asyan.org
добавить свой файл
1

Шифр: 111111DDDD Експлікація міфу про народження і загибель Христа в поезії Б.-І. Антонича


Експлікація міфу про народження і загибель Христа в поезії Б.-І. Антонича
Вступ

Вивчення творчості Богдана-Ігоря1 Антонича має бути важливим етапом у розумінні системи української літератури ХХ століття. У такому разі, аналізуючи його поезію, можна дійти висновку, що в історії української літератури ХХ століття Антонич був поетом із архетипним зором. Його модерністська поезія має вкрай потужне міфологічне забезпечення на рівні образної організації. У свою чергу, «міфосвіт Антонича» — це простір, що реалізується не лише на рівні образів, а й звукового вираження, адже фоносемантика постає в Антонича важливим засобом передачі художньої інтенції тексту, а тому потребує особливої уваги в студіях про специфіку поетичного світовідчування Антонича.

Об’єкт дослідженняміф про народження і загибель Христа в Україні, реалізований у поезії Б.-І. Антонича. Предмет дослідження — два вірші «Різдво» і «Коляда», що мають особливе значення для розкриття художньої міфопоетичної інтенції, адже є центральними в збірці «Три перстені». Основна мета передбачає виявлення художнього методу Антонича, за допомогою якого реалізується можливість експлікувати міф про народження і загибель Христа саме в Україні. Завдання роботи полягає в дослідженні фонічної організації вибраних поезій, виявленні концептів, через які відбувається вираження міфопоетичної інтенції Антонича, розуміння світоглядно-філософських основ художнього бачення.

^ Актуальність теми полягає в тому, що в подальшому ми бачимо підстави для використання запропонованої парадигми для вивчення моделі міфу про народження і загибель Христа в поезії інших авторів. Запропонована методика дослідження реалізує можливість розглянути базові константи художньо-поетичної індукції, через які текст опроявлює себе як міфопоетичний, тобто такий, що представляє уявлення, пов’язані з міфологічною свідомістю. У свою чергу, це дає можливість по-новому подивитися на специфіку авторського мислення. Актуальність також зумовлена браком спеціальних досліджень про природу міфологічних образів, про поетичний текст як архетипно-міфологічну структуру. Актуальним є визначення можливих складових аналізу міфологічної свідомості в поетичному тексті, яка реалізується як на зовнішньому рівні (метрична, фонічна організація), так і внутрішньо-концептуальному.

^ Наукова новизна роботи полягає в теоретичному визначенні художньо-естетичної природи поезії Б.-І. Антонича, специфіки авторської свідомості.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження відповідає межам сучасного розвитку науки в Україні. Апробація роботи здійснювалася на VІ Всеукраїнській науковій конференції молодих учених-філологів «Vivat academia», що проходила 18-19 квітня 2008 року у Львівському національному університеті імені Івана Франка.

^ Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що в роботі запропоновано теоретичну модель міфопоетичного аналізу, яка послуговується як виявленням «звукової семантики» вірша, так і концептуального простору, пов’язаного з уявленням про міф. Дослідження дає можливість розкрити творчість Антонича в контексті модерністських шукань ХХ століття. В роботі подано два різновиди аналізу поетичного тексту: мікро- та макроструктурний. Практичне значення роботи полягає у використанні результатів дослідження для подальшого вивчення теорії міфу в курсах української літератури, основ компаративістики у вищій школі. Окремі положення можна застосувати для підготовки спецкурсу з української літератури або із «Аналізу художнього тексту».

^ Методологічна база дослідження. В роботі використано комплексно-інтегративні методи, що переважають у сучасній світовій літературній теорії2. Метод поєднує культурологічний та культурно-історичний підходи. Використано також фоносемантичний метод на основі теоретичних праць І. Качуровського.

Поезія Антонича поставала в центрі уваги таких українських дослідників: Андрухович Ю. «Богдан-Ігор Антонич і літературно-естетичні концепції модернізму» (дисертація на здобуття наукового ступеня канд. філол. наук, 1996); Антонюк Т. О. «Сюрреалізм як художній напрям в українській поезії XX століття» (дисертація на здобуття наукового ступеня канд. філол. наук, 2004); Буряк О. Ф. «Міфологізм художнього мислення Богдана-Ігоря Антонича та Ігоря Калинця» (2001); Ільницький М. М. «У вимірах часу: поезія Б.-І. Антонича» (1988); Новикова М. «Міфосвіт Антонича» (1992); Павличко Д.В. «Пісня про незнищенність матерії» (1967); Росовецький С.К. «Міф про народження і загибель Христа в Україні» (1998); Стефановська Л. «Антонич Антиномії» (2006), Якубчак Н. В. «Поетика ліричного циклу Б.-І. Антонича» (2005) та ін.
^ Основна частина

Два вірші «Різдво» й «Коляда» належать до збірки «Три перстені» 1934 року (сама назва має глибоке філософське підґрунтя, адже трьома перстенями є перстень пісні, перстень молодості і перстень ночі), — чи не найглибша спроба в українській модерністській поезії осягнути міф про народження і загибель Христа, який у поетичній уяві перенесено в Україну, хоча важливо уточнити географічний простір, у якому відбуваються події, адже Україна Б.-І. Антонича — це насамперед його рідна Лемківщина.

Для Антонича земля — метафізичний простір, із якого народжується людина і в який вона повертається. Часом у поетичній лабораторії людина наближається до рослини, адже за Антоничем саме рослина залишається на все життя найвірнішою своєму місцю народження. Про це згадує й Д. Павличко в передмові до видання Антоничевої поезії «Пісня про незнищенність матерії»: «Невпинний рух матерії у формах живого і мертвого, свідомого і несвідомого, безконечна перебудова цих форм на основі їхньої взаємопроникності… Але люд­ська свідомість скоріше погоджується на своє матеріальне продов­ження у вигляді дерева, ніж у вигляді каменя, глини, пилюги. Чому Антонич так часто і так пристрасно «вивчає» взаємини лю­дини і рослини. Чому «рисі», «бацилі», «комети» та все інше з тваринного і неорганічного світів до його поетично-філософської концеп­ції світу входять більше перерахунково, механічно, як поняття одного ряду, але цілком інших емоційних величин.

Справа, здається, в тому, що рослина має недосяжну вірність місцеві народження, дитячу безвідповідальність за своє життя, мінли­ву зовнішність і вищий смак у достосуванні своєї індивідуальності до навкружжя, до часу року і днини, до ясної погоди і іншого настрою неба… Та найважливіше — це їхня краса, така відмінна від краси людини як тва­ринної істоти, і божевільна щедрота та безкорисливість, ніби розра­хована на людський пожиток, на допомогу людині… Бажання довести, що свідомість, обмежена соціальними та етичними законами, може пройти шлях самовідчуження, звільнившись на рівні «рослинної» душі від тих законів, стати індиферентною соціально та етично, ніколи не затуманювало поезії Антонича. «Свідо­мість, — кажучи словами Стефаника, — держиться на вершку життя, бо вона вершок самого життя». Антонич хотів пізнати, з чого росте, на чому тримається, чим живиться «вершок життя»3.

Незнищенність — можливо, цей концепт варто тлумачити в тому аспекті, що для Б.-І. Антонича світ — колообіг енергії, речовин, це Всесвіт, який не розвивається лінійно, але для якого в центрі руху — коло, замкнений простір, який є, водночас, безмежним. Світ Антонича незнищенний, позаяк усе в ньому перетікає з однієї речі в іншу, це архаїчний світ, у якому немає протиставлення між людиною як суб’єктом та світом як об’єктом. Існує магічне коло, нерозривне коло, в якому існує світ — тваринний, рослинний, людський.

Показовими в цьому плані є вірші «Різдво» і «Коляда». Можна сказати, що саме ці вірші — в центрі всієї збірки, адже їх розміщено за порядком під номером 24 і 25, всього ж у збірці 48 поезій, отже, це потверджує їхню центральність. Д. Павличко зазначає: «…у «Трьох перстенях» Антонич нагадує народних різьбярів, що обличчя розп'ятого Христа творили подлуг свого обличчя або частіше на взір обличчя того жебрака, що завжди тинявся попід лемківською церквою»4. Як зауважує С. Росовецький: «Однією із світоглядних передумов ідеї перенесення біографії Ісуса Христа в Україну було загальноєвропейське середньовічне сприйняття історії. Відомо, що середньовічна людина не поміча­ла повільних змін у суспільстві та природному середовищі, а в сучасності бачила лише повторення того, що вже було раніше. То ж не дивно, що вже візантійські іконописці переодягли персонажів Біблії у свої хітони, туніки, гіматії та мафорії, а на бере­гах середньовічних західних рукописів вони з'явились у строях "варварських" королів, лицарів і селян»5.

В Антонича народження Христа змальовується вже не як здогад царя Ірода, а як подія поетичної реальності. І хоча вірш «Різдво» звучить ідилічно, але в рядках «На­родився Бог на санях в лемківськім містечку Дуклі...» є й нотка неспокою: «на санях» у давнину — і не таку вже й далеку (поде­куди ще на початку XIX ст. — ховали небіжчиків. У «Коляді» напруження внутрішнього драматизму поступово зростає:

^ Тешуть теслі з срібла сани,

стелиться сніжиста путь.

На тих санях в синь незнану

Дитя Боже повезуть.
їдуть сани, плаче Пані,

снігом стелеться життя.

Також хотілося б звернути увагу на перший катрен у вірші «Коляда»:

^ Тешуть теслі з срібла сани,

стелиться сніжиста путь.

На тих санях в синь незнану

Дитя Боже повезуть.

М. Новикова по-своєму трактує вірші «Різдво» й «Коляда» в Антонича: «З усіх сільських за­нять найчастіше в його світі згадуються ремесла. Втім, і ремесла переважно обираються ті, які й донині ближ­че стоять до магії, до сотворіння речі яко сотворіння світу. Та й тут іде відбір: Антоничеві теслі спору­джують храм охочіше, аніж стіл, а стіл — імовірніше, аніж вориння (загорожу). Принцип зрозумілий. Чим символічніший, сакральніший предмет, тим швидше візьмуться його виготовляти Антоничеві майстри-маги. Якщо вже тесати сани, то не прості, а срібні, щоб їхала ними Ясна Пані — Божа Мати...»6. Мотив кресання належить до тієї системи мотивів, що належать до світотворчих (ткацтво, плетіння тощо — ці заняття мають архаїчну природу, їх пов’язано з космологічним ритуалом).

І справді, прочитавши перший рядок вірша «Коляда», хочеться поставити запитання: чому теслі тешуть сани саме зі срібла? Як ми знаємо, перший рядок у будь-якому тексті — сильна позиція. Але в цій строфі маємо доволі химерний метафоричний образ: теслі, які тешуть сани зі срібла. Насправді срібло неможливо витесати. Але саме як початок чудасії, міфічного дійства можна пояснити подібну візію. Світ, який буде витворено далі, неможливо пізнати раціонально, його можна лише пережити, в нього треба вірити, адже він апелює не до раціонального знання реципієнта. Перед нами відкривається містерія про народження Христа.

Але тоді одразу виникає інше запитання:

^ На тих санях в синь незнану

Дитя Боже повезуть.

І ось уже вся містеріальна краса, все чарівне марення від чудесного потроху зникає, залишається натомість відчуття чогось химерно-страшного. Постають асоціації, що на санях раніше везли небіжчика. А тут раптом у синь незнану мають повезти Боже дитя. Чому саме на санях? Чи не приховано тут імпліцитних контекстів? Чи не вбачається в цій першій строфі якоїсь приреченості, наперед визначеної трагічної долі Божої дитини, яка мусить пройти визначений шлях і випити гірку чашу за свій народ, тобто за Україну, чи навіть — Лемківщину.

Можливо, це лише парадокси історії, але Лемківщина проіснувала ще рівно десять років після смерті Антонича. Надалі історія була нещадно жорстокою з цим прекрасним українським простором, схованим за серпанком гір, захищених від світу, зачудованого в легенда і міфах. До 1947 року лемки жили по обидва боки Карпатського хребта. Північну межу з поляками утворили гірські хребти по лінії Пташова — Шимбарк — Цеклин — Жмигород — Дукля (цей топос зазначено у вірші «Різдво», він є маркером ритуалу) — Риманів. Далі хребет переходить у Сяноцьку котловину. Крахом для Лемківщини стало закінчення Другої світової війни. Але у віршах «Різдво» й «Коляда» тут у зимовий час відбувається щось особливе, містеріальне — в Дуклі народився Бог на санях. Образ «саней» одразу налаштовує сприйняття на очікування небезпеки. Проте, можливо, варто враховувати ось який компонент: час Різдва, час народження і смерті Христа не має лінійності; це міфічний час, у основі якого — цикл, вічний колообіг, адже щороку в той самий період це дійство повторюється, Христос ізнову народжується — а потім ізнову гине. Поет трансформує історію своєї землі — він перетворює лінійний хронос на циклічний і лінійний водночас, адже історія Лемківщини як певного географічного регіону — це лінійна модель розвитку, але саме в цьому місці (не в Палестині, а на Лемківщині, проте в поезії маємо й думку про обраність усіх слов’ян — «спить слов’янськеє Дитя») народжується Бог. Отже, поет замикає цикл, підводячи до джерел виникнення лемківського космосу міф про народження Христа. Поет навіть конкретизує місцевість, де народився Бог, — це Дуклі.

Метафоричний образ незнаної сині має особливе прочитання: синій колір найчастіше асоціюється з чимось, що має належність до Божественного, до самого Бога. Синій колір і в українській (у поезії П. Тичини), і в російській поезії (зокрема в символістів) указує на чистоту. Синь незнана у вірші «Коляда» ніби переінакшує таке прочитання. Синь указує на те, що шлях дитяти Божого в цьому світі — це шлях у незнану синь, тобто шлях до Бога. Але чому в такому разі в цю синь повезуть на санях, нібито це не народжене щойно дитя, а таке, що народилося одразу мертвим, тобто небіжчик? У цьому проступає трагічний бік міфу, адже народження Христа означає, що розпочався відлік днів до загибелі Христа, коли Його буде розіп’ято, і саме з провини галасливої юрби, яка не захистить свого месію (амбівалентність міфу). Здається, що в семіосферу цього вірша закладено ще одну антиномію: все в цьому світі визначено Богом, Бог створив цей світ за своєю подобою, Бог вирішив відправити у цей світ задля його порятунку Свого Сина, але саме народження Христа чи не найтрагічніше явище, адже на початку ми вже знаємо, чим завершиться міф: Христа буде зраджено, юрба не захистить Того, хто прийшов порятувати її від самої себе, від світу, що потонув у гріхах. Рядок «Тешуть теслі з срібла сани» повторюється в першому й другому катренах, це повторення ніби окреслює магічне коло (слово «крисані» наштовхує саме на таке прочитання), це структурна частина складного ритуалу. Також варто зауважити, що два вірші «Різдво» й «Коляда» постають у формі хреста — з одного боку, ми маємо рух на санях, тобто це горизонтальний рух, із іншого боку, мусить прийти Христос, і в цьому разі ми вже маємо справу з вертикальним рухом. Подібна внутрішня структура містить глибоке значення й багато чого дає для розуміння поетичної семіосфери.

Другий образ, який виникає в обох віршах, — це образ Пані, тобто Марії. Якщо у вірші «Різдво» Марію названо, то у вірші «Коляда» спочатку ми маємо Ясну Пані, а в останньому катрені — просто плаче Пані. Що ж це за Ясна Пані з очима, наче у сарни? Чи це не та Mater Dolorosa, скорбна страждальна мати, яка одразу асоціюється в читацькій уяві з ніччю після розп’яття Христа, ніччю скорботи і жалю, найстрашнішою для Марії, яка віддала на поталу свого єдиного Сина?! І знову постає антиномія між Божим замислом і людськими почуттями. Але чому вже у вірші «Коляда» ми маємо образ Пані, яка плаче, адже начебто її Дитяті поки що нічого не загрожує?

^ Ходить сонце у крисані,

спить слов’янськеє Дитя.

Їдуть сани, плаче Пані,

снігом стелиться життя.

Але це в тому разі, якби ми не знали, що чекає на долю Дитини, а перед нами не звичайне народження. Перед нами магічне коло, себто містерія. В цьому разі ми є співучасниками ритуалу, отже, вже знаємо й трагічний фінал, який чекає на Немовля. Поетові вдалося показати найвищі регістри людського болю матері через смерть дитини: Ясна Пані (означення Ясна в цьому разі може бути співвіднесене з означенням «чиста, непорочна») не може відвести тяжку Долю від своєї Дитини. Вона може лише плакати, оплакуючи за народними звичаями небіжчика. Дитя тільки-но народилося, але час міфу — це особливий час, сконденсований, вічність опроявлює себе за мить і мить, навпаки, триває вічність.

Складними є образи місяця — золотого горіха в долоні в Марії (можливо, йдеться про ^ Богородичний хліб, специфічна паляниця). Цікавим є протиставлення двох кольорів — срібного й золотого. Золотий колір передовсім асоціюється з Божественним, натомість срібло — «жіночий колір», це колір Богородиці. Важливо згадати в цьому контексті вжитий білий колір, що завжди асоціюється з чистотою, є кольором вічності. Таким чином, міфологема постає амбівалентною: є смерть, але є й чистота. Образ руки, в якій Божа Мати тримає місяць-горіх, символізує, нібито Марія все ж таки має волю над тим, що станеться, ніби вона своєю рукою може вирішити долю сина. У вірші «Коляда» маємо порівняння очей Ясної Пані з очима сарни, джерелом якого може бути або Пісня Пісень, або ж, що ще вірогідніше, біблійні легенди про апостолів. У будь-якому разі можна сказати про те, що аналізована поезія Антонича має два плани: людський і Божественний, земний (реальний) і міфічний (сакральний, безкінечний). С. Росовецький указує, що: «Фольклорний відбиток цієї версії міфу зберегла галицька колядка кінця XIX ст., у якій Богородиця розпитує про свого "синонька" і отримує від "сонечка" таку відповідь: Там підо Львовом, там під Краковом, // Там Го спіймали, розкрижували»7.

До міфу про народження й загибель Христа в Україні дослідник застосовує формулу антрополога К. Леві-Строса, яка в Антонича набуває такого співвідношення між значенням функції й значенням аргументу: «Побудована за цими правилами, логічна схема саморозвит­ку міфу про народження і загибель Христа в Україні матиме такий вигляд: Загибель (Україна): Спасіння людства (Хрис­тос): нова, в Україні Загибель (Христос): Спасіння людства (відроджена Україна). Таким чином, Христос, удруге народившись і загинувши в Україні, виступає як медіатор, що допомагає Україні, відродив­шись після страждань, привести людство до нового статусу»8. Але для розуміння семіосфери віршів, варто вдатися й до фонічного аналізу, відповідно до моделі, яку запропонував дослідник Ігор Качуровський. Вчений зазначає, що: «Звуки можуть віддавати всі нюанси людських настроїв — від безжурної прогулянки на санях зимою, через ра­дість і щастя шлюбної подорожі, черва жах і тривоги аж до ос­танньої мандрівки в небуття...»9. Або ж: «Часом звукова організація символічної поезії допомагає ліп­ше розкрити її зміст і сама набуває певного символічного значення — хоч авдитивні й візуальні образи поезії, взяті окремо, не обов'язково мають бути символами»10.

У статті «Символіка й містика фонічних компонентів літературного твору» І. Качуровський порушує таке важливе питання: «Подібно до того, як на тому самому інструменті можна грати й сумну й веселу мелодію, так і з певних звуків мови — залежно від того, який зміст передають слова, до яких ті звуки належать, можна витворювати акомпаньямент різних (часто протилежних) настроїв. Вирішальним є не звук, а зміст»11. «Звернімо увагу на один деталь: коли кінські підкови крешуть по каменю — і поет відтворює це звуком "к" — це звичайне звуконаслідування. Але чому козак сумує на у, а ніжиться й милу­ється на і? Очевидно — напрошується відповідь, лише тому, що ці звуки мають якесь позарозумове, символічне або й містичне значення»12. Звук «у» для дослідника передовсім асоціюється зі смутком і тугою, як, скажімо, в поезії «Жаль» Б. Лепкого. Особливе символічне навантаження має й звук «л» у поетичних творах: «Палятальне "л" — це один із тих звуків, що їх найчастіше вживають поети у символічному значенні»13. Натомість у тих віршах, де «л» співдіє, за висловом Качуровського, з «р», символіка перетворюється в містику.

С
«Різдво»

1 р 3 н

4 і 2 л 2у

2 р 1 н 2 л 1 у

2 р 1 н 2 і 2 л 1 у
2 н 3 і 1у

2 р 1 і 1 л 1 у

1 р 1 н 2 і 1 л 1 у

1 р 2 і 1 л


«Коляда»

2 і 1 у 1 н 2 л 3 с 1 з

1 і 1 у 1 н 1 л 4 с

1 у 6 н 2 с 1 з

1 у 1 з
2 і 1 у 1 н 2 л 3 с 1 з

1 і 4 н 4 с

1 і 4 н 1 с

1 і 1 у 2 н
1 і 1 у 2 н 2 с

1 н 1 л 3 с

1 і 1 у 2 н 1 л 1 с

1 і 1 н 1 л 3 с

пробуймо визначити звуки, які є важливими для конструювання внутрішньої семантики віршів. Щоб не забирати багато місця в роботі, одразу запропонуємо табличку за результатами фонічного аналізу двох віршів:


Отже, маємо парадигму повторюваних звуків, які налаштовують реципієнта на прочитання поезії в певному семіотичному ключі. Як можна помітити, найчастіше поет вдається до використання звуків «у», «л», «н». Другий звук, як було зазначено, вказує на символічне значення поезії, адже сам звук має символічне навантаження, перший — асоціюється зі смутком, тугою. Алітерація «с-н» — своєрідна анаграма. Звукова константа, що в різних культурах, до реї, може мати своє символічне навантаження. Також хочеться зауважити й щодо вживання звуку «ц» у вірші «Різдво». Цей звук спричиняється до доволі специфічних асоціацій, певної ляльковості, поцяцькованості.
Висновки

Таким чином, можна зробити висновок, що подібна фонічна організація віршів потверджує зовнішню семантику образу Пані (Божої Матері), яка плаче, адже знає про трагічну долю свого Сина; в такому разі вірш усвідомлюється в реципієнта як такий, що віщує небезпеку, трагедію, викликаючи відповідні співчуття, співпереживання. Фонічний шар доповнює зовнішню семіосферу поезії, експлікуючи міф про народження й загибель Христа. У вірші «Різдво» звук «л» співдіє зі звуком «р», що перетворює символіку на містику. Внутрішня структура цього вірша має глибокі джерела, що за своїм значенням співвідносна з містерією.

Отже, в поезії Антонича маємо розгортання кенотичної історії. В цих віршах важливо вказати й на апокрифічний мотив, яскраво в них представлений. Те, що подія розгортається в Дуклях — визначеному топосі, вказує, що цей топос постає маркером ритуалу. Образність поезії багато в чому завдячує сугестивним прийомам. Читач ніби перетворюється на глядача чарівного містеріального дійства (можна припустити, що перед нами — справжній екфрасис, подібно до 18-ї пісні в «Іліаді», де описано, що буде на щиті після того, якого його викує Гефест, адже екфрасис — це опис архітектури, пластичного зображального мистецтва в літературному тексті, із чим ми маємо справу й у поезії Б.-І Антонича).
Список використаних джерел та літератури:

  1. Андрухович Ю. І. Богдан-Ігор Антонич і літературно-естетичні концепції модернізму: Дис... канд. філол. наук: 10.01.01 / Прикарпатський ун-т ім. В.Стефаника. Кафедра української літератури. — Івано-Франківськ, 1996. — 224 с.

  2. Антонич Б. І. Твори. — К.: Дніпро, 1998. — 590 с.

  3. Антонюк Т. О. Сюрреалізм як художній напрям в українській поезії XX століття (Е.Андієвська, Б.-І.Антонич, М.Воробйов, О.Зуєвський): Дис... канд. філол. наук: 10.01.01. — К., 2004. — 190 арк. — Бібліогр.: арк. 165-190.

  4. Барт Р. Мифологии / пер. с фр. С. Зенкина. — М.: Изд-во им. Сабашниковых, 1996. — 314 c.

  5. Буряк О. Ф. Міфологізм художнього мислення Богдана-Ігоря Антонича та Ігоря Калинця: автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. — Кіровоград, 2001. — 16 с.

  6. Ільницький М. М. У вимірах часу: літературно-критичні статті. — К.: Радянський письменник, 1988. — 277 с.

  7. Касперський Е. Література. Теорія. Методологія / Пер. з польськ. С. Яковенка. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006. — 543 с.

  8. Качуровський І. Фоніка. — Мюнхен: Український вільний університет, 1984. — 207 с.

  9. Козій Д. Глибинний етос: нариси з літератури і філософії. — Торонто: Видання Курсів Українознавства ім. Юрія Липи в Торонті, 1984. — 494 с.

  10. Новикова М. Міфосвіт Антонича // Сучасність. — 1992. — № 9. — С. 80-92.

  11. Росовецький С.К. Міф про народження і загибель Христа в Україні // Ритуально-міфологічний підхід до інтерпретації літературного тексту. — К., 1998. — С. 13-19.

  12. Стефановська Л. Антонич Антиномії. — К.: Критика, 2006. — 309 с.

  13. Якубчак Н. В. Поетика ліричного циклу Б.-І. Антонича // Наукові записки НаУКМА: Філологічні науки. — 2005. — Т. 48. — С. 24-32.




  1. Cassirer E. The myth of the state. — New Haven: Yale University Press, 196l. — 303 p.

1 Треба зауважити, що сам Антонич писав своє ім’я без дефісу, а саме: Богдан Ігор Антонич.

2 Докл. див.: Касперський Е. Література. Теорія. Методологія // Література. Теорія. Методологія: Пер. з польськ. С. Яковенка. / Упор. і наук. ред. Д. Уліцької. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006. — С. 36.

3 Павличко Д.В. Пісня про незнищенність матерії // Антонич Б.-І. Пісня про незнищенність матерії. Поезії. — К.: Радянський письменник, 1967. — С. 28-29.

4 Там само. — С. 23.

5 Росовецький С.К. Міф про народження і загибель Христа в Україні // Ритуально-міфологінчий підхід до інтерпретації літературного тексту. — К., 1998. — С. 10-12.

6 Новикова М. Міфосвіт Антонича // Сучасність. — 1992. — № 9. — С. 86.

7 Росовецький С.К. Міф про народження і загибель Христа в Україні // Ритуально-міфологічний підхід до інтерпретації літературного тексту. — К., 1998. — С. 13.

8 Там само. — С. 17.

9 Качуровський І. Фоніка. — Мюнхен: Український вільний університет, 1984. — С. 160.

10 Там само. — С. 167.

11 Там само. — С. 175.

12 Там само. — С. 163.

13 Там само. — С. 169.