asyan.org
добавить свой файл
1
Операції – це процес, метод або ряд дій, головним чином практичного характеру. Виходячи з цього визначення операції є невід'ємним атрибутом будь-якого виду людської діяльності, якому властива організованість і продуктивність. Звідси можна зробити висновок, що всі організаційні функції є операції і що будь-яка управлінська діяльність містить у собі операційний менеджмент.
Часто терміни "виробництво" і "операції" використовують як взаємозамінні; у промисловості, комерційній і некомерційній діяльності широко поширена думка, що управління виробництвом являє собою окрему, відособлену від інших сферу, яка повинна цікавити тільки тих, хто безпосередньо займається виробництвом.
Керування виробництвом - історично перша сформована наукова дисципліна менеджменту. Вона ж першою ввійшла й у програми викладання. Керівники виробництв були, а найчастіше і понині залишаються грамотними фахівцями, яким можна доручити всі задачі управління процесами створення продукції.
Поки виробнича діяльність вважалася головним джерелом добробуту нації, а економічна ситуація в цілому характеризувалася недовиробленням (до 50-х років виразно так воно і було), подібне відношення було виправданим. Однак сьогодні ми переживаємо період гострої конкуренції, конкуренції в глобальному масштабі, і в багатьох країнах основним джерелом добробуту є вже не сфера виробництва, а сфера послуг. Операційний менеджмент уже не є долею одного керівника виробництва.
Без чітко вираженої операційної стратегії й ефективного операційного менеджменту організація може вижити лише по чистій випадковості. Таким чином, операційний менеджмент є важливою дисципліною, обов'язковою для керівників усіх рівнів і підрозділів.
У чому полягає сутність операційної функції? У виробництві товарів і наданні послуг, які призначені для постачання у зовнішнє середовище Що означає поняття "виражена компетентність" при формуванні операційної стратегії? Специфічні можливості або характеристики організації, які забезпечують її конкурентоспроможність Якому типу операційної системи відповідає ця характеристика: "виготовлення великої номенклатури виробів (послуг )різного призначення"? Одиничному Характеристика операційного циклу? Організація операційного процесу у часі

2

^ Операційна функція в організації

Структура більшості організацій базується на розподілі по функціях.

Конкретний розподіл тих чи інших обов'язків може варіюватися, причому в дуже широкому діапазоні. Часом функція закупівель цілком підкоряється виробничому відділу, забезпечення якості - відділам досліджень і розробок, а іноді - тому ж маркетингу. У деяких організаціях мається відособлена функція технічної служби, що містить у собі дослідження і розробки, виробничий інжиніринг, забезпечення якості, обробку даних і навіть виробничий контроль.

У сфері послуг ситуація звичайно не настільки визначена, але у великих організаціях найчастіше просліджуються аналогічні структури.

Операційна функція - це основа основ будь-якої організації, вона взаємодіє з всіма іншими її функціями. Кадри і закупівлі можна розглядати як сервісні функції стосовно основних операцій (тобто як послуги), у той час як фінанси не тільки являють собою послугу, але і виконують контролюючу функцію. Не настільки однозначні відносини з відділами досліджень і розробок і маркетингу. Обоє вони більш націлені на задачі корпоративного характеру і найчастіше розглядають операції як щось саме собою що розуміється, покликане допомагати їм у роботі.

Ілюстрацією цього конфлікту є часто присутні, але несумісні погляди відділів продажу і виробництва, коли в першому упевнені, що єдина функція виробництва - робити те, що другі повинні продавати, а в другому вважають, що основна задача торгівлі - продавати те, що перші повинні робити. Насправді і ті й інші повинні знаходити можливості для задоволення потреби ринку.

Тому для нормальної організації операційного менеджменту в підрозділах варто виділити якусь одну відмітну сферу компетенції, що і стане їх корисним внеском у маркетинг компанії.
3

Існуючі класифікації операційних систем засновані на характері виходу і тип використовуваного процесу переробки ресурсів (табл. 1). За такими класифікацій можна представити діяльність будь-якого підприємства промислового виробництва та сфери послуг усіх галузей народного господарства.


4

СТРАТЕГІЯ ПІДПРИЄМСТВА – це генеральна комплексна програма дій, яка визначає пріоритети і для підприємства проблеми, його місію, головні цілі і розподіл ресурсів для їх досягнення. Вона формулює цілі та основні шляхи для їх досягнення, таким чином, що підприємство має спільний напрямок розвитку. За своїм змістом стратегія розвитку підприємства – це довгостроковий плановий документ, тобто це результат

стратегічного планування. В свою чергу стратегічне планування – це процес здійснення цілей на певний період та напрямків діяльності підприємства. Розробка стратегій підприємств – це досить складний і тривалий процес, враховуючи постійну переоцінку і періодичну перевірку вибраних цілей, аналізуючи при цьому стан середовища діяльності самого підприємства.

2. Найбільш визначальним та суттєвим рішенням при стратегічному плануванні є вибір цілей діяльності підприємства. Існує система стратегічних цілей, яка має певні вимоги до себе.

Система стратегічних цілей:

повинна бути багаторівневою – це означає, що повинна бути визначально головна ціль та ряд підрядних цілей;

неоднорідно за періодом часу;

різноманітною за змістом або предметом відображення, тобто має бути вказано конкретне виробництво. інвестиційна діяльність;

нерівнозначною за об’єктом характеристики.

Основне завдання, тобто загальну ціль підприємства прийнято називати місією підприємства. Її вибір залежить від зовнішнього середовища та чинників існування конкретного підприємства. На основі загальної місії підприємства формулюються його стратегічні цілі. Від їх характеру буде

залежати реальність та ефективність вибраної стратегії підприємства.

Якщо стратегічні цілі будуть конкретними, вимірюваними, чітко орієнтовані в часі, досяжними, збалансованими, взаємо підтримуючими та ресурсно забезпеченими, то і стратегія підприємства буде визначена правильно та ефективно.

Стратегічні цілі – це цілі, що передбачають вирішення масштабних проблем і відносяться до компанії в цілому.
Стратегічні рішення є найбільш важливими рішеннями. Вони особливо значимі для конкурентноздатності і мають високу ціну наслідків. Такі рішення пов'язані з істотними перетвореннями організації (зміна технології, зміна цілей, відновлення персоналу).
В управлінні організацією прийняття рішень здійснюється менеджерами різних рівнів і носить більш формалізований характер, ніж це має місце бути в приватному житті.  Справа в тому, що тут рішення стосується не тільки однієї особистості, найчастіше воно відноситься до частини або до цілої організації, і тому  підвищується відповідальність за прийняття організаційних рішень.  У цьому  зв'язку виділяють два рівні рішень в організації: індивідуальний і організаційний.  Якщо в першому випадку керівника більше цікавить сам процес, його внутрішня  логіка, то в другому - інтерес зрушується убік створення відповідного середовища  навколо цього процесу.
Відмітними рисами прийняття рішень в організації є наступні: свідома і цілеспрямована діяльність, здійснювана людиною; поведінка, заснована на фактах і   ціннісних орієнтирах; процес взаємодії членів організації; вибір альтернатив у   рамках соціального і політичного стану організаційного середовища; частина загального процесу управління; неминуча частина щоденної роботи менеджера; важливість для виконання всіх інших  функцій управління.
Результатом роботи менеджера є управлінське рішення. Від того, яким буде це рішення, залежить уся діяльність організації, залежить і те, чи буде досягнута поставлена ціль чи ні. Тому прийняття менеджером того або іншого рішення завжди являє собою певні труднощі. Це зв'язано і з відповідальністю, що бере на себе менеджер, і з невизначеністю, що є присутньою при виборі однієї з альтернатив.

Функціонування ― це підтримання життєздатності, збереження функцій які визначають цілісність ОС, її якісну визначеність та сутнісні характеристики.

Начало формы

Шукаю



5

Як уже зазначалося, основне завдання операційної системи - переробити надходять ресурси в кінцеву продукцію, тобто в товари або послуги, з метою задоволення конкретних потреб споживачів. Виконуючи це завдання, операційна система покликана допомогти підприємству в досягненні вираженою компетентності та конкурентоспроможності на ринку.

Виражена компетентність - це показник, що характеризує можливість підприємства виробляти продукцію кращої якості, ніж його конкуренти, тобто зберігати конкурентоспроможність, яка дозволяє підприємству залучати і зберігати споживачів. Наприклад, місцеве підприємство з доставки товарів може мати у своєму розпорядженні найбільшим у місті парком нових і вантажопідйомних автомобілів. Однак виражена компетентність підприємства не буде досягнута, тому що характеристика парку не визначає його конкурентоспроможності: якщо більша частина клієнтури має потребу в доставці невеликих партій вантажів у стислі терміни, більш конкурентоспроможним виявиться підприємство, що використовує невеликі автомобілі - пікапи або мотоцикли.

6

Широко застосовуються такі методи досягнення конкурентоспроможності:
лідерство за сумарними витратами на одиницю продукції;
першість за технічними характеристиками, що випускається;
висока надійність та довговічність вироблених виробів;
гарантований час доставки;
"індивідуалізація" виробів за вимогами замовника;
гнучке регулювання обсягу випуску продукції.

7

Стратегія вибору в галузі виробництва
З метою реалізації спільного стратегічного плану на підприємстві повинні бути розроблені і прийняті стратегічні рішення в галузі організації та функціонування операційної системи. Наведемо основні з них:
вибір процесу виробництва - складальний конвеєр або постова складання виробів;
вибір виробничої потужності підприємства;
широка універсалізація або спеціалізація праці - робоча сила, кваліфікація робітників;
вибір технології виробництва - власні розробки або використання досвіду інших;
місце розташування - поруч із ринками збуту або з джерелами сировини;
рівень завершеності продукції, що виготовляється;
рівень технологічних процесів з точки зору їх прогресивності, екологічної чистоти, безвідходності. 8

Основні принципи стратегії організації виробництва в сучасних умовах
В даний час спостерігається все більший поділ праці на ринках продукції промислового виробництва і надання послуг. У зв'язку з цим сформулюємо основні вимоги до організації виробництва.
Виробництво повинно бути організовано за принципом "точно в строк" (детальніше див підрозділ. 6.5). Управління з цим принципом поступово витісняє традиційні методи виробництва, що передбачають постачання матеріалів і комплектуючих більш великими партіями з меншою частотою.
В організації виробництва повинен передбачатися комплексний контроль якості (так звана концепція здачі продукції з першого пред'явлення). При цьому якість забезпечується шляхом включення відповідальності за нього в кожну посадову інструкцію або опис робіт, які має виконувати робітник. Новий робочий вивчає принципи управління якістю одночасно з навчанням на виробничому обладнанні (за аналогією з військовим принципом "роби, як я"). Значення виділеної спеціальної функції контролю якості на кожному робочому місці підвищується.
Виробництво повинно бути організовано так, щоб виконувався один з основних стратегічних принципів - комплексне профілактичне обслуговування основного виробничого обладнання. Суть цього принципу полягає в тому, що на робітників основного виробництва покладається обов'язок ретельно виконувати роботи з профілактики та обслуговування обладнання, на якому працюють. Це вимагає гнучкості кваліфікаційних характеристик робітників, тобто забезпечується поєднання робіт з профілактичного обслуговування обладнання та виконання виробничих завдань з випуску продукції і надання послуг. (У практичній діяльності цей принцип відомий як суміщення професій, в даному випадку професії основного виробничого робітника і робочого щодо профілактичного обслуговування обладнання.)

9

Сучасний менеджмент відходить від управлінського раціоналізму класичних шкіл менеджменту, що виражається в переконанні, що успішна діяльність підприємства визначається насамперед раціональною організацією виробництва продукції і надання послуг, зниженням витрат, розвитком спеціалізації, тобто впливом управління на внутрішні фактори виробництва.
Замість цього на перше місце висувається проблема гнучкості й адаптивності (пристосування) до постійних змін зовнішнього середовища [12]. Зовнішня середа підприємства характеризується як сукупність змінних, що перебувають за його межами і не є сферою безпосереднього впливу з боку його менеджменту. Це насамперед ті організації і люди, які пов'язані з даним підприємством єдністю виконуваних завдань, - постачальники, споживачі, акціонери, кредитори, конкуренти, професійні спілки, торговельні організації, місцеві, регіональні та республіканські органи і пр.
Крім того, існують і такі фактори зовнішнього середовища, які, не здійснюючи прямого впливу на оперативну діяльність підприємства, визначають стратегічно важливі рішення, що приймаються його менеджментом. Найважливішу роль при цьому грають економічні, політичні, правові, соціально-культурні, технологічні, екологічні, фізико-географічні чинники, а також змінні (рис. 3). Значення факторів зовнішнього середовища різко підвищується в зв'язку зі зростанням складності системи суспільних відносин (соціальних, економічних, політичних та ін.) Саме зовнішнє оточення диктує стратегію і тактику підприємств.
Рис. 3. Фактори і змінні зовнішнього і внутрішнього середовищ підприємства

10

Внутрішнє середовище кожної організації формується під впливом змінних, які безпосередньо впливають на процес виробництва продукції, надання послуг. Це структура підприємства, його культура і ресурси, у складі яких величезну роль грають люди, їх знання, здібності та мистецтво взаємодії. Незважаючи на те що перелічені фактори діють у межах організації, вони не завжди прямо контролюються менеджментом, тому що діяльність організації залежить від енергетичних, інформаційних та інших ресурсів, що надходять ззовні.
Викладене дозволяє усвідомити єдність зовнішньої і внутрішньої середовищ підприємства. Так, відповідно до ситуаційного підходу до управління організаційна структура підприємства і її елементи є не що інше, як відповідь на різноманітні впливи ззовні. Головним чинником при цьому є ситуація, тобто конкретні обставини, які суттєво впливають на роботу організації в конкретний період часу
Нова роль людини як ключового ресурсу зажадала від менеджерів зусиль зі створення умов для реалізації закладених у ньому потенцій до саморозвитку. Тому особлива увага стала приділятися таких факторів, як організаційна культура, тобто наявність у всіх працюючих спільних цілей, їх безпосередню участь у виробленні шляхів досягнення цих цілей, зацікавленість у забезпеченні загальних кінцевих результатів організації, різні форми демократії управління, участі працюючих у прибутках , власності, управлінні. Всі ці фактори визначають соціальну відповідальність менеджменту як перед суспільством у цілому, так і перед кожним працюють в організації.