asyan.org
добавить свой файл
  1 ... 2 3 4

2.4. Індійський театр та драма
Індійська драма, як і в більшості інших цивілізацій, розвинулась із ритуальних співу та танцю, які супроводжувалися елементами пантоміми. Своєрідність індійського театру полягає в тому, що з найдавніших часів в ньому укоренилися форми театрального мистецтва, синтетичні за своєю природою: слово звучить в нероздільній єдності з музикою, пластикою, мімікою; синтез отримує характер не сполучення або єднання різних та різноманітних мистецтв, а скоріше їхнього абсолютно однорідного за фактурою сплаву. Саме ця їхня вада для багатьох теоретиків та практиків європейського мистецтва і донині представляє собою манливу важкодосяжну мету. Естетичною теорією театрального мистецтва є концепція раси [12, 77].

Драматичні вистави розвивалися в Індії у двох майже зовсім друг від друга самостійних напрямках. З одного боку, це був народний театр, пов'язаний з релігійними святами й церемоніями або з життям народного свята, з іншого боку - це був театр для обраних, для знавців і цінителів, переважно театр придворний. У народній театральній виставі, що відбувалася переважно на відкритому повітрі або під яким-небудь випадковим навісом, бутафорія, аксесуари відігравали другорядну роль: музика, спів, міміка, танці займали головне місце. У театрі для обраних витончений смак слухачів спонукував цікавитися більше мистецтвом слова, мелодією, мімікою, жестами акторів і танцями.

Вірші, захищені формою, зберігались в той час як прозаїчні зв’язки, переходячи від одного співця до іншого, постійно змінювались. Безсумнівно, так склалися ті гімни драматично-співбесідницького характеру, що дійшли до нас в «Рігведі». Ці гімни належать, вірогідно, часу близько 3000 років до н.е., і між ними та подальшими відомими нам періодами розвитку драми лежить більше тисячоліття, тому що вже тільки в VI й IV ст. в будистських колах та в граматика Паніні зустрічається згадування про драму. Перші уривки драм на санскритській мові, що дійшли до нас, відносяться вже до часу пісня нашої ери, до перших її століть, але вони показують такий розвиток драматичної техніки, що можна зробити висновок, що ім. передував довгий літературний розвиток: вони вже вказують на наявність поетики.

Приблизно в V ст. був, очевидно, кульмінаційний пункт розвитку індійської драми, бо саме в той час жив і творив один з найвідоміших поетів і драматургів – Калідаса. В той же час розвивається близька розуму та почуттю індійця теорія: виникають твори дивовижної глибини розуміння законів художньої творчості; твори ці впливають на поетів, спочатку благотворно, поглиблюючи та уточнюючи їхню творчість; скоро, однак, цей вплив стає негативним, на місце вільної творчості заступають рутина, шаблон, і індійська драма падає все нижче; випадково спалахують окремі іскри творчості, але в цілому ми бачимо картину повного занепаду. Широке культурне життя завмирає, найбільш великі центри зникають під натиском мусульман, особливо в Північній Індії, яка все більше і більше дробиться. З’являється ряд нових мов в різних регіонах, з-поміж яких літературно особливо виділяються хінді та хіндустані, із сильною персидською домішкою, маратський, бенгальський, гуджератський, виникає і драма на цих мовах, яка тривалий час примикала до старї санскритської драми, з одного боку, і народної – з іншого.

Так розвивалась в Індії культурна драма, яка була зобов’язана своїм існуванням літературним колам, але поруч із літературною драмою існувала і народна, тісно пов’язана з культом. Треба відмітити, що всі головні індійські культи створили драму, пов’язану із цими вченнями, більш за все в цьому відношенні вплинув культ Кріпни, з його глибокою еротичною підкладкою.

Любов індійця до театральних, драматичних вистав породила ще два типи вистав, які отримували особливий розвиток в народних та спеціально сільських колах: це був ляльковий та тіньовий театр.

Індійська драма розподіляється за змістом, за героєм, за почуттям. Починається драма з молитовного звернення до божества – нанді, потім йде пролог, в якому директор театру розмовляє з кимось та підготовлює слухачів до сприйняття п’єси. В кінці розмова приймає зворот, який миттєво ставить у зв’язок пролог із першим актом.

Спеціальних театрів давня Індія не знала, у палацах були концертні зали для музичних і хореографічних зборів, ними ж користувалися для драматичних вистав. У найдавніші часи, як можна судити по деяких недавніх відкриттях, вистави відбувалися в печерах, що вабили своєю прохолодою.

Народний театр, пов'язаний зазвичай з тими або іншими святами, існує на всій території Індії, і серед нього особливо виділяються крішнаїтська драма з її сильною, яркою еротикою. На примітивній сцені або прямо на відкритому повітрі, на килимі або помосту перед очами юрби проводяться сцени з життя Крішни (втілення бога Вішну): дитинство - Девакі-богородиця, боротьба зі злим царем Канса й т.д.

Драма, як каже індійська поетика, є зображення даної особистості в ряді різноманітних станів, які провадять радість або страждання засобом жесту, голосу, костюма й виразності, - з-поміж всіх літературних родів драма, як становлення, звертається до слуху й зору, поезія в ній стає видовищем. Драма – сполучення діалогу із мімікою та танцями. Вона заснована на почутті, причому одне певне почуття, еротичне або героїчне, повинно ставати головним, всі інші повинні підкорятися йому [9, 239-243].

ВИСНОВКИ
Отже, індійська цивілізація сформувалася приблизно в ІІІ тисячолітті і з самого початку свого розвитку була відома як харапська (індська або протоіндська). Протягом свого існування на території цієї країни, яка згодом отримала назву Індія, з’явилися дві основні релігії – буддизм та індуїзм, які виникли внаслідок протесту проти кастової дискримінації (оскільки нижча каста та жінки усіх варн були майже безправні). Основними засадами цих двох релігій було досягнення духовного спокою, який в кожній з релігій називався по-різному: мокша або нірвана. Але філософії буддизму та індуїзму мали чіткі відмінності: різні верховні божества, різне світобачення, різні традиції. Згодом дві великі релігії розділилися на декілька течій.

Індуїзм формувався як синтез всіх складових людського життя, він охоплював філософію, культуру, побут та мистецтва, з яких створив цілу систему – нероздільну єдність, кожна частина якої не може існувати без іншої. Таким чином, образотворче мистецтво не може існувати без музики, музика не може розвиватися без пісенного та хореографічного мистецтв, а все воно вкупі складає та живить індійську драму.

Великий вклад в світову художню культуру зробила давньоіндійська література: упанішади з їхньою своєрідною філософією, Веди із морально-етичними нормами життя людини, «Махабхарата» та «Рамаяна» - великий індійський епос, який, на думку багатьох вчених, в завуальованій формі описує історію завойовницьких війн на території Індії.

Вокальні та хореографічні мистецтва, які сформувалися за допомогою поетики та музики, також не можуть залишатися без уваги, бо в них зосереджена духовність індійського народу. Лише той, хто зміг досягти вищої духовності, мав право вважатися добрим співцем. Те ж стосується і власне хореографічного мистецтва, оскільки в ньому виражається безліч станів людини, у танці може вестись розповідь про героїчні вчинки людей та богів, можуть навіть вказувати на певний об’єкт. Все це робиться за допомогою спеціально розроблених протягом століть жестів, що носять назви мудр. В давніх трактатах описувалася велика кількість мудр, а в наші часи їх безперечно стало набагато більше. Завдяки хореографічному мистецтву Індії розвинулось і мистецтво танців в португальців та циган.

З хореографічного та пісенного мистецтва виникла індійська драма, яка складає окремий розділ в історії мистецтв. В індуїстському театральному мистецтві знайшли широке застосування вищезгадані мудри, вирази обличчя, міміки, голосу. Завдяки міфологічній літературі (будь то еротичні, жартівливі, героїчні або патетичні твори) сюжети в індійській драмі є невичерпними, а завдяки поетиці, ще й милозвучними.

Звісно, жодна система мистецтв не може існувати без пластичних - образотворчих або необразотворчих мистецтв. В Індії вперше виник профільний портрет, який згодом перейшов і в європейські культури, індійці досягли значних успіхів в живописі, малюнках на стінах та на стелі храмових комплексів, рельєфних зображеннях. Завдяки індійським живопису та архітектурі зараз існують храми та палаци, відомі на весь світ своєю красою, а скульптури та рослинні орнаменти на фризах споруд вражають своєю життєвістю.

І останнє (але не менш важливе) мистецтво – мистецтво побудови храмів, яке базується на знанні майстром ведичної літератури (зокрема «Рігведи»), яка є порадником з сакральних мистецтв індуїзму.

Для кожного благородного індійця найважливішим було знання своєї культури, історії рідної країни, володіння мистецтвами. Якщо індієць не знає жодного з мистецтв, не цікавиться розвитком свого народу та власним розвитком тощо, він не мав права вважатися людиною, як говорить давнє індійське прислів’я.

Бібліографія
Джерела

  1. Махабхарата. Рамаяна / Ред. В.Санович. Пер. с санскр. С.Липкина, В.Потаповой. – М., 1974. – 207-238.

  2. Панчантантра // Салганик М. Индийские легенды и сказания / Пер. М.Салганика. – М., 1992. – С. 67-85.

  3. Ригведа // Темкин Э.Н., Эрман В.Г. Мифы древней Индии / Пер. Э.Н.Темкина. – М., 1985. – С. 12-37.

  4. Упанишады // Поэзия и проза Древнего Востока / Ред. и пер. И.Брагинского. – М., 1973. – С. 424-432.


Наукова та науково-популярна література

  1. Альбедиль А.Н. Индуизм: общая характеристика // Народы и религии мира / Ред. В.А. Тишкова. – М., 1998. – 291 с.

  2. Бонгард-Левин Г.М. Древнеиндийская цивилизация: Философия, наука, религия. – М., 1993. – 333 с.

  3. Буркхардт Т. Сакральное искусство Востока и Запада. Принципы и методы. – М., 1999. – 216 с.

  4. Вайнтруб И.В. Священные лики цивилизаций. – К., 2001. – 512 с.

  5. Ольденберг С.Ф. Культура Индии. – М., 1991. – 332 с.

  6. Роуленд Б. Искусство Запада и Востока / Пер. с англ. А.М. Членовой. – М., 1958. – 144 с.

  7. Шарма Р.Ш. Древнеиндийское общество / Пер. с перс. С.Д. Эльмановича. – М., 1987. – 632 с.


Підручники та навчальні посібники

  1. Верещагина Н.В. Украинская и зарубежная культура. – О., 2005. – 82 с.

  2. Культурология: Культуры Древнего мира / Ред. Е.А.Гусевой. – СПб, 2000. – 182 с.



<< предыдущая страница