asyan.org
добавить свой файл
1
Земне тяжіння
есе
От вийшов сіяч сіяти.

И коли він сіяв, одне впало при дорозі й налетіли птахи й повидзьобували те;

Одне впало на кам'янисті місця, де не багато було землі і скоро зійшло, тому що земля була не глибока.

Коли ж зійшло сонце, зів’яло і ,як не мало кореня, засохло.

Одне впало в терен, й виріс терен та й заглушив його.

Одне впало на добру землю й принесло плоди.
Не від народження сприйнятлива до благодаті людина. Але страждання, фізичні і душевні, поступово готують грунт.

Незримий Садівник зрошує його.

То солодкою патокою, то нашими сльозами і кров’ю.

В повсякденній метушні, коли, як дворняга, зайнятий погонею за власним хвостом, ніколи зупинитись і задуматися. І ось одного разу час як буд-то завмирає.

Все зайве, другорядне відходить на задній план. Головне виступає вперед.

Очі не розбігаються.

Ні.

По-справжньому головного – мало.
Самі собою приходять думки про Добро і Зло, про кохання і ненависть, про життя і смерть. Ця здатність до осмислення формується по неволі, а виявляється раптом.
Немов після летаргічного сну, відсторонено, з висоти, дивишся на пройдений шлях. Помічаєш, того, чого раніше й не бачив. Вперше відкривається можливість себе зрозуміти. І для цього, виявляється, не треба нічого видумувати.

Треба лише усе точно згадати.