asyan.org
добавить свой файл
1 2 ... 13 14
IV Суспільство
- Чому людина помирає?

Все у Всесвіті має початок і кінець. Тож і життя людини не може бути вічним. Але пам’ятаючи закон, згідно з яким “щось не виникає з нічого і щось не закінчується нічим”, маємо визнати, що наше життя має етапи у розвитку того, що включає людину в себе, як частину цілого.

Згідно з космічним принципом “тривалість існування системи відповідає тривалості виконання задачі системи” життя в людському образі закінчується після виконання задачі життя.

Для виконання різних задач необхідно мати різні технології і різний інструмент. Тіло людини - це “інструмент” виконання деяких задач в еволюції людини на одному з етапів її розвитку. Змінюються задачі - змінюється і „інструмент”.

В умовах обмеженості планетарного простору, потоків енергії і біоречовини обов’язковою умовою життя на Землі має бути умова обмеженості життя всіх живих систем .Для стабільності системи необхідно, щоб кількість народжень і смертей врівноважувалась.
- Чи дійсно існує те, що називають пеклом? І що тоді таке рай?

Поняття, що людина в неясних образах сприймає як пекло, виникло, швидше за все, паралельно з усвідомленням поняття полярності вищих сил. У своєму житті людина весь час стикається з процесами еволюції, інволюції, руйнації, з одного боку; з народженням і умиранням - з іншого боку. Народження, життя, розвиток завжди асоціювались з комфортністю, можливостями, творчістю. І це в свідомості людини формалізувалось розумінням абсолютних можливостей, або раю. Хвороби, згасання, смерть - все це сприймалось як обмеження можливостей, безперспективність, безвихідність з одного боку, і, як асоціація наслідків за невірні, погані вчинки і дії, з іншого. І це в свідомості людей поступово переросло в поняття пекла. Та ж свідомість підказувала, що не все залежить від самої людини, тож і поняття раю і пекла розділились в метафізичні реальності, що існують поза межами нашого фізичного Всесвіту, і в особисті, віднесені до свідомості і духу самої людини. Розділені таким чином ці поняття, тим не менше, глибоко пов’язані між собою як на фізичному рівні, так і на рівнях людського духу і людської свідомості.

Метафізичне поняття раю і пекла можна знайти у Данте, пізніше у Сведенборга. Найбільш детально і глибоко інформація про ці реалії подана у Д.Андрєєва, в його надзвичайній книзі “Троянда світу”. Та все ж необхідно зауважити, що це лише підсвідоме наближення до реальності.

Поняття раю чи пекла віднесені до внутрішнього світу людини, пов’язані з рівнем реалізації особистості і розподіляються на складові фізичного, ментального і духовного станів. На кожному з цих рівнів пекло - це неможливість реалізації задуманого, бажаного; це знання того, Хто і Що ти є, і неможливість пережити це. На відміну від пекла рай - це повна реалізація можливого. Але небеса, розкішні палаци, райські насолоди, і реальність, коли все те, про що ти лише подумаєш, уже є - це теж пекло.
- Чому на світі є біль, горе і страждання? Чому людина робить людині боляче? Чому люди не можуть жити в злагоді?

Ми не знаємо чи відчуває “біль” інертна “нежива” матерія. Біль же, яку сприймає живе, швидше за все є реакцією на руйнацію живого. Руйнуючи речовинні структури ми руйнуємо те, що робить матерію живою. Біль - це властивість того стану Сутнього, який ми називаємо Духом Предвічним і частиною якого є кожна жива істота.

На відміну від болю горе і страждання це змішані поняття. Горе - це наслідки від власного чи чужого страждання, а саме страждання - це усвідомлення болі і її наслідків. Спектр страждання простежується від чисто фізичної болі до болі в свідомості і болі в душі. Руйнація хоча б одної із складових будови живого сприймається людиною як страждання.

В боротьбі “за місце під Сонцем” одна істота часто знищує іншу, наносить їй фізичну чи іншу шкоду, принижуючи її і зменшуючи її можливості, робить її неконкурентноздатною. При цьому використовується весь доступний для цієї істоти арсенал. По відношенню до людини цей арсенал виходить, і досить часто, за межі кодексу моралі суспільства.

Саме одвічна боротьба за місце під Сонцем в умовах обмежених ресурсів і жорстокої конкуренції призводить до безперервної конфронтації і конфліктності. Одночасно дружба і взаємовиручка часто дозволяють більш слабким істотам, об’єднаним в єдину спільність, перемогти сильнішого конкурента. Та після такої “перемоги” боротьба починає розгортатись вже між складовими подібної спільноти.

З іншого боку, якби не було болі, горя і страждання, то чи знала б людина, що то є радість здорового, сповненого наснагою тіла, радістю буття; щастя бути, жити, любити? Якби не було протиріччя між запитами людини і можливостями їх задоволення - чи розвивалась би взагалі людина? Ні….

Все що дано людині: біль, радість, горе, любов, хвороби, поразки і перемоги, досягнення і падіння - все має своє призначення. І якщо ми не розуміємо багатьох речей у цьому світі, то не маємо нарікати на Вищі Сили, а лише на свою обмежену свідомість, бо не знаємо ні причин, ні наслідків того, що вважаємо добром і злом.
- Як добитись справедливості скрізь і в усьому?

Справедливість, як і багато інших людських понять, є поняттям відносним і завжди несе на собі наголос особистої зацікавленості тої чи іншої людини. В історії людства було багато прикладів спроб установити закони справедливості, незалежні від суб’єктивних поглядів членів суспільства. На жаль вони зазнали поразки на рівні інтересів окремих соціальних прошарків населення, етнічних груп, класів і тому подібних утворень. Більш - менш прийнятним правилом визначення справедливості було б таке, що враховувало б розуміння справедливості більшістю. Та і в цьому випадку не виключені випадки паразитизму більшості над меншістю.

Можливий варіант виховання людей під гаслом: піклуйся про інших більше ніж про себе. Але як тільки про когось починають піклуватись, як останній швидко переростає в егоїста і споживача.

Існує природній варіант справедливості: розподіл і пріоритети розставляються в залежності від важливості для стійкості і еволюції племені чи народу, але й цей критерій справедливості теж відносний. А отже маємо дійти висновку, що поняття справедливості дійсно відносне і його розуміння залежить від стану свідомості суспільства в даний момент, що не існує справедливості в повному розумінні цього слова. Тож краще всього дотримуватись того критерію справедливості, який сформувався на даний момент у більшості членів суспільства.
- Як уникнути самотності?

Самітність - це, перш за все, стан, коли ти нікому не потрібний, коли оточуюче суспільство живе своїм незалежним від тебе життям. І хоча багато хто говорить про свободу дії, життя, думки, тим не менше, кожна людина лише маленька клітинка того організму, який називаємо суспільством, і кожна людина відчуває себе щасливою, а життя повноцінним, якщо вона необхідна, корисна складова цього суспільства. Тож варто подумати про добро для оточуючих людей; першим протягнути руку і першим щиро посміхнутись іншому, допомогти, не очікуючи нічого більшого у відповідь. І до вас потягнуться інші, особливо коли ви добрі і розумні.

Яка різниця між Людиною і Богом?

Бог - це все, що може існувати і існує, в своїй глибині і невичерпності. Людина в деяких аспектах подібна до Бога, але не більше ніж клітинка нашого організму до нас самих. Людина - це продовження Бога, іскра Божа на Землі. І пізнаючи себе і навколишній Всесвіт ми хоч і в дуже малій мірі пізнаємо Бога в собі.
- Навіщо Бог створив людину і хто створив Бога?

У питанні про появу людини у Всесвіті можна говорити при дві моделі, а саме: про штучне і природне походження. З одного боку людина є продовженням Бога на даному рівні організації Всесвіту (як гілочка є продовженням більшої, а та ще більшої). З іншого боку, виходячи з принципу творчості, Всевишній створив богів нижчого рівня, які, в свою чергу, ще нижчого і так до людини. Є шипшина - предок троянди, але троянду виростила людина. Є природній паросток того, що має стати Людиною, але щоб розквітли “троянди”, необхідно щоб над Людиною “попрацювали” Боги рівнем вищі за людину. Отже, найбільше ймовірно, що Людина є синтез і першого і другого.

Якщо на перше питання можна дати хоч умовну відповідь, то на друге взагалі неможливо, окрім одної: щось не виникає з нічого і не перетворюється в ніщо. Тож в питаннях творіння, життя і смерті завжди маємо виходити саме з цього принципу. Все, що існує, від Всевишнього і до найменшої частки - вічне, але все змінюється, трансформується, набуває нового змісту і нових кольорів. Життя це, вічна, але завжди неповторна мелодія.
- Чому церква лякає людей кінцем світу?

Церква не просто лякає людей кінцем світу, але й пропонує рецепт, як врятуватись. Для цього треба молитись і сповідуватись; звичайно, перед служителем церкви і, звичайно, приносити що-небудь в жертву церкві, краще гроші і побільше. Бо чим більше принесеш в церкву, тим більші гріхи тобі відпустять, звичайно не Бог, а служителі церкви. З іншого боку страх перед відповідальністю за гріхи минулого робить людей більш слухняними в сподіванні відкупитись, або домовитись по принципу “я тобі - ти мені”.

В дійсності того що називають кінцем світу, не може бути в принципі, якщо, звичайно, само людство не знищить себе і планету. Не може ж усе живе відповідати за гріхи людства. Та і як взагалі назвати того, хто за чиїсь гріхи знищить і невинних? Не може бути кінця світу і по причині ієрархічності розуму у Всесвіті; іншими словами над розумом людства панує розум ще складніших систем і він є визначальним відносно життя на Землі.

І все-таки... Життя на Землі може стати розмінною монетою, знаряддям боротьби між системами більш високого рівня, ніж людство... Людство може підійти до межі небезпечної для існування планети і космічних ієрархій і тоді його теж можуть зупинити...

В усякому разі, лякає церква людей, чи не лякає кінцем світу, маємо жити по-людськи і за заповідями божими. Все інше поки що від нас не залежить.
- Якщо Бог винищив поганих людей потопом, то де вони набрались знову і чому Бог не знищує їх зараз?

Легенда про потоп є біблійною і характерною для різних народів і різних віросповідань. Потопи були і є явищами кліматичними, часто катастрофічними, але не спеціально призначеними для покарання людей. І гинуть у потоках часто не найбільш грішні, а швидше навпаки, бо виживають ті, у кого більші можливості врятуватись. Відносно ж поганих людей -- є приказка: була б їжа - дармоїди знайдуться, де з’являються життєдайні потоки, там з’являться і паразити, і негідники. Як кажуть біологи - ніша існування ніколи не буває пустою. І доти, доки існує ґрунт для того, щоб ріс бур’ян, він буде рости, незважаючи на боротьбу з ним. Якщо Всесвіт побудовано так, що в природі існують хижаки, паразити і тому подібна нечисть, то все це для чогось призначено і все це має бути незалежно від нашого погляду і нашої думки відносно нього. Щоб зрозуміти мотиви дій Бога необхідно або бути Богом, або хоча б спробувати глянути з вершини Бога на те, що називаємо поганим.
- Хто такий Диявол?

Слово Диявол походить від назви бога осяйного неба Дива (від цього слова, точніше кореня “див”, походять такі слова, як диво, дивний, дівчина, дивитись і назви богів: Деус, Зевс). Поступово змістовність цього слова трансформувалась в дивів (різних духів) і в бога підземного царства Дия (у германців - у Диявола). Якщо в свідомості людей більшість гарного пов’язане з небом - звідти гріє Сонце, звідти йдуть життєдайні дощі, то з-під землі приходить страшна сила: землетруси і вулкани, щось подібне до величезного страшного дракона, або вогнедихаючого змія, що живе під землею. Тож і приписали люди все страшне і погане „підземному” богу Дияволу.

З іншого боку, ще наші трипільські пращури поділили неподільну полярну природу на дві окремі частини, на два полюси: Білобога і Чорнобога. Все, що не подобається людині (про інших істот мова не йде) було віднесено до області уподобань Чорнобога - диявола. Дияволу передали і підпорядкували не лише аморальні вчинки людини, а й катастрофи: природні і рукотворні; і навіть образ його зліпили із самих негарних(знову таки з точки зору людини) особливостей різних тварин. Відповідно в людській уяві Диявол це щось жахливе, те, що займається лише одним, а саме: як зробити побільше поганого.

Чи дійсно це так? Ісус Христос казав, що Бог і Сатана говорять одні й ті самі слова, кличуть до одних і тих же добрих вчинків і справ, ось тільки наслідки цих слів різні. Тож, підкреслював Великий Пророк Людства, не по словах, а по справах їх пізнаєте їхПоміркуйте самі, чи прийде Сатана до Вас в страшному образі, якщо він хоче заволодіти Вашою душею? Звичайно ні. Це буде прекрасний, може в чомусь дивний образ, і говорити він буде гарні слова, але… Бажала мати доньці добра, а донька повісилась. Благими намірами вимощена дорога до пекла… Хочете пізнати людину, не довіряйте словам, подивіться на справи і наслідки, що тягнуться за тою людиною, і ви зрозумієте, з ким маєте справу.

Казав Христос: не можна слугувати одночасно і Богові і Мамоні (грошам, Сатані). Коли ж церква під різними приводами вимагає від пастви гроші, то кому вона служить? Кому служать ті, хто складає та співає пісні про наркоманію, злодійство, розпусту, прикрашаючи їх найкращими людськими і Божими рисами? До чого і до якого фіналу веде реклама вседозволеності, жорстокості і насильства? Що очікує людство при масовому зомбуванні фізіологічною культурою заокеанського (до речі!) диявола?

Бог створив людину за образом та подобою своєю. За віруваннями предків, за канонами Відичної віри, Бог - творець полярний в собі самому і людина, створена за подобою Творця, також полярна сама в собі. Тільки в одній перевагу має крило Білобога, а в іншій - Чорнобога. Не слід шукати Бога поза собою, і не потрібно заганяти Сатану до ядра Землі - він теж в нас, і від нас самих залежить яким і чиїм шляхом ідемо і кому ми слугуємо. Зустрічаючи іншу людину, ми зустрічаємо Бога і зустрічаємо Сатану, розмовляючи з іншими ми розмовляємо з ними і слідуємо їм, бо кожна людина - частка Всевишнього.

Полюсність, полярність добра і зла присутня на всіх рівнях будови Всесвіту, але виражена по різному. Полюси можуть бути в одному об’єкті і в різних, в одному світі і в різних. Але навіть тоді, коли ми їх спостерігаємо як окремі - незримо вони поєднані в єдине ціле будовою Прадерева життя Всесвіту.
- Що означає хрест в християнській вірі?

Символ „хреста” прийшов до нас з глибокої давнини і є символом індоєвропейських народів, або орійських. Згідно з Відичною вірою хрест символізує запліднення матерії духом і розумом: два перехрещені промені, що проходять через Сонце. Орійський хрест на відміну від християнського виконувався з Сонцем на перехресті. З приходом християнства Сонце з перехрестя зникло, а на хресті з`явилося розп`яття Христа. З історії відомо, що Христа розп’яли не на хресті, а на його подобі, щось на зразок букви „Т”. Нині від орійського хреста залишились лише два перехрещених промені козацького, георгієвського та мальтійського хрестів. До недавна орійські хрести висіли на київських церквах, а вперше, за інформацією Ю.Канигіна, їх поєднали з церковними куполами в Європі.

Окрім церковного хреста існує хрещення, що також символізує освячення розумом - від лоба до сонячного сплетіння і від правої частини грудей до лівої, хоча більш символічним було б від серця вправо (промені розуму і духу від голови і серця).

Як бачимо орійський хрест, що символізував розумність і духовність матерії перетворився в символ розп’яття Христа, в символ жертовності Великого Пророка Людства, притому втративши більш важливий початковий зміст.



следующая страница >>