asyan.org
добавить свой файл
1 2 ... 4 5
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Одеський національний політехнічний університет

Гуманітарний факультет

Кафедра документознавства та інформаційної діяльності



КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

з дисципліни



«українська мова ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ»


Одеса – 2010


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Одеський національний політехнічний університет

Гуманітарний факультет

Кафедра документознавства та інформаційної діяльності




КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

^

з дисципліни



«українська мова ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ»

для студентів усіх спеціальностей

денної та заочної форми навчання




Одеса – 2010



Конспект лекцій з дисципліни «Українська мова за професійним спрямуванням» для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форми навчання / Укл.: Аверіна С.В., Кубко В.П., Ященко Л.Є. – Одеса: ОНПУ. – 48с.



Конспект лекцій з дисципліни “Українська мова за професійним спрямуванням” покликаний у стислій формі дати студентам основну інформацію з питань сучасного українського ділового мовлення, починаючи від загальних понять мовної норми, офіційно-ділового стилю до класифікації документів, від характеристики основних вимог до оформлення й складання документів до загального огляду найпоширеніших груп документації. Значне місце в посібнику посідає матеріал, присвячений проблемам наукового стилю мовлення, які складають вагому частину української мови за професійним спрямуванням.

Лекція 1. Вступ до предмету

1.1. Мета та завдання дисципліни

1.2. Функції мови

1.3. Поняття літературної мови, мовної норми

Українська мова за професійним спрямуванням – дисципліна, що покликана сприяти розвиткові вмінь і навичок роботи з текстами наукового, офіційно-ділового стилю, висвітлювати питання сучасного ділового мовлення. Адже професійно-ділова сфера – одна з життєво необхідних галузей діяльності людства. Саме за допомогою ділових паперів, документів, листів встановлюються офіційні, службові, ділові, партнерські контакти між закладами, установами, підприємствами, державами, а також налагоджуються приватні стосунки між людьми.

^ Професійно-ділове спілкування потрібно вести державною мовою, повсюдно впроваджуючи українську мову, розширюючи її використання в соціальній сфері нашої держави.

Дисципліна «Ураїнська мова за професійним спрямуванням» допомагатиме майбутнім фахівцям оволодіти навичками оптимальної мовної поведінки, навчитися впливати на співрозмовника за допомогою вмілого використання різноманітних мовних засобів, уміти захищатися – за допомогою мови – від спроб психологічного тиску, словом, діяти в якнайскладніших комунікативних ситуаціях. Навички спілкування допомагають студентам моделювати вільну і впевнену поведінку у прфесійній сфері.

Тому вивчення професійної української мови також передбачає ознайомлення і з лексичними, граматичними нормами сучасної української мови, повторення орфограм та пунктограм і орфоепічних норм.

Проте найбільшу увагу приділятимемо вмінню складати документи, працювати з науково-технічними текстами, а також розвивати навички усного офіційно-ділового та наукового спілкування українською мовою.

Українська мова, як і будь-яка розвинена національна мова, являє собою систему систем. З одного боку, мова – система специфічних національних особливостей, характеристик, ознак. А з іншого – вона складається з інших рівнів, або систем – фонологічної, морфологічної, лексико-фразеологічної, синтаксичної та стилістичної.

Обслуговуючи потреби суспільства, мова виконує низку функцій, життєво важливих для цього суспільства, окремих груп суспільства і кожної людини зокрема.

Номінативна функція. Мовні одиниці, передусім слова, служать назвами предметів, процесів, якостей, кількостей, ознак тощо. Тобто це функція називання.

Комунікативна функція. Її суть полягає в тому, що мова використовується для комунікації – інформаційного зв’язку між членами суспільства.

Ідентифікаційна функція. За допомогою мови, особливостей мовлення можна встановити, вирізнити, зідентифікувати одну особистість серед інших, адже кожен із нас має свій мовний «паспорт», у якому відображено всі параметри нашого Я – національно-етнічні, соціальні, культурні, духовні, вікові.

Експресивна функція – Мова є універсальним засобом вираження внутрішнього світу людини.

Гносеологічна функція – за допомогою мови людина пізнає світ. Це функція пізнання, яка полягає не лише в акумуляції, накопиченні досвіду суспільства, а й у пізнанні нового.

Мислетворча функція – мова є засобом формування думки, оскільки людина мислить за допомогою мовних форм.

Естетична функція – за допомогою мови людина може сприймати красу і передавати іншим людям, бути творцем культурних цінностей.

Культуроносна функція – мова є основою культури кожної нації, найбільший її скарб.

Фактична функція – це функція встановлення контактів, звертання уваги на себе, «підготовка» потенційного співрозмовника до сприймання інформації.

Волютативна функція – вираження волі щодо співрозмовника: прохання, запрошення, порада, спонукання тощо.

Демонстративна функція – підкреслення вираження за допомогою мови своєї етнічної, національної приналежності.

Мова – явище системне. Її функції виступають не ізольовано, вони виявляються у взаємодії.

Літературна мова – це унормована мова суспільного спілкування, зафіксована в писемній та усній практиці. Вона є однією з форм національної мови (інші форми: діалекти, просторіччя, мова фольклору).

Літературній мові характерні:

  • Поліфункціональність

  • Унормованість

  • Стандартність

  • Уніфікованість

  • Розвинена система стилів.

Літературна мова виконує функцію обслуговування всіх сфер діяльності суспільства, а саме:

  • Функціонує в державній, матеріально-виробничій, культурній, науковій сферах.

  • Є мовою освіти, радіо і телебачення, преси, художньої літератури.

  • Є засобом вираження національної культури, національної самосвідомості українців.

Однією з основних категорій культури мови є мовна норма.

Норма літературної мови – це сукупність мовних засобів, що відповідають системі мови й сприймаються носіями як зразок суспільного спілкування у певний період розвитку мови і суспільства.

Мовознавці розрізняють такі мовні норми: акцентологічні, орфоепічні, лексичні, графічні, орфографічні, граматичні, пунктуаційні, стилістичні. Усі мовні норми характеризуються системністю, стабільністю, історичною та соціальною обумовленістю.
Контрольні питання


  1. Яка мета дисципліни «Українська мова за професійним спрямуванням»?

  2. Охарактеризувати функції мови.

  3. Дати визначення літературної мови.

  4. Які характерні ознаки властиві літературній мові.


Лекція 2. Стилістична диференціація української лексики
2.1. Поняття «стилістика».

2.2. Стилі сучасної української літературної мови.

2.3. Науковий та офіційно-діловий стилі у професійному спілкуванні.
Поняттям «стилістика» позначається два різних об’єкта.

По-перше, під стилістикою розуміють певний мовний рівень, а саме, сукупність мовних засобів, що виражають стилістичне (забарвлення) значення. Це онтологічний план, тобто буття самого об’єкта, незалежного від свідомості людини. По-друге, стилістика – це розділ мовознавства, що вивчає вказану властивість мовних знаків. Це гносеологічний аспект, план пізнання.

Складність завдань, які стоять перед стилістикою, дозволяють виділяти три «стилістики» (Виноградов, Шарль Балі):

  1. ^ Стилістика мови як системи систем, або структурна стилістика, що вивчає функціональні мовні стилі.

  2. Стилістика мовлення, що аналізує розбіжності між різними жанрами і видами усного і писемного мовлення.

  3. ^ Стилістика художньої літератури

Отже, функціональна стилістика – це лінгвістична наука, що вивчає закономірності функціонування мови в різних сферах спілкування, а також мовленнєву системність стилів. Це наука про виразові засоби мови, тобто про ті елементи, що приєднуються до власне вираження думки, супроводжують зміст висловленого.

Предметом вивчення стилістики є закономірності функціонування мовних засобів у різних видах мовлення. Інколи стилістику називають мовною естетикою.

Основним поняттям стилістики є стиль. Це слово, що зводиться до латинського stilus “загострена паличка для писання”, має багато значень і вживається як термін у літературі, мистецтві тощо.

^ Мовний стиль – це сукупність засобів, вибір яких зумовлюється змістом, метою та характером висловлювання.

На відміну від стилістики теоретичної, практична має прикладний характер. Вона покликана втілювати в життя рекомендації теоретичних курсів, визначати доцільність і вмотивованість використання мовних засобів у різних сферах і формах спілкування, навчати письма та культури мовлення. Найважливіша категорія практичної стилістики – функціональний стиль.

Функціональний стиль – це стилі і мови і мовлення, а точніше – це стилі функціонального аспекту мови.

^ Функціональний стиль – це різновид мовлення з властивими йому засобами, який використовується для спілкування, повідомлення та впливу.

Форми спілкування разом з екстралінгвістичними чинниками, які його супроводжують, є основою функціональних стилів.

Функціональний стиль мовлення – це різновид літературної мови, який ґрунтується на різних типах мислення і характеризується сукупністю мовних засобів, що відповідають цим типам мислення, а також принципам і прийомам добору елементів мовного коду учасниками спілкування залежно від змісту, контексту та ситуації, в яких вони перебувають.

Функціональні стилі – відкриті різновиди мовного коду, між ними існує взаємодія, взаємовплив. Сукупність стилів становить стилістичну систему мови.

Питання про поділ на функціональні стилі досить складне, в основу кладуть різні засади, проте ми виділяємо: офіційно – діловий (ОДС), науковий (НС), публіцистичний (ПС), художній (ХС), розмовно – побутовий (РПС), конфесійний стиль.

Стилі не відособлені один від одного, кожен має в собі елементи іншого. Крім того, в будь-якому стилі переважають загальномовні, міжстильові засоби. Стилі взаємодіють між собою. Найбільше це стосується художнього, публіцистичного та розмовного стилів. Більш замкнуті, стійкіші – ОДС,НС, конфесійний стиль.

Отже, стиль - це явище, що надзвичайно тісно пов’язане з екстралінгвальним, а точніше, зумовлене ним. Це явище стає зрозумілим лише при врахуванні мети (цілей), завдань, ситуації і сфери спілкування і звісно, змісту спілкування.

У мові, в мовній свідомості носіїв мови стиль існує у вигляді принципів відбору і поєднання мовних засобів у соціально значимих сферах спілкування. Ці принципи реалізуються в процесі функціонування мови, створюючи системність стилю.

Один текст може містити різні риси (різних стилів). Розрізняють стилетворчі засоби: монологічне чи діалогічне мовлення, масовий чи не масовий характер комунікації, різновиди масової комунікації (лекція, диспут, бесіда) і звісно особливості змісту. Також форма: усно, письмово. Важко врахувати усі екстралінгвістичні фактори. Адже і темперамент, і мовні звички, рівень і характер освіти, інтереси, настрій у момент мовлення важливі. А ще сюди ж зараховують вік, річний доход (прибуток, сімейний стан). Не всі фактори стилетворчі, проте багато впливають на мовлення.

Функціональний стиль базується на принципі соціального вибору. (А вік, стать і подібне не дає можливого вибору).

Отже, до функції стилів - виділяють 5 основних: офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній, розмовно-побутовий (6-й окремо - конфесійний, фідеїстичний, релігійний).

Суспільні функції мови часто переплітаються, то і функціональні стилі мають специфічні елементи і міжстильові загальномовні засоби.

Класифікація стилів може стосуватися практично усіх розвинених мов.

Суспільні функції мови часто переплітаються, то і функціональні стилі мають специфічні елементи і міжстильові загальномовні засоби.

Класифікація стилів може стосуватися практично усіх розвинених мов.


^
Характеристика функціональних стилів


Error: Reference source not found

(Л-ХС дуже своєрідний, тому не знаходиться в одному ряду з іншими стилями)
Спільні риси книжкових стилів:

- монологічний характер

- попереднє обдумування мовлення (висловлення)

- вибір мовних засобів

- нормування мовлення.
Науковий стиль

Виникнення наукового стилю пов’язане з еволюцією різних областей наукових знань, різноманітних сфер діяльності людини. Спершу стиль наукового викладу був близький до стилю художньої розповіді. Так наукові праці Піфагора, Платона і Лукреція мали особливе емоційне сприйняття явищ. У Олександрійський період НС відділився від ХС, тоді, коли у грецькій мові почала створюватися наукова термінологія. Потім вона поповнилася за рахунок латини, що стала інтернаціональною науковою мовою європейського середньовіччя. У Росії наукова мова і стиль почали складатися у перші десятиліття XVІІ ст., коли почали створювати російську наукову термінологію. У ІІ пол. XVІІІ ст. завдяки Ломоносову і його вченим формування НС зробило крок вперед, але він сформувався у ІІ пол. XІX ст. ( в Україні - Шевченко, Грабовський, Леся Українка, І.Франко.)
Error: Reference source not found
виробночо-технічний


НС має ряд загальних рис, тобто говорять про специфіку стилю в цілому. Разом з цим цілком природно, що тексти з фізики, математики відрізняються від текстів з філології, історії, філософії – характером викладу.

Стиль наукових робіт визначається їх змістом і метою наукового повідомлення – точно і повно пояснити факти, показати причинно – наукові зв’язки між явищами тощо. Функція пізнавально – інформативна, доповнена функцією доказовості. На лексичному рівні: провідна ознака - термінологічність, тобто наявність термінологічної лексики і фразеології (баланс, ембарго, аналіз). Основний компонент – загальновживана лексика. Її риса – однозначність. Загальновживані слова набувають узагальненого значення. (Автор має на увазі не конкретний предмет, а клас предметів чи явищ).

Широко представлена літературно – книжна лексика, професіоналізми, абстрактна лексика (наука оперує поняттями. а не образами). На граматичному рівні (морфологічному) характерною особливістю є узагальнене, позачасове використання дієслівної категорії часу. Дієслово позначає дію і стан як постійні ознаки предметів. Час представлений теперішнім постійної дії, або абстрактним теперішнім або абстрактнім майбутнім. Іменники, які в загальновживаній мові не мають множини, набувають такого значення в НТ: широти, води, олії. Особливість – відсутність особового займенника Я. Займенникові слова даний, відомий, відповідний забезпечують логічність викладу думки. І такі: наприклад, крім, тобто, за винятком та ін.

На синтаксичному рівні: великі за обсягом складної будови речення. Оскільки мають форму іменників, то переважає іменний характер висловлення.

На структурному рівні науковий виклад містить у собі певним чином оформлені аргументи для обґрунтування положень, тверджень, висунутих автором. Це не лише словесно оформлені автором власні міркування і спостереження, але й різні формули, рівняння, таблиці, цитати, ілюстрації, висновки. Композиційна особливість – документація тверджень.



следующая страница >>