asyan.org
добавить свой файл
1
Лекція

ТЕМА 7: Законодавча база щодо охорони здоров’я людини.
Мета: - ознайомити з нормативно – правовою базою України про охорону здоров’я людини;
Навчальні питання:

  1. Нормативно – правова база захисту життя і здоров’я людини.

  2. Аналіз стану здоров'я людей в Україні.

Студенти мають знати:

  • основні документи щодо захисту життя і здоров’я людини в Україні;

Студенти повинні засвоїти терміни і поняття:

  • Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ).

Місце заняття: клас захисту Вітчизни.

Час: 80 хв.

Метод проведення заняття: лекція

Структура заняття

  1. Організаційний момент - 2 хв.

  2. Актуалізація опорних знань і умінь студентів - 8 хв.

  3. Вивчення нового матеріалу – 50 хв.

  4. Закріплення нових знань і умінь студентів – 10 хв.

  5. Підсумок заняття – 5 хв.

  6. Домашнє завдання – 5 хв.

Хід заняття

  1. Організаційний момент – 2 хв.

    1. Перевірка за списком та зовнішнього стану студентів, віддача рапорту викладачу, привітання викладача.

II. Актуалізація опорних знань і умінь студентів – 8 хв.

1. Перевірка вивчення і виконання домашнього завдання:

2. Оголошення теми, мети та порядку вивчення матеріалу.

^ III. Вивчення нового матеріалу – 50 хв.
Основні документи нормативно-правової бази про захист життя і здоров'я людини в Україні. Основним документом щодо захисту життя та здоров'я людини в Україні є Конституція України.

Відповідно до Конституції України, «охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічничних, медико-санітарних оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності. Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя. Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена».

^ Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» про правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні. Іншими нормативними документами, які забезпечують захист життя і здоров'я людини в Україні, є Закони Украї­ни, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України. Пригадаймо деякі з них.

Законодавство України про охорону здоров'я базується на ^ Конституції України (28 червня 1996 року) і складається з Закону України «Основи законодав­ства України про охорону здоров'я», прийнятого 19 листопада 1992 р., та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини в галузі охорони здоров'я.

Відповідно до цього Закону кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я та збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту й відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, удосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.

Закон «Основи законодавства України про охорону здоров'я» визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні, регулює суспільні відносини в цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності й довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

Відповідно до «Основ законодавства України про охо­рону здоров'я» держава гарантує:

  • створення сприятливих для здоров'я умов життя,

  • медичну допомогу,

  • лікарську таємницю,

  • звільнення від роботи на період хвороби,

  • охоро­ну здоров'я матері і дитини,

  • виплату допомоги через соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, народженням дитини і на час догляду за дитиною;

  • забезпечує медичною допомогою вагітних жінок, новонароджених, дітей і підлітків;

  • надає допомогу та пільги у здійсненні догляду за хворими дітьми і дітьми з де­фектами фізичного та психічного розвитку;

  • здійснює кон­троль за охороною здоров'я дітей у виховних і навчаль­них закладах, за трудовим і виробничим навчанням та умовами праці неповнолітніх.

Згідно з чинним законодавством держава розробляє та здійснює заходи

  • медичного захисту і медичного забезпе­чення населення;

  • забезпечує функціонування служби екс­треної медичної допомоги,

  • медичну евакуацію потерпілих від надзвичайних ситуацій до лікувальних закладів та утворення невоєнізованих медичних формувань цивільної оборони;

  • здійснює державний санітарний нагляд за станом продовольства й харчової сировини;

  • визначає гранично допустимі дози опромінення людини, зараження радіацій­ними та отруйними речовинами продовольства, харчової сировини та води як для мирного, так і для воєнного часу та ін.

^ Заходи медичного захисту населення в надзвичайних ситуаціях.

Закон України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» (8 червня 2000 року) визначає організаційні та правові основи захисту громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України, захисту об'єктів виробничого і соціального призначення, довкілля від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Цей Закон також визначає заходи медичного захисту населення в надзвичайних ситуаціях.

Заходи запобігання або зменшення ступеня ураження людей, своєчасного надання медичної допомоги потерпілим та їх лікування, забезпечення епідемічного благополуччя в зонах надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру мають передбачати:

• планування і використання наявних сил та засобів закладів охорони здоров'я незалежно від форм власності та господарювання;

• введення в дію Національного плану соціально-психологічних заходів при виникненні та ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

• розгортання в умовах надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру необхідної кількості лікувальних закладів;

• завчасне застосування профілактичних медичних препаратів і санітарно-епідеміологічних заходів;

• контроль за якістю харчових продуктів і продовольчої сировини, питної води і джерелами водопостачання;

• контроль за станом атмосферного повітря та опадів;

• завчасне створення та підготовку спеціальних медичних формувань;

• накопичення медичних засобів захисту, медичного та спеціальною майна і техніки;

• контроль за станом довкілля, санітарно-гігієнічною та епідемічною ситуацією;

• підготовку медичного персоналу та загальне медико-санітарне навчання населення.

Для надання безоплатної медичної допомоги потерпілим від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру громадянам, рятувальникам та особам, які беруть участь у ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, діє Державна служба медицини катастроф як особливий вид державних аварійно-рятувальних служб. Державна служба медицини катастроф складається з медичних сил і засобів та лікувальних закладів центрального і територіального рівнів незалежно від виду діяльності та галузевої належності, визначених центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я за погодженням зі спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, до компетенції якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, з питань оборони, з питань внутрішніх справ, з питань транспорту. Координацію діяльності Державної служби медицини катастроф на випадок виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру здійснюють спеціальні комісії загальнодержавного (регіонального, місцевого, об'єктового) рівня, що утворюються згідно з цим Законом. Організаційно-методичне керівництво Державною службою медицини катастроф здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.

Положення про Державну службу медицини катастроф розробляється центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я та спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, до компетенції якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, і затверджується Кабінетом Міністрів України.

Потерпілим, особливо дітям, а також рятувальникам аварійно-рятувальних служб, залученим до виконання аварійно-рятувальних робіт, лікарями підрозділів аварійно-рятувальних служб надається гарантоване забезпечення відповідним лікуванням та психологічним відновленням у санітарно-курортних закладах, при яких створено центри медико-психологічної реабілітації.

Центри медико-психологічної реабілітації створюються при діючих санітарно-курортних закладах. Перелік центрів медико-психологічної реабілітації, порядок проходження медико-психологічної реабілітації, положення про медико-психологічну реабілітацію, відповідність санітарно-курортних закладів вимогам медико-психологічної реабілітації щорічно визначаються у відповідних положеннях, що розробляються центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я та затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, до компетенції якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
^ 2. Аналіз стану здоров'я людей в Україні.

У статті 49 Конституції України зазначено, що «кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності. Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя».

Згідно зі статтею 16 Конституції України, «збереження генофонду українського народу є обов'язком держави».

^ Про те, якою є реальна ситуація зі станом здоров'я наших співвітчизників, які тенденції спостерігаються у цій сфері, промовисто свідчать деякі дані Державного комітету статистики України, Міністерства економіки України, Міністерства охорони здоров'я України та експертні оцінки:

• кількість абортів перевищила кількість народжень у 1,5 рази. На 1000 новонароджених припадає 136 абортів. 20 тис. абортів щорічно роб­лять українські дівчата-підлітки, із них 0,5 тис. ще не виповнилось 14 років. Щорічно аборти роблять 100 тис. жінок, які ще не народжували дітей, і для 320 із цих жінок це закінчується смертю;

• неухильно підвищується показник смертності новонароджених на одну тисячу народжених. Значна кількість новонароджених (0,0015%) до одного року не доживає. Приблизно стільки ж осіб щорічно гине в дорож­ньо-транспортних пригодах на автошляхах України;

• високий показник материнської смертності;

• із числа жінок репродуктивного віку 2 млн. не можуть народити ди­тину за станом здоров'я, і кожна п'ята подружня пара — безплідна. Понад 30 % вагітних жінок уражені анемією. Приблизно 1,9 млн. із 2,4 млн. молодих сімей мають намір обмежитися тільки однією дитиною;

• середній вік жінок становить близько 74, чоловіків — 63 років (приблизно така ж тривалість життя в Марокко, Тунісі, Киргизстані, Тад­жикистані);

• за показником народжуваності на 1000 жителів Україна посідає пе­редостаннє місце серед республік колишнього СРСР та країн Європи;

• показник кількості померлих перевищує показник кількості народжених. За смертністю населення Україна посідає друге місце серед країн Євразії;

• значно зменшилась кількість дітей, особливо у сільській місцевос­ті: в кожному четвертому селі діти не народжуються, в 10% сільських на­селених пунктів немає дітей до п'яти років, а в 1500 селах взагалі немає молоді у віці від 16 до 29 років. Для всієї Європи сумарний коефіцієнт на­роджуваності сьогодні дорівнює 1,5 дитини. А в Україні — 1,3 (у деяких регіонах він вже наближається до одиниці, тобто однієї дитини на жінку). За розрахунками ж фахівців, якщо за певний час вікова структура насе­лення стабілізується відповідно до існуючого режиму народжуваності, скажімо, однієї дитини на жінку, то кількість населення зменшуватиметься наполовину приблизно кожних 25-30 років;

• на медичному обліку знаходяться 319 тис. дітей з психоневрологі­чними захворюваннями, понад 1 млн. дітей мають хвороби органів травлення, 345 тис. — крові та кровотворних органів, 284 тис. — ендокринної системи, 27 тис. — уражені дитячим церебральним паралічем;

• на початок 2026 р. кількість населення України становитиме бли­зько 42 млн. осіб. Значна частина населення буде фізично і психічно непо­вноцінною. Особи віком 60 років і більше становитимуть 25%, а частка дітей у населенні знизиться до 15% у 2026 році.

Число потенційно хворих на одного лікаря становить 222 (у США, Канаді, Англії та Німеччині — від 106 до 238), на одну медсестру — 86 (у США, Канаді, Англії та Німеччині — від 42 до 86), а рівень госпіталізації на 100 мешканців становить 24,0 (у зазначених країнах — від 14,5 до 21,1).

Але при всьому цьому витрати на охорону здоров'я на душу населення значно менші. В Україні це становить близько 20 доларів США (в Англії — 714, Канаді —1401, Німеччині — 1472, а в США — 3773 долари). За даними Міністерства охорони здоров'я України, медичні установи фінансуються не більш як на 40% від необхідного. Гроші, які виділяються на одну особу, дають можливість забезпечити лише 60% обсягу стаціонарної допомоги, 50% амбулаторно-поліклінічної і ще менше швидкої та невідкладної. При цьому грошем на проведення заходів щодо профілактики інфекційних захворювань, диспансеризації та оздоровлення диспансерних хворих в амбулаторних умовах не залишається. Не можна забувати й про те, що значна кількість виділених на охорону здоров'я коштів спрямовується на заходи по охороні здоров'я так званої національної еліти та наближених до неї категорій населення.

Як зазначено у спеціальних дослідженнях, високий рівень травм і не щасних випадків у чоловіків, захворювань серцево-судинної системи мають прямий корелятивний зв'язок із зловживанням спиртними напоями, а по­ширене паління і порушення режиму харчування призводить до виникнення злоякісних пухлин органів дихання і травлення. Хворобам системи кро­вообігу сприяють зниження життєвого рівня населення, незадовільні умови праці на багатьох підприємствах, недостатня гігієнічна культура, дефіцит діагностичної апаратури та ефективних ліків. 9,0% від загальної кількості інвалідів і 1,1% від загальної кількості дітей складають діти-інваліди. 2,3% населення України психічно хворі, 1,5% населення України хворі на алко­голізм. За рівнем захворюваності алкоголізмом і наркоманією Україна перебуває на другому місці серед країн колишнього СРСР.

Вражають й інші факти про стан здоров'я населення. Так, погіршен­ня життєвого рівня населення, дефіцит ефективних препаратів, які не виробляють в Україні, нестача коштів на придбання ліків і рентген-флюорографічного обладнання потягли ситуацію, за якою захворюваність на туберкульоз має масштаби епідемії.

Високими темпами зростає захворюваність на сифіліс (близько 120 випадків на 100 тисяч населення).

За даними Національного комітету України з профілактики нарко­манії та СНІДу, 75-80% інфікованих ВІЛ — особи віком від 15 до 30 років, 80-90% яких ін'єкційні наркомани. Мають місце випадки зараження ВІЛ через донорську кров. Наркотизація населення зростає, збільшуючи при цьому і статистику хворих на СНІД, яких щомісяця виявляється май­же півтори тисячі. Проте лікарі та правоохоронці стверджують, що для визначення реальної кількості хворих на наркоманію та СНІД офіційні дані про їх кількість необхідно збільшити щонайменше у десять разів.

Як національне лихо фахівці почали розцінювати епідемію дифтерії. Близько 75 відсотків осіб у віці до 18 років мають різноманітні патології, які в майбутньому можуть вплинути на популяцію людей.

Серед загроз генофонду України чи не перше місце посідає алкоголізм. За підрахунками фахівців, кожний новий літр спиртного (у перерахунку на стовідсотковий спирт) на душу населення на рік є причиною приросту 0,236% генетично неповноцінних дітей (мутантів), навчати яких є можливість лише в спеціальних школах.

Якщо навіть виходити з того факту, що українські підприємства що­річно розливають по 6 літрів спиртного на душу населення, і не врахову­вати імпорт, виробництво спиртних напоїв, інших, крім лікеро-горілчаних, видів та пива, то це означає, що із близько 450 тис. дітей, що народжуються щорічно в Україні, майже 7 тис. мають фізичні та психічні вади, викликані саме алкоголем. Але насправді ці цифри треба подвоїти. Адже фактичне загальне щорічне споживання алкогольних напоїв в Укра­їні коливається у межах від 10 до 13 літрів на душу населення. На офіцій­ному обліку в Україні перебуває 14 тис. дітей-алкоголіків.

Не менш загрозливою є тенденція збільшення рівня тютюноку­ріння. В Україні курить кожна третя-четверта жінка у дітородному віці (20-39 років), уже пробували курити 30% хлопчиків і 7% дівчаток до 11 років, а серед 29 млн працездатного населення курить майже 42% — 12 млн. (8,4 млн. чоловіків і 3,6 млн. жінок). За статистикою ж, на кожні 1000 тонн тютюнової продукції в кінцевому рахунку припадає 1000 смертей. Щорічно від куріння, яке є фактором ризику понад 25 різних захворювань, вмирає 120 тис. осіб. Очікується, що у 2020 р. вживання тютюну спричи­нить понад 22% смертей.
^ За даними Державного комітету статистики України, захворюваність населення України характеризують такі дані:

^ Хворі, які перебувають на обліку

На 100 тис. населення

3 діагнозом розладу психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю

1412,0

3 діагнозом розладу психіки та поведінки внаслідок вживання наркотичних та інших (крім алкоголю) психоактивних речовин (наркоманії та токсикоманії-)

140,1

3 приводу злоякісних новоутворень

1525,0

3 діагнозом активного туберкульозу .

239,1

3 діагнозом сифілісу

376,0

ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД

1,5


IV. Закріплення нових знань і умінь студентів – 10 хв.

1 Який документ є основним щодо захисту життя та здоров я лю­дини в Україні?

2. Які основні законодавчі акти щодо збережен­ня життя та здоров'я населення України вам відомі?

3. Які захо­ди медичного захисту населення здійснюються у надзвичайних ситуаціях?
V. Підсумок заняття – 5 хв.

Наголошення темі та % досягнення поставленої меті заняття.

Оголо­шення оцінок, особисті зауважен­ня, щодо відповіді студентів та термін усування недоліків.
VI. Домашнє завдання – 5 хв.

Підручник «Захист Вітчизни» ст. 302-303, 311-313.