asyan.org
добавить свой файл
1 2 ... 7 8



УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ КРАМАТОРСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

МІСЬКИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

ДОШКІЛЬНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД ЯСЛА-САДОК №51 «ГОЛУБОК»

Інформаційно-методична збірка

31.png

КРАМАТОРСЬК

2011

Укладач : Шереметова Олена Анатоліївна ,

вихователь- методист ДНЗ № 51 «Голубок»


Рецензент :Мушка Л.О., методист ММК м.Краматорська;

^ Дідевич І.С. ,вихователь-методист ДНЗ №8,

м .Краматорська

Схвалена на засіданні методичної ради ММК ,протокол №7 від 17.01.2011 р.

У даній збірці висвітлюється зміст поняття самоосвітньої діяльності,

виділяються його компонентні частини та визначаються підходи щодо

організації цього процесу в ДНЗ.Даний матеріал буде корисним
вихователям- методистам та педагогам дошкільних навчальних

закладів, які прагнуть до самовдосконалення.


«Хто дорожить життям думки, той знає дуже добре,

що справжня освіта – це тільки самоосвіта»

(Д. Писарев)

Удосконалення рівня професійної компетентності – один з основних напрямків реформування системи освіти. Головні нормативно-правові документи Міністерства освіти і науки України свідчать:

  • « Педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов’язані постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру». Закон України « Про освіту»

  • « Підготовка педагогічних і науково-педагогічних працівників,

їх професійне самовдосконалення – важлива умова модернізації освіти »

^ Національна доктрина розвитку освіти

Виходячи з цього, одним із головних завдань методичної служби, стало питання стимулювання самоосвіти і саморозвитку педагогічних кадрів та надання своєчасної методичної допомоги у даному напрямку.

Таким чином, основною формою удосконалення рівня професійної компетентності педагога є професійне самовдосконалення шляхом цілеспрямованої самоосвітньої діяльності.

Сучасна педагогіка має потребу у висококваліфікованих спеціалістах, які здатні творчо підходити до організації навчально-виховного процесу та досягати високих якісних результатів.

Виходячи із вищесказаного, можна зробити висновок, що виникає потреба у досконалій організації та управлінні самоосвітньою діяльністю педагогів.

Тому , після вивчення досвіду роботи вихователя-методиста ДНЗ №8 Дідевич І.С., після отримання адресної допомоги в ММК ,виникла ця збірка, як спроба пошуку інноваційний підходів до удосконалення роботи у міжкурсовий період за темою самоосвітньої діяльності шляхом стимулювання самоосвіти, саморозвитку та пошуку шляхів самореалізації особистості педагогів. Педагогічні працівники повинні бути здатні до беззупинного самовдосконалення, орієнтованого на відповідність динаміці дійсності.

Завдання удосконалення професійної компетентності педагогічних кадрів, підвищення їх наукового та загальнокультурного рівня вирішуються через систему методичної роботи. У створенні особистісно орієнтованої системи професійного зростання вагому роль відіграє організація самоосвітньої діяльності. Завдяки моніторингу особистої педагогічної діяльності йде накопичення інформації про рівень якості самоосвіти педагога. Таким чином , у кожного педагога з’являється можливість прогнозувати та моделювати особистий розвиток, забезпечуючи безперервне професійне зростання.


Дослідження визначеної проблеми потребує насамперед проведення логіко-семантичного аналізу поняття “самоосвіта”. Цей термін увійшов до російської та української мов у 30-60-х рр. ХІХ ст. Дослідник Ю.С. Сорокін вважає, що інтенсивне включення у книжкову лексику слів із першою займенниковою частиною “само” зумовлене позамовленнєвими чинниками, а саме: “особливою увагою до будь-яких проявів духовних процесів окремої особистості та до розвитку активної діяльнісної першооснови загальнополітичного життя”.

С.І. Ожегов у “Словнику російської мови” тлумачить самоосвіту як “здобуття знань на основі самостійних занять, без дозволу викладача”. Дещо ширшим можна вважати визначення, подане в Українському педагогічному словнику: “Самоосвіта – самостійна освіта, отримання системних знань у певній галузі науки, техніки, культури, політичного життя та ін., яка передбачає безпосередній інтерес особистості в органічному поєднання із самостійністю у вивченні матеріалу”.

Самоосвіта як педагогічна категорія розглядалася спершу як додаток (доповнення, підсистема, частковий прояв) категорії освіти і застосовувалася для розв’язання конкретних освітніх завдань: формування волі, усунення недоліків, розумового самовдосконалення (А.А. Веденов, В.М. Екземплярський, С.М. Реверс). Ідея взаємозв’язку освіти та самоосвіти знайшла свій подальший розвиток у роботах О.Я. Арета, О.О. Бодальова, А.Г. Ковальова, О.І. Кочетовa, В.І. Селівсенова та ін.

Сутність, структура та зміст самоосвіти відображені в дослідженнях Т.Г. Браже, М.В. Башкірової, Л.І. Боженко, М.М. Заборщикової, А.К. Моркової, П.Г. Пшебильського, Р.П. Сеульського, Я.С. Турбовського.

М.Д. Касьяненко визначає самоосвіту як цілеспрямований процес самостійного оволодіння цілісною системою знань і умінь, поглядів і переконань, прогресивним досвідом у певній сфері діяльності під впливом особистих та суспільних інтересів. А.К. Громцева розглядає самоосвіту як цілезумовлену самою особистістю систематичну пізнавальну діяльність з метою розвитку освіченості.

Категорійні ознаки цілезумовленості та систематичності вказують у цьому випадку на керований особистістю характер самоосвіти. У даному тлумаченні поняття “самоосвіта” зосереджено увагу на тому, що вона здійснюється згідно з внутрішніми потребами особистості та за її власним бажанням.

Різні підходи до визначення самоосвіти дозволяють розглядати це поняття як:

  • форму отримання та поглиблення знань (Г.Б. Бичкова, С. Лебедєв);

  • процес розвитку інтелектуальних якостей та розумових здібностей (О.І. Кочетов );

  • вид пізнавальної діяльності (І.Ф. Гончаров, Н.В. Косенко, П.Г. Пшебильський);

  • засіб саморозвитку творчої особистості, керування її розумовою діяльністю (Л.І. Рувiнський).


^ Самоосвіта – це безперервний процес саморозвитку та самовдосконалення педагогів.

Самоосвіта педагога є основною формою підвищення педагогічної компетентності, яка складається з удосконалення знань та узагальнення педагогічного досвіду шляхом цілеспрямованої самоосвітньої роботи. Самоосвіта здійснюється індивідуально або колективно. Суто індивідуально її може виконувати високорозвинена особистість, діяльність якої продуктивна і творча.

Н.В.Бухлова пропонує розглядати самоосвітню діяльність як сукупність декількох «само»:

  • Самооцінка – вміння оцінювати свої можливості;

  • Самооблік – вміння брати до уваги наявність своїх якостей;

  • Самовизначення – вміння вибирати своє місце в житті, в суспільстві, усвідомити свої інтереси;

  • Самоорганізація – вміння знайти джерело пізнання й адекватні своїм можливостям форми самоосвіти, планувати, організовувати робоче місце та діяльність;

  • Самореалізація - реалізація особистістю своїх можливостей;

  • Самокритичність – вміння критично оцінювати переваги та недоліки власної роботи;

  • Самоконтроль – здатність контролювати свою діяльність;

  • Саморозвиток – результат самоосвіти.

Шляхом досконалої організації самоосвітньої діяльності постійно удосконалюється професійна майстерність педагога і, як наслідок, формується його авторитет серед вихованців, батьків, колег. Творчо працюючий педагог сам створює свій особистий імідж.


1. Принцип цілісності ( системність самоосвітньої діяльності ).



^ 2. Принцип діяльності ( практична спрямованість роботи ).



3. Принцип мобільності ( відповідність змісту самоосвіти рівню професійної компетентності).



^ 4. Принцип самореалізації ( впровадження в життя своїх внутрішніх можливостей та здібностей).



5. Принцип самоорганізації ( здатність особистості раціонально організувати свою діяльність).



1. Взаємообумовленість мети, суті, змісту, структури методичної роботи і суспільних потреб, педагогічної практики. Цей принцип вимагає, зокрема, єдності ідейно- професійної підготовки педагога, посилення уваги до методологічних знань.



^ 2. Безперервність і систематичність підвищення кваліфікації та професійної майстерності працівників упродовж всієї педагогічної діяльності.



^ 7. Взаємозв’язок методичної роботи з творчими пошуками окремих педагогів і всього колективу

6. Узгодженість і наступність підрозділів методичної роботи та курсової підготовки, ретельне виконання педагогами докурсових завдань, що дає змогу ліквідувати розрив між практичною діяльністю педагога, узагальнення його досвіду, тобто формування творчого мислення педагога.

^ 5. Урахування рівня підготовки та індивідуальних інтересів педагогів, диференціація змісту і методів методичної роботи.

4. Випереджальний характер підвищення кваліфікації педагога, своєчасне отримання наукової інформації, рекомендацій психолого-педагогічної науки і кращого педагогічного досвіду.

3. Комплексне вивчення питань соціології, психології, дидактики, теорії виховання, наукових основ викладання навчальних предметів та поєднання науково-теоретичної підготовки з оволодінням уміннями та навичками, необхідними в педагогічній діяльності.



Стартовий

інтелектуальний потенціал



Мотиви

формування безперервної самоосвіти



Уміння самоорганізації пізнавальної

діяльності



Самоосвіта



^ Уміння

розумової


діяльності



Навички

самостійного

оволодіння

знаннями


1.Стартовий інтелектуальний потенціал це певний обсяг знань, умінь та навичок, набутих педагогом. Знання – фундамент пізнавальної діяльності. При постійному саморозвитку педагога, постійно удосконалюється рівень його інтелектуальної компетентності, а саме:

    • стан науково-теоретичної підготовки;

    • стан психолого-педагогічної підготовки;

    • стан методичної підготовки;

    • стан технологічної підготовки.

2.Мотиви формування безперервної самоосвіти.

Під мотивацією розуміють сукупність внутрішніх та зовнішніх сил, які збуджують педагога до діяльності та надають їй певного смислу. Серед мотивів найчастіше зустрічаються:

  • прагнення до постійного самовдосконалення;

  • прагнення до самовираження ;

  • прагнення самореалізації та самоствердження особистості;

  • професійне зростання;

  • розширення кругозору;

  • підвищення рівня розвитку усіх видів компетентностей;

  • наявність пізнавальної зацікавленості;

  • створення позитивного іміджу серед учнів, батьків, колег;

  • підвищення кваліфікаційної категорії під час атестації;

  • отримання нагород;

  • підвищення особистісного рейтингу на різних рівнях підпорядкування.

Психологи виділяють в структурі мотивації такі компоненти:

- самосвідомість,

- самовиховання,

- самонавчання.

3.Навички самостійного оволодіння знаннями – це навички, набуті людиною на підставі власних психофізіологічних особливостей та удосконалені у процесі життєдіяльності:

  • читання;

  • слухання;

  • спостереження;

  • експеримент.

4.Уміння розумової діяльності:

  • чуттєве пізнання;

  • техніка мислення;

  • вибір проблем та шляхів рішення.

5.Уміння самоорганізації пізнавальної діяльності – це вибір джерел пізнання:

  • вибір форм самоосвіти;

  • планування;

  • організація робочого місця; самоорганізація;

самоаналіз; самоконтроль

Отже, «самоосвіта – це усвідомлена потреба в постійному вдосконаленні своєї професійної діяльності з акцентом на її соціалізацію, на створення умов для розвитку особистісно і соціально значущих якостей особистості («Я - концепція») педагога та особистості кожної дитини».

Самоосвіта – постійна діяльність педагога, спрямована на розширення й поглиблення знань і вмінь, підвищення рівня профкомпетентності.

Шлях від епізодичної самоосвітньої діяльності педагога до планової усвідомленої самоосвіти пролягає через осмислення й створення особистості «Я - концепції». Самоосвітня діяльність вихователя включає:

  • науково – дослідницьку роботу з проблемою;

  • вивчення наукової, методичної та навчальної літератури;

  • участь у колективних і групових формах методичної роботи;

  • вивчення досвіду своїх колег;

  • теоретичну роботу і практичну апробацію особистих матеріалів.

Організація самоосвіти педагога залежить від рівня його підготовки, визначення проблем, мети удосконалення його педмайстерності, вибору форм і способів узагальнення досвіду, опанування методики впровадження самоосвітньої діяльності через наступні етапи.

1. Діагностичний:

  • діагностика утруднень педагога;

  • розробка концептуальних основ;

  • участь у навчальних і установчих семінарах.

2. Організаційний:

  • створення матеріальних умов;

  • підготовка науково – методичних матеріалів, інструментарію;

  • мотивація.

3. Практичний:

  • послідовне вирішення всіх завдань;

  • моніторинг;

  • корекція.

4. Узагальнювальний:

  • дослідження ефективності;

  • аналіз результатів;

  • розробка прогнозу.

Ефективність самоосвіти педагогів залежить від стилю управління педагогічним колективом, який передбачає індивідуальний підхід до кожного вихователя, всіляку підтримку його творчості, прагнення до самореалізації. Тому самоосвіті сприяє передусім робота науково – методичної служби , перед якою стоять завдання:

  1. створити педагогу умови для інтелектуального, соціального, і духовного розвитку , самореалізації особистості;

  2. досягти оптимальної реалізації впливу самоосвіти на розвиток особистості вихователя;

  3. забезпечити максимальну мобілізацію психічних ресурсів особистості з метою забезпечення самореалізації.


Робота над індивідуальною методичною проблемою



Підсилення практичного досвіду

Захист педагогічних ідей

Методичний фестиваль

Творчі звіти

Виступи на семінарах

Випуск методичних

бюлетенів

Презентація індивідуального доробку

Психолого-педагогічні семінари

Педагогічні ради

Педагогічні читання
Огляд літератури і педагогічної преси

Підсилення наукової обізнаності

МО району

Семінари-практикуми

Інструктивно-методичні

наради

Науково-практичні конференції

Взаємовідвідування занять

Робота в творчих групах



следующая страница >>