asyan.org
добавить свой файл
1
Незвичайна звичайна школа.

При вході в Носелівську школу (Борзнянський район) росте дуб, на його гілках висить ланцюг, а на ньому сидить кіт. Одразу ж згадується Пушкінове:
У лукоморья дуб зеленый,

Златая цепь на дубе том:

И днем и ночью кот ученый

Все ходит по цепи кругом.
Та не лише пушкінський кіт у школі незвичайний.
Директор – «Соросівський вчитель».

Почнемо з того, що директор школи Іван Погорілко – лауреат премії «Соросівський вчитель». Для тих, хто не знає: у 1994 році американський мільярдер Джордж Сорос повідомив про те, що створить міжнародну соросівську програму освіти в галузі точних наук для виявлення і підтримки найкращих вчителів, студентів, аспірантів і доцентів, які активно працюють у галузі фізики, хімії, математики та біології.

- Для цього проводилося анкетування студентів університетів різних країн, - розповідає Іван Михайлович Погорілко. – Вони мали відповісти на запитання: «Хто з ваших шкільних вчителів був найкращим?» Потім із цих анкет вибирали найретинговіших вчителів і листом надсилали їм завдання, які вони мали виконати. Я й виконав завдання з фізики, але не для того, щоб отримати якусь премію, а просто щоб була пам'ять про той чудернацький лист. А за місяць прийшла відповідь – я став лауреатом Соросівської премії. Спочатку навіть не повірив а потім нам у Києві вручали посвідчення і грошову винагороду – тисячу доларів.

Цією перемогою Іван Михайлович хвалитися не любить. Для нього вона дуже особиста – приємна згадка про те, що роботу свого вчителя оцінили самі учні. І хоч у 2002 році Соросівську програму закрили, до цього часу серед вчителів Соросівська премія вважається найпрестижнішою.
Прапор на честь найкращих.

А ось учні Івана Михайловича можуть щомісяця отримати відзнаку за хороше навчання, поведінку та взаємодопомогу.

- Двічі на місяць ми підбиваємо підсумки успішності, хорошої поведінки і корисних справ. Завжди допомагаємо інвалідам та ветеранам війни, а також одиноким людям, - пояснює Іван Михайлович, - кожен клас відповідає за певну кількість людей. Їх учні щотижня провідують і при необхідності допомагають. Байдужих у нас дітей немає! Тож ми визначаємо найкращий клас і на його честь підіймаємо прапор, - Іван Михайлович показує державний символ, - а нижче вивішуємо табличку з написом, на честь кого він майорить.
Про телефони

Останнім часом найболючішою шкільною проблемою стали мобільні телефони. Як колишній вчитель, із власного досвіду знаю: навіть коли пролунав дзвінок на урок, мобільники із рук учні не випускають. Телефонні ігри, музика, есемески – усі можливості свого апарата спритні школярі намагаються випробувати на уроці потайки від учителя. Та в Носелівській школі усе по-іншому. «Мобільної проблеми» тут немає.

- Телефонів у школу ніхто не носить, - пояснює директор. – Навіть я. Якщо знаю, що телефонуватимуть з відділу освіти, перед уроком попереджаю учнів: «У мене сьогодні буде важливий дзвінок, який я не можу відмінити». Кладу мобільний на стіл, а після розмови вимикаю його. І всі задоволені. Якщо ж комусь треба терміново зателефонувати, то в коридорі у нас є стаціонарний апарат. А поряд список з телефонами батьків учнів нашої школи і телефонами різних соціальних служб.
Ну повна комп’ютеризація!

Івана Погорілка мешканці району називають «піонером комп’ютеризації».

- Своє знайомство з такою технікою я починав із програмованих калькуляторів, - посміхається він. – Тоді 20 штук колгосп передав школі. А десь у 1986-му році купив нам ще й п’ять радянських комп’ютерів. Толі фахівців з такої техніки не було, ось і довелося в усьому розбиратися самотужки. А згодом уже зп часів незалежної України, міністерство освіти і науки дало нам новий комп’ютерний клас. Після отримання ще новіших комп’ютерів, ми роздали старі по кабінетах. Їх збереження я й вважаю нашою найбільшою заслугою. Ми постійно робимо профілактику і ремонтуємо їх. Звісно, грошей на це фактично ніколи не буває. Та у нас є земельна ділянка і сад. Ми їх обробляємо, збираємо урожай, продаємо і ремонтуємо потихеньку. Тож перші комп’ютери часів незалежності у нас працюють вже понад 10 років.

У школі є також караоке, комп’ютерний мікроскоп, веб-камери, електронні планшети, універсальний проектор, ноутбук і багато чого іншого. Комп’ютери підключені до Інтернету, тож діти спокійнісінько можуть «лазити всесвітнім павутинням».
Фільмотека на більш ніж 11 тисяч фільмів

Цікаво, а навіщо комп’ютер у класній кімнаті? Не знаємо, як де, а в Носелівській школі він просто необхідний. Річ у тому, що вона має свою фільмотеку – більш ніж 11 тисяч фільмів-Записуємо їх усі – і я, і вчителі, і учні, - говорить директор. – Три супутники ловлять близько 50-и російськомовних каналів. А вдома в мене антена вловлює набагато більше. Ось там можна знайти багато цікавих каналів. Наприклад, «Знание» (раніше називався «Школьник»), по якому передають готові уроки з фізики, математики, географії, історії, російської літератури, хімії, біології та інформатики. Якщо треба зробити хронікальні записи, їх показують, якщо досліди – демонструють. Щоправда, ці уроки лише для старших класів, зате відповідають усім сучасним вимогам. У нас таких уроків уже близько 600. Єдиний недолік таких уроків – це, звісно ж, те, що вони проводяться російською мовою. У школі ж ми записуємо такі програми і фільми, які сприяють розширенню кругозору учнів і поглиблюють їхні знання. Фрагменти усіх цих фільмів використовуються на уроках. Наприклад, на географії учні вивчають природні зони. Ну де дитина із села їх побачить? А тут – будь-ласка. Тільки записуй філм на диск і використовуй. Єдине члгл не вистачає нам, вчителям, - це часу, щоб узяти окремі цікаві фрагменти і змонтувати їх у повноцінні уроки.

В Івана Михайловича є цілий каталог, в якому фіксуються усі нові надходження до фільмотеки. Усі диски зберігають у комп’ютерному класі. Тематичні, за предметами, є й у кожного вчителя. Тож предметними у будь-який момент використати той чи інший диск на уроці.

- Звісно, фільми не можна використовувати на кожному уроці, але час від часу – це цікаво і корисно, і добре запам’ятовується, - говорять вчителі.

Чого ми тільки не побачили і не почули у Носелівській школі! Директор показував нам дію маятника Фуко, розповідав, як разом з учнями вони визначали координати свого села і прискорення вільного падіння до тисячних доль секунди. Якщо ж і вас зацікавило щось із досвіду нобелівських вчителів, сміливо телефонуйте у школу або й приїжджайте в гості.
Катерина Дроздова.

С.Носелівка

Борзнянського району.
Чернігівський тижневик «Гарт», №42 від 20 жовтня 2011 року.