asyan.org
добавить свой файл
1 2 ... 5 6





ШЛУНОК

154. Враховуючи напрям впадіння стравоходу у шлу­нок і хід просвіту шлунка, вводити ендоскоп в нього найліпше так, щоб передню стінку було видно на 12 год. Нерідко на задній стінці тіла шлунка в її верхній третині є поперечний "гребінь", який перешкоджає бачити відразу від кардії дистальну третину тіла шлунка. Тому кінець апа­рата помірно згинають дого­ри (відхиляють до передньої стінки шлунка) і, проминув­ши цей гребінь, виконують ротацію на 90° за годиннико­вою стрілкою та проходять в антральний відділ. Якщо ж відразу від кардії видно усе тіло і кут шлунка, то ротацію на 90° за годинниковою стрі­лкою виконують відразу.

155. Для докладного огляду антрального відділу і кута шлунка апаратом з торцевою оптикою необ­хідно виконувати прийом J-ретрофлексії (рис. А), при підтягуванні ендоскопа можна здалеку оглянути також і кардію. Дно шлунка і кардію докладно оглядають під час U-ретрофлексії (рис. Б).









^ 156. Нормальні складки тіла шлунка по великій кривині. На малій кривині вони мають поздовжний напрям, а на великій кривині, передній і задній стінках — вигляд сітки. При роздуванні звивистії складки випростуються і стають плоскішими, а складки вздовж ма-лої кривизни можуть повністю розглади-тися.

^ 157. У нормі слизова оболонка рожевува-то-червоного кольору. Він залежить від ступеня васкуляризації і розтягу, а також від потужності і типу лампи (її спектра). Суціль-ний, рівномірний шар слизу зумовлює нор-мальний блиск. Судинний рисунок, як зви-чайно, при роздуванні видно в кардіальній зоні у дні й антральному відділі. При мак-симальному роздуванні його можна бачити і в тілі шлунка (ця імітує атрофію). Повер-хня її дрібнозерниста за рахунок припіднятих шлункових полів, розділених світлішими lineae gastricae.

158. «Шпора» («гребінь») на задній стінці верхньої третини тіла шлунка. Якщо він виражений, тої може суттєво затруднити проведення апарата в нижню третину тіла шлунка, оскільки оптична вісь приї вході у шлунок буле спрямована в «кишеню» скле- піння шлунка по задній стінці. При рент-геноскопії такий шлунок матиме вигляд «клепсидри» («пісочного годинника»). У та-кому випадку в тіло шлунка ендоскоп треба проводити по передній стінці почи­наючи від кардії (див. вище).

^ 159. Перистальтична хвиля на рівні ант-рального відділу шлунка. Потужне рівно-мірне скорочення циркулярної мускулатури свідчить, що моторика шлунка не порушена.

160. При положенні хворого на лівому боці шлун­ковий вміст скупчується в ділянці склепіння шлунка, утворюючи так зване «слизове озерце».

161. Дно (склепіння) шлунка. На від-міну від тіла, в дні шлунка у нормі може бути видно рисунок підслизових капі-лярів. їх виявлення лише в цій діля­нці ще не свідчить про атрофічний гаст-рит.

162. Дно (склепіння) шлунка. Вигляд в ІІ-ретрофлексії. У цій зоні в нормі можна також ба­чити підслизові вени. На відміну від патологічних варикозно розширених вен вони прямі, а їх діа-метр не перевищує 2-3 мм.

^ 163. Стискання ззовні — випинання у просвіт органа, зумовлене тиском з боку оточуючих органів або утворів. Ендоскопічна картина може нагаду-вати підслизову пухлину, але розмір і форма вип'ячування змінюються при декомпресії. У даному випа­дку є псев-докіста підшлункової залози.







168. Антральнии відділ шлунку. Проход-ження перистальтичної хвилі.







169. Кут шлунка. Вигляду ретрофлексії J-типу. Видно також антральнии відділ і склепіння шлунка.





170. Вирізка (інцизура) антрального від­ділу. Одинична фіксована поперечна скла-дка слизівки на задній стінці антрального відділу. Вважа­ють, що складки подібного типу трапляються з час­тотою 1-2%. Можуть бути асимптомними знахідка­ми, проте ча-сом супроводжуються диспептичною симп-томатикою.








^ 171. Антральна слизова діафрагма (кіль-це). Циркулярна складка слизової заввиш-ки 5 мм. Такі кільця трапляються з частотою до 0,5% і здебіль­шого безсимптомні. Лише коли отвір менший за 3-1 см, то вони можуть спричинити порушення вакуації. Таке кільце може бути помилково роз-цінене як воротар (псевдопілорус).







164. Дивертикули шлунка, як звичайно, є вродженими, містять усі шари стінки шлунка і локалізуються у дні або на задній стінці у верхній третині тіла шлунка.

165. «Неповний» дивертикул препілорично-го відділу в межах товщі слизової оболонки шлунка.

166. Кут шлунка добре виражений. Він є од-ним з основних ендоскопічних орієнтирів при гастроскопії, умовно ділить шлунок на тіло й антральнии відділ.

^ 167. Антральнии відділ шлунка. Прямий огляд порожнини шлунка з ділянки кута. Видно незмінені антральнии і препілоричний відділи та во­ротар круглої форми. У розтягнутому ан-трумі складки, як звичайно, не помітні.







^ 176. Збільшені препілоричні складки — ін­ший варіант.

177. Воротар (пілорус) овальної форми. При ко­сому огляді видно, що пілоричний канал має дов­жину 0,5-1,0 см. Зміна форми воротаря може свід­чити про патологію пілоричного каналу або цибули­ни дванад-цятипалої кишки. Проте якщо він симет­ричний, це малоймовірно: на патологію (напр. ру­бець) вказують насамперед вира-жені асиметричні зміни форми.

^ 178. Асиметричний воротар вказує на де­формацію, спричинену пілоричною або близько розміщеною (юкстапілоричною) виразкою, рубцем.

179. Зяючий воротар. Так описувати його можна при діаметрі понад 1,5 см. Час-то супроводжу­ється дуодено-гастральним рефлюксом або патологію цибулини два-надцятипалої кишки, проте може вути і ви-падковою знахідкою, яка не супровод­жу-ється симптоматикою.

172. Антральна слизова діафрагма.






173. Пілоричний відділ шлунка. Момент пе­ристальтики. Воротар зімкнутий, об-лямований складками, випнутими у мо-мент проходження перистальтичної хвилі.




174. Надлишкова складчастість слизівки при скороченні воротаря. При інсуфляції складки добре розправляються.





^ 175. Приблизно в 10% пацієнтів у препілоричнін ділянці можуть спостері-гатися збільшені складки (понад 5 мм висотою і понад 1 см шириною) Один з варіантів — аркоподібна складка по малій кривині. Самі по собі вони ще не свідчать про пато­логію, однак часто трапляються у поєднанні з афтозними ерозіями і папу-лами антрального відділу. Необхідно також враховувати можливість інфільтративних пухлин.




184. Безоар. Утворенню безоарів сприяє пору­шення евакуації зі шлунка (гастро-парез, стеноз во­ротаря тощо)





^ 185. Сторонні тіла шлунка. Видаленню під-лягають сторонні тіла розмірами понад 4x1 см, менші предмети, як звичайно, вихо­дять рег vias naturalis.





^ 187. Застійна слизова оболонка. Ком-біна­ція гіперемії, набряку і ексудації. Сли-зова оболонка червона, набрякла, легко ранима, з посиленою секрецією слизу, можуть спостерігатися бляшки білого або жовтого ексудату, складки потовщені. Судинний рисунок не видно, визначаються ділянки плямистої еритеми. У термінології ОМЕD рекомен­дують уникати назв «повер-хневий гастрит» або "гіпертрофічний гас-трит» при описі візуальної кар­тини.




^ 180. Стенозований воротар. Стеноз зу-мовлений дуоденальною виразкою, за наявності актив­ної виразки звуження по-силюєтіся за рахунок на­бряку і спазму.




181. Воротар набряклий, слизова зас-тійна. Пілорит.




182. У просвіті шлунка рідина з доміш-кою жовчі.

183. Безоар. Утворюється переважно з рослин­них волокон, наприклад, плодів хурми (фітобезоар) або з волосся (трихо-безоар).




^ 192. Реактивна гастропатія, зумовлена рефлюксом жовчі після резекції шлунка ("істинний рефлюкс-гастрит"). Характери-зується низкою мор­фологічних особли-востей. Візуально — характер­ний яскраво-червоний колір слизової кукси шлунка, лег-ка ранимість слизівки при контакті.





^ 193. Для характеристики гіпертрофіч-них змін запропоновано багато термінів, найвдалішим з яких є «гіпертрофічна гаст-ропатія». Візуально розріз­няють два основні типи гіпертрофії: гіпертрофію в тілі шлунка — складки висотою 1 см і більше, та гі­пер-трофію в антральному відділі — вузлики 1-3 мм. Тут — гіпертрофія слизівки тіла шлунка.




^ 194. Вузлувата слизівка антрального від-ділу, т. зв. status mamillaris (останнього терміну ОМЕD радить уникати). Зумовлена підвищенням шлунко­вих полів.







^ 195. Вогнищева лімфофолікулярна гіпер­плазія слизової оболонки антрального від-ділу при гелікобактер-асоційованому гас-триті.




^ 188. Поверхневий гастрит (морфологіч-ний термін). Візуально йому відповідає пере-важно гіперемована або застійна слизова оболонка. У пе­реважній більшості випадків причиною поверхневою го гастриту є НеІісоbас. Його виявлено таї кож при гістологічному дослідженні у даному випа­дку. Загалом, нині морфологи вживання терміну "гастрит" обмежили станами, коли при гістологічному дослідженні виявляють запалення. Для уран жень епітелію і ендотелію без виражених запальних змін вживають термін "гастропатія".







^ 189. Атрофія слизівки тіла шлунка. Чітко видно сітку підслизових судин на фоні витонченої слизової. Діагноз атрофічного гастриту, на від-міну віді інших морфологічних форм, з дос-татньою певністю можна ставити на підставі ендоскопічного огляду.




^ 190. Атрофія слизівки шлунка. Діагностувати атрофію, не завжди легко, особливо при надмірно­му роздуванні шлунка. Це може призвести до хибно-позитивного діагнозу.









191. Рефлюкс-гастрит. Синонімом є тер-мін "лужний гастрит". Багато сучасних мор-фологів відносять це ураження до гаст-ропатій (див. табл. Переважно розви-вається у хворих, які перене­сли оперативні втручання на шлунку. Причиною пошкод-ження епітелію жовчними кислотами, які мають детергентні властивості. Слизова гіперемована або застійна, імбібована жов-чю, можуть, бути нутрішньо-слизові крово-виливи.





^ 200. Петехії тіла шлунка — субепітеліальні крововиливи або розширення капілярів діаметром 1-3 мм. їх контури рівні, вони не випинаються над довколишньою слизівкою. Цей термін не вживають для опису активної кровотечі.

201. Петехії. Слизова оболонка бліда, де-що ат­рофічна, у деяких ділянках білу-ватого кольору, з множинними петехі-альними вогнищами.



следующая страница >>