asyan.org
добавить свой файл
1






№20 1 экз. Госпсуду Закарпатскої області

_____ 88000 Ужгород, Коцюбинського, 2а

16.11.03

2 экз. Львівському апеляційному господарському суду


...................................................................................

79010 Львів, Личаківська, 81


позивач: Приватний підприємець Салтиков Володимир Миколайович

/Салтыков Владимир Николаевич/,

ідент. код 1866700693, тел/факс (03122)-29069,

E-mail: saltykov@westportal.net

…………………………………………………………….

88000 Ужгород, Головна пошта, а/с 46 «А»

(88000 Ужгород, Главпочтамт, а/я 46 «А»)
відповідач №1: ДПІ в м. Ужгороді

(ГНИ в г. Ужгороде)

………………………………………………………

^ 88000 Ужгород, Духновича, 2, факс 03122- 612834. тел (03122)-614230
відповідач №2: Управління держказначейства України в Закарпатській обл.

………………………………………

88000 Ужгород, пл. Народна, 4, факс/тел (03122)-33366
Відносно рішення 12.09.03 №5/299

госпсуду Закарпатської обл.

Ціна позову 9940 грн.
^

ЗАЯВА ДЛЯ госпсуду в Закарпатскій області


1. У зв`язку з приняттям до розгляду апеляційної скарги позивача на рішення госпсуду Закарпатскої області від 12.09.03 №5/299 і на основі ХПКУ прошу усунути судову помилку в Ухвалі вашого суду відносно рішення 12.09.03 №5/299 (в даті Ухвали). Метою цієї Ухвали – усунути важливу судову помилку рішення вашого ж суду від 12.09.03 №5/299. Імовірно, в даті Ухвали замість 15.09.2002 рахувати 15.09.2003.

Помилка лишає позивача можливості доказово та одноманітно заперечити вашому суду в апеляційній інстанціїі. Тому, що позивачу незрозуміло – заперечувати виправленому (неправовим способом) чи невиправленому рішенню, чи заперечувати саму Ухвалу з помилкою. Це особливо важливо тому, що скарга відправлена в апеляційний суд до получення вашої Ухвали (з помилкою).

2. Прошу прийняти міри що до своєчасного розгляду справи в апеляційній інстанції – ЛАГС, призначеної на 10-30 київського часу 02.12.03.
ЗАЯВА ДЛЯ Львівського апеляційного господарського суду

В виконанні п.5 Ухвали ЛАХС 15.11.03.

  1. Рахую відсутність переконливих доводів на апеляційну скаргу в відзиві відповідача (ДПІ в м. Ужгороді - ГНИ в г. Ужгород 11.11.03 № 17221/9/10 по наступним обставинам.

a. Відповідач відмовляє використання ст. 440-1 ЦКУ, оскільки правові відносини – є податковими і не регулюються нормами ЦПК сумісно з ст.2 ЦКУ.

Не є інших законних правових норм по порядку доказів нанесення моральної шкоди, тому не бачу підстав одноманітно не використати цю норму права в цієї справі. Тим більше, що процесуально не можливо суду вимагати докази іншим способом, якщо їх можливо зібрати тільки цім способом.

b. Відповідач заперечує свою (ДПІ в м. Ужгороді) відповідальність, мотивуя її відсутністю в Законі України (ЗУ), що непереконливо, в силу суперечності мотиву та згаданого Закону України статті 56 Конституції України (КУ), в якої вказано право позивача на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, причиненої діями та бездіяльністю органів держвлади. ЗУ в цій частині не може застосовуватися згідно ст. 64 КУ. Та ж ст. 56 КУ дає право на відшкодування шкоди від дій посадових та службових осіб, відповідальність яких судом не досліджувалсь.

Також ст. 124 КУ поширює права суду не тільки на право притягання додатково інших відповідачів, але і розповсюджується на всі правові відносини в державі, та відшкодування іншої (не тільки моральної) нематеріальної шкоди.

c. Відповідач рахує, що позивач не надав доказів причинного зв`язку щодо завданої шкоди (шкода не заперечується) та доведеністю вини відповідача. Це суперечить думкам суддів у їх діючих рішеннях/постановах. Рішення у цьому супереречить Постанові ВГСУ 17.09.02 № 5/29, що госпсуд та апеляційна інстанція прийшли до висновку про правомірність позовних вимог, та достатність доказів, підтверджених негативних наслідків для позивача в позивной строк, та причинний зв`язок з суперечливої ситуації визнали доведеним.

d. Посилання відповідача на Постанову ВСУ 31.03.95 №4 до спору не має видношення тому, що позивач не юридична особа, про яких ПВСУ №4. До того ж ПВСУ №4 не має вичерпний список шкод та обов`язковість для підлеглих судів. До того ж позивач вимагав відшкодування нематеріальної шкоди (не тільки моральної) у сатисфакцію багаточисленних порушень відповідачем немайнових та охороняємих прав і свобод позивача.

2. Підставою апеляції, в додаток до апеляційної скарги позивача 05.10.03 №18 на Рішення облхозсуду 12.09.03 №5/299 і в додаток к п.1 цієї заяви, як додаткові зупереччя відповідачу, наступні (частково повторюю викладенне у скарзі 05.10.03 №18).

2.1. Значне порушення норм матеріального права в Рішенні 12.09.03:

a. Мотив суду відказу відшшкодувати причинену шкоду посилкою на ч.6 ст. 15 ЗУ “Про підприємництво” (мабуть описка, надлежить читати “Про підприємства в Україні”) та ст.13 ЗУ “Про державну податкову службу”, перший з яких вказує на порядок відшкодування шкоди “лише згідно з ЗУ”, а другий вказує лише на відповідальність посадових осіб, суперечить ст. 56 Конституцїї України (КУ), в який має місто видповідальність відповідача, як органа держвлади та юридичної особи, тому і застосовано бути не може. Ниякою нормою, у тому числі ЗУ, не можливо скасувати чи обмежити цю норму КУ згідно самої Конституції.

b.Мотив відмови в п.2.1.а. також суперечить раніше прийнятої діючий судовій Постанові ВХСУ 17.09.02 № 5/299, що госпсуд та апеляційна інстанція прийшли до висновку про правомірність позовних вимог, та достатность доказів, підтверджених негативних наслідків для позивача в позивной строк, а причиний зв`язок з суперечливої ситуації визнали доведеним.

c.Мотив суду у п.2.1.а. також зуперечить логіке (алгебре высказываний, таблице истинности) - логічної функції імплікації (див. спрощене викладення формул логіки для юристів Україні - підручника для юридичних ВУЗів (розділ р. 3.3.5 «Імплікація, ії умови істинності” стор.50-52,

І.В. Хоменко, Логіка-юристам. Підручник. Четверта хвиля. Київ,1998, с.387), згідно якої із відсутності закона про порядок відшодування шкоди від діяльності влади, не виникає відсутності конституційної відповідальністі відповідача.

d. Що до невикористання судом ст. 440-1 ЦКУ по мотиву, що вона не росповсюджується на податкові відношення. Рахую таку думку суду помилковою, тому, що Україна не має Закону про порядок відшкодування моральної шкоди органом влади, як вказує ст. 56 КУ. Тому в силу одноматітного застосування Законів, не бачу підстав застосувати методику (порядок доведення) як в ст. 440-1 ЦКУ.

e. Неповністю судом досліджені обставини справи -не досліджені судом всі нематеріальні порушення охороняємих прав та свобод позивача (лише частково - моральна шкода) в повному обсязі. Оскільки в рішенні відсутностнє мотивоване супереччя мотивам позивача в справі, рахую, що позивач довів присутність нематеріальної (моральної у т.ч.) шкоди. (см. порядок доказів в підручнику (І.В. Хоменко, Логіка-юристам. Підручник. Четверта хвиля. Київ,1998, с.387). До того ж судом не досліджена відповідальність службових осіб, а лише – посадових, в супереч ст. 56 КУ, якою це гарантовано позивачу.

f. Застосований судом ЗУ “Про підприємства в Україні” обмежує права та свободи позивача з розділу II основних прав громадянина із КУ. Підтвердждення того, що позивач є фізична особа – див. згадане в рішенні суду свідотство про держреєстрацію його, як суб`єкта підприємницької діяльності без утворення юридичної особи– свідотство 3882 від 15.06.98.

2.2. Значне порушення судом норм процесуального права в Рішенні 12.09.03 бачу у тому, що суд, рішив, що відповідочем по справі може бути лише інша особа, не постановив окремої Ухвали, в порушення процесуальної норми ст.24 ГПКУ, не використував можливої процедури заміни на належного відповідача до оголошення рішення, тим виключив можливість позивача на належний судовий захист.
Приватний підприємець ___________________В.М. Салтиков (В.Н. Салтыков)