asyan.org
добавить свой файл
1
ЕЛЕКТОРАЛЬНА КУЛЬТУРА

ЯК ФАКТОР ЕЛЕКТОРАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ
В.В.Бунь

аспірант

Львівський національний

університет ім.Івана Франка
Стабільний стан суспільства у великій мірі залежить від політичної культури громадян. Для здійснення компетентного політичного вибору потрібно мати відповідний рівень знань, інформації, відповідні навики. Особливо це актуально в період виборів. Адже електоральна культура безпосередньо пов’язана із загальною політичною культурою суспільства і культурою кожної конкретної людини як члена цього суспільства.

Під електоральною культурою дослідники розуміють досвід, знання, норми, навики людей, соціальних спільнот, політичних інститутів, пов’язані з у участю у виборах органів влади. З наведеного вище визначення випливає, що можна говорити про електоральну культуру рядових виборців, людей безпосередньо задіяних у виборчій кампанії, а також самих політиків. Нас, насамперед, цікавить електоральна культура маси рядових громадян, критерії, що є показниками її рівня та можливості її підвищення.

Електоральна культура, як частина політичної, містить у собі орієнтації, які визначають позиції громадян у виборчому процесі і має певні особливості, а саме часову й територіальну “прив’язку”, залежність від комунікативних каналів тощо. Особливість електоральної культури полягає також у її ритміці, адже тривалий час вона перебуває в латентному стані й актуалізується в періоди виборчих кампаній.

Культура електоральна цікавить дослідників, насамперед, тому, що безпосередньо впливає на електоральну поведінку. Такий вплив може здійснюватись на двох рівнях: на рівні пізнавальних орієнтацій електорату, що охоплюють знання про формування відносин політичного представництва в суспільстві, про виборче законодавство, про характер і особливості функціонування виборчої системи, про роль учасників виборчого процесу; і на рівні емоційних орієнтацій, що відображають емоційне ставлення електорату до виборів і виборчої системи, оцінку справедливості перебігу виборчої кампанії і результатів голосування [2, с. 601].

Характеризуючи електоральну культуру варто звернути увагу, насамперед, на такі два показники, як відповідальність і компетентність виборців [1, с. 302]. Відповідальність виборців визначається почуттям громадянського обов’язку і рівнем виборів, тим місцем, яке вибори представницького інституту, займають в житті країни. Зокрема, різниця повноважень парламенту і президента роблять різними в очах виборців не лише функції органу, що вибирається, але і “ціну” виборів і голосування з точки зору їх політичних наслідків. Для того, щоб описати вплив, який здійснюють повноваження виборних інститутів на електоральну поведінку Рейф К. і Шмітт Г. ввели поняття виборів “першого” і “другого” порядку. Вибори “першого порядку” пропонують виборцям зробити вибір того, хто повинен управляти країною, що є більш важливим за своїми політичними результатами. До цієї категорії відносять парламентські вибори в парламентських системах і президентські в президентських. Тому парламентське голосування стає свого роду “виборами другого порядку”, у порівнянні з “головними” президентськими виборами в президентських системах [3, с. 180].

Також показниками відповідального ставлення виборців до здійснення електорального вибору є рівень залученості у виборчий процес і рівень зацікавленості в результатах голосування.

В залежності від рівня відповідальності і компетентності виборців можна виділити різні типи електоральної культури. Традиційно-нормативний тип культури характерний для виборців, що орієнтуються не на особистість кандидата, а на норми і цінності, що прийняті в їхньому соціальному середовищі. Для представників раціонально-нормативного типу електоральної культури голосування за певну партію це можливість з її допомогою вплинути на вирішення актуальних для них питань.

Варто зазначити, що електоральна культура, як і культура політична, не є сталим утворенням. Під впливом різних чинників, рівень культури електорату може суттєво змінюватися. Зокрема громадяни, беручи участь у чергових виборах здобувають досвід і стають більш компетентними. Теорію електорату, що навчається висунули Роуз Р. і Макалістер Я. Вони наголошують на тому, що виборці вчаться робити електоральний вибір, співвідносячи свої соціальні і економічні інтереси, політичні погляди з заявами і програмами партій і кандидатів і їх реальними діями. [1, с. 307].

Твердження про те, що електоральна культура перебуває в постійному трансформаційному стані висуває на перший план питання про політичну і правову освіту. Проходити правова освіта може у різних втіленнях – як “круглі столи”, конференції, семінари й тренінги, випуск літератури тощо, і це залежить від конкретної мети її ініціаторів. Однозначно її спрямованістю в цілому є орієнтир на кожного виборця, а не на конкретну групу людей.

На даний час в Україні досить багато недержавних організацій займаються правовою освітою виборців. Про те, поки що дана діяльність не набула масовості, оскільки реципієнтами здебільшого залишаються молоді політики, журналісти, урядовці, експерти та інші громадяни активістського типу політичної культури. Правова освіта носить поки що чіткий елітарний характер, і недержавні громадські організації поки що не надто намагаються уникати цього. Утім, навіть таких зусиль найчастіше є достатньо для значних змін в електоральній культурі. Адже головний наслідок низької електоральної культури – це те, що вона не дозволяє до кінця реалізувати волю електорату, деформує її. Отже, логічно припустити, що завданням інституцій громадянського суспільства є зміна електоральної культури через правову освіту громадян.

Отже, високий рівень знань про політичну систему, про ідеології та високий рівень самосвідомості громадян може кардинально змінити весь хід виборчих кампаній, створити новий баланс усіх складників культури, суттєво вплинути на результати виборів.

Література:

  1. Политическая социология / Под ред. Тощенко Ж. Т. – М.:ЮНИТИ-ДАНА, 2002. – 495 с.

  2. Политическая энциклопедия / Руков. науч. проекта Семигин П. Ю. – М.: Мысль, 2000. –Т. 1. – 750 с.

  3. Шевченко Ю. Д. Политические институты и избиратели // Политическая социология и современная российская политика / Под ред. Голосова Г. В., Мелешкиной Е. Ю. – СПб.: “Борейпринт”, 2000. – С.156-180.