asyan.org
добавить свой файл
1
Гриневич М.С. Медіаосвіта молоді в рамках Болонського процесу // Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору: Вища освіта України. Дод. 3. Т. V. (12). 2008. С.134- 139.

ГРИНЕВИЧ М.С.,

магістрант

КМПУ ім. Б.Д. Грінченка, Інститут

дошкільної, початкової і мистецької

освіти, кафедра образотворчого

мистецтва та дизайну
МЕДІАОСВІТА МОЛОДІ В РАМКАХ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ
Одним із важливих положень Болонського процесу є орієнтація вищих навчальних закладів на кінцевий результат: знання й уміння випускників повинні бути застосовані і практично вико­ристані на користь усієї Європи.

^ Постіндустріальному суспільству необхідні люди, які вміють самостійно мислити, здатні до самореалізації.

В умовах надлишку різноманітної інформації, першочерговим завданням сучасної вищої освіти є виховати культуру сприйняття, розуміння, аналізу інформації, формувати уявлення про механізми й наслідки її впливу на глядачів, читачів і слухачів.
Одним из важнейших положений Болонського процесса является ориентация высших учебных заведений на конечный результат: знание и умение выпускников должны быть применены и практически использованы на пользу всей Европы.

^ Постиндустриальному обществу необходимы люди, которые умеют самостоятельно мыслить, способные к самореализации.

В условиях излишка разнообразной информации, первоочередной задачам современного высшего образования есть воспитать культуру восприятия, понимание, анализа информации, формировать представление о механизмах и следствиях ее влияния на зрителей, читателей и слушателей.
One of the major positions of the Bologna process is higher educational institutions result orientation: graduates’ knowledge and skills should be applied and practically used on advantage of all Europe.

^ People who are able to think independently, capable to self-realization are necessary for a postindustrial society.

In conditions of the information surplus, the main problem of the modern higher education is to develop culture of perception, understanding, and information analysis, to form knowledge about mechanisms and consequences of its influence on spectators, readers and listeners.

^ Ключові слова: Медіа, медіаосвіта, медіаграмотність, теорії медіа, Болонський процес.

Процеси європейської інтеграції охоплюють дедалі більше сфер життєдіяльності. Не стала винятком і освіта, особливо вища школа. Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог, дедалі наполегливіше працює над практичним приєднанням до Болонського процесу.

Одним із важливих положень Болонського процесу є орієнтація вищих навчальних закладів на кінцевий результат: знання й уміння випускників повинні бути застосовані і практично вико­ристані на користь усієї Європи.

Постіндустріальному суспільству необхідні люди, які вміють самостійно мислити, здатні до самореалізації. “Технології та ідеологія потрясають основи капіталізму двадцять першого сторіччя. Технологія робить кваліфікацію і знання єдиним джерелом стійкої стратегічної переваги”, зазначає американський економіст Лестер Туроу [41]. Сучасний роботодавець інформаційного суспільства зацікавлений у працівникові, який:

  • уміє думати самостійно і вирішувати різноманітні проблеми (тобто застосовувати отримані знання для їх вирішення);

  • може критично і творчо мислити;

  • володіє значним словниковим запасом, який базується на глибокому розумінні гуманітарних знань.

В умовах надлишку різноманітної інформації, першочерговим завданням сучасної вищої освіти є виховати культуру сприйняття, розуміння, аналізу інформації, формувати уявлення про механізми й наслідки її впливу на глядачів, читачів і слухачів. Однобічна або перекручена інформація (яка передається, приміром , телебаченням, що володіє великою силою пропагандистського впливу), безсумнівно, має потребу в осмисленні. От чому вважається корисним, щоб молодь могла розрізняти: розходження між наданими (потребують перевірки) та загальновідомими фактами; надійність джерела інформації; упередженість судження; неясні або двозначні аргументи; логічну несумісність у ланцюзі міркування й т.д.

Візуально-інформаційний простір формує відіграє істотну роль у житті сучасної людини. Будь-яка інформація стає доступної в гранично стислий термін за допомогою Інтернет, телебачення, зовнішньої реклами, і т.д.

Подібна доступність інформації вимагає реакції з боку педагогів, адже можливості технічних засобів, що обслуговують візуально-інформаційний простір надзвичайно широкі, а завдання фахівців, що створюють різного роду медіаповідомлення, полягає в тому, щоб забезпечити певну реакцію суб'єкта на предмет повідомлення, для чого існує цілий арсенал різних засобів і способів, не завжди соціально коректних.

Потенціал медіакультури в сучасному освітньому процесі визначається широким спектром розвитку людської особистості: емоцій, інтелекту, самостійного творчого й критичного мислення, світогляду, естетичної свідомості (сприйняття, умінь художнього аналізу й ін.), активізації знань, отриманих у процесі вивчення традиційних дисциплін гуманітарного циклу.

Сучасний стан інтеграції медіакультури в освітній процес характеризується:

- зростанням інтенсивності інформаційного потоку (насамперед аудіовізуального: кіно, телебачення, відео, Інтернет) і недостатньою технічною оснащеністю багатьох навчальних закладів для його повноцінного освоєння;

- значною роллю медіакультури у формуванні свідомості і світогляду учнів та її незначним місцем у навчальних планах середньої й вищої школи, у сформованій структурі традиційної освіти;

- передумовами до плідного здійснення пошуків нових шляхів у медіаосвітніх методиках, програмах,

"Російська педагогічна енциклопедія" визначає медіаосвіту (англ. medіa educatіon від лат. medіa - засоби) як напрямок у педагогіці, що виступає за вивчення "закономірностей масової комунікації (преси, телебачення, радіо, кіно, відео й т.д.). Основні завдання медіаосвіти: підготувати нове покоління до життя в сучасних інформаційних умовах, до сприйняття різної інформації, навчити людину розуміти її, усвідомлювати наслідки її впливу на психіку, опановувати способи спілкування на основі невербальних форм комунікації за допомогою технічних засобів" [Медиаобразование // Российская педагогическая энциклопедия. Т.1/Гл. ред. В.В.Давыдов. - М.: Большая российская энциклопедия, 1993. - С. 555.].

Питання про важливість та підтримку медіаосвіти неодноразово висвітлювались у резолюціях та рекомендаціях ЮНЕСКО (конференції ЮНЕСКО в Грюнвальді, 1982; Тулузі, 1990; Парижі, 1997 та інші). Враховуючи той факт, що, звісно, існують розбіжності у підходах і розвитку медіаосвіти в різних країнах було рекомендовано ввести медіаосвіту як у межах національних навчальних планів, так і в рамках додаткової, неформальної освіти та самоосвіти протягом всього життя людини [UNESCO, 2002][4].

Серед напрямків медіаосвіти, спрямованих на формування загальної культури особистості, теоретики виокремлюють наступні:

1) медіаосвіту як частину загальної освіти школярів , що навчаються в звичайних загальних школах, середніх спеціалізованих навчальних закладах, яка, у свою чергу, може бути інтегрована з традиційними дисциплінами або автономна (спеціальна, факультативна, в гуртках та інша);

2) медіаосвіту в закладах додаткової освіти та центрах дозвілля (будинках культури, центрах позашкільної роботи, естетичного та художнього виховання та інші.);

3) дистанційну медіаосвіту школярів, студентів і дорослих за допомогою телебачення, радіо, мережі Internet;

4) самостійну/безперервну медіаосвіту (здійснюється протягом всього життя людини в рамках самоосвіти).

Медіаосвіта відіграє вирішальну роль у формуванні так званої „масової культури”: шляхом систематичного розповсюдження серед чисельно великих аудиторій різноманітних інформаційних повідомлень здійснюється ідеологічний, політичний, економічний (наприклад, засобами реклами), організаційний, духовний вплив на значні маси людей. Зміст повідомлень масової комунікації охоплює весь спектр психологічного впливу на аудиторію — від інформування і навчання до переконання і навіювання. Внаслідок отримання однакової інформації (тиражованих знань, духовних цінностей, соціальних норм) стандартизуються, стають стереотипними й уявлення, смаки, поведінка чисельно значних аудиторій або мас, у результаті чого і виникає феномен масової культури. Відповідаючи соціально-психологічним очікуванням масової аудиторії, масова культура задовольняє її потреби не тільки в споживанні промислових товарів, а й у таких специфічних товарах, якими є художня культура та послуги у сферах дозвілля, розваг, спілкування, емоційної компенсації або психологічної розрядки тощо.

Медіаосвіта тісно пов’язана не лише з педагогікою, а й з такими галузями гуманітарного знання, як мистецтвознавство (включно кінознавство, літературознавство, театрознавство), культурологія, історія (історія світової художньої культури та мистецтва), психологія (психологія мистецтва, художнього сприйняття, творчості) та інші, а отже розширює спектр методів і форм проведення занять з учнями. Власне комплексне вивчення преси, кінематографа, телебачення, відео, реклами, Інтернету істотно доповнює традиційну художню освіту, сприяючи взаємоінтеграції літератури, музики та живопису [4].

Медіаосвіта передбачає методику проведення занять з використанням проблемних, евристичних, ігрових та інших продуктивних форм навчання, які розвивають індивідуальність учня, самостійність його мислення і стимулюють його творчі здібності через залучення до творчої діяльності, засвоєння знань про медіакультуру. При цьому медіаосвіта, поєднуючи лекційні та практичні заняття, залучає учнів до культури медійних творів, розширює їх знання з певних предметів і, водночас, формує у них художній смак, естетичну культуру, розвиває їхні творчі можливості. Медіа грамотність передбачає не тільки технічні навички створення медіа повідомлень, а також культуру сприйняття, аналізу та інтерпретації політичної, ідеологічної, економічної, соціокультурної, етичної та естетичної інформації, яку вони несуть.

Бурхливий розвиток медіа, поява нових технологій, постійно зростаюча популярність медіамистецтв серед шкільної та молодіжної аудиторії сприяють стрімкому розширенню спектра наукових досліджень, програм, методичних розробок, що розглядають медіа як комплекс засвоєння школярами та студентами навколишнього світу у різних його проявах [1].

У більшості випадків теорії медіаосвіти підпорядковані головній меті, що відповідає принципам рівності, свободи, взаєморозвитку психологічних взаєминах педагогів та учнів. Так, Л. Джонсон вважає, що базова модель навчання медіаграмотності – це своєрідний перетин трьох кіл: перший – інтеграрація у навчальні плани шкіл і вузів, другий пов’язаний з галуззю терапії і третій – з естетичною сферою. Синтезом цих трьох кіл формується модель навчання медіаграмотності з освітнім центром.

За Дж. Поттером, медіаосвіта – це шлях до досягнення медіаграмотності, яка потребує широкої перспективи, що заснована на розвинутій структурі знань. Ця структура знань складається з використання вмінь відбирати інформацію і синтезувати її [3].

Концептуальною основою моделі Дж. Поттера є синтез культурологічної, естетичної, етичної, семіотичної і практичної теорій медіа освіти, а її метою є розвиток, розуміння медіа та їх повідомлень; посилення контролю над процесом інтерпретації.

^ Основні завдання медіаосвіти:

- розвиток сприйняття, "декодування", оцінювання, розуміння й аналізу медіатворів;

- розпізнавання соціального, культурного, політичного, етичного, естетичного емоційного та економічного навантаження медіатворів;

- формування критичного мислення;

- розвиток комунікативних здібностей особистості;

- „медіатворчість” – як одна з багатьох можливостей самореалізації особистості..

До таких завдань додаються ідентифікації, інтерпретації медіатекстів, експериментування з різними способами технічного використання медіа та створення медіапродуктів.

Організаційними формами є інтегрована та автономна медіаосвіта у навчальних і позанавчальних закладах різних типів. Методи медіаосвіти класифікують за джерелами отриманих знань:

- словесні (лекція, розповідь, бесіда, дискусія);

- наочні (ілюстрація і демонстрація медіатекстів);

- практичні (виконання різного роду завдань практичного характеру на матеріалі медіа). За рівнем пізнавальної діяльності:

- пояснювально-ілюстративні (повідомлення педагогом певної інформації про медіа, сприйняття і засвоєння цієї інформації аудиторією);

- проблемні (проблемний аналіз певних ситуацій або медіатексту з метою розвитку критичного мислення);

- дослідницькі (організація дослідницької діяльності учнів).

При цьому на заняттях, розроблених Дж. Поттером, переважають практичні і творчі завдання [3].

Серед інших базових медіаосвітніх моделей, що мають безпосередній естетичний компонент, науковці виокремлюють такі:

- освітньо-інформаційні моделі (вивчення теорії та історії, мови медіакультури та ін.), ґрунтуються в основному на культурологічній, естетичній, семіотичній, соціокультурній теоріях медіаосвіти;

- естетичні моделі (спрямовані перш за все на розвиток художнього смаку та аналіз кращих творів медіакультури), ґрунтуються на естетичній/художній і культурологічній теоріях медіаосвіти;

- соціокультурні моделі (соціокультурний розвиток творчої особистості стосовно сприйняття, уяви, зорової пам’яті, інтерпретації, аналізу, самостійного, критичного мислення стосовно медіатекстів будь-яких видів і жанрів та ін.), ґрунтуються на соціокультурній, культурологічній, семіотичній, етичній, естетичній теоріях медіаосвіти та теорії розвитку критичного мислення [2].

Важливо відзначити той факт, що згадані вище моделі і теорії рідко існують у чистому вигляді, і майже завжди є взаємопов’язаними.

Розповсюдження медіа, поява нових інформаційних технологій дозволяє в сучасних умовах успішно застосовувати і практично розвивати існуючі моделі медіаосвіти, інтегрувати і синтезувати їх.

Медіаосвіта в сучасному світі розглядається як процес розвитку особистості за допомогою і на матеріалі засобів масової комунікації (медіа) з метою формування культури спілкування з медіа, критичного мислення, здатності повноцінного сприйняття, інтерпретації, аналізу й оцінки медиатекстов, навчання різним формам самовираження за допомогою медиатехники, реалізації творчого потенціалу.

Медіаграмотність допомагає людині активно використовувати тиможливості інформаційного поля телебачення, радіо, відео, кінематографа, преси, Інтернету, допомагає краще зрозуміти мову екранних мистецтв.

Отже, у сучасній соціокультурній ситуації медіакультура відіграє важливу роль в житті людей, у першу чергу - молоді. Популярність медіатекстів - серед молоді визначається багатьма факторами: використанням терапевтичної, компенсаторної, рекреативної, естетичної, пізнавальної, інформаційної, комунікативної, моральної, соціальної, катарсичний й інших функцій культури; опора на видовищно-розважальні жанри (як правило, що базуються на міфології), стандартизацію, серійність, сенсаційність, систему "емоційних перепадів", що дозволяє робити розрядку нервовій напрузі глядачів; гіпнотизм, угадування бажань публіки, інтуїцію й т.д.
Список літератури: 1. МЕДІА-АТАКА: Матеріали міжнародноЇ конференції «Медіа-освіта як Частина громадянської освІти». ЛьвІв: Західноукраїнський медіа-центр «Нова журналістика», 2002. 56 с. 2. Бахтин М.М. Эстетическое наследие и современность. – Саранск: Изд-во Мордов. ун-та, 1992. – 167 с. 3. Hart, A. Teaching the Media: International Perspectives. New Jersey: Lawrence Erlbaum, 1998. – 208 p. 4 Potter, W.J. Media Literacy. Thousand Oaks – London: Sage Publication, 2001. – 423 p.