asyan.org
добавить свой файл
1




Бог любить всіх людей, бо всі ми - Його діти і діло Його рук.

Він любить добрих і злих, чоловіків і жінок, православних і католиків, священиків і міліціонерів, бідних і багатих, любить нас усіх, тому що ми - Його діти.
Нас ще не було у світі, а Бог вже про нас думав.

Десь на своєму небесному календарі, де заплановані всі події світу, ще до існування космосу, Він запланував час, місце і умови нашого життя.

Як найкращий скульптор намалював наш портрет, обравши для нас колір очей, зріст і темперамент, і все це зробив з великою любов'ю .

Він надав нам ім’я і з сердечною тугою чекав на день нашого народження. Отже ти живеш тільки завдяки тому, що Бог забажав твого існування.


^ Він любить нас не тому, що ми добрі, але тому, що Він є добрий.

Бог любить тебе, тому що Він - твій Батько.

Бог любить нас не за те, чим ми займаємось, що ми робимо, ані за те, ким ми є. Ми всі Його діти.

Він любить всіх людей, але разом з тим любить окремо кожного з нас особисто та, як кожен, потребує бути коханим.


Бог - це не хмара енергії, котра десь далеко, у космосі і підтримує існування всього. Бог - це ані космічний центр, ані могутній розум, котрий володіє усім. Хмара може існувати, але не може тебе любити. Бог є Любов. Він має Серце. У цьому Серці кожний з людей, який жив, живе і буде жити, є знаний і бажаний. Там для кожного споконвіку приготоване місце. Бог чекає тебе у своєму Серці. Мріє про тебе, виглядає тебе, прагне, щоб як найшвидше надійшла хвилина, коли ти займеш підготоване для тебе місце. Не лякайся, що хтось інший замість тебе може його зайняти, як, наприклад, у черзі в магазині. Воно передбачене для тебе, і тільки для тебе. Навіть якби так сталося, що ти ніколи не дійдеш до цього місця у Серці Бога, то воно назавжди залишиться вільним. Навіть якби ти потрапив в пекло, ніхто його не займе, і твій небесний Отець вічно буде лити сльози по тобі.



Любить тебе таким, яким ти є. Неважливо, ким ти був і ким є тепер. Твої гріхи, вади, недоліки не перешкоджають Йому в любові, тому що Він кохає тебе незмінно, не зважаючи ні на що.




На стрілці флюгеру, що показує напрямки вітру, одна людина написала: «Бог є Любов». Тим самим вона хотіла сказати, що не має великого значення: звідки віє вітер, чи надходить буря, чи настає тиша - Бог любить нас завжди.
Твоя недовіра та зміни настрою не перешкоджають Йому: Бог завжди буде тебе любити. Не потрібно вдавати перед Ним, що ти інший, ніж насправді, аби Він полюбив тебе. Бог не тільки приймає нас такими, якими ми є, але й приймає з великою радістю (Соф.3,17).

Часто люди визначають своє достоїнство і значення кількістю грошей, ставленням у суспільстві або науковим ступенем. Вони думають, що завдяки всьому цьому вони достойні більшої пошани, але чи може бути на землі щось гідніше, ніж називатися сином чи дочкою самого Бога? Бог - твій Отець, тому ти маєш право пишатися найкращим званням Божої дитини незалежно від того, скільки тобі років: п'ятнадцять, сорок два чи вісімдесят. Для Бога - ти завжди Його дитя.

Якщо в своєму повному прізвищі ти носиш ім'я свого батька, наприклад, Наталія Миколаївна, то тим більш достойно носити важливіше звання «Божий син» або «Божа донька».

Бог сам просить про це, чекає на такі ніжні слова, котрі випливають з глибин твого серця. Кожному з нас Він говорить у глибині серця ці чудові слова: «Ти - Син Мій улюблений, в Тобі Моє благовоління» (Марк 1,11)

Бог любить тебе з твоїми достоїнствами і недоліками. Він любить тебе не заради достоїнств, але разом з ними. Тому й не перестане тебе любити через твої вади. Він не схвалює зла, яке ти робиш, але любить тебе, не зважаючи на твої гріхи. Тобі не треба вдягати перед Ним маску, щоб явитися кращим. Бог любить тебе тому, що ти - Його Син, а не заради чогось іншого.

Бог буде піклуватися про нас і любити нас, Своїх дітей, навіть якщо ми грішні. Більш того, Бог особливо любить грішників. Він любить навіть найбільшого грішника, тому що там, де панує гріх, хоче дарувати нескінченність Своєї милосердної любові.

Зрозуміло, що Бог любить тебе таким, який ти є, але Він любить так сильно, що не хоче залишати тебе в твоєму теперішньому стані. Він хоче для тебе набагато більшого. Саме тому, що любить тебе, хоче всього найкращого і має план на твоє життя, котрий виник з Його мудрості й любові до тебе (пор. Еф.3,20). Цей план ліпший від того, який ти можеш собі створити як добро (пор.Іс.55,9).

Відпочатку Бог сотворив нас на образ та подобу Свою і наповнив Своєю любов'ю. Створив нас у повній гармонії з Собою, з іншими людьми, з усім створінням. Він наповнив нас щастям, радістю, миром та єдністю з Ним самим.

Бог прийняв ініціативу в любові: Він любить тебе і просить лише про те, щоб ти повірив у Його любов, щоб ти увірував в Нього, довірився Його дорогам більше, ніж власним.


Перше, про що Бог просить тебе, це дозволити Йому любити тебе. Нам не треба пробиватися до Бога, бо Він перший прагне прийти до нас. Не потрібно намагатися досягнути Його, а лише дозволити, щоб Він доступився до нас. Адже ми ще й не починали Його шукати, коли Він вже шукав нас.



Одного дня Савл з Тарсу, переслідуючи віруючих у Христа, поїхав до Дамаску, щоб там виловити християн. Насправді ж то Ісус Своєю Любов'ю переслідував Савла, наздогнав його і кинув на землю. В цю саму хвилину Савла огорнула Любов Ісуса: Бог торкнувся його серця і перемінив його любов'ю, притягнувши до Себе.
Любов Бога не в тому, що ми полюбили Його, але в тому, що Він перший нас полюбив. Не ми обрали Його, але Він - нас. Ми не робимо послуги Богові, коли любимо Його. Це Він виявляє нам Свою споконвічну Любов.




Він прагне, щоб і ти забажав оселитися в цьому домі назавжди. Бог, досконалий в усьому і необмежений жодними умовами, заради тебе став невільником своєї любові. Він чекає тебе у небесному домі, щоб витерти твої сльози, дарувати вічне щастя без кінця (пор.Откр. 7,17).

Часто ми шукаємо Бога і прагнемо любити Його, проте ніхто не може любити Бога, якщо раніше не пізнав у своєму серці Його любові. Тож потрібно зупинитися і дозволити Йому доторкнутися до нас Своєю Любов'ю. Доведи Йому, що Він тобі не байдужий, що ти хочеш пізнати Любов, котру Він хоче дарувати тобі.




^ Якщо хочеш, можеш тепер

помолитися:


Тепер ми вже знаємо про любов Божу, але те, що спостерігаємо навколо себе у світі, вливає в наші серця сумніви.

Якщо Бог любить нас, то чому у світі там багато заздрості, нещастя, незадоволення, лиха, розпачі, чому ми не відчуваємо Його любові?

Якщо Бог любить нас, то чому розлучаються подружжя, діти виступають проти батьків? Чому ми не можемо жити у такому суспільстві, яке передбачив для нас чудовий план Божої любові?

Чому у глибині душі триває прихований неспокій: якщо Бог любить нас, то чому не можемо Його пізнати? Чому цей світ - не рай, де можна жити в гармонії, в мирі і справедливості?

Щоб розв'язати цю проблему, нам потрібно спершу її добре пізнати, а по іншому не знайдемо вірного розв'язання.

Коли зіпсується машина, ми звертаємося до механіка, щоб той виявив, у чому справа. З поламаним годинником ми йдемо до майстра, щоб він відремонтував його. А до кого звертатися, коли псується життя? Якщо світ йде хибним шляхом, треба запитати Творця: «Що трапилось?»

Бог говорить у книзі Біблії: «Всі згрішили і позбавлені слави Божої» (Рим.3,23). Те, що насправді перешкоджає любові Божій явитись у цьому світі, гріх - причина зла, яке губить людство.

Бог виливає на нас рясний дощ своєї любові, але ми поховалися за склом вікон та парасольками, які не дозволяють цьому дощу падати на нас стрімкими потоками, не дозволяють нам навіть розгледіти цей чудовий дощ.





З того часу, як сатана обдурив у раю наших предків, переконавши їх у тому, що можна досягти щасливого життя власними силами, почалася катастрофа, в якій перебуваємо донині (пор.Бут.3,17).

Ми стали рабами гріха і не в силах самостійно пізнати зміст світу і життя. Ніхто з людей не в змозі допомогти нам, тому що той інший, до якого ми звертаємось, також сліпий. Отже, ми потребуємо сил, яких не маємо в собі.

Не так важливо, з чого зроблена та мотузка. Птах, прив'язаний чи металевим ланцюгом, чи тонкою ниткою, однаково не зможе злетіти в повітря. Потрібен хтось, хто розірвав би цю мотузку гріха.
^ Гріх це насамперед, невір’я в Бога, недовір’я до Нього, тому що ми більше довіряємо собі.
Часто можна почути: «Бог, якщо й є, то десь далеко в хмарах і не звертає уваги на мої проблеми, бо,може, спить, та і від неба до землі далеко і не видно, а бо ж мої проблеми такі малі, що навіщо Богові ними займатися. Він далеко, а життя тверде, жорстоке, треба уповати на себе, самому все розв’язувати. Хай Бог собі буде в церкві, а мені треба трохи щастя, трохи радості від життя, адже воно тільки одне, і поради Бога мені не цікаві».

Як же ранить ця недовіра Богові, котрий створив тебе рішенням свого Серця. Як же страждає Він від жесту твоєї волі: «Ти мені, Боже, зі своїми науками зовсім непотрібний». На престолі твого життя сідиш ти і твоє «Я», і ви вирішуєте, що добре, а що погане для тебе у житті.

Це наш гріх - віруємо більше собі, ніж Богу. Вибираємо себе, а Його відкидаємо. Не бажаємо бути залежним від Його волі. Хочемо жити по-своєму, бути мудрішими від Бога, мати ідолів і їм відвести місце, яке належить тільки Богові.



^ Бог має свого особистого ворога, який прагне обманом віддалити від Нього Його дітей, це-сатана, князь неправди.

Сатана від початку збунтувався проти Бога і спокушував у земному раю перших праотців, переконуючи їх, що вони власними силами і засобами зможуть стати такими, як Бог.

Найголовнішою відзнакою сатани є те, що він є вбивцею, бо тоді, коли віддаляє нас від Бога, який є Життям, він веде нас на смерть.

Він обдурює нас, намовляючи нам, що власними силами і здібностями досягнемо щастя, безпеки і спасіння. Він намагається довести нам, що задоволення - це міць світу. Диявол обдурює нас матеріалізмом і паразитизмом (тобто ідеологією: «від життя нам належить тільки приємні почуття і насолода»), переконуючи, що чим більше будемо мати, тим більше будемо людьми.


Бог ні з ким не хоче ділитися нашим серцем. Бо не може людина водночас двом панам служити. За прикладом християн з Ефесу, котрі спалили усі магічні книжки (пор. Ді 19,19), необхідно і нам відірватися від усіх амулетів, талісманів, знаків східних філософій і окультної літератури. Хто вважає Бога Отцем, той не потребує жодної з цих речей.

Він діє і впливає особливо через сатанізм і окультні науки, білу і чорну магію, спирітизм і екстрасенсизм, які є гріхами проти віри і нічим іншим, як недовірою єдиному правдивому Богу (пор. Втр.18,9-14). Ця недовіра спонукає людей до утворення собі ідолів, на яких вони покладають всю свою надію. Тому нам треба благати Бога про відпущення цього гріху і зректися ідолів, щоб відкрити двері нашого серця Божому світу.

Бо, якщо продовжуємо ними користуватися, то ц евиглядає так, ніби прибігаємо до замісників Бога у той час, коли Він відсутній. Але це нерозумно і незрозуміло. Він завжди присутній.




Ми вважаємо, що суть гріха полягає в тому, що переступаємо Божу заповідь так, як порушаємо, наприклад, правила дорожнього руху, і треба заплатити штраф Богу, як міліції, щоб все виправити. Але це походить від нашого нерозуміння. Насправді ж твій гріх завдає біль Божому серцю, насамперед тому, що ти, Його улюблене дитя, так кривдиш себе. Чи можуть батьки спокійно спати, коли, наприклад, їхня дочка покинула дім і потрапила до гурту наркоманів. Чи вони переживають в цей час за себе? Ні. Вони страждають, бо бачать, що їхнє кохане дитя нищить себе. Подібно, але нескінченно більше страждає небесний Отець, Який бачить, як ти гріхом нищиш своє життя і перекреслюєш своє майбутнє у Божому Царстві. Чи може Отець спокійно дивитись, як ти сходиш з дороги до твого дому на небі на іншу, котра тебе туди ніколи не запровадить?

Уяви, що б ти зробив, коли б найближча твоєму серцю людина сіла в машину, у якої відпадає колесо, і рушила з великою швидкістю? Знаючи, що через декілька хвилин її чекає смерть, чи міг би ти про це думати спокійно?

Зрозумівши це, чи можеш ти надалі жити і не просити у Бога прощення за завданий Йому біль?

Бог й надалі нас кохає. «Гріх віддаляє нас від Бога, який є Життям, і впроваджує нас до смерті» (пор.Прип.8,36). «Бо кара за гріх - смерть, а дар Божий - життя вічне в Ісусі Христі Господі нашому» (Рим.6,23).

Ісус дуже лагідно ставиться до грішників. Він з ними їв, дозволяв грішницям вмивати Собі ноги, мав серед Своїх послідовників людей з поганою репутацією. Ісус ніколи не цурався, не осуджував і не давав вироку грішникам. Натомість єдиними людьми, з якими Він не міг порозумітися і розповісти їм про повне життя, були ті, які вважали себе праведними і добрими. До них Ісус Христос ставився з обуренням і жорстокістю, називаючи «родом зміїним» і «побіленими гробами».





Зрозуміло, що ми - грішники, але якщо ми розпізнаємо свій гріх, це принесе нам велику користь, бо тільки хворі можуть вилікуватись, і тільки «померлі» - воскреснути.

Якщо сліпець вірить, що бачить, і не розпізнає своєї обмеженості, він не зможе знайти засобів, потрібних для розв’язання проблеми (Йоан 9,41).


^ Єдиний гріх, який не може бути пробаченим, це той, якого ми не хочемо віддати Богові.



Мусимо визнати, що ми - грішники і не такі добрі, як хотілось би нам себе показати. Досить прочитати притчу про пшеницю і плевели, в якій Ісус більш глибоко показує нам таємницю зла у світі, або притчу про фарисея і митаря, щоб зрозуміти: тільки той, хто визнає свою обмеженість, спроможний отримати належну допомогу.

Бог нас любить, але гріх не дозволяє нам досвідчити ся цієї любові. Людина не може сама себе спасти.

Можемо помолитися:



+



Людина не була спроможна дійти до Бога, але Бог Сам зійшов до людини. Ми не мали потрібної сили, щоб дійти до Нього, але Він Сам зійшов до нас.

Коли здавалося, що немає жодної можливості вирішення найважливішої проблеми людини - нашої долі після смерті, саме тоді засяяло світло у темряві: Бог здійснив обіцяне спасіння. «Бо так полюбив Бог світ, що віддав Сина Свого Єдинородного, щоб кожний віруючий в Нього, не загинув, але мав життя вічне. Бог не послав Сина Свого у світ, щоб його судити, але щоб світ спасти через Нього» (Йоан 3, 16-17).

І тому є тільки одне розв’язання для усіх нас і кожного окремо; яке називається Ісус. Його Ім’я означає - «Бог спасає». Він не тільки приносить нам Боже спасіння, але Сам є спасінням. Ісус Христос - лікар і одночасно ліки, Він є «Бог з нами», який нас спасає.

Ісус є Божим Агнцем, який бере на себе гріхи світу, щоб ми могли жити повноцінним життям.

Його місія полягає не тільки в знищенні зла і страждань у цьому світі, але в тому, щоб знищити коріння, з яких росте усе зло гріха. Через наш гріх ми всі були ворогами Бога і мали борг, який не могли віддати.
Ця ситуація подібна до скрутної ситуації, коли б у ресторані під час оплати рахунку виявилось, що у вас немає грошей, і справа вже дійшла б до того, що маємо потрапити до в’язниці. Але саме в цей момент господар ресторану підійшов і сказав нам: «Чоловік, який сидить он за тим столом, знає вас і вже сплатив по рахунку».


Ми мусили заплатити Богові по рахунку за спожитий заборонений плід, за усі приємності гріха, але не маючи чим, повинні були іти до пекла. Ісус наблизився до нас, взяв наш рахунок и заплатив його ціною Своєї крові.

Над нами не висить вже вирок осудження. Бог пробачив наші гріхи заради Крові Ісуса, котрий розіп’ятий на хресті, благав Отця словами: «Отче, прости їм, бо не знають, що чинять». Чи можливо таке, щоб Отець не вислухав прохання Сина, якому благоволить? Йому Він ні в чому не може відмовити. Тому заради Ісусової Жертви на хресті ми живемо у мирі з Богом і можемо з довірою наблизитись до Нього.
Коли Бог пробачає, то пробачає назавжди, тобто більше не пам’ятає наших гріхів, які пробачив. Ісус, посланий від Отця, взяв на Себе усі наші гріхи і кинув їх на дно моря. Там вони поховані назавжди і ніколи вже не воскреснуть… (пор.Мих.7,19)

Гріх - це неволя, слабкість, яка нищить наше серце, тіло. Робимо зло, якого не хочемо, і не робимо добра, якого хочемо, тому мучимося у великому неспокої. Прагнемо бути звільненими від цієї слабкості, яка зв’язує нас, неволить (пор.Рим.7,14-25).

Але відтепер гріх вже не панує над нами, ми не мусимо бути йому покірними і робити те, що не бажаємо. Через смерть Ісуса двері в’язниці, в якій тримав нас гріх, відчинено. Замки і кайдани впали з наших рук. Ми вільні. Треба тільки повірити і вийти. Марно будуть відчинені двері в’язниці і зняті наші кайдани, коли ми і надалі будемо там перебувати. Гріх немає над нами ніякої влади, і ми не належимо до його рабів, але служимо Ісусу, з Яким ми зв’язані (пор.2Кор.11,2).

Ми - нове створіння у Ісусі Христі. «Христос визволив нас, щоб ми були вільними» (Гал.5,1). Зараз можемо сподіватись на силу Божу, щоб перемогти гріх.

Падіння, гріх, котрий перериває зв’язок з Богом, є ніби перетинанням стрічки, яка символізує той зв’язок з Богом. Однак коли перепрошуєш Ісуса - повертаєшся до Нього, і та стрічка знову зав’язується. Після цього утворюється вузол, але мотузка стає коротшою. А ти ближче до Господа. Твоя провина стає причиною щастя. «Щаслива» провина, тому що допомогла тобі відчути милосердя Ісуса, Його чуйність і делікатність. Ісус відкриває свої рамена, щоб пригорнути тебе. Коли відчуваєш себе грішним і слабким, тоді маєш особливе право пригорнутися до цих рамен. Ісус як Добрий Пастир шукає загублених овець і тих слабких, безпорадних, не встигаючих за отарою. Він говорить: «Я Сам пастиму Свої вівці» (Ез 34,15). Дозволь, щоб Ісус взяв тебе на свої рамена. Бог, здається, ошаленів, коли любить мене, такого грішника. Повіруй в любов Ісуса, признай свій гріх, тоді зрозумієш, що Бог насправді ошаленів з любові до тебе.



Бог не послав Свого улюбленого Сина тільки для того, щоб розірвати кайдани гріха, але послав Його, насамперед, на те, щоб принести життя, і принести його в повноті (пор. Йоан 10,10).

Ісус реалізував раз і назавжди в усій повноті спасіння всіх людей і кожного зокрема:

*Через Своє втілення.


На доказ того, що Бог нас любить, незважаючи на нашу гріховність, Отець послав Сина Свого Єдинородного, щоб взяв на Себе наші гріхи (пор. Рим.5,8).

Божий Син взяв на Себе гріховну людську природу і оселився між людьми, подібний до нас в усьому, крім гріха (пор.Євр.4,15). Взяв на Себе усі наші слабкості і жив повноцінним людським життям: плакав, сміявся, почував Себе самотнім і покинутим, радів і сподівався. Проте і Він мав моменти страху і неспокою. Дивували Його поля, небо і тварини, але і страждав від завзятості Свого народу. Стаючи людиною, Ісус об’єднав у собі життя Бога і людини. Безодня між Богом і людиною, яку поклав наш гріх і гріх наших перших праотців, зникла назавжди в Боголюдині - Ісусі Христі.

Ісус не був вбитий випадково через Свою смерть на хресті - Він сам, добровільно, з любові до усіх нас, грішників, згодився прийняти смерть. Взяв на Себе усі наші гріхи, а коли вмер на хресті, разом з Ним вмерли наші гріхи.

«Того, Хто не грішив, Бог учинив за нас гріхом» (2Кор.5,21). Отож, на хресті, в агонії конав Ісус з нашим гріхом. Коли Ісус вмер о третій годині у страсну П’ятницю, разом з Ним вмер гріх, наш гріх. На хресті з Ісусом вмерло все, що могло і повинно було вмерти.

*Через Своє воскресіння.

Ісусове спасіння не закінчилося на хресті. Те, що відбувалося потім, ще більш захоплююче, бо за три дні після смерті сила Бога воскресила Ісуса, залишаючи лише гріх назавжди мертвим. Ісус воскрес до нового життя, яке пропонує також нам усім.
Злочинець, осуджений на перебування протягом усього життя у в’язниці, зрозуміло, не хоче опинитись у ній, бо знає, що звідти не вийде. Тому він пробує за будь-яку ціну втекти. Щоб не допустити цього, міліціонер одягає йому наручники і веде до в’язниці. Вдвох входять до в’язниці, але міліціонер залишає його за ґратами, а сам виходить вільним.
Ісус раз і назавжди реалізував наше спасіння. Через віру згоджуємось, отримуємо і реалізуємо наше спасіння, котре заслужив для нас Ісус своєю смертю і славним воскресінням.

Наш Господь заслужив для нас спасіння і дав його нам. Але дав його нам у формі чеку. Тому ми мусимо його реалізувати в касі Милосердя Небесного Отця.

Цей чек підписаний самим Ісусом. Його підпис дуже простий - хрест. Отець дуже добре знає підпис Свого Сина, ніхто не може його підробити.

Чорнило, яким підписаний чек, - це Кров Ісуса Христа.

Дата - сьогоднішня. Сьогодні є день спасіння. Завтра може бути вже пізно. Скористайся нагодою.

Вартість - нове життя, життя Божої дитини.

Цей чек виписаний на наше прізвище і ім’я. Ніхто інший не може його реалізувати, крім нас. Є тільки дві можливості: або його особисто реалізуємо, або втратимо його назавжди.

Каса Милосердя Отця відкрита цілодобово. Саме в цей час можеш показати Отцю свою віру в Ісуса.

Чек є безкоштовним подарунком від Ісуса. Це виключно дар, щоб його використати, треба зробити лише одне - повірити в те, що смерть і воскресіння Ісуса дає нам нове життя, про яке нам говорить чек; що Кров Ісуса є для Отця достатньою сплатою, щоб дати нам те, що Ісус придбав для нас, а саме - нове життя.

Ісус нас вже відкупив. Наша віра в Нього не дозволяє нам шукати інших засобів спасіння. Це так, якби ми хотіли дістатися на самий верх багатоповерхового будинку, а при цьому намагалися б використовувати різні засоби пересування, в той час, коли необхідно і достатньо лише скористатися ліфтом. Ісус є тим ліфтом, котрий підносить нас до Отця. Нам достатньо зробити тільки одне: увійти до нього з вірою, що він завезе нас до неба.

Щоб зазнати у повноті Божого спасіння, треба мати надію, яка випливає з віри, що Бог виконає Свої обітниці. «Нехай станеться вам згідно з вашою вірою»,- сказав Ісус до двох сліпців, які після цього прозріли (Мат.9,29).

З іншого боку, надіятись на Ісуса - значить довіритись Йому і залежати від Нього.

-Чи віриш, що колись візьмеш у повноті участь і воскресінні Ісуса?

- Чи віриш, що Ісус прийде вдруге у славі на землю?

^ Ти теж сьогодні можеш піти до Отця


Меркурій - це планета, яка знаходиться найближче до Сонця. З цього приводу можна було б думати, що температура цієї планети дуже висока, а вона знаходиться у розплавленому стані. Та це не правда, бо бік, яким планета обернена до Сонця, теплий, а поверхня протилежного боку, куди не проникає світло - холодна і льодяна; тільки тоді, коли планета обертається «обличчям» до Сонця, вона нагрівається і стає світлою.
Є такі християни, які знаходяться близько Бога, але залишаються холодними і в темряві, бо недостатньо були відкриті на Його любов. Треба повернути до Нього своє темне і зимове обличчя, а Він його освітить і перетворить.


Сьогодні можна звернутися до Бога і зазнати цілковитої зміни завдяки Його світлу.

Навернення - це не тільки відвернення від гріха і чесне життя. Це також не тільки життя, вірне правилам і заповідям Господа. Це щось більше - наше переродження із Божих слуг в Його друзів, перехід від праведних до Його дітей, від настанови, щоб нікому не вчинити кривди до дозволу Богу чинити в нашому житті все, що Він хоче.
«Він узяв наші немочі і поніс недуги» (Мат.8,17). Божий Двірник хоче вивести усе наше сміття, щоб його зовсім знищити, кидаючи на дно моря (пор.Мих.7,18-19).


Проте не вистачить просто визволитись від того, що є негативне і грішне у нашому житті. Треба зректися також всього того, на що ми надіємось, бо необхідно надіятись на спасіння, котре може дарувати тільки Бог.

Так роблячи, дамо Богу можливість діяти у нашому житті з Його спасенною силою. Тому ми проголошуємо, що на цьому світі «немає іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали» (Діян.4,12)

Коли Герман Кортес вирушив зі своїм військом до Мексики, щоб завоювати її, він доплив до порту Веракуз. Він знав, що армія ацтеків сильна і добре організована. Відомості про них бентежили так, що деякі його офіцери впали духом і хотіли зрадити, втікаючи на Кубу, яка вже була окупована. Герман Кортес дізнався про це і тієї ж ночі пішов до кораблів і спалив їх. Таким чином вони не змогли повернутись назад, не мали вибору, окрім того щоб розпочати війну.
У нашому випадку не вистачить сказати, що хочемо здобути нове життя, принесене Ісусом. Ми мусимо також спалити кораблі, котрі приносять гріх, щоб не мати змоги повернутися назад.
Правдиве і цілковите віддання себе Богу вимагає від нас відмови від усього того, що тримало нас в гріху, і рішення, що не хочемо більше падати.





Віра є каналом, яким до нас дістається спасенна вода життя. Віра мусить проявлятися у кожній обставині нашого життя, і тільки таким чином можна кожну хвилину зазнати спасіння Ісуса. Тому св. Павло згадує слова пророка: «А праведний житиме вірою» (Рим.1,17). У вірі йдемо крок за кроком. Один крок не приведе нас до мети, але наблизить до неї. Тому сьогодні треба нам зробити перший крок у вірі, показуючи, що віримо в Бога, в Його план про наше спасіння щодо нас.
Визнаймо нашу віру в Бога і Його спасіння в Ісусі Христі, сповненого Святим Духом. Під час визнання віри можна вибрати собі зовнішній знак, який вчинить наше визнання більш особистим: встати, піднести праву руку, тримати в руці хрест, свічку, промовляти вголос, бо необхідно виявити назовні нашу віру. Відповідаємо : «Вірую»




«Ось Я стою під дверима та стукаю. Коли хто почує Мій голос і відчинить двері, Я до нього ввійду і буду вечеряти з ним, а він зо Мною» (Одкр.3,20).

Ісус стоїть перед брамою нашого серця і запрошує нас взяти участь разом з Ним у Його Новому Житті. Він кличе нас і чекає, коли відчинимо двері. Напевно він не буде виламувати їх, але увійде тільки тоді, коли ми без затримки Йому відчинимо. Він вже тут був, і не раз. Послухай сьогодні Його голосу. Не роби твердим свого серця. Запроси Його, щоб увійшов.
Один відомий художник показував своїм учням свою нову картину, щоб вони поділились своїм зауваженнями. Картина представляла Ісуса, Який стукає у двері якогось будинку.

Учні почали казати: «Контраст кольорів чудовий», «Композиція вміло підібрана», «Обличчя Ісуса виблискує життям». Усі говорили тільки позитивно. Але на завершення один з них сказав: «Учителю, картина має один великий недолік». Всі були вкрай здивовані, бо не могли зрозуміти, про що йдеться. Вчитель подивився на нього і попросив, щоб він аргументував свою критику. «Двері у цьому домі не мають ручки.» - «Це не недолік»,- відповів йому вчитель - «двері, до яких стукає Ісус, не можна відчинити ззовні, а лише зсередини. Тому немає ручки».
Ісус нікого не примушує. Кожний може сам добровільно Йому відчинити. Аби тільки ти послухав сьогодні Його голосу і не вчинив своє серце твердим. Сьогоднішній день для тебе може стати великим. Відчини двері свого серця і запроси Ісуса, щоб увійшов у глибінь твого єства. Стільки разів ти відчиняв своє серце особам або речам, які обіцяли тобі щастя.

Сьогодні все віддай лише Ісусу. Не втратиш нічого, окрім смутку і неспокою. Нічого не втратиш, крім ланцюгів, які тримають тебе у неволі.

Перед дверима стоїть шанс життя. Не дозволь Йому зникнути. Скористайся з нього сьогодні. Дай Ісусу цей шанс, щоб Він міг показати, хто Він такий і що має для тебе. Скажи Йому, що ти запрошуєш Його жити у твоєму серці, щоб увійшов у твоє життя, щоб став засобом твого спасіння.

Ті, які хочуть запросити Ісуса до свого серця, можуть зробити це з якимось зовнішнім знаком: кладучи праву руку на серце, стаючи на коліна. А зараз запроси Ісуса, щоб Він жив у твоєму серці особливим чином, проси Його про особисту зустріч, щоб пізнати Його спасіння і присутність у своєму житті.

^

Молитва визнання Ісуса Спасителем



Ісусе, міцно вірую в те, що Ти - Син Бога і Месія, що Ти прийшов у світ не на те, щоб засудити мене за мої гріхи, але на те, щоб мене спасти.

Визнаю, що я великий грішник, але одночасно визнаю, що Твоє милосердя і пробачення більші від моїх гріхів.

Сьогодні я устами визнаю те, в що дуже вірю серцем: Ти - єдиний Спаситель світу, Ти - мій особистий Спаситель. Вірю в Тебе і прошу, щоб Ти дав мені нове життя у всій його повноті, котре заслужив для мене Своєю смертю на хресті і Своїм воскресінням. Я хочу особисто зустріти Тебе і прийняти Твоє спасіння. Знаю і вірю, що Ти ніколи не залишиш того, хто в Тебе вірить.




Християнин - це не той, хто має ікону в домі, або носить хрестик на шиї, а лише той, хто є іконою Ісуса у своєму домі і поза ним. Християнин - це не той, хто каже: «Господи, Господи», але той, «хто виконує волю Мого Отця, що є на небі» (Мат.7,21).

Ґрунтовна різниця між християнином і нехристиянином (хоча може вважати себе за християнина) полягає в тому, що язичник каже, радіє, думає і живе, як наказує йому прагнення тіла, поводячись так, як вимагають правила світу і роблячи те, що йому заманеться. Християнин навпаки, живе по волі Господа, який веде його вартостями Євангелії, через Святого Духа.






Якщо Ісус ще не є дійсно Господом твого життя, то ти можеш сьогодні Його Ним вчинити. Виріши продати усі твої перлини, щоб за них купити Найдорогоціннішу Перлину. Виріши залишити все, щоб піти за Ісусом. Це рішення насправді варто прийняти.

Практично, володарювання Ісуса в серці людини полягає на тому, що людина робить тільки те, що Він хоче і коли Він хоче. Але як Ісус може виявити нам Свою волю? Дуже просто. Кожного разу, якщо ми опиняємось у якихось обставинах, вистачить запитати: «Що зробив би Ісус на моєму місці?» І більше того, треба запитати саме Його: «А Ти купив би цю сукню, Ісусе? А як би Ти використав ці гроші? Як би Ти кохав своїх друзів, братів, ворогів? І зроби так, як зробив би це Ісус.