asyan.org
добавить свой файл
1 2 3
e:\фотографии\morozov.jpg

Місто Міусинськ було утворене у 1965 році, воно об’єднало у собі два селища Новопавлівку та Штергрес. І якщо Штергрес молодий населений пункт, який виріс біля збудованої у 20 –ті роки минулого століття електростанції, то Новопавловка своїм корінням сягає у часи сивої давнини. Настільки сивої, що місцеві жителі навіть про це не здогадуються. Краєзнавець І.Захаренко стверджує, що слобода Нвопавлівка старіша за офіційну дату при наймі на п’ять років і має документальне підтвердження цього факту.

У різні часи слобода Новопавлівка має різні назви. Зародилася вона як Нвопавлівка, а потім поміщики хотіли дати їй назву, як слобода Василіїва, на початку минулого століття вона мала назву слобода Вознесенська за назвою головної церкви. Церква Вознесіння Христового збудована була у стилі українського бароко. До нашого часу дійшов тільки малюнок церкви виконаний Гончаровим Павлом Васильовичем мешканцем Новопавлівки. Церкви такого типу більше не зводилися на нашій місцевості. В 1807 році Священний Синод Російської імперії заборонив будувати церкви в староукраїнському стилі. Є свідчення, що до приходу Васильєва церков уже існувала за приданням старожилів в 1917 році церкві було вже 150 років. Отже церков була збудована в 1767 році. Першим священиком був Стефан Бутьковський, випускник Києво-Могилянської академії. c:\documents and settings\марина\рабочий стол\миусинск фото\dscf0095.jpg

Слобода Новопавлівка знаходилася на стику двох адміністративних одиниць с колишньою царською імперією Катеринославського губернією і війська донського і таким чином воно було перевалочним пунктом через який проходили селяни які втікали від царського гніту і шукали волі на Дону.

Слобода Новопавлівка деякий час була центром обширної міюської округи. Спочатку адміністративним центром міюської округи була слобода Голодаєвка нині це село Кубишеве районний центр Ростовської області, але в 1848 році слобода Голодаєвка сгоріла, було вирішено перенести адміністративний центр у слободу Новопавлівку і таким вона залишалася на протязі 10 років. На території міюської округи тече ріка Міус. Вода була в ній чиста, прозора і добра на смак. Виходить р. Міус з Екатиринославської губернії і проходить по округу 180 верст і впадає в Азовське море великим лиманом, який запорожці використовували, як таємний шлях на Хортицю. c:\documents and settings\марина\рабочий стол\миусинск фото\dscf0090.jpg

Сторожили краю розповідають, що церковний храм у Новопавлівки був збудований запорожцями, а потім коли у поміщика Василєва згоріла своя дерев’яна церква він відібрав у запорожців церву Вознесіння Христове.

Є дві дати заснування Новопавлівки – це 1769 рік і остання дата яка записана в офіціальному документі і історичні й літературі - 1774 рік. У цьому році вона була заселена добровольцями малоросами. Малоросами у ті часи називали сербів, які тікали від турецького гніту разом із своїми військовими чинами. Наприклад : Штеричем, Деприрадовичем, Драгомеровичем, Ражковичем і т.п. Через деякий час малороси були розігнані, а їх місце зайняли розкольники.

Як писав І.М. Сулін донський краєзнавець, що Новопавлівський основатель означеної слободи: «Был крепости святой Димитрия Ростовского конно-казачего полка, старшина Иван Васильев, который населил эту слободу по словам актов в 1774 году вольными малороссиянами на вольной пустопорожней земле».

І. Василєв походив з румунів, а точніше із молдавських бояр, який за сумлінну службу став полковником. У нього було два сина Василь та Семен. Він жив неподалік свого будинку звів собі невелику дерев’яну церкву. Після смерті І. Василієва Норопавловку було поділено між Василем та Семеном. Одна частина стала називатись Василіївкою, а друга Семеніївкою. Але селяни цих двох частин не дружили між собою, а ворогували, а тому навпіл була поділена і церква Вознесіння Христового, в одній часті стяли василівці, а в другій семенівці навіть кладовища і ті були окремі.

Про козацьке походження першопоселенців говорять їхні родові прізвища які відносилися до першого списку козацьких військ Богдана Хмельницького складеного у 1649 році, це: Бжеленко, Бондаренко, Бойко, Гоголь, Гордієнко, Донченко, Дяченко, Дятленко, Загорулько, Каблучко, Кравченко, Краснобай, Калюжний, Лисенко, Пахоля, Рудь, Скиба, Скидан, Ситник, Тищенко, Хоменко, Ярошенко. Зустрічаються типово козацькі двокореневі прізвища Білогрудий, Великорід, Перебийніс, Скротобогат, Суховерхий, є й оригінальні прізвища типу Дадика, Жовнір, Захожай, Заховай, Колбаса, Кукуяшний, Курочка, Лубяний, Коврах. під впливом російської мови ці прізвища змінилися. c:\documents and settings\марина\рабочий стол\миусинск фото\dscf0089.jpg

Жили новопавлівці в глиняних хатах. Новопавлівка будучи старим поселенням мала криві, покручені вулиці. Про те це не завадило стати центром Міуського сискного начальства, яке було створене для розшуку селян які втекли від своїх поміщиків і повернення їх назад, але донські поміщики їх не видавали, тому що землі були обширні і треба було їх обробляти. Пізніше із сисних начальств були утворені окружні начальства в 1802 році. Малоросійським повністю був Міуський округ пізніше він з 1888 року став називатися Таганрогом, який вилучили з Екатеринославької губернії разом з Ростовом та Азовом і приєднали до області війська донського, центр якого був переміщений до Таганрогу в наслідок чого і округа стала називатися Таганрогською.

c:\documents and settings\марина\рабочий стол\миусинск фото\dscf0088.jpg

Кріпосне право у нашому краї було запроваджене найпізніше за указам імператора Павла І.

c:\documents and settings\марина\рабочий стол\миусинск фото\dscf0109.jpg

12 грудня 1798 року селяни були приписані до поміщиків, а потім із часом поміщики даючи їм землю в оренду за певну плату, а коли плата не сплачувалася вона автоматично ставала власністю поміщика. Тому у 1820 році вибухнуло потужне антифеодальне повстання. Зародилося воно у Сальські окрузі і причиною його стало те, що коли цар проїздив по цих місцевостях (на думку селян) видав поміщикам наказ щоб вони звільняли селян від кріпацтва і що нібито цей наказ поміщики приховали. Це повстання швидко перекинулося на Міус, охопило Міуську округу і було найпотужнішим.

c:\documents and settings\марина\рабочий стол\миусинск фото\dscf0135.jpg

Центром повстання стало дві слободи; слобода Голодаївка або Мартинівка і слобода Дмитріївка. Очолили повстання свідомі селяни і серед цих селян був один із предків майбутнього маршала Радянського Союзу Андрія Андрійовича Гречка, писар Антон Гречко він був музикантом і писарем він писав відозви до селян щоб вони брали кілки, вила, зброю у кого є і масово йшли у Голодаєвку на допомогу. Листівки ці відвозили в Дмитріївку, а селяни Новопавлівки і Дякової розносили ці листівки по всім слободам та селам. Постання тривало півтора місяця, мети звичайно у нього не було, тому воно було придушене великими зусиллями бо селяни не корилися. Багатьох з повстанців було жорстоко покарано, а зачинщиків було відправлено на Нарченські рудники у Сибір у сибірський піхотний полк, на Луганський чавунно-ливарний завод який тільки відкрився.

c:\documents and settings\марина\рабочий стол\миусинск фото\dscf0118.jpg

Йшли роки слобода Новопавлівка розросталася і на середину 19 століття там мешкало 2500 чоловік. Був один ярмарок Приполовенський була церковно-парафіянська школа і ряд дрібних крамничок, а вже після перепису в 1897 році у Новопавлівці мешкало 4000 чоловік і було вже три ярмарки: Приполовенський, Троїцький і Покровський. Троїцький на свято Трійці, Покровський на Покрову у жовтні, торгували на останніх двох худобою і різним крамом. Чумаки на ярмарок у Новопавлівку прибували валками у 100 возів. c:\documents and settings\марина\рабочий стол\миусинск фото\dscf0124.jpgc:\documents and settings\марина\рабочий стол\миусинск фото\dscf0122.jpg

На такі великі обози не наважувалися нападати розбійники яких у наших краях називали турецьким словом «харцизяки». Ця назва залишилася у назві м. Харцизьк сучасної Донецької області . Місцевість Новопавлівки приваблювала і тим що тут йшов знаменитий Бахмутський шлях по цьому шляху гнали скотину із Кавказького регіону , а назад відправляли сіль «бахмутку» і різне збіжжя. По цьому шляху у 1825 році через Новопавлівку везли тіло спочилого в бозі імператора Олександра І

який помер від лихоманки у м Таганрозі. Траурна церемонія проходила через Новопавлівку тіло імператора в церкву не заносили, але перед цим було попереджено що наближається траурний кортеж. Була відслужена заупокійна служба у Вознесенській церкві всі селяни висипали на шлях і коли валка із тілом небіжчика проїжджала всі вони стали навколішки, щоб віддати тим самим останні почесті імператору.c:\documents and settings\марина\рабочий стол\миусинск фото\dscf0126.jpgc:\documents and settings\марина\рабочий стол\миусинск фото\dscf0127.jpg

c:\documents and settings\марина\рабочий стол\миусинск фото\dscf0128.jpg

Кріпосне право було скасоване у слободі Новопавлівка як і скрізь у 1861 році. 19 лютого було видано маніфест але оголошення його було затримане тому що царизм боявся повстання селян бо реформа була здійснена в інтересах поміщиків яким були віддані найкращі землі. Землі були віддані селянам на відкуп на 50 років і селяни вважалися тимчасово зобов’язаними. З амвона Вознесенської церкви їм було прочитано маніфест про дарування волі лише у кінці березня. Після скасування кріпацтва становище селян змінилося, більш спритніші із них становилися на ноги і скуповували ґрунти, менш ініціативніші продовжували волочити дідівський спосіб життя.c:\documents and settings\марина\рабочий стол\миусинск фото\dscf0112.jpgc:\documents and settings\марина\рабочий стол\миусинск фото\dscf0110.jpg

Багато новопавлівців брали землю в оренду у поміщиків, орендна плата була великою 3-4 карбованця за 1 десятину за те що поміщик надавав селянам землю в оренду вони змушені були обробляти і панські лани. В Новопавлівці після селянської реформи була одна церква, поміщицьких будинків три (один кам’яний і два дерев’яних), селянських будинків дерев’яних було 268, одна винокурня, два цегельних заводи, два водяних млина. У 1867 році новопавлівські селяни мали у своєму розпорядженні 16950 п’ятьдесятин 728 сажнів землі серед якої орної степової 16101 десятина 544 сажні під лісами 543 десятин яких було саме більше у Новопавлівці, садами 261 десятина 184 сажні. Відміна кріпосного права потягла за собою проведення цілої низки реформ і серед них найсуттєвіша яку спеціально для селян -земська реформа. У 1876 році на Дону стали створюватися земства. Створилися вони із різних прошарків в тому числі і селян, проіснували вони не довго всього 6 років. Земські установи були ліквідовані у 1882 році. Новопавлівці їздили за своїми потребами у слободу Мартинівку або Голодаївку. Незважаючи на недовгий вік земства відіграли свою позитивну роль у суспільно-громадському і культурному житті села Новопавлівки цього періоду. Саме у період існування земства була відкрита початкова школа. Зважаючи на значну роль Новопавлівки в духовно-церковному житті краю тут 1879 році було створене Новопавлівське благочіння яке очолив настоятель місцевого храму протиерей Хресан Васильович Облакевич. А його брат Олександр Васильович Облакевич служив священиком у Хрустальному селищі і там знаходиться його могила, яка вціліла і зберігається по сей час. Благочинням називали церковний округ куди входили церкви і їх настоятелі і керувалося із єдиного центру села Новопавлівки. Волосним старшиною у селі Новопавлівці був Никифор Мартинович Щуренко, а у 1887 році ним став Юхим Федорович Гордієнко.

c:\documents and settings\марина\рабочий стол\миусинск фото\dscf0153.jpg

Початок ХХ століття Новопавлівка зустріла волелюбним волосним селом в якому налічувалося більше ніж 6000 населення. Станом на 1902 рік село було повністю православним воно складалося із 3368 осіб чоловічого населення, а жіноче було 2998 осіб за соціальним розшаруванням новопавлівці розподілялися так : запасних солдат було - 142, відставних – 21, солдатських синів та дочок – 299, 4500 – займалися гільництвом , а решта ходили на довколишні вугільні копалини або як їх називали раніше рудники.c:\documents and settings\марина\рабочий стол\миусинск фото\dscf0139.jpg

На передодні першої російської революції 1905-1907 років в селі з’являються перші листівки із закликом підійматися на боротьбу з гнобителями. Їх приносив і розповсюджував серед населення Дадика Охрім Дмитрович, який працював на Новонадеждіївському руднику поблизу села Боко-Платово. Під час революції селяни вимагали у поміщиків Маркова та Редичкіна поділу землі. Вимоги селян були не задоволені. Тоді селяни очолювані Дадикою Павлом Дмитрійовичем, Скоробогатовим Костянтином Леонтійовичем, Фоменком розгромили маєток поміщиків, селяни забрали худобу, хліб, організували підпал будівель по вулицях вони вбивали кілки і обплутували їх дротом. У грудні до Новопавлівки вступив ескадрон козаків із Новочеркаського який простояв у селі 3 місяця козачі загони жорстоко випороли селян і примусили знести поміщицьке майно назад, частина була заарештована і відправлена до Таганрогської буцегарні. Після поразки революції поміщики не жили в селі, економіями управляли Якуб та Кречет, поміщиця яку називали баринею Редичкіна невдовзі продала свої землі, частину поміщикові Маркову, частину козакам.

c:\documents and settings\марина\рабочий стол\миусинск фото\dscf0150.jpg

У роки проведення Столипенської аграрної реформи 1910-1916 роки виникли хутори Свистуново нині Свердлово, Барбосівка нині Лісовий. Однокласну школу було перетворено на двокласну де навчалися переважно діти заможних селян. Більшість населення була не письменною. Життя селян значно погіршилося під час першої світової війни коли більшість чоловіків пішла на фронт. Посівні площі сільськогосподарських культур різко скоротилися бо нікому було їх обробляти і селяни масово стали йти на заробітки до найближчих рудників – копалень поповнювали лави шахтарів. Каблучко Дмитро, Пахоля Максим, Степуренко Олексій підбивали селян щоб ті не йшли працювати до панської економії. Пан Марков викликав наряд солдат в складі 100 чоловік і заарештував організаторів їх ув’язнили в Тагонрігській тюрмі.

Населення села радо зустріло про повалення самодержавства в лютому 1917 року воно вийшло на вулиці з іконами, били в дзвони, співали пісні під час масового сходу населення в Новопавловській волості було вибрано Раду її першим головою став найактивніший учасник лютневих подій Михайлець Степан Матвійович. Агітаційно-масову роботу серед селян проводили брати Дадики . Кілька разів до слободи наїздив Переверзєв керівник більшовиків регіону, знайомив з програмою Російської соціалдемократичної робітничої партії большивиків і закликав підтримувати політику тимчасового уряду.

Звичаї та традиції сьогодення новопавловців котрі підтверджують, що вони нащадки волелюбних запорожців. Є традиція запалювання багаття на високому правому березі р. Міуса на Великдень. Вірогідно ця традиція пішла від козаків сторожової або бекетової служби, які таким чином сповіщали про наближення ворогів.

Пісня «Новопавлівські вогні»

На окряжинах Міюсу ватра-сполохи горять

Чорнобриві, чорновусі козаки там гомонять

Все про турка і про ляха про Вкраїни страдну путь.

На бахмутськім дикім шляху гомін той віки несуть

Приспів:

Новопавлівські вогні символ волі і борні,

Кальміюської паланки незатьмарені світанки

Серце бьють вони юначе і в дівочу душу бьють

Не журися ти козаче і тебе ще битви ждуть

Не печалься ти дівчина в хлопців вистачить снаги

Боронити Україну в будні спекотні й сніги

Славу предківську велику ми не тільки збережем

А й прим ножем сонцелику і в століття понесем

Будувать державу вільну де єдині всі серця

Процвітаючу і сильну будем разом до кінця.

Новопавлівські вогні символ волі і борні,

Кальміюської паланки незатьмарені світанки.

Краєзнавець І. Захаренкоc:\documents and settings\марина\рабочий стол\миусинск фото\dscf0101.jpg

До революції в Новопавлівці проживало сільське населення, яке працювало виключно на землі. Приватна власність для них була ключовим поняттям і події 1917 року селяни зустріли насторожено. Причому до такої міри, що партизанили проти більшовиків і за це вони були покарені. Повстанський загін Новопавлівських селян були створені наприкінці 1919 року, місцем його дислокації став Леонтієвський ліс у долині річки Глухої відомої ще за часів існування кальміуської паланки і січі Запорозької.

c:\documents and settings\марина\рабочий стол\миусинск фото\dscf0160.jpg

Загін повстанців очолив Корсун, його заступником став Кукуяшний. У слободі співчували і помагали українським повстанцям зброєю, харчами, одягом. В загоні була своя розвідка. Одного разу загін Корсуна потрапив у засідку яку організував військовий комісар Дмитро Митрофанов під час сутички з чекістами Корсун був убитим, а його заступник не бажаючи потрапити у полон застрелився. Двум повстанцям Дадиці і Хільченко вдалося прорватися і утекти інших взяли в полон і піддали тортурам. c:\documents and settings\марина\рабочий стол\миусинск фото\dscf0137.jpg

Після здійснення більшовиками 25 жовтня 1917 року перевороту в Петрограді в силі був створений Ривком, головою якого став Медвєдєв Петро Юхимович, комісаром Дяченко Єгор Андрійович, членом Лисенко Сидір Гаврилович. Влада поступово переходила в руки селянських і червоноармійських депутатів. Відбувсь розподіл поміщицької землі. Як було зазначено в газеті «Приазовський край» за 17 вересня 1917 року в статті «Селянські настрої в Таганрозькому краї»: « В окружную продовольственную управу беспрерывно поступают из разных мест жуткие вещи о самочинних захватах крестьянами земли не только у помещиков и богатых землевладельцев, но и у своїх соседей крестьян владеющих десятью пятнадцатью десятинами. В настоящее время серьезные эксцессы происходят в Дьяковской, Бобриковской, Новопавловской и во многих других волостях Таганрогского округа. Окружная управа для ликвидации беспорядка разослала по округу своих представителей».

Активному учаснику жовтневих подій бідняку Фоменко І.Т. була виділена наприклад садиба панської економії, майно поміщиків було розподілено між сільською біднотою , вся робота велася радою селянських депутатів на чолі з Медвєдєв П.Ю. Після нього став головою у 1922 році Соловйьов . Нову владу селяни прийняли насторожено. Як писала газета «Красное знамя» від 16 липня 1920 року: «В 1905 году крестьянство плохо себе представляло как можно жить без царя при другом каком-то республиканском строе. Сейчас оно плохо уясняет себе основы коммунистического общества, а потому не раз еще решило окончательный для себя вопрос с кем идти. Трудовые массы деревни находятся на распутьи».

У 1920 році було утворено Донецьку губернію і весь колишній Таганрогський округ увійшов складовою частину до складу Донецької губернії . Частину цієї губернії пізніше було віддано Росії у 1924 році. Радянське будівництво в слободі було перервано початком громадянської війни. Один за одним в селі побували німці, денікінці, армія Шкуро, козачі каральні загони. Німці, козаки і каральні загони жорстоко розправлялись із селянами, особливо з тими хто підтримував початки нової влади. Так загін генерала Дроздова розстріляв Кириченка Федора Гавриловича, Скоробогатова Григорія Івановича, Хильченко Семена Федоровича. У хаті Горлових козаки карали тих селян які підтримували владу більшовиків. Тоді були закатовані козаками брати Загорулько та їх родина, брати Колесники, а матір Пилипа Шестакова який був командиром у кінній армії Семена Будьонного білокозаки взяли і спалили. Та незважаючи на все паростки нового продовжували пробивати собі шлях.

У 1923 році був утворений Іванівський і Краснолуцький райони, село Новопавлівка увійшла до складу Краснолуцького району. В 1937 році Краснолуцький район ліквідували і Новопавлівку передали Іванівці. За вседонецьким переписом у 1923 році в Новопавлівці було 460 господарств з населенням у 2240 чоловік, а через три роки був проведений ще один перепис у грудні 1926 року в Новопавлівцій було дворів 1465, а населяння складало 5959 чоловік. Із них за національним складом 4906 українців і 945 росіян. Новопавлівці з споконвіку відзначалися своєрідним характером у тому що вони є потомками запорозьких козаків. c:\documents and settings\марина\рабочий стол\миусинск фото\dscf0155.jpg

Не стала б слобода Новопавлівська Міусинськом, якби не будівництво Штерівської ГРЕС, документи свідчать, що ідея її будівництва належить зовсім не більшовикам. Ініціатором зведення електростанції яка працюватиме на штибові став місцевий підприємниць Лобов Андрій Арсентйович, а не як прийнято було вважати Глибова Максимильяна Кржижановського голові держплана Російської Федерації та планам Лобова А.А. завадила революція. Провівши перші експерименти він змушений був тікати за кордон де і помер в 1920 році у злиднях.

c:\documents and settings\марина\рабочий стол\миусинск фото\dscf0182.jpg

Великі зміни у житті Новопавлівців розпочалися тоді коли було розпочато будівництво Штерівської районної державної електростанції. Проект Лобовського енергетичного центру був здійснений новою владою . Вони знайшли цей проект у паперах Лобова і видали як одне з досягнень нової більшовицької влади. Цей план вони назвали планом ГОЕЛРО (государствена електрифікація Росії). Про його творця А.А. Лобова звичайне ніде не згадувалося. В 1920 році розпочалися проектні роботи по спорудженню теплової електростанції на штибові. Для вироблення електроенергії потрібна була і вода за всіма параметрами для будівництва ГРЕС підійшла р. Міус . По-перше річка була багатоводна, а по-друге була сприятлива місцевість.

Влітку 1922 року на березі Міусу на будівельному майданчику геодезисти встановили великий щит з написом: «Тут за вказівкою В. І. Леніна буде побудовано електростанцію. Оголошується набір робітників». Сотні жителів найближчих рудників і сіл влилися до сім'ї будівельників. Серед тих, хто у 1923 році закладав перші камені у греблю електростанції і будинки робітничого селища, були селяни Новопавлівки П. О. Гордієнко, М. Є. Скидан, Р. Є. Ковбаса. З Тамбовської губернії на будівництво приїхали С. Д. Каширін, М. О. Альохін та багато інших. Ці люди не лише зводили електростанцію, але й віддали їй по ЗО і більше років праці. П. О. Гордієнко став машиністом котла, Р. Є. Ковбаса — начальником зміни котельного цеху, С. Д. Каширін та М. О. Альохін — машиністами турбін, М. Є. Скидан — слюсарем по ремонту- парових турбін.

g:\изображение.jpg


Початок будівництва

Штерівської ДРЕС. 1923 р.
Важко було в тодішніх умовах споруджувати енергетичне підприємство.

Не вистачало спеціалістів, кваліфікованих робітників, техніки, усі земляні роботи виконувалися вручну — лопатами, кайлами та ломами. Землю вивозили з будівельного майданчика тачками і на возах. І все ж, завдяки ентузіазму людей, будівництво посувалося швидкими темпами. Будівельники працювали і вдень і вночі, в дощ і хуртовину, по 2 зміни.

На ці трудові подвиги робітників вів партійний осередок, створений навесні 1923 року. До нього входило 11 комуністів, зокрема П. Д. Кукуяшний, І. П. Станков, В. М. Соловйов та інші. Секретарем осередку обрали члена більшовицької партії з 1919 року Г. Г. Іванова, якого направив на будову Таганрозький окружком РКП(б). Комуністи глибоко вникали у всі сфери життя колективу штербудівців, вишукували резерви, стежили за виконанням виробничих планів на всіх ділянках будівництва.

Члени партійної організації

Штербуду. Вересень 1924 р

Так, певний час темпи спорудження електростанції уповільнювались через нестачу щебеню для бетонних робіт. Його виготовляли тоді вручну. На цій роботі щодня були зайняті 120—180 чоловік, які молотками подрібнювали каміння. Партійний осередок поставив завдання механізувати трудомістку роботу. На партійних зборах, які відбулися у вересні 1923 року, комуністи з ясували, що будівництву виділено 2 каменедробарки, однак деякі несумлінні працівники під різними приводами не поспішали їх одержувати і встановлювати. Збори ухвалили негайно доставити дробарки і приступити до їх монтажу. Через 2 тижні машини вже працювали і цілком забезпечували потреби у щебені. Темпи спорудження греблі різко зросли. З ініціативи партосередку на кінець 1923 року до будівництва проклали вузькоколійку з шахти «Віра» (тепер шахта № 162). Звідти почало надходити вугілля для тимчасової електростанції. Завдяки цьому було освітлено будівельний майданчик, службові та жилі приміщення.

Багатьма славними ділами відзначились на спорудженні Штерівської ДРЕС комсомольці. Комсомольський осередок виник у жовтні 1923 року. Спочатку до нього входили 4 молоді будівельники. Надалі ряди членів ЛКСМУ швидко зростали. У вересні 1925 року комсомольська організація Штербуду налічувала вже 108 юнаків і дівчат2. Вони показували приклад ударної роботи, поширювали досвід передовиків через стіннівку, були активними кореспондентами і розповсюджувачами газет «Кочегарка» та «Молодий ленінець». Разом з комуністами вони брали участь в боротьбі проти решток білогвардійських і куркульських банд, що нишпорили в районі. У протоколі засідання партійного осередку Штербуду 21 січня 1924 року записано, що в результаті збройної сутички з бандитами кількох з них заарештовано, а одного вбито.




Комсомольський осередок

Штербуду. Вересень 1924 р
Партійна та комсомольська організації дбали про поліпшення культурно-побутового обслуговування штербудівців. У 1924 році було завершено будівництво школи та клубу. Почали працювати гуртки художньої самодіяльності — драматичний і музичний.

В усіх сферах життя будівників ДРЕС велику роль відігравали жінки. На загальних зборах жінок селища, що відбулися 9 грудня 1923 року, було обрано раду її члени піднімали робітниць на ударну працю, організували жінок на суботники тощо.

Пишаючись тим, що Штерівська ДРЕС є первістком мінського плану електрифікації Росії, будівники прагнули якомога скоріше здати її в експлуатацію. Звістка про смерть В. І. Леніна викликала у них невимовну скорботу. У відповідь на оголошений Центральним Комітетом РКП(б) ленінський призов близько 80 передових робітників подали заяви про вступ до Комуністичної партії. У березні 1925 року парт-осерсдок об'єднував вже понад 100 комуністів.

Настав. 1926 рік. У травні відбувся пробний пуск першої турбіни. Але через кілька днів роботи агрегату в фундаменті турбогенератора з'явилися тріщини. Дехто з німецьких та англійських спеціалістів, що працювали тоді на Штербуді, злораділи: мовляв, збираються новий світ будувати, а звичайну турбіну змонтувати як слід не зуміли. Однак будівельники не впали у розпач. Комуністи — головний механік В. П. Блюдін, заступник начальника будівництва М.О. Білоусов, начальник електроцеху П. П. Лютиков (згодом один з керівників краснодонського підпілля під час німецько-фашистської окупації), бетонник М. Д. Каманін по кілька діб не виходили з машинного відділення. Дефект було

ліквідовано, і 8 жовтня1926 року перший агрегат Штерівської ДРЕС потужністю 10 тис. квт здали у промислову


следующая страница >>