asyan.org
добавить свой файл
1
Мій колега писав російською мовою, бо писав про Житомир, а так як Львівська область українізована, то писатиму про Турку я, тобто Ромашка (до речі: дякую за висловлену довіру у написанні цієї статті).

Отже, … їхали ми в поїзді нормально з задоволеною на той час головною проблемою – м’яким та зручним ліжечком. В поїзді всі лягли спати, оскільки вже були сильно виснажені (окрім нашого звукарчика, який полюбляє поспати в будь-якій ситуації, що і робить). Отже, приїхали ми на вокзал у Львів. Тут нас зустрів дощ. Але наш адміністратор Оля не розгубилась і вивела нас на автовокзал (який знаходиться відразу напроти з/д вокзалу). Взнавши ціну на маршрутку, ми були, м’яко кажучи, здивовані, адже вона була 19грн!! Відразу ж кожен почав перераховувати свої фінанси, бо їх могло реально невистачити. Але ми сіли і з позитивними личками виїхали… Під’їхавши до Розлуча в мене почав підніматись настрій від оточення на вулиці – за вікном було видно гористу місцевість, зелений бор і трава «говорили» мені про чисте і свіже повітря (нарешті мені з Дімою буде чим подихати окрім диму, який випускає команда, коли курить). Доїхали ми нормально (замість очікуваних 2 годин ми їхали більше трьох). Прийняли нас дуже тепло і привітно, хоча дані на інтернет сторінці і реальні не співпадали (наприклад: відстань між базами). До того ж місця на базі, на якій ми планували поселитись, були всі зайняті. Тому нас поселили на іншій, дорожчій базі (добре що нас підвезли машиною, бо на вулиці знову почався сильний дощ, а на землі лежало страшне болото). От ми і приїхали… зайшли в кімнату, а нас виганяють на вулицю – пора їхати на редактору. Коли ми приїхали - над нами знущались: накрили столи для організаторів. А ми ж від вчорашнього вечора скибочки хліба в роті не тримали. Потім, НАРЕШТІ, ми поїли і я зрозумів, що в мене в кармані реально одна пластикова картка залишилась, на якій гривень 60, до того ж вона була тріснута саме на магнітній стрічці. Ми поїли гарно, забрали з собою усі крихти (печиво), що не влізли в рот під час трапези. Діма і Льоша відвели на базу нашого бідного адміна Олю, яка замерзла і взагалі їй було погано. Сам прогон пройшов непогано – команд в основному зустрічали тепло. Ми не стали винятком - інші нас підтримували, аплодували, але редактор нам зрізав хвилини 2 з 6. Назад ми не стали чекати бус, який нас завіз на редактору, а самі пішли пішки. Так ми «познайомились» з маслом (чи що то було) вздовж усієї дороги, по якій потрібно йти від бази до бази. Всі були незадоволені такими умовами, але надіялись на краще. Коли прийшли додому – вирішили порахувати фінанси ще раз. Виявилось, що ціла команда сидить на копійках.. І якщо економити, то ще зможемо виїхати (наприклад, у мене залишилась гривня з копійками, які я згодом загубив ). Все ж таки ми розклали речі, потім в душ, туалет… До речі: є два моменти (про туалет і про душ):

- туалет: в другій туалетній кабінціі є вікно, через яке ввечері (коли темно) усе видно, до того ж воно відразу біля вихідних дверей з корпусу – непорядок =);

- душ: спочатку крім Олі ніхто не міг розібратись що і до чого (ніяк не могли «зловити» теплу воду). Оля нам пояснила, що там газовий бойлер (звісно, ми могли і самі його побачити – адже він знаходиться на відстані 10см від душової кабінки, але ж ми маємо на що дивитись в душі крім всяких там бойлерів;) );

Прийшов вечір… усі хотіли їсти, і так як Оля вже домовилась з кафе – ми пішли набиратись калорій. Вечеря коштувала нам, здається, 23 гривні з копійками, але була дуже ситна і смачна, за що ми подякували тьотям-поварам в унісон і голосно. Потім ми вирішували чи йти на дискотеку (це було недовго). На танці нас завезли автобусом. Але все-таки метрів 200 ми пройшли цим «прекрасним» болотом. Сама дискотека мені запам’яталась не сильно – танцювали, веселились… Льоша з Дімою сиділи біля денсполу, пили Живчик. В. Новосад, оголошуючи команди, які прийшли в той вечір на дискотеку, не назвав Проект-05, що стало прикро (але Ігор поправив ситуацію: підійшов до нього і розчохлив, що до чого). Натанцювавшись і наспілкувавшись, ми пішли додому (і знову пішки).

Зранку, після «підйому», якщо його можна так назвати, нас не очікувано покликали на сніданок. Це знала тільки Оля (вона ж не збирається «їсти одні сухарі»), але що поробиш – їжа готова. Так як ми в кімнаті до цього попили КЕФІР (окрім Ігоря, який його не п’є), то КВАШЕНІ ОГІРКИ, які подали до гречаної каші з котлетою, вже не їли =). Далі ми чекали бус, який мав приїхати за нами в 12:00 (вибачте, якщо якісь дані неточні – пам’ять в мене не найкраща). Чекали ми його, граючи пінг-понг, який виявився безкоштовним. 2 автобуси приїхали із запізненням на години 2. Всі влізли, але тугувато. І ми поїхали в Турку. Дорога була весела. Команди співали пісень, старались подати жарти імпровізом, хтось палив готові жарти… От ми і доїхали. Зайшли в холоднючий зал і почався прогон на сцені під пильним оком редактора, але він нічого не зрізав, оскільки до гри залишалось 2 години. В Турці холод – це не єдина неприємність: я планував зняти гроші зі своєї пластикової картки – так виявилось, що за невеличкої тріщини на магнітній стрічці банкомат не захотів її приймати – а ми так надіялись на ці гроші… Харчувались всі в Турці одними хотдогами, але смачними. В туалет ходили платний, але ми або недоплачували або ходили безкоштовно, бо: 1) грошей в нас мало було, 2) попалась хороша, добра старенька жінка (до речі: привіт їй!). Наш прогон пройшов погано, ми майже посварились (я і Льоша). Але на гру наша команда вийшла настроєна і ми виступили не гірше інших. Сіли! – вибачте, вирвалось =). Ще кілька моментів: зал був теплий, освітлення сцени було занадто яскраве і сліпило очі. На результат ми надіялись (на перемогу), хоча думали, що виграє «Чистогон» або інша якась команда. Але журі обрало дитячу команду, подарували їм кубок і 1000грн. На мою думку, вони це заслужили – їхній виступ був дійсно достойним.

Дорога назад на базу була млява, сонна… Але народ трішки спілкувався. Ми приїхали і лягли відпочити, а нам сказали що автобус може забрати нас на фуршет через 10хв. Дехто віднісся до цього по-серйозному (Оля і Ігор), дехто – навпаки ( Льоша і я). Діма відмовився йти на фуршет. Короче, із запізненням ми попали в автобус (це була розплата автобусу за його ранкове запізнення). Приїхали…. Раніше нам казали, що фуршет почнеться об 23:00. Ми підійшли до дверей, а там закрито. На моїх часах був початок дванадцятої. Ми вирішили піти в сусідній корпус і почекати. Там був саморобний тенісний стіл – то ми не втрачали час дарма. Всі грали нормально, окрім мене. Зранку я не міг виграти в Льоші і не часто вигравав у Ігоря чи Діми, а зараз, що називається «пробило». Вигравав у всіх і по-всякому. Гра вийшла цікавою і захопливою (з емоціями і оваціями глядачів). До речі: ДЯКУЮ за підтримку команді – не знаю чи впорався би без Вас!

Отже, час прийшов – ми зайшли в зал фуршету – на столі стояли бутерброди і пекуча львівська горілка (на пекучість Оля зі мною її перевірила ще за день до цього). Недолік: немає води на столі щоб запити. Ми придбали свою воду... Новосад сказав два слова і все почалось… Ні, ніхто не напивався, але ковтали ту спіртяку майже всі. Згодом прийшло ще декілька команд, а ще хлопці з Єталона (які, до речі, промайнули у виступі однієї з дитячих команд) Вова-паровоз і Вова-доберман. Розмовляли з ними цілий вечір, особливо Ігор і Льоша, Оля також багато спілкувалась з іншими командами, а я найбільше скрізь ходив, дивився за ситуацією і танцював. Після закінченні дискотеки (близько 3:00) ми вирішили йти додому.. дорога додому була приємна – позитивна розмова, класна погода, відсутність болота, зоряне небо... Прийшли, випили то шампанське, яке придбали на останні копійки на барі на фуршеті =) і… два тіла біля мене відключилось. Я вирішив також лягти спати.

Ранок також виявився непростим – було багато непорозумінь з барменом кафе і іншими квн-щиками щодо електрички. Вкінці кінців ми вирішили їхати на пижику. Поки чекали маршрутку – трішки пофоткались на прекрасній природі Прикарпаття. Дорога назад була сумною, бо поглядаючи у вікно не хотілось звідси їхати і ми домовились, що якщо буде час і гроші – то приїдемо ще раз сюди просто відпочити. Приїхали на вокзал і до поїзда залишалось хвилин 15. Оля побігла за білетами, Ігор і Льоша за харчами в дорогу, а Діма зі мною стерегти речі. І от, ми біжимо на вхід, а тут нас зустріла Оля і повідомила нам не дуже приємну новину – треба чекати ще півтори години до наступного поїзда, бо білетів на наш немає. Ми засмутились – ми ж звикли чекати по 7-15 годин, а тут лише 1,5 .

Отже, ми сіли на наш потяг у свій вагон, точніше лягли, бо лежачих місць ми взагалі не мали. Але знайшлось пару незанятих сидячих.. там ми і вмостились. Познайомились там же з дядьком, так і не взнавши його імені (як таке може бути), грали карти, прікалувались (не знаю як по-іншому написати це слово), спілкувались, курили, короче, вели себе як справжні квн-щики (було дуже весело). Потім ці місця зайняли і ми пересіли до нашого знайомого. Біля нього сиділа приємна дівчинка Марта з гарним обличчям та очима, але з дивакуватим акцентом =). Вона цнотлива і не погоджувалась грати з нами, але згодом вже рвала всіх (шуткую). Через деякий час Марта зійшла в Тернополі, а її місце зайняла неприємна жінка, яка нас швидко зігнала з вже свого місця. Льоша з Ігорем пішли спати, а я з Ольою і Дімою пішли в тамбур. Там ми дуріли, а потім, вибачте мене – знову я взявся за своє – наїзд без причини (цього разу потягло мене на Олю). Але.. не будемо про це. Ми прилягли відпочити на кілка годин.

І ось… Хмельницький. До прибуття залишилось 15 хвилин. Всі зібрались і вийшли на вулицю. Там нас чекала інша частина нашої команди – наші дівчата, але ми (крім Льоші і Олі) утнули з ними невдалий жарт, втікаючи від них на пероні. За що і просимо пробачення. Далі всі роз’їхались по домівках.

P.S. Поїздка загалом була непоганою, але є кілька моментів, які хотілось би розжувати на вечері ККК. Надіюсь на подібні поїздки. І не потрібні нам гроші – так цікавіше =). Поки що ваш, Ромашка ;).