asyan.org
добавить свой файл
  1 2 3 4

«Віче» 10 травня 2013 р. сайт viche.lutsk.ua


«^ Яблунева гілка» знову зацвіла…
Вкотре на теренах луцької гімназії №4 імені Модеста Левицького розпочався Міжнародний (ІХ) фестиваль шкільної преси «Яблунева гілка» , який зібрав безліч талановитих людей з різних куточків України і не лише… Цього річ у фестивалі брали участь і гості із Німеччини. Аналогів цьому фестивалю поки що немає. Саме такі фестивалі, на мою думку, допомагають талановитій молоді у реалізації власних творчих журналістських ідей, дозволяють розширити знання в галузі журналістики і якнайкраще себе в ній реалізувати.

Фестиваль розпочався із урочистого відкриття. На святі були присутні: перший заступник Луцького міського голови – ^ Святослав Кравчук, директор гімназії №4 імені Модеста Левицького – Олександр Мишковець, начальник управління освіти Луцької міської ради – ОлегГребенюк. Запам’ятались нам і слова наших гостей, зокрема Святослава Євгеновича, який підкреслив, що саме молодим починаючим журналістам вирішувати проблеми рідного краю, своєї батьківщини за допомогою гострого слова, « саме вони можуть змінити світ на краще». «Тільки важкапраця може дати можливість самоствердитись»,- ці слова можуть стати життєвим правилом журналіста. Зберегти «чистий цвіт яблуневої гілки» закликав нас Олег Володимирович Гребенюк. А Олександр Андрійович побажав усім творчого натхнення, успіхів, здобутків на такій нелегкій, але досить цікавій журналістській ниві.

І ось фестиваль «Яблунева гілка» розквітнув… Ми познайомились із часописами різних навчальних закладів. Різні світобачення, різні ідеї та різні форми їх реалізації, але всіх об’єднувало одне – любов до справи, яка стала частиною життя, бажання показати світ, в якому ти живеш, який тебе оточує, поділитися позитивом, подарувати частинку себе у своїх творіннях.

Ми відвідали садибу нашої землячки – Лесі Українки, жінки, яка своєю тендітною душею, непоборним прагненням жити, « без надії таки сподіватись» стала прикладом для багатьох українців, світочем українського народу. Ми ніби відкрили для себе Лесю – Людину, тому що саме речі зберігають і відкривають нам внутрішній світ людини, її душу. Листи, збірки віршів, фотографії рідних і близьких людей, піаніно,улюблені квіти поетеси розповідали про те,про що не прочитаєш ні в одній книзі.

^ Атмосфера фестивалю настільки полонила наші серця, відкрила нам інший світ – світ людей, які бачать життя по – особливому і хочуть про це розповісти іншим, що нам захотілося повертатись сюди знову і знову. Тут ми відчули тепло людських сердець, щирість і неупередженість, свободу у спілкуванні, саме тут ми зустріли справжніх друзів, майбутніх колег.

Нехай спогади про час, проведений разом, зігрівають кожного з нас!

До нових зустрічей, друзі!!!

^ СОФІЯ СМОЛКА

Жива у серці кожного з нас...

«Знов весна і знов надії…», - так розпочинається один із віршів Лесі Українки – славетної поетеси нашої землячки, жінки – борця, справжньої українки.

8травня 2013р. в рамках програми фестивалю «Яблунева гілка» журналісти нашого гуртка відвідали музей-садибу Лесі Українки. Ми побували там, де проходило дитинство поетеси, краю, в якому вона зростала, який так любила, саме тут творила свої незабутні поезії.

Я багато читала про Лесю Українку і мені здавалось, що нічого нового, особливого не почую, але, коли екскурсовод з захопленням і з такою любов’ю почала розповідати про неї, зрозуміла, що дізнаюсь багато цікавого. Світлини родини Косачів, вірші, написані рукою Лесі, рукавички,будинок, у якому вона жила, квіти, які так любила Леся – все побачене хвилювало і викликало захоплення. Я відчувала, що переживала Леся, залишаючись наодинці зі своєю хворобою, і розуміла, що вона була надзвичайно сильною, вольовою жінкою, незважаючи на тяжкі випробування, вона гідно прожила своє життя, стала прикладом для наслідування. Особливо запам’яталась розповідь про те, що в останні години , відчуваючи, що помирає, Леся турбувалась про свою молодшу сестру Ісидору, просила, щоб її з дороги нагодували.


^ Наша

Леся…

Коли побувала у Колодяжному, то зрозуміла, звідки поетеса черпала матеріал для своїх величних, безсмертних творів. Ось піаніно,на якому любила грати Леся. Учениця з Колківської гімназії зіграла на ньому твір Баха. Зазвучала музика… і здалось, що це Леся, повернувшись додому після тяжкої операції з Німеччини, промовляє до нас, розповідає про свої страждання і сподівання на краще. Душа поетеси ладна обійняти весь світ.

Я захоплююсь творами Лесі Українки, особливо мені подобаються вірші присвячені Сергію Мержинському – її єдиному коханню. Кожен з віршів зачаровує своєю глибиною, читаючи їх, відчуваєш, як важко було Лесі, коли на її руках помирав коханий. А листи закоханих людей дійсно пахнуть зів’ялим листям!!!

Все своє життя Леся прагнула щастя, і мені здається, що попри страшну хворобу – «війну», як вона її називала, попри втрату близьких їй людей, вона була щасливою! Вона вміла цінувати кожну мить свого життя, раділа подарованим зустрічам, кохала, вірила, «без надії таки сподівалась» , дарувала свої поезії людям.

Мені здається, що ця неповторна зустріч у Колодяжному запам’ятається як приємний дарунок долі, що дала можливість відкрити для себе світ Лесі Українки.

^ КАТЕРИНА ШКЛЯРУК

Так жаль, що я з тобою не зустрілась,

Я б так хотіла зрозуміти,

Яка ти справжня,

Як зуміла ти попри біль,

життя любити?..

Я б подивилась в твої очі,

Глибокі, стомлені та щирі.

Вони завжди такі урочі

І попри біль, такі щасливі!

Ти мудра жінка, ти дарунок

Всьому народу України,

Його душа, його рятунок

Від сліз солоних, від руїни.

Ти сподівалась без надії,

^ Все віддавала для свого народу,

Слова твої пророчі і святії,

Отримай спокій в нагороду!

Ти житимеш довго в віршах, на світлині,

Для тебе життя буде вічно цвісти,

Ти житимеш в душах людей України,

Ми будемо, Лесю, з тобою завжди!


До тебе,

Лесю!










Телебачення і радіо є невід’ємною частиною сучасного життя, джерелом пізнання. Дивлячись телепередачі чи слухаючи радіо, ми відпочиваємо фізично і духовно, пізнаємо себе, свої смаки і вподобання. Я часто задавала собі питання: «Як створюються телепередачі?», «Як проводяться радіоефіри?», «Якими є ведучі на радіо у реальному житті?». Побувати на радіо і телестудіях було моєю мрією. Сьогодні 9 травня 2013 р. в рамках фестивалю учнівської преси гуртківці нашої школи отримали можливість побувати у Волинській обласній державній телерадіокомпанії, зокрема, здійснилась і моя мрія.


^ Мрії

здійснюються!

Нас зустріли дуже люб’язно, як справжніх журналістів – колег. Ведучий програми «Ностальгія» Роїк Андрій Олегович був нашим екскурсоводом, розповів, що радіостанція «Луцьк» почала працювати 1 лютого1992 року. Ми побували у Музеї радіо, побачили старовинні звукозаписувальні пристрої, радіо-пульти. Коли ми потрапили на студію, нас зустріла ведуча Інна Литвинчук, яка була настільки гостинною, що дозволила мені відчути себе «своєю» у кріслі ведучого. Ми побували на Волинському телебаченні, побачили, як створюють телевізійні програми. Про історію створення Волинського телебачення та його сьогодення розповіла нам заступник генерального директора – Юлія Миколаївна Романюк. Вона щиро і відверто відповіла на наші запитання, які стосувались не лише її професійної сфери, а й особистого життя. На запитання: «Як сім’я ставиться до того, що робота забирає дуже багато часу?», вона відповіла, що, родина для неї завжди на першому місці, сім’я її розуміє і підтримує,. Вона зізналась, що дуже любить своюроботу і, мабуть, ніколи не вибрала б іншої професії, бо працюючи на телебаченні, вона дійсно отримує задоволення, а коли людина займається улюбленою справою – вона щаслива. Ми щиро бажаємо всім працівникам студії творчого натхнення і цілковитої відданості своїй справі. Нехай вашу працю завжди цінують, а створені вами програми будуть потрібні людям!

^ КАТЕРИНА ІВАНОВА


dscf9038.jpgdscf9072.jpg


dscf8804.jpg

dscf9057.jpg

h:\dscf8878.jpgdscf8944.jpg

dscf9027.jpgh:\створити папку\dscf9181.jpg

h:\створити папку\dscf9107.jpg

h:\створити папку\dscf9084.jpgh:\створити папку\dscf9114.jpgh:\створити папку\dscf9193.jpg

борис ревенко




^ Ревенко Борис Павлович

Найбільша цінність у житті – це цінність людського спілкування. « Яблунева гілка» - фестиваль учнівської преси подарував нам безліч незабутніх зустрічей: дивовижні , залюблені у свою справу організатори фестивалю, відкриті, щирі куратори, надзвичайно цікаві екскурсоводи, учні зі своїми оригінальними поглядами на побачене – все це залишиться у памʼяті надовго. Особливо цікавою була зустріч з Борисом Павловичем Ревенко, режисером кіностудії « Волинь», головою музейної ради,членом Національної спілки кінематографістів України,заслуженим працівником культури України.

З цією людиною цікаво спілкуватися, Борису Павловичу 76 років, а у ньогостільки енергії,натхнення, оптимізму й відданості справі, що позаздрить і молодий. Він дуже відверта людина, розповідав про своє життя, захоплення: 13 років прослужив на китобійній флотилії, побачив дуже багато, «увесь світ», побував сім разів у Сінгапурі, Австралії, Фіджі, Новій Зеландії, Латинській Америці, Африці, Японії. Борис Павлович був гарпунером на китобійному судні. Робота гарпунера чи не найвідповідальніша на судні, бо треба було потрапити киту у голову або хребет. Кита вбити непросто, бо довжина тварини становить 20-30 метрів, вага сягає до 100 тонн. Лише досвідчені гарпунери могли вбити кита з першого разу. Звичайно, робота на судні була небезпечною. Надзвичайно важко у шторм. Китів треба затягнути на палубу, а корабель ходить ходором. Спочатку кита на тросі треба підтягнути до спеціального отвору, а тоді на лебідці опускали храпці, подібні до ножиць, ними стискали хвоста, й іншою лебідкою витягували на палубу. Борис Павлович знайомив нас з власними фотографіями, які були зроблені ще під час служби на китобійному судні.

Працюючи на флотилії, Борис Павлович створив фотоклуб, почав займатися спочатку аматорською зйомкою, а потім професійною. Кіно там було популярне, документальне також, тому коли на судні з’явився професійний оператор Петро Якимов, Ревенко від нього не відходив. Згодом під його керівництвом написав сценарії до фільмів. Стрічка “Дорога лягла за екватор”, відзнята Якимовим, отримала гран-прі на шести міжнародних фестивалях.

Загалом Борисом Ревенком знято біля трьохсот кінофільмів, п’ятдесят із яких стали лауреатами республіканських, всесоюзних і міжнародних конкурсів. Робота народно-аматорської кіностудії «Волинь», під керівництвом Б. П. Ревенка, – фільм 2011 р. «Ранок з Тіффані» (режисер С. Федонюк, оператор В. Михно) стала лауреатом шостого міжнародного кінофестивалю в Херсоні, нагороджена золотою медаллю UNICA (до речі, це єдина найвища нагорода серед кіноаматорів України, заснована у 1937 р.).

Протягом двох останніх десятиліть митець захоплюється колекціонуванням фотокінотехніки. У 2001 р. на громадських засадах створив музей Волинського кінематографу та фотомистецтва. Сьогодні колекція музею нараховує біля п’яти тисяч експонатів.

Борис Павлович любить життя, любить людей, любить свою справу. Він помічає те, що ми побачити не можемо Хочеться побажати йому натхнення і нових творчих здобутків!^ ОЛЬГА ГАНУЩАК

g:\u0nklml-_2c.jpg



Часто кажуть, що сучасна молодь досить безініціативна і не відповідальна, її не приваблює жодна робота у шкільних гуртках, клубах, секціях - це неправда. Інтерес людини забезпечує атмосфера нового колективу, ідея роботи та її напрямок, мета, задля якої вона працює. Тому, коли організатори того чи іншого шкільного проекту продумали до дрібниць його зародження та розвиток, можна сміливо приступати до формування команди, яка буде втілювати всі ідеї та мрії в реальність. Так склалось і в нас. Ідея створення шкільної преси виникла досить давно, але пробуючи  різноманітні варіанти випуску газети, ми так і не змогли віднайти саме те, чого хотіли. Пройшло літо, канікули, редакційна колегія з новими силами приступила до розробки свіжої, незвичної ідеї - створення шкільного журналу, і вона виявилась вдалою. Ми були дуже задоволені, відкривши для себе новий напрямок роботи, адже до цього звичним в українських школах було видання настінної, а з часом і друкованої газети, а не видання такого формату, як журнал. Перед нами постало, дійсно, чимало проблем щодо структури та правильного оформлення видання, але ми не відступали, вперто долали втому, страх, невпевненість, і досягли, як ми гадаємо, непоганих результатів.



<< предыдущая страница   следующая страница >>