asyan.org
добавить свой файл
1
Лінійка пам'яті жертвам голодомору 1932-1933 років

(Звучить запис Реквієму)

Читець 1

Пам’яті

Мільйонів українських селян,

Які загинули

Мученицькою смертю від штучного

Голоду, заподіяного

Сталінським тоталітаризмом

У 1932-1933 роках,

Пам’яті

Тисяч українських сіл і хуторів,

Які щезли з лику землі

Після найбільшої трагедії ХХ століття

Присвячується акція пам’яті «33 хвилини»
Вед 1.

Рано чи пізно, але обов'язково кожна людина і весь народ хочуть осмислити своє минуле, знайти відповідь на питання: Що з нами сталося? Чому сталося? Як сталося? Минуле не належить нікому зокрема. Воно надбання нинішнього і прийдешніх поколінь. На десятиліття можна засекретити архіви, можна прикопати в далеких сховищах викривальні документи, можна замести сліди злочинів, можна просто переписати історію на догоду диктаторам.
Вед 2.

Але історія має здатність: рано чи пізно таємне стає явним. Зараз саме такий час, коли зникають білі плями історії. Одна з таких плям – голодомор 1932 – 1933 років в Україні.
Вед 1.

Хліб – це святе у нашому житті. Він не має ціни. Відібрати хліб – це забрати життя, це скоїти злочин проти народу. Про цю трагедію ми будемо говорити, ми повинні говорити так, як на душі лежить, а ви, слухачі наші, відкладіть думки різні, відкрийте своє серце. Хай воно слухає
Вед 2.

Історія людства не знала такого випадку, коли володарі нищили голодом своїх власних громадян. Лише в ХХ столітті червона Москва запланувала знищити 9 млн українських селян-хліборобів.

Пам'ятаймо, що зимою 1932/33 рр. помирало в Україні 17 чоловік на хвилину, 25 тисяч щодня.
Читець 2.

Я ще не вмер...

Ще промінь в оці грає.

В четвер мені пішов десятий рік.

Хіба в такому віці помирають?!

Ви тільки поверніть мене на бік.

До вишеньки.

В колиску ясночолу...

Я чую запах квітів. Я не вмер...

А небо стрімко падає додолу.

Тримайте хтось!

Хоча б за коси верб...

Куди ж ви, люди, людоньки,

Куди ж ви, люди, людоньки, куди?

Окраєць ласки.

Чи хоч з печі диму!

В клітинці кожній – озеро води.

Я ще не вмер.

Усі проходять мимо.

...А житечко моє таке густе.

...А мамина рука така гаряча.

Вам стане соромно колись за те.

Вед 1

22 місяці голоду – штучного, рукотворного. Він став глобальною проблемою ХХ століття.

Проти Українського народу велась справжня війна, негідна, людоморна, Війна проти такого працьовитого, безвинного народу. Вирішено було голодом виморити його, винищити розбратом, ворожнечею.
Вед 2

Узимку 1931/32 року привид голоду вже стукав у двері селянських хат на Україні. Фізично ослаблене селянство не могло ефективно провести весняну кампанію 1932 року. На 20 травня у республіці було засіяно трохи більше половини запланованих земель, а внаслідок неякісного обробітку ґрунту загинула частина посівів.
Вед 1

І все ж врожай 1932 був лише на 12% менший від середнього врожаю1926/30 рр. і міг забезпечити населення мінімумом продовольства.

Але цього не сталося. Наближення катастрофи відчувалося вже в середині 1932 року. Саме тоді на полях з'являються селяни, яким нічим було годувати дітей. Вони ножицями зрізали колоски на тих полях, де ще рік-два тому були повноправними господарями.
Вед 2

7 серпня Сталін власноруч написав закон про охорону соціалістичної власності, який в народі назвали „Закон про п'ять колосків” за яким за крадіжку колгоспної чи кооперативної власності передбачалося розстріл, або позбавлення волі строком на 10 років.

Незважаючи на небачену раніше жорстокість забезпечити хлібом заготівлі в 1932 р. не вдалося. На 1 листопада було заготовлено лише 120 млн пудів.
Вед 1

Маючи інформацію про голод держава посилила тиск на село і був встановлений план 265 млн. пудів. Хлібозаготівлі супроводжувались репресіями, фізичним та моральним знущанням над селянами. За невиконання плану хлібоздачі їх позбавляли власного помешкання, худоби, землі, інвентарю. Уряд України, аби вислужитись перед своїми московськими покровителями, запевняли їх, що Україна може не 265 а 272 млн. пудів дати. Селяни всіляко чинили опір, ховали хліб на „чорний день”. Хлібозаготівля гальмувала. І тоді ЦК ВКП(б) знайшов спосіб подолання зернової проблеми – масова колективізація.
Вед 2

Сільська влада почала погрозами і тортурами домагатися від селян їх вступу у колгоспи. Сталінська колективізація підвела селян до прірви. Уздовж кордону України, де вимирали цілі села, де живі не встигали закопувати мертвих, були виставлені збройні заслони. Жодна душа не повинна була вирватися з уготованого їй пекла. На шістнадцятому році радянської влади, яка називала себе народною, на родючій землі, без війни чи стихійного лиха вмирали хлібороби. Вмирали від... ГОЛОДУ.
Вед 1

Літа 7441-го від Створення світу (літа 1933-го від Різдва Христового) був в Україні великий Голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу, ані моровиці. А була лише зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу – старих, молодих, дітей і ще не народжених.

Сонце сходило над вихололими за довгу зиму полями, сідало за обрій кольору крові і не впізнавало землю. Чорне вороння ширяло над селами, заціпенілими в тяжкому смертельному сні.
Вед 2

Над світом весна, а над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються. Ноги тонесенькі, складені калачиком, опухлий живіт, велика голова, похилена лицем до землі, а лиця майже немає, самі зуби зверху. Сидить дитина і гойдається всім тілом: назад – вперед, скільки сидить стільки й гойдається. І безконечна одна пісня напівголосом: їсти, їсти, їсти... Ні від кого не вимагаючи, ні від матері, ні від батька, а так у простір, у світ – їсти, їсти, їсти...
Вед 1

Світ мав би розколотися надвоє, сонце мало б перестати світити, земля перевернутися – від того, що це було на землі. Але світ не розколовся, сонце сходить, земля обертається, як їй належить. і ми ходимо по цій землі із своїми тривогами і надіями, ми, єдині спадкоємці того, що було.


Вед 2

Голодомор і жорстокі репресії на Україні залишили по собі не тільки мільйони безіменних поховань, а й страшну духовну рану. І для того, щоб ця рана загоїлася нам, сьогоденішому поколінню, цей далекий 33-ц рік повинен бути близьким і відлунюватись в наших серцях. Страшне попелище лежало там, де ще недавно цвів сад духовного життя українського народу.
Вед 1

Трагедія народу висповідана голосом людей-мучеників. До вашої уваги спогади свідків тих страшних років. Кожне їхнє слово пронизане біллю. Читаючи їх ми дивимось на світ іншими очима, стаємо милосерднішими і людянішими. То ж перегорнемо деякі скорботні сторінки достовірної народної пам’яті
Читець

Із спогадів Лихоліта Дмитра Трохимовича, 1923 року народження.

Раз пішов я до свого товариша, а в них якраз шастала бригада активістів. Один з них знайшов у печі горщик із пшоняною кашею. Він витяг його з печі, розбив на долівці і почав розтирати кашу своїм чоботом. А діти (було їх п'ятеро) попадали на долівку та й давай ту кашу їсти з-під чобота.

^ Я ще пам'ятаю, як під тинами сиділи мертві люди з простягнутими руками – просили, та й задубіли.
Читець

Від імені Гуменюка Петра Даниловича 1923р. народження.

...Нарешті дозріла пшениця, але на трудодень кол­госпникам видали по 300 г зерна. Ми, діти, ходили в поле збирати колоски. Це вважалося розкраданням соціалістичної власності. Безглуздя: колоски пророста­ли, але ніхто не мав права їх збирати. Вартові ловили по­рушників, на яких заводили судові справи.
(Зачитуються спогади)
Тисячі постраждалих наших односельчан ще довго будуть пам’ятати ті тяжкі роки Голодомору, адже ці роки припали на їхнє дитинство і вони чудом залишилися живими. Це:

(Зачитується список)

Вед 2

Голод поклав у сиру землю від 3,5 до 9 млн селян. Третина померлих — діти, які не дали нащадків. Наслідки голодомору — це і великі духовні втрати, які цифрами не зміряти. Скільки селян, яким поща­стило вижити, які були землеробами з діда-прадіда, відсах­нулися від своєї селянської долі, зреклися мови своєї, зви­чаїв, пісень. Більшовики вчинили розселення. Це страшне явище, що означає байдужість селянина до землі, втрату ним свого коріння. Селянин переставав бути господарем на землі. Це одна з причин кризи в економіці і сьогодні.
Вед 1

Треба сказати і про духовне розтління наро­ду. Сталінський режим створив «новий тип» людини, вихо­ваної в атмосфері брехні, холопської відданості вождю. До лав революціонерів охоче приставали ті, хто був нічим — ледарі, п'яниці, злодії. І ще одна гірка істина. В могилу голодомору зійшли найкращі. Гинули працьовиті самостійні хазяї, яким пришивали куркульські справи. Все здібне, талановите, здорове духом і тілом, що мислило і протестувало — все це винищувалося з корінням.

Вед 2

Підсумовуючи все це, скажу, що всі ці наслідки мають одну назву — геноцид. Раніше казали тільки про ге­ноцид фашистів. За нормами міжнародного права геноцид - це винищення окремих груп населення за расовими, національними, релігійними ознаками. Геноцид — це ство­рення таких життєвих умов, які розраховані на фізичне зни­щення населення. Сталін, Берія, Молотов, Косіор, Постишев, Чубар, Любченко, Петровський, Скрипник — творці геноциду. Але гено­цид Гітлера осуджений Нюрнберзьким судом, а ми й досі ходимо по вулицях, які носять імена творців геноциду про­ти українців.

Вед 1

Відродження України можливе тільки тоді, ко­ли народ поверне свою історичну пам'ять.

Хай простять нам наше безпам'ятство всі жертви голодомору, що лежать у сирій землі.

Мертвим болить! Без віри в це немає людини!

З давніх часів люди очищувалися вогнем. За­палювали свічку і мовчки клялися, що пам'ятають, що не забудуть. І тягар гріха з душі спадав.
Вед 2

Тож давайте і ми запалимо свічку пам’яті і мовчки згадаємо безневинно загублених у неоголошеній війні проти українського народу року 1932-1933 від Різдва Христового.

(Хвилина мовчання)

(Звуки метронома)
Давайте будемо пам’ятати тих, хто жив в ті страшні роки, хто на собі відчув страшні кігті голодомору. І молімося, щоб таке ніколи не повторилося.