Землі. Це широка епічна розповідь про крилату людську мрію і про справжнє щастя, про велику любов до рідної радянської землі.

В центрі п’єси – мужні, горді, нескорені радянські люди. Це володар вітряка – мудрець-філософ, трудівник і мрійник Іван Сірошапка. Непоказне його прізвище, але благородна душа, добре і щире серце [1, c. 17]. Він справжній виразник народних дум. Вслухаймось у його спокійну, сповнену глибокої думи мову. Тут жага “орати, сіяти, жати й своїм хлібом годувати людей” [2, с. 605]. Тут бажання миру, спокою, любові: “Любов, як і хліб, у всі часи потрібна” [2, с. 613].

Провідною проблемою твору є людські відносини, гама почуттів, внутрішні проблеми та поживання героїв. Як і у “Правді і кривді” у “Зачарованому вітряку” теж є проблема доносів, запроданства з боку влади. Так, наприклад, Стратилет погрожує названому сину Катрича, тим що він не зможе вступити до жодного інституту, вимагаючи: “Я бажаю ваших слів, вашого листа на Катрича. Чи ви, може, забули, що ваш батько був петлюрівцем” [2, с. 639]. У образі Стратилета читач баче запроданця та пристосуванця. Він не може написати важливої наукової праці і хоче, що Катрич взяв його у співавторство, але відповідь була наступною: “Он як!.. Жаба теж хоче на Олімп?! А я хотів було довіритися…” [2, с. 643]. Таким чином, у п’єсі простежується проблема культурного та наукового розвитку. Командир загону червоних козаків Юрій Картич стає видатним вченим, який мріє про зорі і крила, планує міжпланетні польоти та освоєння космічного простору. Він борець за правду, ворог кривди, зла і недовір'я. В нього чисті і світлі почуття дружби і любові.

Хоча на першому плані оповіді є стосунки людей, але проблема війни також присутня. З іронією про неї каже Сірошапка: “Люди, люди, якось неінтересно до цього часу ми жили: били один одного спочатку некультурно, – кулаками і дрючками, – а потім, коли набралися культури, стали чавити один одного бомбами, гарматами, мортирами і навіть газом” [2, с. 636]. Він же і проклинає її, бо розуміє скільки горя та розбитих життів вона принесла: “Будь же ти проклята, війна, з усіма своїми хрещеними батьками і холуями, що мають павуки замість очей” [2, с. 651].

Проблема влади втілюється у образі Стратилета. Він вважає, що на кожного “повинна бути папочка”, з відповідними паперами, чоловік прагне власної вигоди, зовсім загубивши совість та людяність. Коли він залишається сам, то в кутку чує плач і бачить жінку. Стратилет не впізнає її, вона каже, що вона – його совість, коли він погрожує її вбити говорить: “Навіть совість не можна двічі вбити” [2, с. 645], тобто людина настільки душевно зачерствіла, що ладна викорінити з себе все людське.

Виразником проблеми духовності є Сірошапка. Йому хочеться справжнього щастя і миру для всіх, він не розуміє навіщо воювати і на всі закиди про субстанцію відповідає: “А від цього не легше, мені не субстанції – душі хочеться” [2, с. 640]. А про ницого Статилета додає: “Душа не юшка – її не з’їсти. Прощавай голодухий. Тьху!” [2, с. 642].

Звернімо увагу на поетичний символ – зачарований вітряк. Це – образ-персонаж, навколо нього пов’язані всі події, місце – мірило вчинків людей. Нічого, на перший погляд, немає тут виняткового і романтичного. Але вчитаймося в рядки: “Під осіннім надвечірнім небом трудиться вітряк. Видно, добрі й красиві руки будували його; він, як птиця, поривається і прозелень...” [2, с. 637]. “Зачарованим” вітряк називають самі герої, біля нього зустрічаються декілька поколінь закоханих. Василина з Ктричем, потім її син з Людою. Сиволіка вітряка земна і романтична. Він вріс у рідну землю, а крилом злітає у високості неба. Це трудівник і мрійник. Ось тут поєднується правда і сила земного життя з чарами і романтикою людської мрії. Ця символіка доповнює і глибше розкриває характери земних романтиків – позитивних персонажів п’єси “Зачарований вітряк”.

П’єса “Зачарований вітряк” – яскраво виражений романтичний твір. Ця романтика закладена в народнопісенній природі трагедії, в її політичній символіці, в образній системі, ритміці та поетиці.

Гуманізм та народний гумор об’єднують всі п’єси М. Стельмаха, визначають стиль письменника.

Список використаних джерел:

  1. Дузь І. Поезія сонячної людяності / Іван Дузь // Українська мова і література. – 2000. – № 37. – С. 15–20.

  2. Стельмах М. Вибрані твори / Михайло Стельмах. – К. : Дніпро, 1969. – 735 с.

  3. Стельмах М. Правда і кривда / Михайло Стельмах [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.lib.ua-ru.net