asyan.org
добавить свой файл
1 2 3
ОТРУЙНI РЕЧОВИНИ НЕРВОВО-ПАРАЛIТИЧНОЇ ДIЇ

До отруйних речовин нервово-паралітичної або антихолінестеразної дії відносяться високотоксичні органічні сполуки з класу ефірів та кислот фосфору — фосфорорганічні отруйні речовини (ФОР). Вони займають особливе місце серед відомих в наш час і прийнятих на озброєння отруйних речовин. Будучи типовими представниками отруйних речовин смертельної дії, вони призначені для масового ураження військ та населення на значних за площею територіях.

Вперше ФОР були синтезовані Тенаром в 1846 р., а в 1932 р. Ланге та Крюгер опублікували дані про надзвичайно високу токсичність їх парів для людини. В 1934 р. в Німеччині під керівництвом Шрадера почались широкі дослідження по отриманню на основі цих сполук ефективних інсектицидів. Було синтезовано і вивчено більше 2-ох тисяч ФОР.

Одночасно з синтезом нових інсектицидів велика увага приділялась отриманню бойових отруйних речовин. В результаті досліджень в цьому напрямку в 1937 р. в лабораторіях концерна “I.Г. Фарбеніндустрі” Шрадером був отриманий табун. В кількості одного кілограма ця отрута була передана для випробувань військовому міністерству Німеччини. В 1938 році Шрадером в цій же лабораторії синтезований зарін, який через рік також опинився на озброєнні вермахту. Ще більш токсична отруйна речовина — зоман — до закінчення II світової війни знаходилась в стадії лабораторних досліджень.

Одночасно і незалежно від Німеччини інтенсивні дослідження бойових отруйних речовин із числа фосфорорганічних сполук проводились в Англії, США і СРСР.

В 1945 р. американська армія захопила у свої руки наукові розробки “I.Г. Фарбеніндустрі”, а в 1960 р. у США була завершена лабораторна перевірка Vі-газів, після чого вони були допущені до польових випробувань.

Висока токсичнiсть ФОР, яка проявляється при будь-яких шляхах поступання в органiзм, можливiсть застосування їх всiма засобами ураження в будь-яких клiматичних умовах, висунули їх на провідне мiсце в арсеналi хiмiчної зброї зарубiжних армiй.

Основними представниками ФОР є зарін, зоман і Vі-гази.

Зберігаючи основні якості, характерні для більшості отруйних речовин, ФОР відрізняються рядом властивостей, властивих тільки цій групі отруйних сполук.

1. Фізико-хімічні властивості ФОР

1.1. Зарін (ізопропіловий ефір метилфторфосфонової кислоти). Має наступну хімічну будову:

O OCH(CH3)

\\ /

F — P —CH3

Чистий зарін — безколірна рідина, практично без запаху. Технічний препарат має коричневий колір і слабкий фруктовий запах. Питома вага 1,094, температура кипіння біля 150о. Пари заріну приблизно в 4 рази важчі за повітря.

Зарін добре розчинний в органічних розчинниках (спирті, ацетоні, дихлор-етані та ін.), швидко всмоктується в пофарбовані та пористі поверхні, проникає в гумові вироби. У воді відбувається повільний гідроліз заріну з утворенням ізопропілового ефіру метилфосфонової кислоти та фтористого водню:

(CH3)2 — CH — O O (CH3)2 — CH — O O

\ // \ //

P + H2O  P + HF

/ \ / \

CH3 F CH3 OH

Повiльний перебіг цієї реакції зумовлює тривалу хiмiчну стiйкiсть отруйної речовини в зовнiшньому середовищi. При пiдвищеннi температури i в присутності лугу гiдролiз прискорюється, що використовується для дегазацiї обмундирування, бiлизни, медичного майна шляхом кип'ятіння у водi з додаванням соди. Застосування кислот також прискорює гідроліз.

1.2. Зоман (пінаколіновий ефір метилфторфосфонової кислоти) має наступну будову:

(CH3)3C — CH — O O

/ \ //

CH3 P

/ \

CH3 F

Хімічно чистий зоман — безколірна рідина, із слабким запахом камфори. Питома вага 1,013, температура кипіння біля 170о С. Пари зоману в 6,3 рази важчі за повітря, речовина слабко летюча. Добре розчиняється у воді, орга-нічних розчинниках i ліпідах. Гідроліз із водою відбувається вкрай повільно. Як і у випадку з заріном, при гідролізі зоману утворюється фтористий водень:

(CH3)3C — (CH3)HC — O O (CH3)3C — (CH3)HCO O

\ // \ //

P + H2O  P + HF

/ \ / \

CH3 F CH3 OH

Луги та аміак руйнують зоман швидко і можуть застосовуватись для дегазації цієї отруйної речовини.

1.3. Отруйні речовини із групи V-газів є холіновими ефірами або тіоефірами фосфорної кислоти приблизно із загальною формулою:

O OR

\\ /

CH3 — P — S — CH2 — CH2 — NR2

Як видно з наведеної формули, ці речовини є похідними холіну та тіохоліну, завдяки чому вони отримали загальну назву фосфорилхолінів. Найбільш відомі із них метилфторфосфорилхолін і метилетоксифосфорилтіохолін.
СH3 O С2H5O O

\ // \ //

P P

/ \ + / \ +

F O — CH2— CH2 —N(CH3)3 CH3 S — CH2— CH2 — N(CH3)3

метилоксифосфорилтіохолін метилфторфосфорилхолін

Отруйні речовини групи V є слабколеткими рідинами або кристалічними речовинами з високою температурою кипіння і великою щільністю парів, відрізняються повільною гідролізацією.

Для дегазації V-газів використовують сильні окислювачі.

^ 2. Токсичність отруйних речовин

нервово-паралітичної дії.

ФОР є найбільш небезпечними отруйними речовинами в арсеналі хімічної зброї. Маючи надзвичайно високу токсичність, вони здатні уражати людину при будь-якому із можливих способів поступання в організм.

2.1. Токсичність заріну. Перебування в атмосфері з концентрацією 0,01 мг/л протягом 15 хвилин приводить до тяжкого отруєння. При збільшенні концентрації до 0,1 мг/л вже однієї хвилини досить для смертельного ураження. Середня смертельна доза при дії через органи дихання в умовах фізичного спокою 70 мг . хв / м3, а при виконанні фізичної роботи — 25 мг . хв / м3. При попаданні на шкіру 1-1,5 г зарину в крапельно-рідкому стані виникає важке або смертельне ураження.

Бойове використання заріну можливе як в крапельно-рідкому, так і в аерозольному станах. Внаслідок порівняно високої температури кипіння та значної щільності парів, зарін здатен досить тривалий час утримуватись на місцевості (літом до 6-10 годин), хоча в цьому відношенні значно поступається стійким отруйним речовинам.

2.2. Токсичність зоману в кілька разів переважає токсичність заріну.При попаданні зоману на шкіру в кількості 0,5-0,6г розвивається важке отруєння, що нерідко закінчується смертю ураженого. Мінімальна смер-тельна доза зоману при поступанні його через непошкоджену шкіру дорівнює 7-9 мг/кг. Дози зоману 0,02-0,04 мг/кг при пероральному поступанні і концентрації 0,02-0,03 мг/л з експозицією в 5 хвилин при інгаляційному оцінюються як смертельні (Frank, 1967).

В бойових умовах може застосовуватись в крапельно-рідкому і аеро-зольному станах. Висока температура кипіння, обмежена леткість і висока щільність парів дозволяють віднести зоман до групи стійких отруйних речовин.

2.3. Токсичність речовин із групи V-газів. Ці речовини є найотруйнішими із всіх відомих в теперішній час. Вони в десятки разів токсичніші, ніж зарін. За матеріалами Stohr (1963) при попаданні на незахищену шкіру їх абсолютно смертельна доза складає 0,1-0,01 мг/кг. При вдиханні протягом 1-3 хвилин парів (аерозолю) V-газів смертельна концентрація дорівнює 0,001 мг / л (Stohr, 1963); а CtL50 — 0,04 мг . хв / л (В.Н. Александров, 1969).

Як бойова отруйна речовина вони можуть використовуватись в аеро-зольному та крапельно-рідкому станах, а також у формі в’язких рецептур. За думкою іноземних фахівців вони є найбільш стійкими з усіх відомих отруйних речовин. У вогнищі хімічного зараження крапельно-рідка отруйна речовина з групи V-газів зберігає уражаючі властивості протягом 2-3 тижнів, а при низьких температурах і відповідних метеорологічних умовах значно довше.

Важливою відмінністю цієї групи від інших ФОР є їх стійкість у відношенні до лугів. Тому в якості дегазуючих засобів використовуються хлорактивні сполуки.

Величина смертельних токсодоз ФОР в залежності від шляхів поступання наведена в табл. 1.

Таблиця 1.

^ Смертельні токсодози в залежності

від шляху надходження ОР

Найменування Шлях проникнення в організм

ФОР

Інгаляційний Перкутанний Пероральний

. хв/м3) (мг/кг) (мг/кг)
Зарін 0,1 7 - 9 1,5

Зоман 0,03 1 - 1,5 0,5

V-гази 0,04 0,05 0,009

^ 3. Засоби доставки та бойового використання ФОР.

Засобами доставки та бойового використання ФОР є снаряди стволової та реактивної артилерiї (зарін i V-гази), авiацiйнi хiмiчнi бомби i касети (зарін), хiмiчнi бойовi частини ракет (зарін), хiмiчнi фугаси (V-гази), виливні авіаційні прилади (V-гази, зарін), бiнарнi боєприпаси — артилерiйськi снаряди, авiацiйнi бомби (Бiг-ай), виливні авіаційні прилади (зарін - 2, V-гази - 2).

Хiмiчнi боєприпаси (прилади) в армiї США позначаються трьома зеленими кiльцями з шифром: зарін — GВ, зоман — GD, V-гази — Vx. Основний бойовий стан заріну — пара та неосiдаючий аерозоль, які уражують особовий склад iнгаляцiйним шляхом; V-газiв — дрібнодисперсний аерозоль, що уражає особовий склад тим же чином, а також грубодисперсний аерозоль i краплі V-газiв, якi дiють через шкiрнi покриви.

^ 4. Особливості ФОР як засобів хімічного нападу.

Як вже вказувалось, ФОР завдяки ряду характерних особливостей за-ймають провідне місце серед відомих в теперішній час отруйних речовин. Ці особливості багато в чому визначають конкретні форми організації та надан-ня медичної допомоги ураженим, а тому вимагають більш детального розгляду:

1. ФОР токсичніші інших отруйних речовин. Особливо токсичні речовини з групи V-газів (див. табл. 2.). Необхідно відмітити, що їх токсичність при пероральному введенні в 10 разів вища за зарін, а при перкутантному — в 1000 разів.

Таблиця 2.

^ Порівняльна токсичність деяких отруйних речовин при різних

шляхах впливу на організм

(приводяться концентрації та дози, які викликають

важке або смертельне ураження)

Назва При інгаляційній дії (мг/л) При нанесенні При попаданні

отруйної Тривалість експозиції (в хвилинах) на шкіру через ШКТ

речовини 1 3 5 15 (мг/кг) (мг/кг)

ФОР:

— зарін 0,10 - 0,48 - 0,01 20 - 25 0,5

— зоман - - - 6 - 10 -

— V-гази - - - 0,05 - 0,1 -
Синільна

кислота 0,8 0,3 0,13 - 0,15 - 0,8 - 0,1
Іприт 0,35 50 2

Люізит - 0,10 - 0,25 25 - 30 -
Фосген 1,5 - 3,5 0,10 - 0,60 - -
2. На відміну від більшості інших отруйних речовин, ФОР не мають за-паху, кольору або смаку. Тому у випадку несвоєчасного попередження на-селення та особовий склад військ застосують засоби захисту із запізненням, вже при наявності відчутних симптомів отруєння.

3. За швидкістю розвитку клінічної картини отруєння ФОР можуть бути співставлені тільки з синільною кислотою.

4. На місці проникнення крапельно-рідких або пароподібних ФОР в організм відсутня місцева реакція з боку шкірних покривів.

5. Висока токсичність і легкість проникнення ФОР через шкірні покриви зумовлюють терміновість обробки зараженої шкіри дегазуючими розчинами. Ефективною є дегазація, проведена на протязі 5 хвилин після контакту з отруйною речовиною.

6. Здатність ФОР викликати бронхоспазм, бронхорею, гіпоксію і посилену салівацію обмежує можливість тривалого перебування ураженого в протигазі. Опір диханню та шкідливий простір поглиблюють гіпоксію, що несприятливо відбивається на перебізі отруєння.

7. Легкість проникнення ФОР в організм, обмеженість терміну пере-бування в протигазі, а також стрімкість перебігу отруєння диктують необхідність термінової евакуації всіх уражених із вогнища хімічного ураження.

Розглянуті особливості групи ФОР в значній мірі визначають характер заходів по захисту населення та особового складу військ від ураження та збереження життя потерпілим.

^ 5. Характеристика вогнищ ураження ФОР.

Базуючись на фізико-хімічних і токсичних властивостях, ФОР створюють вогнища ураження, для яких є характерним:

великий масштаб,

— стійкість на місцевості;

— тривале зараження території і приземного шару атмосфери як в районі безпосереднього випадання отруйних речовин, так і за ходом поширення зараженої хмари;

— виключно висока токсичність ФОР;

— велика швидкість розвитку інтоксикації;

— одномоментність ураження значного відсотка особового складу частини чи підрозділу;

— відсутність вираженої місцевої реакції шкіри і слизових оболонок в момент контакту з отруйною речовиною;

— поява великої кількості санітарних втрат;

— виникнення значного числа важкоуражених, тривалість життя яких при відсутності своєчасної, ефективної медичної допомоги не перевищує однієї години з моменту виникнення клініки отруєння;

— необхідність проведення часткової санітарної обробки уражених у вогнищі, при виході з вогнища і перед поступанням на етапи медичної евакуації;

— відсутність резерву часу у медичної служби для маневру силами та засобами при організації робіт по ліквідації наслідків застосування противником хімічної зброї;

— необхідність надання ефективної медичної допомоги у вогнищі і на етапах медичної евакуації у встановлені оптимальні терміни;

— необхідність евакуації уражених з вогнища хімічного зараження переважно мінімальною кількістю рейсів всіх доступних видів транспорту;

— можливість виникнення несприятливої санітано-гігієнічної обстановки у вогнищі.

Таким чином, можна зробити висновок, що вогнище зараження ФОР буде стійким, ураження буде відбуватись швидкодіючою отруйною речовиною, всіма можливими шляхами її проникнення, що зумовлюватиме ряд ускладнень в організації та проведенні лікувально-евакуаційних та лікувально-профі-лактичних заходів медичною службою військ.

^ 6. Механізм дії ФОР.

ФОР відносяться до типових антихолінестеразних речовин, дія яких по-в’язана з припиненням ферментативного гідролізу ацетилхоліну, що здійснює передачу нервових імпульсів в холінергічних синапсах. Для розуміння дії ФОР на організм необхідно знати сучасні дані про будову та функції синапсів і про роль ацетилхоліну в процесах синаптичної передачі нервових імпульсів.

6.1.Сучасні погляди на механізм синаптичної передачі нервових імпульсів. Структури, в яких здійснюється функціональний контакт між двома нервовими клітинами, називаються синапсами. До складу синапса входять: нервове закінчення, синаптична щілина та частина другої нервової клітини або якоїсь іншої ефекторної системи ( наприклад, рухова кінцева пластинка поперечно-смугастої мускулатури). Нервове закінчення покриває тонка зовнішня мембрана, яка є продовженням оболонки аксона. Ділянка цієї мембрани, яка контактує з іншою нервовою клітиною або рецепторною системою, отримала назву пресинаптична мембрана. Протилежна ділянка іншої клітини — це постсинаптична мембрана. Між ними є синаптична щілина розміром біля 200 Ао. Всередині нервового закінчення є численні міхурці, де міститься ацетилхолін. За його допомогою здіснюється процес хімічної предачі нервового імпульсу через синапс.

Синтез ацетилхоліну здiйснюється в нервовій терміналі шляхом переносу ацетильної групи ацетил-коензиму А на холiн з допомогою ферменту холiн-ацетилаза за участю АТФ:
^ Холін + Ко-Фермент A—S—CO — CH3  Ацетилхолін + Ко-Фермент А
В молекулі ацетилхоліну розрізняють три частини: катіоннy голівкy, складноефірне угрупування та зв’язуючий ланцюг з двох вуглецевих атомів СН2 — СН2—. Активними групами медіатора є тільки дві частини — катіонна голівка та складноефірна група. Перша має позитивний заряд на атомі азо-ту, друга містить сильно поляризований складноефірний зв’язок.

В станi спокою депонований ацетилхолiн знаходиться в синаптичних мі-хурцях в зв'язаному з бiлком станi, причому кожний міхурець дiаметром близько 80 нм мiстить до 40 тис. молекул ацетилхолiну (один квант медiатора).

Нервовий імпульс, досягаючи закінчення нервового волокна, викликає виділення із синаптичних міхурців 100-200 квантів медіатора — ацетилхоліна, який переходить через синаптичну щілину до постсинаптичної мембрани, в якій знаходяться холінореактивні системи (холінорецептори).

Холiнорецептори є бiлковолiпiдними комплексами. В залежностi вiд чутливостi до тiєі чи iншої групи хiмiчних сполук, холiнорецептори подiляються на мускариночутливi та нiкотиночутливi (відповідно М- та Н-холiнорецептори ).

М-холiнорецептори розташованi на постсинаптичнiй мембранi усiх пост-ганглiонарних парасимпатичних нервiв, симпатичних нервiв, якi інервують потовi залози, частково шлунок i матку, а також у нейро-нейрональних синапсах головного мозку , у клiтинах Реншоу i блокуються холiнолiтиками.

Н-холiнорецептори знаходяться на постсинаптичнiй мембранi скелетних м'язiв, симпатичних паравертебральних ганглiях, нейронах спинного мозку, каротидного клубочку, хромафiнних клiтинах мозкової речовини наднирникiв i блокуються ганглiоблокаторами, міорелаксантами, а в ЦНС — пентафеном.

Білок холінорецепторної системи постсинаптичної мембрани є тією структурою, в якій відбувається реалізація біохімічної дії медіатора. У випадку впливу на нього ацетилхоліну відмічається місцева зміна конфігурації рецепторного білка і підвищення проникливості постсинаптичної мембрани для іонів через специфічні іонні канали. Iони натрію починають дифундувати із зовнішнього середовища в клітину, а іони калію — в протилежному напрямку. В результаті цього виникає постсинаптичний потенціал, який по досягненню певної величини, викликає потенціал дії.

Нормальне функціонування синапсу можливе лише в тому випадку, якщо дія ацетилхоліну, після впливу на постсинаптичну мембрану, буде негайно припинятися, інакше виникає тривала її деполяризація і передача імпульсів через синапс стає неможливою.

Цей процес відбувається з допомогою ацетилхолінестерази, яка розщеплює ацетилхолін і відновлює функціональну здатність постсинаптичної мембрани.

Холінестераза міститься в організмі всіх тварин, що мають нервову систему. Розрізняють два види холінестерази: ацетилхолінестразу (справж-ню холінестеразу) і сироваткову холінестеразу (псевдохолінестеразу). В передачі нервового імпульсу бере участь ацетилхолінестераза, яка містить-ся в нервових синапсах і еритроцитах людини. Сироваткова холінестераза розкладає ацетилхоліноподібні речовини, наприклад деполяризуючі міорелаксанти.

При вивченні ацетилхолінестерази встановлено, що на її активному центрі є аніонна ділянка, яка притягує і орієнтує позитивно заряджене аміноугрупування ацетилхоліну та естеразна ділянка, що містить гідроксильну групу, а також взаємодіє із ефірним зв’язком ацетилхоліну і зумовлює його гідроліз.

Взаємодія холінестерази з ацетилхоліном. На першому етапі цієї реакції утворюється фермент-субстратний комплекс. Його утворення забезпечується електростатичним притяганням між аніонним центром ацетил-холінестерази і катіонною головкою ацетилхоліну, воднем кислотної групи та ефірним киснем ацетилхоліну, а також між киснем серинового гідроксилу і вуглецем карбонільної групи субстрату і, крім того, ван-дер-ваальсовими силами, які зв’язують метильні групи ацетилхоліну із відповідними ділянками молекули холінестерази.

Після утворення фермент-субстратного комплексу вступають в дію механізми, спрямовані на розщеплення молекули ацетилхоліну на холін і оцтову кислоту.

Описана реакція відбувається з дуже великою швидкістю. За одну хвилину один активний центр ферменту ацетилхолінестерази може розкласти біля одного мільйону молекул ацетилхоліну. Крім того, деяка його частина всмоктується назад в пресинаптичне нервове волокно.

Таким чином, синаптична щілина та постсинаптична мемебрана звільняються від ацетилхоліну.

Пiсля проведення iмпульсу в постсинаптичній клiтинi вiдновлюється стан спокою. В цей перiод iони натрiю, якi ввiйшли в нейрон при збудженнi, замiнюються на iони калiю. Оскільки це проходить проти градiєнта їх концентрацiї за допомогою Nа, К, АТФ-ази, використовується енергія АТФ. Цей процес отримав назву реполяризації.

Таким чином, вiдновлюється вихiдна концентрацiя катiонiв калiю i нат-рiю по обидва боки клiтинної мембрани і остання набуває потенцiалу спокою.

6.2. Взаємодія ацетилхолінестерази з ФОР. Знання механізму розщеплення ацетилхоліну ацетилхолінестеразою важливе для розуміння реакції пригнічення ферменту ФОР.

В молекулі ФОР є угрупування, яке своєю поляризацією нагадує кар-бонільну групу ацетилхоліну.

На мал.2.2. показаний процес взаємодії ацетилхолінестерази з заріном. В результаті впливу на електрофільний атом фосфору нуклеофільної групи естерататичного центру відбувається розрив зв’язку між фтором і фосфором, причому фосфоровмісна частина отрути приєднується до фермента, а фтор, з’єднавшись із атомом водню кислотної групи, утворює фтористий водень.

Фермент, що утворився, є стійкою сполукою і, на відміну від ацетилова-ної холінестерази, не піддається гідролізу водою. Таким чином відбувається інактивація фермента і виключення його з реакції із ацетилхоліном.

Подібно відбувається взаємодія із ацетилхолінестеразою зоману та V-газів.

Як видно, фосфорвмісна частина цієї сполуки реагує з естератичним цен-тром ферменту так же, як аналогічна частина молекули заріну, але, на відміну від останнього, в реакції бере участь і катіонна голівка холінового залишку. В результаті спорідненість до фермента значно виростає.

6.3. Антихолінестеразна теорія механізму дії ФОР. Згідно цієї теорії, пригнічення ацетилхолінестерази є єдиним патогенетичним фактором в дії ФОР. Завдяки припиненню або значному зменшенню розкладання ацетилхоліну, останній накопичується в тканинах в токсичній концентрації і зумовлює всю різноманітність клінічної картини отруєння. На користь антихолінестеразної теорії дії ФОР свідчать численні факти.

В ряді досліджень було визначено підвищення концентрації вільного ацетилхоліну в крові і тканинах, зокрема в центральній нервовій системі уражених ФОР. Встановлено чітку пряму залежність між ступенем пригнічення холінестеразної активності та важкістю ураження.

Iснує також паралельність між ступенем пригнічення ацетилхолінестера-зи різних органів і вираженістю відповідних ефектів. Так Mackworth i Webb (1948) в ряду фосфорорганічних сполук, досліджених ними, визначили від-повідність між їх токсичною дією, міотичним ефектом і здатністю пригнічува-ти ацетилхолінестеразу.

В повній відповідності з антихолінестеразною теорією знаходиться і той факт, що при отруєнні ФОР виражений лікувальний ефект мають багато хо-лінолітиків та реактиваторів холінестерази.

Визначення активності ацетилхолінестерази використовується в лабо-раторнiй практицi для дiагностики ступеню отруєння ФОР, а також для ви-значення наявностi отрути у водi, харчових продуктах та iнших середовищах.

Крім того, треба мати на увазі здатність ФОР викликати функціональні порушення, не пов’язані із пригніченням холінестерази — вони можуть взаємо-діяти із іншими ферментами, а також безпосередньо впливати на холін-реактивні системи.

6.4. Iнші теорії механізму дії ФОР. Фосфорорганічні отруйні сполуки мають безпосередню (пряму) дiю на холiнорецептори в силу подібності їх структури з ацетилхоліном, внаслiдок чого виникають такi ж самi ефекти, як i при дiї справжнього медіатора.

Будова та фiзико-хiмiчнi властивостi ФОР забезпечують здатнiсть іх дiї як на анiонний, так i на естерофiльний центри холінорецепторів. Доказом цієї дiї є потенцiювання ефектiв речовин, якi не гiдролiзуються ацетилхо-лінестеразою (карбохолiн, нiкотин). При прямiй дiї ФОР в бiльшiй мiрi роз-виваються нiкотиноподiбнi ефекти.

ФОР також пригнiчують ферменти, якi беруть участь в енергетичному обмiнi, внаслiдок чого знижується виробка макроергiв (АТФ). В бiльшiй мiрi пригнiчуються естерази, оксидази, трансамiнази, гексенази, лiпази. Але в патогенезi iнтоксикацiї пригнiчення цих ферментiв має менше значення порiвняно з пригнiченням ацетилхолінестерази.

З патофiзiологiчної точки зору, всi симптоми отруєння ФОР подiляють на 3 групи: мускариноподiбнi, нiкотиноподiбнi, центральнi.

До мускориноподiбних симптомiв вiдносяться: бронхоспазм, бронхорея, посилення тонусу та перистальтики кишечника, гіперсалівація, сльозотеча, мiоз, брадикардiя та зниження артерiального тиску.

До нiкотиноподiбних симптомiв вiдносять: м’язевi фiбриляцiї, посі-пування м’язiв обличчя, повiк, язика, шиї, м’язева слабкiсть, тахікардiя, пiд-вищення артерiального тиску, гiперадреналiнемiя.

Центральнi симптоми виражаються головним болем, запамороченнями, судомами, порушенням дихання, коматозним станом.



следующая страница >>