asyan.org
добавить свой файл
1
Роль гіпотези в розвитку науки

Достовірному пізнанню в науковій чи практичній області завжди передує раціональне осмислення й оцінка фактичного матеріалу, що доставляється спостереженням. Ця розумова діяльність супроводжується побудовою різного роду здогадів і можливих пояснень явищ, що спостерігаються. Спочатку пояснення носять проблематичний характер. Подальше дослідження вносить виправлення в ці пояснення. У підсумку наука і практика переборюють численні відхилення, омани і протиріччя і досягають об'єктивно правдивих результатів.

Вирішальною ланкою в пізнавальному ланцюжку, що забезпечує становлення нового знання, є гіпотеза.

Гіпотеза — це закономірна форма розвитку знань, що представляє собою обґрунтоване припущення, висунуте з метою з'ясування властивостей і причин досліджуваних явищ.

Найважливішими серед відзначених у визначенні будуть наступні характерні риси гіпотези.

Гіпотеза — це загальна і необхідна для будь-якого пізнавального процесу форма розвитку знань. Там, де є пошук нових ідей чи фактів, закономірних зв'язків чи причинних залежностей, там завжди є присутня гіпотеза. Вона виступає сполучною ланкою між раніше досягнутим знанням і новими істинами й одночасно пізнавальним засобом, що регулює логічний перехід від колишнього неповного і неточного знання до нового, більш повного і більш точного.

Таким чином, внутрішньо властивому процесу пізнання розвиток визначає функціонування в мисленні гіпотези в якості необхідної і загальної форми такого розвитку.

Побудова гіпотези завжди супроводжується висуванням припущення про природу досліджуваних явищ, що є логічною серцевиною гіпотези і формулюється у вигляді окремого судження чи системи взаємозалежних суджень. Воно завжди має ослаблену епістемічну модальність: є проблематичним судженням, у якому виражене неточне знання.

Щоб перетворитися в достовірне знання, гіпотеза підлягає науковій і практичній перевірці. Процес перевірки гіпотези, який протікає з використанням різних логічних прийомів, операцій і форм висновку приводить у підсумку до спростування або підтвердження і подальшому її доказу.

Отже, гіпотеза завжди містить у собі нужденне в перевірці ймовірне знання. Доведене ж на її основі положення вже не є власне гіпотезою, тому що містить перевірене і яке не викликає сумнівів правдиве знання.

Виникаюче при побудові гіпотези припущення народжується в результаті аналізу фактичного матеріалу, на базі узагальнення численних спостережень. Важливу роль у виникненні плідної гіпотези грає інтуїція, творчі здібності і фантазія дослідника. Однак наукова гіпотеза — це не просто здогад, фантазія чи припущення, а спирається на конкретні матеріали, раціонально обґрунтоване, а не інтуїтивно і підсвідомо прийняте припущення.

Відзначені особливості дають можливість більш чітко визначити істотні риси гіпотези. Будь-яка гіпотеза має вихідні дані, або підстави, і кінцевий результат — припущення. Вона включає також логічну обробку вихідних даних і перехід до припущення. Завершальний етап пізнання — перевірка гіпотези, що перетворює припущення в достовірне знання або спростовує його.

^ Отже, гіпотезою називається спосіб мислення, котрий поля­гає в побудові припущення про те, що таке досліджува­не явище, та в доведенні цього припущення.

Термін «гіпотеза» уживається з подвійним значен­ням. Під гіпотезою розуміють і саме припущення, котре пояснює спостережуване явище, і спосіб мислення в ці­лому, який включає висування припущення, його роз­виток і доведення. Гіпотеза є метод пізнання предметів і явищ навколишнього світу.

Гіпотеза створюється для того, щоб дати пояснення «це не поясненим явищам, фактам, подіям. Пізнання будь-якого явища в дійсності, як відомо, розпочинають із збирання і нагромадження окремих фактів, що від­носяться до цього явища. Фактів, наявних на початку пізнання явища, завжди недостатньо, щоб повністю й відразу пояснити це явище, дати достовірний висновок про те, що воно таке, які причини його виникнення, за­кони розвитку тощо. Тому пізнання явищ і подій зовніш­нього світу відбувається у формі гіпотези: не очікуючи, доки накопичуються факти для кінцевого, достовірного висновку про характер і причину досліджуваного яви­ща, роблять на початку здогадане пояснення спостережуваного явища, а потім цей здогад розвивають і доводять.

Гіпотеза — це форма розвитку наших знань. Мис­лення людини не знає інших способів логічного опра­цювання емпіричного матеріалу і проникнення в сут­ність речей, окрім гіпотези. Побудова гіпотез у науці дає змогу переходити від окремих фактів, що стосуються явищ, до пізнання закону розвитку цього явища. Ф. Ен­гельс, даючи оцінку ролі гіпотези в пізнанні, зазначав: «Формою розвитку природознавства, оскільки воно мис­лить, є гіпотеза. Спостереження відкриває який-небудь новий факт, що робить неможливим старий спосіб по­яснення фактів, належних до тієї самої групи. З цього моменту виникає потреба в нових способах пояснення, яка спирається спершу тільки на обмежену кількість фактів і спостережень. Подальший дослідний матеріал приводить до очищення цих гіпотез, усуває одні з них, виправляє другі, поки, нарешті, не буде встановлений у чистому вигляді закон. Коли б ми захотіли чекати, поки матеріал буде готовий у чистому вигляді для закону, то це означало б припинити доти мисляче дослідження, і вже через одне це ми ніколи не дістали б закону».

Побудова гіпотез — необхідний шлях до створення наукової теорії. Всяка наукова теорія висловлюється спочатку як гіпотеза. Науково доведена і підтверджена на практиці гіпотеза стає науковою теорією.

^ Логічна структура гіпотези складна. Гіпотеза не зводиться до якогось одного судження чи умовиводу. Вона — система суджень, понять і умовиводів. Якесь одне окре­мо взяте судження або умовивід ще не складає гіпотези.

Гіпотеза може складатися одночасно із різних видів умовиводів: індукції, аналогії і дедукції. Наприклад, судження-припущення може бути висловлене за анало­гією чи індукцією, а потім розвинуте й доведене у формі дедукції. Але припущення в гіпотезі може бути ви­сунуте не тільки у формі індукції чи аналогії, воно ви­словлюється часто дедуктивне, а доводиться потім у фор­мі індукції або дедукції тощо.

Гіпотеза — процес розвитку думки. Процес мислення в гіпотезі має певні стадії. Розрізняють дві такі стадії побудови і доведення гіпотези:

  1. висування гіпотези;

  2. доведення гіпотези.

Дехто виділяє в гіпотезі не дві, а три, чотири чи п'ять стадій:

  1. вивчення обставин дослі­джуваного явища (збирання фактів);

  2. формування гіпо­тези»

  3. виведення із гіпотези наслідків (розвиток гіпотези);

  4. перевірка цих наслідків на практиці;

  5. ви­сновок про істинність або хибність висунутої гіпотези.

Висування гіпотези. Гіпотеза будується не на голо­му місці. Щоб її висунути необхідно мати певну сукуп­ність фактів, що відносяться до спостережуваного яви­ща, котрі б обґрунтовували імовірність якогось припу­щення, пояснювали імовірність невідомого. Тому побу­дова гіпотези завжди пов'язана зі збиранням фактів, які мають відношення до того явища, котре ми пояснює­мо. На підставі зібраних фактів висловлюється припу­щення про те, що таке досліджуване явище, тобто фор­мулюється гіпотеза. Припущення в гіпотезі в логічному відношенні є судження (або система суджень). Його ви­словлюють унаслідок логічного опрацювання зібраних фактів.

Факти, на підставі яких висувається гіпотеза, можуть бути логічно осмислені у формі аналогії, індукції чи дедукції. В одних випадках гіпотезу висувають за ана­логією, в інших — вони е висновком індуктивного чи де­дуктивного умовиводу. Наприклад, гіпотеза про існуван­ня життя на Марсі висунута за аналогією. На підставі схожості Марса і Землі в одних ознаках, а саме в тому, що Марс і Земля є планетами сонячної системи, що оби­дві вони обертаються навколо сонця, мають атмосферу, воду, зміну пір року, дня й ночі і т. д., зроблено припу­щення про схожість цих планет і в інших ознаках, а саме, що на Марсі, як і на Землі, існує життя. Гіпотеза Лавер’є про існування планети Нептун була висунута шля­хом дедукції.

Висування припущення, тобто формулювання гіпоте­зи, становить основний зміст гіпотези.

Припущення головний елемент будь-якої гіпотези. Припущення є відповіддю на поставлене запитання про сутність, причину, зв'язки спостережуваного явища. Припущення містить те знання, до якого доходять унаслідок узагальнення фактів. Припущення — та серцевина гіпо­тези, навколо якої відбувається вся пізнавальна і прак­тична діяльність. Припущення в гіпотезі — це, 3 одного боку, підсумок попереднього пізнання, те головне, до чого доходять унаслідок спостереження і узагальнення фактів; з другого боку — це відправний пункт подальшого вивчення явища, визначення напрямку, яким має відбуватися все дослідження. Гіпотеза дає змогу не тіль­ки пояснити наявні факти, а й виявити нові факти, на котрі не була б звернута увага, коли не була б висуну­та ця гіпотеза.

^ Доведення гіпотези. Висунута гіпотеза має бути доведеною. Доказ гіпотези здійснюється так. Припускаю­чи висунуту гіпотезу істинною, із неї дедуктивним ме­тодом виводять ряд наслідків (фактів), котрі мають існувати, якщо існує гадана причина, а потім ці наслід­ки перевіряють на практиці. Якщо наслідки відповіда­ють дійсності, підтверджуються практикою, то це свідчить про те, що ця гіпотеза є правильною. Якщо ж на­слідки, логічно виведені з гіпотези, не відповідають дійсності, нашим дослідом не підтверджені, то це озна­чає, що висунута гіпотеза хибна.

Логічний процес виведення наслідків із висунутого припущення і обґрунтування істинності або хибності гіпотези відбувається досить часто у формі умовно-ка­тегоричного силогізму. Із гаданої причини Л виводять наслідок В. Логічно це виражається в такому судженні;

«Якщо є Л, то є В». Потім наслідок В перевіряють на практиці, чи дійсно він існує. Якщо наслідок В насправ­ді не існує й існувати не може, то за правилами умовно-категоричного силогізму від відсутності наслідку дохо­дять висновку про те, що й гадана причина Л також не існує, тобто до імовірного висновку про хибність вису­нутої гіпотези.

^ Види гіпотез. Гіпотеза може пояснити або явище (подію) в ціло­му, або якийсь окремий бік явища, одну його властивість, один зв'язок. Тому розрізнюють гіпотези загальні й часткові.

^ Загальна гіпотеза це припущення, котре пояснює причину явища або групи явищ у цілому.

Часткова гіпотеза припущення, яке пояснює якийсь окремий бік чи окрему властивість явища чи події.

Так, гіпотеза про походження гір — це загальна гіпотеза, а гіпотеза про походження якоїсь однієї гори —часткова гіпотеза. У судовому дослідженні припущення про злочин у цілому є загальною гіпотезою, а припущен­ня, що пояснює окремий бік злочину, наприклад, при­пущення про мотив злочину, про шлях проникнення зло­чинця до приміщення, про спосіб скоєння злочину тощо е частковою гіпотезою.

Поділ гіпотез на загальні й часткові має сенс, коли ми співвідносимо одну гіпотезу з другою. Цей поділ не є абсолютним, гіпотеза може бути частковою стосовно однієї і загальною стосовно інших гіпотез.

Окрім загальних і часткових гіпотез, існують гіпотези наукові й робочі.

^ Наукова гіпотезаце гіпотеза, що пояснює закономірність розвитку явищ природи і суспільства. Таким є, наприклад, гіпотеза про походження сонячної системи гіпотеза про походження життя, гіпотеза про походження людини, вулканів, нафти тощо.

^ Робоча гіпотеза це тимчасове припущення або здогад, яким користуються, будуючи гіпотези. Робот гіпотеза є припущенням — пробою, тимчасовим варіантом, що допомагає побудувати ту чи іншу гіпотезу. Робоче гіпотеза дає змогу перевірити, чи можна це явище якось пояснити. Висунувши робочу гіпотезу і переконавшись що вона не може пояснити явище, котре нас цікавить, чи пояснює його неправильно, її відкидають, заміню­ють іншою робочою гіпотезою. Робоча гіпотеза створює­ться як тимчасовий здогад, тобто таке припущення, кот­ре пояснює явище умовно. За допомогою таких робочих гіпотез тимчасово групують факти, а потім уже її формулюють. Робоча гіпотеза може стати в ході подаль­шого дослідження науковою гіпотезою.

У боротьбі конкуруючих гіпотез велику роль грають так називані вирішальні експерименти. Вони проводяться тоді, коли з цих гіпотез удається дедукувати наслідки, що суперечать один одному, але які можна зіставити з даними експерименту. Підтвердження наслідків однієї гіпотези буде свідчити про спростування наслідків іншої. Останнє означає, що і гіпотеза, з якої отримані такі наслідки, також повинна бути визнана помилковою. Гіпотеза, альтернативна їй, хоча і не визнається поки істинною, але здобуває велику імовірність.

Досягнення багатьох цілей неможливо без вирішення комплексів проблем і завдань. Розглядаючи ці комплекси, ми з необхідністю виходимо на одне з найважливіших, але слабко вивчених понять методології науки - поняття науково-дослідної програми.

Науково-дослідну програму можна представити як ієрархію завдань і проблем по досягненню творчого результату. Не виключається, що в якості такого може виступати деяка загальнолюдська цінність, наприклад, істина або творчість сама по собі. Це робить науково-дослідну програму ієрархічною системою, що володіє нежорсткими, навіть розпливчастими характеристиками. Принципово нежорсткими повинні бути програми, спрямовані на дослідження систем, що самоорганізуються.

Проте в структурі науково-дослідної програми, жорстка вона або ж ні, правомірно виділяти хоча б деякі проміжні і кінцеві цілі, співвідношення яких із засобами означає постановку відповідних задач або проблем. У залежності від характеру останніх потрібно розрізняти програми реалізовані і нереалізовані, реалізовані актуально і потенційно, оптимальні і неоптимальні. На відміну від нереалізованої програми реалізована у своїй структурі містить розв'язні задачі і проблеми. Програму, реалізовану актуально, можна представити як сукупність субординованих розв'язних задач. Структура потенційно реалізованих програм відрізняється наявністю не тільки актуально розв'язних задач, але і проблем. Оптимальною є актуально реалізована програма, у якої умови кожної задачі не є надлишковими, тобто вони необхідні.

Таким чином, форми знань, що розвиваються, знаходяться між собою в нерозривному зв'язку і взаємозумовленості. У той же час у процесі наукового дослідження кожна з них відповідає строго визначеному етапу. Орієнтація в цих формах, знання методологічних вимог - необхідна якість кожного дослідника.

Головна умова, якій повинна задовольняти гіпотеза в науці - її обґрунтованість. Цією властивістю гіпотеза повинна володіти не в значенні своєї доведеності. Доведена гіпотеза - це вже достовірний фрагмент деякої теорії.

Література





  1. В.Є.Жеребкін. Логіка. Харків-Київ.-"Основа" - "Знання", - 1999 р.;

  2. Кириллов В.И., Старченко А.А. ЛОГИКА. М. -Юрист. 1998. 254 с.;

  3. Свинцов А.Н. ЛОГИКА . М.- Просвещение . 1994. 347 с.;

  4. Войшвилло А.Д. ЛОГИКА . М.- Наука .1996. 267с.