asyan.org
добавить свой файл
1

Было

Стало

Світ повний несподіванок. Ми йдемо по своєму життєвому шляху, обертаємося назад, дивимося на те, що було, і питаємо себе: «Що далі? Що нас чекає у дорослому житті?» . Попереду нас шлях повний рішень і важливих питань. Ми вважаємо, що все буде легко, а може, і зовсім не міркуємо про той, наш майбутній світ. Ми просто чекаємо, доки настане та сама мить, коли ми сміло обізвемося «дорослими». Хочемо бути самостійними, довести усім, що ми чогось коштуємо. Але поки це не головне,нам треба просто жити своїм життям,насолоджуватися і цінувати ті моменти,коли нам ще вибачають помилки, коли невдачі ще не життєво важливі.

Через два місяця ми покинемо стіни нашої, уже такої рідної, школи. Саме тут ми навчилися всьому, що треба вміти, знайшли перших друзів,які будуть з нами до кінця. З усмішкою на обличчі ми будемо згадувати усі моменти з нашого шкільного життя. Безперечно кожен з нас сумуватиме за цими днями. Ми вже звикли до уроків, до вчителів. Але кожен з нас знов буде йти кудись , знову знайомитись,але там будуть нові люди, котрих ти бачиш вперше. Там,вас вже сприймуть за іншу людину,не таку яка з малку ходила до школи. Я впевнена на сто відсотків, що кожен з нас буде сумувати за перервами, за простими стінами у котрих ми пробули більшість нашого часу. Доля нас розкидає у різні кутки світу,але я впевнена усі будуть пам’ятати школу. І як би хто не казав,це дуже сумно, розлучатися з людьми яких ти знаєш змалку.

Через п’ять - десять років ми знову змінимося, сподіваюсь у кращій бік. В нас буде якийсь свій досвід, яким ми зможемо поділитися з іншими. Життя дуже цікава річ. П’ять хвилин назад у тебе було все гаразд а через десять може статися катастрофа. Доля людина як спіраль, вона обертаючись, на кожному звороті приберегла нові іспити на стійкість. І я вважаю, це не погано, с кожним пройденим зворотом ми цінніші ніж були раніше. Ми вже можемо навчити чогось інших, вберегти їх від непотрібних втрат.

Час минає, і зупинить його можливо. Але я вірю, що усі ми колись знову зустрінемося ,і просто посміємося з тих безглуздих моментів які були. Можливо, ви згадаєте про цю розповідь,а може і ні. Але я дійсно бажаю усім вам щасливої подорожі у ваш власний дорослий світ. Я бажаю щоб кожен з вас ніколи не пожалів що вчився школі №45.

Світ повний несподіванок. Ми йдемо по своєму життєвому шляху, обертаємося назад, дивимося на те, що було, і питаємо себе: «Що далі? Що нас чекає у дорослому житті?» . Попереду шлях повний важливих питань і рішень. Ми вважаємо, що все буде легко, а може і зовсім не міркуємо про той наш майбутній світ. Ми просто чекаємо доки настане та сама мить, коли ми сміло обізвемося «дорослими». Хочемо бути самостійними, довести усім, що ми чогось варті. Але поки що це не головне: нам треба просто жити своїм життям, насолоджуватися і цінувати ті моменти, коли нам ще вибачають помилки, коли невдачі ще не життєво важливі.

Через два місяці ми покинемо стіни нашої, уже такої рідної, школи. Саме тут ми навчилися всьому, що треба вміти, знайшли перших друзів, які будуть з нами до кінця. З усмішкою на обличчі ми будемо згадувати моменти з нашого шкільного життя. Безперечно, кожен з нас сумуватиме за цими днями. Ми вже звикли до уроків, до вчителів. Але кожен з нас попаде в новий осередок, будуть нові знайомства і люди, котрих ти бачиш вперше. Там нас вже сприймуть за іншу людину, не ту, яка відома змалку. Я впевнена на сто відсотків, що кожен з нас буде сумувати за такими дрібницями, як перерви чи навіть стіни, у котрих ми пробули більшість часу. Доля нас розкидає у різні кутки світу, але я думаю, усі будуть пам’ятати школу. І як би хто не казав, це дуже сумно - розлучатися з людьми, яких ти знаєш з дитинства.

Через п’ять-десять років ми знову змінимося, - сподіваюсь, у кращій бік. В нас буде якийсь свій досвід, яким ми зможемо поділитися з іншими. Життя дуже цікава річ: п’ять хвилин назад у тебе було все гаразд, а через десять може статися катастрофа. Доля людини, як спіраль: вона на кожному оберті приберегла нові іспити на стійкість. І я вважаю, це не погано: адже з кожним пройденим зворотом ми цінніші, ніж були раніше. Ми вже можемо навчити чогось інших, вберегти їх від непотрібних втрат.

Час минає, і зупинити його не можливо. Але я вірю, що усі ми колись знову зустрінемося і просто посміємося з тих безглуздих моментів, які були. Можливо, ви згадаєте про цю розповідь, а може й ні. Але я дійсно бажаю усім вам щасливої подорожі у ваш власний дорослий світ. Я бажаю, щоб кожен з вас ніколи не пошкодував, що вчився школі №45.