asyan.org
добавить свой файл
1
Реферат на тему:

Переваги та вади інформаційного суспільства

Тепер вже далекого 1966 року вийшла у світ колективна монографія під назвою „Інформаційна технологічна революція”. В ній містилася й фундаменальна праця засновника і тодішнього президента Інституту інформаційного суспільства в Токіо, професора кількох японських і зарубіжних (переважно американських) університетів, радника багатьох провідних інформаційних корпорацій і державних структур Й. Масуди „Комп’ютопія” [1]. У ній вчений-футуролог охарактеризував майбутнє інформаційне суспільство, окреслив його основні риси, змалював його переваги, а також вади і потенційні небезпеки.

На жаль, в Україні „Комп’ютопію” було видано лише 1993 року, і вона лишається єдиною працею, оприлюдненою українською мовою, з великого (понад 20 книг) творчого доробку Й. Масуди. Науковці нашої країни мали можливість ознайомитися з „Комп’ютопією” завдяки досить вдалому її перекладові на українську мову відомого філософа В. Ляха та журналові „Філософська і соціологічна думка” [2].

Мета статті полягає в тому, щоб:

· віддати належне внескові Й. Масуди у розробку теорії інформаційного суспільства та створення „японської” (або „східної”) моделі такого суспільства як однієї з найбільш ефективних і перспективних моделей і складової універсальної моделі глобального інформаційного суспільства;

· привернути увагу до праць Й. Масуди, зокрема – його „Комп’ютопії”, фахівців, які досліджують теоретичні чи практичні проблеми інформаційного суспільства;

· проаналізувати філософські та соціально-політичні аспекти теорії інформаційного суспільства, викладені в „Комп’ютопії”;

· охарактеризувати основні переваги та вади інформаційного суспільства, виявлені Й. Масудою за допомогою порівняння цього суспільства з суспільством індустріальним;

· показати, що знання і врахування трендів (trends), тобто закономірностей і тенденцій суспільного розвитку, дають можливість робити досить точні прогнози на майбутнє, як це блискуче продемонстрував Й. Масуда в „Комп’ютопії”;

· показати обґрунтованість застережень Й. Масуди щодо суперечностей, труднощів та потенційних загроз, які виникають і виникатимуть у процесі формування інформаційного суспільства.

· Актуальність статті та поставлених у ній завдань обумовлена тим, що:

· людська цивілізація та її складова – Україна – невпинно наближаються до створення інформаційного суспільства, визнаним теоретиком-футурологом якого був і лишається Й. Масуда, одна з багатьох праць якого („Комп’ютопія”) була видана і в нашій країні;

· формування інформаційного суспільства висуває перед світовою спільнотою і, зокрема, Україною, велику кількість проблем технологічного, соціально-економічного і політико-правового характеру, співзвучних з тими, які свого часу прогнозував і прагнув розв’язати Й. Масуда;

· входження України до європейського і глобального інформаційного суспільства вимагає ознайомлення з існуючими теоріями і практикою формування інформаційного суспільства, у тому числі й ідеями, викладеними у „Комп’ютопії”;

· більшість положень, висновків, припущень та застережень „Комп’топії”, на нашу думку, не втратили актуальності, а деякі з них навіть реактуалізувалися;

· творчий доробок Й. Масуди, більшість його ідей, на жаль, все ще маловідомі в Україні.

Перш за все, відзначимо, що введення в науковий обіг терміна „інформаційне суспільство” цілком слушно, на нашу думку, пов’язується з іменами японських вчених Ю. Хаяші та Й. Масуди і датується початком 1960-х років. Зокрема, праці Й. Масуди „Комп’ютопія” (1966 р.) „Інформаційне суспільство як постіндустріальне суспільство” (1981 р.) [3] та „Гіпотези щодо генезису „Гомо інтелідженс” (1985 р.) [4] стали в Японії і на Заході майже хрестоматійними. В Україні, як це не прикро, ім’я Й. Масуди та основні положення його теорії інформаційного суспільства й досі відомі лише вузькому колу спеціалістів. У вітчизняній науковій і навчальній літературі все ще бракує аналізу ідей вченого з використанням та наведенням основних положень його праць. Щодо вітчизняних довідково-енциклопедичних видань з філософії і політології, то й тут, наскільки нам відомо, немає згадок ані про самого Й. Масуду, ані про його наукові розвідки. Виняток – стаття вже згадуваного В. Ляха [5], в якій аналізувалася теорія інформаційного суспільства Й. Масуди.

Здається, не зайве нагадати, що на початку 1960-х років перед Японією, яка практично не має природних ресурсів, постало питання: як спрямувати розвиток країни? Шляхом розвитку традиційних галузей економіки чи шляхом інформаційно-інтелектуального розвитку? І японці першими у світі віддали перевагу інформаційному шляхові. Цей доленосний і для Японії, і для світової спільноти вибір, зроблений не без впливу Й. Масуди та його однодумців, за досить короткий час вивів країну на друге місце у світі (після США, які „запозичили” чимало інформаційних ідей і концепцій у Японії та інших країн) з ВВП на душу населення і на перше місце за багатьма показниками економіки, науки і техніки.

Й. Масуда був безпосередньо причетний до вироблення практично всіх програм „японської” моделі інформаційного суспільства, зокрема таких, як „Японське інформаційне суспільство: теми і підходи” (1969 р.), „Контури політики сприяння інформатизації японського суспільства” (1969 р.), „План інформаційного суспільства” (1971 р.), „План створення інформаційного суспільства – національна мета до 2000 року” (1972 р.) [6, с. 163; 7, с. 22].

Не потрібно доводити, що глибокі знання про сутність теорії Й. Масуди та „японської” („східної”) моделі інформаційного суспільства могли б стати в нагоді Україні, зокрема у її прагненні вибудувати теорію власного інформаційного суспільства, його формування та входження у глобальне інформаційне суспільство.

Цінність „Комп’ютопії” полягає в тому, що в ній Й. Масуда, по-перше, обґрунтував та узагальнив основні характеристики інформаційного суспільства, які стисло можна викласти так:

· глобалізм, вихід людства на космічний рівень свідомості;

· світовий симбіоз людства і природи;

· перехід до існування людства у глобальному інформаційному просторі.

По-друге, вчений сформулював сім принципів концепції „глобальної комп’ютопії”, два з яких стосуються політико-правової сфери, а ще один – сфери етики і моралі. Це, зокрема:

· „свобода ухвалення рішень і рівність сприятливих можливостей для всіх”;

· „функціональна соціальна воля панівних сил, сил влади”;

· „відродження теологічного синергізму людства і Бога”.

По-третє, Й. Масуда дав блискучий порівняльний аналіз індустріального та інформаційного суспільства, що виростає з нього. Вражає кількість (17!) та чіткість критеріїв порівнянь, а також коректність характеристик основних рис обох суспільств. Показово, що майже половина з них стосуються соціально-політичної сфери.

Загальне уявлення про сутність і основні риси індустріального та інформаційного суспільств, а також про переваги другого над першим, дає складена нами за матеріалами „Комп’ютопії” і вміщена нижче схема.





Особливої уваги, на нашу думку, тут заслуговують п’ять із сімнадцяти наведених у схемі компонентів. Всі вони сформульовані настільки чітко і коректно, що не потребують особливих роз’яснень, за винятком окремих уточнень та коментарів.

По-перше, це 9-ий компонент таблиці, в якому стверджується: „В індустріальній системі приватного підприємництва панують власність на капітал, вільна конкуренція і максималізація прибутку. В інформаційному ж суспільстві як соціально-економічна система виступатиме вільне громадянське суспільство, для якого характерне верховенство його інфраструктури (де об’єднано всі типи капіталу: суспільний, індивідуальний та орієнтований на знання), в якому буде втілено принцип синергії і громадської користі” (тут і далі – підкреслення Й. Масуди) [2, с. 38 – 39]. Найбільшу цінність становить положення про майбутнє „вільне громадянське суспільство”, яке нині досить успішно функціонує в усталених демократичних суспільствах і формування якого нарешті розпочалося в Україні.

По-друге, це два змістовно близькі і тісно пов’язані компоненти – 10-ий і 12-ий, які, відповідно, звучать так: 10) „Індустріальне суспільство – це лад централізованої влади та ієрархії класів. Інформаційне, навпаки, буде вільним суспільством, багатоцентровим, з навзаєм доповнюваними функціями...” та 12) „Політична система індустріального суспільства – це парламентська система і мажоритарне правління. В інформаційному суспільстві політичною системою стане демократія участі. Вона буде політикою участі громадян; політикою автономного управління громадянами, що ґрунтуватиметься на договорі про участь і синергізмі, який бере до уваги думку меншості” [2, с. 39].

Тут найзначущішими є положення про майбутнє „багатоцентрове суспільство”, „демократію участі”, „політику автономного управління громадянами” та врахування інтересів меншини. У державах, які успішно формують інформаційне суспільство, ці проблеми здебільш вирішено. Підтвердження тому – потужні процеси децентралізації, регіоналізації, автономізації і самоврядування з широким застосуванням принципів субсидіарності. Слід враховувати (і бути готовими до того), що формування інформаційного суспільства в Україні і, особливо, її входження до європейської і світової інформаційної спільноти неодмінно призведе до появи і посилення в ній згаданих процесів, що може, на нашу думку, викликати неоднозначну реакцію різних політичних сил.

По-третє, це 14-ий компонент, в якому йдеться про те, що „в індустріальному суспільстві є три головні типи соціальних проблем: безробіття, спричинене падінням виробництва, війнами, що випливають з міжнародних конфліктів, диктатура фашизму. Проблемами інформаційного суспільства стануть футурошоки, зумовлені неспроможністю людей адекватно відповісти на динамічні соціальні трансформації, дії індивідуальних і групових терористів, зазіхання на індивідуальну самотність та криза підконтрольності...” [2, с. 39].

При всій повазі до Й. Масуди, його думок і футурологічних здібностей, тут слід зробити невелике уточнення та доповнення. Стосовно соціальних проблем індустріального суспільства, замість поняття „диктатури фашизму” було б коректніше вжити поняття „диктатура тоталітаризму”, яка, як відомо, тривалий час панувала на теренах СРСР та країн так званого соціалістичного табору. Щодо прогнозів, то японському вченому, на жаль, не вдалося передбачити і попередити людство про ескалацію етнополітичних конфліктів, котрі як цунамі буквально „накрили” багато країн світу наприкінці 1980-х та у першій половині 1990-х років. Проте просто вражаючою є точність прогнозу Й. Масуди щодо посилення індивідуального та групового тероризму.

Нарешті, не можна не зупинитися і на положеннях 17-ої компоненти, в якій слушно стверджувалося: „Дух індустріального суспільства був духом відродження людської свободи, що етично означало поважання фундаментальних прав і надання значущості гідності людини, а також поширення духу братерської любові для виправлення нерівності. Духом інформаційного суспільства буде дух глобалізму, тобто симбіозу, в якому людина і природа зможуть жити разом у гармонії, етично погоджуючи сувору самодисципліну і суспільний внесок” [2, с. 40].

Погоджуючись в цілому з цими думками Й. Масуди, варто звернути увагу на надто вже повільне поширення духу глобалізму саме у його розумінні „гармонії людини і природи” та „етичного погодження суворої самодисципліни і суспільного внеску”.

Як вже зазначалося, Й. Масуда в „Комп’ютопії” висловив цілу низку надзвичайно цікавих, але, з точки зору того часу, малоймовірних та й узагалі фантастичних ідей, що відбилося навіть у самій назві його праці (слово „комп’ютопія” утворене від двох понять: „комп’ютер” і „утопія” [5, с. 71]). Однак більшість з них вже втілилася у життя, решта наближається до цього.

Розглянемо це хоча б на одному конкретному прикладі. Так, у першій компоненті своєї порівняльної „всеохоплюючої композиції” (див. схему) вчений передбачає народження „комп’ютерної технології з функцією заміщувати або підсилювати розумову працю людини”, що й відбулося, і одним з підтверджень чого стала поява комп’ютерів четвертого і п’ятого поколінь, а також заснованих на них технологій, які справляють величезний вплив на соціально-економічну, політико-правову та духовну сфери суспільного життя.

Принагідно відзначимо, що Японія й досі лишається „землею обітованою” для найсміливіших інформаційно-кібернетичних мрійників і футурологів. Підтвердження – нещодавна поява у цій країні календаря прогнозів на перші двадцять років ХХІ століття. У ньому, зокрема, передбачається: 2008 року – випуск комп’ютерів на основі діяльності живої клітини; самоутворювання комп’ютерних текстів – 2010 року; поєднання живих істот і комп’ютера – 2012 року; створення штучного мозку з 10 тисяч клітин – 2017 року; виробництво штучного ока – 2019 року. [8, с. 70]. Отже, попереду – ера нейронних мереж, штучного інтелекту та кіборгів. А це вже нові проблеми не лише технологічні, а й морально-етичні та політико-правові, нехтування якими може призвести до того, що технократизм може взяти гору над духовністю.

Особливу цінність становлять думки Й. Масуди щодо переваг і вад інформаційного суспільства, перспектив його розвитку і проблем політико-правового регулювання. Слід особливо наголосити, що в „Комп’ютопії” вчений досліджував не лише переваги інформаційного суспільства, але і його потенційні небезпеки. Більше того, Й. Масуда не тільки застерігав від імовірних небезпек, але й пропонував, на наш погляд, оптимальні шляхи і методи їх запобігання або мінімізації.

Перш за все, він не раз наголошував, що людство постало перед „суворою альтернативою”, а саме – вибором між „двома різко контрастуючими моделями майбутнього”: між „Комп’ютопією”, тобто справді демократичним, правовим інформаційним суспільством, та „автоматизованою державою”. Адже, за його слушним твердженням, до якого приєднується й автор статті, „існує серйозна небезпека того, що ми рухаємося у напрямі контрольованого суспільства” [2, с. 46].

Пояснюючи причини такої небезпеки, Й. Масуда зазначав, що це відбувається внаслідок того, що впродовж перших 15 – 20 років комп’ютери використовувалися, в першу чергу, військовими та іншими урядовими структурами, зокрема – службами безпеки, внутрішніх справ тощо. „Ця ситуація стала причиною істотного уповільнення в демократичному застосуванні комп’ютерів”, – наголошував вчений. І попереджав: „Якщо комп’ютеризацію продовжувати у цьому напрямі, то можливість виникнення контрольованого суспільства загрозливо зросте” [2, с. 46 – 47]. Водночас Й. Масуда висловлював упевненість, що „катастрофічний курс до „автоматизованої держави” буде відкинуто, і ми оберемо інший, щоб простувати шляхом „Комп’ютопії” [2, с. 47].

Японський дослідник не лише продемонстрував оптимізм, а й визначив досить ефективні, як на нашу думку, шляхи, методи і засоби формування і вдосконалення справді демократичного інформаційного суспільства. Основними з них є:

суспільства в Україні. Адже наша держава прагне досягти ідеалів, проголошуваних Й. Масудою, а саме – правового громадянського суспільства, вільної системи управління громадян, відходу від старої бюрократичної системи, мінімізації небезпеки виникнення „автоматизованої держави”, забезпечення безпосередньої участі громадян в управлінні країною, розширення прав і свобод всіх членів суспільства тощо.

Перечитуючи „Комп’ютопію”, глибше пізнаючи теорію інформаційного суспільства Й. Масуди, надзвичайно важливо критично-конструктивно ставитися до її положень. А це вимагає, з одного боку, заперечення всього, що не витримало перевірки часом, а також не відповідає українській ментальності. З іншого ж боку – творчого застосування всього, що може сприяти формуванню інформаційного суспільства в Україні та її входження до європейської і глобальної інформаційної спільноти. Настав час (і можливість) вчитися не лише на власних, а й на чужих помилках і досягненнях.

Література:

1. Masuda Y. Computopia // The Information Technology Revolution. – Tokyo, 1966.

2. Масуда Й. Комп’ютопія / Перекл. з англ. В. Ляха // Філософська і соціологічна думка. – 1993. - № 6. – С. 36 – 50.

3. Masuda Y. The Information Society as Post-Industrial Society. – Washington, 1981.

4. Masuda Y. Hypothesis on the Genesis of Homo Intelligens // Futures. – 1985. – Vol. 17. – № 5. – Р. 479 – 494.

5. Лях В. Постіндустріальне суспільство як нова парадигма соціального розвитку: проблеми і перспективи // Ґенеза: Філософія. Історія. Політологія. – 1994. – № 1. – С. 61 – 79.

6. Див.: Кашлев Ю., Галумов Э. Информация и PR в международных отношениях. – М.: Известия, 2003. – 432 с.

7. Макаренко Є. А. Європейська інформаційна політика: Монографія. – К.: Наша культура і наука, 2000. – 368 с.

8. Брыжко В. М., Цимбалюк В. С., Орехов А. А., Гальченко О. Н. Е-будущее и информационное право. / Под ред. Р. А. Калюжного и М. Я. Швеца. - К.: „Интеграл”, 2002. – 264 с.

9. www.politik.org.ua