asyan.org
добавить свой файл
1 2
Світлана Сафарян,

доцент кафедри методики мов и літератури

ІППО КМПУ імені Б.Д.Грінченка,

кандидат педагогічних наук.

Лінгвопоетичне тлумачення повісті

Миколи Гоголя „Невський проспект”
Світовій літературі належать генії, про яких писати водночас і легко, і складно. Легко, тому що їхня мистецька спадщина складає славу і гордість людського розуму, духу і краси.

Складно ж, тому що написано про них та їхню творчість вже надзвичайно багато і велика кількість талановитих літературознавців зверталася до них у своїх дослідженнях. І все ж ці генії кличуть до себе, як тихі води, як вранішні роси, як сама любов.

Пройшло вже більше, ніж півтора століття, як поети і прозаїки, літературо- знавці та прості читачі повторюють „Гоголь... Гоголь... наш Гоголь”.

Здається про нього вже сказано все, що можливо лишень сказати про літе-ратуру і людину, проте в той же час стає зрозумілим, що не роки, не десятиліття, сторіччя будуть до нього повертатися знову і знову. І якщо навіть найменші деталі його великого життя будуть описані до останнього, якщо не залишиться вже жодного не знайденого і не вивченого рядка, написаного ним – і тоді, повірте, у кожного із нас залишиться потреба і право ще раз висловити про нього те, що живе у кожного в душі. Висловити, як зможеш і як зумієш, але так, як ти це відчуваєш.

Гоголь для нас - це „наше все”, для нас українців, він Микола Васильович, для росіян – Николай Васильевич, для людства – просто видатний майстер слова, великий митець Гоголь.

У переддень вшанування двухсотріччя від дня народження Гоголя нашими до-слідниками дуже багато написано і сказано про визначного майстра красного письменства. Багато сказано про Гоголя і Україну. І це зрозуміло, бо саме Україна виплекала Гоголя не тільки фізично, але й духовно, вона живила його талант кра-сою пісенної творчості, мінливою фантастикою казок і легенд, яскравими образа-ми і самобутнім мовним колоритом.

Проте важливу роль у його житті відіграв і петербурзький період.

Саме тут, у холодній непривітній „північній Пальмірі” Гоголь почав писати, саме тут він познайомився з Пушкіним, саме тут побачили світ його перші книжки.

Велике місто, незвичайне місто на берегах Неви викликало неординарні почу-ття у багатьох митців, яким довелося в ньому жити.

Величний Петербург Пушкіна зовсім інший ніж у,скажімо, Достоєвського з його „грудой серых камней, где человеку некуда идти”. Свій неповторний образ цього міста змалював і Гоголь, присвятивши йому цикл повістей, які так і назвав „Петербурзькі повісті”.

Сюжет всіх п'яти повістей розгортається в Петербурзі. Через весь цикл прохо-дить наскрізний образ – його величність Чин. Саме він впливає на гоголівських героїв, як жива особа, що має владу давати і забирати, милувати і страчувати. Саме він, Чин, визначає ваше місце у петербурзькому суспільстві.

Слід зазначити, що за існуючими тоді в Росії табелям про ранги всі чиновники і офіцери були поділені на 14 розрядів. Наприклад, цивільний чин колезького асесора відповідав військовому званню майора. Цей чин давав право на наслідування дворянства, одержати його було складно, тому чиновники, що дослужились до попереднього перед цим чином, так все життя у ньому й перебували. Існувала суттєва відмінність у звертанні до людей різних чинів. Наприклад, до людей, що мали чини статського радника, таємного радника, звертались „ваше превосходительство”, а до дійсних таємних радників і канцлерів – „ваше высокопревосходительство”.

Якщо вдалось одержати омріяний високий чин, ти отримував все - і повагу, і любов, і гроші, і головне те, що втішало самолюбиву натуру – шанобливість нижчих за рангом. Якщо ж ні – то мав звикати до приниження, насмішок, нікчемного існування.

Більш детально, нам хотілося б зупинитися на лінгвопоетичному тлумаченні першої з циклу повістей „Невському проспекті”. Ми спробуєму на прикладі цього твору розглянути особливості лінгвопоетичної організації художньої прози. Нагадаємо, що лінгвістична поетика – галузь філологічних знань, що вивчає елементи художньої форми і змісту в активній взаємодії і взаємозумовленості. Це наука про творчу слвесну діяльність людини, результатом якої і є художній текст. Кожен художній текст є динамічною конструкцією, яка породжується творчою уявою талановитої особистості (автора- творця) і співтворчістю кваліфікованого читача. Інакше кажучи, художній текст, як у змістовому виявленні, так і у формальному є, як зазначав О. Потебня „продуктом живої людської духовності, словесним естетичним цілим зі своїми законами організації”. Абсолютна істина сучасної лінгвопоетики – всі елементи художнього тексту насичені образним смислом, вони естетично вмотивовані та функціонально співвіднесені. Потебня стверджує, що художній зміст (значення) завжди виражається через словесну художню форму та словесний художній образ. Проблеми аналізу художнього тексту як вищої форми творчого словесного осягнення дійсності актуальні як для літературознавчої та лінгвістичної наук, так і для шкільної практики. Проблематика тлумачення тексту має багатовікову традицію, починаючи з Давньої Греції , з древньої науки герменивтики як науки і мистецтва розуміти та інтерпретувати текст.

Нині в шкільній практиці поряд з традиційними шкільними шляхами аналізу художнього твору „вслід за автором”, пообразним та проблемним широко використовуються елементи різних літературознавчих тлумачень : філологічного, контекстуального, компаративного, структурального, лінгвопоетичного тощо.

Повість „^ Невский проспект” з композиційно-поетичної точки зору можна роз-ділити на три частини, інакше – на три субтексти, що чітко вмотивовано авторською ідеєю та словесною поетикою основних образів. Перший субтекст, у вигляді обрамлення, створює частину твору, зв'язану з актуалізацією символі-чного образу Невського проспекту. Другий же і третій субтексти – текстуально автономні структури, які включені до художнього твору за принципом „текст у тексті”.

Крім реальних текстів (субтекстів) у структурі повісті „Невский проспект” можливо ще вивчити і окремий текст-код, який дослідник В.Топоров називає „петербурзьким текстом”. На його думку подібні тексти-коди є у творах М.Гоголя, Ф.Достоєвського, О.Блока, А.Белого, які присвячені Петербургу, і їх ніяк не можна змішувати з простими описами міста на Неві.

Про існування особливого „петербурзького тексту”, тексту-коду в творчості Гоголя писав і В.Набоков в статті „Николай Гоголь” (див. журнал „Новый мир”, №4., 1987, с.178 – С.С.): „Что восхищало его в Петербурге? Многочисленные вывески. А ещё что? То, что прохожие сами с собой разговаривают или непре-менно жестикулируют на ходу… символический образ „столицы” в противовес „провинциальным городам”...

Символізм Гоголя мав фізіологічний відтінок, у нашому випадку зоровий. Бурмотіння перехожих також було символом, у цьому випадку слуховим, яким він хотів предати самотність бідняка в щасливому натовпі. Гоголь, Гоголь, і ніхто інший, розмовляв сам із собою на ходу, але до цього монологу на різні голоси приєднувалися привиди його уяви. Пропущений через сприйняття Гоголя, Петербург набував тієї дивовижності, яку приписували йому майже сторіччя, втратив він її тоді, коли перестав бути столицею імперії.

Головне місто Росії було побудоване геніальним деспотом на болоті і на кістках рабів, що гнили у цьому болоті: саме тут і є корінь його химерності і його споконвічна вада. Нева, яка затоплює місто – це вже щось на кшталт міфологі-чної кари (як описував Пушкін) ; болотні духи постійно намагаються повернути те, що належить їм: видіння їхнього двобою з мідним царем звело з розуму першого з „маленьких людей” російської літератури, героя „Мідного вершника”. Пушкін відчував якусь ваду в Петербурзі: примітив блідорожевий відсвіт його неба і таємничу міць мідного царя, який здибив свого коня на мерзлякуватому тлі поржніх проспектів і майданів. Але химерність цього міста по-справжньому була зрозумілою і переданою тоді, коли по Невському проспекті пройшла така люди-на, як Гоголь.

Символічний внутрішній монолог Гоголя і являє собою „петербурзький текст” або текст-код, який подає незвичайну міфологічну, символіко-метафоричну інтерпритацію образів Петербурга і Невського проспекта у всіх реальних текстах „петербурзького циклу”.

Цей символічний внутрішній монолог великого письменника набуває зовнішніх ознак, стає семантико-структурною реальністю у першому субтексті.

У змістовому відношенні перший субтекст являє собою своєрідну фантасма-горію, а у формальному відношенні ця художня структура має всі ознаки розго-рнутого авторського монологу – опису. Показовою у композиції цього субтексту є його розділення на пролог та епілог, в яких активно виражається оціночна позиція розповідача.

У заключній частині особливо відчувається негативна оцінка автора-розпові-дача до свого об'єкту опису – Невського проспекта: „О, не верьте этому Невскому проспекту!... Всё обман, всё мечта, всё не то, чем кажется... всё дышит обманом. Он лжёт во всякое время, этот Невский проспект…”

Авторська оціночна позиція знаходить пряме вираження через активне вико-ристання слова „обман”, функціональне значення підкреслюється використанням його у якості компоненту лексичного повтору. Синонімом „обмана” у контексті структури виступає і лексема „мечта”: „всё обман, всё мечта, всё не то, чем кажется”. Гоголь активно використовує і предикативні метафори „дышит обма-ном (все), лжёт (он)”, які посилають негативну оцінку Невського проспекта і його мешканців.

Авторське негативне тлумачення символічного образу „Невський проспект” обумовлюється і використанням міфологеми з негативною семантикою „... сам демон зажигает лампы для того только, чтобы показать всё не в настоящем виде”.

В якості активних персонажів виступають як люди, так і предмети. Предмет-ний світ – сюртучки, шляпки, ліхтарі, дрібнички, лампи та інше – паралельний до світу людей. У сукупності два світи породжуюють у тексті – фантасмагорії демо-нічний хаос, який робить химерними всі події, що відбуваються на Невському проспекті.

А от у прологовій частині субтексту, присвяченій опису Невського проспекта, здебільшого Гоголь використовує позитивно забарвлені лексеми: „Нет ничего лучше Невского проспекта! .. Эта улица – красавица нашей столицы!”, „Да и кому же он не приятен? Едва взойдёшь на Невский проспект, как уже пахнет одним гуляньем”, „Невский проспект есть всеобщая коммуникация Петербурга”, „Все-могучий Невский проспект! Единственное развлечение бедного на гулянье Петербурга!”

Основними засобами художнього зображення в зазначених естетичних струк-турах є одиниці різного мовленнєвого рівня з якісною оцінкою об'єкту поетичного опису : слова-характеристики, стійкі словосполучення з означальною симантикою, означальні конструкції на рівні речень, складні синтаксичні конструкції з різними словеснообразними домінантами.

До текстової парадигми активних означень відносимо:

  1. лексико-фразеологічний ряд – „блестит”, „приятен”, „пахнет одним гуляньем” „красавица нашей столицы”, „бедные и чиновные её жители”, „дамы”, „всеобщая коммуникация Петербурга”.

  2. синтаксичний ряд – односкладові (окличні) речення „Всемогущий Невский проспект!” „Единственное развлеченье бедного на гулянье Петербурга!”, дво-складове речення „Невский проспект есть всеобщая коммуникация Петербурга”

Всі виділені нами синтаксичні конструкції виступають в якості компонентів в єдиному структурно-смисловому комплексі з образною домінатою „Невський проспект”.

Весь опис Невського проспекта можна розділити на п'ять фрагментів.

^ Перший фрагмент авторської панорами – фантасмагорії, зв'язаний з художнім описом „всеобщей коммуникации Петербурга”, відноситься до того часу, коли Невський проспект „пуст”, хоча і „наполнен старухами в изодранных платьях и салопах”, і в той же час він „пахнет только что выпеченными хлебами”: Цей час – ранній ранок, який переходить в полудень (до дванадцяти годин). В авторському коментарі цей період життя Невського проспекта визначається так : „Можно сказать решительно, что в это время, то есть до двенадцати часов, Невский прос-пект не составляет ни для кого цели, он служит только средством; он постоянно наполняется лицами, имеющими свои заботы, свои досады, но вовсе не думаю-щими о нём”.

Ця цитата з авторського монологічного слова наповнена достатньою оціноч-ною інформацфією. Дещо знижена характеристика Невського проспекта і його обивателів у першому фрагменті виражається концентрацією у тексті таких негативно-мотивованих авторських словеснообразних деталей:

  1. „старухи в изодранных платьях и салопах, совершающие свои наезды на церкви и на сострадательных прхожих”, „плотные содержатели магазинов и их комми , „сонный ганимед”, „сонный чиновник”, „русский мужик” тощо – в цих словосполученнях – характеристиках експлікується словесний смисл „люди, вовсе не думающие о нем”;

  2. „пахнет”, „пуст”, „наполнен”, „вылезает”, „швыряет”, „плетется”, „проплете-тся”, „наполняется”, „размахивает”, „высунулись” – ці предикативні слова-ха-рактеристики відзначені як дійові словесні кліше зниженого побутового рівня;

  3. „хлеба”, „платья”, „салопы”, „рубашки”, „кофий”, „шоколад”, „метла”, „галстук”, „пироги”, „объедки”, „известь”, „портфель”, „гривна”, „гроши”, „халаты”, „шторы”, „шляпа”, „картуз”, „воротнички” – іменниковий ряд побутових назв також активно демонструє знижено-іронічний авторський смисл.

^ Другий фрагмент загальної панорами-фантасмагорії актуалізується через образ педагогічного Невського проспекта. Гоголь активно використовує :

  1. субстантивні словосполучення: „гувернеры всех наций”, „питомцы в батистовых воротничках”, „английские Джонсы”, „французские Коки”, „гувернантки, бледные миссы и розовые славянки”,” легенькие, вертлявые девчонки” – у яких пряма характеристика часто домінує над непрямою.

  2. дієслівні словосполучення-характеристики: „делают набеги”, „идут под руку”, „изъясняют им”, „идут величаво”.

У цих естетичних експлікаціях переважає авторська іронія. У сукупності всі засоби текстового означення педагогічного Невського проспекта породжують англо-французько-російський калейдоскоп обличчь та характерів.

^ Третій фрагмент відображає, у авторській хронології,, життя Невського проспекта з чотирнадцятої до шістнадцятої години. Словеснообразною домінантою цієї частини субтексту є відкрита оціночна авторська номінація „главная выставка лучших произведений человека”. Саме у третій замальовці Невського проспекта найбільш відчутна авторська іронія,знаменитий гоголівський сміх „крізь сльози”: „порядочные люди” говорять про „ погоду”, „прыщик”, „ здоровье лошадей”, демонструють „бакенбарды”, „усы”, „шляпки”, „платья”, „платки”, „талии”, „рукава”, „улыбки”, „перстни”, „галстуки”. Засобами прямої іронічної авторської оцінки виступають включені до структури офіційні назви посадовців, ад’єктивні слова-характеристики: „ голодные титулярные, надворные и прочие советники”, „молодые коллежские регистраторы”,” старые коллежские секретари”. На рівні узагальненої іронічної характеристики дій і стану чиновників у третьому фрагменті життя Невського проспекта автор використовує метафоричний і антонімічний контексти.Метафоричну інформацію знаходимо в описовій конструкції „ На Невском проспекте вдруг настает весна, он покрывается весь чиновниками в зеленых вицмундирах”, у якій в якості опорного компонента актуалізується колір. Антонімічна інформація виражається через якісну характеристику дій молодих і старих чиновників – „ молодые еще спешат воспользоваться временем и пройтись по Невскому проспекту с осанкою”, а „старые – идут скоро, потупивши голову”.

Суттєвою словеснообразною прикметою четвертої картинки життя Невського проспекта є відсутність чиновників. У авторському коментуванні: з шістнадцятої години і до настання сутінок Невський проспект „пуст”. У контексті цього фрагменту можна ще виокремити неозначений займенник „какой-нибудь”: „какая-нибудь швея из магазина”, „ какая- нибудь жалкая добыча человеколюбивого повытчика”, „какой-нибудь заезжий чудак”, „какая-нибудь длинная высокая англичанка с ридикюлем и книжкою в руках”, „какой-нибудь артельщик”.

Пятий фрагмент життя Невського проспекта присвячено характеристиці його демонічного обличчя. Після настання сутінок починається таємничий час, коли Невський проспект перестає бути засобом і стає метою: люди та їхні довгасті тіні міняються під впливом містичної сили, все пришвидшується і стає взагалі мінливим, нерівним. На Невському проспекті у цей час з’являються і діють відомі персонажі – „молодые коллежские регистраторы, губернские и коллежские секретари”, „почтенные старики” – і об’єднує їх всіх одна жадоба пригод.

Гоголь у зазначеному фрагменті використовує контрасні за зовнішніми функціонально-стилістичними особливостями мовленнєві одиниці:

  1. слова і словосполучення із абстрактною семантикою: „ таинственное время”, „заманчивый чудесный свет”, „длинные тени”,” важность”, „удивительное благородство”.

  2. конкретні побутові слова: „будочник”, „рогожа”, „лестница”, „фонарь”, „низенькие окошки магазинов”, „теплые сюртуки и шинели” „стены”, „мостовая”, „кушанье”, „кухарки-немки”, „артельщики”, „купцы” тощо.

Картинка життя Невського проспекта після настання сутінок відрізняється особливою художньою динамікою, яка також слугує засобом негативної експресії. Предикативні слова-характеристики„ упадут (сумерки)”, „вскарабкается ( будочник ), „оживает, начинает шевелится (Невский проспект)”, „настает таинственное (время)”, „мелькают (тени)” створюють емоційну тональність подій у контексті ірраціонального життя Невського проспекта.

Негативне ставлення автора-творця до химерного міста та його дивакуватих мешканців знаходить структурне втілення у першому субтексті і у широкому вжитку загальних і метонімічних словообразів.

Загальний словеснообразний ряд включає:

  1. назви представників чоловічого роду: „житель, человек, эгоист, приятель, солдат, прапорщик, содержатель, Ганимед, мужик, чиновник, старик, мальчишка, гувернер, питомец, педагог, родитель, доктор, начальник, мужчина, сапожник, советники, регистраторы, секретари, правитель, повар, купец, господин, толстяк, энтузиаст, офицер, форейтор”.

  2. назви представниць жіночої статі: „дама, старуха, гувернантка, мисс, славянка, девченка, подруга, вдаделица, англичанка, красавица, жена”.

  3. конкретно-предметні назви : „проспект, улица, усы, сюртук, волосы, голова, блюдо, карета, застава, дрожки, тротуар, сапог, след, гранит, дым, башмачок, окно, магазин, солнце, сабля, царапина, портфель, дорога, статья, газета, чашка, чай, бокал, шампанское, шинель, канцелярия, рукав, шар, дети, мостовая, арка, штаб, департамент, лестница, фонарь, свет, город, сюртучок, мостовая, арка, ридикюль, книжка” тощо.

  4. загальні назви: „ благо, восторг, гулянье, дело, надобность, интерес, жадность, корысть, коммуникация, развлечения, надежда, сила, слабость, перемена, время, судьба, удовольствие, солидность, неприятность, жизнь, привязанность, благородство, достоинство” тощо.

В образному контексті першого субтексту цей ряд загальних назв створює єдине естетичне поле. Дивне місто населяють дивні люди, які позбавлені індивідуальних імен, особливих прикмет і дій, люди, для котрих однорідність, зосередженість на вузькоцехових поведінкових стереотипах є знаком буття.

Дійовими авторськими експресемами є і відносні прикметники: „Один показывает щегольской костюм с лучшим бобром, другой – греческий прекрасный нос, третий несет превосходные бакенбарды, четвертая – пару хорошеньких глазок и удивительную шляпку, пятый – перстень с талисманом на щегольском мизинце, шестая – ножку в очаровательном башмачке, седьмой – галстук, возбуждающий удивление, осьмой- усы, повергающие в изумление”.

Зрозуміло, що у цьому авторському коментарі активними експресемами, крім відносних прикметників, („один, другой, третий, четвертая, пятый, шестая, седьмой, осьмой”) можемо назвати і якісні – „прекрасный, превосходный, хорошенькая, удивительная” тощо.

У структурі першого субтексту загальна символічність є внутрішньою формою і метонімічного контексту. У конкретному вигляді метонімічна експресія в описі Невського проспекта і його обивателів реалізується через використання семантико-естетичних можливостей синекдохи (виявлення цілого через його частину): „ Вы здесь встретите бакенбарды, единственные, пропущенные с необыкновенным и изумительным искусством под галстук, бакенбарды бархатные, атласные, черные как уголь, но, увы, принадлежащие только иностранной коллегии”, „Здесь вы встретите усы, чудные, никаким пером, никакой кистью не изобразимые, которым посвящена лучшая половина жизни”, „Тысяча сортов шляпок, платьев, платков, к которым иногда в течение двух дней сохраняется привязанность их владелиц, ослепят хоть кого на Невском проспекте”, „Здесь вы встретите улыбку единственную, улыбку верх искусства”.

Розгорнутий у кількісному відношенні метонімічний ряд („бакенбарды, усы, шляпки, платья, платки, талии, улыбки” ) у загальносимволічному контексті першого субтексту завершується якісною метафоричною характеристикою об’єктів естетичної експлікації: „Кажется, как будто целое море мотыльков „поднялось вдруг со стеблей и волнуется блестящею тучей над черными жуками мужеского пола”.

Метафоричні словосполучення „ море мотыльков” та „черные жуки мужеского пола” експлікують жіночий і чоловічий ряд. При цьому, крім прямої порівняльної семантики, в метафоричних означеннях важливим є і асоціативний фон, зв’язаний з кольором: яскравий – у жіночому ряду, чорний – у чоловічому.

У першому субтексті важливу роль відіграє і невелика каількість власних назв. Всього у цій частині їх згадується тринадцять, причому одинадцять із них в одиночному вжитку. Найбільше власних назв – це назви вулиць і районів Петербурга. Ці поетичні номінації активні в преамбулі субтексту, де подається показово-екзальтована характеристика Невського проспекта: „Кажется, человек, встреченный на Невском проспекте, менее эгоист, нежели в Морской, Гороховой, Литейной, Мещанской и других улицах…”, „Здесь житель Петербуржской или Выборгской стороны, несколько лет не бывавший у своего приятеля на Песках или у Московской заставы, может быть уверен, что встретится с ним непременно”.

Відомий художній прийом можна відстежити у першому субтексті, звернувшись до тлумачення функціонального значення поетонімів „Джонсы” і „Коки”. Форма множини власних імен вказує на нявність у конкретному референті певних властивостей, які можуть бути у якоїсь спільноти людей. Поетоніми „Джонсы”, „Коки”, як і „Егорки”, „Германы” визначають певні національні риси, виступають своєрідними ономастичними кліше, які характеризують в узагальненому вигляді конкретну національну спільноту людей.

Ключовими наскрізними номінаціями є поетоніми „Невский проспект” і „Петербург”, функціональна значимість яких відмічена на текстовому рівні через повтори: поетична номінація „Невский проспект” повторюється у цій частині твору 34 рази, а „Петербург” – три. Активність зазначених поетонімів обумовлена їхнім чільним місцем в організації як реального тексту, так і ірреального (символічного внутрішнього монологу Гоголя ).

Особлива функціональна значимість поетоніма „Невский проспект” підкреслена і через актуалізацію його у заголовку, що є одним із найсильніших місць любого тексту. За визначенням Ю. Лотмана, текст і заголовок, з одного боку можуть розглядатися як два самостійних тексти, з іншого – як два підтексти одного тексту. Саме поетонім „Невский проспект”є точкою відліку не тільки реальних текстів, але й „петербурзького тексту”, він відіграє ключову роль у текстовому світі Гоголя.

^ Другий і третій субтексти повісті „Невський проспект” організуються як художні розповіді про дивні пригоди двох головних, крім Невського проспекта, героїв – Піскарьова та Пирогова.

Розповідям про пригоди молодих чоловіків передує діалог, у якому через репліки персонажів подається пряма авторська характеристика героїв.

Мова поручика Пирогова являє собою стилістично знижену структуру. Особливу асоціативно-характеризуючу значимість у репліках Пирогова мають дієслова „стой”, „видел?”, „говоришь”, „говорю”, „идешь”, „понравилась”, „ступай”, „прозеваешь”, „пойду”, які дають яскраве уявлення про соціальний стан і світогляд персонажа – адже дієслівний ряд – це лексикон людини, життя якого не виходить за межі військового статуту. Активними характеризуючими словами у мові поручика є розмовно-побутові іменники: „блондинка”, „брюнетка”, „простофиля” та займенники з розмовною семантикою „ты”, „ о ком”, „я”, „тебе”, „за ней”, „ту”, „она”.

Мова ж художника Піскарьова відзначена як стилістично піднесена структура. В якісному і кількісному відношенні в ній іменники та іменникові словосполучен-ня домінують над дієсловами. Дієслівний ряд представляють всього чотири словоформи „видел”, „ходят”, „должна быть”, „стоит”, які не несуть активної функціональної значимості. Іменниковий ряд містить слова і словосполучення з активною внутрішньою формою: „чудная”, „совершенно Перуджинова Бианка”, „ какие глаза”, „положение”, „оклад лица”,”чудеса”, „знатная дама”. Такі книжково-фразеологічні мовні одиниці контрастують з мовою поручика Пирогова, це мова артистичної натури. Це підкреслюється і включенням до його висловлювань бездієслівних речень: „ И какие глаза! Боже, какие глаза! Все положение, и контура, и оклад лица – чудеса!”. Автор вміло використовує для характеристики своїх героїв дієслова: „ закричал (поручик Пирогов)”, воскликнул (молодой человек во фраке)”. Дієслівна форма „закричал” активно визначає знижений портрет поручика, а словоформа „воскликнул” доповнює піднесену характеристику внутрішнього світу молодого художника.




следующая страница >>