| asyan.org | 1 Достовірному пізнанню в науковій чи практичній області завжди передує раціональне осмислення й оцінка фактичного матеріалу, що доставляється спостереженням. Ця розумова діяльність супроводжується побудовою різного роду здогадів і можливих пояснень явищ, що спостерігаються. Спочатку пояснення носять проблематичний характер. Подальше дослідження вносить виправлення в ці пояснення. У підсумку наука і практика переборюють численні відхилення, омани і протиріччя і досягають об'єктивно правдивих результатів. Вирішальною ланкою в пізнавальному ланцюжку, що забезпечує становлення нового знання, є гіпотеза. Гіпотеза — це закономірна форма розвитку знань, що представляє собою обґрунтоване припущення, висунуте з метою з'ясування властивостей і причин досліджуваних явищ. Найважливішими серед відзначених у визначенні будуть наступні характерні риси гіпотези. Гіпотеза — це загальна і необхідна для будь-якого пізнавального процесу форма розвитку знань. Там, де є пошук нових ідей чи фактів, закономірних зв'язків чи причинних залежностей, там завжди є присутня гіпотеза. Вона виступає сполучною ланкою між раніше досягнутим знанням і новими істинами й одночасно пізнавальним засобом, що регулює логічний перехід від колишнього неповного і неточного знання до нового, більш повного і більш точного. Таким чином, внутрішньо властивому процесу пізнання розвиток визначає функціонування в мисленні гіпотези в якості необхідної і загальної форми такого розвитку. Побудова гіпотези завжди супроводжується висуванням припущення про природу досліджуваних явищ, що є логічною серцевиною гіпотези і формулюється у вигляді окремого судження чи системи взаємозалежних суджень. Воно завжди має ослаблену епістемічну модальність: є проблематичним судженням, у якому виражене неточне знання. Щоб перетворитися в достовірне знання, гіпотеза підлягає науковій і практичній перевірці. Процес перевірки гіпотези, який протікає з використанням різних логічних прийомів, операцій і форм висновку приводить у підсумку до спростування або підтвердження і подальшому її доказу. Отже, гіпотеза завжди містить у собі нужденне в перевірці ймовірне знання. Доведене ж на її основі положення вже не є власне гіпотезою, тому що містить перевірене і яке не викликає сумнівів правдиве знання. Виникаюче при побудові гіпотези припущення народжується в результаті аналізу фактичного матеріалу, на базі узагальнення численних спостережень. Важливу роль у виникненні плідної гіпотези грає інтуїція, творчі здібності і фантазія дослідника. Однак наукова гіпотеза — це не просто здогад, фантазія чи припущення, а спирається на конкретні матеріали, раціонально обґрунтоване, а не інтуїтивно і підсвідомо прийняте припущення. Відзначені особливості дають можливість більш чітко визначити істотні риси гіпотези. Будь-яка гіпотеза має вихідні дані, або підстави, і кінцевий результат — припущення. Вона включає також логічну обробку вихідних даних і перехід до припущення. Завершальний етап пізнання — перевірка гіпотези, що перетворює припущення в достовірне знання або спростовує його. ^ Отже, гіпотезою називається спосіб мислення, котрий полягає в побудові припущення про те, що таке досліджуване явище, та в доведенні цього припущення. Термін «гіпотеза» уживається з подвійним значенням. Під гіпотезою розуміють і саме припущення, котре пояснює спостережуване явище, і спосіб мислення в цілому, який включає висування припущення, його розвиток і доведення. Гіпотеза є метод пізнання предметів і явищ навколишнього світу. Гіпотеза створюється для того, щоб дати пояснення «це не поясненим явищам, фактам, подіям. Пізнання будь-якого явища в дійсності, як відомо, розпочинають із збирання і нагромадження окремих фактів, що відносяться до цього явища. Фактів, наявних на початку пізнання явища, завжди недостатньо, щоб повністю й відразу пояснити це явище, дати достовірний висновок про те, що воно таке, які причини його виникнення, закони розвитку тощо. Тому пізнання явищ і подій зовнішнього світу відбувається у формі гіпотези: не очікуючи, доки накопичуються факти для кінцевого, достовірного висновку про характер і причину досліджуваного явища, роблять на початку здогадане пояснення спостережуваного явища, а потім цей здогад розвивають і доводять. Гіпотеза — це форма розвитку наших знань. Мислення людини не знає інших способів логічного опрацювання емпіричного матеріалу і проникнення в сутність речей, окрім гіпотези. Побудова гіпотез у науці дає змогу переходити від окремих фактів, що стосуються явищ, до пізнання закону розвитку цього явища. Ф. Енгельс, даючи оцінку ролі гіпотези в пізнанні, зазначав: «Формою розвитку природознавства, оскільки воно мислить, є гіпотеза. Спостереження відкриває який-небудь новий факт, що робить неможливим старий спосіб пояснення фактів, належних до тієї самої групи. З цього моменту виникає потреба в нових способах пояснення, яка спирається спершу тільки на обмежену кількість фактів і спостережень. Подальший дослідний матеріал приводить до очищення цих гіпотез, усуває одні з них, виправляє другі, поки, нарешті, не буде встановлений у чистому вигляді закон. Коли б ми захотіли чекати, поки матеріал буде готовий у чистому вигляді для закону, то це означало б припинити доти мисляче дослідження, і вже через одне це ми ніколи не дістали б закону». Побудова гіпотез — необхідний шлях до створення наукової теорії. Всяка наукова теорія висловлюється спочатку як гіпотеза. Науково доведена і підтверджена на практиці гіпотеза стає науковою теорією. ^ Логічна структура гіпотези складна. Гіпотеза не зводиться до якогось одного судження чи умовиводу. Вона — система суджень, понять і умовиводів. Якесь одне окремо взяте судження або умовивід ще не складає гіпотези. Гіпотеза може складатися одночасно із різних видів умовиводів: індукції, аналогії і дедукції. Наприклад, судження-припущення може бути висловлене за аналогією чи індукцією, а потім розвинуте й доведене у формі дедукції. Але припущення в гіпотезі може бути висунуте не тільки у формі індукції чи аналогії, воно висловлюється часто дедуктивне, а доводиться потім у формі індукції або дедукції тощо. Гіпотеза — процес розвитку думки. Процес мислення в гіпотезі має певні стадії. Розрізняють дві такі стадії побудови і доведення гіпотези:
Дехто виділяє в гіпотезі не дві, а три, чотири чи п'ять стадій:
Висування гіпотези. Гіпотеза будується не на голому місці. Щоб її висунути необхідно мати певну сукупність фактів, що відносяться до спостережуваного явища, котрі б обґрунтовували імовірність якогось припущення, пояснювали імовірність невідомого. Тому побудова гіпотези завжди пов'язана зі збиранням фактів, які мають відношення до того явища, котре ми пояснюємо. На підставі зібраних фактів висловлюється припущення про те, що таке досліджуване явище, тобто формулюється гіпотеза. Припущення в гіпотезі в логічному відношенні є судження (або система суджень). Його висловлюють унаслідок логічного опрацювання зібраних фактів. Факти, на підставі яких висувається гіпотеза, можуть бути логічно осмислені у формі аналогії, індукції чи дедукції. В одних випадках гіпотезу висувають за аналогією, в інших — вони е висновком індуктивного чи дедуктивного умовиводу. Наприклад, гіпотеза про існування життя на Марсі висунута за аналогією. На підставі схожості Марса і Землі в одних ознаках, а саме в тому, що Марс і Земля є планетами сонячної системи, що обидві вони обертаються навколо сонця, мають атмосферу, воду, зміну пір року, дня й ночі і т. д., зроблено припущення про схожість цих планет і в інших ознаках, а саме, що на Марсі, як і на Землі, існує життя. Гіпотеза Лавер’є про існування планети Нептун була висунута шляхом дедукції. Висування припущення, тобто формулювання гіпотези, становить основний зміст гіпотези. Припущення — головний елемент будь-якої гіпотези. Припущення є відповіддю на поставлене запитання про сутність, причину, зв'язки спостережуваного явища. Припущення містить те знання, до якого доходять унаслідок узагальнення фактів. Припущення — та серцевина гіпотези, навколо якої відбувається вся пізнавальна і практична діяльність. Припущення в гіпотезі — це, 3 одного боку, підсумок попереднього пізнання, те головне, до чого доходять унаслідок спостереження і узагальнення фактів; з другого боку — це відправний пункт подальшого вивчення явища, визначення напрямку, яким має відбуватися все дослідження. Гіпотеза дає змогу не тільки пояснити наявні факти, а й виявити нові факти, на котрі не була б звернута увага, коли не була б висунута ця гіпотеза. ^ Доведення гіпотези. Висунута гіпотеза має бути доведеною. Доказ гіпотези здійснюється так. Припускаючи висунуту гіпотезу істинною, із неї дедуктивним методом виводять ряд наслідків (фактів), котрі мають існувати, якщо існує гадана причина, а потім ці наслідки перевіряють на практиці. Якщо наслідки відповідають дійсності, підтверджуються практикою, то це свідчить про те, що ця гіпотеза є правильною. Якщо ж наслідки, логічно виведені з гіпотези, не відповідають дійсності, нашим дослідом не підтверджені, то це означає, що висунута гіпотеза хибна. Логічний процес виведення наслідків із висунутого припущення і обґрунтування істинності або хибності гіпотези відбувається досить часто у формі умовно-категоричного силогізму. Із гаданої причини Л виводять наслідок В. Логічно це виражається в такому судженні; «Якщо є Л, то є В». Потім наслідок В перевіряють на практиці, чи дійсно він існує. Якщо наслідок В насправді не існує й існувати не може, то за правилами умовно-категоричного силогізму від відсутності наслідку доходять висновку про те, що й гадана причина Л також не існує, тобто до імовірного висновку про хибність висунутої гіпотези. ^ Види гіпотез. Гіпотеза може пояснити або явище (подію) в цілому, або якийсь окремий бік явища, одну його властивість, один зв'язок. Тому розрізнюють гіпотези загальні й часткові. ^ Загальна гіпотеза — це припущення, котре пояснює причину явища або групи явищ у цілому. Часткова гіпотеза — припущення, яке пояснює якийсь окремий бік чи окрему властивість явища чи події. Так, гіпотеза про походження гір — це загальна гіпотеза, а гіпотеза про походження якоїсь однієї гори —часткова гіпотеза. У судовому дослідженні припущення про злочин у цілому є загальною гіпотезою, а припущення, що пояснює окремий бік злочину, наприклад, припущення про мотив злочину, про шлях проникнення злочинця до приміщення, про спосіб скоєння злочину тощо е частковою гіпотезою. Поділ гіпотез на загальні й часткові має сенс, коли ми співвідносимо одну гіпотезу з другою. Цей поділ не є абсолютним, гіпотеза може бути частковою стосовно однієї і загальною стосовно інших гіпотез. Окрім загальних і часткових гіпотез, існують гіпотези наукові й робочі. ^ Наукова гіпотеза—це гіпотеза, що пояснює закономірність розвитку явищ природи і суспільства. Таким є, наприклад, гіпотеза про походження сонячної системи гіпотеза про походження життя, гіпотеза про походження людини, вулканів, нафти тощо. ^ Робоча гіпотеза — це тимчасове припущення або здогад, яким користуються, будуючи гіпотези. Робот гіпотеза є припущенням — пробою, тимчасовим варіантом, що допомагає побудувати ту чи іншу гіпотезу. Робоче гіпотеза дає змогу перевірити, чи можна це явище якось пояснити. Висунувши робочу гіпотезу і переконавшись що вона не може пояснити явище, котре нас цікавить, чи пояснює його неправильно, її відкидають, замінюють іншою робочою гіпотезою. Робоча гіпотеза створюється як тимчасовий здогад, тобто таке припущення, котре пояснює явище умовно. За допомогою таких робочих гіпотез тимчасово групують факти, а потім уже її формулюють. Робоча гіпотеза може стати в ході подальшого дослідження науковою гіпотезою. У боротьбі конкуруючих гіпотез велику роль грають так називані вирішальні експерименти. Вони проводяться тоді, коли з цих гіпотез удається дедукувати наслідки, що суперечать один одному, але які можна зіставити з даними експерименту. Підтвердження наслідків однієї гіпотези буде свідчити про спростування наслідків іншої. Останнє означає, що і гіпотеза, з якої отримані такі наслідки, також повинна бути визнана помилковою. Гіпотеза, альтернативна їй, хоча і не визнається поки істинною, але здобуває велику імовірність. Досягнення багатьох цілей неможливо без вирішення комплексів проблем і завдань. Розглядаючи ці комплекси, ми з необхідністю виходимо на одне з найважливіших, але слабко вивчених понять методології науки - поняття науково-дослідної програми. Науково-дослідну програму можна представити як ієрархію завдань і проблем по досягненню творчого результату. Не виключається, що в якості такого може виступати деяка загальнолюдська цінність, наприклад, істина або творчість сама по собі. Це робить науково-дослідну програму ієрархічною системою, що володіє нежорсткими, навіть розпливчастими характеристиками. Принципово нежорсткими повинні бути програми, спрямовані на дослідження систем, що самоорганізуються. Проте в структурі науково-дослідної програми, жорстка вона або ж ні, правомірно виділяти хоча б деякі проміжні і кінцеві цілі, співвідношення яких із засобами означає постановку відповідних задач або проблем. У залежності від характеру останніх потрібно розрізняти програми реалізовані і нереалізовані, реалізовані актуально і потенційно, оптимальні і неоптимальні. На відміну від нереалізованої програми реалізована у своїй структурі містить розв'язні задачі і проблеми. Програму, реалізовану актуально, можна представити як сукупність субординованих розв'язних задач. Структура потенційно реалізованих програм відрізняється наявністю не тільки актуально розв'язних задач, але і проблем. Оптимальною є актуально реалізована програма, у якої умови кожної задачі не є надлишковими, тобто вони необхідні. Таким чином, форми знань, що розвиваються, знаходяться між собою в нерозривному зв'язку і взаємозумовленості. У той же час у процесі наукового дослідження кожна з них відповідає строго визначеному етапу. Орієнтація в цих формах, знання методологічних вимог - необхідна якість кожного дослідника. Головна умова, якій повинна задовольняти гіпотеза в науці - її обґрунтованість. Цією властивістю гіпотеза повинна володіти не в значенні своєї доведеності. Доведена гіпотеза - це вже достовірний фрагмент деякої теорії. Література
|