asyan.org
добавить свой файл
1 2 ... 17 18

Відділення Національної служби

посередництва і примирення в Запорізькій області



для сторін соціально-трудових відносин, трудових арбітрів і незалежних посередників,

представників місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.
м. Запоріжжя 2008 р.

Положення


про Національну службу посередництва і примирення

1. Національна служба посередництва і примирення (далі НСПП) є постійно діючим державним органом, створеним Президентом України для сприяння врегулюванню колективних трудових спорів (конфліктів).
2. НСПП у своїй діяльності керується конституцією України, Законом України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”, іншими законами України, актами Президента України і Кабінету міністрів України, а також цим положенням.
3. Основними завданнями НСПП є:

сприяння взаємодії сторін соціально-трудових відносин у поцесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), що виникли між ними;

прогнозування виникнення колективних трудових спорів (конфліктів) та сприяння своєчасному їх вирішенню;

здійснення посередництва і примирення під час вирішення колективних трудових спорів (конфліктів);

забезпечення здійснення соціального діалогу, вироблення узгоджених пропозицій щодо розвитку соціально-економічних та трудових відносин в Україні;

здійснення заходів із запобігання виникненню колективних трудових спорів (конфліктів);

підвищення рівня правової культури учасників соціально-трудових відносин.
^ 4. НСПП відповідно до покладених на неї завдань:

1) вивчає та узагальнює причини виникнення колективних трудових спорів (конфліктів) і можливі їх наслідки на національному, територіальному і галузевому рівнях, виробляє пропозиції щодо запобігання виникненню колективних трудових спорів;
2) здійснює реєстрацію висунутих працівниками вимог та колективних трудових спорів (конфліктів);
3) аналізує висунуті працівниками вимоги та здійснює оцінку їх обгрунтування;
4) сприяє встановленню контактів між сторонами колективного трудового спору (конфлікту);
5) перевіряє в разі необхідності повноваження представників сторін колективного трудового спору (конфлікту);
6) консультує сторони колективного трудового спору (конфлікту) з питань :

компетенції органів стосовно задоволення вимог, які є предметом колективного трудового спору (конфлікту) чи виконання яких сприятиме його вирішенню;

застосування нормативно-правових актів для вирішення колективного трудового спору (конфлікту);
7) за зверненням сторін (сторони) колективного трудового спору (конфлікту) розглядає матеріали щодо колективного трудового спору (конфлікту) з метою його вирішення;

8) звертається у випадках передбачених статтею 24 Закону України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” і коли рекомендації НСПП щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту) сторонами не враховано, в установленому порядку із заявою до суду про вирішення колективного трудового спору (конфлікту);
9) формує списки незалежних посередників та арбітрів;
10) на прохання сторін колективного трудового спору (конфлікту) пропонує їм кандидатури незалежних посередників та членів трудового арбітражу для залучення у примирних процедурах, координує роботу трудового арбітражу, направляє своїх спеціалістів, експертів для участі у роботі примирних органів. Здійснює моніторинг стану виконання рішень примирних органів.
11) вивчає, узагальнює і поширює вітчизняний та іноземний досвід роботи щодо запобігання та врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів);
12) залучає у разі необхідності до участі у примирних процедурах народних депутатів України, представників державної влади, органів місцевого самоврядування та інших осіб;
13) забезпечує підготовку і підвищення кваліфікації незалежних посередників, арбітрів, які спеціалізуються на розгляді колективних трудових спорів (конфліктів);
14) узагальнює та вносить в установленому порядку пропозиції щодо вдосконалення законодавства з питань вирішення колективних трудових спорів (конфліктів);
15) у межах своєї компетенції розробляє і затверджує положення, інструкції та інші нормативні акти щодо діяльності НСПП та здійснення примирних процедур;
16) здійснює організаційно-методичне забезпечення діяльності регіональних відділень;
17) взаємодіє у межах своєї компетенції з Секретаріатом Президента України, іншими допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної республіки Крим, міністерствами та іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, об’єднаннями роботодавців, профспілок, підприємствами, установами і організаціями;
18) координує вирішення сторонами колективного трудового спору (конфлікту) питань щодо організаційного, матеріально-технічного і фінансового забезпечення роботи незалежних посередників, членів примирних комісій і трудового арбітражу;
19) інформує громадськість про свою діяльність через засоби масової інформації, видає бюлетень Національної служби посередництва і примирення;
20) сприяє підвищенню рівня правової культури учасників соціально-трудових відносин щодо запобігання і вирішення колективних трудових спорів (конфліктів).
^ 5. НСПП має право:

брати участь у вирішенні колективного трудового спору (конфлікту) на всіх його стадіях;

координувати роботу трудового арбітражу, направляти своїх спеціалістів, експертів для участі у роботі примирних органів;

одержувати в установленому порядку від державних органів, органів місцевого самоврядування, професійних спілок, роботодавців та їх об’єднань, сторін колективних трудових спорів (конфліктів) інформацію, документи та матеріали, необхідні для виконання покладених на НСПП законом функцій;

попереджати сторони про порушення ними вимог чинного законодавства під час розгляду колективного трудового спору (конфлікту) та можливі наслідки таких порушень;

надсилати органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування рекомендації щодо вжиття заходів для вирішення колективного трудового спору (конфлікту), реалізація яких належить до їх компетенції;

звертатися до органів прокуратури, правоохоронних органів, державних органів з нагляду за додержанням законодавства про працю з пропозиціями щодо здійснення заходів, спрямованих на додержання законодавства про працю, в тому числі щодо порядку вирішення колективних трудових спорів (конфліктів).
6. НСПП у межах своїх повноважень приймає рішення, які мають рекомендаційний характер і повинні розглядатися сторонами колективного трудового спору (конфлікту), відповідними центральними або місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.
7. НСПП очолює голова, який призначається та звільняється з посади Президентом України.

Голова НСПП має заступників, у тому числі одного першого.

Голова НСПП:

затверджує структуру і штатний розпис центрального апарату та чисельність апарату її відділень;

здійснює керівництво діяльністю НСПП, визначає функціональні обов’язки першого заступника, заступників голови, керівників структурних підрозділів, та інших працівників центрального апарату, затверджує положення про відділення;

представляє НСПП у відносинах з центральними та місцевими органами державної влади та органами місцевого самоврядування, профспілками об’єднаннями роботодавців, іноземними та міжнародними організаціями;

затверджує кандидатури незалежних посередників та арбітрів НСПП;

видає у межах своєї компетенції накази, розпорядження, організовує та забезпечує контроль їх виконання;

розпоряджається у межах своєї компетенції фінансовими та матеріально-технічними ресурсами НСПП;

призначає на посади та звільняє з посад першого заступника, заступників голови НСПП, інших працівників центрального апарату, керівників відділень НСПП та їх заступників;

присвоює працівникам НСПП ранги державних службовців відповідної категорії;

звітує про результати діяльності НСПП перед Президентом України.
8. Гранична чисельність працівників НСПП, фонд оплати праці затверджується в установленому порядку.

НСПП фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України.
9. НСПП та її відділення є юридичними особами. НСПП має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

^ Характеристика колективних трудових спорів конфліктів
Складні процеси соціально - економічного розвитку України в умовах реформування економіки та переходу підприємств до нових форм власності обумовлюють виникнення розбіжностей між роботодавцем в особі адміністрації і найманими працівниками всього підприємства або окремими групами найманих працівників. Найчастіше ці розбіжності виникають щодо затримки чи невиплати заробітної плати, або зупинки виробництва, перевищення встановлених норм робочого часу, інших порушень трудового законодавства з боку власника підприємства.

Право на колективні трудові спори з використанням встановлених діючим законодавством засобів їх вирішення, враховуючи право на страйк, закріплено конституцією України (ст. 44), законом України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”(далі Закон). Встановлені цим законом норми розповсюджуються на всіх найманих працівників, а також на їх об’єднання, роботодавців, їх уповноважені органи. Тобто закон передбачає широку сферу дії порядку вирішення колективних трудових спорів (конфліктів).

Вирішення трудових спорів що виникли у зв’язку з колективним захистом індивідуальних трудових прав працівників, не є предметом даного законодавчого акту. Це означає, що однакові за змістом індивідуальні трудові спори в сумі не складають колективний трудовий спір і розглядаються в порядку встановленому для вирішення індивідуальних трудових спорів.

Наприклад, претензія кожного окремого працівника по затримці заробітної плати повинна розглядатися в порядку вирішення індивідуального трудового спору, навіть якщо з однаковими заявами звертаються всі працівники організації. Однак, оскільки строки і порядок виплати заробітної плати визначені Колективним договором підприємства, установи, організації, то спір з приводу виконання зобов’язань роботодавця перед найманими працівниками може прийняти колективний характер.
Закон дає визначення що таке колективний трудовий спір (конфлікт) - це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо:

  • встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту;

  • укладення чи зміни колективного договору, угоди;

  • виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень;

  • невиконання вимог законодавства про працю.

Виходячи з цього, колективні трудові спори (конфлікти), які виникли з передбачених законом питань, можливо класифікувати за видами таким чином.

^ Конфлікт інтересів :

- встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту;

  • укладення чи зміни колективного договору, угоди;

Конфлікт права:

  • виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень;

  • невиконання вимог законодавства про працю.


Сторонами колективного трудового спору (конфлікту) є:

на виробничому рівні - наймані працівники (окремі категорії найманих працівників) підприємства, установи, організації чи їх структурних підрозділів або профспілкова чи інша уповноважена найманими працівниками організація та власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи представник;

на галузевому, територіальному рівнях - наймані працівники підприємств, установ, організацій однієї або декількох галузей (професій) або адміністративно-територіальних одиниць чи профспілки, їх об'єднання або інші уповноважені цими найманими працівниками органи та власники, об'єднання власників або уповноважені ними органи чи представники;

на національному рівні - наймані працівники однієї або декількох галузей (професій) чи профспілки або їх об'єднання чи інші уповноважені найманими працівниками органи та власники, об'єднання власників або уповноважені ними органи (представники) на території більшості адміністративно-територіальних одиниць України, передбачених частиною другою статті 133 Конституції України .

Уповноважений найманими працівниками на представництво орган є єдиним повноважним представником найманих працівників до моменту припинення такого спору (конфлікту).
Сторони в колективному трудовому спорі мають право здійснювати свої повноваження через уповноважених представників.

Представники роботодавців – це керівники підприємств чи інші уповноважені згідно з статутом підприємства, іншими правовими актами особи, уповноважені органи об’єднань роботодавців, інші уповноважені роботодавцями органи.

Представники найманих працівників – профспілкові організації, їх об’єднання уповноважені на представництво згідно з статутом, ініціативна група з числа найманих працівників, якій в установленому порядку надані повноваження представляти інтереси трудового колективу.
^ Порядок розгляду колективних трудових спорів.
Враховуючи тяжкість соціальних наслідків колективних спорів для суспільства і необхідність захисту інтересів працівників законодавець переносить акцент в регулюванні колективних трудових відносин на недопущення соціальної напруги, на можливість досягнення згоди між працівниками і роботодавцями, соціальне партнерство між ними. Тому у відповідних нормативних актах підкреслюється необхідність досягнення згоди між сторонами спора – з початку на основі переговорів їх представників, а в разі негативного результату використовуються примирні процедури. І тільки після проходження примирних процедур, у разі не вирішення конфлікту, як крайній захід законодавець допускає проведення страйку в порядку визначеному Законом.

Закон встановлює правові і організаційні основи функціонування системи заходів по вирішенню колективних трудових спорів і спрямований на здійснення взаємодії сторін соціально-трудових відносин в процесі врегулювання розбіжностей, які виникли між ними.

Колективний трудовий спір проходить наступні стадії:

  1. – формування вимог найманих працівників;

  2. – розгляд вимог найманих працівників власником;

  3. – виникнення колективного трудового спору;

  4. – розгляд колективного трудового спору примирною комісією;

  5. – розгляд колективного трудового спору трудовим арбітражем;

  6. – реалізація рішень примирних органів.



Перша стадія - формування вимог найманих працівників.
Вимоги найманих працівників на виробничому рівні формуються і затверджуються загальними зборами (конференцією) найманих працівників або формуються шляхом збору підписів і вважаються чинними за наявності не менше половини підписів членів трудового колективу підприємства, установи, організації чи їх структурного підрозділу. Разом із висуненням вимог збори (конференція) найманих працівників визначають орган чи особу, які будуть представляти їх інтереси.
Вимоги найманих працівників на галузевому, територіальному чи національному рівнях формуються і затверджуються:

у випадках, коли інтереси найманих працівників представляє профспілка, об'єднання профспілок - рішенням виборного органу відповідної профспілки, об'єднання профспілок;

у випадках, коли інтереси найманих працівників представляють інші уповноважені ними організації (органи) - конференцією представників підприємств, установ, організацій, обраних зборами (конференцією) працівників підприємств, установ, організацій, які перебувають у стані трудового спору (конфлікту).
Вимоги найманих працівників, профспілки чи об'єднання профспілок оформляються відповідним протоколом і надсилаються власнику або уповноваженому ним органу (представнику).


следующая страница >>