asyan.org
добавить свой файл
1
Казки любарської давнини

Казка… Здавалося б таке просте слово – а скільки в ньому приємних спогадів для дорослих та захоплюючих вражень для дітей!

У сьогоднішній рубриці, ми взяли на себе сміливість заглянути на сто років у минуле Любара і ознайомити вас із його казками-переказами. Дану розвідку нам допомогли зробити етнографічні матеріали, зібрані В.Г.Кравченком наприкінці ХІХ століття в основному по Волинській губернії і видані в працях Товариства дослідників Волині 1911 та 1914 років.

Як писав про В.Г.Кравченка у передмові до одного з цих видань М.Гладкий: «Записи произведены опытнымъ лицомъ, имѣющимъ за собой достаточное количество трудовъ по собиранію этнографическихъ матеріаловъ».

Досліджуючи характер говірок у населених пунктах Волинської, Київської, Подільської та інших губерній, В.Г.Кравченко друкувався у виданнях Б.Д.Грінченка, а це вже багато про що говорило. І лише через проблеми з фінансуванням записані дослідником етнографічні матеріали вийшли через 15 – 20 років після їх збору. А хто знає чи вийшли б вони взагалі, якби Відділення Російської мови та словесності Імператорської Академії Наук не надало Товариству дослідників Волині 400 карбованців на вищезгадані видання?.. Невідомо... Тому на даний час ми пропонуємо вашій увазі чотири представниці любарського казкового світу кінця ХІХ століття, які знайшли своє місце у збірках відомого етнографа, а здогади і припущення залишимо у спокої.
Нечисті п’ють чоловічу кров

То був собі такий приказчик… Вин не приказчик, а такий управляючий, що він собі їхав обглядать, тай зострічає його мрець і просить приказчика до себе на чай.

А цей управляющій каже, щоб він перше до нього прийшов. –

Приїхав управляющий до дому тай каже жінці:

  • Сьогодня до нас прийде чай пити. –

Ну, то вони перш йому дают чай пити. То він каже:

  • У нас такого чаю не пьють. –

Посля йому кажуть сядати; а він каже:

  • У нас на таких стулах не сидят. –

Тепер його цей управляющий просить курить, а він каже:

  • В нас такого тютюну не курат. – Допіру вже він просить цього управляющаго до себе пити чаю на другий вечир. То вин уже радитца з своєю бариньою – чи йому йти? – Вона каже, - йди, але, каже, так саме будиш казати, як вин тоби, - як вин скаже – «пий чай», то ти скажеш, - «у нас такого чаю не пьють, бо то кров чоловіча». – Вин скаже, «кури цей табак», - скажеш: - «у нас такого табаку не курат, бо то кінський кізяк». І шо маєш сили – утікай у двері! –

Як уже управляющий утік, то прийшов до ворит. Допіру, як вин увійшов на подвірє, а мрець – до ворит, каже:

  • Маєш ти щастя, шо втік; але все їдно, шо ти втік, тобі нічого не було-б, але пришли взавтра жінку на чай! –

Ну вона пішла вже до нього; вже й буялась, але про те вже пішла. Вона прийшла, а вони нічого вже їй не давали ні їсти, ні пити, а сказали: - «ми просили, шоб на тебе подивитись»… -

А стояла бочка з гвоздями набита. Вони кажут:

- Можеш собі ’дправлятися цею бочкою – юначими дверима ми не можемо тебе випустить. – І стали її там качать і всю кров з неї викотили. – Допіру випустили і сказали:

- Іди до свого мужа, скажи з чого в нас чай пьют… -

^ Записано від Юзефи Ковельської. м.Любар, Звягельського повіту. 1896р.
Хто на кого яму копає – той сам у неї упаде.

Був правлющій, і мав гуменного; і допіро каже гуменний до пана, - «як-би ми в нього цю жінку одібрали?» -

У цего, шо Бог йому сина дав.

Каже управляющій до гуменного:

  • Йди йому скажи, шоб він сьогодня поле виорав і засіяв, і шоб на завтра до чаю приніс йому рогалів. –

Еге, і засіяв, і вроділо, і зібрав, і змолотив, і спік. –

Іде той, шо Бог йому таку жінку дав, іде до того управляющого тай плаче; а вона його питається.

  • Чого-ж ти, мой друг любезной, плачеш? –

Він їй розсказав. – Вона каже:

  • Нічого, якось то Бог даст. –

Вона бере, горе поле, засіває і збирає, і молотит, мелит; а гуменний дивитця, щоб обману не було. –

І напекла й приносит тому панові рано, а він ше спить. –

І гуменний йому каже ше шось загадати, шоб той чулувік не зробив.

Каже гуменний, - «нехай пан напишіт письмо до свого батька на там той світ.» -

Його батько вже був мертвий.

І він знов іде й плаче, розсказує жінці. –

Управляющій написав – дали вже йому те письмо.

І дає йому жена такого клубочка і каже, - покоти і йди за ним. –

І той гуменний іде з ним. Вже не далеко доходя до кладобища, гуменний просит його, - хоч по кавалочку хліба з’зіжмо. –

А той каже:

- «Йди, бо ти – вірний.» -

Пішли туди до кладобища – аж замкани двері. Виходит Петро й Павло, питаїть: - «чого вам, люди добрі, треба?» -

А вони кажут:

- Ідем з письмом до їдного пана. –

І питаются Петро з Павлом:

- Ви-ж знаєте до якого пана?

- Нє, не знаїмо. –

Він їм пуказав:

  • Ідіт, каже, на двоє дверей, а на третіх – буде ліс, то там тим паном дияволи дуби возят. –

Цей, шо письмо приніс, то старші над дияволами сказали йому сісти, а гуменному сказали три дуби привезти, поки той пан письмо прочитає. – То приходит цей гуменний до дому (а єсть у цего правляюшого гості), шо письмо до батька писав, питає його:

  • Шо там, Іване, доброго? –

Цей гуменний Іваном називаєся.

А він каже:

- Там пановим батьком Чорти дуби возят, ше й мене заставили, шоб я три дуба привіз поки пана письмо прочитали. –

Це каже при гостях.

Цей управляючій каже:

  • Як ти смієш це при гостях казати, ти-б сказав міні самому. –

Гуменний обзиваїться:

- Я не знав, шо при гостях так не можна казати. -

Каже гуменний:

  • Знаєте, пане, шо ми ще зробімо? –

А управляющій його й питаїться:

- Шо? –

Він каже:

- Викупат глибоку яму і накласти вогню, і налляти смули, і покласти тонкую ліску, шоб він через ню перейшов і як вона вломитца, та він упаде – шоб зараз його засипати. -

Закликают його і показуют йому, і кажут:

- Пудивися но, яка твуя смерть буде. -

Він іде і знов плаче. – Вона його питаєтця – чого він плаче? –

Вона каже:

- Нічого, я тубі дам такий платочок. – Вона каже: ти цим платочком махнеш – перейдеш, і я за тубою, а за мною увесь народ і малеє й старе, а гуменний на самим остатку. -

Всі люде перейшли, а гуменний дойшов до пуловини, дак він упав, а управляющій стоїт, дивитця дай каже:

- Засіпайте його! – Хто на кого яму копає, той сам у неї упаде… Сукин ти син, ріжнії міні діла вимишляє, тепер сам пропадьош!.. -

^ Записано від Юзефи Ковельської.

Щастя й Доля лучче як гроші.

Я забула, як вже воно… От був собі хлопець і служив з малих літ і заслужив багацько грошей і не знав шо з ними робить… Взяв, кинув у керницю… Сниться йому, шо приходить Бог, каже: - «возьми, вийми ті гроші і купи ялувцю (воно таке, як периць, у костелі кадять) і спали, і скажи:

- «Іди з димом до Бога», - і на тому місті сядь і сиди, а я буду йти… - Так каже Бог йому, тому хлопцеві, - тай буде пливти три качки… Я тобі дам таку паличку, на котру кинеш, то буде твуя жінка. –

Допіру Бог питає його:

- Шо тобі лучче – чи Щастя й Доля, чи лучче гроші? -

Він каже:

- Я не знаю. -

Горе в полі чулувік, а він каже:

- Йди собі того чулувіка спитайся. -

Він приходит, каже:

- Дзень добри‘, Боже вам помогай. -

Каже:

- Дядьку, що лучче: Щастя й Доля, чи лучче гроші? -

Він каже:

- Гроші розійдуться, а Щастя й Доля назавше лучче. -

На чистім полі Бог казав їм спати лягати – оно йому і жоні і пукласти сукиру під голови, і перехриситься, і завтра зобачите , шо над вами буде… Встают, дивлятся – над ними палац, а під ними була сукира під головами, а допіро – перина й подушка.

^ Записано від Юзефи апросикої

Ікона без святого

Молодиця та принесла до церкви посвящувать ікону, а на тій іконі тілько й намальовано – хатка та садочок, а жадного Святого нема. То Батюшка, побачивши таку ікону, питає:

  • А чия ця ікона? –

Молодичка зраділа, як Батюшка звернули увагу на її ікону, каже:

  • Моя…

  • А якого ж це святого?

  • Маляр казав, що Святий Онухрей.

  • А де ж він?

  • Маляр казав, що у хатці сидить…

  • Біжи-ж, серце, до маляра, скажи, хай він апроси Святого Онухрея вийти з хатки на подвіррє. –

Записано від Чернецького (ім’я невідомо). м.Любар, Звягельський повіт. 1896р.

Підготував викладач Житомирського агротехнічного коледжу Ю.В.Малихін