asyan.org
добавить свой файл
1


Доки правосуддя буде Таємним?

Суди не матимуть авторитету,

поки їхня діяльність залишатиметься

закритою для громадськості  

    Чи є довіра до суду?

    Рівень довіри людей до українських судів залишається невисоким. Представники судової гілки влади регулярно на підставі даних про зростання кількості звернень до суду роблять висновок про підвищення авторитетності судової системи. Однак, на наш погляд, це не так, адже соціологічні дослідження не відображають позитивної динаміки, а кількість справ у судах зростає передусім за рахунок ускладнення правового регулювання правовідносин.

    Довіра до судів, як і до будь-яких державних органів, неможлива без прозорості їх діяльності. Безумовно, в Україні зроблено низку кроків задля забезпечення прозорості відправлення судочинства. Зокрема, в Інтернеті з’явилися сайти судової влади і деяких судів. Прийнято Закон „Про доступ до судових рішень”, відповідно до якого створено електронний Єдиний державний реєстр судових рішень з відкритим і безоплатним доступом до текстів судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua). Щоправда, функціонує цей реєстр з великими проблемами.

    Але ми захотіли звернути увагу на інший, чи не найголовніший, аспект прозорості – дотримання українськими судами принципів гласності і відкритості, що закріплені не лише в усіх процесуальних кодексах, а й у Конституції. Мало того, Європейський суд з прав людини відкритий (публічний) характер судочинства називає одним із способів забезпечення довіри до судів, оскільки він захищає сторін від таємного здійснення правосуддя поза контролем з боку громадськості (див. п. 21 Рішення у справі Претто (Pretto) та інші проти Італії від 8 грудня 1983 року).

    Щоб отримати уявлення про те, чи відкритий для титх осіб, котрі мають бажання отримати доступ до залів судових засідань, ми спробували відвідати низку судів, що знаходяться у місті Києві – від місцевих до Верховного Суду. Очевидно, що, як столичні суди, вони мали би бути взірцевими для всієї України. 

    Експеримент у місцевих та апеляційних судах

    Для того, щоб потрапити до місцевого Оболонського районного суду м. Києва, необхідно було пред’явити паспорт охороні при вході і пояснити мету нашого візиту – бажання потрапити на судове засідання.

    Одна з цивільних справ, яка нас зацікавила, мала слухатися у кабінеті судді. Спочатку суддя категорично виступив проти нашої присутності, але ми послалися статтю 6 Цивільного процесуального кодексу, яка встановила, що розгляд справ у всіх судах проводиться відкрито. Нас також підтримала позивач у справі (старенька бабуся), лише після цього суддя дав згоду на нашу присутність і провів розгляд справи у залі судових засідань.

    Більш доброзичливо поставилися до нас в ^ Окружному адміністративному суді м. Києва. Охоронець після перевірки студентських квитків спрямував нас до працівників апарату, що надають інформацію щодо розгляду справ у суді. Потім нас направили до помічника одного із суддів. Помічник запитав мету нашого бажання бути присутніми на судовому розгляді справи, після цього погодив це питання із суддею і запросив нас до зали судових засідань, де відбувся розгляд справи. Можливо, така увага до нас була обумовлена ставленням як до майбутніх колег.

    До ^ Господарського суду м. Києва можна потрапити без перешкод – охорони не було. На дверях зали судових засідань вивішено графік розгляду справ, то ж ми вибрали цікаву для нас справу. Дочекавшись призначеного часу в коридорі, після запрошення секретаря судового засідання увійти до зали ми без будь-яких пояснень і узгоджень потрапили на розгляд справи. Щоправда, після встановлення особи представників сторін, суддя запитав у нас, хто ми. Відповідь, що ми не є учасниками процесу, а просто хочемо бути присутніми під час судового розгляду, суддю цілком задовольнила. Натомість Апеляційний господарський суд м. Києва виявився закритим для тих, хто не є учасником процесу. Охоронець не допустив нас у приміщення, пояснивши, що для того, щоб мати можливість бути присутніми при розгляді справи, необхідно завчасно отримати дозвіл від секретаря судового засідання.  

    Найбільш закриті суди

    Найбільш закритими для доступу громадськості виявилися суди найвищого рівня. Потрапити до ^ Вищого господарського суду України завадила охорона, яка запропонувала звернутися спочатку до кабінету канцелярії, який знаходиться ліворуч від поста охорони. У канцелярії нам роз’яснили, що потрапити на судовий розгляд можна, написавши клопотання на ім’я Голови суду та отримавши відповідний дозвіл. Задля експерименту ми погодилися на запропонований варіант, хоч він і суперечить статті 4-4 Господарського процесуального кодексу про відкритий розгляд господарських справ. Працівник канцелярії прийняв клопотання, сказавши, що про результати розгляду ми зможемо дізнатися телефоном. За декілька днів за вказаним телефоном нам відповіли, що клопотання не задоволено, оскільки „суд не може взяти на судовий розгляд особу з вулиці”. При цьому було запропоновано, щоб дане питання було вирішено на рівні клопотання адміністрації університету, у якому ми навчаємося.

    З подібними перешкодами ми зіштовхнулися у ^ Вищому адміністративному суді України. Охорона при вході до суду нас не пропустила, порадивши звернутися до секретаря Голови суду. За жодним із телефонів, які назвали охоронці та які були на дошці оголошень, позитивної відповіді нам не дали. Після цього ми запропонували показати наші речі і пройти через металошукач, щоб уже самостійно знайти у суді залу засідань. І в цьому нам було відмовлено. Не допомогло ні посилання на Конституцію, ні на статтю 12 Кодексу адміністративного судочинства, – у відповідь охоронці провели аналогію із такою самою практикою інших судів та зіслалися на якусь інструкцію про порядок пропуску сторонніх осіб до будівлі суду. Замість реквізитів такої інструкції ми отримали інформацію лише про те, що вона для службового використання.

    Не зміг змінити негативне враження і найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції –^ Верховний Суд України. Охорона на вході у приміщення нас не пропустила, запропонувавши знайти на дошці оголошень номер телефону необхідної судової палати і спробувати домовитися про перепустку. Зупинивши свій вибір на Судовій палаті з цивільних справ, ми зв’язалися із її секретарем, який повідомив, що з цією метою необхідно викласти своє прохання у вигляді клопотання на ім’я Голови палати і віднести таке клопотання до приймальні громадян Верховного Суду. Ми вирішили не продовжувати експеримент, оскільки очевидним є порушення принципу відкритості – ні стаття 6 Цивільного процесуального кодексу, ні жоден інший закон не вимагає одержання дозволу на відвідування відкритого судового засідання. Так і не зрозуміло, для кого і для чого на сайті Верховного Суду розміщується інформація про призначені до розгляду справи, якщо люди не мають доступу до залів судових засідань. 

    Як мало би бути?

    Стаття 129 Конституції України, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стаття 9 Закону України „Про судоустрій України”, а також відповідні положення процесуальних кодексів передбачають розгляд судом справ у відкритих судових засіданнях. Як показали наші спостереження, найбільш закритими для публіки є найвищі судові органи – саме ті, які своєю діяльністю мали б показувати приклад іншим судам. І навіть заходи безпеки не можуть бути виправданням для тотального обмеження доступу громадськості до залів судових засідань. Іншою перешкодою для доступу є звичка суддів розглядати справу у своєму кабінеті, навіть за наявності вільних залів судових засідань.

    Так, у кожному суді повинна бути охорона. Вона має дбати за те, щоб ніхто не пройшов до суду у нетверезому стані, зі зброєю чи небезпечними предметами. Тому використання металошукача чи огляд особистих речей і навіть, за потреби, перевірка документів можуть бути виправданими заходами задля безпеки. Але ніхто не повинен при вході вимагати дозволу керівництва суду на допуск до судового розгляду справ, що відбувається у відкритих судових засіданнях. Водночас судді не повинні перейматися тим, хто, крім учасників процесу, присутній у судовому засіданні і з якою метою, - чи це студенти-правники, чи звичайні люди „з вулиці”.

    В інших демократичних країнах громадяни пишаються тим, що судова влада у них є відкритою. Судові засідання в деяких судах можна спостерігати навіть в режимі он-лайн через Інтернет. Повагу до суду там виховують змалечку – цьому сприяють екскурсії до суду не лише для студентів-юристів, а й для школярів. На жаль, таких екскурсій у нас не практикують. А можливо, й на щастя, оскільки в сучасних умовах було б лише розчарування у судовій системі. Хоча воно й так приходить, коли порівнюємо реалії життя з тим, чому нас навчають в університеті.

    Тому очевидним є те, що судова влада повинна ще багато зробити, щоб повернути до себе довіру громадян. Одним із кроків у цьому напрямку має стати забезпечення прозорості у діяльності судів та вільного доступу громадськості до відкритих судових засідань, адже правосуддя – це справа світла, а не пітьми. 

Петро Залізняк,

Артем Шаіпов,

студенти юридичного факультету

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка