asyan.org
добавить свой файл
1 2 ... 6 7
Красноармійський навчально-виховний комплекс
ЗОШ №10 –КНВК

ХХ років


Калинове гроно


Перлини творчості учнів в літературному кругообігу життя КНВК
Слово наставника
Привхідні обставини життя формують у людині слово і думку, а крила залежності від привхідних обставин піднімають творчу особистість чи то до рівня Бога, чи то до рівня Вельзевула. Так ведеться у дорослих.

А як у дітей? Всі діти талановиті по своїй людській сутності. Але…

Усвідомлення сили слова, сама можливість творити, пізнання рими, ритму слова , ритму речення і його величності – вислову спочатку захоплює. А потім...!? Потім з'являються труднощі пошуку теми («про що писати»), труднощі висловлювання за темою («як писати»), ентузіазм минає, небосхил захмарюється і Початково Запрограмована Надія вчителя уже не бачить навіть у своїх мріях свого літературного майбуття – душа і серце охолоджуються, грубіють, розчиняючись в сьогоденних дрібних проблемах. В декого висота польоту втрачається, поетичний запал, жага до творення, до роботи зі словом пропадають і в кращому випадку з'являться, можливо, в професійному майбутньому. У нових поезіях, есе, оповіданнях проявиться жага радощів і розчарувань, але не обов'язково розвинеться чи збережеться безпосередність сприйняття світу. Втрачені роки – це назавжди втрачені роки розвитку майстерності в роботі зі словом. Боротися з цим явищем дитячої творчості – справа марна.

А є і інші учні. Вони, завзяті і наполегливі, не лякаються труднощів роботи зі словом, опановують поетичні засоби і прийоми і врешті-решт досягають успіху. І пишуть так, як живуть: відкрито, усміхнено, спостережливо, довірливо до теплого відношення старших, що є обов’язковим компонентом співпраці у вихованні творчої особистості, до їхньої проби творення високого.

Такими вони є – наші вихованці, без будь-якого «але» талановиті учні.

В збірнику творів збережено принцип поступовості зростання майстерності учня: від 5-6 класів до цілком зрілої творчості випускників

ЗОШ №10 – КНВК.

^ Володимир Касьяненко, учитель російської мови і світової літератури


Творча юнь КНВК

Твори учнів 5 – 7 класів
Железняк Інна

1996 р. н.

Зима
Як прокинулась я вранці,

одягнула білі капці,

і поглянула в вікно,

і недарма,

і побачила я там:

ліг сніжок - уже зима.
Я мерщій побігла в ліс

подивитись, що там, як,

і поглянуть у джерельце,

де вода біжить, як скельце,

чи замерзло вже воно?

Літо
Зелен, зелен, зелен ліс -

Чутно там пташиний свист.

Синя, синя, синя стрічка -

Мабуть, то дзюркоче річка.

Жовте, жовте, жовте сонце

Світить прямо у віконце.

Тепле, тепле, тепле літо

Цього року дуже світле.


^ Весняні птахи
Сонце сяє за вікном,

Проліски розквітли.

На поляні за селом

В доганялки грають діти.

Це ж до них весна прийшла

В гості світла,жвава

І нарешті привела

Птахів світлі зграї.
^ Осіннє золото
З берез і кленів листячко

лягло під ноги нам.

Червоне, жовте, золоте

лягло на землю килимом,

немов би степ чи море.

По золотому килиму

іду я з братом стежкою,

до лісу ми йдемо.

Він ніжками маленькими

листочки підгортає,

і радості дитячої

безкраїх меж немає.


Ранок
Сонце сходить – вже світає,

В гості йде привітний ранок.

Вийшла сонна я на ганок

Подивилась навкруги:

Горобець сидить на гілці

Звучно грає на сопілці

А шпачок пісень співає –

Все дарує нам красу,

Світлу радість і весну.


***

Зима прийшла,

Сніги привела,

І вже моє пташеня,

У вирій відлітає.
Зима прийшла,

Хуртовину привела,

І сади замела.

Зима прийшла,

Морози привела,

І річенька моя

Покрилась льодом.

Пташеня повертається,

В свій рідний край,

Зима пішла

І птахам рай.
Хуртовини пішли,

В свої рідні краї

І покинули наші

Гарні сади
Льоди танути

Вже почали,

І річка моя

Водою спливає.


^ Золотисті бджоли
В небі урочисто

Полотном барвистим

На променях-крилах

Сонце злітає.

Кольорові фарби

Розлились по світу,

Бджоли золотисті

Загули у квітах...


^ Журавлиний лет
Біля ставка

Дерева голі.

З них одяг вже

Упав на воду

Упав додолу...

Дощем осіннім

І жовтим листям

Всю землю вкрило.

А в небі синім

Разком намиста

Летить у вирій

Клин журавлиний...
^ Пізня осінь
Як прокинулась я вранці

і за двері вийшла в капцях,

і побачила я диво:

сонце дуже мляво гріло.

Я мерщій побігла в сад

подивитись, що там, як

листя падає з дерев,

квіти в'януть день за днем.

Мені ж в'янути не варто,

бо яскраво квітнуть айстри,

і жоржини, і троянди.

Вже за обрій відлетіли

рожі, лілії й тюльпани

і дзвіночки весняні,

бо настала пізня осінь,

пріле листя і дощі.


Проліски
Співає сад зеленою весною,

у гул злились пташині голоси:

свої пісні виспівують шпаки,

вицокують мелодію лелеки...

А на узліссі сонячнім, зеленім

береза коси розплела,

а сиротливі зрубані дерева

повипускали гілля.

Південний вітер тягне вже теплом

і квітнуть проліски...


Калачі
По-обіду у печі,

Пече мама калачі.

Як спече, то будем їсти,

А поки що треба сісти.

Потім візьмемо медок

І поглянемо в садок.

Там побачимо синицю,

Яка схожа на дівицю.

А тим часом й калачі,

Спекла мама на печі -

Можна їсти, ось медок

І погляньте у садок!

Бачите, он ту, синицю?

Вона схожа на дівицю!

Ось такі в нас калачі

Пече мама на печі.

І смачний у нас медок,

Ви ж заходьте на чайок!

В гостях буде і синиця,

Що так схожа на дівицю!

За Іваном Буніним

Хризантеми
На вікні сріблястіїм від інею,

хризантеми за ніч розцвіли.

В верхніх шибах небо ясно-синє,

й стріху сніг побілував.

Сходить сонце бадьоре від холоду

ярим золотом у відблиску вікна.

Ранком тихим радісно і молодо

білого снігу лягла цілина.

І весь ранок яскраві і чисті

буду бачить фарби в вишині,

і світиться сріблом будуть до обіду

хризантеми на моїм вікні.


Вечір
Вечоріє. Сонце вже не гріє.

Опираючись на хмари,

місяць сходить до небес,

поглядає на троянду,

бачить в ній самотні очі,

які дивляться на нього,

й сподіваються на поміч,

освітити в ніч стежину,

щоб прийшов юнак вродливий

і зірвав її дівчині...

Жоржина
Ще у глечику квітне жоржина,

Задивилась, ніжна, у вікно,

бачить, як довге-довге проміння,

гріє хмарок безмежне крило.

І вогнищем багряним у тумані,

несеться ніч на променях авто

додому їду до своєї мами,

мене очікує жоржина –

дивиться в вікно.


Захід
Сонце жовтіє

над обрієм лісу

хвилястий стовп

малює на воді -

це хвилі вод озерних,

золотом покриті,

відображають сонця

захід полохливий.

На березі ставка

голівки очерету

втопили в синє небо

свої стріли,

подібно колоскам

поодиноким в полі,

чи гладіолусам

в вазоні,

чи може війську

войовничого народу...


Морозець
Не тече вже річка сонна,

і померзли всі дерева,

став морозець на порозі,

змалювавши на вікні,

очерет і ліс зимовий,

і синицю, й горобця,

і барвіночок синенький,

вербу, колос, солов'я -

день блакитний

і веселий, і грайливий

змалював мороз кмітливий.


Віхола
Я поглянула в вікно -

Там зима.

Сонце заховалось,

Запітніли вікна.

Сніг, сніжок

Летить на поріжок.

Білі хати

Вбрались в білі шати.

Запуржило, загуло.

Дивлюся в світ

Немов дивлюсь кіно.


^ Мій рідний край
Не в гості до нас завітала весна

Килимом зеленим вкрилась земля.

Мурашня розповзлась по листочках дерев,

Спиваючи з них росу.

Війнув вітерець, віщуючи грозу -

сколихнулись гілки,

нагнавши страху на комарів і мурашню.

І гримнув грім,

і вдалині помчала блискавка між хмар,

і у комори свої сховались

і мурашка, і комар.


***

Яка краса!

До горизонту ні хмаринки.

Мороз сипнув на землю паморозі цвіт.

Берези буйно зацвіли,

немов би в квітні вишня.

Але пташині голоси

з небес не линуть.


Гімн КНВК
Дитинство минуло, і юність мине,

Сніги всі розтануть, і хмари пролинуть,

Та не забудеться день, коли мама мене

В КНВК проводжала – квітували жоржини,

Весь день квітували жоржини.
І вчитель і учень в натхненні єдині,

На прапорі школи хай серце шука

Дитинства і юності миле коріння

І лицарства дім – Красноармійськ, НВК.
В КНВК ми цінуємо неба блакить,

Поцінуй же і нас, мій дружище,

Наша зірка вже завтра злетить

В піднебесся, можливо, і вище.
І вчитель, і учень в натхненні єдині,

На прапорі школи хай серце шука

Дитинства і юності миле коріння

І лицарства дім – Красноармійськ, НВК.
Примітка: гімн написано в співавторстві із учителем світової літератури В. І. Касьяненко, подано на конкурс в КНВК, але переможцем визнано інший текст.


^ Слава святому Володимиру - князю

1

Країни, міста і народи

Співають учителю славу,

Освячують землі і води

У вірі своїй православній.
2

Князь Володимир

Під оком Бога невмирущим

Ріс і мужав

І всюдисущим

Ідолам він дозволяв

Світом управляти сущим.

"Відмовсь від ідолів, -

Йому нашіптувала мати, -

Вони ведуть тебе

І Русь святу до страти!"
3

Христолюбиві греки вже торили дорогу

І вірили і в Трійцю пресвяту,

і в Бога,

В містах і селах воздвигали храми

І храмів збагатили Русь святу

садами.

А час минав…

Великий Костянтин

І Рим, і еллінів Христу єдиному скорив,

Поклавши їм закон єдиний.

Але ж…

О, Володимире Великий і святий,

Створив ти більше нього!

Ти Русь поклав аж до підніжжя Бога!

Великий Костянтин

З Оленою – із матір'ю своєю,

Принісши хрест з Єрусалиму,

Собі велику славу утвердив.

Також і ти ,

о Володимире Великий,

Із Ольгою – із бабцею своєю,

Принісши хрест з Єрусалиму,

Не тільки славу,

Віру утвердив.

Продовжив справу син Георгій:

Створив Будинок Божий.

А щоб не тільки вірою

Будинок Божий був багатий,

Його прикрасив сріблом - златом

Й камінням самоцвітним збагатив –

І Києву вінець святий

На голову надів.

Устань із гроба,

Батько наш,

Устань!

На рід свій Василевсовий поглянь,

Поглянь:

Народ заходить в храм,

Устань

І воскури їм фіміам,

Устань

І подивись,

Як церкви процвітають,

Як віра християнська

Шириться

Росте!

Твій день настав:

Ми прославляємо тебе,

О Володимире,

Як прославляли елліни Христа!
4

Країни, міста і народи

Співають учителю славу,

Освячують землі і води

У вірі своїй православній.


^ Дердель Альона

1996 р.н.


Білосніжна казка
Сніг летить на зелені ялини,

Більше не видно красуні калини.

Все навкруги заховала Зима.

Не видно вже міста, не видно села.

Навколишній світ пофарбовано білим

І все здається казково красивим.

Це бавиться снігом пустунка Зима -

Немовби у казку потрапила я.


Канікули
Як гарно на канікулах!

Роби, що забажаєш!

Ти зранку довго-довго спиш,

А потім вже гуляєш.

З комп'ютером погратись,

і з друзями зустрітись,

і книжку почитати

І телек подивитись -

багато можна встигнути

За цілий день зробити,

тому то ці канікули

не можна не любити.


За Іваном Буніним

Хризантема
На сріблястім склі вікна

Хризантема квітне.

Я була здивована

Небом цим блакитним.

Все порошею покрите,

Золотом виблискує вікно,

Сонце сходить із-за обрію.

Від морозу мерехтить воно.

Чисті і яскраві фарби

Подарує ранок цей мені

І сріблитись до опівдня буде

Хризантема на моїм вікні.


Літо
Квітне соняшник в вікні

і ромашки на столі.

Світить ясне сонечко

У моє віконечко.

Защебечуть пташки у дворі,

Усміхнеться соняшник мені -

Зробиться на серці тепло...

Ось нарешті й літечко прийшло!


Допомога
Мамі якось я кажу:

«Я тобі допоможу!»

Мама каже: «Іди грай

і мені не заважай!»

Я образилась і плачу,

потім думаю: «Пробачу,

хай мене не ображає,

а завжди всьому навчає.

Вміння хочу я здобути,

щоб корисною всім бути!»


Свято
К нам зранку у віконечко

Все заглядає сонечко,

яскраве, весняне.

Весна до нас вертається

і знову починається

у всіх життя нове.

Блакитні й білі хмарки

пливуть в зелені парки,

красиві й чепурні.

Вдягли берези й клени

сорочечки зелені,

гарнесенькі й нові.

А як радіють діти -

з'явились перші квіти,

яскраві й запашні.

Коли в природі свято,

даруночків багато,

радійте же усі!


Зима
До нас у гості завітала

Красуня в білім покривалі,

необережною була

і фарбу сніжну розлила.

А я питаю: «Що за диво?

Усе так біле і красиве!»

Матуся каже: «Це зима

з собою ковдру принесла,

усе накрила навкруги,

і спить природа до весни»


Весна
Прийшла красунечка весна,

дарунки людям принесла.

В джерельці забурлилася вода

І чути пісню солов'я,

і пахнуть квіти запашні,

і світить сонце у вікні.

Красу цю в серці збережи -

Вона потрібна для душі.


***

Щасливі будуть діти -

щасливі і батьки,

тому що діти – квіти –

то цінне у житті.

Опікуйтесь ви ними,

вкладайте в них добро,

щоб відчуття родини

забуте не було.

Добро, що вкладене у них,

добром до вас вернеться,

А подарована любов

У душах їх озветься.

Коли ці квіти підростуть,

то подарують радість,

кому?

Та вам на старість!

^ Казкова мова природи
Прийшла пора з зимою попрощатись.

Холодною і довгою була.

Бажаю з весною вітатись,

так хочеться сонця, тепла.

Настане довгождане літо -

канікули, море, жара

і дощик, що ранок вмиває,

і діамантова роса.

А потім в гості завітає

осінь золота

в блискучому коштовному намисті,

і ковдрою картатою накриється земля –

яскравим, різнобарвним листям.

^ Ковальова Альона

1996р.
Зима
Всі берези в светри білі

одягла зима.

Ну а соснам і ялинам,

шати срібні віддала,

віддала і не жалкує.

Ще у неї у скарбниці

для верби і для осиці

залишилося вбрання,

щоб вони, як наречені,

красувалися поблизу

нашого ставка.


Хор
На поляне за рекой

в сочной травушке густой

зажужжал один жучок,

подхватил мотив сверчок,

подлетел мохнатый шмель,

спел он басом, как умел.

Вот откуда ни возьмись

прилетел комар- солист!

Закружилась мошкара

перепела комара.


^ Кінець зими
Тепліє вітер за вікном.

Дерево без листя.

Горобець сидить на нім,

пір'ячко почистив.
Подивлюся на горобця -

весело гойдається,

розуміє він та я,

що зима кінчається!

^ Щедра осінь
Ходить осінь- добра пані

в золотистому жупані.

Йде від хати і до хати

носить груші – медовиці,

яблука червонолиці,

гарбузи і груші – дички,

що зовуться в нас гнилички.

Дітям осінь на потіху

роздає усім горіхи,

а іще гарбою з поля

вона возить бараболю,

кавуни і жовті дині -

щедра осінь у нас нині!


Осінь
Запросила горобина

горобців на свято:

  • прилетіть цієї днини

осінь привітати!

Будуть танці,

буде спів,

без квитків приймаю,

з горобини

смачний стіл -

всіх я пригощаю!


Фантазія
Дощ іде. Дерева плачуть,

горобці в полях не скачуть,

сумний вітер тихо віє,

дуже мляво сонце гріє.

А я зовсім не сумую,

я вірші нові друкую

про хмаринки, про дубок

і солодкий мед-медок.

Так скінчилася моя

фанта-фа-фантазія.

^ Чихабах Діана

1996р.н.

***

Приходить осінь кожен рік

Дивлюсь поспів уже горіх,

Вже пожовтіло листя клена,

Травичка де-не-де зелена,

Пташки у вирій відлітають,

Хмаринки дощик закликають...

Та скоро пройде ця пора,

Настане зимонька-зима.


Малята-грибенята
Ростуть в затінку

близь річки

грибенята невеличкі.

В них,

як у діток малесеньких,

капелюшки білесенькі

заховались у траві.

Їх не видно з далини.


Осінь-чарівниця
Як пройшлася осінь містом

позолоченим намистом

листя жовте натрусила,

вітер в гості запросила,

весело танцювала,

жовте листя підіймала,

гомоніла і сміялась.

Потім з вітром розпрощалась

і пішла собі в ліси,

щоб додати й там краси.

Жоржина
Ще в горщику квітне жоржина

така ніжна й така запашна,

а на вулиці сонячна днина

у вікно заглядає сповна.

Задивилась,

а там жовта осінь

усе листя фарбує багряним,

і це листя з дерев опадає

і в повільному вальсі кружляє.

Але зимонька скоро настане,

В білі шати дерева одягне.


^ Зимові свята
Пухнастий білий сніг

впаде мені до ніг –

це зимонька-краса

нам свято принесла.

На білому сніжку

стежинку бачу я,

це їхав Миколай

на золотих санях.

Охочий він до втіх –

дарунки роздавав,

щоб з самого рання

співала дітлашня.

^ Осінь золота
Осінь! Листя опадає,

вітерець його ганяє -

ось така оця пора,

наша осінь чарівна.

В жовті шати одягає

і дерева, і кущі.

Все вона зуміла:

одягла, позолотила

й землю килимом укрила,

щоби тепло було спати

і зимою не змерзати.

***

Берізку ледь гойдає вітерець –

всі гілочки рухомі.

А горобці, злітаючи юрбою,

цвірінькають і ранок зустрічають.

На небосхилі просипається зоря,

і швидко червоніє небо –

невдовзі сонечко зорю

закриє у свою комору

і посміхнеться у моє вікно,

і ранок оживе у ріднім краї,

і новий день настане, як завжди.

^ Гілка верболозу
Не злякавшися морозу,

квітне гілка верболозу,

ніжна й біла, як пушок,

мовби справжній кожушок.

Свято вже не за горами,

подарую гілку мамі,

маму з святом привітаю.

Від весни дарунок маю.

Ісакова Ірина

1996р.н.

Художник-морозець
Який же наш мороз

художник здібний!

В малюнках молодець він,

лютий,

срібний.

Краса яка, але ж вона холодна!

Докину дрів –

заграє піч голодна.

Я б додала цій казочці тепла,

та піч дихнула

й казка утекла.


^ Сонечко грає в жмурки
Я до сонця рано встану,

всі жоржини привітаю,

біле личико умию,

уберуся і вдягнуся...

Вийду в поле я красиве

і погляну в небо сиве,

жаль, що сонечко сховалось,

я б до нього краще вбралась.

Картина
Я змалюю вам картину,

як ішла до магазину.

Тільки вийшла із квартири,

подзвонила малій Милі,

а про хліб уже забула.

А коли прийшла я в дім,

мене мама насварила,

і тоді я зрозуміла:

«Зробив діло - гуляй сміло!»

^ Сухостат Юлія

1996 р. н.

Картина
Я зараз змалюю картину,

як вчора сідала в машину.

Послухайте, що ж було далі:

натиснула всі три педалі,

я зрушити з місця вже мала,

та все ще стояла й стояла.

Повірте, розсердилась дуже,

бо, мабуть, я сіла в калюжу.

Мій татко сміявсь дуже щиро:

дружу з двигуном я невміло.

Калина
Ще в глечику квітне жоржина,

а в садочку маленька калина

тихо-тихо росте,

дозріває.
Прийде час і зів'яне жоржина,

золотом листя

скине, укриє долину

золотолиста любима калина.


^ Козюра Вікторія

1996 р. н.

***

Хай зірочки ясні

світять із небес

Тобі я в День народження

бажаю,

щоб багато у житті чудес

було твоєму

й щастя без кінця і краю.

***

Ви, наче місяць що світить вночі,

Ви, втора нам мати.

І ми бажаємо вам у житті,

Щастя багато-багато.

***

Нічна імла оповиває місто.

Заснуло все давно,

лиш ти не спиш.

Але вже пізно...
І декілька краплинок сну

уже відчуєш зараз ти.

Засни, мій любий, уже пізно...

Нічна імла оповиває місто.
Не чутно шепоту дерев.

Тому що , всі заснули.

Заснуло все: поля, ліси

і дощику не чути.


Ізабель та Той, Що Може Обігріти

Ця історія сталася через 100 років після закінчення ядерної війни.

Першого вересня Ізабель і Лео пішли в перший клас. Школа була далеко і до неї їхати треба було п’ять годин. Тому учні жили в інтернатах при школі. Ізабель і Леонардо потрапили в один клас на один факультет «Природничі науки». Також дівчинка знайшла подружку. Її звали Аннет.

Заняття були дуже дивні. Там розповідали про змій, павуків. І їх Ізабель побоювалась. Ще розмови велися як від них захищатися і як у них перетворюватись. Чому про це розповідали, ніхто не знав.

Пройшло 7 років.Друзі перейшли у сьомий клас. У кожного з’явився свій характер. Усі змінились як зовнішньо, так і внутрішньо.

Ізабель цікавило усе: географія,історія, математика. Вона була дуже розумною дівчиною Стала відмінницею. З роками Ізабель стала ще вродливішою. Волосся стало хвилястим, у блакитних очах «миготів» якийсь вогник. Що не змінилось, так це рум’янець на щоках.

Аннет теж стала розумнішою та вродливішою. Але вона не цікавилась усім, як Ізабель. Їй подобалась література, каміння.

Лео змінився так, що його і не впізнати. Став високим, голос погрубішав. Він цікавився технікою та фехтуванням.

Якось, Аннет проходила повз кабінету директора. Принишкла і почула розмову на зависоких тонах:

-…Як це зник?!А камінь, він теж зник?-кричав на когось директор.

- Ми не знаємо!!!-обурився низький голос.

- Ви ніколи і нічого не знаєте! Я вам довірив найцінніше нашої школи, але ви…

Двері заскрипіли…Це Аннет їх відкрила, щоб краще почути, але помітив погляд директора, побігла. Прибігши на свій факультет, дівчина про все почуте розповіла своїм друзям. Леонардо дуже здивувався:

- Як? Невже це правда? Давайте вночі, коли усі спатимуть, ми проберемось у сховище і там пошукаємо камінь або щось, що веде до нього.

- Навіщо так ризикувати? Давайте я запитаю у директора, адже він мій дядько,-запропонувала Ізабель.

Так, справді, директор школи – рідний дядько Ізабель, а вона – його єдина і улюблена племінниця.

- Дядьку Сергій!-звернулась дівчина до директора,-можна з вами поговорити?

- Ізабель, ти? Заходь. Поговорити, кажеш…ну, добре.

- Дядьку, є новини про зниклий камінь? А хто його вкрав?

- Ізабель, хоч ти і моя улюблениця, але зараз ти переходиш межу. Ця справа дітей не стосується!

- Хоча б опишіть камінь, будь ласка, це важдиво.

- Що поробиш…Добре. Слухай:чорний камінь, що розмелюється в муку. Коли муку змочити і кинути у вогонь, то це знову перетворюється на камінь і дає тепло. Тобто, Це Той, Що Може Обігріти.

Радісна дівчина побігла до друзів. Все їм розповіла. Після цього Аннет задумалась:

- Той, Що Може Обігріти…Але Ізабель, такого каменю не існує. Напевно, твій дядько щось наплутав або збрехав.

- Мій дядько нічого ніколи не плутав, а тим паче, не брехав. Можливо, це ти чогось не знаєш,-обурилась Ізабель.

Вранці до Аннет приїхали батьки та привезли книгу «Загадкові камені». Дівчина дуже зраділа, адже ця книга їм може знадобитись. Аннет розбудила Ізабель і Леонардо.

- Я знайшла!

- Що ти знайшла?-спросоння запитав Леонардо.

- Ізабель, ти була права!

- Стривай! Права? В чому?-здивувалась Ізабель

- каменю. Той, Що Може Обігріти. Слухай: «…пісок чорний, коли просотувати водою і вкинути його у вогонь, то він перетворюється в камінь і дає тепло. Називається Той, що Може Обігріти. Виготовив його містер Йорк. Він має здатність бути у різних часах. Йорк створив машину часу, але про це мало хто знає.» Отже, щоб узнати все про цей камінь, потрібно повернутись у 2008 рік.

- Можливо, мій дядько знає цього Йорка?-запитала Ізабель.

І дівчина вирішила запитати про Йорка:

- Дядьку, це знову я. Останнє питання: «Що ти знаєш про містера Йорка?».

Добре, слухай уважно. Містер Йорк виготовив Те, Що Може Обігріти, а ще він створив машину Часу. Більше я нічого не знаю.

Ізабель дуже хвилювалась, адже, щоб знайти камінь. Треба знайти Йорка, а щоб знайти йорка, треба знайти Машину Часу. Але де її зайти, це було найважливіше питаня на цей час. Над ним Ізабель розмірковувала увесь дань. Вона думала б і надалі, якби…не вбігла Аннет:

- Ізабель, ходім зі мною. Мені треба тоба щось показати.

Аннет схопила подружку за руку і повела до кімнати №313.Вона відкрила двері і показала те, що дуже здивувало Ізабель.

- Треба знайти Леонардо!-вирішила Аннет і побігла шукати хлопця.

Через 3 хвилини вона стоялабіля машини разом із Леонардо.

- Лео, що це?-спитала Ізабель.

- Це...Машина Часу!

- Вмикай! Як її вмикнути?

Ізабель натиснула на велику зелену кнопку. Машина вмикнулась. Голос попередив:

- Увійдіть в машинк та введіть, у який рік ви хочете потрапити.

- Давайте на 100 років назад. Можливо, Йорк там.

І Аннет ввела 2008 рік.

Щоб описати, як машина запрацювала, забракне слів. Це було неймовірно.

Коли друзі прибули у назначений рік, їх обличчя обпекло морозне повітря - на планеті була зима. Діти обшукали села, міста, заходили у кожний будинок, але не знайшди нікого. Ізабель, Аннет та Леонардо втомились та зголодніли. На щастя, у хлопця збереглося 3 печива з обіду. Діти вирішили відпочити та поїсти.

- Ізабель, що сталося у школі біля Машини часу?-запитав Леонардо.

-Розумієш, я запитала у дядька про містера Йорка. Він сказав, що, справді, Йорк виготовив Те, Що Може Обігріти. Знає секрет його виготовлення. Але не ділиться із суспільством. Суспільством у цьому, майбутньому часі. Також він виготовив Машину Часу. Я цілий день думала, де її знайти, але Аннет випередила мене. За що я їй дуже вдячна,-закінчила свою розповідь Ізабель.

Леонардо і Аннет сиділи ніби зачаровані. Їх српавді здивувала ця розповідь.

- І що ти будеш робити?-запитала Аннет.

- Не ти, а ми…Ми розшуваємо Йорка, камінь та повернемо його у наш час.

- Це добрий план, але як ти збираєшся знайти Йорка?

Ізабель не встигла відповісти на питання, як друзі почули крик людини. Вони побігли на нього. Коли діти прибігли, то побачили величезного робота, схожого на Змія Горинича. Леонардо взяв великий камінь та кинув його у пащу Горинича. Напевно, щось зламалося, адже «Змій…» впав. Діти підійшли до жінки.

- Доброго дня!

- Добрий день, діточки, - перелякано відповіла жінка.

- Мене звуть Ізабель, це – Аннет, а це – Леонардо.

- Мене звуть Мері. Просто Мері.

- Вибачте, Мері, а що тут сталося? Чому по всій планеті зима? Чому на вас напав цей робот? І хто він такий?

- Ви не знаєте, що тут сталося?-здивувалась Мері.-В Землю врізався метеорит. Земляна кора почала вистигати, почалась постійна війна. Це триває на протязі декількох сотень років. Отже, люди, ховаючись від зими,живуть під землею на глибині від двохсот до 1000м, бо там тепло. Робот – це працівник фабрики по виробницству тепла. На фабриці не вистачає працівників і тому вони викрадають людей і змушують їх працювати безоплатно.

- А що це за фабрика по виробницству тепла?-запитав Леонардо.

- Розумієш, основна проблема на цей час – джерело тепла. Містер Йорк знайшов секрет джерела тепла, але не хоче давати його суспільству, -відверто розповіла Мері.

- Мері, а ви не підкажете, де знаходиться містер Йорк?- запитала Ізабель.

- Бачите ось ту фабрику? Йдіть туди, тільки пам’ятайте, є злі та добрі роботи. Злі працюють у Йорка, а добрі на фабриці іграшок.

Друзі підійшли до тієї фабрики. Чомусь охорони не було. Діти увійшли в середину. Повсюди тягнулись довгі коридори.

- Що будемо робити? Куди йти? Тут безліч кімнат і вони всі однакові,-запитав Леонардо.

Давайте підемо праворуч,-запропонуваа Аннет.

І герої пішли. Вони ще не знали, яке їх чекає випробування.

Дійшли до шостої справа двері, відкрили її та побачили порожню кімнату.

- І це все?-похнюпився Леонардо.

- Чекай, щось тут не те,-недовірливо сказала Аннет.

І вона була права. Тільки-но діти підійшли до сьомої двері, як на порозі виріс тулуб робота – Горинича.

Чим герої тільки не намагалися перемогти робота, нічого не допомагало. І тут Ізабель почала згадувати слова Мері: «Є злі та добрі роботи – Гориничі. Злих перемагають зброєю, а добрих розумом.»

- Чекайте,-зупинила друзів Ізабель,-це не злий Горинич, це добрий Змій. З ним треба боротися, але іншою зброєю – розумом.

І Ізабель звернулася до робота – Горинича на мові порядних людей:

- Горинич, дорогесенький, у нас є чарівне слово. Воно відкриває двері, зігріває змерзлого, годує голодного. Це слово «БУДЬ ЛАСКА». Тому я кажу тобі: «Будь ласка, пропусти нас. Ти ж добрий, чи не так?!

Дивно, але робот – Горинич дійсно пропустив героїв.

Пройшовши це випробування, Ізабель, Аннет та Леонардо ввійшли до таємної лабораторії, саме там знаходився Йорк, камінь і тепло. Дітей зустрічав містер Йорк:

- Доброго дня. Проходьте, сідайте. Що вас привело до мене?

- Давайте одразу до справи. Де камінь?-пошепки запитала Аннет

- Справді, де він?-перепитала Ізабель.

Містер Йорк взяв камінь і віддав його Ізабель.

- Чому ви так просто віддаєте його?-недовірливо запитала дівчина.

- Так просто? Ні, ніколи. Розумієш, пройти випробування не так вже і легко, - пояснив Йорк.

- Через робота – Горинича…

- Так, ти маєш рацію. Тільки справжній мій спадкоємєць може здогадатися, що проти цього Горинича існує тільки одна зброя – розум. Ти, Ізабель, моя спадкоємиця. Тепер камінь, Машина Часу та інше – твоє

- Але ми зробили це разом. Якщо і моі друзі не будуть твоїми спадкоємцями, то я відмовляюсь від усього цього.

- Добре, добре. Але я тебе прошу, залиш камінь собі.

- Чекайте! У мене останнє питання, чому ви назвали камінь Той, Що Може Обігріти і яка його друга назва?-запитала Аннет.

- Про це ви дізнаєтесь трохи пізніше, з часом, - відповів містер Йорк,-а тепер ходімо відігрівати планету.

Усі вийшли назовні, Ізабель прочитала закляття і камінь почав випромінювати тепло і світло. Люди вийшли з-під землі і дуже зраділи літу та сонцю.Тепер, Ізабель, Аннет та Леонардо – Герої 2008 року!

Що сталося далі? Діти разом із містером Йорком повернулися у свій час, де пройшов тільки тиждень. Ізабель, Аннет та Леонардо стали спадкоємцями усього майна містера Йорка. Згодом, діти дізналися, що Той, Що Може Обігріти – це звичайне вугілля. Але те, що тримає у себе Ізабель, незвичайне вугілля. Можливо, трішки чарівне. Також друзі здобули секрет технологічного процесу перетворення чорної пиляки у Те, Що Може Обігріти.

Невже історія, що сталася не залишила ніякого відбитку? Неправда. Ізабель, Аннет та Леонардо можуть у будь – який момент повернутися у Далеке минуле, де їх зустрінуть з такою добротою та щирістю, на яку здатна людина нашого часу.


^ Федотова Олена

1996 р.н

***

На вікні, сріблястому від інею.

Хризантеми за ніч розцвіли.

У верхніх шибках - небо ясне-синє

й снігові хмаринки пропливли.

Сходить сонце, бадьоре від холоду,

ярим золотом у відблиску вікна,

ранком тихим, радісно і молодо,

білого снігу лягла цілина.

І весь ранок яскраві і чисті

буду бачити фарби вдалині,

й до півдня будуть яскравіти

хризантеми в мене у вікні.

Іваньо Ніна

1995 р.н.

Зимняя неразбериха

За окном снежинки

Падают всю ночь,

Ветер треплет ветки,

Как же им помочь?!

Вот наступит утро,

Спрячется зима

И настанет споро

Ясная весна.

Птички защебечут,

Тучка загрустит,

В синем ясном небе

Облачко взлетит.

Но оно не знает,

Что уже весна,

Тихо пролетает,

Видит в ней себя.

^ Крапівіна Наталія

1996 р. н.
***

Ах, облака!

Легко плывут и тают!

Теченье школьных лет,

Теченье школьных дней –

Девятый класс,

И многие мечтают

Скорее стать взрослее

И мудрей.

Ещё мы дети,

Может быть напрасно

Так быстротечно

Школьная река

Несёт нам ласковый,

Красивый праздник

Школьного

Желанного

Последнего

Звонка.

***

А ты сидишь

И мысли лишь о нём.

Мерцанье слёз

В глазах твоих зелених,

Уверенность,

Что «больше не вернём

былые отношенья двух влюблённых,

но всё же есть надежда».

Только днём

Ты весела,

Уверенна,

Игрива.

Как только день изменит полутон,

Ты вмиг окажешься в обрыве

Слёз и незначительных обид,

Которые так треплют твою душу

И чувства, переросшие в гранит,

что…

Ты знаешь: он тебе безумно нужен.
^ Черняк Ліза

1996р.н.

Осінь
Осінь прийшла

розфарбована в жовте.

Листя зелене

зривається з віт.

Тихий шепіт листків

я відчуваю серцем,

наче пісню осіннього вітру

мені шепоче ліс.

^ Кузнєцов Олександр

1995 р. н.
Поезія
Сиджу я на уроці,

Пишу-складаю вірша,

А вчитель математики

Пояснює завдання,

А я пишу-складаю…

І ось вона питає,

У чому суть завдання,

А я того не знаю…

Вона бере щоденник

І ставить мені «два».


^ Зимнее утро
Я взглянул в окно сегодня утром

И увидел сказку наяву:

Будто бы волшебник на минуту

Нас унес в чудесную страну.
Речка, что вчера ещё журчала,

Вся покрыта зеркалом из льда,

Поле всё под снежным одеялом,

В инее деревья, провода.
Лес, как будто в сказочном убранстве,

Серебром окутанный стоит,

Снег кружится, словно в бальном танце,

И на солнце, как парча, блестит.
Будто бы знакомо мне всё это:

Лес и поле, речка и дома,

Ничего волшебного здесь нету,

Просто в гости к нам пришла зима.
^ Тітков Олександр

1996р.н.

***

Сиджу я на поляні,

дивлюсь на небо синє,

а там чарівні хмари

пливуть в височині.

Вони такі чудові

палають в небесах,

а я на них дивлюся,

не можу надивитись.

Вони то дикі звірі,

то білі кораблі,

то крила пурпурові

пливуть у небі синім.

Сиджу я на поляні,

дивлюсь на небо синє,

а там чарівні хмари

пливуть в височині.


***

Жовтокоса осінь

Завітала до нас в гості,

Принесла дарунки всім:

Сонечко одне, а вітрів аж сім.

Ось така вона вловиста:

Поздирала з дерев листя,

Принесла іще плоди –

Червоні ягоди.

І несе ще холоди,

Білі роси –

Ось така вона чудова,

Осінь жовтокоса.

^ Шарудило Юлія

Зима

Вітер плаче, завірюха

Свій кругобіг починає

І подвіря, наче пухом,

Прикриває, прикриває.
На даху сидять бурульки,

На деревах сніжна вата,

Всі синиці від морозу

Поховались в своїх хатах.

^ Кузнєцов Ростислав

Травень
Вийшов травень з лісу,

Гаєві вклонився,

Від вітрів і сонця

Гай зазеленівся.
Вийшов травень з гаю,

Нивам усміхнувся,

Потім на стежинці,

Як хлопчак, розувся.
А до нього трави

У полях прослались,

А до нього з гаю

Птахи обізвались.
А за ними в гаї

Зацвітали квіти –

Травень вчився босим

По землі ходити.

^ Звінцова Тетяна

1996р.н.

Вечірня зоря

Темніє й темніє – ніч наступає,

Зіронька вечірня з неба визирає.

Визирає зіронька, показатись хоче,

бо сумує в небі

серед ночі.

Як, вона сумує, зіронька самотня

Зіронька вечірня,

мов у річці тоне

Тоне, тоне зіронька,

Спати вже лягає,

І тоді відразу

ранок наступає.

Новый год

Новый год идет к народу,

его любит детвора.

Этот праздник новогодний

к нам примчит на крыльях сна.

С красным посохом шагает

наш любимый Дед Мороз,

и ребятам попадают

те подарки, что он нес.

^ Євтушевська Софія

1997р.н.

Чорна криниця

Не бери води

у криниці біди,

там вода чорна,

сліз повна,

хто ту воду п'є,

добрим не стає.


Друг

Есть у меня собака -

самый мой лучший друг,

ходит гулять со мною

по паркам, долинам,

двору,

люблю я его

он любит меня

и мною гордится,

и я не сержусь на него,

и он на меня не злится.

^ Демченко Захар

1996р.н.
***

Яка краса:

до горизонту ні хмаринки,

мороз сипнув на землю паморозі цвіт,

але дерева квітнуть навіть взимку.

Переді мною дивний-дивний світ:

ялини вибілені крейдою,

навколо сяє сніг,

як срібла блиск.

Життя навкруг здається мертвим,

і лиш на дереві тремтить

зимовий лист.

^ Творча юнь КНВК

Творчість учнів 8-9 класів

Барбуха Ганна

1992 р. н.

***

Какое небо синее!

Как зелена трава!

И горизонта линии

Не просто так – слова.

Листва берез волнуется

И плещется волной,

Глаза не налюбуются

Красавицей весной!

По изумруду золотом

Рассыпались цветы,

И в каждом очертании,

Как в радуге чудес,

Я вижу всем сознанием

Гармонию небес!


***

Как хорошо, что есть друзья

И дни рожденья есть,

В лесу есть песня соловья,

А в небе звезд не счесть.

Как хорошо, что есть сердца,

Способные любить,

Как хорошо, что есть перо,

Способное творить.
***

Когда порушена ночная тишина

И бьет ладью ревущая волна,

Когда бороться нету больше сил

И грозный шторм почти уж победил,

И ты в отчаянье уже упасть готов,

Все ж подними свой взор от буйных волн,

Ты от беды спасешь свой челн.
***

Цветы у порога – анютины глазки,

В них есть и веселье, и грусть,

На диво красиво подобраны краски –

Я выучу их наизусть.


Снегири
Прилетели снегири.

Как их много, посмотри!

Раз, два, три, четыре, пять!

Ой! Да всех не сосчитать!

На кустах они сидят,

Грудки красные горят,

Словно щеки детворы

Раскраснелись от игры.

Нынче голодно в лесу,

Я им крошек принесу!


^ Родной край
С каждой новой весной

Возвращаются птицы домой.

Разве там, за морями,

Не лучше ли было остаться?

Но милей уголок,

Где струится родной ручеек

И где вместе с ветрами

Люблю я бродить камышами.


Ромашки
Мечтали ромашки о тучке с дождем

И в небо глядели и утром, и днем.

Палило их солнце, и ветер трепал

На пыльной дороге средь рельсов и шпал.

И вдруг из-за рощицы прямо на них

Повеяло влагой от туч грозовых,

И весело шлепали капли дождя

По шпалам и рельсам, на юг уходя.

И радуги вновь появилась дуга,

Ромашкам она, как и мне, дорога.
Рождество
Рождественских пожеланий,

Что снежинок за окном.

Добрых слов и обещаний

Нынче полон каждый дом.

Бьют часы, все спят спокойно,

Ветер улицу метет…

Помоги, зима, достойно

Нынче встретить Рождество,

Все исполнить обещанья,

Стать послушней и добрей,

Чтоб сердца всех наполнялись

Тихой радостью друзей.


Колискова
Спи, рідненька моя, спи,

Догоріли вже вогні!

Сплять за вікнами бурульки,

Полягали в свої люльки.

Біля хатки спить зайчисько,

Ліг тихесенько у ліжко,

Десь у лісі спить ведмідь,

У барлозі тихо спить,

Майже-майже не сопить,

Тихо-тихо спить ведмідь.

Спи і ти, моє малятко,

Закривай вже оченятка,

Хай насниться тобі сон

Про смачненьку шоколадку

И цукерок цілу грядку.

Засипай скоріш, малятко,

Закривай вже оченятка.
^ Саранчук Катерина

1992р.н.




следующая страница >>